Платоспроможність страховика та умови її забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПЕЦІАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ КАДРІВ

Реферат з дисципліни:

«СТАХУВАННЯ»

на тему:

«Платоспроможність страховика та умови її забезпечення»

ОДЕСА 2013

Платоспроможність - одна з найважливіших економічних характеристик страхової компанії. Специфічна роль, яку відіграють страхові компанії у ринковій економіці, перетворює проблему забезпечення платоспроможності страховиків на об'єкт особливого контролю з боку держави.

Поняття «платоспроможність» трактується як здатність страхової компанії своєчасно та повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають з укладених договорів страхування або в силу закону.

Розглянемо поняття платоспроможності з двох точок зору, оскільки воно пов'язує між собою два часові інтервали - теперішній і майбутній. Платоспроможність з позиції кредитора - це здатність суб'єкта господарювання в майбутньому виконувати зобов'язання, прийняті на сьогоднішній день. Якщо змінити акцент на теперішнє, то більш актуальним є питання про поточний фінансовий стан суб'єкта господарювання, що взяв на себе ці зобов'язання. Це не що інше, як позиція аудитора. Виходячи з цього, можна дати таке визначення: платоспроможність страховика (страхової компанії) - це об'єктивний показник, який характеризує поточний фінансовий стан суб'єкта господарювання шляхом прогнозування його фінансового стану в майбутньому.

З точки зору ситуаційного трактування розрізняють поняття технічної і фактичної платоспроможності страховика. Під технічною платоспроможністю розуміють ситуацію, при якій страхова компанія володіє залишком (надлишком) коштів понад мінімальний рівень, який забезпечує резервний запас фінансових ресурсів, необхідних для підтримки належного рівня страхової діяльності компаній. Технічна неплатоспроможність - це ситуація, при якій компанія не в стані виконати вимоги щодо мінімального залишку (надлишку). Проте це не означає, що компанія не в стані виконати майбутні зобов'язання. Таке може бути лише у випадку фактичної неплатоспроможності чи банкрутства. Під фактичною платоспроможністю розуміють ситуацію, коли страхова компанія володіє залишком власного капіталу понад мінімально необхідний рівень. Мінімальний рівень власного капіталу визначається в законодавчому порядку.

Аналіз вживання терміна платоспроможності» показує, що має місце два різних значення: здатність (можливість) і ситуація (стан). У першому значенні платоспроможність страховика визначається як здатність покривати всі фінансові зобов'язання, оплачувати всі ризики та страхові виплати за різними полісами, виданими страховою компанією. У другому значенні платоспроможність страховика характеризує ті ситуації, при яких вона здатна платити за зобов'язаннями. Таким чином, можна говорити про потенційне та ситуаційне трактування поняття «платоспроможність страховика»

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

- зовнішні зобов'язання;

- внутрішні зобов'язання.

Зовнішні зобов'язання - це зобов'язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами тощо. Їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика.

Внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та інші.

Основна складова зовнішніх зобов'язань -- страхові зобов'язання, які забезпечуються за рахунок двох основних джерел -- страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належать: статутний капітал, вільні резерви, які формуються за рахунок прибутку, резерви, які не пов'язані зі зобов'язаннями, а також нерозподілений прибуток. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності. Маржа платоспроможності встановлює деякий рівень, вихід за який викликає регулюючі дії зі сторони страхового нагляду. Цей рівень повинен бути достатньо високим, щоб дати можливість здійснити втручання в справи компанії на першій стадії виникнення фінансових труднощів чи з метою виправлення становища, або, якщо крах компанії неминучий, з метою мінімізації втрат для страховиків. Інакше кажучи, маржа платоспроможності повинна бути такою, щоб забезпечити високий рівень ймовірності того, що компанія здатна виконувати свої зобов'язання протягом певного проміжку часу.

Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання.

Страхові компанії з метою забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками зобов'язані дотримуватися певних вимог, які забезпечують їхню платоспроможність.

Відповідно до Закону України "Про страхування" умовами забезпечення платоспроможності страховиків є:

- наявності сплаченого статутного фонду для страховиків-резидентів або гарантійного депозиту для філій страховиків-нерезидентів та наявності гарантійного фонду страховика;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Статутний фонд - це головний елемент власних коштів страховика.

Мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, 10 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі за номінальною вартістю (для забезпечення його високої ліквідності, якщо потрібно виконати зобов'язання перед страхувальниками у разі недостатності обсягу створених страхових резервів).

Для формування статутного фонду заборонено використовувати векселі у кошти страхових резервів, нематеріальних активів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Встановлюються обмеження з розміщення статутного фонду у державних цінних паперах (можлива оплата грошової частини статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю згідно з порядком, який встановлений Міністерством фінансів України, в обсязі не більше 25% від всього обсягу статутного фонду страховика) і у статутних фондах інших страховиків (у сумі не більше 30% від власного статутного фонду, причому внесок до статутного фонду одного окремого страховика не може бути більше 10%). Останні вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до стратутного фонду страховика, який планує здійснювати страхування життя.

Закон формулює поняття "гарантійний фонд" до якого належать додатковий та резервний капітал, що створюються за рахунок прибутку страховика, а також сума нерозподіленого прибутку. Гарантійний фонд є однією з умов забезпечення платоспроможності, але його величина не впливає на прийняття обсягів страхових зобов'язань і на рейтинг страхової компанії з погляду на їх платоспроможність. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку також можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви (запасні фонди самострахування) формуються з власних коштів страховика, щоб додатково забезпечити його фінансову надійність згідно з напрямками і методиками здійснення страхової діяльності, зазвичай, у тих видах страхування, для яких сумарна страхова шкода може досягати катастрофічних розмірів.

2. З метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування страховиками створюються страхові резерви залежно від видів страхування (перестрахування).

Відповідно до вимог чинного законодавства, українські страхові компанії формують два види страхових резервів:

* резерви за ризиковими видами страхування (технічні резерви);

* резерви із страхування життя.

Таке розмежування пов'язане з загальною практикою поділу страхового бізнесу на страхування життя і загальне (ризикове) страхування.

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов'язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування. Забороняється здійснювати виплати за ризиковими видами страхування за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, і витрачати страхові резерви для інших цілей, окрім страхових виплат. платоспроможність страховик кредитор резерви

З метою забезпечення отримання інформації, необхідної для формування страхових резервів, страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за відповідною формою, що дозволить отримати цю інформацію. Коли визначаються фінансові результати від проведення страхової діяльності за станом на звітну дату, страховик обов'язково розраховує розміри страхових резервів. Звіт про страхові резерви надається до органів контролю у складі річного бухгалтерського звіту страховика.

Страховик, який здійснює страхову діяльність за ризиковими видами страхування, зобов'язаний формувати технічні резерви. Обсяг технічних резервів повинен гарантувати виконання зобов'язань перед страхувальниками за всіма укладеними договорами ризикового страхування, навіть якщо припинено надходження премій за цими договорами. При цьому обсяг технічних резервів, які створені страховиком, приймається рівним обсягу виданих ним страхових зобов'язань. Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Відповідно до вимог Закону “Про страхування” (ст. 31) страховики, що здійснюють ризикові види страхування, зобов'язані за кожним видом страхування окремо формувати і вести облік таких технічних резервів:

а) резерви незароблених премій (резервів премій), що утворюються з частин сум страхових премій, які отримані страховиком, що відповідають страховим ризикам, котрі не закінчилися на звітну дату (тобто за договорами страхування, термін дії яких на звітну дату не минув);

б) резерви збитків (зарезервовані невиплачені суми страхових відшкодувань і страхові суми за заявленими вимогами страхувальників, по яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування або страхової суми).

Призначення кожного виду технічних резервів різне, але протягом певного інтервалу часу, коли діє договір страхування, це є не власні кошти страховика, а кошти страхувальників, призначені для виплати страхових відшкодувань за тими договорами, що на звітну дату ще не закінчилися. Базою для розрахунку величини страхових резервів є страхова премія, що надійшла у звітному періоді, за укладеними договорами страхування, розрахована відповідно до структури страхового тарифу за договорами страхування.

Резерви незароблених премій. Поняття незароблених премій випливає із зіставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Незароблені премії - це частини страхових премій, що надійшли за договорами страхування з конкретних видів страхування, котрі діяли у звітному періоді, і належать до періодів дії договорів страхування, що виходять за рамки звітного періоду.

Сума незароблених премій - це страховий резерв, що призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування або страхових сум у майбутньому, і який називається резервом незароблених премій (РНП). За своїм змістом РНП не є резерв у чистому вигляді, а лише інструмент поділу отриманих премій між суміжними звітними періодами.

Величина резервів незароблених премій відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічні резерви.

Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

- частки надходжень сум страхових премій за перші 3 місяці РП множаться на 1/4;

- частки надходжень сум страхових премій за наступні 3 місяці РП множаться на 1/2;

- частки надходжень сум страхових премій за останні 3 місяці РП множаться на 3/4;

- отримані добутки додаються і отримана сума дає резерв незаробленої премії на певну дату.

До резерву збитків включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування. У практиці страхування збитки за договорами ризикового страхування найчастіше оплачуються страховиком не відразу після настання страхового випадку, а через певний період часу. Це обумовлюється специфікою деяких видів ризикового страхування, де потрібний певний час і значні зусилля для встановлення причин страхового випадку і точної суми шкоди. Резерви збитків формуються страховиками при наявності відомих вимог страхувальників (перестрахувальників) на звітну дату, що підтверджені відповідними заявами.

Резерви із страхування життя. Відповідно до Закону “Про страхування” (ст. 31), страховики, що здійснюють страхування життя, зобов'язані формувати і вести облік:

* резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів);

* резервів належних виплат страхових сум.

Ці резерви формуються окремо від страхових резервів на покриття збитків за іншими видами страхування і використовуються винятково на виплати із страхування життя. Джерело формування резервів - відрахування частин страхових премій, які передбачені для здійснення страхових виплат (нетто-премій) і частини інвестиційного доходу страховика від розміщення його тимчасово вільних коштів.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя також не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви) формуються, щоб покрити збитки із страхування життя й обчислюються актуарно (математично), за кожним договором страхування окремо, з урахуванням темпів росту інфляції і відповідно до затвердженої методики їхнього формування.

3. Для забезпечення відповідного рівня платоспроможності за вимогами законодавства фактичний запас платоспроможності повинен перевищувати нормативний його запас на будь-яку дату.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) визначається шляхом вилучення із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

- перша підраховується шляхом множення суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18 (останній місяць буде складатися з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій, що належать перестраховикам;

- друга підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума здійснених виплат зменшується на 50 % виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05. Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо за кожним договором страхування життя.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) розраховується у два етапи:

- на першому етапі визначається фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) шляхом вирахування з вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання вважаються такими, що дорівнюють обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом України "Про страхування";

- на другому етапі отримана величина нетто-активів коригується з урахуванням ступеня їх ліквідності.

Проблема визначення платоспроможності страхової компанії являє собою одну із важливих проблем як для окремої компанії, так і для всього страхового ринку.

Правильно організована страхова компанія з грамотним фінансовим менеджментом, перестрахуванням і організацією виплат має досить високий рівень платоспроможності і всіма своїми активами відповідає перед страхувальником.

Використана література

1. Закон України «Про страхування» № 85/96-ВР від 7 березня 1996 р. (зі змінами) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Осадець С.С. Страхування: Підручник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. К.: КНЕУ, 2002. 599 с.

3. Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування. Страхові послуги. К.: ІЕУГП, 2000. 268 с.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. 3-тє вид., перероб. і доп. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2003. 250 с.

Размещено на Allbest.ru