Аграрна політика: суть, мета і головні компоненти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аграрна політика: суть, мета і головні компоненти

1. АТРИБУТИ РОЗРОБЛЕННЯ Й РЕАЛІЗАЦІЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Атрибути - це ті ознаки (характеристики) та причинно-наслідкові сутності, властиві для політики взагалі, а для аграрної особливо, без яких фактично неможливо сформувати цілісне й логічно обґрунтоване уявлення. Особливість їх полягає в тому, що вони не мають текстового викладу (опису), а є внутрішнім змістом, внутрішньою потребою обґрунтування аграрної політики.

Серед усіх атрибутів аграрної політики виокремимо такі:

1. Соціально-економічна суть, тобто визнання того, що аграрний сектор є не просто пріоритетним, а ключовим у відродженні і становленні незалежної національної економіки, гарантом продовольчої безпеки, і що його розвиток має здійснюватися в обґрунтованій збалансованості та паритетності міжгалузевих відносин.

2. Зміст аграрної політики - перелік найголовніших завдань, які необхідно розв'язати на певному етапі розвитку аграрного сектору. Вони можуть мати перспективний, поточний та оперативний характер.

3. Дієвість аграрної політики - її прямий і опосередкований вплив на соціально-економічний розвиток аграрного сектору та національної економіки загалом.

4. Практичне призначення - сукупність цілей, що формують мету аграрної політики та конкретизуються в очікуваних результатах.

5. Умови реалізації аграрної політики - формування зовнішнього і внутрішнього економічного середовища, в якому визначальними мають бути загальнонаціональні інтереси, а також запити села і селянина.

6. Аграрна стратегія - тривалий, розрахований на перспективу курс аграрної політики з розв'язання великомасштабних завдань у руслі економічної та соціальної стратегії.

7. Аграрна тактика - розв'язання конкретних завдань визначеного аграрною політикою (їх характеру) етапу розвитку аграрної економіки.

8. Мета аграрної політики - кінцево-цільові завдання, досягнення яких покликана забезпечити аграрна політика відповідно до тих ідей, що були задекларовані стосовно конкретного характеру аграрної політики.

9. Носії та рушійні сили аграрної політики. У розробленні й реалізації аграрної політики важлива роль належить її носіям та рушійним силам. Саме поєднання цих двох понять свідчить, що між ними існує діалектична залежність: тільки правильно розроблена аграрна політика може сприйматися як внутрішня потреба її рушійних сил.

Носії аграрної політики - юридичні та фізичні особи, які мають визначене законом право приймати аграрно-правові рішення і здійснювати аграрно-політичні заходи.

Рушійні сили аграрної політики - безпосередні працівники аграрної економіки, окремі особи і партії, різноманітні союзи й об'єднання, самоврядні та професійні структури, аграрні підприємства, аграрна наука.

10. Чинники аграрної політики - сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників, які забезпечують реалізацію аграрної політики.

11. Характер аграрної політики - кінцево-цільові завдання, які має розв'язувати аграрна політика на кожному етапі розвитку аграрної економіки.

12. Аграрна структура - поєднання технічних, економічних, соціальних, організаційних та економічних чинників, співвідношення і пріоритетність яких визначається характером аграрної політики.

13. Пріоритети аграрної політики - першочергові і найважливіші завдання, які потребують особливого фінансування та іншого забезпечення і без яких неможливо виконати інші заходи і завдання аграрної політики.

14. Принципи аграрної політики - об'єктивні і науково обґрунтовані заходи, які мають покладатися в основу розроблення аграрної політики.

15. Етапність аграрної політики - розподіл у часі пріоритетів і завдань аграрної політики.

Перелічені атрибути аграрної політики, це не конкретні визначення, що мають бути зафіксовані в тексті. Вони є загальною вимогою, якої завжди треба дотримуватися.

Розуміння їх і володіння ними дають змогу предметніше та кваліфікованіше прогнозувати заходи і дії, яких вимагає аграрна політика. [3, с. 71-73]

2. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ ТА СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Аграрна політика обіймає досить широке коло питань, які можуть бути компетенцією як аграрних підприємств, так і держави. В цей перехідний період серед найважливіших напрямів здійснення аграрної політики, в яких державі має належати вирішальна роль, є соціальне відродження села і соціально-психологічний захист українського селянина, сприяння створенню ринку матеріально-технічних ресурсів і виробничих послуг, ринку продовольства й сировини, забезпечення еволюційності процесу реформування відносин власності, в тому числі в сфері володіння і використання землі, формування державного механізму регулювання ціноутворення та оподаткування, фінансування й кредитування сільського господарства. [2, с. 31]

В Україні основні засади аграрної політики було остаточно визначено з прийняттям 18 жовтня 2005 р. Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року». Згідно із цим законом метою заходів аграрної політики до 2015 року є забезпечення сталого розвитку аграрного сектора економіки, системності і комплексності під час здійснення заходів з реалізації державної аграрної політики всіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно із Законом «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» стратегічними цілями державної аграрної політики України є:

- гарантування продовольчої безпеки держави;

- перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;

- збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;

- комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі. [1]

Аграрна політика - це комплекс законодавчих та соціально - економічних заходів, спрямованих на сталий розвиток аграрного сектору та забезпечення продовольством населення України.

Аграрна політика - складова частина економічної та загальної політики держави. Формується аграрна політика в тісному взаємозв'язку з іншими складовими політики - зовнішньоторговельною, промисловою, екологічною, соціальною тощо.

Існує два принципові підходи до розуміння аграрної політики:

1. У вузькому розумінні під аграрною політикою розуміють систему цілей і заходів, спрямованих на розвиток аграрного сектора економіки. У даному випадку «аграрну політику можна визначити як діяльність держави, спрямовану на створення господарсько-фінансових і політичних ринкових умов в аграрному секторі, яка реалізується шляхом впливу на економічні процеси, що протікають у ньому, через форми та методи, найбільш дієві в області аграрної економіки».

2. У широкому розумінні до аграрної політики включають: політику розвитку аграрного сектора; продовольчу політику, що стосується споживання продуктів харчування основними групами і шарами населення; агропромислову політику, пов'язану з проблемами обслуговування сільського господарства, включаючи торгівлю, переробку, сферу виробництва засобів виробництва для сільського господарства;

зовнішньоторгову політику.

Широкого трактування традиційно дотримуються в ЄС. Про це свідчать сформульовані в ст. 39 Римського договору цілі Спільної аграрної політики країн європейської співдружності:

а)збільшувати продуктивність сільського господарства шляхом сприяння технічному прогресу і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, особливо праці;

б)таким чином забезпечувати достатньо високий рівень життя сільського населення, зокрема шляхом збільшення індивідуальних доходів осіб, зайнятих в сільському господарстві;

в)підтримувати стабільність ринків;

г)забезпечувати можливості для пропозиції сільськогосподарської продукції; ґ) сприяти тому, щоб сільськогосподарська продукція продавалася споживачам за прийнятними цінами. [4, с. 11-12]

Основними складовими аграрної політики визначено комплекс правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій. [4, с. 14] Найважливіші сфери аграрної політики:

- виробництво сільськогосподарської продукції;

- аграрний ринок;

- інвестиційна, кредитна, фінансова, науково-технічна і технологічна діяльність;

- оподаткування аграрної діяльності;

- науково-освітня діяльність;

- технічне забезпечення;

- соціально-економічні відносини.

Пріоритети аграрної політики:

- продовольча безпека;

- конкурентне аграрне виробництво;

- якість та безпека продовольства;

- сталий сільський розвиток.

Основні пріоритети державної аграрної політики України на вищому рівні визначено у Законі «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», якими є:

- забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів не нижче середнього рівня по економіці держави;

- створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;

- посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати і пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;

- створення рівних умов для функціонування різних організаційно -правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;

- розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва для розв'язання проблеми зайнятості сільського населення;

- державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;

- запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів та робочої сили;

- державна підтримка суб'єктів аграрного сектора шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;

- створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектора економіки;

- державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектора;

- створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування;

- державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо для утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається під час подачі води для поливу;

- удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі. [1]

Тому коли визначено пріоритети, головну мету, сформульовано компоненти аграрної політики, обов'язковими стають легалізація, оприлюднення й узаконення передбачених заходів.

Цьому і слугує аграрне законодавство, тобто правові норми, які визначають та регулюють передбачені аграрною політикою процеси в сільському господарстві та в житті сільського населення. [3, с. 83]

Аграрне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів та норм, що встановлюють, закріплюють і виражають аграрну політику та регулюють аграрні відносини.

Розрізняють наступні сфери імплементації та реалізації норм аграрного законодавства:

- земельні відносини;

- соціально-трудові відносини;

- аграрний ринок;

- фінансові відносини;

- оподаткування;

- товарообіг;

- інфраструктура та розвиток логістичних систем;

- аграрна освіта та наука;

- розвиток сільських територій.

Предметом аграрної політики є система державних і суспільних заходів і прагнень, які визначають умови функціонування сільського господарства.

Об'єктом аграрної політики виступають процеси розвитку аграрної економіки в частині: ефективності сільськогосподарського виробництва, розвитку аграрного ринку та його інфраструктури, зовнішньоторговельної діяльності, розвитку сільських територій, формування продовольчої та енергетичної безпеки.

Суб'єктом аграрної політики є державні та суспільні інститути, що приймають і реалізують агрополітичні рішення або здійснюють вплив на їх розробку (Міністерства; Державні комітети, агентства; Державні комітети ВР; обласні та районні державні адміністрації; політичні партії; громадські організації; аграрна наука).

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань аграрна політика поділяється на аграрну стратегію і аграрну тактику. Аграрна стратегія включає:

- прогнозування основних тенденцій розвитку АПК;

- формування концепції удосконалення АПК, принципи організації аграрних відносин.

Аграрна тактика - курс на вирішення конкретних задач конкретного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери в сировині на поточний момент, на близьку перспективу шляхом своєчасної зміни шляхів організації господарських зв'язків, перегрупування ресурсів.

Основні завдання аграрної політики:

- необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

- завершення аграрної і земельної реформ;

- стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;

- забезпечення продовольчої безпеки України;

- забезпечення населення якісним продовольством і сировиною;

- підтримка економічного пріоритету сільського господарства перед іншими галузями економіки;

- пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

- захист вітчизняних товаровиробників у сфері агропромислового виробництва.

Аграрна політика за змістом і кінцевою метою завжди спрямовується на розв'язання конкретних цілей. Однак незалежно від цього в центрі уваги аграрної політики, її орієнтирами мають бути:

- вплив на макроекономічні чинники;

- регулювання відносин власності та сприяння розвитку ефективної аграрної політики;

- оптимізація ресурсного потенціалу та створення умов його відтворення;

- формування механізму міжгалузевих паритетних відносин та мотивації виробництва і праці;

- участь держави у створенні ефективного економічного механізму в АПК шляхом регулювання цінової, податкової та кредитної політики;

- забезпечення процесу формування ринкових засад та розвитку аграрного ринку;

- сприяння розвитку сільської економіки, села і селянства, збереження навколишнього середовища. [3, с. 63]

3.МЕТОДИ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Реалізація завдань, що стоять перед аграрною політикою, здійснюється через дотримання певних принципів, головними серед яких є такі:

1) Принцип пріоритетності національних особливостей та інтересів при формуванні аграрної економіки. Створюючи ринкову економіку, не слід сліпо копіювати будь-яку закордонну модель агроринку;

2) Принцип однакового підходу до функціонування різних форм власності в аграрній економіці. Існування різних форм власності в системі аграрного виробництва і їх рівність випливає з механізму конкуренції.

3) Принцип розвитку аграрної економіки на засадах ринку. Через нього виявляється ефективний розподіл ресурсів, формуються ринкові ціни, стимулюється зниження витрат виробництва, відбувається перехід до виробництва нових видів продукції;

4) Принцип поєднання ринкового механізму з державним регулюванням.

Без утручання держави, створення чіткого механізму регулювання, результати функціонування будь-якої форми власності і господарювання будуть незначними;

5) Принцип соціальної справедливості і соціальної відповідальності.

Аграрні перетворення здійснюються заради селянина, підтримки його статусу, турботи про умови його праці та побуту. [4, с. 14-15]

Методи аграрної політики - це прийоми (інструменти) державного регулювання економіки АПК. Державне регулювання агропромислового виробництва являє собою систему законодавчого, адміністративного та економічного впливу держави на виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини та продовольство.

За способом функціонування розрізняють методи прямого та непрямого впливу на аграрну економіку.

Методи прямого впливу передбачають таке регулювання, за якого суб'єкти економіки змушені приймати рішення, основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. Наприклад, це можуть бути зміни в податковому законодавстві, адміністративні обмеження в галузі контролю якості продовольства тощо. Методи прямого впливу часто бувають найбільш ефективними у досягненні економічного результату, проте в них є серйозні недоліки, пов'язані зі створенням перешкод у ринковому процесі.

Методи непрямого впливу виявляються в тому, що держава, не впливаючи прямо на рішення, що приймають суб'єкти економічної діяльності, створює передумови для цього, щоб при самостійному виборі суб'єкти віддавали перевагу тим варіантам економічних рішень, які відповідають цілям економічної та аграрної політики. Ці методи не порушують ринкової ситуації, стан динамічної рівноваги. [4, с. 13]

Методи здійснення аграрної політики:

1. Зниження податкового тиску на сільгоспвиробника.

2. Фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень.

3. Створення умов для кредитування сільгоспвиробництва.

4. Політика державного протекціонізму.

5. Конкурсне визначення підрядчиків на держзамовлення.

6. Сприяння у створенні інститутів ринкової інфраструктури для АПК.

7. Підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектору.

8. Списання, пролонгація боргів.

9. Залучення іноземних інвестицій.

10. Компенсації.

Фактори аграрної політики - це сукупність тих об'єктивних і суб'єктивних чинників, які забезпечують реалізацію ідей аграрної політики. [2, с. 20]

У процесі формування аграрної політики на неї впливає ряд факторів:

- традиційні погляди на місце і роль галузей АПК в житті суспільства;

- проблеми, що періодично виникають або існують постійно;

- значні зміни еволюційного характеру. [4, с. 21]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

аграрний політика економіка

1. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України від 18 жовтня 2005 року № 2982 - IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 1. - С. 13 - 19.

2. Хорунжий М.Й. Аграрна політика: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - 240 с.

3. Хорунжий М.Й. Аграрна політика: підручник / М.Й. Хорунжий. - К.: КНЕУ, 2010. - 321, [7] с.

4. Шиян В.Й., Шарко І.О. Аграрна політика: Курс лекцій / Харк. нац. аграр. ун-т. - Х., 2007. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru

...