Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

страхування ризик ринок посередник

Вступ

1.Теоретичні основи страхової діяльності

1.1 Економічна сутність, принципи та функціі страхування. Страховий інтерес

1.2 Класифікація та системи страхування

1.2.1 Види страхування

1.2.2 Форми страхування

1.2.3 Системи страхування та французи

1.3 Сутність співстрахування та перестрахування

1.4 Страхові посередники та їх діяльність на страховому ринку

2. Сутність фінансово-економічної діяльності страховиків

2.1 Актуарні розрахунки у страхуванні

2.2 Фінансово економічна діяльність страхових організацій.Доходи,витрати та фінансові результати страховика

2.3 Економічна сутність страхових ризиків,їх види та управління ними

3. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні

Висновки

Спмсок використаної літератури

Додатки



Вступ

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.

Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, за подіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними аваріями, транспортними аваріями та іншими не передбачуваними обставинами. У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.

Незважаючи на труднощі становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Це зумовлено тим, що в неринкових умовах господарювання відшкодування збитків, в основному, здійснювалося державою за рахунок коштів бюджету. Реалізація в Україні програми приватизації об'єктів державної власності зумовила необхідність страхового захисту нових власників майна від ризиків, що призводять до його втрат або пошкодження.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Метою роботи є аналіз організаційно-економічних аспектів функціонування страхового ринку України, визначення проблем його ефективної діяльності і, на цій основі пріоритетних напрямків розвитку страхового бізнесу.

Для досягнення поставленої мети при написанні курсової роботи передбачається вирішити ряд завдань, зокрема:

- розкрити економічну сутність страхового ринку та обґрунтувати його економічну необхідність;

- проаналізувати структуру та стан страхового ринку України;

- розробити пропозиції щодо підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі.

Об'єктом дослідження є страховий ринок України, як суспільно-економічне явище, у контексті політики його формування та фінансово-економічних наслідків.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають в процесі функціонування страхового ринку України та управління ним.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувався діалектичний метод наукового пізнання, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей функціонування страхового ринку. Поставлені в роботі задачі вирішувалися за допомогою системного підходу, методів емпіричного та теоретичного дослідження, методів синтезу та аналізу, динамічних порівнянь, графічного зображення та методів формалізації та узагальнення.

Теоретико-методологічною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, навчальна та наукова література, матеріали науково-практичних конференцій, довідкова та періодична література, дані офіційної статистики. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі розглядаються теоретико-концептуальні аспекти страхового ринку. У другому розділі проводиться аналіз структури та стану страхового ринку, здійснюється оцінка політики його функціонування. У третьому розділі висвітлюються проблеми повязані з існуванням страхового ринку та здійснюється пошук шляхів їх вирішення.

Курсова робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.



1. Теоретичні основи страхової діяльності

1.1 Економічна сутність, принципи та функції страхування. Страховий інтерес

У сучасних економічних умовах, з огляду на трансформаційні процеси відбувається переосмислення в системі захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних витрат, до яких можуть призвести непередбачувані страхові випадки (стихійні лиха, нещасні випадки, фінансові ризики при отриманні кредитів тощо). Таким чином, через систему страхування держава забезпечує захист населення в результаті настання страхових випадків, а також забезпечує ефективний захист підприємницької діяльності. Страхування та ринок страхових послуг є принципово важливими для соціально-економічного та інвестиційного розвитку, як національного ринку, так і на міжнародному рівні.

Згідно із Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (страхового випадку), визначеної договором страхування чи чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів ( внесків, страхових премій).

Отже, страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових випадків).

Принципи, на яких базується здійснення страхової діяльності наступні:

- конкурентність -- вільний вибір страховою компанією - виду страхування, а страхувальником - страховика;

- страховий ризик - потенційна можливість збитку чи втрати доходу при настанні визначених подій;

- страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

- максимальна сумлінність - надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання, тобто це повна довіра між сторонами страхування (страхувальником, страховиком);

- страхове відшкодування на рівні збитку не повинно приносити страхувальнику прибуток, а повинно лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком що відбувся;

- застереження, тобто включення до договору страхування особливих клаузул (франшиза);

- суброгація (зустрічний регресний позов) означає можливий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

- диверсифікованість законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за рамками страхової діяльності;

- контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

- вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів у процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень.

Розглянемо ознаки страхування:

1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.

2. Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових платежів, з іншого - із відшкодуванням збитку з цього фонду потерпілим.

3. Формування страхового співтовариства з числа страхувальників означає право отримання відшкодування лише страхувальниками, які сплатили страхові платежі саме в цій страховій організації, сформували цільовий страховий грошовий фонд.

4. Замкнута розкладка збитку в просторі та часі показує, що сформований страховий фонд призначений тільки для відшкодування збитків визначеному колу страхувальників, які можуть знаходитися в межах певної території та отримати відшкодування протягом визначеного часу. Ця ознака базується на ймовірності того, що кількість постраждалих, як правило, менше кількості учасників страхування.

5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів означає зацікавленість у відсутності будь-яких збитків як в індивідуальних страхувальників, так і у певних груп людей, підприємств, суспільства в цілому.

6. Зворотність страхових платежів означає повернення страхувальникам грошей у випадку настання страхової події. Ця ознака наближує страхування до категорії кредиту, але не можна стверджувати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страховий захист.

7. Самоокупність страхової діяльності характеризує здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Кожна економічна категорія проявляє свою сутність через функції, які вона виконує. Сутність та зміст страхування розкривається через наступні функції:

1. Ризикова функція полягає у матеріальній відповідальності страхових компаній за наслідки ризику оскільки страховий ризик безпосередньо пов'язаний із наданням грошової допомоги постраждалим господарствам та громадянам. В рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів (спеціалізований страховий фонд) серед учасників страхування з наслідками страхових подій.

2. Превинтивна (попереджувальна) функція полягає у попередженні страхових випадків і зменшенні суми збитку, спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансуваня їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.

3. Заощаджувальна (накопичувальна) функція проявляється лише за окремими видами особистого страхування (страхування життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом дії договору. Наприклад, при страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту (відбувається накопичення певних страхових сум).

4. Контрольна функція випливає з вищеперерахованих специфічних функцій страхування і проявляється водночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за вірним проведенням страхових операцій.

Роль страхування може розглядатися за такими напрямками:

- страхування додає впевненості в розвитку бізнесу і економіки в цілому;

- страхування дає можливість раціоналізувати структуру ресурсів і активізувати через інвестиції в найбільш ефективні сфери господарювання коштів, спрямованих на організацію економічної безпеки;

- страхування забезпечує раціональне формування використання коштів, призначених для здійснення державних соціальних програм (охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, фінансового утворення);

- у страхуванні створюються значні резерви коштів, що стають джерелами зростання і покриття збитку у разі великих стихійних лих і аварій;

- створюють робочі місця, формується інфраструктура фінансового ринку.

1.2 Класифікація та системи страхування

1.2.1 Види страхування

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за наступними трьома ознаками:

За правом вибору страхувальником страховика існує:

а) Обовязкове страхування за вибором у будь_якого страховика,страховій організації,що мають ліцензію на здійснення таких організацій;

б)обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації;

За правовою формою здійснення обов'язкового страхування буває:

а) страхування,яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту;

б) страхування на підставі угоди,укладення якої обов'язкове для обох сторін.

Розглянемо їх більш детально:за правом вибору страхувальником страховикам.

а) обов'язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій;

б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації;

За правовою формою здійснення обов'язкового страхування:
а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;за мірою повноти обоє 'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості.

Традиційно виділяються три напрямки страхування:

- страхування майна,

- страхування відповідальності,

- індивідуальне страхування.

Виділяють наступнІ види страхування:

- страхування ренти;

- страхування кредитів; страхування інвестицій;

- групове і сімейне страхування;

- страхування квартир;

- страхування дачних будинків;

- страхування витрат на лікування;

- страхування комерційного ризику;

- страхування майна і приміщень підприємств;

- -авто-каско, страхування індивідуальних засобів транспорту;

- страхування додатуового оснащення й устаткування автомобіля;

- страхування життя;

- страхування від СНІДУ;

- страхування цивільної відповідальності;

- страхування транспорту кооперативів;

- страхування молодей;

- страхування дітей;

- страхування домашніх тварин;

- страхування приміщень і устаткування;

- страхування засобів обчислювальної техніки і програмних засобів;

- страхування від розводу;

- групове й індивідуальне страхування від нещасного випадку;

- страхування перевезених вантажів;

- страхування спортсменів;

- гарантійне страхування;

- страхування домашнього майна;

- страхування осіб, що від'їжджають у відпустку по путівках;

- страхування кооперативів;

- страхування туристів;

- страхування водійських курсів;

- страхування водного транспорту;

- страхування водіїв;

- страхування прав водія;

- страхування договорів;

- страхування транспортних засобів державних і спільних підприємств;

- страхування здоров'я водіїв і пасажирів транспортних засобів;

- страхування студентських будівельних загонів;

- групове й індивідуальне страхування життя і здоров'я одноразовим внеском або щомісячною сплатою платежу;

- страхування виставок;

- страхування здоров'я з гарантованою медичною допомогою.

У країні сьогодні нараховується більш тисячі організацій, що одержала ліцензії на право ведення страхової діяльності.

Страхування являє собою відносини по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, формованих із що сплачуються або страхових внесків (страхових премій).

В основі розподілу страхування на галузі лежать принципові розходження в об'єктах страхування. Відповідно до цього критерію всю сукупність страхових відносин можна підрозділити на чотири галузі: майнова, страхування рівня життя громадян, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків. У майновому страхуванні як об'єкт виступають матеріальні цінності; при страхуванні рівня життя громадян - їхнє життя, здоров'я і працездатність. Якщо в зв'язку з наслідками визначених подій життєвий рівень знижується, то на допомогу приходить страхування.

По страхуванню відповідальності як об'єкт виступає обов'язок страхувальників виконувати договірні умови по постачаннях продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодовувати матеріальний і інший збиток, якщо він був нанесений іншим особам. Коли, наприклад, при автоаварії власник засобів транспорту завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу діючого цивільного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний оплатити відповідні витрати потерпілому. При страхуванні відповідальності відповідне відшкодування шкоди робить за нього страхова організація. Те ж при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості.

Об'єктами страхування підприємницьких ризиків є потенційно можливі різні втрати доходів страхувальника, наприклад, збиток від простоїв устаткування, упущена вигода по що невідбулися або невдалим угодам, ризик впровадження але виття техніки і технології.

Тим часом розподіл страхування на зазначені галузі ще не дозволяє виявити ті конкретні страхові інтереси підприємств, організацій, громадян, що дають можливість проводити страхування. Для конкретизації цих інтересів необхідне виділення з галузей - подотрасли і види страхування.

Майнове страхування поділятися на трохи подотраслей, у залежності від форм власності і категорії страхувальників: страхування майна державних підприємств, колгоспів, радгоспів, орендарів, кооперативних і громадських організацій, майно громадян.

Страхування рівня життя громадян має двох подотрасли: соціальних страхувань робітників, службовців і колгоспників і особисте страхування громадян. У свою чергу, соціальне й особисте страхування може мати більш конкретні подотрасли. Наприклад, по соціальному страхуванню: страхування посібників, страхові пенсії, страхування пільги; по особистому страхуванню: страхування життя і страхування від нещасних випадків.

По страхуванню відповідальності подотраслями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди, що також називають страхуванням цивільної відповідальності.

У страхуванні підприємницьких ризиків - два подотрасли: страхування ризику прямих і непрямих утрат доходів.

До прямих утрат відносяться, наприклад, утрати від простою устаткування, до непрямих - страхування від перерв у торгівлі, страхування упущеної вигоди.

Для вступу страховика зі страхувальниками у визначені страхові відносини страхові інтереси страхувальників повинні одержати своє вираження в потребі застрахувати ті або інші об'єкти від тих можливих небезпек, що загрожують цим об'єктам.

При з'ясуванні видів страхування відбувається конкретизація страхувальника, обсягу страхової відповідальності і відповідних тарифних ставок.

Видом страхування називається страхування конкретних однорідних об'єктів у визначеному обсязі страхової відповідальності по відповідних тарифних ставках.

Видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, засобів транспорту і т.д. Як види соціального страхування виступають: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з нагоди втрати годувальника і т.д. По особистому страхуванню проводяться такі види страхування, як змішане страхування життя, страхування дітей, страхування від нещасних випадків і інші. По страхуванню відповідальності - страхування непогашення кредиту або іншої заборгованості. Види страхування підприємницьких ризиків прив'язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва або надання послуг, що видно з приведених вище варіантів даного страхування.

1.2.2 Форми страхування

За формою проведення страхування буває:

-- добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України " Про страхування".

-- обов'язкове - це страхування, яке здійснюється відповідно до законодавчих норм, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники -- вносити належні страхові платежі (страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування пасажирів і військових).

Видами добровільного страхування можуть бути:

-- страхування життя;

-- страхування від нещасних випадків;

-- медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

-- страхування здоров'я на випадок хвороби;

-- страхування залізничного транспорту;

-- страхування наземного транспорту (крім залізничного);

-- страхування повітряного транспорту;

-- страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

-- страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

-- страхування від вогнегасних ризиків та ризиків стихійних явищ;

-- страхування інвестицій;

-- страхування фінансових ризиків;

-- фінансування судових витрат;

-- страхування медичних витрат;

-- страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

-- інші види згідно зі ст. б Закону України "Про страхування ". В Україні здійснюють такі види обов'язкового страхування:

-- страхування спортсменів вищих категорій;

-- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

-- авіаційне страхування цивільної авіації;

-- страхування засобів водного транспорту;

-- страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інцеденту;

-- страхування об'єктів космічної діяльності;

1.2.3 Системи страхування та франшизи

В організації страхового забезпечення, яке визначає обсяг відповідальності страховика і включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі настання страхових випадків, розрізняють такі системи страхування:

1) пропорційної відповідальності;

2) першого ризику;

3) "дробної частки";

4) за відновною вартістю;

5) граничного страхового забезпечення.

Страхування за системою пропорційної відповідальності -- організаційна форма страхового забезпечення, за якою передбачається виплата страхового відшкодування у наперед фіксованій частці (пропорції). Страхове відшкодування виплачується у розмірі тієї частини збитку, в якій страхова сума складає пропорцію відносно оцінки об'єкта страхування, і розраховується за формулою:

де Q - страхове відшкодування, грош. один.; S - страхова сума за угодою, грош. один.; Ц - вартісна оцінка об'єкта страхування, грош. один.; З - фактична сума збитків, грош.один.

Наприклад, якщо страхова сума дорівнює 50 % від вартості об'єкта страхування, то і страхове відшкодування складає 50 % від фактичної суми збитку. Пропорційна система передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Вказана частка страхувальника (тобто не відшкодована страховиком частина збитку -- в нашому прикладі 50 %) у покритті збитку називається франшизою, або власним утриманням страхувальника. При цьому рівень відповідальності страховика у відшкодуванні збитків застрахованого настільки вищий, наскільки менша різниця між вартісною оцінкою об'єкта страхування і страховою сумою.

Страхування за системою першого ризику -- організаційна форма страхового забезпечення, що передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі фактичного збитку, але не більше наперед визначеної сторонами страхової суми. Під "першим ризиком" у цьому випадку розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми. При страхуванні за такою системою збитки у межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються в повному обсязі, а збитки, які перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються.

Страхування за системою "дробної частки" -- організаційна форма страхового забезпечення, яка передбачає відшкодування тільки частки вартості об'єкта страхування, що приймається за оціночну вартість майна. Якщо оціночна вартість відповідає дійсній, то тоді система страхування "за дробною часткою" відповідає системі страхування за першим ризиком.

Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування збитків проходить за ціною нового майна аналогічного виду і призначення. Знос майна не враховується, тобто діє принцип "нове взамін старого". Така система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника. Разом із тим, для підвищення відповідальності страхувальника за збереження об'єктів страхування, як правило, практикується розподіл відповідальності між страховиком і страхувальником у покритті збитків через франшизу.

Система граничного страхового забезпечення передбачає, що відшкодування збитків проходить за різницею між завчасно встановленою межею (лімітом) і досягнутим рівнем доходу (прибутку). Якщо у зв'язку зі страховим випадком рівень доходу страхувальника виявився нижче визначеної межі, то відшкодуванню підлягає різниця між межею і фактично отриманим доходом. Найчастіше така система використовується при страхуванні прибутків та інших фінансових ризиків.

Страхова франшиза -- визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком, або це -- частка страхувальника у покритті збитку. Встановлюється у відсотках від страхової суми або у фіксованій грошовій суммі.

Завдяки її застосуванню досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Звільнення страховика від виплати незначного збитку в розмірі чинної франшизи дає йому змогу зробити простішим і дешевшим порядок відшкодування збитків і відповідно знизити тарифні ставки. Разом із тим, страхувальники зацікавлені у вжитті превентивних заходів щодо збереження майна, здоров'я або зниження ризику відповідальності перед третіми особами, оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника.

Розрізняють: умовну (або інтегральну) та безумовну (або ексцедентну) франшизи.

Умовна франшиза -- оговорена в договорі страхування частина збитків, яка не підлягає відшкодуванню страховиком у випадках, коли розмір збитків знаходиться у межах встановленої франшизи. Якщо ж сума збитків перевищує франшизу, то вони відшкодовуються страховиком у повному обсязі. Використання страховиком умовної франшизи має за мету відмежуватись від дрібних, таких, що часто виникають (повторюються) збитків. Найчастіше умовна франшиза застосовується в особистому страхуванні. Страховики можуть в умовах страхування визначати кількість днів хвороби, за які не передбачається страхова допомога. Якщо ж застрахований перебував на лікарняному довше, то допомога виплачується за весь період непрацездатності.

Безумовна франшиза -- це оговорена в договорі страхування частина збитків, яка вираховується у всіх випадках зі зобов'язань страховика, тобто не підлягає поверненню страхувальникові при виплатах страхових відшкодував. У цьому випадку відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи. Використання безумовної франшизи поширено при страхуванні автотранспорту та інших майнових об'єктів, що забезпечує страховикові зменшення витрат на ведення страхової справи за рахунок уникнення розрахунків за ризиками, що призводять до незначних сум збитків.

1.3 Сутність співстрахування та перестрахування

Суть співстрахування полягає у визначенні часткового (дольового) зобов'язання, за яким кожен із співстраховиків бере на себе певну визначену договором частину обов'язку щодо здійснення страхової виплати. Після її здійснення цей страховик вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином і вибуває із зобов'язання.

При співстрахуванні страхувальник в частині внесення страхових платежів виступає зобов'язаною особою перед усіма співстраховиками. Обсяг такого обов'язку та порядок його виконання визначаються умовами договору страхування і, як правило, мають визначатися часткою страховиків щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 2 ст. 986 ЦК за погодженням між співстраховиками і страхувальниками один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки. В даному випадку йдеться про своєрідне представництво, яке виникає на підставі договору між співстраховиками і страхувальником, в якому визначається коло дій, які може вчиняти такий представник, його повноваження, погоджуються інші умови такого представництва між співстраховиками і страхувальником. За таким договором один із співстраховиків вступає у правовідносини із страхувальником від імені та в інтересах інших співстраховиків. Повноваження такого представника можуть полягати в оформленні документації, прийнятті страхових платежів, іншому веденні справи тощо.

Вважається, що для вступу у правовідносини із страхувальником додаткових підтверджуючих повноважень оформляти не потрібно, оскільки страхувальник поінформований про такого представника та його правовий статус.

Представницькі повноваження не поширюються на випадки виконання основного обов'язку з відносин страхування - здійснення страхової виплати. У цьому разі кожен із співстраховиків залишається зобов'язаною особою перед страхувальником у межах своєї частки.

Страхові правовідносини можуть бути ускладнені відносинами перестрахування. Відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Однакове за своїми юридичними характеристиками, але більш детальне визначення перестрахування містить Закон "Про страхування". Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону перестрахуванням визнається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У порядку перестрахування страхуються ризики, пов'язані із основною діяльністю страховика, і полягають у необхідності здійснити страхову виплату.

Перестрахування не може розглядатися як страхування ризику страхової виплати чи як страхування виконання зобов'язання за договором страхування. За своєю природою перестрахування є страхуванням ризику настання обов'язку здійснити страхову виплату. Майновий інтерес перестрахувальника полягає у тому, щоб перестраховик повністю або частково компенсував йому виплату за договором страхування, яка може бути здійснена.

Перестрахування у страховика (перестраховика)- нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1290.

Відповідно до ч. 2 ст. 987 ЦК страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Сторонами відносин перестрахування виступають перестраховик, тобто страховик за первісним договором страхування, і перестрахувальник, тобто страховик особливого роду, метою діяльності якого є страхування ризиків інших страховиків.

До діяльності перестраховиків пред'являються особливі, порівняно зі звичайними страховиками, вимоги, зокрема вимоги щодо статутного фонду, наявність спеціальної ліцензії тощо. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти страхувальника про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Укладення договору страхування не свідчить про перехід обов'язків страховика щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку до перестраховика.



1.4 Страхові посередники та їх діяльність на страховому ринку

Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів -- страховиків. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери та страхові агенти. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрах у вальних брокерів здійснюється як виключний вид діяльності та може включати:

-- консультування;

-- експертно-інформаційні послуги;

-- роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування);

-- інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, установленим уповноваженим органом.

До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:

-- страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

-- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

-- розмір отримуваних страховим брокером -- юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера;

-- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.

Перестрахові брокери -- це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який мас потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності.

Порядок діяльності страхових та перестрахових брокерів регламентується Положенням "Про особливі умови діяльності страхових брокерів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України Х2 747 від 29 квітня 1999 р. Особливі умови діяльності страхових брокерів передбачають їх сертифікацію та включення до Державного реєстру страхових брокерів відповідно до Інструкції про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення Державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності від 16 лютого 2000 р.

Страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Страхові агенти, на відміну від страхових брокерів, які у більшості випадків є уповноваженою особою покупця-страхувальника (згідно з письмовим або усним узгодженням) або страхової компанії як їхній представник чи консультант, є представниками продавця-страховика і діють у його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою (договором доручення). Брокеру клієнт доручає здійснювати всі необхідні дії щодо управління своїми ризиками та розміщення їх у страховій компанії за вибором брокера.

Під терміном "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом. У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.

Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні специфічні функції, подані в Додатку№1.

Страхувальники через мережу посередників можуть дізнатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники.

Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та вдосконалити страхові продукти.

З метою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.

У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Його завдання стають дедалі різноманітнішими та складнішими. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо.



2.Сутність фінансово-економічної діяльності страховиків

2.1 Актуарні розрахунки у страхуванні

Актуарні розрахунки -- це сукупність економіко-математичних і статистичних методів і прийомів, за допомогою яких визначаються розміри страхових тарифів, собівартість і ціна страхових послуг, вимірюється страховий ризик. Актуарні розрахунки розглядають також як спосіб аналізу та прогнозування у страховій справі, що базується на теорії ймовірності, статистиці, фінансовій математиці тощо. Актуарні розрахунки дозволяють визначити частку участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто розміри тарифних ставок.

Форму, в якій розраховані витрати на проведення певного страхування, називають страховою (актуарною) калькуляцією. Актуарна калькуляція допомагає визначити страхові платежі до договору страхування, собівартість послуги страховика, розмір страхового ризику, суму та частку витрат на ведення страхової справи.

Основними функціями актуарних розрахунків є:

-- дослідження та групування ризиків у рамках певної страхової сукупності;

-- визначення математичної ймовірності настання страхового випадку;

-- з'ясування частоти і рівня складності нанесених збитків як за групами ризиків, так і за всією страховою сукупністю;

-- математичпе обґрунтування та визначення розміру необхідних витрат на проведення страхування;

-- математичне обґрунтування та встановлення необхідного розміру страхових резервів, а також джерел та способів їх формування;

-- дослідження норми дохідності капіталу при інвестуванні страховиком коштів страхових резервів;

-- прогнозування розвитку діяльності страховика.

Актуарні розрахунки у страховій справі ґрунтуються на таких засадах:

-- страхові події мають імовірний характер, що впливає на величину страхових платежів;

-- нерівномірність та ймовірний характер подій, що підлягають страхуванню, зумовлюють необхідність формування страхових резервів та визначення їх оптимального розміру;

-- наявність повного або часткового збитку, пов'язаного зі страховим випадком, зумовлює необхідність вимірювання його величини та здійснення його розподілу в просторі та в часі;

-- дотримання оптимального співвідношення між страховими внесками страхувальника та страховим забезпеченням з боку страховика.

Актуарними розрахунками можуть займатися відповідальні особи, які називаються актуаріями. Слово "актуарій" у перекладі з грецької мови означає "скорописець", "обліковець".

Актуарій -- офіційно вповноважена особа, яка має відповідну фахову підготовку згідно з вимогами, встановленими "Кваліфікаційними вимогами до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками", затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3519 від 8 лютого 2005 p., що підтверджується відповідним свідоцтвом. На актуарія покладається розробка наукових методів обчислення страхових тарифів та відповідальність за те, щоб страхові резерви були достатніми на той момент, коли страховику доведеться виконувати свої зобов'язання за договорами страхування.

На організацію актуарних розрахунків впливають такі чинники: форми проведення страхування, вид страхування, обрана система інформаційного забезпечення тощо.

Актуарні розрахунки класифікують за такими ознаками: галузь страхування, час проведення, ієрархічна рівність Додаток 2

За ознакою галузі страхування розрізняють:

-- актуарні розрахунки з особистого страхування;

-- актуарні розрахунки з майнового страхування;

-- актуарні розрахунки у сфері страхування відповідальності та підприємницьких ризиків.

За часом складання актуарні розрахунки бувають:

-- планові розрахунки;

-- звітні розрахунки.

Залежно від ієрархічної рівності актуарні розрахунки можуть бути:

-- загальними (для всієї країни);

-- регіональними (для певного регіону);

-- на рівні окремого страховика (для окремої страхової організації).

Інформаційною базою для актуарних розрахунків виступає страхова стат истика -- систематизоване вивчення та узагальнення найбільш масових і типових страхових операцій.

2.2 Фінансово-економічна діяльність страхових організацій.Доходи витрати та фінансові результати страховика

Особливості організації фінансів страхових компаній випливають із такого:

-- страхові компанії реалізують на ринку особливий товар, а саме: страховий захист, за що отримують певну плату. При цьому страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, і лише після цього зазнає витрат, пов'язаних з компенсацією збитків за укладеними договорами страхування, тобто існує розрив у часі між моментом одержання доходів і моментом надання страхової послуги;

-- страхові компанії мають свої особливі доходи, які формуються за рахунок страхових внесків, а також доходів від інвестування коштів страхових резервів;

- витрати страховика пов'язані з необхідністю виплати страхових відиіко-дувань і страхових сум, а також із проведенням самого страхування;

-- фінансові результати страховика формуються за ризиковими видами страхування та страхуванням життя;

-- для забезпечення платоспроможності та виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками страхові компанії формують страхові резерви та здійснюють перестрахувальні операції.

У зв'язку з тим, що страховик формує резерви, кошти яких слугують інвестиційним ресурсом, це перетворює його на потужного інвестора. Отже, діяльність страховика виходить за рамки страхування, що стало визначальним у віднесенні його до фінансових посередників.

Розглядаючи доходи страховика, з'ясуємо їх склад та джерела. Доходи страховика формуються від основної (страхової) діяльності, інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів та інших операцій

До доходів від страхової діяльності відносять страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди за перестрахування, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів, повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій

До суми надходжень страхових платежів не включають частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

До доходів від інвестування відносять відсотки, сплачені страховикам за довгострокового кредитування житлового будівництва, доходи від участі у прибутку перестраховиків, відсотки на суму залишку коштів на рахунках, відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями, відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку (додаток 3.

Інші доходи -- це доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, здавання майна в оренду, курсові різниці, індексації та передачі (продажу) основних засобів і нематеріальних активів, надання консультаційних послуг, штрафи, пені, інші доходи.

2.3 Економічна сутність страхових ризиків,їх види та управління ними

Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю самого страхування.

Страхова компанія мас постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією мстою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка включає низку різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати.

У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етани:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Управління ризиком необхідне на стадії вивчення ймовірних страхових послуг, при встановленні договірних відносин між страховиком та страхувальником. Воно направлене:

-- на попередження та мінімізацію збитку;

-- забезпечення відповідності ймовірності ризику та розміру страхових тарифів;

-- створення фондів для гарантованого повного відшкодування збитку. Управління ризиком охоплює такі етапи.

Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) -- систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин -- це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

Аналіз ризику -- комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками;

2) метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу;

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

Контроль за ризиком -- призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.



3. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні

Становлення України як самостійної та незалежної держави зумовило створення і розвиток страхового ринку.

Перші приватні страхові компанії, які завершили період монополії Держстраху, з'явилися в Україні на початку 1991р. Саме цей період вважають початком створення страхового ринку України.

У вітчизняній економічній літературі виділять декілька етапів розвитку страхового ринку в Україні.

Важливим чинником впливу на процеси формування нової стратегії розвитку страхового ринку, механізму регулювання і нагляду за діяльністю у сфері страхування стало прийняття Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2008 p., відповідно до яких у розвитку страхового ринку визначився й четвертий етап, який характеризується:

-- посиленням вимог до статутної діяльності страховиків, а також вимог з боку державних регулюючих органів;

-- реорганізацією органів страхового нагляду;

-- розширенням кількості обов'язкових видів страхування та страхових продуктів загалом.

Визначальними чинниками розвитку страхового ринку України є дві групи показників.

У Концепції розвитку страхового ринку України до 2013 р. зазначено, що в сучасній економіці через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, а також формуються значні інвестиційні ресурси. Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки. Дослідження тенденцій розвитку страхового ринку України вказує на те, що нині страхування належить до групи найбільш рентабельних та найбільш динамічних галузей національної економіки, а страховий ринок є важливим сегментом фінансового ринку, що впливає на всі соціально-економічні процеси в державі.

...