Біологічні і господарські властивості та перспективи вирощування персика в зоні українських Карпат

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук

Спеціальність 06.01.07 плодівництво

БІОЛОГІЧНІ І ГОСПОДАРСЬКІ ВЛАСТИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОЩУВАННЯ ПЕРСИКА В ЗОНІ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

Виконав: Заяць В.А.

Київ - 2001

АНОТАЦІЯ

Заяць В.А. Біологічні і господарські властивості та перспективи вирощування персика в зоні Українських Карпат. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.07 Плодівництво. Національний Аграрний університет, Київ, 2001.

Дисертаційна робота присвячена питанням вивчення біологічних властивостей та технології вирощування персика в зоні Українських Карпат.

Розроблено наукові основи і селекційні програми з виведення нових сортів з темночервоним листям та нових сортів з червоною м'якоттю. Вдосконалено і доповнено внутрішньовидову класифікацію персика звичайного. Розроблена концепція біологічного ефекту червоних пігментів у листках червонолистих форм персика і участі антоціанів у фотосинтезі та нагромадженні органічних сполук. Введено в культуру якісно нові червонолисті форми персика. Розроблено основні технологічні заходи вирощування персика і нектарина в зоні Українських Карпат.

Основні результати досліджень, зв'язаних з дисертацією, знайшли практичне застосування при закладанні промислових насаджень персика в різних мікрорайонах Карпат за технологіями, що дозволяють створювати конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього ринків.

Ключові слова: персик, систематика, види, підвиди, різновидності, пігменти, сорт, технологія, економіка.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед усіх плодових порід персик є однією з найбільш скороплідних високоврожайних культур. Комплексне вивчення технології вирощування персика і впровадження у виробництво якісно нових високопродуктивних його сортів є необхідною умовою для успішного вирощування цієї культури в регіоні Карпат. Для західних областей України персик є новою і маловивченою плодовою культурою. Урожайність персика в Закарпатті та Придністров'ї значно нижча потенційних можливостей даної породи. Основна причина цього полягає в недостатній кількості знань біології персика, недосконалості принципів районування сортів та недостатній рівень технологічного догляду за насадженнями.

Недостатньо розроблена внутрішньовидова класифікація персика для визначення родинних зв'язків між окремими підвидами та різновидностями, що затрудняє підбір вихідних форм у створенні нових сортів. У світовій колекції зовсім не було червоном'ясих і червонолистих сортів, які могли б розширити й урізноманітнити набір фруктів для споживання у свіжому вигляді та для технічної переробки. Червонолистість є надійним засобом підвищення продуктивності не тільки персика, але й інших сільськогосподарських рослин. персик сорт підщепи селекційний

Розширення площ під персиком в Україні стримується недостатнім виробництвом посадкового матеріалу, що пов'язане з відсутністю високоякісних насіннєвих та клонових підщеп, пристосованих до конкретних умов району вирощування. Інтродуковані сорти часто важко пристосовуються до нових ґрунтово-кліматичних зон вирощування і стають непридатними для закладання промислових садів. Тому актуальним залишається питання добору і виведення нових сортів, що пристосовані до екологічних умов західного регіону України. Найбільший економічний ефект у південних та західних областях України мають надранні сорти, однак їх набір дуже обмежений і майже всі вони потребують селекційного поліпшення.

При створенні високопродуктивних насаджень важливе значення належить формуванню крони та обрізуванню плодоносних дерев. Поряд з цим підвищенню продуктивності персика сприяє система утримання ґрунту, удобрення та захист рослин від грибних хвороб.

Промислове вирощування персика в регіоні Карпат стримується низькою зимо і морозостійкістю генеративних бруньок, недостатньою кількістю адаптованих сортів з високим генетичним потенціалом продуктивності.

У Карпатах ще не дістали поширення нектарини, які в останній час привертають увагу дослідників і споживачів. Технологія їх вирощування залишається маловивченою, оскільки вони більш чутливі до грибних хвороб.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась в рамках науково-технічної проблеми. Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції та комплексної наукової теми Шляхи і способи підвищення продуктивності плодоовочевих і виноградних насаджень в Закарпатті у відповідності з планами НДР, державний реєстр № 0191.0041230 (1993 р.), № 0194-U-038517 (1996 р.) і № 0198 U007772 (1999 р.).

Мета і завдання досліджень. Основною метою досліджень було комплексне вивчення біологічних та господарських ознак персика, розробка наукових основ створення насаджень із застосуванням традиційних та якісно нових червонолистих і червоном'ясих сортів; формування крони, системи обрізування дерев; захисту насаджень від хвороб і шкідників та інших заходів створення і використання персикових садів. У ході виконання роботи в різні періоди досліджень ставилися такі завдання:

– експедиційними обстеженнями виявити найбільш цінні місцеві та зарубіжні форми персика, вивчити їх біологічні, еколого-географічні та помологічні властивості, господарське та селекційне значення;

– шляхом інтродукції поповнювати генофонд новими сортами і формами персика, що різняться генетичним та еколого-географічним походженням;

– уточнити і доповнити ботанічну, внутрішньовидову класифікацію Persica vulgaris Mill., розробити нову схему родинних зв'язків;

– розробити наукові основи виведення нових високопродуктивних сортів персика з темно-червоним листям та сортів з червоною м'якоттю плодів;

– підібрати кращі насіннєві підщепи та сорти для сучасних інтенсивних технологій;

– розробити технологічні заходи вирощування персика і нектарина для промислових садів і аматорських насаджень;

– вивчити морфобіологічні, господарські та генетичні властивості сортів з темно-червоною м'якоттю, впровадити їх у аматорське і промислове садівництво;

– вивчити особливості росту, розвитку і плодоношення нектаринів, що є придатними для вирощування в умовах західних областей України;

– підібрати з числа інтродукованих та власних сорти персика для сучасних інтенсивних технологій; випробувати та впровадити у виробництво нові типи і конструкції персикового саду, найновіші формування крон;

– у межах гібридного фонду виділити кращі сортозразки для селекції, виробничого і державного сортовипробування та розробити пропозиції до районування сортів в різних мікрорайонах зони Українських Карпат.

Об'єкт дослідження наукові основи і селекційні програми та технологія вирощування персика у регіоні Карпат.

Предмет дослідження селекційні сорти та насіннєві підщепи персика, крони дерев та конструкції садів.

Методи досліджень польові та лабораторні дослідження, дисперсійний і кореляційний аналіз, варіаційна статистика.

Наукова новизна одержаних результатів. Для умов західного регіону України вперше створено і вивчено великий генофонд персика і нектарина в кількості 1263 сортозразків, в тому числі 33 форми селекції автора, 48 сортозразків нектарина, 19 декоративних форм і дикорослих видів.

Удосконалено і доповнено внутрішньовидову класифікацію персика звичайного Persica vulgaris Mill. Введено в ботанічну науку два нові підвиди: subsp. atropurpurea (Schneid.) Zajats subsp. nov. i subsp. erytrocarpa Zajats, subsp nov., а також 6 різновидностей: subsp. nectarina var. compressa Zajats var. nov., subsp. nectarina var. densa Zajats var. nov., subsp. nectarina var. pendula Zajats var. nov., subsp. atropurpurea var. densa (Makino) Zajats comb. nov., subsp. atropurpurea var. compressa (Loudon) Zajats comb. nov., subsp. atropurpurea var. magnifica (Bean) Zajats comb. nov. (рис. 1). Встановлено складне гібридне походження червонолистого персика, який виник у процесі еволюції за участю червонолистої аличі Піссарда і персика червоном'ясого, що сформувався на основі геноплазми сливи китайської.

Розроблена концепція біологічного ефекту червоних пігментів у листках червонолистих форм персика і участі антоціанів у фотосинтезі та нагромадженні органічних сполук.

Введені в культуру якісно нові високопродуктивні червонолисті та червоном'ясі форми персика.

Створено нові високоефективні насіннєві підщепи для персика і нектарина.

Вперше розроблені наукові основи і селекційні програми з виведення нових сортів з темно-червоним листям та сортів з червоною м'якоттю.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено наукові основи вирощування і введено у виробництво культуру персика в західному регіоні України на площі понад 1000 га.

Створено і постійно поповнюється генофонд персика і нектарина, які є основою для збагачення сортименту культурних насаджень.

Вдосконалено і доповнено систематику в межах роду Persica Mill., що визначає ознаки відмінності та схожості і родинні зв'язки між окремими його таксонами.

Передано на державне сортовипробування 5 нових сортозразків персика для створення насаджень в більш суворих кліматичних умовах зони Українських Карпат.

Виведено 3 нові насіннєві підщепи персика, які впроваджуються у виробництво.

Розроблено рекомендації з удосконалення сортименту і поповнення складу насаджень новими сортами різних строків достигання.

Реалізація результатів дослідження. Нові сорти звичайного персика та червонолисті й червоном'ясі форми, як носії цінних нетрадиційних для персика ознак, передано в Закарпатський інститут агропромислового виробництва, Державний Нікітський ботанічний сад, на Кримську дослідно-селекційну станцію (Північний Кавказ), на Придністровську дослідну станцію садівництва, в Державні комісії з сортовипробування України, Росії і Казахстану, на Клчовську дослідно-селекційну станцію (Словаччина), Плодовий інститут м. Ледніце на Мораві (Чеська Республіка).

Проходять державне сортовипробування п'ять сортозразків персика, які одночасно вирощуються у виробничих умовах та багатьма садоводами-любителями західних областей України.

Впроваджуються у виробництво якісно нові форми і сорти персика з темно-червоним листям і сорти з темно-червоною м'якоттю, які, крім харчової цінності, мають важливі лікувальні властивості.

Використовуються в практиці плодорозсадництва три нові насіннєві підщепи для персика, які дають можливість збільшити виробництво високоякісного садивного матеріалу.

Відпрацьована і впроваджується в промислове та любительське садівництво технологія вирощування персика, що пристосована до ґрунтово-кліматичних умов зони Карпат (Заяць, 1982).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом обґрунтовано напрямки, розроблено програми та методику досліджень, визначено теоретичні положення та шляхи їх реалізації, зібраного генофонд персика, створено нетрадиційні сорти з темно-червоним листям та червоною м'якоттю, проведено експедиційні обстеження насаджень персика, вдосконалено технологію вирощування в зоні Карпат, виконано близько 85 відсотків лабораторних досліджень. Внесок автора в сумісних публікаціях складає 75-80 відсотків.

За надану методичну допомогу в проведенні досліджень, аналізів експериментального матеріалу і підготовці дисертаційної роботи автор щиро вдячний науковому консультанту доктору сільськогосподарських наук, професору члену-кореспонденту УААН П.В.Кондратенку, доктору сільськогосподарських наук професору заслуженому діячу науки і техніки України В.К.Смикову, доктору сільськогосподарських наук професору В.С. Марковському.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати досліджень повідомлені на Міжнародних конференціях, присвячених вивченню онтогенезу видів природної флори та інтродукованих рослин (Київ, 1988, 1989, 1992, 1993; Алма-Ата, 1990; Умань, 1998; Біла Церква, 1999); VI з'їзді Українського Товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавілова (Полтава, 1992); наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (Ужгород, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001); Міжнародних наукових симпозіумах «Eucarpia Fruit Breeding Section Meeting» (ВіденсвілАйнзіделн, Швейцарія, 1993), «Eucarpia Symposium Fruit Breeding Genetics» (Оксфорд, Великобританія, 1996); Міжнародно-регіональних конференціях «Стійкий розвиток сільського господарства та збереження біорізноманіття» (Ужгород, 1996), «Environment protection: Modern studies in ecology and Microbiology» (Ужгород, 1997); науково-практичних конференціях «Економіка Закарпаття сьогодні і завтра: шляхи виходу з кризи» (Ужгород, 1997), «Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону» (Синевир, 1998), «Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат» (Синевир, 1999); Міжародних наукових конференціях, «Moderni vvoyov tendence ve skladovni ovoce» (Ледніце на Мораве, Чехія, 1998), «World Conference on Horticultural research» (Рим, Італія, 1998), «Workshop Rare Breeds and Plant Varieties in the Carpathian Mountains» (Сучава, Румунія, 1999); «5th Workshop on Integrated Control of Pome Fruit Diseases (Fontevraud L'Abbaye - Maine et Loire, France, 1999); «Symposium on Fruit Breeding Genetics» (Dresden, Germani, 1999).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в монографіях «Персик у Карпатах» (Ужгород: Карпати, 1988, 5,2 д.а.), «Садово-городні ділянки» (Ужгород: Карпати, 1993, 3,1 д.а.) та 56 інших друкованих працях (10,5 д.а.), із них 24 публікації в наукових збірниках і виданнях, затверджених ВАК України, що належать до фахових.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Комплексне вивчення місцевих форм і сортотипів дає підстави стверджувати, що на південні схили Карпат персик був інтродукований ще на початку нової ери. Такий висновок зроблений на підставі виявлених нами кількох місцевих сортотипів, а сортотипи, як відомо, формуються на протязі багатьох столітть (Заяць, 1988, 1994).

У 50-60 рр. ХХ ст. в результаті колективізації і викорчовування на схилах передгір'їв виноградників масово знищувалися й місцеві форми персика. У зв'язку з цим було проведено вивчення місцевих форм персика, відібрано кращі сортозразки, які є цінним генофондом для науки і практики сільського господарства. На цей час припадає і масова інтродукція нових сортів на науковій основі. Їх комплексне вивчення дало можливість провести районування і перейти до промислового вирощування персика у регіоні Карпат.

Робота виконувалася з 1972 по 1981 рр. на селекційній дослідній ділянці в с. Медведівці Мукачівського району Закарпатської області та на Закарпатській державній сортодільниці, з 1982 по 2000 рр. в Ужгородському національному університеті у відповідності з планами НДР в межах державнного пріоритетного напрямку «Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції».

Регіон Карпат за кліматичними і ґрунтовими умовами (крім високогір'я) в цілому придатний для вирощування персика звичайного. Тому інтродукція видів, селекційних сортів та декоративних форм персика здійснювалася протягом усього періоду дослідження і продовжується в теперішній час (Заяць, 1998) в основному зі Степового відділення Нікітського ботанічного саду (263 сортозразки), Молдавського науково-дослідного інституту садівництва та Кримської дослідно-селекційної станції (м. Кримськ Краснодарського краю). Звідти завезено понад 20 тис. саджанців, сотні селекційних сортів та 20 декоративних форм. Найбільш морозостійкі, в т.ч. і сорти з групи М.Ф. Кащенка, були завезені автором з Українського науково-дослідного інституту садівництва (11 сортозразків) та з Центрального ботанічного саду НАН України (14 сортозразків). Багато сортів було інтродуковано з Угорщини (36), Словаччини (4), Чехії (37), Югославії (5). Частина сортів відразу акліматизувалася в садах області і зайняла належне місце у персикових насадженнях, інші дуже повільно пристосовувалися до нових умов вирощування. Це особливо стосується карликових та інжирних персиків, які виявилися дуже чутливими до зимових низьких температур та підвищеної вологості повітря. Зібраний і вивчений генофонд персика, що нараховує близько 2 тис. сортів та декоративних форм, належить до 4 видів (Persica vulgaris Mill., Persica mira (Koehne) Koval. et Kost., Persica kansuensis (Rehder) Koval.et Kost., Persica davidiana Carr.), 5 підвидів (subsp. typicus Chlop. et Kriuk., subsp. ferganensis Kost. et Rjab., subsp. nectarina (Ait.) Shof., subsp. atropurpurea (Schneid.) Zajats, subsp. erytrocarpa Zajats) і багатьох різновидностей (Persica vulgaris Mill., var. compressa Loudon, var. densa (Makino) Holub, var. alba (Lindl.) Holub, var. alba-plena (Schneid.) Holub, var. duplex (Weston) Holub, var. camelliaeflora (Dipp.) Holub, var. dianthiflora (Dipp.) Holub, var. magnifica (Bean.) Holub, var. versicolor Siebold, var. pendula (Dipp.) Holub; subsp. nectarina (Ait.) Shof., var. compressa Zajats, var. densa Zajats, var. pendula Zajats; Persica davidiana Carr., var. alba Carr., var. potanini (Barat.) Holub). Крім того, вирощено і вивчено понад 25 тис. гібридних сіянців на ранніх етапах розвитку (шкілка, гібридний розсадник) та 10,5 тис. плодоносних гібридів у саду. Вони служили об'єктами вивчення.

Дослідження проводилися у відповідності з загальноприйнятими програмами та методиками ботанічного вивчення рослинних об'єктів та селекції і сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур (Москва, 1971, 1990; Мічурінськ, 1970, 1989; Ялта, 1979, 1983, 1986, 1987, 1988), з врахуванням світового програмно-методичного досвіду селекції та технології вирощування кісточкових культур (Hesse, 1981; Mii, 1985; Timon, 1992), а також власних методичних розробок (Заяць, 1988, 1991).

Хімічні аналізи плодів персика виконані в хімічній лабораторії Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН і в лабораторії Кримської дослідно-селекційної станції ВІР. Вітаміни і деякі інші біологічно активні речовини визначали в мікробіологічній лабораторії Ужгородського національного університету спільно з доцентами В.О. Сабовим і О.С. Сидор. Біохімічні аналізи на білки в насінні червоном'ясих персиків виконані на Кримській дослідно-селекційній станції ВІР спільно з Г.Г. Полов'яновим.

Коренева система персика вивчалася методом розкопок і методом «зрізу» (Любимова, 1969). Для статистичного обробітку експериментальних матеріалів використовували загальноприйняті методи в ботанічних, агрономічних та генетико-селекційних дослідженнях (Доспехов, 1973; Бубряк, 1976; Смиряєв, Гофман, 1985; Бедей, 1987; Бутенко, 1989). Економічну ефективність сортів визначали за В.В.Юрчишиним (1968), методикою Нікітського ботанічного саду (1979) та методикою економічної оцінки типів насаджень і сортів плодових та ягідних культур О.М. Шестопаля (1992).

Ботанічна класифікація. За сучасною ботанічною класифікацією персик виділений в самостійний рід Persica Mill., який входить до підродини сливових Prunoideae Focke, родини Розових Rosaceae Juss. Якщо проаналізувати історію ботанічної класифікації роду Persica Mill. в цілому, то можна прослідкувати різні суперечливі погляди і розуміння генетичних зв'язків між окремими складовими частинами підродини Prunoideae Focke.

Рід Prunus L. на окремі 6 груп вперше розділив французький ботанік Ж. П. Турнефор (1700 р.), виділивши персик в самостійний рід Persica. Карл Лінней у 1735 році у своїй праці «Systema Plantarum» не визнав рід Persica, а всіх представників підродини сливових розділив за родами Prunus, Amygdalus, Cerasus i Padus. У 1753 р. у праці «Species Plantarum» чотири вище перелічені роди К.Лінней об'єднав у два роди Prunus i Amygdalus. Персик відніс до роду Amygdalus. Вважаючи, що батьківщиною персика є Персія, К.Лінней у своїй штучній системі визначив його як Amygdalus persica Linn.

Міллер (1768 р.) і Ремер (1797 р.) як і Турнефор виділили персик у самостійний рід Persica Mill. Кене (1913 р.), опрацювавши матеріали американських експедицій у Китай, описав новий вид персика Prunus (Persica) mira Koehne.

Комплексним вивченням персиків на території колишнього Радянського Союзу займалися К.Ф. Костіна і І.М. Рябов (1932), Н.В. Ковалєв і К.Ф. Костіна (1935), І.М. Рябов (1939, 1953, 1969, 1980). Усі відомі види персика вони також віднесли до самостійного роду Persica Mill. Разом з тим вони описали новий вид персика Persica ferganensis Koval. et Kost. (Ковалєв, Костіна, 1935: Рябов, 1939), який пізніше віднесений у ранг підвиду Persica vulgaris, subsp. ferganensis Kost. et Rjab. (Рябов, 1980; Хлопцева, Шарова, Корнейчук, 1988).

У світовій ботанічній літературі описано чотири види персика і цілий ряд підвидів, різновидностей і форм культурного та дикорослого персика. Види персика, виходячи з погляду різних філогенетичних систем, розкидані у різні роди підродини Prunoideae Focke. Їх в різні часи відносили і відносять до родів Prunus L., Amygdalus L., Persica Mill. Наприклад, ботаніки західноєвропейських країн і США дотримуються системи A. Rehder(а) і відносять персик до роду Prunus L., підроду Amygdalus (L.) Focke, секції Euamygdalus Schneid. Щоб уникнути непорозумінь і розбіжностей, які можуть виникнути з цього приводу, J. Holub (1977) запропонував єдину ботанічну класифікацію персика з переліком всіх синонімів, які зустрічаються у світовій літературі.

Внутрішньовидова класифікація Persica vulgaris Mill. До виду Persica vulgaris Mill. віднесені всі культурні сорти і форми, які тисячоліттями вирощувалися у різних регіонах земної кулі. У результаті спонтанної внутрішньовидової та міжвидової гібридизації, а також спонтанних мутацій, персик став надзвичайно поліморфним видом. Тому виникла потреба розібратися в багатстві його таксонів, і доповнити внутрішньовидову класифікацію.

Генофонд персика звичайного, тобто нектарини, інжирні і карликові персики, червонолисті і червоном'ясі, декоративні з махровими квітками та ін. утворилися різними шляхами, часто ще не виясненими до кінця. Ботанічна, помологічна і еколого-географічна класифікація даного виду уточнювалася і доповнювалася Томасом (1846), Д. Ондердонком (1887), Д. Ондердонком і Р. Прайсом (цит. за І.М. Рябовим, 1939), а також І.М. Рябовим (1939, 1953, 1980), А.С. Череватенко (1961), J. Holub (1977), С.О. Соколовою і Б.В. Соколовим (1987), І.М. Хлопцевою (1988), Є.П. Шоферистовим (1995).

Щоб відмежувати еколого-географічні групи, підгрупи і екотипи культурного персика, І.М. Хлопцева (1988) поряд з ферганським підвидом, виділеним І.М. Рябовим (1980), ввела новий підвид P. vulgaris subsp. typicus Chlop. et Kriuk., а Є.П. Шоферистов (1995) підвид P. vulgaris subsp. nectarina (Ait.)Shof. Наші дослідження з біології і селекції персика та проведення аналізу існуючої класифікації дають підставу встановити ще два підвиди персика звичайного.У1972-1995 рр. нами розроблені нові напрямки в селекції персика і виведені нові, перші в світовій практиці червонолисті і червоном'ясі сорти та декоративні форми. Комплексне вивчення цих сортів і форм показало, що вони не можуть бути віднесені до жодного з вищеперелічених підвидів, бо володіють певною мірою невластивими для персика ознаками, успадкованими від представників інших родів підродини Prunoideae Focke. Ознака червоного забарвлення листя (ген An) успадкована персиком від аличі Піссарда, а ознака червоного забарвлення м'якоті (ген R) від сливи китайської. Ці гени передані персику в результаті інтрогресивної гібридизації (Єрьомін, 1985; Заяць, 1993, 1996). Тому в нас є всі підстави доповнити внутрішньовидову класифікацію персика і розділити вид Persica vulgaris Mill. на 5 підвидів: P. vulgaris subsp. ferganensis Kost. et Rjab., P. vulgaris subsp. typicus Chlop. et Kriuk., P. vulgaris subsp. nectarina (Ait.) Shof., P. vulgaris subsp. atropurpurea (Schneid.) Zajats, subsp. nov., P. vulgaris subsp. еrytrocarpa Zajats,subsp nov.

У персика червонолистого нами (Заяць, 2000) виділені три різновидності: P. vulgaris subsp. atropurpurea var. densa (Makino) Zajats comb. nov., P. vulgaris subsp. atropurpurea var. compressa (Loudon) Zajats comb. nov., P. vulgaris subsp. atropurpurea var. magnifica (Bean) Zajats comb. nov.

Помологічна класифікація. Величезна кількість сортів персика зумовила необхідність розробити помологічну класифікацію. В історії її розробки чітко розрізняються два напрямки: помологічна класифікація на підставі морфологічних ознак і природна на підставі еколого-біологічних особливостей, пов'язаних з походженням сортів. Першу помологічну класифікацію, в основу якої лягли такі ознаки, як опушення шкірки плодів і відділення кісточки від м'якоті, розробив Дюгамель дю Монсо (1768 р.). Пізніше Депрез (1810), Пуато (1846), Ондердонк (1877), Джоуйн (1913), С.А. Соколова і Б.В. Соколов (1987), І.М. Рябов (1939, 1953) доповнювали і вдосконалювали помологічну класифікацію персика. Сорти, які тепер вирощуються у західних областях України, належать в основному до американських скороспілок, північно-китайських та іранських типу Ельберта. Перші дві групи характеризуються розовидним типом квітки, а плоди їх переважно з білою м'якоттю. Сорти іранської групи мають дзвониковий тип квітки і плоди з жовтою м'якоттю. Однак нашими дослідженнями встановлено, що внаслідок багаторазового схрещування між представниками різних еколого-біологічних груп, відмінності між ними майже цілком стерлися.

Біологічні особливості розвитку персика. Ґрунтово-кліматичні умови Карпат багато в чому відрізняються від умов промислового вирощування персика в Криму, Молдові або на Північному Кавказі, не говорячи про умови Середньої Азії. У зв'язку з цим спостерігаються деякі особливості в рості і розвитку кореневої системи та надземної частини культурних сортів персика.

Місцеві форми персика. За тривалий період культивування на Закарпатті створені місцеві сортотипи, які дуже подібні до форм персика, що зустрічаються на Балканському півострові у Воєводині (Заяць, 1994). Це дозволяє зробити висновок, що в далекі часи персик на південні схили Карпат був завезений з Балкан.

З метою збереження генофонду нами в 1973-1980 рр. було виділено понад 30 місцевих форм. Всі вони низькорослі або середньої величини. Виявлено, що місцеві персики добре пристосовані до ґрунтово-кліматичних умов Регіону Карпат і набагато стійкіші проти таких.

Грибні хвороби, як клястероспоріоз, борошниста роса і кучерявість листя, ніж інтродуковані сорти зарубіжної селекції. Однак разом з позитивними ознаками, вони мають посередні товарні якості плодів (плоди дрібні або середньої величини, зеленувато-жовті, без привабливого червоного забарвлення). Смакові якості плодів задовільні або добрі. Поверхня шкірки завжди опушена. Кісточка відділяється від м'якоті, не відділяється або напіввідділяється. Вона найчастіше видовжена і загострена на верхівці, горбкувата з глибокими звивистими борознами. М'якоть плодів біла або жовта, дуже рідко червонувата з білими прожилками. Консистенція м'якоті майже завжди волокниста. Усі вони достигають восени і тільки 4,2 % у другій половині серпня. Вони відзначаються високою морозостійкістю, можуть бути використані у плодорозсадництві як одні з найкращих насінних підщеп (Заяць, 1973, 1988,1993,1994).

Коренева система. Виявлено, що на легких глибоких дерново-підзолистих ґрунтах коренева система більш потужна і основна її маса семирічних дерев на підщепі персик розростається на глибині 20-80 см, а окремі корені заглиблюються до 250 см. Максимальна щільність коренів усіх фракцій спостерігається на глибині до 45 см, причому в шарі ґрунту від 20 до 40 см розміщено близько 70 % кореневої системи. У плодоносних дерев корені особливо щільно залягають на відстані 0,5-2,0 м від штамба.

Спосіб закладання саду дуже помітно впливає на архітектоніку кореневої системи. Дерева, що вирощені з насіння без пересаджування на постійне місце мають в 1,2-1,3 рази більш потужну кореневу систему, ніж вирощені із звичайних саджанців. Однорічні сіянці персика мають добре виражену стрижневу кореневу систему. З часом більшого розвитку набирають бічні корені з великою кількістю дрібних корінців. За сприятливих умов коренева система розростається в ширину і переважає діаметр крони майже в два рази.

Особливості росту надземної частини. Персик відзначається високою скороплідністю: швидко росте і вже на другий-третій рік після садіння однорічним саджанцем вступає у плодоношення. Разом з тим, він порівняно швидко старіє і відмирає. Сильний ріст спостерігається до 5-7 років, після чого щорічні, часто надмірні урожаї, поступово зменшують силу росту. В умовах Карпат у персика утворюється дуже багато передчасних пагонів. Безумовно, що на їх інтенсивне утворення впливає вологий клімат Карпат. З 4-5 року дерева персика на Закарпатті та в Придністров'ї вступають у період повного плодоношення. У цей час урожайність більшості сортів перевищує 100 ц/га. Динаміка росту надземної частини дерева в значній мірі залежить від наявності в ґрунті поживних речовин. Найбільш важливим елементом живлення для персика є азот, що збалансований з іншими елементами живлення. На Закарпатті, не тільки в передгір'ї, але й частково на низовині, грунти бідні на азот і тому на всіх площах під персик доводиться щорічно вносити азотні добрива, щоб забезпечити нормальний ріст і високу врожайність. Починаючи з 8-12 року, дерева персика вимагають легкого охолоджуючого обрізування, а з 14-16-ти річного віку сильного охолоджуючого обрізування. Виходячи із завдань інтенсифікації, життя персикового саду можна поділити на два періоди: період інтенсивної експлуатації (перші 5-7 років), на протязі якого витрати на посадку саду повністю окуповуються і період підтримки і оновлення дерев. Тривалість цього періоду також 5-7 років. За той час виправляються крони дерев з допомогою обрізування, рослини оздоровлюють, удобрюють і зберігають сад до того часу, поки він активно плодоносить і приносить відчутний прибуток.

Особливості цвітіння і запилення. На Закарпатті персик цвіте на 4-8 днів пізніше, ніж мигдаль, абрикос і ранньоквітуючі сорти аличі. Плодові бруньки в зимовий період легко переносять морози мінус 22-25С і рідко пошкоджуються від'ємними зимовими температурами 27-29С. Кліматичні умови низовини і передгірної зони Закарпатської області не дозволяють у звичайні зими визначити ступінь стійкості сортів до низьких температур. І тільки в суворі зими, які на Закарпатті бувають один раз в 10-15 років, можна оцінити зимостійкість квіткових бруньок окремих сортів. Ступінь морозостійкості генеративних бруньок і особливості цвітіння та плодоношення сортів персика вивчалися на протязі 24 років (з 1969 по 1992 р.). Загалом вивчено понад 300 сортів, інтродукованих з Криму, Північного Кавказу, Молдови і Угорщини, а також всі виділені місцеві форми та нові селекційні сорти.

Початок цвітіння і умови запилення персика в низинній і передгірній зонах Закарпаття більше залежать від погодних умов року і менше від генетичних особливостей сорту. Найбільш раннє цвітіння (за період від 1967 по 1998 рр.) спостерігалося 31 березня (1974 р.). Цвітіння з 1 по 5 квітня відзначено в 1972 і 1977 роках. Найбільш пізнє цвітіння (з 25 по 30 квітня) було у 1969, 1983, 1987 роках і тільки один раз (в 1982 р.) початок цвітіння спостерігався в перших числах травня. Середньою датою початку цвітіння за 31 рік є 16 квітня. Тривалість цвітіння коливається від 9 (в теплу суху погоду) до 17 днів (у похмуру і дощову погоду). Строки початку цвітіння сортів різні, але проміжок часу між ранньоквітуючими і пізньоквітуючими невеликий і складає 4-5 днів. Цвітіння персика починається при середньодобовій температурі від +6 до +10,5 С. Тривалість життя квітки обумовлена сортовими відмінностями і коливається в передгір'ї Закарпатської області від 4,2 до 5,7 дня. У холодну дощову погоду тривалість життя квітки збільшується в два рази. Найбільша інтенсивність розпускання квіток спостерігається з 14 до 18 годин. У нічний час розпускання квіток не спостерігається, а в ранкові години і до обіднього часу розпускання становило всього 16 % від кількості квіток, що розпустилися за добу.

Дуже небезпечними для розвитку генеративних бруньок та цвітіння є зимові відлиги, які в Карпатах бувають кожного року.

Перехресне запилення персика здійснюється в основному з допомогою бджіл. Більшість сортів вважаються самоплідними, але наші дослідження процесів запилення показало, що за здатністю до самозапилення всі сорти слід ділити на три групи: самоплідні, частково самоплідні і самобезплідні або стерильні. У самобезплідних має місце чоловіча стерильність і їм обов'язково необхідне перехресне запилення. Як показали дослідження, сорти з чоловічою стерильністю зустрічаються частіше, ніж вважалося раніше. Серед поширених у виробництві їх є приблизно 12 % (Ряднова, 1974; Нальотова, 1975). Як показали наші дослідження, одні і ті ж сорти в залежності від перебігу погодних умов і різких перепадів температури в зимовий період можуть проявляти чоловічу стерильність повністю або тільки частково. Електронно-мікроскопічне вивчення пилкових зерен показало, що за своїми обрисами і за зовнішньою будовою пилкові зерна представників підродини Prunoideae Focke дуже подібні між собою і не можна виявити якихось переконливих доводів, що окремі деталі орнаменту поверхні спородерми досліджуваних персиків успадковані від тих чи інших видів роду Prunus L.

Ріст і достигання плодів. Інтенсивний ріст плодів на Закарпатті наступає у кінці квітня - на початку травня. Найбільший приріст маси плода має місце в останню декаду перед знімальною стиглістю. За десять днів до збирання врожаю досліджуваних сортів маса плодів у середньому збільшувалася на 27,8 г. Високий приріст маси плоду перед достиганням спостерігається тільки тоді, коли рослини не відчувають дефіциту вологи. Період достигання плодів триває майже чотири місяці. У найбільш теплих мікрорайонах Передгір'я Закарпатської області надранні сорти починають достигати 18-20 червня (Медведівський надранній), а найпізніші достигають у першій половині жовтня (Ужгородський). Таким чином, персик може забезпечувати ринок і консервну промисловість свіжими плодами на протязі тривалого періоду 60-90 днів. Строки достигання одних і тих же сортів у регіоні Карпат дуже варіюють залежно від погодних умов року і рельєфу місцевості. Найраніше плоди достигають у передгір'ї і низинній частині, яка прилягає до нього в Ужгородському, Мукачівському, Берегівському та Виноградівському районах Закарпатської області. Тут персик достигає найраніше в Україні приблизно на 7 днів раніше, ніж у Криму. У передгір'ях Львівської та Івано-Франківської областей ті ж сорти достигають на 14-21 днів пізніше. Більш сприятливі умови для вирощування персика у Чернівецькій області, зокрема у районі розміщення Придністровської дослідної станції садівництва.

Тривалість знімальної стиглості плодів на одному дереві залежно від сорту і погодних умов варіює від 6 до 14 днів.

Всі сорти персика за строками достигання слід поділити на 6 груп:

– надранні достигають 20.06. 5.07.,

– ранні 5.07. 20.07.,

– середньо-ранні 20.07. 5.08.,

– середні 5.08. 25.08.,

– пізні 5.08. 15.09.,

– дуже пізні після 15.09.

Найважливішими факторами, які визначають цінність того чи іншого сорту є врожайність і якість плодів. За методикою Нікітського ботанічного саду (Рябов, Рябова, 1972), всі сорти за показниками загальної середньої урожайності ділили на 5 груп:

І група - середній урожай з дерева у роки повного плодоношення більше 20 кг (5 балів);

ІІ група - відповідно 15-20 кг (4 бали);

ІІІ група - 10-15 кг (3 бали);

ІV група - 5-10 кг (2 бали);

V група - менше 5 кг (1 бал).

Показники розподілу сортів за загальною урожайністю, згідно з вищенаведеною методикою, наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Розподіл сортів песика за загальною врожайністю в умовах передгір'я Закарпатської області

Слід відзначити, що при високому рівні агротехніки дерева багатьох сортів (Глінка, Герой Севастополя, Редхавен та ін.) під час повного плодоношення в умовах передгір'я Закарпатської області дають по 100 і більше кілограмів плодів. Є багато сортів, які представляють інтерес для промислового та любительського садівництва, а також для селекції.

Стійкість проти грибних хвороб. Вологий клімат Карпат сприяє накопиченню збудників та розвитку таких хвороб персика, як клястероспоріоз, кучерявість листя, борошниста роса і плодова гниль. Ці грибні хвороби тут постійно знаходяться на межі епіфітотій. Тому створювані в Карпатах нові сорти кісточкових культур при полігенному контролі проходять жорсткий відбір в умовах природного епіфітотійного режиму і є стабільно толерантними у відношенні до цих хвороб. Однак інтродуковані сорти, в т.ч. і районовані, часто уражуються згаданими хворобами і тому виникла потреба розробити просту і надійну систему їх захисту. Вона полягає у своєчасному дворазовому обприскуванні 3%-м розчином бордоської рідини восени під час опадання листя і навесні до розпускання бруньок. Якщо восени через нестачу фунгіцидів або з інших причин дерева персика не оброблялися проти кучерявості листя та клястероспоріозу, то під час тривалих потеплінь взимку потрібно терміново, не чекаючи весни, провести обприскування дерев бордоською рідиною і таким чином запобігти поширенню небезпечних хвороб (Заяць, 1996). Своєчасне дворазове обприскування бордоською рідиною та високий рівень агротехніки цілком захищають дерева персика від грибних хвороб (Заяць, 1988, 1993, 1996). Абсолютно стійких проти кучерявості листя сортів немає. Тому без запобіжного обприскування дерев бордоською рідиною вирощування персика в умовах Карпат не можливе.

Борошниста роса в умовах західних областей України пошкоджує персик в незначній мірі тільки в кінці літа в суху жарку погоду. При доборі стійких проти борошнистої роси сортів боротьба з нею не обов'язкова, так як пошкодження дерев буває незначним.

Біохімічний склад і технологічні якості плодів. Вирощені у передгір'ї Закарпатської області плоди персика в середньому містять 82,1 % води, 10,2 % цукрів, 0,5 % органічних кислот (середні показники за три роки у 12 сортів). Слід, зокрема, зупинитися на технологічних якостях наших сортів червоном'ясих персиків. Це принципово нові сорти, які вперше вводяться у виробництво і біохімічний склад м'якоті їх плодів багато в чому відрізняється від звичайних селекційних сортів. Вони здебільшого переважають загальновідомі сорти за вмістом сухих речовин на 2,7- 4,6 %, пектинових речовин на 18-53 %. Вони мають цілющі властивості, виводять з організму людини радіоактивні елементи, що є дуже важливим при теперішньому радіоаційному забрудненні навколишнього середовища. У білом'ясих і жовтом'ясих звичайних персиків антоціанів настільки мало, що під час біохімічних аналізів їх просто не враховують, а у червоном'ясих форм кількість їх досягає до 550 мг на 100 г свіжої м'якоті. Крім того, у них міститься приблизно в чотири рази більше аскорбінової кислоти і в два рази більше поліфенолів та інших біологічно активних речовин.

Сортовивчення персика у регіоні Карпат. Вивчення селекційних сортів персика на Закарпатській державній сортодільниці розпочате в 1965 р. Г.П. Тимошевою (1973) за безпосередньою участю автора і триває по сьогодні. Виявлено, що врожайність персика при належній агротехніці залежить від генетичної природи самого сорту та від погодних умов вегетаційного періоду. Багаторічна робота з сортовипробування дала можливість Державній комісії сформувати районований сортимент персика в регіоні Карпат. На Закарпатті районовано 8 сортів, а в Чернівецькій області 4 сорти персика. Районований сортимент далеко недосконалий. У ньому зовсім не представлені консервні сорти та нектарини. Список районованих сортів занадто обмежений і районований сортимент не може забезпечити безперервний конвеєр постачання свіжих плодів у торгову мережу та на плодоконсервні заводи. У найближчий час список районованих сортів потрібно поповнити новими сортами всіх строків достигання. Якщо за строками достигання всі сорти поділити на 6 груп (надранні, ранні, середньоранні, середні, пізні, дуже пізні), то доцільно, щоб у список районованих сортів у кожній області, де можлива культура персика, входило по 2-3 сорти кожної групи достигання, що разом становить 12-18 сортів (див. групування сортів на с. 15).

Різновиди персика. За період з 1966 р. по 1998 р. на Закарпаття було інтродуковано понад 1000 сортів персика. Їх біологічні властивості не завжди відповідали ґрунтово-кліматичним умовам передгір'я та низини Закарпатської області й акліматизація більшості з них закінчилася невдало. Тому з метою розширення сортименту персика на Закарпатті нами протягом всього періоду дослідження проводилася селекційна робота. Було вивчено генетичні властивості персика і нектарина, вияснено закономірності передачі спадкових ознак, підтверджено повідомлення інших дослідників (Рябов, 1969; Ряднова, 1974; Хессе, 1981; Соколова, Соколов, 1987) щодо ознак персика, які передаються простим успадкуванням (табл.2).

Персики звичайні. Персикові сади не тільки в Україні, але й у всьму світі закладені сортами, що відносяться до двох різновидностей: subsp. typicus Chlop. et Kriuk. і subsp. nectarina (Ait.) Shof. Звичайні або типові персики становлять основу виробництва плодів цієї культури. З метою кращого пристосування до екологічних умов Карпат та підвищення продуктивності сортів за весь період дослідження нами проводилася селекційна робота за такими методами і в таких напрямках:

Таблиця 2. Ознаки персика з простим успадкуванням

а) вивчення біологічних та господарських властивостей місцевих та інтродукованих форм і сортів персика. Виділення кращих місцевих форм і використання їх у селекційній роботі;

б) вирощування та відбір сіянців від вільного запилення;

в) міжсортова гібридизація;

г) віддалена гібридизація;

д) виведення нових сортів з червоним забарвленням м'якоті;

е) виведення нових сортів з червоним забарвленням листя.

За період дослідження з 1972 по 2000 рр. нами проведено близько 300 комбінувань схрещування і вирощено та доведено до плодоношення понад 25 тисяч гібридів. При виборі вихідних форм для гібридизації враховували теперішні тенденції і напрямки промислової культури персика у Європі та Північній Америці. Підбираючи вихідні батьківські форми для гібридизації, враховували домінантність або рецесивність тієї чи іншої ознаки (табл. 2), а також генотип (гомозиготність чи гетерозиготність) батьківських форм. Гібридологічні аналізи гібридних сімей допомогли встановити генотипи багатьох сортів за найголовнішими ознаками. У результаті міжсортової гібридизації були виділені форми, які за комплексом цінних біологічних та господарських ознак не поступалися районованим сортам, а, навпаки, переважали їх. Нові сорти Гривна, Мукачівський, Медведівський жовтий і Фодор прийняті на державне сортовипробування. Інші перспективні гібриди проходять первинне сортовивчення. Серед них особливо виділяється високоврожайний Медведівський надранній. Він є одним з найраніших сортів, достигає в кінці другої декади червня.

Персики з темночервоною м'якоттю є маловідомими у плодівництві і до цього часу відсутні в персикових насадженнях. У результаті селекційної роботи було доведено, що ознака червоного забарвлення м'якоті є домінантною, хоча генетична природа цієї ознаки ще до кінця не вияснена і вимагає дальшого вивчення.

До цього часу походження червоном'ясих персиків залишалося невідомим. Наші комплексні дослідження, в т.ч. і біохімічні аналізи на білки, дозволили встановити, що ознака забарвлення м'якоті (ген R) успадкована червоном'ясим персиком від сливи китайської (Prunus salicina Lindl.). Її білки були виявлені в насінні червоном'ясих персиків. Серед багатьох червоном'ясих сіянців за комплексом цінних біологічних та господарських ознак відібрано 16 форм, які становлять інтерес для промислового садівництва та наукових досліджень. Вони мають деякі спільні риси. В усіх форм квітки розовидного типу, листки темно-зелені, зближені на пагонах, однорічні пагони темно-червоного кольору, що вказує на кореляцію з забарвленням м'якоті. Всі червоном'ясі форми персика утворюють багато передчасних пагонів, що часто призводить до загущення крони. Плоди середньої і вищесередньої величини, опушені, м'якоть волокниста, темно-червона, кісточка велика, добре відділяється від м'якоті. Плоди містять підвищену кількість біологічно активних речовин і мають лікувальне значення.

Персики червонолисті. Вивчення біологічних та господарських властивостей червонолистих форм персика показало, що явище червонолистості може служити людині не тільки у вузькому розумінні стосовно персика, його можна розглядати як універсальний метод підвищення продуктивності сільськогосподарських культур завдяки участі у фотосинтетичному процесі ще маловідомих, недостатньо вивчених рослинних пігментів під загальною назвою антоціани.

На протязі 20 років ми вивчали закономірності передачі по спадковості ознаки червоного забарвлення при різних комбінуваннях схрещування 12 червонолистих форм з їх зеленолистими родичами. Доведено, що в червонолистих форм персика ознака червоного забарвлення листя передається нащадкам за простою монофакторною схемою Г. Менделя. У другому поколінні спостерігається розщеплення за фенотипом 1:3 (три частини червонолисті) і за генотипом у співвідношенні 1:2:1.

Оптичні властивості червонолистих кісточкових культур ретельно і багаторазово досліджувалися спектрофотометричними методами і, зокрема, вивчалася інтенсивність поглинання світлової енергії. У всіх випадках криві поглинання світлової енергії дають підстави зробити висновки, що антоціани червонолистих рослин підсилюють поглинальну властивість листя майже по всій ділянці видимої радіації (380-700 нм). Аналізуючи криві поглинання світлової енергії, в зеленолистого сорту персика Редхавен і червонолистого Негус чітко помітна значна різниця у величині поглинання на ділянці спектра від 400 до 470 нм. На довжині хвилі 430 нм інтенсивність поглинання в червонолистого сорту Негус на 42,5 % вища, ніж у зеленолистого сорту Редхавен (див. рис. 2). У середньому, на ділянці спектра від 400 до 710 нм інтенсивність поглинання червонолистих кісточкових перевищує поглинання зеленолистих на 8-12 %. Це означає, що гібридизацією і відбором можна виділити нові червонолисті сорти з дуже високим потенціалом продуктивності. Наші висновки підтверджуються спостереженнями над недавно виділеними новими червонолистими формами і сортами, які проходять первинне сортовипробування. Серед них уже виділений новий, нетрадиційний, відмінний від усіх інших, червонолистий сорт Негус. Готуються матеріали для передачі його на державне сортовипробування.

Карликові та напівкарликові сорти для інтенсивних насаджень. Існує невелика група слаборослих сортів і форм персика, які привертають увагу спеціалістів у зв'язку з тенденціями інтенсифікації садівництва. Питанням виведення і випробування карликових та напівкарликових сортів приділяють багато уваги зарубіжні вчені та спеціалісти (Sansavini, 1981; Hansche, 1989; Fideghelli, 1991,1992; Сaruso, Bellini, 1995). Селекційні завдання цього напрямку вже тепер вирішуються двома способами: а) створенням нових карликових і напівкарликових підщеп; б) виведенням карликових і напівкарликових сортів, у яких ці властивості закріплені генетично навіть на сильнорослих підщепах без зниження врожайності і товарних та смакових якостей плодів. Донорами карликовості служили сорти Бонанза, Кінаї 4, Кінаї 8 і Кінаї 10. Тепер карликові сорти типу Бонанза або Кінаї не можуть використовуватися для закладання промислових садів, хоча між ними є й такі, що дають плоди непоганої якості. Впровадженню їх у виробництво заважає характерний для них тип і габітус крони. Ці карлики мають кущоподібну форму і є дуже маленькими навіть на сильнорослих підщепах. Дворічні дерева Кінаї 10 на підщепі персик ледве досягають висоти 15-20 см. На їх однорічних пагонах листки настільки зближені, що міжвузля майже не проглядаються. Плоди скупчені на занадто вкорочених пагонах і тому легше піддаються пошкодженню шкідниками і ураженню хворобами.

Вже перші досліди з гібридизації карликових Кінаї 4, Кінаї 8 і Кінаї 10 з сортом Редхавен показали, що рецесивний ген карликовості у першому поколінні майже не проявляється. Тому стає цілком зрозумілим, що бажані результати, тобто карликові і напівкарликові сорти з цінними господарськими властивостями можна відібрати тільки в другому і третьому поколіннях.

Карликові форми персика сформувалися в субтропічних районах Китаю, тому їх морозостійкість і зимостійкість дуже низькі. Навіть звичайні зими вони переносять з помітними втратами (Заяць, 1998). Це значно ускладнює селекційну роботу для виведення карликових сортів персика в умовах Закарпаття та впровадження їх у виробництво.

Нектарини. В останні десятиліття на Закарпаття та Буковину інтродуковані десятки сортів нектарину вітчизняної та зарубіжної селекції. З числа раніше вивчених сортів тільки нектарин Київський був рекомендований нами для широкого розмноження та промислового вирощування. Виявилося, що у вологому кліматі Карпат нектарини більш чутливі до борошнистої роси, ніж переважна більшість опушених персиків. Хвороба уражує не тільки молоді пагони, але й плоди. Тому виникла потреба створювати сорти, що пристосовані до ґрунтово-кліматичних умов Карпат.