Аналіз операцій банку з цінними паперами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни „Аналіз діяльності фінансово-кредитних установ”

на тему :

„Аналіз операцій банку з цінними паперами”

на прикладі АТ „РОДОВІД БАНК”/

Студент ІІІ курсу

спеціальності 5.03050801

„Фінанси і кредит”

Рівне - 2011

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади банківських операцій з цінними паперами

1.1 Роль та зміст діяльності банку на фондовому ринку

1.2 Аналіз формування портфеля цінних паперів банку

1.3 Значення, інформаційне забезпечення і завдання аналізу операцій з цінними паперами банку

Розділ ІІ. Аналіз інвестицій АТ „РОДОВІД БАНК” у цінні папери

2.1 Аналіз динаміки і структури операцій з цінними паперами

2.2 Оцінка якості інвестиційного портфеля

Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення роботи АТ „РОДОВІД БАНК” на ринку цінних паперів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ринкова трансформація економіки України немислима без докорінної перебудови діючих та створення нових структур, функціонування яких було принципово неможливе в умовах командно-адміністративної системи господарювання. До таких структур відноситься і банківська система. Банківська система має вирішувати не тільки свої внутрішні проблеми, але й сприяти реформуванню економіки в цілому. Це стосується і діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Саме рух цінних паперів -- показник економічної ситуації в країні. В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії розвитку, з кожним днем зростає ліквідність позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів та компаній. Але зародження національного ринку цінних паперів відбувалось з активною участю саме комерційних банків, бурхливий розквіт яких припав на 1990-1992 роки. Банки першими розпочали емісію власних акцій, а також роботу з державними цінними паперами колишнього СРСР і України. І досі банки залишаються найактивнішими учасниками ринку цінних паперів. Сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати еволюційний шлях спроб і помилок інших країн, а відначально, враховуючи свою специфіку створювати ринок цінних паперів за вищими світовими стандартами.

Метою даної роботи є розробка і обґрунтування пропозицій, рекомендацій щодо вдосконалення організації діяльності комерційних банків, як суб'єктів ринку цінних паперів, сформулювати основні засади процесу формування національного ринку цінних паперів і місце комерційних банків в ньому.

Основними завданнями щодо розкриття даної теми є:

- визначення основних економічних категорій пов'язаних з формуванням та використанням портфеля цінних паперів банку;

- дослідження методики аналізу портфеля цінних паперів;

- оцінка вартості портфеля цінних паперів;

Предметом дослідження є теоретичні і практичні питання організації діяльності комерційних банків України на фондовому ринку, виконання основних економічних функцій і завдань.

Об'єктом дослідження є як банківська система України взагалі, комерційні банки так і конкретний комерційний банк -- АТ “РОДОВІД БАНК”.

Дослідження проводились з використанням методів структурного, факторного і порівняльного аналізу із застосуванням порівняння, групуванню інших основних засобів і прийомів економічного аналізу, а також графічного та інших методів наукового пізнання економічних явищ.

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

1.1 Роль та зміст діяльності банку на фондовому ринку

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) -- частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів. Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа - організацію, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.

Учасники ринку цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституцiйнi учасники). У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акцiонернi товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб'єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професiйнi учасники працюють на ринку цiнних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. До найпоширеніших видів дiяльностi належать:

- посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперiв;

- депозитарна розрахунково - клірингова діяльність з управління цінними паперами;

- діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперiв;

- організація торгівлі на ринку цінних паперів тощо.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний. На первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів з допомогою інвестиційних фірм, банків, брокерських фірм або самим емітентом. Пропозицію цінних паперів на ринку забезпечують компанії, які здійснюють розміщення своїх цінних паперів з метою залучення додаткових грошових коштів для фінансування розширення своєї діяльності, а також держава шляхом емісії облігацій для фінансування державних програм чи покриття дефіциту державного бюджету.

Вторинний ринок цінних паперів - це ринок, на якому продаються і купляються раніше випущені цінні папери, тобто відбувається зміна власників цінних паперів.

Ринок цінних паперів може кваліфікуватись виходячи з територій, на яких обертаються цінні папери. Виділяють регіональні, національні, світові (міжнародні) ринки цінних паперів. Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, “цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам”. Цінні папери можуть бути іменними та на пред'явника.[13;246]

Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі.

Усі операції банків з цінними паперами можна поділити на три групи:

- емісійні;

- інвестиційні - активні операції з вкладання власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

- посередницькі - андерайтинг, трастові операції, консалтингові послуги, брокерська діяльність.

Ринок цінних паперів безумовно належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

1.2 Аналіз формування портфеля цінних паперів банку

Комерційні банки формують свої портфелі цінних паперів, виходячи з обраної інвестиційної політики та головної мети, якої прагне досягти банк у процесі проведення операцій з цінними паперами.

У процесі формування портфеля цінних паперів банку необхідно проаналізувати такі основні характеристики, як очікувана дохідність портфеля та рівень сукупного портфельного ризику. Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням доходів та ризиків, котре показує рівень компенсації взятих на себе банком ризиків величиною одержаних доходів.

У банківській практиці виділяють два основні підходи до управління портфелем цінних паперів, які називають пасивною й активною інвестиційною політикою.

Головні характеристики пасивної інвестиційної політики:

- інвестиції мають довгостроковий характер;

- незначні обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;

- високий рівень диверсифікації, частка окремих цінних паперів мала, ризик збалансований;

- результатом є формування пасивного портфеля.

Для активної інвестиційної політики є характерним:

- активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;

- активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною ціною;

- великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;

- в основному короткостроковий характер інвестицій;

- низький рівень диверсифікації;

- висока концентрація окремих ризикованих цінних паперів;

- спекулятивний характер і високий рівень ризикованості;

- результатом є формування активного портфеля.

Відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі цінних паперів поділяються на два основних типи -- пасивні й активні.

Пасивні портфелі цінних паперів добре диверсифіковані, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньоринковим. Формуючи такі портфелі менеджмент не включає до їх складу різко недооцінені або високоризикові (спекулятивні) цінні папери, тобто банк ніби «пливе за течією». Прикладом може бути формування індексних портфелів, до яких включають ті самі цінні папери, на основі яких розраховується певний фондовий індекс. Ринкова ціна такого портфеля прямує за рухом фондового індексу. Перевагами є мінімізація витрат на аналітичну підтримку індексного портфеля та витрат банку, пов'язаних з виходом на ринок (комісійні, біржові, гарантійні внески).

Активні портфелі включають цінні папери, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами, і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон'юнктури ринку. Характерною рисою активного портфеля є значні обороти за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів для відновлення його складу. Активні портфелі формуються певною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не «пливти за його течією». Виграш досягається завдяки купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової ціни та продажу їх на ринку на верхніх точках.[23;185]

Інший варіант формування активного портфеля -- це пошук і придбання недооцінених паперів, наприклад, у розрахунку на одиницю переробленої емітентом нафти, газу тощо, порівняно з цінними паперами аналогічних підприємств. У цьому разі активний портфель забезпечує підвищену дохідність за рахунок тривалого росту курсової вартості цінних паперів за тих самих значень ліквідності та ризику, що і в пасивному портфелі. комерційний банк фондовий ринок

У цілому активний підхід до управління портфелем цінних паперів містить велику спекулятивну складову та характеризується не лише грою (спекуляцією) на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг і постійних котирувань цін покупця та продавця. Органи банківського нагляду в більшості країн несхвально ставляться до спекулятивної торгівлі цінними паперами в банку, через що багато інвестиційних менеджерів, особливо в невеликих банківських установах, віддають перевагу пасивному портфелю.

Але втручання органів регулювання -- це не єдина перепона для застосування активної інвестиційної політики. Багато банків, у тому числі в розвинутих країнах, стикаються з проблемами недостатньої кількості досвідчених менеджерів і браком налагоджених ринків цінних паперів. У результаті для більшості невеликих банків пасивна інвестиційна політика стає єдино доступною. Великі міжнародні та регіональні банки, навпаки, дотримуються активної політики і, незважаючи на регулятивні обмеження, час від часу грають на майбутніх змінах ставок і курсів цінних паперів.

З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють кілька типів портфелів.

1. Портфель росту орієнтований на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких швидко зростає. Мета створення такого портфеля полягає в нарощуванні капіталу інвесторів. Тому значна частина прибутків спрямовується на поповнення капіталу, а проценти, доходи, дивіденди виплачуються власникам у невеликому розмірі або взагалі не виплачуються. До складу такого портфеля включають насамперед акції; приватизаційні папери; папери, що засвідчують право власності на паї; інші цінні папери з невизначеним доходом.

2. Портфель доходу служить для одержання високих поточних надходжень: рентних платежів, процентних виплат, дивідендів. Для такого портфеля відношення стабільно отримуваного доходу до ринкової вартості цінних паперів, що входять до його складу, вище за середньоринкове значення. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно. Портфель доходу формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, привілейованих акцій, казначейських зобов'язань.

3. Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів і паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Формування такого портфеля має на меті отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу такого портфеля можуть входити деривативи, операції з якими проводяться для одержання спекулятивних прибутків за рахунок сприятливих змін у їхній ціні. По суті, це спекулятивний портфель, який формується для перепродажу цінних паперів, тільки-но ринкові ціни на них почнуть зростати. Такий портфель характеризується високим рівнем ризику і може завдавати значних збитків, адже за статистикою близько 80 % молодих компаній банкрутують, а проведення спекулятивних операцій на фондових і ф'ючерсних біржах призводило до банкрутства навіть великі банки.

4. Збалансований портфель має на меті досягнення декількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть включатися цінні папери зі швидко зростаючою ринковою ціною, високоприбуткові цінні папери. Висока ризикованість таких вкладень компенсується за рахунок придбання низькоризикованих та високоліквідних цінних паперів (як правило, казначейських зобов'язань уряду), що дозволяє знизити сукупний ризик портфеля. Фактично під час формування збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації.

У більшості зарубіжних банків менеджмент надає перевагу саме такому портфелю цінних паперів. Прикладом може служити досить швидке розміщення на міжнародних ринках цінних паперів урядів України та Росії, деномінованих у доларах США. З погляду зарубіжних інвесторів такі папери є високоризикованими. Але їх дохідність значно перевищує середній рівень дохідності цінних паперів на міжнародних ринках, тому інвестори ризикують деякою частиною своїх коштів у надії на отримання високих прибутків. Обсяги вкладень розраховуються так, що в разі реалізації ризику (затримки виплат, необхідності реінвестування) втрати не носитимуть доленосного характеру (банкрутство, різке погіршення фінансового стану) для інвестора.

5. Спеціалізований портфель формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу. Наприклад, залежно від критерію банк може сформувати такі спеціалізовані портфелі цінних паперів:

- портфель короткострокових цінних паперів;

- портфель середньо- і довгострокових паперів з фіксованим доходом, сформований з облігацій;

- галузевий портфель, який складається з цінних паперів емітентів однієї галузі, наприклад, енергетики чи нафтової промисловості;

- портфель іноземних цінних паперів;

- портфель державних цінних паперів -- облігації уряду та місцевих органів влади, казначейські зобов'язання.

Кожний з таких портфелів служитиме досягненню певної мети.

З погляду надійності портфель цінних паперів банку оцінюється за критеріями:

- рівень сукупного ризику портфеля;

- практика використання методів зниження ризику, таких як диверсифікація і хеджування;

- ступінь ліквідності портфеля;

- співвідношення середньозваженого строку погашення портфеля та тривалості планового періоду інвестування (інвестиційного горизонту);

- відповідність цілям, яких прагне досягти банк за допомогою портфеля.

1.3 Значення, інформаційне забезпечення і завдання аналізу операцій з цінними паперами банку

Портфель цінних паперів - це сукупність цінних паперів, які є у банку і управляються як єдине ціле. Під час аналізу портфеля цінних паперів необхідно передбачати зміни їх ринкової вартості, а також фінансовий стан підприємств, цінні папери на інвестиції які є у банках.

Завдання аналізу - визначити найперспективніші вкладення банку в цінні папери та поліпшити якість інвестицій. У ході аналізу належить підрахувати ефективність вкладень та охарактеризувати їх обсяги.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і визначають взаємостосунки між особою, яка емітувала цінні папери, та їх власником. Як правило, йдеться про виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також про можливість передачі іншим особам грошових та інших прав, обумовлених цими документами.[14;134]

Інвестиційні вкладення до 20% голосів вважаються портфельними. Від 20 до 50% - капітальними вкладеннями в асоційовані компанії, від 50 до 100% голосів - капітальними вкладеннями у дочірні підприємства.

Джерелом нормативно - правової інформації аналізу операцій банку з цінними паперами є:

- Положення (стандарти) бухгалтерського обліку:

- Закон України „Про цінні папери і фондовий ринок” від 23.02.2006р. №3480-IV;

- П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”: Затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 91 від 26.04.2000;

- П(С)БО 13 „Фінансові інструменти”: Затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 559 від 30.11.2001;

- Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України: затверджені Постановою Правління НБУ від 19.03.2003 № 124;

- Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368;

- Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України: Затверджено Постановою Правління Національного банку України від 03.10.2005 №358;

- Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами: Затверджено Постановою Правління Національного банку України від 02.02.2007р. №31.

Регламентне забезпечення аналізу - внутрішньобанківське положення про методику оцінки справедливої вартості цінних паперів (з урахуванням подібних фінансових інструментів), порядок їх класифікації, розрахунку суми очікуваного відшкодування за вкладеннями в цінні папери та визнання зменшення корисності цінних паперів з урахуванням фінансового стану емітента (для векселів - визначеної банком особи з числа зобов'язаних за векселем осіб, яка визначається за рішенням уповноваженого органу банку).

Звітна фінансові інформація включає:

- баланс та звіт про фінансові результати;

- примітки до фінансових звітів: 1.6. „Цінні папери у торговому портфелі банку”, 1.7. „Цінні папери в портфелі банку на продаж”, примітці 1.8. „Цінні папери в портфелі банку до погашення” примітки 1 „Облікова політика”; примітка 4 „Цінні папери в торговому портфелі”; примітка 5 „Цінні папери в портфелі банку на продаж”4 примітка 7 „Цінні папери в портфелі банку до погашення”.

Звітна статистична інформація включає наступні форми:

- № 1Д „Баланс” (щоденна);

- № 10 (місячна) „Оборотно - сальдовий баланс”;

- № 391 (місячна) „Звіт про стан портфеля цінних паперів (класифікація емітентів за секторами економіки)”;

- № 691 (місячна) „Звіт про формування резерву під активи у вигляді цінних паперів”.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙ АТ „РОДОВІД БАНК” У ЦІННІ ПАПЕРИ

2.1 Аналіз динаміки і структури операцій з цінними паперами

Аналіз операцій з цінними паперами починають із загальної оцінки масштабів інвестиційної діяльності банку. Цей аналіз проводиться за допомогою таких показників:

питома вага інвестиційних активів у загальних активах, розраховується за формулою 1.2:

; 1.2

коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁), який розраховується за такою формулою 2.2:

, 2.2

де К_інв1 -- кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою; К -- регулятивний капітал банку; ЦП -- цінні папери в портфелі банку на інвестиції; В -- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %;

норматив загальної суми інвестування (Н₁₂), який розраховується за формулою 3.2.:

, 3.2

де К_{інв.заг} -- загальна сума коштів, що інвестуються на придбання акцій різних юридичних осіб. Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 60 %.

Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за допомогою стандартних показників:

абсолютний приріст інвестиційних активів;

темп зростання інвестиційних активів;

темп приросту інвестиційних активів.

Аналіз операцій банку з цінними паперами обов'язково містить оцінку змін у структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі), за видами емітентів, за цілями придбання.

На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними паперами за напрямками діяльності.

За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій у термін:

до 30 днів;

від 31 до 90 днів;

більше 90 днів.

Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та сумами з метою зниження ринкового ризику.

Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів:

їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку, котрий залишився в розпорядженні банку;

частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок власних та залучених коштів;

частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.

Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

- питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;

- питома вага викуплених банком паперів -- до терміну погашення та після настання терміну погашення;

- обсяги операцій, пов'язаних із зберіганням цінних паперів;

- обсяги та структура консалтингових операцій з цінними паперами (інформаційних, методичних, правових, аналітичних, консультаційних);

- питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;

- частка дивідендів за акціями в доходах банку;

- співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загальної вартості акцій;

- частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими, операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку, з цінними паперами, виплаченими позитивними курсовими різницями;

- питома вага цінних паперів, узятих під заставу за кредитними та іншими операціями банку, у вартості відповідних операцій;

- частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами, у вартості відповідних операцій;

- частка гарантій інших операцій за цінними паперами;

- частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів -- юридичних та фізичних осіб.

Аналіз дотримання напрямів вкладень у цінні папери відповідним джерелам їх придбання здійснюється за такими групами (парами):

Види інвестицій	Джерела придбання цінних паперів
Цінні папери на продаж	Вкладення за рахунок залучених коштів
Цінні папери на інвестиції	Вкладення за рахунок власного капіталу
Цінні папери за дорученням клієнтів	Вкладення за рахунок клієнтів

Аналіз структури операцій банку з ЦП доцільно проводити як у розрізі аналізу структури портфеля на певну дату, так і розглядаючи в динаміці зміну структури.

Таблиця 1.2.

Аналіз цінних паперів у портфелі банку на продаж (тис. грн.)

Рядок	Найменування статті	за 2009 рік	за 2008 рік	абс. відх.	відн. відх.%
1	2	3	4	5	6
1	Боргові цінні папери:	2 447 571	435 935	2011636	461,5
1.1	Державні облігації	2 142 795	123	21426725	17321,1
1.2	Облігації місцевих позик	-	-	-
1.3	Облігації підприємств	295 745	409 487	-113742	-27,8
1.4	Векселя	9 031	26 325	-17294	-65,7
2	Акції підприємств та інші цінні папери з нефіксованим прибутком:	367 523	205 515	162008	78,8
2.1	Справедлива вартість яких визначена за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах	148 747	48 150	100597	208,9
2.2	Справедлива вартість яких визначена за розрахунковим методом	-	-	-	-
2.3	За собівартістю (справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо)	218 776	157 365	61411	39,02
3	Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж	(172 800)	(1 399)	171401	12251,7
4	Усього цінних паперів на продаж за мінусом резервів	2 642 294	640 051	2002243	312,8

За результатами аналізу цінних паперів у портфелі банку на продаж можна зробити висновок, що в цілому вартість цінних паперів у 2009 порівняно з 2008 збільшилась на 2002243 тис.грн., або на 312,8%.

2.2 Оцінка якості інвестиційного портфеля

Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційні операції комерційних банків -- діяльність по вкладенню грошових і інших резервів банку в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали і інші об'єкти вкладень, ринкова вартість яких може рости і приносити банку дохід в формі процентів, дивідендів, прибутку від перепродажу і інших прямих і опосередкований доходів. Об'єктом вкладення можуть бути цінні папери, паї, дорогоцінні метали і колекції, нерухомість, довгострокові майнові права, інші активи. Страхові поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років), довгострокові (більше п'яти років). Практично всі банки діють на фондовому ринку в якості інвесторів. Об'єктами інвестицій комерційних банків можуть бути такі цінні папери: акції акціонерних товариств, облігації, державні боргові зобов'язання, облігації державного внутрішнього займу, облігації державних органів управління, похідні цінні папери, векселя, комерційні папери, депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати, чеки, приватизаційні та інші цінні папери.

Від здійснення інвестицій банк отримує слідуючі доходи:

— проценти і дивіденди від вкладень в цінні папери;

— доходи від збільшення курсової вартості цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;

— премії і різниці при вкладаннях в похідні цінні папери;

— комісійні або грошові винагороди при управлінні портфелем цінних паперів клієнтів.

В цьому пункті детальніше зупинимось на тій ситуації, коли банк самостійно, для власної мети і власні кошти інвестує в цінні папери.

Отже, куплені акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартості акцій виражається в гривнях. Банк може придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за отримані кредити. Але перш ніж придбати акції, банк повинен вивчити інформацію про них. При цьому банк повинен визначитись навіщо він купує акції. Якщо він прагне стати співвласником підприємства, характер діяльності якого дозволяє розрахувати на систематичне отримання стабільних дивідендів, йому слід звернути увагу на ту інформацію, яка дозволяє робити висновки про продукцію, яку виробляє емітент, або про сфери вкладання залучених емітентом коштів. Для українських комерційних банків така мета купівлі акцій поки що практично не реальна, бо немає в Україні підприємств на стільки рентабельних, щоб вони дозволили доходність на вкладений капітал хоча б не менший за банківський, тому банкам вкладати кошти з такою метою невигідно. Якщо ж банк має надію порівняно швидко отримати доход від купівлі-продажу акцій, то потрібно звернути увагу на те, який орган буде котирувати акції, чи існує зобов'язання самого емітента здійснювати купівлю власних акцій (це право, а не обов'язок емітента). Ця ситуація на сьогоднішньому ринку цінних паперів навіть дуже поширена. Після придбання акцій інвестору потрібно періодично цікавитись інформацією про дії компанії-емітента і особливо про котировки її акції (якщо такі проводяться). Крім того інвестор (тепер вже в якості акціонера) повинен бути готовим до участі у роботі зборів акціонерів. Окрім періодичних видань за отриманими даними фахівця банку самі розраховують показники, які дають їм можливість робити висновки про інвестиційну привабливість тих чи інших акцій (чи цінних паперів)

Показник дивідендної віддачі акцій, який встановлює зв'язок між величиною дивіденду і ціною акції:

Цей коефіцієнт являється основним статистичним індикатором, який дозволяє співставити ступінь прибутковості акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами вкладень. Для розрахунку прибутковості застосовують також слідуючу формулу модифікації:

Коефіцієнт ціна -- прибуток, який встановлює зв'язок між ціною акції і величиною чистого доходу корпорації в розрахунку на одну акцію:

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції і корпорації.

Коефіцієнт платіжності, котрий виражається в процентах, яка доля чистого прибутку, отриманого корпорацією, розподіляється у вигляді дивідендів:

Коефіцієнт дивідендного покриття -- показник, обернений коефіцієнту платіжності. Цей показник показує в скільки разів чистий прибуток корпорації перевищує суму виплачуваних нею дивідендів.

Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість акцій всіх акцій корпорацій:

Показник віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу (АК) по чистому доходу і по об'єму реалізації:

Перший з наведених вище коефіцієнтів по змісту являється оберненим коефіцієнту ціна-прибуток. Чим менша величина коефіцієнтів рентабельності, тим вище рівень капіталоємкості виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу.

Показник балансової вартості відображає ту величину акціонерного капіталу і резервного фонду, що припадає на одну випущену акцію.

Показник істинної вартості акції відображає величину всіх капітальних ресурсів корпорації, що припадає на одну випущену акцію:



Розрахункова вартість акцій після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і зв'язана з цим додаткова емісія дає право власникам старих акцій придбати нові з визначеним коефіцієнтом -- одна нова акція за n старих по більш низькій ціні.

Виведення з формули значення ціни служить орієнтиром для наступних трансакцій.

Величина скоригованої ціни акції -- дозволяє проводити до порівнюваного вигляду ціни на акції корпорації в різні моменти часу. Це необхідно прорахувати, так як після збільшення акціонерного капіталу, виплати дивідендів у вигляді акцій, ціна на акцію різко змінюється і порушується її порівнюваність з значенням у попередні періоди.

Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, пов'язані з акціями:

Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакету, що формується звичайно протягом певного періоду часу:

Вміле оперування цими показниками надає фахівцям банку можливість чітко орієнтуватись у стані того чи іншого емітента, та слідкувати та прогнозувати поведінку акцій на ринку.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ АТ «РОДОВІД БАНК» НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Необхідною умовою створення достатньо ефективного ринку цінних паперів і зростання посередницької ролі комерційних банків на цьому ринку є рівень його прозорості. Це потребує вимог, щодо захисту інформації від фактів інсайдерства, зважаючи на особливість банківської діяльності. У законодавчому порядку для підвищення активності в операціях комерційних банків з цінними паперами необхідним є більш чітко визначити основні положення щодо сполучення прийнятного для інвесторів рівня прозорості ринку цінних паперів з питаннями розкриття інформації та для кожного банку, визначити заходи щодо запобігання фактам інсайдерства з урахування зарубіжної практики.

Для підвищення ролі ринку цінних паперів у перерозподілі капіталу в Україні слід вирішити питання створення інформаційного середовища ринку цінних паперів з урахуванням практики розвинутих країн Заходу. Слід було б уточнити або змінити сучасне законодавство, яке має відношення до наявності постійних джерел інформації, обсягу і якості самої інформації, автоматизації, стандартизації інформаційних джерел, використання сучасного математичного апарату при обробці інформації. Для підвищення ефективності операцій комерційних банків України з цінними паперами та використання всіх можливостей інформаційного середовища доцільно було б запропонувати розроблену модель взаємодії комерційного банку та інформаційного середовища при проведенні операцій з цінними паперами і пропозиції, щодо автоматизації діяльності банків на ринку цінних паперів. Велике значення на перспективу для комерційних банків України, як одних з найбільш активних учасників ринку цінних паперів, власникам інтелектуального капіталу та носіям реальних коштів має запровадження нових операцій. Слід поширювати операції з похідними цінними паперами, операції на основі глобальних та американських депозитарних розписок або аналогічних інструментів, впровадження нових технологій їх проведення, а також проводити сек'юритизацію кредитних операцій. З одного боку, фінансові інновації підвищують ефективність проведення операцій і прибуток, з іншого - це могло б забезпечити у майбутньому вищі темпи розвитку ринку цінних паперів.

Україні належить докласти чимало зусиль для збільшення долі держави у глобальних інвестиційних потоках. Першим кроком до цього є мобілізація внутрішніх джерел інвестування. Це, по-перше, кошти амортизаційного фонду і внутрішньогосподарські нагромадження підприємств; по-друге, кредитні ресурси банків; по-третє, заощадження населення, нагромадження населення в готівковій валюті й інших цінностях; учетверте, надлишковий промисловий капітал сировинних експортерів; по-п'яте, омертвлений і спекулятивний фінансовий капітал. Головні труднощі на даному етапі полягають в обмежених можливостях мобілізації внутрішніх нагромаджень в країні і нездатності приватних інвесторів повною мірою компенсувати нестачу капіталовкладень для забезпечення сталості економічного розвитку. Вкладення в реальний сектор через високий ризик непривабливі для банківського капіталу і населення.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Наприклад, у США саме фондовий ринок став двигуном зростання економіки. Український ринок цінних паперів, створивши красиву і правильну форму-оболонку, втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні. Відсутність розвинених фінансових ринків призводить до ускладнення міжгалузевого переливу капіталу.

За таких умов фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі неспекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому. Замість ринку з величезною перевагою державних цінних паперів повинен з'явитися фондовий ринок економічного зростання. Подолання антиінвестиційного синдрому, характерного для взаємин потенційних інвесторів і виробничої сфери, передусім залежить від розвитку законодавчої бази фінансового ринку і формування на цій основі ефективних інвестиційних інститутів.

Оптимізація відносин "реальний сектор - фондовий ринок - банки". Гальмуючим фактором на шляху трансформації приватних нагромаджень в інвестиції виступає низький рівень розвитку банківської системи. Адже банки є проміжною ланкою, вони виступають як своєрідний посередник між населенням та підприємствами. Як показує світовий досвід, у країнах з розвиненою ринковою економікою прибутки банків від основних банківських послуг порівняно незначні, а іноді цей сектор навіть збитковий. Переважну частину прибутку приносять операції з цінними паперами, а банки є основними операторами ринку цінних паперів. Банківські інвестиції в цінні папери корпоративного сектора в Україні не відповідають класичним канонам інвестиційних операцій: вони не є для банків засобом підтримки ліквідності, не служать джерелом стабільного додаткового доходу. Тобто вкладення банків в акції здійснюються в основному з метою придбання контролю над власністю, що є способом збільшення економічного потенціалу банку. Вкладення банків у капітал корпорацій з метою впливу на керівництво підприємством і його розвиток у даний час є пріоритетними в порівнянні з операціями, орієнтованими на одержання доходу на ринку акцій.

З іншого боку, зберігаються досить серйозні перешкоди росту інвестиційної активності банків у самій банківській сфері: падіння рентабельності активів, незадовільний кредитний портфель, підвищений ризик довгострокового вкладення коштів. Слабкість банківської системи призвела до того, що тільки вузьке коло великих стійких банків має можливість розширювати напрями інвестицій і вкладати кошти в ризиковані акції нових корпорацій. Більшість комерційних банків не мають можливості здійснювати великомасштабні інвестиційні програми через обмеженість ресурсної бази. Водночас, в Україні існує багато ніш для здійснення інвестиційних банківських операцій. В країнах, де банки мають право здійснювати усі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники й інвестори. У тих країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній і посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами.

Шляхи поліпшення розвитку ринку цінних паперів :

- Цільова переорієнтація ринку цінних паперів. Замість обслуговування швидко зростаючих фінансових запитів держави, перерозподілу великих портфелів акцій і спекулятивного бума навколо нових торгово-фінансових компаній, що не мають реальних активів, замість виконання цих завдань, що мають вторинне значення, ринок цінних паперів повинен бути спрямований на виконання своєї головної функції - на подолання інвестиційної кризи.

- Нарощування обсягів і перехід у категорію класифікаційних ринків цінних паперів, об український ринок був віднесений до розряду ринків, що розвиваються, цінних паперів.

- Укрупнення й рекапіталізація структур фондового ринку. Укрупнення може бути необхідним для інвестиційних інститутів (професійних учасників ринку цінних паперів). Важливо перебороти прагнення окремих операторів ринку до його понад концентрацію в руках деяких інвестиційних інститутів і чекових фондів.

- Підвищення ролі держави на ринку цінних паперів. Мається на увазі:

- необхідність подолання роздробленості й перетинання функцій багатьох державних органів, що регулюють ринок цінних паперів;

- прискорене, випереджальне створення твердої регулятивної інфраструктури ринку і її правової бази;

- створення системи звітності й публікації макро і мікроекономічної інформації про стан ринку цінних паперів;

- пріоритетне виділення державою фінансових і матеріальних ресурсів для "запуску" ринку цінних паперів.

- Підвищення ролі держави повинне визначатися й тим, що повинна з'явитися довгострокова концепція й політика дій в області відновлення ринку цінних паперів і його поточного регулювання. Маються на увазі частки різних джерел у фінансуванні господарства й той вплив, що робить розходження в цій області на організацію ринку цінних паперів.

- Випереджальне створення депозитарної й клірингової мережі, агентської мережі для реєстрації руху цінних паперів в інтересах емітентів і виконання інших технічних функцій.

- Широка реалізація принципу відкритості інформації. Чітке відділення інформації, що є комерційною таємницею, від даних, від даних не є такими. Розширення обсягу публікацій, введення зобов'язання публікації будь-яких матеріальних фактів, що виникають у діяльності емітентів і можуть істотно вплинути на курс цінних паперів емітента.

ВИСНОВКИ

Дослідження банківських операцій з цінними паперами в умовах реформування української економіки дозволило зробити ряд висновків науково-теоретичного та прикладного характеру.

Ринок цінних паперів є невід'ємною складовою економічної системи держави, що відрізняється від решти її складових, опосередкуванням відносин між суб'єктами економічної діяльності з допомогою цінних паперів та включає певні структурні елементи фінансового ринку, а саме частину грошового ринку (обіг цінних паперів з терміном дії до одного року - депозитні сертифікати, короткострокові облігації), частину ринку капіталів, на якому обертаються довгострокові цінні папери терміном більше 1 року, а також сегменти товарного ринку, де економічні відносини опосередковані з допомогою коносаментів, складських свідоцтв та ринок похідних цінних паперів (ф'ючерси, форварди, опціони, варранти). Всі суб'єкти даного ринку (емітенти, інвестори, фінансові посередники, інфраструктурні учасники та регулюючі органи) перебувають в нерозривній єдності й взаємозв'язку, що є важливим елементом забезпечення цілісності та стабільності фінансової системи держави.

Аналіз діяльності Національного банку України на фінансовому ринку свідчить про доцільність зміни інструментарію грошово-кредитної політики в напрямку більш широкого використання операцій з цінними паперами для регулювання обсягу грошової маси та ліквідності банківської системи згідно світових тенденцій. Крім того, слід скоригувати депозитарно-клірингову систему обслуговування обігу державних цінних паперів в бік її узгодження з міжнародними стандартами (в тому числі впровадження поставки проти платежу при розрахункових операціях за угодами з цінними паперами як на біржовому, так і на позабіржовому ринках). Разом з Міністерством фінансів Національний банк України повинен сприяти збільшенню ліквідності, привабливості та ефективності ринку державних боргових зобов'язань. Нагляд за операціями комерційних банків з цінними паперами слід вдосконалити в напрямку нормативного обмеження Національним банком України вкладень в боргові інструменти та в деривативи.

Комерційні банки можуть значно диверсифікувати джерела залучення ресурсів шляхом емісії цінних паперів, що забезпечить збільшення пропозиції цінних паперів на ринку, а як наслідок, ріст конкуренції між емітентами за кошти інвесторів, який призведе до активізації ринку цінних паперів. Стимулювати попит на власні фінансові інструменти комерційні банки можуть, пропонуючи облігації з вбудованими опціонами та “плаваючою” відсотковою ставкою, здійснюючи сек'юритизацію наявних активів. Збільшити власну ліквідність, а також створити надійне джерело пошуку коштів банки можуть шляхом побудови міжбанківського ринку депозитних сертифікатів.

Управління ризиками банківської діяльності вважаємо за доцільне здійснювати також через використання похідних цінних паперів як одного з найбільш ефективних інструментів захисту від несприятливих обставин. На сучасному етапі в Україні ринок цих інструментів відсутній і комерційні банки повинні стати головними рушійними силами створення ринку деривативів. А в даний момент банківські установи можуть здійснювати побудову синтетичних опціонів та ф'ючерсів шляхом комбінування придбання акцій й облігацій, а також зменшувати ризики через проведення своп-технологій.

Одним з важливих питань покращення банківських операцій з цінними паперами є впровадження нових методик управління портфелем фінансових інвестицій. Перш за все, це стосується розвитку індексних стратегій, які потребують від банків, провідних операторів ринку цінних паперів, зусиль з розробки власних індексів цінних паперів, особливо щодо облігацій. Іншою провідною стратегією для облігаційних портфелів повинна бути імунізація портфеля цінних паперів, тобто співставлення грошових потоків від облігацій та пасивів на основі дюрації з метою нівелювання відсоткового ризику. Банківським установам, схильним до ризику, слід розвивати активні методи управління, а саме пошук недооцінених цінних паперів, врахування руху кривих дохідності.

Отже, банківські операції з цінними паперами мають значні перспективи для свого подальшого розвитку в Україні як діяльність, яка на міжнародних ринках капіталу є найбільш прибутковою та продукує велику кількість фінансових інновацій. Західні методи інвестування коштів в переважній більшості є придатними до використання в Україні, хоча потребують коригування у відповідності до вітчизняних правил функціонування фондового ринку. Завдяки розвитку операцій з цінними паперами, банківські установи зможуть значно розширити спектр власних послуг, збільшити величину прибутків та оптимізувати технології ризик-менеджменту банківської діяльності. Крім того, розвиток операцій з цінними паперами може стати одним з провідних елементів забезпечення інтеграції банківської системи України у світовий економічний простір.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2001.№2121-ІІІ

2. Закон України «По цінні папери та фондовий ринок» від 23.06.2006.№3480-ІV

3. Закон України «Про Національну депозитну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997р.№710/97/ВР

4. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991№1576-XІІ

5. Положення «Про порядок реєстрації випуску акцій» 26.042007 №942

6. Положення «Про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства» 22.02.2007

7. Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств 15.03.2007 №487

8. Положення «Про порядок реєстрації випуску звичайних іпотечних облігацій, проспекту емісії, звіту про підсумки випуску іпотечних облігацій, погашення та скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій» 11.04.2003 №234

9. Положення «Про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик» 07.10.2003 №414

10. Постанова Правління НБУ від 28.08.01 р. № 368 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»

11. Банківські операції: підручник / За ред.. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав'янської. - К.: Знання, 2006. - 727 с.

12. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 476 с.

13. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 3-є вид., стереот.- К.: Знання, 2002.- 255 c.

14. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002.

15. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2001.

16. Кузнєцова Р.С., Назарчук І.Р. «Ринок цінних паперів України: правові основи формування та функціонування».-К.: Юрніком Інтер, 1998р.-528с.

17. Криклій А.С. Капіталізація банківської системи України в умовах глобалізації: проблеми та перспективи // Економіка і держава. - 2006. - №5. - С.32.

18. Левченко З. «Банки на ринку цінних паперів: яка модель найкраща?» // Цінні папери України.-№36.-27 вересня 2001р. с.10

19. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. -- К.: ЦУЛ, 2004. -- 376 с.

20. Операції комерційних банків: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 3-є вид.- К.-Львів: Алерта ЛБІ НБУ, 2003.- 500 c.

21. Пересада А. А., Шевченко О. Г. та ін. Портфельне інвестування: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 408 с.

22. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Кондор, 2004.- 461 c.

23. Стойко О.Я. Банківські операції. -К.: Лібра, 2000. - 258 с.

24. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. -- К.: КНЕУ, 2005.

25. Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 180 с.

Размещено на Allbest.ru

...