Наукова діяльність Всесоюзного науково-дослідного інституту луб'яних культур (1951-1960 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ВСЕСОЮЗНОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ ЛУБ'ЯНИХ КУЛЬТУР (1951 - 1960 РР.)

Базиль С.М.

У статті висвітлюється питання повоєнного становлення і наукової діяльності Вченої ради Всесоюзного науково-дослідного інституту луб'яних культур у м. Глухові Сумської області.

Саме в 1951 - 1960 роках були зроблені перші кроки з вивчення і зміни вченими природи культури конопель, що дозволило вивести нову формулу цієї рослини - однодомну, та повністю механізувати процес обробки і збирання зазначеної агрокультури.

Ключові слова: Всесоюзний науково-дослідний інститут луб'яних культур, коноплі, однодомні коноплі, дводомні коноплі, наукова діяльність, аспірантура.

Відновлення і розвиток науково-дослідної сільськогосподарської справи в повоєнні роки відбувалися досить повільно. Війна призвела до послаблення матеріально-технічної бази наукових установ, погіршення культури землеробства, зниження врожайності, зменшення кількості працівників, дефіциту кваліфікованих наукових кадрів. Колгоспна система не давала можливості швидко підняти виробництво. Оплата праці колгоспників була дуже низькою, селяни похилого віку не отримували пенсій, колгоспники не мали паспортів і без дозволу влади не могли залишати село. Тому на початку 50-х років продуктивність сільського господарства Української РСР залишалася низькою. Економічне становище країни було важким.

Значні реорганізаційні перетворення пов'язувалися із науково-технічним процесом, інтенсивністю та інтеграцією виробництва, зближенням двох форм власності, ліквідацією відмінностей між містом та селом. Держава намагалася без зміни соціалістичних виробничих відносин шляхом тільки деяких послаблень у податковій політиці і ціноутворенні зупинити деградацію продуктивних сил сільськогосподарського виробництва. Планова економіка та максимально централізоване керівництво народногосподарським комплексом позначалися і на централізації управління аграрною наукою [18, с. 8]. Учені сільськогосподарської галузі мали забезпечити комплексне виконання дослідницької роботи науково-дослідними установами від початку наукових розробок до завершення та впровадження результатів наукових досліджень у виробництво, поєднати науковий пошук із навчальним процесом, а також сприяти зближенню сільськогосподарської науки й вищої освіти в країні. Важливі завдання ставила держава і перед науково-дослідними установами.

Всесоюзний науково-дослідний інститут луб'яних культур (далі - ВНДІЛК) - одна із найстаріших дослідних установ України. Ще в 1931 році для вирішення низки важливих питань галузі коноплярства в м. Глухові було засновано Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Наукова діяльність учених інституту була відома не тільки в СРСР, а й за його межами. Визнанням роботи закладу стало присудження в 1950 році Сталінської премії ІІІ ступеня науковцям ВНДІЛК С. Воловику, Г. Гончарову, П. Котюхову [1].

Історія становлення й розвитку ВНДІЛК у ХХ столітті вивчалася вибірково фахівцями- аграрниками О. Жуплатовою, В. Вировцем, В. Ситником, М. Мигалем, П. Голобородьком, І. Лайко, Р. Гілязетдіновим у світлі біографістики і тому потребує детального дослідження й систематизації [18, 19, 20, 21].

Основними джерелами написання статті стали протоколи Вченої ради ВНДІЛК (1950 - 1960 рр.), звіти ВНДІЛК, особові справи співробітників інституту, видання інституту та матеріали місцевих газет.

Метою даної статті є висвітлення найважливіших аспектів наукової ВНДІЛК у 1951 - 1960 роках як наукового центру північного регіону УРСР.

На початку 1950-х років ВНДІЛК був укомплектований кваліфікованими кадрами, значна частина яких мала багаторічний досвід роботи із луб'яними культурами. Кількісний і якісний склад наукових співробітників ВНДІЛК представлений у таблиці 1.

Кількість працівників науково-дослідного інституту постійно зменшувалась. Якщо якісний склад співробітників ВНДІЛК можна вважати задовільним, то кількість співробітників не забезпечувала виконання завдань, які були поставлені перед закладом. Адже, Постановою Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 червня 1949 року відбулося помітне збільшення обсягу роботи інституту і його мережі. У 1950 році була заново організована велика науково- дослідна робота по кендирю і значно розширена робота по кенафу, джуту і канатнику [3, арк. 14].

Таблиця 1. Склад наукових співробітників ВНДІЛК (1951 - 1960 рр.) [4, 10, 17]

науковий дослідний інститут луб'яний

Підготовка кадрів до наукової діяльності здійснювалася шляхом навчання в аспірантурі ВНДІЛК, яка відновила свою роботу ще в 1946 році та була однією із головних форм підготовки наукових кадрів за профілями і дисциплінами, які пов'язані з виробництвом луб'яних культур. Навчальна підготовка аспірантів тривала 3 роки і включала в себе самостійну роботу науковця з підготовки до наукової діяльності [2, арк. 5].

Таблиця 2. Кількість аспірантів ВНДІЛК у 1951-1960 рр. [4, 10, 17]

За період 1952 - 1960 років аспірантуру закінчили 29 осіб. Велика кількість аспірантів захистила кандидатські дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук. [4, арк. 41]. Вагомою подією в історії ВНДІЛК у 1958 р. став захист директором інституту П. Горшковим докторської дисертації на тему: «Агробіологічні основи добрив під коноплі», який вміло поєднував роботу організатора і керівника із науковою діяльністю. У 1959 році йому було присуджено науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук [18, стор. 11].

Іншим докторантом ВНДІЛК цього періоду став заступник директора інституту з наукової роботи, кандидат сільськогосподарських наук Б. Лесик, який 1959 р. підготував матеріал для докторської дисертації на тему «Роль умов вирощування і засобів приготування сировини при підвищенні якості волокна конопель». Робота написана у вигляді монографії і була захищена в 1962 році [15, арк. 152]. Усі захисти відбулися в провідних наукових установах країни, оскільки на той час у ВНДІЛК Спеціалізована рада для захистів не працювала.

ВНДІЛК і його дослідні заклади постійно брали участь в організації і проведенні Всесоюзних, республіканських, обласних і районних сільськогосподарських виставок. Його досягнення неодноразово були представлені в павільйоні «Льон і конопля та інші луб'яні культури» і високо оцінені науковцями і аграріями СРСР. Наукові співробітники інституту виступали з лекціями, давали консультації на ВСГВ [7, арк. 21].

Учені ВНДІЛК вели широку роботу по розповсюдженню провідного досвіду із виробництва конопель і луб'яних культур. Так, у 1954 році при інституті, у Краснодарському краї і Нижньо-Чуйському районі Узбецької СРСР були проведені курси та семінари для підвищення кваліфікації агрономів різної спеціалізації.

У 1956 році була проведена республіканська нарада з первинної обробки коноплі. Наукові працівники інституту взяли участь у роботі Всесоюзної наради працівників сільськогосподарської науки, Першому республіканському з'їзді спеціалістів сільського господарства України, а також у нарадах по сільському господарству в Сумській, Орловській і Брянській областях. Брали участь у роботі наради при Міністерстві сільського господарства РРСФР з насінництва коноплів в Орловській області, а також у районних нарадах з вирощування кукурудзи [16, арк 12].

Для перейняття провідного досвіду в 1956 році інститут відвідали делегації вчених із Польської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки і працівник Міністерства сільського господарства із Народної Республіки Болгарії. Закордонні науковці детально ознайомилися із науково-дослідною роботою ВНДІЛК, а також познайомилися із передовими коноплесіючими колгоспами Глухівського району [12, арк. 15].

Протягом 1950 - 1960 років при ВНДІЛК постійно працювали семінари і підготовчі курси для агрономів, механіків і інших спеціалістів, що працювали у галузі коноплярства. Тільки за 1960 рік відбулося 19 семінарів, у яких взяли участь 957 осіб, і 2 наукові конференції, проведено 37 екскурсій і зроблено 226 виїздів у колгоспи та сільськогосподарські організації [17, арк. 28].

Основними проблемами, над якими працювали науковці інституту і його мережи у 50-х роках ХХ століття були вивчення актуальних питань агротехніки, селекції, технології, механізації обробки конопель і луб'яних культур, що направлені на підвищення врожайності, на збільшення виходу товарної продукції і на підвищення продуктивності праці. Вченими закладу велика увага приділялася залученню до гібридизації географічно віддалених форм тих чи інших рослин. Роботу в цьому напрямі розпочав І.В. Мічурін ще в довоєнні роки. У ВНДІЛК таку наукову роботу було започатковано з коноплями. Головне завдання - підвищення урожайності конопель та покращення господарсько-цінних ознак.

Колектив ВНДІЛК під керівництвом П.О. Горшкова здійснював свою роботу як на своїй центральній експериментальній базі в м. Глухові, так і на дослідних станціях і опорних пунктах, які розташовувалися в основних районах вирощування луб'яних культур. Саме в цей період були вивчені в зональному розрізі найбільш ефективні травосуміші для сівозмін з луб'яними культурами. Визначені прийоми підвищення врожайності багаторічних трав, а для окремих зон - вплив співвідношення компонентів на підвищення продуктивності травосумішей і врожай наступних культур. Науковцями інституту був запропонований принцип комбінування міжрядь, на основі якого розроблені нові схеми стрічкових посівів канатнику. Виявлена висока ефективність передпосівної обробки насіння коноплі гексахлорапом [6, арк. 29].

У 1953 році був запроваджений у виробництво розроблений відділом агротехніки двосторонній комбінований спосіб посіву в середній полосі СРСР на посівах коноплі, проса і гречки. У результаті проведених досліджень за 1953 рік і попередні роки лабораторією агрохімії вивчена ефективність різних форм фосфорних добрив звичайного і гранульованого суперфосфату, які застосовуються під луб'яні культури. Встановлений позитивний вплив компостування гною із торфом, соломою, половою і суперфосфатом на підвищення вмісту азоту в компостах у порівнянні із гноєм і похідним матеріалом [6, арк. 210]. Лабораторія технології ВНДІЛК у 1954 році закінчила розробку об'єктивних прискорених інструментальних методів оцінки якості сировини, що дозволяли шляхом лабораторного аналізу, протягом 20-30 хвилин, встановити якість конопляної трести або соломи, таким чином повністю позбутися органолептики при здачі-прийманні сировини. На підставі нових методів оцінки сировини розроблені проекти ГОСТів на конопляну солому і тресту. Проект ГОСТу був наданий зацікавленим Міністерствам для розгляду і затвердження як загальносоюзний стандарт [8, арк. 36].

У 1950 - 1960 роках відділ збирання конопель інституту під керівництвом С. Ляшенка досяг значно більших результатів у порівнянні із попередніми роками, особливо в галузі механізації процесів збирання, первинної обробки і селекції луб'яних культур. Колектив науковців у складі Г. Гончарова, С. Ляшенка, С. Воловика, П. Котюхова, В. Сідляренка і СКБ Люберецького заводу ім. Ухтомського (Є. Хохлов і А. Куликов) створили коноплежатку ЖК- 2,1. Машина була здатна збирати коноплі з висотою стебел від 0,8 до 3 м, значно підвищувала продуктивність праці і в подальшому була широко використана в МТС. Наступним кроком стало створення у 1955 році Г. Гончаровим, М. Воловиком, П. Котюховим, А. Горшковим, В. Сідляренком коноплезбирального комбайну КУК-5, що пройшов державне випробування і був рекомендований до серійного випуску. КУК-5 збирав стебла, очищував їх від бур'янів, обмолочував, відокремлював та очищував насіння і комплектував стебла у снопи. Комбайн працював із тракторами ДТ-54, МТЗ-2 та іншими. При комбайновому збиранні конопель продуктивність праці порівняно з ручною збільшилась в 10 разів, а порівняно із роздільним збиранням жаткою ЖК-2,1 і обмолочування коноплемолотаркою - у 3,6 рази. Важливо зазначити, що комбайн КУК-5 забезпечив зменшення втрат насіння конопель у 5,4 рази і збереження 20% вирощеного врожаю [18, арк.10].

Незважаючи на наявність досягнень в роботі інституту, із звітів науковців відомо про низку істотних недоліків, а саме: не дуже швидко втілювався у виробництво коноплезбиральний комбайн і машини для первинної обробки коноплі в колгоспах ; мало часу приділялося питанням розробки високопродуктивних машин, і в першу чергу, лубкомбайну для переробки стебел кенафу і джуту на зелений луб; недостатньо активно проводилася робота із розмноження і передачі у виробництво однодомної коноплі, особливо південних сортів; через відсутність працівників і спеціалізованих лабораторій інститут майже не проводив роботи з фізіології та боротьби зі шкідниками і хворобами луб'яних культур; експериментальна база інституту і його мережі ні за розмірами, ні за рівнем матеріально-технічного забезпечення не відповідала вимогам того часу [10, арк. 53]. У 1956 році ученими інституту для Міністерства сільського господарства СРСР були розроблені пропозиції із підвищення врожайності коноплярства в Україні і збільшення виходу сільськогосподарської продукції в Поліських районах республіки [18, арк. 7].

У період 1950 - 1960 рр. співробітники ВНДІЛК активно друкували матеріали своїх досліджень. Результатом наукової роботи колективу лубінституту стали опубліковані у 1952 році агровказівки по всіх луб'яних культурах, які були складені на підставі отриманих показників роботи ВНДІЛК і затверджені Міністерством сільського господарства СРСР. Збірник наукових праць «Работы по биологии, селекции и семеноводству конопли» за редакцію С. С. Берлянда, 2 підручники для 3-х річних колгоспних агрозооветшкіл «Коноплі» за редакцією А.С. Хреннікова [23] і «Досвід передовиків коноплярства» [22], [5, арк. 24].

Протягом 1956 року були видані збірки праць інституту з агротехники, селекції і добрив луб'яних культур, а також з механізації і первинної обробки. Видано два випуски бюлетеня науково-технічної інформації. Наукові співробітники інституту виступали в періодичній пресі зі статтями і питаннями освітлення досягнень сільськогосподарської науки, досвіду передовиків і з інших питань коноплярства. Ученими інституту в 1956 році написано 4 статті в збірках Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Прочитано лекцій для агрономів - 434, для колгоспників - 136, для механіків - 95 і для лаборантів пенькозаводів - 272 години [12, арк. 13].

З 1 жовтня 1960 року введений у дію розроблений інститутом ГОСТ 6729-53. Новий стандарт мав низку переваг у порівнянні зі старим: у 3-4 рази скорочувався робочий час на проведення аналізів і уточнюється оцінка конопляної трести більше ніж у 1,6 раз [16, арк. 38]. 1960 р. інститутом були подані до друку збірник праць «Возделывание и первичная обработка конопли» на 6 друкованих аркушів, «Пособие по конопле» для шкіл передового досвіду, обсягом 8 друкованих аркушів [16, арк. 40].

У 1951 році в системі інституту працювала Північно-Кавказька дослідна станція (Краснодар, РРФСР) - роботи велися з коноплями, кенафом, канатником, кендирем і джутом; Узбецька дослідна станція (Ташкент, Узбецька РСР) - роботи велися з джутом, кендирем і кенафом; Чуйська дослідна станція (Киргизька РСР) - роботи велися з кендирем, кенафем, джутом і коноплями; а також функціонували Починківське дослідне поле (Горьківська область, РРСФР) - роботи велися з коноплями і канатником; Золотоніський опорний пункт (Полтавська область, УРСР) - роботи велися з коноплями, кенафом і канатником; Тогучинський опорний пункт (Новосибірська область, РРФСР) - роботи велися з коноплями; Експериментальна база інституту (м. Глухів, Сумська область, УРСР) - роботи велися з коноплями, канатником і кендирем.

Окрім того, за договором з інститутом вело роботу по джуту Астраханське дослідне поле (РРСФР). Низка наукових закладів інших систем отримували від ВНДІЛК науково- методичну допомогу. До них належить Одеська овоче-баштанна дослідна станція і Ботанічний сад Одеського державного університету; Розовське дослідне поле, Запорізької області;

Ізмаїльське дослідне поле. Ряд науково-дослідних закладів Казахстану, погоджували з інститутом свою тематику і методику проведення досліджень з кендирю, а також велика мережа дослідних станцій, що проводили за методикою інституту географічні досліди в різних районах СРСР [3, арк. 3].

У 1956 - 1957 роках в організаційній структурі ВНДІЛК відбулися зміни. Зі складу мережі інституту була виключена Північно-Кавказька дослідна станція, яка перейшла у ведення Північно-Кавказького науково-дослідного інституту сільського господарства. Це суттєво знизило рівень досліджень із південних конопель і кенафу. До структури інституту додалися Дмитровський опірний пункт (Орловська область, РРСФР) і новостворена Орловська дослідна станція (Орел, РРСФР). Обидві установи займалися виведенням нових продуктивних сортів конопель. Із ВНДІЛК з питань селекції коноплі також співпрацювали Синельниківська дослідна станція (Дніпропетровська область УРСР), Пензенська державна сільськогосподарська дослідна станція (Пенза, РРСФР), Понирівське дослідне поле (Понирі, Курська область, РРСФР) [13, арк. 40]. Із 1960 року в системі ВНДІЛК працював з коноплями Золотоніський опорний пункт (Черкаська область) і Дмитровський опорний пункт (Орловська область).

Робота дослідних станцій проводилась за напрямками, які були більш актуальними для певних місцевостей. Так дослідження Узбецької і Чуйської дослідних станцій встановили, що в умовах Узбецької РСР (Р. Йоффе) посіви кенафу слід розміщувати по пласту, а посіви джуту по оберту пласта багаторічних трав. В умовах Чуйської долини Киргизької РСР по пласту травосуміши слід розміщувати коноплі, а по оберту пласта - кенаф. Були розроблені прийоми освоєння польових земель під коноплі в середній смузі коноплесіяння (О. Колобов) [12, арк. 302]. Селекційна робота з кенафу проводилася на Північно-Кавказькій, Узбецькій, Чуйській дослідних станціях. У 1954 - 1956 роках районовано три сорти кенафу: сорт 3233, селекції Північно-Кавказької дослідної станції (В. Невинних) - районований у Краснодарському краї; сорт Кубанський 333, селекції тієї ж станції (В. Невинних, О. Негруль, Л. Тітова, О. Євстратова) - районований в Узбецькій і Киргизькій РСР; сорт Чуйський 21 селекції Чуйської дослідної станції (Є. Преображеньска, Х. Теплова, П. Захаров) - районований для Киргизької РСР.

Селекційна робота із джутом зосередувалась на Узбецькій дослідній станції, де виведено нові сорти: «Первісток Узбекистану», селекції Узбецької дослідної станції лубінституту і Середньо-Азіатської дослідної станції ВІРу (Г. Переверзев, М. Культаїсов) і районований у 1954 році сорт Узбецький-53, селекції Узбецької дослідної станції (Г. Переверзев, Н. Капралова). На Північно-Кавказькій дослідній станції був виведений новий сорт канатнику 452 (С. Берлянд) [12, арк. 303].

Протягом 50-х років ХХ століття науковці ВНДІЛК постійно надавали практичну допомогу сільськогосподарським органам, колгоспам і радгоспам Узбецької і Киргизької РСР, Краснодарському і Ставропольському краям із впровадження і отримання високих врожаїв сортів кенафу 3233, 21-4, джуту 53 і канатнику 452 [5, арк 30].

У 1951 - 1960 роках ВНДІЛК розгорнув велику роботу з вивчення всього комплексу системи агротехнічних заходів із вирощування конопель. Через багаточисельну мережу дослідних станцій, дослідних полів, опірних пунктів, були охоплені основні райони коноплеярства і інших луб'яних культур. Дуже широко досліджувались питання застосування добрив під луб'яні культури, попередників і місця рослин у сівозміні (А. Хренніков, М. Городній, Є. Лукашевич) [17, арк. 108].

Починаючи з 1931 року, інститут видав 23 випуски наукових праць, а з окремих питань побачила світ велика кількість книжок, брошур і журнальних статей. Інститут через аспірантуру здійснював підготовку висококваліфікованих спеціалістів з луб'яних культур. У 1952 - 1960 рр. її закінчили 29 осіб.

У ВНДІЛК систематично проводилися курси, семінари з підвищення кваліфікації агрономів, механіків та інших спеціалістів у галузі коноплярства. Ученими лубінституту постійно надавалась допомога коноплесіючим господарствам і дослідним станціям. Усі структурні підрозділи ВНДІЛК погоджували свою діяльність і отримували консультації від експериментальної бази, яка розміщувалася у Глухові. Колектив інституту вживав усіх заходів для того, щоб покращити зв'язок науки із виробництвом, надавати більш дієву допомогу земельним органам і господарствам у втіленні досягнень науки і техніки у виробництво.

Отже, період 1951 - 1960 років можна вважати часом підйому наукової діяльності лубінституту. Адже саме тоді були закладені основи селекції високопродуктивних сортів однодомних і дводомних конопель, джуту, канатнику і кенафу. Завдяки плідній роботі відділу механізації створено перші зразки збиральних машин та переробного обладнання. Для отримання високих результатів при вирощуванні луб'яних культур у ВНДІЛК завжди приділялась значна увага дослідженню процесу сівозмін, розробленню системи обробітку ґрунту і хімічним способам боротьби із шкідливими рослинами і комахами. Велике значення для отримання максимального ефекту при мінімальних витратах мали дослідження нових форм добрив, способів і строків їхнього внесення.

Література

1. Відомчий архів Інституту луб'яних культур Української Академії аграрних наук (ВАІЛКУААН), особова справа наукового співробітника П. В. Котюхова 1945 - 1960 рр., пагінація відсутня.

2. ВАІЛКУААН, Отчеты о состоянии исследовательской работы, подготовки и использования кадров научных работников. - декабрь 1946 г., 75 арк. 78

3. ВАІЛКУААН, Протоколы заседаний Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур за 1951 год, 98 арк.

4. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания XXXVII сессии Ученого Совета Всесоюзного научно - исследовательского института лубяных культур от 5-12 февраля 1952 года, 264 арк.

5. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания XXXУШ сессии Ученого Совета Всесоюзного научно - исследовательского института лубяных культур от 9-17 февраля 1953 года, 361 арк.

6. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания XXXIX сессии Ученого Совета Всесоюзного научно - исследовательского института лубяных культур от 10-16 февраля 1954 года, 294 арк.

7. ВАІЛКУААН, Протоколы заседаний Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур за 1954 год, 167 арк.

8. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1955 года от 14-21 февраля 1955 года, 374 арк.

9. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур от 2 февраля 1956 года, 199 арк.

10. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1956 года от 13 - 16 февраля 1956 года, 283 арк.

11. ВАІЛКУААН, Протоколы заседаний Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур за 1957 год, 199 арк.

12. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1957 года от 19 - 23 февраля 1957 года, 310 арк.

13. ВАІЛКУААН, Протоколы заседаний Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур за 1958 год, 179 арк.

14. ВАІЛКУААН, Протоколы заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1958 года от 18 - 23 февраля 1958 года, 271 арк.

15. ВАІЛКУААН, Протокол заседания научно-методической конференции Всесоюзного научно - исследовательского института лубяных культур созыва 1959 года от 10-14 февраля 1959 года, 280 арк.

16. ВАІЛКУААН, Протокол заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1960 года от 23-26 февраля 1960 года, 247 арк.

17. ВАІЛКУААН, Протокол заседания сессии Ученого Совета Всесоюзного научно-исследовательского института лубяных культур созыва 1961 года от 28 февраля - по 2 марта 1961 года, 256 арк.

18. Гілязетдінов Р. Н. Горшков Петро Олексійович / Рубіль Нуртдінович Гілязетдінов. - Суми: Видавничий будинок «Еллада», 2012. - 22 с. - (Дослідна станція луб'яних культур ІСГ Північного Сходу). - (Бібліографічна серія: «Учені Дослідної станції луб'яних культур». - Вип. 11).

19. Голобородько П. А. Гришко Микола Миколайович / Павло Арсентійович Голобородько. - Суми: ПП «Нота бене», 2008. - 23 с. (Бібліографічна серія «Учені Інституту луб'яних культур УААН». - Вип. 3).

20. Мигаль М. Д. Голобородько Павло Арсентійович / Микола Дмитрович Мигаль. - Суми: ПП «Нота бене», 2007. - 25 с. (Бібліографічна серія «Учені Інституту луб'яних культур УААН». - Вип. 4).; Голобородько П. А. Горшкова Лідія Михайлівна / Павло Арсентійович Голобородько. - Суми: ПП «Нота бене», 2008. - 20 с. (Бібліографічна серія «Учені Інституту луб'яних культур УААН». - Вип. 5).

21. Голобородько П. А. Мигаль Микола Дмитрович / Павло Арсентійович Голобородько. - Суми: ПП «Нота бене», 2008. - 26 с. (Бібліографічна серія «Учені Інституту луб'яних культур УААН». - Вип. 6).

22. Овсієнко В. Я., Рудніков В. М. Досвід передовиків коноплярства. - Київ-Xарків: Держсільгоспвидав, 1952.

23. Xренніков А. С. Коноплі. - Кmв-Xарків: Держсільгоспвидав, 1952. - 129 с.

Размещено на Allbest.ru