Роль, значення та класифікація витрат виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль, значення та класифікація витрат виробництва

1. Склад, мета та етапи обліку витрат виробництва

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

Згідно з П(С) БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду, в якому вони були здійснені, наступні витрати:

· понаднормативні відходи;

· витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;

· адміністративні накладні витрати;

· витрати на збут.

Склад витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, відображено у табл.

Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси - це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Сегмент діяльності підприємства, в якому виникають витрати називають місцем виникнення витрат. До місць виникнення витрат відносяться структурні підрозділи (цехи, відділи, ділянки), які є об'єктам; нормування, планування, обліку та контролю витрат виробництва з метою управління ними.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розрізняють наступні види цехів:

- основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей - гвинтів, шайб, гайок тощо);

- допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;

- обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;

- побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);

- експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху - це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка представляє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами.

Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх самостійних ділянок. В залежності від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня - це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху - це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (в поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному - конвеєром).

Допоміжні виробництва - це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам).

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

· прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях
калькуляційних рахунків:

· змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

· постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).

· незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат.

Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації.

Там, де поточний облік витрат ведеться не окремо по кожному об'єкту калькуляції, а в цілому, (наприклад, за групами однорідних виробів), виникає необхідність позасистемного розподілу витрат в межах кожної групи виробів між окремими видами продукції, що входять до даної групи.

собівартість витрати обліковий калькулювання

2. Характеристика основних методів калькулювання

Під методом обліку витрат у широкому значенні розуміють сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Розглядаючи облік витрат і калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап - калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції.

З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, що застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп (робіт, послуг). Таким чином, під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства

Сутність методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення В обліку даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним і найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Облік фактичних витрат на виробництво будується на найдоступніших принципах: основне і документально оформлене відображення прямих втрат на виробництв в системі рахунків бухгалтерського обліку; облікова реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями витрат віднесення фактичних виробничих витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації обліку, за якої причини змін собівартості допущення перевитрат і отримання економії засобів та коштів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації та поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод який застосовується в різних галузях промисловості. Схема калькулювання собівартості при нормативному методі обліку наведена нижче.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному, на індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є індивідуальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється з дотриманням конкретних вимог замовника.

Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносять суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити витрати за окремим замовленням або окремою партією продукції, наприклад, витрати на випуск окремого. номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер (шифр), який вказується у всіх документах про витрати на певне замовлення.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна | виконуватись одна з наступних умов:

- кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;

- кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або безпосередньо за завданням замовника;

- випускається відносно невелика кількість продукції;

- виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості тості усі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Собівартість одного замовлення визначається як сума усіх витрат, зібраних у картці обліку.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво є необхідність точного обліку та відокремлення витрат за певним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами).

У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться в цілому за виробництвом, а не за окремими замовленнями - використовується попередільний метод або комбінація позамовного та попередільного методів.

Попередільний (попроцесний) метод обліку витрат (від слова «переділ» - певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок

послідовної переробки вихідної сировини за окремими стадіями (переділами), а безперервній основі. Наприклад, у нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловостях тощо.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду

Однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

У серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик, може використовуватись змішаний метод. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукті. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт - попередільний.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле, наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

Калькулювання повної собівартості передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення, а також

адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства.

Калькулювання неповних (змінних) втрат ґрунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цієї системи до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Принципова відмінність між калькулювання повних та неповних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат.

3. Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства ВАТ «Пресмаш»

Завод механічних пресів створений в 1974 році, з 1979 по 1990 рік підприємство входило до складу ВО «Карпатпресмаш» в якості головного виробничого підрозділу, з 1991 по 1998 рік було орендним, з 1998 року - відкрите акціонерне товариство. Вищий керівний орган підприємства - Загальні збори акціонерів товариства.

Статутний фонд товариства - 16,3 млн. грн., частка держави в статутному фонді -36,02 відсотка. Додатковий капітал становить - 33,6 млн. грн., непокритий збиток станом на 31 грудня 2012 року 25,1 млн. гривень. Поточні зобов'язання становлять 9, 6 млн. грн. Середньорічний обсяг продажу в останні роки більше 3-млн. гривень. Середньооблікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості - 180 чоловік. Земельна площа підприємства - 11,3 га, виробничі приміщення ВАТ «Пресмаш» складають площа 7,7 га. Встановлено основні засоби первісною вартістю 68,7 млн. грн., У тому числі 30 млн. грн. - вартість активної частини. У своїй власності підприємство має нематеріальних активів первісною вартістю 76 тис. грн., у тому числі 28 тис. грн. - вартість активної частини. Оборотні активи у грошовому еквіваленті на ВАТ «Пресмаш» станом на 31.12.2012 року складають 10,7 млн. грн. (дод. 1)

ВАТ «Пресмаш» спеціалізується на проектуванні, виготовленні і ремонті механічних пресів зусиллям від 250 до 4000 кН відкритого і закритого типів, простої і подвійної дії, призначених для різноманітних операцій холодного штампування. На обладнанні можна проводити заготівельні, токарні, фрезерні, свердлильні, шліфувальні, зварювальні, термічні, гальванічні роботи, можна виготовляти великогабаритні зварні конструкції і деталі машин і механізмів розмірами до 2х3х6 метрів і вагою до 35 тонн. Збережений виробничий персонал: кваліфікованих верстатників, конструкторів, технологів. Перший прес був виготовлений в 1978 році, за 27 років роботи реалізовано майже 9 тисяч пресів, з них 500 штук експортовано в Австрію, Великобританію, Францію, Фінляндію, Італію, Голландію, Швецію, Канаду, США, Аргентину.

За останні роки більше 30% пресів реалізуються за межами України, це відзначено дипломами Президії Івано-Франківської торгово-промислової палати за експортно-конкурентну продукцію вітчизняного машинобудування. Преси регулярно демонструються на виставках, презентувалися на ІІ міжнародному промисловому форумі «Виробництво і захист - 2004» та в національній експозиції України на загальній промисловій виставці - ярмарку «Ганновер Мессе-2005», за що нагороджені грамотою Міністерства промислової політики України.

Нова продукція підприємства представлена на IV міжнародному промисловому форумі «Виробництво і захист - 2005». Преси сертифіковані НТЦ «Станкосерт» (м. Одеса), технічний контроль сертифікованою продукцією здійснюється згідно з ліцензійною угодою. Покупці позитивно оцінюють преси з товарною маркою «Пресмаш», відзначають їх якість і виражають побажання подальшої співпраці.

Спад виробництва почався у 2007 році. Тоді державну частку акцій, а саме 36% викупили інвестори з Сходу та Півдня України. 43% акцій на той момент було в головного акціонера. Він стверджує, що не було проведено експертних оцінок майна, відтак на торгах одноосібно викупили акції за 5,8 мільйонів гривень. За його словами, новоспечені партнери провели нелегітимні збори та підробили документи про перерозподіл майна. Результатом таких дій стали борги у 7,5 мільйонів гривень. Як наслідок, успішне ще 4 роки тому підприємство втратило контракти на співпрацю з міжнародними компаніями і залізло в борги. Нині ж ситуація, кажуть на підприємстві, налагоджується. Семимільйонні борги перед працівниками та бюджетами різних рівнів майже ліквідовані.

Порівняльна відомість економічних показників

При складанні даної таблиці були використані: (дод. 2 «Звіт про фінансові результати за 2010-2011 рр» та дод. 3 «Звіт про фінансові результати за 2011-2012 рр.»)

Размещено на Allbest.ru