Банківська справа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Тема 1

1. Суть банку з позиції його історичного розвитку

2. Стародавній Рим

3. Виникнення банків у стародавній Греції

4. Розвиток капіталістичної банківської системи

5. Банківська система при соціалізмі

6. Історія розвитку банківської діяльності в Україні

Тема 2

1. Економічне поняття банківська система та підходи до її структуризації

2. Основні цілі діяльності банківської системи

3. Функції банківської системи як самостійної економічної структури

4. Типи банківських систем

5. Вплив банківської системи на економічний розвиток суспільства

Тема 3

1. Банківські системи зарубіжних країн. США

2. Банк Англії

3. ЄСЦБ на сучасному етапі

4. Банківська система Польщі

5. Світовий банк

6. Сучасний стан інтеграції банківської системи України у світовий фін простір

Тема 4

1. Формування банківської справи в Україні та основні етапи розвитку

2. Побудова національної БС та законодавче підґрунтя її формування

3. Вплив іноземного капіталу на банківську систему

4. Механізм забезпечення стабільності банківської системи

5. Проблемні та кризові явища в банківській системі України

6. Антикризові методи управління банківською системою україни

7. Стратегія розвитку банківської системи

8. Організація і управління безпекою в банківській системі

Тема 5

1. Призначення і створення центральних банків

2. Статус та форми функціонування ЦБ

3. Операції центральних банків

4. Центральний банк як емісійний та інформаційно-аналітичний

5. Принципи організації та функціонування Національного банку України

Тема 6

1.Cутність, цілі та принципи діяльності комерційного банку

2. Oрганізація діяльності комерційного банку

3. Класифікація та принципи проведення банківських операцій

4. Механізм реалізації основних видів банківських послуг в сучасних умовах

5. Обслуговування банками корпоративних суб'єктів економічного господарювання

Надання та реалізація банківських послуг приватним клієнтам

Тема 7

1. Сутність та класифікація банківських інновацій

2. Аналіз інновацій та їх вплив на результати банківської діяльності

3. Корпоративне управління в банківських установах

4. Основні принципи корпоративного управління

5. Інформаційно-комунікаційні технології в банківській діяльності

6. Система дистанційного банківського обслуговування

7. Інтернет-банкінг

Тема 8

1. Поняття і структура фінансового монуторигу

2. Види та суб'єкти фінансового моніторингу

3. Основні принципи фінансового контролю

4. Основні напрями забезпечення якості фінансового моніторингу

5. Суть, засоби регламентації доходів отриманих злочинним шляхом, відмивання

6. Системи моніторингу фінансового стану банків у світові практиці

ТЕМА 1

1. Суть банку з позиції його історичного розвитку

Історія давніх століть не залишила досить повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що з'явилося спонукальною силою їх розвитку. В даний час збереглися відомості про перші гроші древніх народів, але не про банки. Іншими словами, сучасна історія накопичила чималі матеріальні свідчення стародавнього грошового обігу, але не дала відповіді на те, яка при цьому була роль найпростіших кредитних установ. Більше того, сам період виникнення банків не визначений в економічній літературі, не ясна їхня істинна природа.

Перші банки, на думку ряду вчених, виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму, і з'явилися, перш за все, в окремих італійських містах в 14 і в 15 століттях. На їхню думку, банк, як особливий інститут товарного господарства виник не у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а саме в той їх період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, що регулюють грошовий обіг і проводили операції. Банк з'явився тільки на такій стадії розвитку кредиту, коли без його широкої допомоги неможливо було функціонування капіталістичних підприємств. Не випадково банк характеризується виключно як явище капіталістичного господарства.

Інша частина фахівців вважає, що банки виникли в більш ранній період - за феодалізму. Вони відзначають, що вже в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба у функції банків як посередників у платежах.

Отже, думки про природу появи перших банків розходяться не на одне-два століття, а охоплюють майже дві тисячі років.

Отже, суть питання про перші банках навіть не стільки у визначенні якоїсь історичної дати, прийнятної для різних сторін, хоча для економічної науки це також не формальне питання, скільки у визначенні того, що ж вважати банком.

На жаль, саме слово "банк" нам не тільки не прояснює його сутність. А створює додаткові труднощі в істинності наших суджень і уявлень про перших кредитних установах. Слово "банк" походить від італійського "banco", що означає "стіл". Ці "банко-столи" встановлювалися на площах, де проходила жвава торгівля товарами. Вона велася з використанням різноманітних монет.Єдиної системи монет не існувало. При купівлі-продажу зустрічалися монети різної форми, різного достоїнства, причому найчастіше нижче номінальної ціни, яка була вказана на них. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б знали і розбиралися в безлічі звертаються монет, могли б оцінити і дати поради щодо їх обміну. Ці фахівці-міняйли зазвичай розташовувалися зі своїми особливими столами на ринках, де відбувається торгівля.

На думку істориків, ще в 2300-му році до нашої ери у халдеїв були торгові компанії, які видавали позики. Ці ж операції в 4-му столітті до нашої ери практикувалися і в Греції. Примітно, що з прийомом вкладів древні греки за відому плату виробляли обмін грошей.

Хто ж виконував ці перші банківські операції? За свідченням істориків, ними були як окремі особи, у яких концентрувалися значні грошові кошти. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії, що належали з шануванням до вівтарів, не грабували їх. Недоторканність вкладу гарантувалася поважним ставленням до релігії.

Перші банкіри зрозуміли, що накопичуються величезні грошові кошти, що лежать без руху - це непродуктивно. Так як їх можна було б використовувати і отримувати істотну вигоду, віддаючи їх у тимчасове користування, або відкриваючи власні нові підприємства. Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки в свою чергу пішли на виконання робіт довірителів зі складання договорів між клієнтами. Стали виступати посередниками в торгових угодах. За оцінкою одного з авторів, "цілком достовірним можна вважати ту обставину, що хоча не менш існували кредитні листи зі зверненням за платежем до банкіра".

Всі ці свідчення ніяк не підтверджують існуючу уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму у формі банкірських будинків.

2. Стародавній Рим

банківський національний зарубіжний

Розвиток монетного обігу лежав в основі створення та еволюції банківської справи. Крім того, значний вплив мало римське право, яке забезпечувало правове регулювання діяльності банків.Римське право -- одне з найбільших досягнень античності. У Римі було розроблено гнучкі, узаконені й цивілізовані норми правовідносин -- приватних і з державою. Римське право мало безпосередній вплив на банківництво. Існування різних монетних систем, розмаїття золотих, срібних і бронзових монет сприяло зародженню міняльної справи. Міняйли, здебільшого іноземці або вільновідпущеники, відкривали свої торгові кіоски в містах, слідкували за валютним курсом, перевіряли оригінальність монет, здійснювали обмін грошей і навіть видавали позики. Банки у Стародавньому Римі, як і в Греції, виросли з міняльних контор (досвід грецьких трапез було взято за взірець), але розвивалися інтенсивніше. Цікаво, що тривалий час банківські справи у Римі вели особи грецького походження. Потім серед банкірів почали з'являтися вихідці з інших країн, а також римляни. Вони довго зберігали стару назву трапезитів. Ця назва побутувала і за Цицерона.

Римські банкіри називалися менсаріями. В результаті спеціалізації на певних операціях вони переділилися на нумуляріїв, які обмінювали гроші, та аргентаріїв, які приймали вклади, видавали кредити і здійснювали безготівкові розрахунки.Після перевірки монет їх складали в ємності (мішки, кошики) та запечатували в присутності свідків. Свідки також прикладали свої печатки, дерев'яні або костяні. Контролер робив помітку про перевірку - спеціальний знак, який прикріплявся до ємності. Цим він перебирав відповідальність за вміст. Закриті вклади зберігались у бочках, кошиках, торбах, глиняних і металевих посудинах. Навіть коли в обігу були в достатку низькопробні монети, банк гарантував вміст кошика з певною, твердо фіксованою сумою. Запечатаний кошик міг транспортуватися і використовуватися як засіб платежу. Маючи гроші, навіть знатні римляни прагнули мати їх ще більше. Щоправда, спершу вони надавали кошти в безплатне користування, але з часом відмовилися від безпроцентних позик і почали стягувати плату за користування кредиту навіть з друзів і родичів. Люди брали позики й у лихварів (фенераторів), але тільки у крайніх випадках, віддаючи перевагу банківським кредитам.

3. Виникнення банків у стародавній Греції

Значного розвитку банківська справа набула і в Стародавній Греції, де початково банківські операції здійснювали окремі храми, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії. Збереження грошей (вкладів і запасів) гарантувалося, для цього існувала певна система, яка стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. Її умовно назвали „економікою горщиків". Запаси укладали в горщики, роміщені в чотири ряди. Кожний ряд позначали буквою: перший горщик - однією, другий - двома і т.д.

Вклади цих специфічних банків були закритими і в обігу не використовувалися. Храми, що мали відділення в полісах, надавали кредити з власних коштів під невисокі відсотки.

Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва й торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало, крім храмів, і приватних осіб здійснювати банківські операції. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грец. "трапеза" - стіл), оскільки спочатку банківські обороти полягали в розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. Власні монети в Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому й торговельному обігу. Торговцям, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там і розміщувалися міняйли - трапезити. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут. В Афінах IV ст. до н. е. налічувалося не менше ніж 26 трапезитів. А по всій Греції трапезити були в 33 містах.

Перевірка монет була досить складною справою й потребувала високої кваліфікації. Треба було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачати можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату - алаге.

Трапезити надавали кредити як із своїх власних грошей, так і за рахунок інших клієнтів. Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, які поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням виконували й інші функції: брали участь в угодах як посередники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні перевагу надавали фінансуванню торгівлі й підприємницької діяльності.

Лише з III ст. до н. е. діяльність трапезитів почала вважатися вже почесним заняттям. До того часу грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Перші грецькі банкіри за походженням були рабами. З колишніх рабів походив і найвідоміший банкір Афін IV ст. до н. е. Пасіон. Його бізнес почався з 11 талантів в орендованій у колишніх власників трапезі, а до часу закінчення ним фінансових справ його власний капітал становив уже 39 талантів. Це було вищим показником того часу.

Установився обліково-економічний аспект банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, тому поведінка банкірів давала менше причин для підозр. Але діяльність банків не завжди була досконалою. Великий ризик невиконання угод з боку як банків, так і клієнтів, низька платоспроможність останніх, взаємний обман призводили до дорогих судових процесів

4. Розвиток капіталістичної банківської системи

Банки акумулювали вільні грошові капітали та надавали їх у кредит на різні строки. Вони вели поточні рахунки підприємств і здійснювали розрахунки між ними. Ці операції зросли до великих розмірів уже при домонополістичному капіталізмі і значною мірою сприяли розвитку його виробничих сил.

Поступово серед великої кількості банків виділяють найбільш великі. Концентрація банківського капіталу особливо посилюється в епоху монополістичного капіталізму-імперіалізму, характерною рисою якого є концентрація виробництва і капіталу у промисловості. Разом з тим, укрупнення банків впливає на промисловість і всі сфери підприємницької діяльності, сприяючи об'єднанню підприємств, виникненню і росту монополій (у результаті їх об'єднання і поглинання).

У цей час у таких капіталістичних країнах, як Англія, Франція, Німеччина, США, Італія, Японія кількість банків вираховувалася сотнями, але фактично основна частина банківського капіталу була зосереджена в руках декількох банківських монополій. Крім того, велика кількість мілких банків у своїй діяльності частково або повністю залежала від не багатьох гігантів. Найбільші банки в різних країнах мали численні відділи і філії, які були розташовані по всій країні, а не рідко і за її межами. Так, наприклад, в Англії багато років вирішальне значення в банківській системі мали 5 гігантських депозитних банків ("Велика п'ятірка"), а в 1968 році у результаті з'єднання їх кількість зменшилася до 4. У Німеччині, у цей час, основну роль відігравали 3 грос-банки. У США в 1968 році було більше 14 000 формально незалежних комерційних банків, але на 10 найбільших припадало близько 1/4 усіх операцій.

Концентрація і монополізація у промисловості та банківській системі значно змінюють роль банків - від епізодичного кредитування окремих підприємств і ведення розрахунків між ними до системного кредитування певних галузей і суб'єктів господарювання (наприклад, надання довгострокових кредитів на 8-10 років для вкладення в основний капітал). Особливо тісні взаємозв'язки банків із промисловістю розвиваються на основі емісійно-установчих операцій, тобто випуску і розміщенню банками на ринку цінних паперів акцій та облігацій промислових, торговельних, транспортних та інших акціонерних товариств. Саме комерційні банки концентрували великі пакети цінних паперів таких установ. Активізувалися довірчі банківські операції, тобто коли банки самі приймали рішення щодо управління грошовими потоками своїх клієнтів, купуючи в основному цінні папери. Усе це укріплювало позиції банківської системи і привело до того, що банки перетворилися на важливий елемент структури фінансового капіталу.

Особливо зростає роль державних банків у банківській системі після світової економічної кризи 1929-1933 pp. Капіталістичні держави використовували банківський кредит у своїх спробах регулювання і стимулювання економіки країни. Великий розвиток отримала державна власність у банківській системі (націоналізація центральних емісійних і великих комерційних банків, створення нових спеціалізованих державних банків, особливо для фінансування певних галузей економіки). У XX столітті як державні, так і приватні банки стали важливим джерелом фінансування урядів, зокрема їх військових витрат у Першій та Другій світових війнах.

Найбільш радикальні зміни відбулися у 60-х pp. XX століття в банківських системах Бірми, ОАЕ, Сирії та деяких інших країнах, де була проведена демократична націоналізація іноземних і приватних банків та їх діяльність направлена на кредитування основних галузей національної економіки, особливо державного сектору.

У цілому банківські системи при капіталізмі мали завжди класичні універсальні комерційні банки, у яких поєднувався державний і приватний, капітал і вони функціонували на паритетних засадах. Банківська система характеризується багаторівневістю та жорсткою конкуренцією серед комерційних банків, а також частиною іноземних банків, які здійснюють свою діяльність в одному законодавчому полі з іншими в середині країни. Абсолютно "полюсно" розвивалися банківські системи при соціалізмі.

5.Банківська система при соціалізмі

Класичним прикладом розвитку банківської системи при соціалізмі можна навести банківську систему Радянського Союзу (СРСР). Основна відмінність від банківських систем при капіталізмі - це однорівневість. Отже, виділявся єдиний емісійно-касовий, кредитний і розрахунковий центр країни - Державний банк СРСР.

У 1968 році сітка установ Державного банку включала в себе 4 115 філіалів і відділень та 76 548 ощадних кас, що охоплювали всі населені пункти. Державний банк виконував, крім класичних функцій центрального банку, і деякі функції сучасних комерційних банків, а саме здійснював короткострокове кредитування народногосподарського комплексу (крім будівельного сектору). Крім того, надавалися довгострокові кредити на фінансування сільськогосподарських організацій. Необхідно зазначити пріоритетність саме короткострокового кредитування, оскільки на нього припадало у 1969 році 90 % від усіх кредитних операцій, і тільки 10 % - на довгострокове. Це обумовлювалося відсутністю конкуренції у банківській системі і жорстким державним регулюванням господарських операцій між усіма учасниками економіки.

Через багаточисленну сітку ощадних кас Державний банк проводив прийом і зберігання трудових збережень населення у формі різноманітних вкладів (на які нараховувалися незначні відсотки або розігрувалися виграші). Політика стимулювання заощаджень проводилася настільки активно й ефективно, що загальна сума вкладів населення в 1969 році зросла, порівняно з 1950 роком, у 17,5 раза, а середній розмір вкладу досяг 473 рублі (це при тому, що середня заробітна плата на той час ледве досягала 100 рублів) і збільшився в 3,5 раза. Тобто це є яскравим прикладом високої централізації і концентрації грошових ресурсів в одному державному банку. Об'єднання емісійних функцій та функцій щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів перетворило Держбанк в орган державного управління і контролю. Кредитні відносини носили формальний характер, оскільки Держбанк володів фактично повною монополією на кредитні ресурси.

Другою ланкою банківської системи СРСР був Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень - Будівельний банк. Він акумулював спеціально виділені господарськими організаціями і будівельними компаніями кошти для виконання державного плану капітального будівництва. Мережа Будбанку в 1968 році мала 457 контори і відділення та 517 пунктів при установах державного банку, що географічно охоплювали всі міста, де проводилося капітальне будівництво.

Третім основним державним банком банківської системи був Банк зовнішньої торгівлі СРСР (Зовнішторгбанк). Він здійснював кредитування зовнішньої торгівлі СРСР, валютні операції, розрахунки з експорту та імпорту товарів і наданню послуг. За роки радянської влади було відкрито декілька банків за кордоном, але вони існували короткий період часу у зв'язку з монопольним становищем Зовнішторгбанку у сфері міжнародних банківських операцій. З 1987 року почала проводитися реформа у банківській системі. На першому етапі виділили декілька спеціалізованих державних банків, що закріпили за певними галузями економіки, які на засадах самоокупності мали їх фінансувати. А також створили другий рівень недержавних комерційних банків.

Основними недоліками банківської системи у період існування Радянського союзу були:

1) виконання банками функції Державного бюджету, а саме списання боргів підприємствам, особливо сільськогосподарським;

2) багаточисленні кредитні операції усіх сфер господарювання;

3) неконтрольована емісія кредитних та паперових грошей;

4) незначний контроль банків за діяльністю галузей економіки щодо виконання ними кредитних зобов'язань;

5) низький рівень відсоткових ставок за депозитами;

6) державний монополізм банківського сектору, тобто відсутність альтернативних установ для клієнтів щодо отримання банківських продуктів.

У зв'язку з основними недоліками та нежиттєздатністю даної банківської системи та співпаданням у часі розпаду СРСР кожна країна, що виокремилася, почала створювати банківські системи ринкового типу.

6. Історія розвитку банківської діяльності в Україні

В Україні банківська діяльність розпочалася в середині XVIII ст., її розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії. Торгівля велася за готівку, а промисловість розвивалась переважно за рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту суттєво запізнювалося порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд та землевласники, а роль кредиторів відігравали одноособові підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, уподовж 1769--1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші -- асигнації на суму 20 млрд руб. Усе це сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.

У 1754 р. були засновані перші дворянські банки в Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. У 1781 р. в Ніжині, Харкові з'явились перші банківські контори.

Наприкінці XVIII ст. у Києві було створено Громадську комісію, котра на правах банку приймала вклади та здійснювала кредитування.

Тема 2

1. Економічне поняття банківська система та підходи до її структуризації

Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних її ланок.

Підходи до визначення поняття «банківська система» можна поділити на такі види:

- Інституційний

- Правовий

- Організаційно-економічний

В інституційному підході(Львов, Іванов, Лаврушин) виділяють 2 концепції:

1. БС визначається як сукупність взаємопов'язаних банків країни. Б.С - це мережа комерційних банків, яка контролюється єдиною структурою - ЦБ

2. До складу б.с. додають спеціалізовані фінансово-кредитні установи. Б.с. - це сукупність банків і банківських інститутів, що існують у тій чи іншій країні в певний історичний історичний період і є складовою кредитної системи у їх взаємозв'язку

Правовий підхід

Згідно із законом України «Про банки і банківську діяльність», Б.с. України складається з НБУ та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього закону.

Організаційно-економічний підхід(Дзюблюк, Мороз)

Ключовим моментом цього підходу є розгляд Б.с., виходячи з організаційно-економічних умов, які визначили потребу системного оформлення і впорядкування банківської діяльності.

Б.с. - це ланка фінансово-кредитної системи, що представлена сукупністю банківських інститутів, які перебувають у тісному зв'язку і структурній взаємозалежності та функціонують відповідно до встановленої нормативно-правової бази.

2. Основні цілі діяльності банківської системи

Розвиток банківської системи має бути спрямований на збільшення обсягів обслуговування підприємств та населення в усіх регіонах країни. Кредити повинні стати доступними та привабливими, банківські послуги -різноманітними за видами та умовами. Банкам слід стати активними учасниками розвитку фінансового та страхового ринків.

Сталий розвиток банківського сектора є надзвичайно актуальним з позиції перспектив розвитку економіки держави.

Сприятлива макроекономічна динаміка, монетарна, валютно-курсова та регуляторна політика Національного банку створили необхідні умови зростання обсягів капіталу, активів та залучених банками коштів, укріплення фінансового стану банківських установ. Це сприяло посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, його поступовому наближенню до кращої світової практики банківської діяльності. Однак, на разі участь банківської системи у розвитку економіки держави залишається обмеженою і недостатньою.

У зв'язку з цим основними цілями подальшого розвитку банківської системи України є:

* Зміцнення банківської системи України, підвищення її стійкості до криз;

* Зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів;

* Активізація діяльності банків з залучення коштів та їх трансформація в кредити для реального сектору економіки;

* Поглиблення інтеграції банківської системи України в світовий фінансовий простір.

Для досягнення визначених цілей необхідно виконати такі пріоритетні завдання:

* Підвищити рівень капіталізації банків;

* Підвищити якість корпоративного управління в банках;

* Удосконалити систему управління ризиками та внутрішнього контролю;

* Удосконалити практику регулювання та нагляду за банківською діяльністю;

* Забезпечити прозорість функціонування банківської системи;

* Законодавчо забезпечити захист прав кредиторів, вкладників та позичальників;

* Розширити спектр та збільшити обсяг продуктів та послуг на банківському та фінансових ринках;

* Запобігати та протидіяти легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

* Продовжити роботу з адаптації банківського законодавства України до законодавства Європейського Союзу, рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду та інших міжнародних організацій.

Головною метою банківського нагляду в Україні є забезпечення надійності та стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. За останні роки в Україні здійснено значні кроки щодо вдосконалення системи банківського нагляду і регулювання та наближення її до міжнародних стандартів і практики. На тлі глобалізації світових економічних процесів викликає занепокоєння відносно невисока конкурентноздатність банківської системи України порівняно із банківськими системами інших країни та міждержавних утворень.

3. Функції банківської системи як самостійної економічної структури

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

6) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

4. Типи банківських систем

Міжнародна практика знає декілька типів банківських систем:

· розподільну централізовану банківську систему;

· ринкову банківську систему;

· банківську систему перехідного періоду.

Розподільна (централізована) банківська система: держава - єдиний власник, монополія держави на формування банків, однорівнева банківська система, політика єдиного банку, держава відповідає за зобов'язаннями банків, банки підпорядковуються уряду і залежать від його оперативної діяльності, кредитні та емісійні операції зосереджені в одному банку, керівник банку призначається центральною або місцевою владою вищестоящими органами управління.

На противагу розподільчій (планово-адміністративної) системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банківську діяльність. Для банківської системи в умовах ринку характерна банківська конкуренція. Емісійні і кредитні функції розділені між собою.Емісія грошей зосереджена в центральному банку, кредитування підприємств і населення здійснюють різні ділові банки - комерційні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадні та ін Комерційні банки не відповідають за зобов'язаннями держави, так само як держава не відповідає за зобов'язаннями комерційних банків.

5. Вплив банківської системи на економічний розвиток суспільства

Особлива роль банківської системи як складової економічної інфраструктури полягає в наступному:

- формуючи грошову пропозицію, банківська система впливає на рівень інфляційних очікувань в економіці;

- перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів і трансформація їх у функціонуючий капітал банками виступають головними чинниками розвитку реального сектора, сприяючи найбільш ефективному використанню коштів;

- депозитна діяльність банків, яка відображає схильність населення до зберігання, впливає на перебіг всіх мультиплікативних макроекономічних процесів;

- банківська система є свого роду «інформаційним центром», акумулюючи інформацію про стан справ в реальному секторі. Банки в своїй поточній діяльності проводять аналіз процесів, що характеризують стан і розвиток виробничої сфери; спеціальні підрозділи банківської системи здійснюють моніторинг підприємств з метою отримання незалежних і оперативних оцінок економічної кон'юнктури ринку, фінансового положення підприємств і їх інвестиційних потреб. Це дозволяє удосконалювати операційні процедури і інструменти грошово-кредитної політики, а також підвищувати її ефективність, що істотно впливає на стан економіки країни.

Таким чином, здійснюючи традиційний для банків спектр операцій із залучення і розміщення коштів, банки опосередковано впливають на розвиток реального сектора економіки. Залучаючи кошти підприємств, організацій, населення на свої рахунки і депозити, банківська система впливає на поточний сукупний попит. В той же час, розміщуючи залучені кошти, включаючи їх до своїх активних операцій, банківська система здійснює перерозподіл ресурсів і формує структуру сукупного попиту.

ТЕМА 3

1. Банківські системи зарубіжних країн. США

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

-- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

-- принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США та Японії, де банкам, по суті, заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. В більшості країн Західної Європи такі обмеження знято і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

США. Сучасна кредитно-банківська система США е дворівневою і складається з таких основних елементів: на верхньому рівні банківської системи знаходиться Федеральна Резервна система (ФРС), яка включає: Раду Керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків, які є центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни. Крім того, до цього рівня належать Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування; депозитів (ФКСД). Нижній рівень банківської системи США становить 14,5 тис. комерційних банків, до числа яких входять: банки -- члени ФРС (5,5 тис.); банки штатів, що не є членами ФРС (1100), однак застраховані в Федеральній корпорації, страхування депозитів і нарешті, банки, які не є членами ФРС і не застраховані в ФКСД (623). Сюди ж належать різні небанківські спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні кредитні установи тощо.

У побудові та організації банківської системи США є низка особливостей і вона не має єдиної державної політики регулювання банківської діяльності. Крім того, спостерігається тенденція послаблення регулювання і контролю з боку держави і федеральних банків за діяльністю комерційних банків. Функції Центрального банку США виконує Федеральна Резервна система, створена Конгресом у 1913р. з метою забезпечення ефективності функціонування економічної системи в країні і посилення нагляду за банківською системою. Федеральна Резервна система є робочим органом Конгресу США не підпорядковується виконавчій владі. Конгрес США не має безпосереднього впливу на ФРС і не може давати їй конкретних вказівок. Однак Рада Керуючих ФРС повинна координувати свої дії з політикою президентської адміністрації та Конгресу США.

За організаційною структурою Федеральна Резервна система США є складним структурним утворенням, до якого входять: Рада Керуючих ФРС; 12 федеральних резервних банків і понад 5,5 тис. банків -- членів ФРС, які становлять приблизно 40 відсотків усіх комерційних банків США, контролюючи при цьому 78 відсотків банківського капіталу (рис. 2).

Рада Керуючих ФРС складається із 7 членів, які призначаються Президентом США на 14 років і затверджуються сенатом. Голова і віце-голова Ради Керуючих призначаються Президентом США з числа членів Ради Керуючих строком на 4 роки. Рада Керуючих призначає президентів і перших віце-президентів у федеральних резервних банках.

Рада Керуючих ФРС здійснює регулюючі і контролюючі функції щодо банків -- членів Федеральної Резервної системи, а також щодо банківських холдингових компаній. Крім того, Рада Керуючих регулює і контролює банківські об'єднання і міжнародні банківські утворення в США, закордонну діяльність банків -- членів ФРС, а також діяльність філій і представництв іноземних кредитних організацій у США.

Рада Керуючих ФРС і федеральні резервні банки виконують практично всі основні функції, які традиційно властиві центральним банкам з розвиненою ринковою економікою. Головним завданням Ради Керуючих ФРС є визначення кардинальних напрямів кредитно-грошової політики на забезпечення стабільності платіжної системи. ФРС США фінансове незалежна від держави, має власний бюджет і фінансує свою діяльність за рахунок доходу від операцій і прибутку від емісії грошей. Президент США не має права давати ФРС будь-які розпорядження або усувати її Керуючих.

Важливе місце в структурі федеральних розпорядчих органів з банківської діяльності посідають Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів. Управління Контролера грошового обігу створено відповідно до Закону про національну валюту 1863 р. і є найстарішим федеральним розпорядчим органом з нагляду за банківською діяльністю. Федеральна корпорація страхування депозитів, як незалежне федеральне агентство, була створена відповідно до Закону про банківську діяльність 1933 р. з метою захисту капіталу, зміцнення довіри вкладників до банків і посилення контролю за діяльністю банківських установ. Нині ця інституція забезпечує відшкодування власникам 99,8 відсотка суми всіх вкладів застрахованих банків, які збанкрутіли.

2. Банк Англії

Велика Британія. Банківська система Великої Британії є однією з розвинених у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації та спеціалізації капіталу, добре розвиненою банківською інфраструктурою, тісним зв'язком з міжнародним ринком позикових капіталів.

Банківська система Великої Британії є дворівневою і включає:

-- Банк Англії -- центральний банк країни, який виступає головною ланкою банківської системи;

-- депозитні, кредитні та торгові банки, кожний з яких має визначену спеціалізацію та специфічні ознаки;

— фінансово-кредитні установи небанківського типу, до складу яких входять: страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні, будівельні кооперативи і товариства, пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, ощадні інститути тощо.

Банківську систему Великої Британії очолює Банк Англії, який було засновано як акціонерну компанію в 1694 р. У 1946 р. його було націоналізовано.

На сьогодні Банк Англії виконує всі функції центрального банку і відіграє важливу роль у регулюванні грошово-кредитної та валютної сфери, в управлінні державним боргом.

Відповідно до законів про банківську діяльність (1979 р. і 1987 р.) Банк Англії володіє правом надання статусу банку різним фінансовим корпораціям, має право анулювати цей статус у діючих банків. Банк Англії є єдиним банком країни, який наділений правом емісії банкнот. Центральний банк Великої Британії має право надавати комерційним банкам рекомендації та директиви, узгоджені з міністерством фінансів. Крім того, він може вимагати від комерційних банківських організацій надання необхідної інформації з метою перевірки діяльності їх.

Банк Англії керує рахунками казначейства, видає касові кредити і займається розміщенням державних цінних паперів. Відповідно до законодавства державне казначейство формально має право надавати розпорядження Банку Англії, однак фактично ніколи це право не використовує. На практиці Банк Англії працює в тісному контакті з казначейством. У 1998 р. законодавче закріплено незалежність Банку Англії, однак уряд має право контролювати його діяльність.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, забезпечує надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни. Важливе місце в банківській системі Великої Британії посідають комерційні банки. Нині в країні виділяють такі види комерційних банків:

Національний ощадний банк заснований у 1861 р., акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види рахунків -- звичайні та інвестиційні, всі кошти інвестує у державні цінні папери.

Особливим банківським статусом наділені два найбільших банки країни: Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що надають послуги, якими користуються тільки державні відомства і місцеві органи влади при розрахунках з населенням.

Національний ощадний банк виконує всі основні операції комерційних банків, а Національний Жиробанк є державним підприємством, створеним для розрахунків через поштові відділення і є конкурентом для комерційних банків.

До нижнього рівня банківської системи Великої Британії також належать спеціальні фінансово-кредитні установи, а саме: облікові (дисконтні) доми, які виконують операції з дисконтом векселів на грошовому ринку, займаються продажем і купівлею короткострокових державних облігацій, зобов'язань муніципалітетів, строкових депозитів і депозитних сертифікатів.

Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні, продажу в розстрочку споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Ресурси фінансових домів формуються за рахунок короткострокових депозитів. Ці установи акумулюють кошти промислових торгових фірм, банків, населення. Останнім часом фінансові доми почали активно займатися лізинговими операціями.

Будівельні товариства акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Ресурси будівельних товариств вкладаються переважно в довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків, у цінні папери. Нині серед будівельних товариств відбувається процес централізації, вони почали займатися багатьма банківськими операціями, торгівлею нерухомості.

3 Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків

Важливою подією на шляху реалізації "Плану Делора" стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихт і (Нідерланди) Маастрихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади ЄВС.

Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійснення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості національних валют, абсолютної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків, суворої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів. Визначено основні етапи становлення Європейської банківської системи.

Основні показники функціонування країн відповідно до положень Маастрихтської угоди

Показник діяльності	Критерій відповідності
Інфляція, %	Не повинна перевищувати на 1,5 % середній рівень інфляції в трьох кращих країнах-членах ЄС за цим показником
Номінальна ставка за довгостроковими кредитами, %	Не повинна відрізнитися більше ніж на 2 % від середньої ставки трьох кращих країн-член і в Є С за даним показником
Дефіцит державного бюджету, % до ВВП	Не вище ніж 3 % від ВВП
Державний борг, % до ВВП	Не більше 60 % до ВВП
Стабільність обмінного курсу національної валюти, %	Два роки успішної участі в системі ERM II (недопущення відхилення обмінного курсу від меж коливання, встановлених Європейською комісією)

Основним підсумком першого етапу, який почався у 1992 році та завершився на початку 1994p., стала ратифікація Маастрихтської угоди всіма країнами-учасницями; повна лібералізація у межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн, які мають найсприятливіші для цього показники (таблиця); скорочення бюджетних дефіцитів.

Другий етап (1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) був присвячений подальшій підготовці країн-член і в до введення євро. Головною подією у створенні організаційної структури для переходу на єдину валюту стало заснування Європейського валютного інституту, що виступав як прообраз Європейського центрального банку (далі - ЄЦБ), основним завданням якого стало визначення правових, організаційних і матеріально-технічних передумов, необхідних ЄЦБ для виконання своїх функцій, починаючи із третього етапу. Європейський валютний інститут відповідав також за посилення координації грошово-кредитної політики країн-членів напередодні становлення економічного й валютного союзу і міг виносити рекомендації національним центральним банкам. На даному етапі відбулися такі інтеграційні процеси:

- прийняття законодавства, що забороняє підтримку діяльності державного сектору шляхом кредитування центральними банками його підприємств й організацій у країнах-членах, так само як і пряме придбання центральними банками боргів держави. Така сама заборона на третьому етапі поширюється на ЄЦБ;

- прийняття законодавства, що скасовує привілейований доступ підприємств й організацій державного сектору до ресурсів фінансових інститутів. Аналогічна заборона розповсюджується на ЄЦБ на третьому етапі;

- затвердження законодавчих актів, що забороняють брати на себе зобов'язання державного сектору однієї із країн-членів іншою країною-членом або ЄС у цілому;

- формулювання вимоги про те, що країни-учасниці повинні докладати зусилля для недопущення надмірного дефіциту державних фінансів (показник бюджетного дефіциту не вище 3 % ВВП і величина державного боргу не вище 60 % ВВП), що потім було підкріплено процедурою спостереження з боку Ради ЄС за бюджетним процесом країн-членів з винесенням їм рекомендацій про коригувальні заходи, якщо такий надмірний дефіцит має місце;

- прийняття національного законодавства, що надає центральним банкам країн-учасниць статутну незалежність від їх урядів, для того щоб зрівняти їх правовий статус із аналогічним статусом, наданим ЄЦБ.

До кінця другого етапу відбулося помітне зближення основних макроекономічних показників країн-учасниць ЄВС, були досягнуті реальні успіхи в забезпеченні стабільності цін, оздоровленні державних фінансів, зниженні довгострокових процентних ставок, стабілізації обмінних курсів національних валют

Є три основних економічних і політичних причини, чому було створено систему:

По-перше, щоб жоден центральний банк країн, що ввів спільну грошову одиницю євро, не зміг виконувати функції центрального банку єврозони, концентруючи діяльність центрального банку в одному окремо взятому регіоні, який би визначався швидше за все за політичними уподобаннями.

По-друге, діяльність усієї Євросистеми ґрунтується на досвіді національних банків, зберігаючи їх інфраструктуру й експлуатаційні здібності. Крім того, національні банки продовжують виконувати деякі завдання поза Системою (non-Eurosystem-related), оскільки, враховуючи великий географічний простій Європейської валютної системи, у кожній країні має залишатися центральний орган, який безпосередньо на місцях контролює чітке виконання завдань і принципів Євросистеми.

По-третє, враховуючи велику кількість націй і культур в єврозоні, країни-члени мають кращий доступ до кредитних ресурсів Євросистеми у зв'язку зі зміною статусу центральних банків. Створення Євросистеми ґрунтується на встановлених структурах центрального банку і повазі до культурних і національних особливостей регіонів. Водночас факт, що Національні банки є автономними об'єктами, сприяє двосторонньому нагляду і, таким чином, створює потенціал для поліпшення ефективності управління в межах Євросистеми.

3. ЄСЦБ на сучасному етапі

Європейська система центральних банків, ЄСЦБ (the European System of Central Banks, ESCB) - це міжнародна банківська система, що складається з наднаціонального Європейського центрального банку (далі - ЄЦБ) і національних центральних банків (далі -НЦБ) держав-членів Європейського Союзу (ЄС) і Європейського валютного союзу (ЄВС, зона євро). Існування цієї системи є невід'ємною частиною процесу затвердження Європейських економічних і валютних структур. За своєю організацією ЄСЦБ схожа на Федеральну резервну систему США, яка також складається з 12 напівнезалежних Резервних банків (у нашому випадку це національні центральні банки країн-членів ЄС), голови яких входять у найвищі виконавчі органи ФРС.

До ЄСЦБ у 2004 р. входили Європейський центральний банк і ЦБ 15 країн-членів Європейського Союзу: Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембурга, Нідерландів, Португалії, Фінляндії, Франції, Швеції. Сьогодні ЄСЦБ складається з ЄЦБ і Національних банків 25 країн-членів ЄС.

Національні центральні банки Великобританії, Данії і Швеції, які є членами Європейської системи центральних банків, але не ввійшли в зону євро, не мають права брати участь в ухваленні рішень щодо проведення єдиної грошової політики для зони євро, і реалізовувати подібні рішення. Усі національні банки зони євро беззастережно підпорядковуються рішенням Європейського центрального банку.

У статуті ЄСЦБ і ЄЦБ проголошена незалежність цих установ від інших органів Союзу, від урядів країн-членів ЄС. Основною метою створення Європейської системи центральних банків, відповідно до статті 2 Статуту ЄСЦБ і ЄЦБ, є підтримка стабільності курсу євро і цін в зоні євро. Поняття "стабільність цін" має кількісний вираз.

Рада керуючих ЄЦБ періодично встановлює інфляційні цілі, які повинні дотримуватися. На сьогодні мета по інфляції визначена як можливість зростання гармонізованого індексу споживчих цін (НІСР) не більше ніж на 2 % на рік.

Для досягнення основної мети ЄСЦБ вирішує такі конкретні завдання:

* Визначення і проведення єдиної грошово-кредитної політики. Рада керівників ЄЦБ визначає єдину грошово-кредитну політику, яку національні центральні банки впроваджують децентралізованим і гармонійним чином. Оперативні межі єдиної грошово-кредитної політики повинні враховувати такі принципи: відповідність ринковим умовам, рівноправний режим для всіх, простота, пошук якнайкращого співвідношення ефективності і вартості, децентралізація, безперервність, узгодження і відповідність управлінським рішенням ЄСЦБ.

* Зберігання і управління офіційними золотовалютними резервами країн-учасниць ЄВС, а також здійснення валютних операцій.

Ефективність діяльності Європейської банківської системи, що створена за принципами діяльності Федеральної резервної системи, має потужний фундамент. На частку країн-учасниць ЄВС, де живе 5 % населення Землі, припадає 15 % світового валового внутрішнього продукту (США - 20,2 %; Японія - 7,7 %) і 19,5 % світового експорту (США - 14,8 %; Японія - 9,7 %). З переходом на євро в Європі створений єдиний фінансовий ринок, за своїми масштабами порівняний з найбільшим світовим фінансовим ринком - американським. Введення єдиної європейської валюти створило потужні передумови для його розвитку й поглиблення, поліпшення інфраструктури й наближення його характеристик до параметрів північноамериканського. Крім того, використання євро посилило необхідність структурних змін на фінансових ринках.

Успішне функціонування Європейської банківської системи поряд з удосконалюванням його якісної структури й розширенням обсягу проведених на ньому операцій дозволяє сподіватися на посилення в найближчому майбутньому його ролі у світовій системі банківських послуг, а також на додатковий імпульс у розвитку економіки європейських країн.

На відміну від ЄЦБ і національних банків, ЄСЦБ не має ніякої юридичної сили, ніякої здатності діяти і ніяких можливостей ухвалювати рішення. Водночас складові елементи ЄСЦБ - ЄЦБ і національні банки - є юридичними особами. Вони фактично функціонують у реальному часі та виконують завдання, що покладені на ЄСЦБ, діють відповідно до її цілей, правил і рішень, прийнятих членами ЄЦБ. Таким чином, категорія "ЄСЦБ" означає встановлену структуру, яка забезпечує "органічний зв'язок" між ЄЦБ і національними банками. Це гарантує, що рішення ухвалюються централізовано і виконуються спільно і послідовно відповідно до цілей системи.

Угода ЄС затвердила ЄЦБ як спеціалізовану, незалежну організацію з проведення валютної політики і поклала на нього виконання певних функцій. Для цього ЄЦБ є юридичною організацією, члени якої мають певні повноваження і можливості ухвалювати рішення. Його організація як центрального банку дає можливість застосовувати інструменти валютної політики, які здійснюються, в основному, фінансовими ринковими операціями.

...