Земельні ресурси України, їх стан та основні проблеми використання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Земельні ресурси України, їх стан та основні проблеми використання в Україні

Стаття присвячена питанню ефективності сільськогосподарського виробництва, визначені основні проблеми та сучасний стан раціонального використання земельних ресурсів України.

Ключові слова: земельні ресурси, земельний фонд, сільськогосподарські угіддя, раціональне землекористування, оптимізація структури землеробства.

Актуальність дослідження. Земля - найголовніше багатство та найважливіша умова снування людського суспільства, незамінний засіб задоволення його різноманітних потреб: економічних, соціально - побутових, естетичних тощо . Земля виступає не лише природним ресурсом, а й матеріальною базою життя та діяльності людства. Говорячи про використання землі, перш за все, мають на увазі її функціонування у сфері виробництва. У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва[4]. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Земля не може бути замінена ніякими іншими засобами виробництва, а без неї не може здійснюватися виробничий процес у сільському господарстві.

Ефективне використання земельних ресурсів потребує цілеспрямованого дослідження. Тому на сьогодні постає складне та актуальне завдання щодо вирішення проблем попередження процесів деградації ґрунтів, збереження і відновлення їх родючості, а також підвищення сільськогосподарського використання ґрунтів за рахунок організації раціонального використання земельних ресурсів, як основи для подальшого ведення екологічно збалансованого землеробства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження питання щодо раціонального, економічно доцільного, екологічно безпечного використання та охорони земельних ресурсів приділяється значна увага в працях Бистрякова І.К., Гуцуляка Г.Д., Добряка Д.С., Мішеніна Є. В., Ступеня М.Г., Третяка А.М., Хвесика М.А. та інших вчених. Результати їх досліджень охоплюють широке коло зазначених проблем. Однак динаміка змін зумовлені новим земельним законодавством, трансформація економічних відносин, загострення соціальної та еколого-економічної ситуації вимагає проведення постійних досліджень з метою вироблення основних напрямків і заходів подальшої реалізації процесу вдосконалення земельних відносин та приведення їх у відповідність з цими змінами.

Постановка завдання. Метою даної статті є обґрунтування організаційно-економічного механізму ефективного використання земельних ресурсів України, їх стан та проблеми.

Виклад основного матеріалу досліджень. Земельні ресурси - це найважливіша частина природного середовища, що характеризується просторовим розміщенням, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, виступає головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення усіх галузей господарства [5].

Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни поділяють на сім категорій земель [1].

Україна володіє значними земельними ресурсами. Земельний фонд складається із земель, що мають різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Станом на 1 січня 2013 року її земельний фонд складає 60354,8 тис. га, або майже 6% території Європи, з яких 42,78 млн. га складають сільськогосподарські землі. Зокрема сільськогосподарські угіддя становлять близько 19% загальноєвропейських, у т.ч. рілля - майже 27%. Український показник площі сільськогосподарських угідь у розрахунку на душу населення є найвищим серед європейських країн - 0,9 га, в т.ч. 0,7 га ріллі (проти середньоєвропейських показників 0,44 і 0,25 га відповідно).

Площа чорноземів в Україні становить, за різними оцінками від 15,6 до 17,4 млн. га, або близько 8 % світових запасів. Значна частка земельної площі 70,9 %, або 42776,9 тис. га складають сільськогосподарські землі, у структурі яких сільськогосподарських угідь - 68,9 % , з них на ріллю припадає 53,8 %; 9,1 % складають пасовища; 4,0 % - сіножаті; 1,5 % - багаторічні насадження; 0,5 % - перелоги. сільськогосподарський земельний деградація ґрунт

Сільськогосподарські угіддя України в різних регіонах України, характеризуються різним рівнем сільськогосподарського освоєння при цьому основну частку в регіонах займає інтенсивно оброблювана рілля.

Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські угіддя знаходяться у власності, оренді, постійному чи тимчасовому користуванні сільськогосподарських підприємств і громадян [7]. Структура сільськогосподарських угідь свідчить про високий рівень їхньої розораності, що, з одного боку, характеризує високе значення використання землі в сільському господарстві, а з іншого, швидке виснаження та екстенсивне ведення сільського господарства.

На сьогодні в структурі сільськогосподарських угідь існує потреба вилучення частки ріллі з метою подальшого засадження цих земель багаторічними культурами або проведенні на них комплексу меліоративних заходів. Окремо потрібно наголосити, що наслідком високого сільськогосподарського освоєння земельного фонду, без належних заходів щодо його охорони та відтворення як виробничого ресурсу й важливої складової навколишнього природного середовища, є прогресуюча деградація земель, що створює загрозу продовольчій безпеці.

У дослідженнях С.Осипчук вже було акцентовано увагу на одну з найголовніших екологічних проблем, що зумовлює значні економічні втрати сільськогосподарського землекористування -- ерозія земель [8]. Посівні площі під зерновими культурами, частка яких в структур і посівних площ сільськогосподарських культур сягає 57 % особливо потерпають від ерозійних процесів. З кожного гектара землі щорічно змивається від 5 до 15 м з ґрунту, що призводить до зменшення врожайності на 30 - 70 % та до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих ділянках вартість проведення відповідних меліоративних заходів настільки велика, що економічно доцільнішим є переведення їх до категорії земель несільськогосподарського використання (лісогосподарського, рекреаційного, природоохоронного) [8].

За роки земельної реформи в структурі сільськогосподарських угідь відбулися незначні зрушення. Питома вага ріллі в площі сільськогосподарських угідь зменшилась відповідно з 82,0 % у 1993 році до 79% у 2012 році, до того ж з'явились перелоги.

У дослідженнях вчених вже було зазначено, що спостерігаються деякі позитивні тенденції у зміні структури угідь, які потрохи зменшують розораність земель, проте також необхідно розуміти, що вказані темпи трансформації орних земель в інші види угідь не можна визнати достатніми, суцільними по території області та збалансованими відносно виробництва сільськогосподарської продукції у необхідних обсягах[3].

За останні роки зменшились обсяги будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд. Причиною цього стало підвищення частки фінансування будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд в загальній структурі інвестицій в основний капітал на охорону та раціональне використання земель.

Враховуючи екологодеструктивний характер землекористування в Україні, що призводить до погіршення якісного стану ґрунтів важливого значення набуває проблема проведення заходів із вапнування і гіпсування. Відбувається інтенсивне скорочення обсягів та масштабів вапнування і гіпсування було зумовлено тим, що колгоспи та радгоспи, які в часи командно-адміністративної системи були основними землекористувачами, трансформувались в нові організаційно-правові форми господарювання.

Відсутність спеціальних сівозмін, агролісомеліоративних, полезахисних заходів сприяло поступовому виснаженню родючого ґрунту, зменшенню вмісту гумусу, посиленню ерозійних процесів, підвищенню кислотності, погіршенню інших якісних характеристик ґрунтів. Це все відбувалось в умовах фінансової розбалансованості агроформувань, що знайшло свій прояв у різкому зниженні обсягів вапнування і гіпсування ґрунтів.

У кожному регіоні держави діють свої регіональні програми з використання та охорони земель, інші програми у сфері земельних відносин, згідно з якими заходи з врегулювання земельних відносин, у тому числі з охорони земель, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, зокрема за кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Повинна бути застосована гнучка система стимуляційних важелів та інструментів впливу на власників землі і землекористувачів, від якої насамперед і залежить раціональне використання національного багатства [3].

Висновки. Проведений аналіз стану використання земельних ресурсів України свідчить про надзвичайно високі показники господарської освоєності досліджуваної території, нераціональну структуру сільськогосподарських угідь та структур у посівних площ сільськогосподарських культур, що призводить до величезних економічних збитків, втрати врожаю. У поєднанні з неефективними заходами з протидії несприятливих природних процесів (ерозія, підтоплення тощо), які спричиняють додаткове навантаження на земельні ресурси, постає нагальна потреба у розробці стратегії управління ведення ефективної, економічно доцільної та раціональної організації землеробства.

З метою поліпшення стану і продуктивності земель, їх захисту від ерозії (змиви, зсуви тощо), підтоплення сільськогосподарських угідь, шкідливої дії вод, катастрофічних наслідків повеней та інших видів деградації земель органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування необхідно забезпечити обов'язкове фінансування заходів з охорони земель, зокрема на виконання державних та регіональних програм у сфері земельних відносин, у тому числі за рахунок коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Ефективність управлінських рішень, пов'язаних з використанням землі, визначається рівнем законодавчого забезпечення. Але ні Конституція, ні Земельний кодекс України не можуть з належною деталізацією врахувати весь спектр правових норм раціонального використання та охорони земель. Ці правові акти слугують лише базою, на підставі якої формується цілісний масив законодавств, що справляє свій вплив на прийняття управлінських рішень у галузі землекористування.

Отже, з урахуванням зазначених особливостей використання землі як засобу виробництва повинні прийматися відповідні управлінські рішення щодо розробки системи заходів з її раціонального використання й охорони в рамках конкретних природно-економічних, соціальних, політичних і культурно-історичних умов.

Література

1. Богіра М.С. Землекористування в ринкових умовах: еколого-економічний аспект: монографія / М. С. Богіра. - Львів: Львівський національний аграрний університет, 2008. - 225 с.

2. Добровольська Н.В. Моделювання ерозійної небезпеки земель для територіальної організації землеробства. / Н.В. Добровольська, В.А. Бережний // Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіональний збірник наукових праць. -- Харків: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2011 -- Вип. 11 (2) -- 2011. -- С. 182 - 185.

3. Економіка сільського господарства: Навчальний Посібник. /Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий A.A. та ін.; За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. - 264 с.

4. Земельний кодекс України: правова основа управління земельними ресурсами /за ред. В.В.Горлачука. - Львів : Укр. технології, 2001. - 88 с.

5. Зінченко Т.Є. Економічні засади землекористування міських агломерацій: теорія, методологія, практика/ Т.Є. Зінченко.-Житомир: Видавництво «ПП Рута», 2012.- 380 с.

6. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К. , 1996 . - 54 с.

7. Новоторов О.С. Економіка землегосподарювання: теорія, методологія / за ред. акад. Б.М. Данилишина / РВПС України.- Київ: ТОВ «ДКС центр», 2009.- 628 с.

8. Осипчук С. Про охорону земель в Україні / С. Осипчук //Землевпорядний вісник. - 2006. - №2. - С. 28 - 36.

9. Паньків З.П. Земельні ресурси: Навчальний посібник. - Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. - 272 с.

10. Савченко Т. І. Економічне стимулювання раціонального використання земель як один із механізмів управління земельними ресурсами / Т. І. Савченко // Вісник Львівського національного аграрного університету : економіка АПК. - 2011. - N 17 (1). - С. 200 - 205.

11. Сохнич А. Я. Управління земельними ресурсами : Регулювання земельних відносин: навч. посіб. / А. Я. Сохнич, В. В. Горлачук, А. В. Наход ; за ред. А. Я. Сохнича. - Львів, 2008.- 255 с.

12. Статистичний щорічник України за 2011 рік/ за ред. О.Г. Осауленко.- Київ: ТОВ «Август Трейд», 2012.- 560 с.

13. Управління земельними ресурсами : підручник / [Горлачук В.В., В'юн В.Г., Песчанська І.М. та ін. ] ; за ред. д.е.н., проф. Горлачука В. В. - 2-ге вид., випр. і переробл. - Львів : Магнолія плюс ; видавець СПД ФО Піча В. М., 2006. - 443 с.

14. Хвесик М.А. Інституціональні трансформації та фінансово-економічне регулювання землекористування в Україні / М.А. Хвесик, В.А. Голян, А.І. Крисак. - К.: Кондор, 2008. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru