Стратегія формування сталого землекористування у сільському господарстві: теорія, методологія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Стратегія формування сталого землекористування у сільському господарстві: теорія, методологія, практика

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування та охорони

навколишнього середовища

Гуторов ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Ульянченко Олександр Вікторович, Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри виробничого менеджменту та агробізнесу.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України Добряк Дмитро Семенович, Національний університет біоресурсів і природокористування Кабінету Міністрів України, завідувач кафедри управління земельними ресурсами;

доктор економічних наук, професор Коваль Ярослав Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідувач відділу економічних проблем лісокористування та прирородоохоронних територій;

доктор економічних наук, доцент Зіновчук Наталія Василівна, Житомирський державний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри економіки природокористування та менеджменту лісового господарства.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Існування, соціальний добробут і здоров'я народу України нерозривно пов'язані із землею - особливим природним утворенням, якому властиві ознаки просторового й інтегрованого ресурсу: протяжність, рельєф, надра, води, ґрунтовий покрив, рослинність. Земельно-ресурсний потенціал України справедливо вважається підґрунттям національної економіки, первинним (а в сільському господарстві - головним) фактором виробництва, оскільки його використання забезпечує формування близько 95% обсягу продовольчого фонду і 70% фонду товарів споживання. У цьому зв'язку раціональність, ефективність та екологічність використання земельних ресурсів значною мірою визначатимуть і рівень економічного розвитку країни. земельний сільськогосподарський грошовий економічний

Проте сучасний розвиток та ефективність сільськогосподарського виробництва не відповідають потенційним можливостям його головного ресурсу - землі внаслідок невідповідності суспільно-виробничих відносин, зокрема земельних, потребам сталого розвитку аграрного виробництва, який передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних і соціальних чинників розвитку. Тому можна стверджувати, що відродження національної економіки потрібно розпочати з вирішення питань оптимального використання й охорони земельних ресурсів, забезпечуючи баланс між виробничими, природничо-науковими, соціально-економічними і екологічними проблеми сталого землекористування. У зв'язку з цим з особливою резонансністю в суспільстві сприймаються заходи щодо реформування відносин власності на землю, упровадження нових організаційно-правових форм аграрного землекористування, удосконалення системи оцінки та використання земельно-ресурсного потенціалу в економічному механізмі. Принципового значення набуває проблема оцінки земельних ділянок у зв'язку з необхідністю перерозподілу земельної ренти на користь сільського господарства. Постало питання формування нової моделі екологізації державного регулювання сільськогосподарського землекористування, економічного відтворення та охорони потенціалу земель і ґрунтів, що спонукатиме землевласників і землекористувачів до застосування новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції, використання ними науково обґрунтованих агротехнічних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного, раціонального і сталого сільськогосподарського землекористування. Трансформація земельних відносин, що триває в Україні, суттєво позначається на інвестиційних процесах у сільськогосподарському виробництві, а тому важливого значення набуває вкладення коштів у реальні та фінансові активи, які необхідні для підвищення рівня віддачі земельних ресурсів і збереження їх суспільної значущості.

Названі вище проблеми сільськогосподарського землекористування мають багатогранний характер, оскільки являють собою складову частину концепції гарантування продовольчої та екологічної безпеки України, що свідчить про особливу актуальність досліджуваної теми.

Значний внесок у вирішення економічної проблеми оцінювання та використання ресурсного та його складової - земельного потенціалу аграрної сфери - зробили Андрійчук В. Г., Гайдуцький П. І., Гладій М. В., Данилишин Б. М., Кириленко І. Г., Кропивко М. Ф., Лисецький А. С., Лукінов І. І., Макаренко П. М., Онищенко О. М., Юрчишин В. В., Юзефович А. Е., Ульянченко О. В., Шиян В. Й. та інші вчені. З погляду розвитку земельних відносин та їх трансформації до ринкових умов велике значення мають дослідження Амбросова В. Я., Даниленка А. С., Добряка Д. С., Кваші С. М., Месель-Веселяка В. Я., Новаковського Л. Я., Саблука П. Т., Ткаченко В. Г., Трегобчука В. М., Третяка А. М., Федорова М. М., Хвесика М. А., Чупіса А. В. та інших.

Різні аспекти ефективного, раціонального, екологобезпечного використання, охорони та відтворення земельних і ґрунтових ресурсів досліджували насамперед такі відомі вчені, як Бабміндра Д. І., Бистряков І. К., Борисова В. А., Будзяк В. М., Дорогунцов С. І., Зіновчук Н. В., Коваль Я. В., Лавейкін М. І., Малік М. Й., Мельник Л. Ю., Пасхавер Б. Й., Сохнич А. Я., Степаненко А. В., Ступень М. Г., Хлобистов Є. В. Фінансово-економічному забезпеченню розвитку земельно-ресурсного потенціалу присвятили свої дослідження Дацій О. І., Дем'яненко М. Я., Кісіль М. І., Корецький М. Х., Лайко П. А., Міщенко В. С., Маренич Т. Г., Олійник О. В., Перебийніс В. І.

У науково-практичному опрацюванні методичних положень економічної оцінки земель і землевпорядкування провідне місце належить Варламову А. О., Веденічеву П. Ф., Вервейку А. П., Волкову С. М., Гнатковичу Д. І., Маракуліну П. П., Магазинщикову Т. П., Михасюку І. Р., Кривову В. М., Пасхаверу О. І., Першину П. М., Удачину С. О., Черьомушкіну С. Д., Шулейкіну О. Д. та ін. Завдяки роботам цих учених напрацьовані концептуальні основи сталого, раціонального, екологічно врівноваженого землекористування та фінансово-економічного забезпечення залучення земельних ресурсів у господарський оборот.

Разом із тим теоретико-методологічні та практичні аспекти формування й розвитку сталого землекористування в сільському господарстві залишаються недостатньо опрацьованими як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі. Дискусійними залишаються питання сутності сталого землекористування, тенденцій та закономірностей його розвитку в Україні, впливу екологічних чинників на становлення збалансованого сільськогосподарського виробництва, ролі інвестиційних процесів та агроекологічного моніторингу в забезпеченні сталого використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств, значення та пріоритетів держави в регулюванні екологічних проблем землекористування, грошової оцінки землі, формуванні ринку земель тощо. Тому пошук шляхів вирішення цих проблем в умовах функціонування ринкової економіки і становлення ринку землі є досить актуальним, що й обумовило вибір теми, визначення мети й завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до науково-дослідних робіт Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за державною програмою "Відтворення і підвищення ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу АПК" (номер державної реєстрації 0102U001835) та комплексною темою "Формування, оцінка та підвищення ефективності використання виробничого аграрного потенціалу в умовах сталого розвитку" (номер державної реєстрації 0107U005810). У межах зазначених тем автором обґрунтовано теоретико-методологічні засади та розроблено концептуальні положення формування моделі сталого розвитку землекористування в сільському господарстві.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування стратегічних пріоритетів сталого землекористування в сільському господарстві України, поглиблення методологічних і методичних основ оцінки землі, оптимізація економічних і екологічних складових високопродуктивних територіальних систем сільськогосподарського призначення, визначення сучасного рівня використання системи заходів агроекологічного моніторингу та відтворення продуктивного потенціалу земель, обґрунтування та поглиблення теоретичних засад формування інвестиційної діяльності в сільському господарстві, інвестиційної привабливості землекористування сільськогосподарських підприємств.

Для досягнення визначеної мети дослідження поставлені та вирішувались такі основні завдання:

- розкрити сутність і умови формування стратегії сталого використання земельних ресурсів у сільському господарстві;

- виявити закономірності, тенденції й особливості розвитку земельних відносин у сільському комплексі України;

- визначити економічні, соціальні, екологічні проблеми землекористування та динамічні зміни, що відбулися за час трансформації земельних відносин;

- поглибити методологічні підходи до економічної оцінки земель і використання її показників в економічному механізмі господарювання;

- здійснити економіко-екологічну оцінку сучасного стану використання земельних ресурсів;

- систематизувати методичні підходи до оцінки економіко-екологічних проблем раціонального землекористування;

- доповнити та обґрунтувати економічні принципи оцінки земельної ділянки;

- розробити пропозиції з удосконалення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення;

- поглибити теоретичні та практичні засади оцінки інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування;

- доповнити принципи сталого землекористування;

- сформулювати стратегічні пріоритети та розробити модель екологізації державного регулювання сільськогосподарського землекористування;

- розробити концептуальні підходи до формування сталих і високопродуктивних агроландшафтів.

Об'єктом дослідження є процеси формування сталого землекористування в сільському господарстві в умовах трансформації земельних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні та методологічні засади формування сталого землекористування в сільському господарстві.

Методи дослідження. Теоретичною основою проведеного дослідження є досягнення економічної науки, критичний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених вирішенню проблем раціонального та екологобезпечного розвитку сільськогосподарського землекористування, особливостей інвестування сільського господарства, а також законодавчі й нормативно-правові акти та програмні документи державних органів влади України.

Методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення теоретичних і практичних засад сталого землекористування, наукового обґрунтування еколого-економічного механізму використання земельних ресурсів.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану використання земельно-ресурсного потенціалу, інвестиційного процесу в сільському господарстві та виявлення закономірностей їх розвитку; комплексний та системний аналіз - для вивчення літературних джерел, нормативно-правових актів, підсумків соціально-економічної трансформації власності на землю та організаційно-правових форм господарювання; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення і формування висновків; графічно-аналітичний - для дослідження тенденцій розвитку окремих явищ сільськогосподарського землекористування; зіставлення - для порівняння фактичних даних звітного та попередніх років, при дослідженні показників використання землі за різними регіонами; аналізу та синтезу - для модульного дослідження оцінки земельних ресурсів та інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств шляхом поділу його на окремі стратегічні складові; розрахунково-конструктивний - для розробки перспективних рішень щодо екологічної паспортизації, формування сталих і високопродуктивних систем сільськогосподарського призначення й активізації інвестиційної діяльності в сільському господарстві.

Інформаційну базу дослідження складають: закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та окремих міністерств і відомств; дані офіційної статистичної звітності Державного комітету статистки України, Міністерства аграрної політики України; аналітичні збірники ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН України; аналітичні огляди, звіти і статистичний матеріал Державного комітету України із земельних ресурсів; наукові публікації вітчизняних та зарубіжних учених у періодичних виданнях; матеріали наукових і науково-практичних конференцій; результати власних досліджень і розрахунків. Обробка даних здійснювалася з використанням сучасних комп'ютерних програм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад і концептуальних підходів до вдосконалення механізму формування і розвитку сталого землекористування в сільському господарстві України з метою збереження потенціалу земель та ґрунтів для наступних поколінь.

До основних результатів дослідження, що відображають наукову новизну, розкривають зміст дисертаційної роботи і виносяться на захист, належать такі:

уперше:

- розроблено модель екологізації державного регулювання сільськогосподарського землекористування, критеріальними ознаками якої є економічні, екологічні та соціальні чинники, на підставі яких здійснюється раціональне та екологобезпечне землекористування;

- обґрунтовано стратегічні напрями формування сталих і високо-продуктивних територіальних систем сільськогосподарського призначення з урахуванням природно-економічних особливостей регіону;

- розроблено концептуальні підходи до формування екологічного паспорта сільськогосподарського підприємства, який включає динаміку змін економіко-екологічних показників агропромислового виробництва та трансформаційні процеси потенціалу земель і ґрунтів;

удосконалено:

- методичні підходи до використання матеріалів економічної оцінки земель, що, на відміну від наявних, забезпечуватимуть більш якісне й ефективне регулювання внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних та земельних відносин;

- систему класифікації економічних принципів оцінки земельної ділянки, в основу якої покладено взаємозв'язок і залежність інтересів потенційних власників, результати використання землі та дію факторів впливу ринкового середовища;

- методичні підходи до визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, які відповідно до основних положень економічної теорії ґрунтуються на капіталізації рентного доходу з урахуванням інфляційного коректора;

- теоретико-методологічні підходи до формування стратегії сталого землекористування, в основу якої покладено нові ідеї, тенденції, закономірності та принципи розвитку земельних відносин;

- інформаційну систему як основну складову управління земельними ресурсами, що, на відміну від існуючих, ґрунтується на вузловому підході до конфігурації інформаційних баз даних, які забезпечують формування та розвиток сталого землекористування;

- методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості сільсько-господарського землекористування, яка враховує ринкові особливості земельних відносин, якісні та кількісні характеристики земельних угідь, їх розташування тощо;

- класифікацію земельних інвестицій, що, порівняно з існуючими, забезпечує комплексність, системність і спрямування вкладень інвестиційних ресурсів в організацію, охорону та використання сільськогосподарських угідь;

набули подальшого розвитку:

- систематизація методологічних підходів до організації агроекологічного моніторингу як загальнодержавної системи спостережень з метою створення екологічно збалансованого землекористування, що дає змогу контролювати відповідність природного потенціалу земель за їх виробничим призначенням;

- сутність поняття економічна родючість ґрунту як складової економічної оцінки землі, в основу якого покладено здатність ґрунту до поліпшення його родючості відповідно до рівня розвитку сільськогосподарського виробництва та земельних відносин;

- існуюча методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, реалізація якої сприятиме перетворенню їх у виробничий капітал і створенню механізму захисту від нераціонального використання сільськогосподарських угідь;

- науково-методичне забезпечення аналізу тенденцій формування та використання різних категорій земель, у т.ч. сільськогосподарського призначення, що враховує створення екологічно збалансованих (сталих) агроландшафтів у різних організаційно-правових формах підприємств галузей економіки;

- визначення тенденцій та особливостей інвестиційних процесів, які враховують та оцінюють роль інвестиційних ресурсів у формуванні сталого, екологічно збалансованого сільськогосподарського землекористування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони створюють теоретичну, методологічну та методичну базу для практичного вдосконалення механізму формування сталого землекористування в сільському господарстві та розробки регіональних програм формування високопродуктивних, екологічно безпечних систем сільськогосподарського призначення. Викладені в дисертаційні роботі результати дослідження створюють передумови для активізації інвестиційної діяльності в сільському господарстві в умовах трансформації земельних відносин, екологізації сільськогосподарського землекористування та виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств.

Рекомендації щодо сталого розвитку сільського господарства України і сфери його земельних відносин, заснованого на екологічно оптимальних обмеженнях техногенезу та орієнтованого на збереження і відтворення земельно-ресурсного потенціалу, використовуються Міністерством аграрної політики України (довідка № 11-3-9/461 від 15.12.2009 р.). Пропозиції щодо стратегії й тактики аграрної політики на основі комплексного підходу до формування сталого землекористування в сільському господарстві, методів економіко-екологічної оцінки використання земельних ресурсів, основних напрямів формування високопродуктивних систем сільськогосподарського призначення та захисту ґрунтів від деградаційних процесів використані Головним управлінням агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації при розробці проекту "Програми розвитку сільських територій Харківської області на період до 2015 року" (довідка № 08-28-339 від 01.12.2009 р.). Основні положення аналізу інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств, активізації їх інвестиційної діяльності в умовах трансформації земельних відносин прийняті до впровадження Управлінням агропромислового розвитку Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області (довідка № 01-21/678 від 01.12.2009 р.).

Основні теоретичні положення й результати дослідження використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін "Економіка природокористування", "Екологічний менеджмент", "Економіка підприємства", "Інвестування", "Інвестиційний менеджмент" у Харківському національному аграрному університеті ім. В. В. Докучаєва (довідка № 1631 від 24.12.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною роботою, в якій викладено авторський підхід до вирішення теоретичних, методологічних та практичних проблем формування сталого землекористування в сільському господарстві України, окремого регіону, певного сільськогосподарського підприємства. Усі відображені в дисертації висновки та науково-практичні положення, які виносяться на захист, одержані автором особисто, а з наукових праць, що опубліковані у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистих досліджень. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на: VII річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських територій" (м. Київ, 9-10 листопада 2005 р.), VIII річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Розвиток аграрної економічної науки в Україні та її завдання в умовах освоєння ринкової системи господарювання" (м. Київ, 20-21 червня 2006 р.), IX річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного ринку" (м. Київ, 26-27 квітня 2007 р.), X річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Проблеми забезпечення дохідності агропромислового виробництва в Україні в постіндустріальний період" (м. Київ, 10-11 квітня 2008 р.) та XI річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Трансформація земельних відносин до ринкових умов" (м. Київ, 26-27 лютого 2009 р.); I регіональних річних зборах Північно-Східного відділення Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Роль держави у відродженні економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників у розвитку аграрного виробництва в умовах вступу України до СОТ" (м. Харків, 27-28 листопада 2007 р.), II регіональних річних зборах Північно-Східного відділення Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Трансформація земельних відносин до ринкових умов господарювання" (м. Харків, 5 лютого 2009 р.) та III регіональних річних зборах Північно-Східного відділення Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві" (м. Харкові, 10 грудня 2009 р.); Міжрегіональних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників "Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві" (м. Луганськ, 29 січня 2010 р.); Міжнародних науково-практичних конференціях: "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти" (м. Дніпропетровськ, 17 листопада 2000 р.), "Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК" (м. Суми, 13-16 травня 2003 р.), "Ринкова трансформація соціально-економічних відносин в АПК" (м. Мелітополь, 13-15 червня 2005 р.), "Економіка аграрних підприємств: проблеми теорії та практики" (м. Полтава, 24-25 вересня 2008 р.); ХІІ міжнародній науково-виробничій конференції "Проблеми сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі і шляхи їх вирішення" (Росія, м. Белгород, 19-23 травня 2008 р.); Міжнародних науково-практичних конференціях "Удосконалення управління ресурсами підприємств АПК в умовах глобалізації економіки" (м. Полтава, 26-27 листопада 2008 р.), "Інвестиційна складова сталого розвитку регіону" (м. Харків, 10 грудня 2008 р.), "Актуальні проблеми розвитку обліку, аудиту, фінансів і менеджменту в агропромисловому виробництві України" (м. Харків, 20-21 листопада 2008 р.); ХІІІ міжнародній науково-виробничій конференції "Проблеми сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі і шляхи їх вирішення" (Росія, м. Белгород, 19-22 травня 2009 р.); Міжнародних науково-практичних конференціях "Маркетингове забезпечення продовольчого ринку України" (м. Полтава, 7-8 квітня 2009 р.), "Ринкові трансформації та економічний механізм підвищення ефективності підприємств аграрного сектора" (м. Харків, 8-9 жовтня 2009 р.).

Публікації. Результати наукових досліджень викладено у 60 наукових працях загальним обсягом 89,56 друк. арк., з них особисто авторові належить 76,43 друк. арк., з них 5 монографій (2 одноосібні), 28 статей у наукових фахових виданнях, 7 - в інших виданнях, 20 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 476 стор. комп'ютерного тексту, що містить 55 таблиць, 34 рисунки, з яких 21 займають усю площу стор. Список використаних джерел із 372 найменувань викладено на 37 стор., 8 додатків - на 39 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі наведено загальну характеристику роботи, зокрема обґрунтовано актуальність теми, розкрито мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача у розробку обраної теми.

У першому розділі "Теоретико-методологічні передумови формування сталого сільськогосподарського землекористування" викладено трансформаційні процеси власності на землю, землекористування та організаційно-правові форми господарювання, обґрунтовано необхідність першочергового уточнення величини рентоутворюючих факторів (які формують розміри диференціального рентного доходу), визначено сутність та особливості інвестування в сільськогосподарське землекористування в умовах трансформації земельних відносин.

На всіх етапах еволюції українського суспільства, яке за історично сформованим образом світового сприйняття та особливостями ментальності є аграрним, трансформація земельних відносин завжди належала до найскладніших проблем і найважливіших напрямів практичного здійснення соціально-економічних перетворень. Це зумовлено тим, що реформування торкається в першу чергу питань володіння, користування і розпорядження землею як головного засобу виробництва в сільському господарстві. Аналіз проведення земельної реформи показав, що за 20 років виконано значний обсяг робіт, зокрема: подолано державну монополію на земельну власність; проведено роздержавлення земель і сформовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; завершується процес видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

У власність недержавних сільськогосподарських підприємств безоплатно передано 28,1 млн. га сільськогосподарських угідь. За станом на 01.01.2009 своїм правом на приватизацію скористалися 12,2 млн. громадян, або 85,7% загальної кількості тих, хто має це право. Вони одержали 16,9 млн. земельних ділянок загальною площею 3,972 млн. га. В Україні 6,917 млн. громадян набули право на земельну частку (пай), із яких 6,823 млн., або 98,6% отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Громадянам оформлено 6,412 млн. державних актів на право власності на земельні ділянки, що становить 93,9% від кількості громадян, які отримали сертифікати.

Одним із основних досягнень земельної реформи є розвиток господарств населення, садівництва, городництва. Цій категорії землеволодінь і землекористувань у сучасних умовах належить основна роль у виробництві сільгосппродукції та забезпеченні населення продуктами харчування. Проте і переоцінювати їх досягнення немає підстав.

В Україні є всі можливості для формування і впровадження унікальної національної моделі розвитку аграрного сектора економіки (у першу чергу, форм власності на землю, трансформації землекористування), яка буде базуватися на органічному поєднанні різних організаційно-правових форм господарювання з пріоритетом розвитку великотоварних господарств.

Головними завданнями розвитку орендних земельних відносин в Україні є формування конкурентного орендного середовища; дотримання сторонами умов договірних зобов'язань; удосконалення відносин між власниками й орендарями щодо розмірів, форм, повноти виплати орендної плати і поступового зростання її мінімального значення; підвищення родючості орендованих земель; посилення контролю з боку держави за раціональним та екологічно безпечним використанням орендованих земель.

Зазначено, що земельна рента в її натуральному вираженні та вартісному обчисленні тісно пов'язана з різними оцінками земель - ціною землі та її нормативною грошовою оцінкою, яка займає чільне місце в системі управління земельними ресурсами України.

Економічні і соціальні перетворення в аграрному секторі України окреслили коло проблем, частина яких пов'язана з ефективним управлінням, екологобезпечним використанням земель та земельно-рентними відносинами.

Оскільки в науковій літературі немає однозначного визначення терміна сталий розвиток, його ідентифіковано як багатогранну концепцію, що охоплює всі аспекти життєдіяльності суспільства і передбачає, з одного боку, тип рівноваги між його соціально-економічними та природними складовими, а з іншого - довготривалість і безперервність процесу розвитку суспільства, де боротьба за екологічність виробництва не повинна перешкоджати економічному та соціальному розвитку.

Модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли забезпечується задоволення зростаючих матеріальних потреб населення та високоефективне використання земельно-ресурсного потенціалу, а сукупне антропогенне навантаження на земельні ресурси не перевищує самовідновлюваний потенціал ґрунтів, визначає, на нашу думку, поняття сталий розвиток землекористування.

На підставі виявлених тенденцій та закономірностей, які свідчать, що сучасне землекористування в Україні не відповідає засадам сталого розвитку, вважаємо за доцільне на державному рівні розробити концепцію сталого розвитку земельних відносин. Вона має бути побудована на основних законах природокористування, характеризуватися чіткими принципами екологізації виробничої діяльності і відповідними стандартами до соціальних умов життєдіяльності людей, ґрунтуватися на наукових принципах землекористування. Виходячи з того, що запобігти екологічній шкоді значно дешевше і безпечніше, ніж ліквідувати її наслідки, доцільним є здійснення на державному рівні: інвентаризації земель, виділення екологічно чистих зон для виробництва сільськогосподарської продукції, запровадження екологічної сертифікації сільськогосподарської продукції.

Наявність різних природно-кліматичних зон в Україні об'єктивно диференціюють витрати на виробництво однотипної сільськогосподарської продукції. А оскільки земельна рента - це дохід землевласника, в якому реалізується власність на землю, то її розмір безпосередньо залежить від вартості продукції, витрат на її виробництво та реалізацію. Разом із тим земельна рента має лише загальноекономічне трактування та не має чіткого алгоритму її визначення. Доведено, що всі види ренти відіграють суттєву роль для економічної і грошової оцінки землі та виявлення динаміки їх змін під впливом використання в сільському господарстві досягнень НТП, зростання інтенсифікації виробництва.

Зазначено, що для розробки багатоаспектних питань раціонального землекористування, збереження, відтворення і використання природно-ресурсного потенціалу необхідне залучення інвестицій. Багатогранність і складність поняття інвестиції дають змогу розглядати земельні інвестиції як соціально-економічну категорію. На основі врахування різних існуючих поглядів на суть інвестицій у землересурсну сферу можна сформулювати власне трактування цього поняття: земельні інвестиції - це процес перетворення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей у раціонально організоване землекористування й охорону земельних ресурсів з метою отримання доходу або збереження соціальної значимості землі.

Необхідність виконання земельними інвестиціями однієї або декількох функцій, а також різноманітність цінностей, що можуть відігравати роль інвестицій, обумовлюють функціонування великої кількості їх видів, які класифікуються за ознаками: об'єкти вкладення коштів, характер участі інвестора в інвестуванні, форма власності інвестора, джерела надходження інвестицій, масштаби інвестування.

Запропонована класифікація земельних інвестицій дає можливість здійснити системний науковий підхід до дослідження даних видів інвестицій, а також раціонально використовувати методику оцінки їх ефективності.

У другому розділі "Концептуальні положення формування сталого розвитку аграрного землекористування" висвітлено основні теоретичні положення, які стосуються визначення сутності, порядку формування, методології комплексного розвитку сталого землекористування в сільському господарстві, здійснено оцінку впливу еколого-економічних чинників на динаміку розвитку природи та суспільства, розроблено основні методологічні засади запровадження земельних інформаційних систем у контексті сталого землекористування, виявлено та обґрунтовано сучасні тенденції інвестиційних процесів та їх роль у забезпеченні сталого землекористування.

Визначено, що негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище, втручання людини в хід природних процесів у ХХ та на початку ХХI ст. набули таких масштабів, що стала очевидною необхідність раціональної організації та розумного контролю за впливом виробничої діяльності на стан біосфери з метою уникнення глобальної екологічної кризи. Проблеми сталого розвитку природи та суспільства вимагають комплексного підходу до їх вирішення з одночасним урахуванням дії соціального, екологічного, економічного аспектів та передбачають всебічний розгляд політико-правових, інформаційних і міжнародних чинників, пошук компромісу між конкуруючими цілями (соціальними, екологічними, економічними) розвитку людського суспільства.

Обґрунтовано, що реалізація основних напрямів еколого-економічної політики, спрямованих на досягнення сталого розвитку природи та суспільства, сприяє формуванню нового економічного механізму природокористування, який передбачає: соціально-економічну оцінку й облік природно-ресурсного потенціалу та екологічного стану територій, ефективний фінансово-кредитний механізм природокористування, раціональне використання природних ресурсів, формування цільових екологічних фондів, економічне стимулювання природоохоронної діяльності, формування ринку екологічних робіт і послуг, платність природокористування, економічний вплив на порушників природоохоронного законодавства, удосконалення організаційно-економічних методів природокористування.

Стратегія гарантування екологічної, соціально-економічної безпеки та розвитку для нашої держави має надзвичайно велике значення. Це зумовлено не лише тим, що для України характерні дуже високі рівні залучення до господарського обороту основних природних ресурсів, а й тим, що майже вся її територія охоплена гострою екологічною кризою, про що свідчить: зменшення запасів і забруднення поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору; потрапляння великої кількості забруднюючих речовин до водних об'єктів у процесі виробництва та ведення сільськогосподарського та комунального господарства; підвищення в структурі промислових викидів в атмосферу частки більш небезпечних; зниження родючості ґрунтів; зміни структури земельних ресурсів. Серед європейських держав Україна має найвищий інтегральний показник забруднення всієї території, зокрема у двох третинах областей екологічна ситуація та якість довкілля характеризуються як гостро критичні й несприятливі з погляду інтересів здоров'я людини. Звідси випливає логічний висновок про необхідність докорінної перебудови характеру та структури аграрного землекористування в країні, зміни напряму й структури землеробства з урахуванням еколого-економічних критеріїв і переведення національного агропромислового виробництва на модель сталого розвитку.

З метою поліпшення ефективності державного управління земельними ресурсами і землекористуванням воно повинно базуватися на таких визначальних чинниках: удосконалення порядку здійснення контролю за використанням та охороною земель, запровадження економічного стимулювання охорони земель, поліпшення профілактичної роботи щодо запобігання порушення земельного законодавства, покращення діяльності органів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Удосконалення управління розвитком та задоволенням потреби в інформації щодо земельних ресурсів надають можливість оптимізувати поділ земельного фонду між землекористувачами, створити сприятливі умови для підвищення ефективності використання й відтворення земельних ресурсів. Багатогранність застосування інформації про землю та потреба в різних видах інформації настільки великі та різноманітні, що вони не можуть утримуватися в одній або декількох базах даних. Природним способом організації управління інформацією про землю є т.зв. вузловий підхід. Він полягає у створенні в межах земельної інформаційної системи основних баз даних як первинних вузлів, що сприяють централізації системи та установленню міцних взаємозв'язків. Ці первинні вузли виконують роль сітьових концентраторів для вторинних залежних систем, розташованих на порівняно малих периферійних базах даних і обслуговують індивідуальні прикладні завдання.

Для формування ринкової системи мобілізації фінансових ресурсів та розробки інвестиційної політики сталого землекористування обґрунтовано необхідність залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій у сільське господарство. Досягнення поставленої мети можливе за умови створення сприятливого клімату для інвестиційної діяльності вітчизняних інвесторів і залучення іноземного капіталу.

Шляхами реалізації інвестиційно-інноваційної моделі сталого розвитку сільськогосподарського землекористування в Україні є: комплексна розробка та виконання державних і регіональних програм розвитку галузі сільського господарства; досягнення випереджаючих темпів приросту інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел; формування інвестиційної підтримки сільськогосподарських підприємств з першочерговим її спрямуванням на реалізацію проектів з раціонального використання та охорони земельних ресурсів; створення економічних умов для розвитку альтернативного землеробства; залучення бюджетних коштів для інвестиційних проектів землеустрою.

При визначенні інвестиційної стратегії на перспективу слід виходити із сучасного стану інвестиційних процесів (досягнутий у сільському господарстві рівень інвестування не забезпечує навіть простого відтворення капіталу) та можливостей їх активізації в майбутньому.

Основним джерелом інвестування сільськогосподарських підприємств на нинішньому етапі є власні кошти, тобто прибуток та амортизаційні відрахування. Поряд із цим прибуток є також і метою інвестиційної діяльності. Останнім часом, хоча обсяг прибутку в сільськогосподарських підприємствах України має тенденцію до зростання (2005 р. отримано 1253,2 млн. грн., 2007 р. - 4168,9, 2008 р. - 5462,1 млн. грн.), ця галузь залишається малопривабливою як для внутрішніх, так й іноземних інвесторів.

Найбільша частка іноземних інвестицій, залучених в аграрний сектор економіки України, припадає на товариства з обмеженою відповідальністю - понад 70%, що зумовлено значним поширенням цієї форми господарювання та її привабливістю для іноземних інвесторів.

Основним джерелом фінансування капіталовкладень на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів залишаються також власні кошти підприємств та організацій (табл. 1).

Таблиця 1

Капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища*

Рік	Витрати, млн. грн.	Частка за рахунок Держбюджету, %	Індекс витрат, % від попереднього року	Питома вага витрат на охорону і відновлення ґрунту в загальній сумі витрат, %
	всього	у т.ч. капітальні інвестиції	у капітальних інвестиціях	у поточних витратах
1996	2698,5	520,6	7,5	1,3	-	4,1
2000	3224,3	605,9	7,9	1,3	119,5	8,8
2001	3675,8	772,1	17,0	2,0	114,0	10,1
2002	3827,3	759,8	11,8	2,0	104,1	7,8
2003	4508,9	1146,9	29,1	2,0	117,8	7,3
2004	5987,7	1835,5	12,9	2,1	132,8	7,5
2005	7089,2	1775,6	8,5	2,1	118,4	8,2
2006	7366,6	2194,2	10,3	1,8	103,9	3,0
2007	9691,0	3080,7	9,7	2,2	131,6	3,4
2008	12176,0	3731,4	19,0	2,4	125,6	3,6

* Джерело: розраховано за даними Держкомстату України за відповідні роки

Обсяги капітальних інвестицій і поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища 2008 р. порівняно з 1996 р. суттєво підвищилися. Однак 2008 р. частка витрат на охорону навколишнього природного середовища за рахунок коштів Держбюджету порівняно з 2003 р. зменшилася на 10,1 відсоткового пункту і становила 19%. Проведені розрахунки свідчать, що кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі не відіграє вирішальної ролі як джерела залучення інвестицій. Установлено, що формування привабливого інвестиційного клімату є чинником, який сприяє залученню інвестиційних ресурсів у сферу землекористування, за умови адресної спрямованості конкретних програм для всіх суб'єктів управління земельними ресурсами.

У третьому розділі "Економіко-екологічна оцінка сучасного стану та використання земельних ресурсів" визначено роль земельних ресурсів в економічному потенціалі держави, здійснено аналіз використання агровиробничого потенціалу земель та ґрунтів, обґрунтовано пріоритетні напрями залучення інвестицій у земельно-ресурсну сферу, запропоновано методичний підхід до оцінки інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування.

Земельні ресурси - це сукупні ресурси земельної території як просторового базису господарської діяльності й розселення людей, засобу виробництва, біологічної продуктивності й екологічної сталості життєвого середовища. Відтворення потенціалу земель і ґрунтів передбачає відновлення та поліпшення землі як одного з основних компонентів природного середовища та сільськогосподарського ресурсу, відновлення й підвищення потенційної та ефективної родючості ґрунтів, а також постійне вдосконалення земельних відносин.

За земельною площею Україна є найбільшою (після Європейської частини Росії) державою Європи і займає 5,7% її території. Із 60,3 млн. га землі 69,0% припадає на сільськогосподарські угіддя, які за якісним складом і рівнем біопродуктивності не мають рівних. За даними ННЦ "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського" НААН України основна база землеробства країни розміщується на чорноземах і ґрунтах чорноземного типу - 60,2% площі орних земель. У складі сільськогосподарських угідь зосереджено основну частку особливо цінних земель (37,6% від загальної площі), у тому числі орних - 44,6% від площі сільськогосподарських угідь.

В Україні надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: до господарського використання залучено більш як 92% її території. Розподіл земельного територіального ресурсу за цільовим призначенням носить довільний характер. Структурна та екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршує ефективність використання й охорони земель. Вона обумовила, зокрема, відносну дефіцитність землі як ресурсу територіального розвитку, ускладнила реалізацію земельної реформи, погіршила природну здатність ґрунтового покриву до самовідновлення, призвела до збідніння видового розмаїття флори й фауни. У складі сільськогосподарських угідь, згідно з даними Держкомстату, частка ріллі в середньому по Україні становить 78,0% (рис. 1). Найвищий рівень розораності сільськогосподарських угідь у Херсонській області - 90,2%, Черкаській - 87,6, Кіровоградській - 86,4, а найменший - у Закарпатській - 44,3, Івано-Франківській - 60,3 та Львівській - 62,9% областях.



Рис. 1. Структура сільськогосподарських угідь України за станом на 01.01.2009

Від часу проголошення незалежності України структура її земельного фонду, виходячи з даних Держкомстату, змінилася несуттєво: питома вага земель сільськогосподарського призначення зменшилася на 0,6%; розмір лісовкритих площ збільшився на 0,6%; частка забудованих земель скоротилася на 1,6%, а питома вага земель іншого призначення зменшилася на 1,6% (рис. 2).

Рис. 2. Структура земельного фонду України за основними видами угідь і функціональним використанням за станом на 01.01.1991 (а) та 01.01.2009 (б)

Проте тенденції трансформації земельного фонду змінилися суттєво. До кінця 90-х рр. ХХ ст. зберігалася тенденція розширення площ земель сільськогосподарського призначення, у тому числі й ріллі, що обґрунтовувалося державною політикою необхідності вирішення проблем продовольчого забезпечення країни.

Трансформація структури земельного фонду на сучасному етапі обумовлюється формуванням нових земельних відносин у зв'язку зі зміною форм власності на землю (за станом на 1 січня 2009 р. у державній власності перебувало 48,7% категорій, у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і громадян - 87,9%, зокрема частка підприємств становила 40,8, а частка громадян - 47,1%), а також необхідністю підвищення ефективності використання земель, покращення якісних характеристик земельного фонду й попередження деградації земель.

У державі сформовано велику кількість землевласників, і нині немає жодного суб'єкта власності, якого б не торкалися земельні відносини. Проблемним залишається питання законодавчого забезпечення земельних відносин в Україні. Причому складність полягає не тільки у відсутності достатньої кількості нормативно-правових документів, а й у неузгодженості більшості з них. Важливим завданням також є посилення державного контролю за використанням і охороною земель як унікальним і стратегічно важливим національним ресурсом.

Порівняльний аналіз використання земель сільськогосподарського призначення ( в перше чергу - ріллі) в Україні та в країнах з подібними, або навіть і гіршими ґрунтово-кліматичними умовами свідчить про те, що навіть у 2008 р., коли було зібрано рекордний валовий збір зернових та зернобобових культур (понад 53 млн т), ефективність та віддача їх залишалася порівняно низькими. Обсяги сільгосппродукції, одержаної з 1 га сільськогосподарських угідь, у вартісному обчисленні були більш як у два рази меншими, а продукція через низьку якість і високу собівартість була неконкурентоспроможною на світовому рівні.

Ефективність використання землі не може бути охарактеризована одним показником, оскільки процес землекористування є багатогранним, визначається багатьма природними й економічними факторами. В ролі критерію оцінки ефективності використання земель має виступати збільшення виробництва продукції сільського господарства на одиницю витрачених ресурсів за умови дотримання екологічних вимог землекористування та підвищення родючості ґрунтів. Одним з основних показників ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу є продуктивність угідь, яка визначається урожайністю сільськогосподарських культур і залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня розвитку продуктивних сил при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури землекористування природно-економічним умовам.

Обґрунтовано, що оскільки земельні ресурси є визначальним фактором у формуванні результатів господарської діяльності сільгосптоваровиробників, то врахування еколого-агрохімічного стану ґрунту є необхідним чинником об'єктивної оцінки можливостей господарюючих суб'єктів. Вважаємо за доцільне при оцінці ефективності використання земельних ресурсів здійснювати відповідне коригування на зміну якості ґрунтів. Так, при побудові моделей залежності результативних показників господарювання від основних факторів виробництва із застосуванням кореляційно-регресійного аналізу чітко простежується тенденція підвищення достовірності одержаних результатів за умови застосування скоригованої оцінки земельних ресурсів. Найбільш достовірною виявилася модель (побудована за даними господарської діяльності сільгосппідприємств Харківської області), де за результативну ознаку прийнято чистий дохід (виручку) від реалізації продукції:

У=-4261,32+0,121х₁+0,133х₂+0,315х₃+0,001х₄,

де у - чистий дохід (виручка) від реалізації сільгосппродукції;

х₁ - трудові ресурси, приведені до грошового еквівалента за допомогою витратного підходу;

х₂ - земельні ресурси, оцінені за нормативною грошовою оцінкою з урахуванням коефіцієнта коригування на зміну якості ґрунту;

х₃ - середньорічна вартість основних засобів;

х₄ - середньорічна вартість оборотних активів.

Коефіцієнт кореляції становить 0,87, коефіцієнт детермінації - 0,76, перевірка за критерієм Фішера дала позитивний результат: F_розрах = 17,95 > F_крит = 2,71. Розраховані коефіцієнти еластичності впливу виробничих ресурсів на величину чистого доходу (виручки) від реалізації продукції виявили, що при зміні величини грошової оцінки земельних ресурсів на 1% він зростає на 0,63%, при відповідній зміні трудових ресурсів - на 0,18, вартості основних засобів - на 0,24, оборотних активів - на 0,001%.

Економічна оцінка ефективності використання агровиробничого потенціалу земель свідчить, що найвищі показники продуктивності, окупності витрат і диференціального доходу мають сільськогосподарські угіддя Західного регіону, дещо нижчі - Центрального Лісостепу й Полісся і найнижчі - степових областей, на які припадають основні площі ґрунтів чорноземного типу.

Ґрунтово-ресурсний потенціал сільгосппідприємств Харківської області оцінюється як високий, проте малореалізований. У результаті виснажливого використання земель (ведення землеробства при негативному балансі гумусу та основних поживних речовин) родючість ґрунту знижується, що призводить до втрати його потенціалу.

Головною проблемою сільськогосподарських товаровиробників на шляху до ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу є нестача вільних коштів. Для комплексного вирішення фінансових проблем сільськогосподарського землекористування, які потребують постійних інвестицій, на нашу думку, необхідно: в економічній політиці держави визначити роль і місце сільськогосподарського землекористування України; знайти теоретичне й практичне вирішення проблем ефективного інвестування в землекористування; розробити методичні підходи до визначення ефективності інвестицій у поліпшення та охорону земельних угідь.

Одним з основних чинників, що стримує інвестиційний процес у сільському господарстві, є те, що в теперішній час інформація щодо інвестиційної привабливості землекористування сільськогосподарських підприємств майже недоступна для потенційних інвесторів. Така інформація повинна допомагати інвесторам у виборі об'єкта інвестування та стимулювати підприємства до покращення показників діяльності, а отже, і своєї інвестиційної привабливості. З метою активізації інвестиційної діяльності в агропромисловому виробництві доцільно застосувати запропоновану модель підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування, що передбачає: формування нової стратегії мобілізації фінансових ресурсів; розробку й прийняття на державному рівні основних принципів земельно-інвестиційної політики; створення повноцінного правового поля, яке, з одного боку, було б достатнім для запровадження економічних процесів цивілізованого ринку іпотеки, а з іншого - відіграло роль стимулюючого чинника розвитку цих відносин; розробку методичних підходів до визначення ефективності інвестицій у поліпшення та охорону земельних угідь; законодавче забезпечення захисту інвестицій від політичних та інших ризиків, а також інформаційну підтримку земельних інвестицій, розвиток системи державного і комерційного страхування інвестицій.

...