Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Банківський нагляд в Україні

Степаненко Анатолій Іванович

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: - кандидат економічних наук, професор Раєвський Костянтин Євгенійович, Київський національний економічний університет, професор кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: - доктор економічних наук, професор Пересада Анатолій Анатолійович Київський національний економічний університет, завідувач кафедри банківських інвестицій

кандидат економічних наук Шелудько Наталія Михайлівна Об'єднаний інститут економіки НАН України, старший науковий співробітник відділу фінансового і монетарного регулювання

Провідна установа: - Тернопільська академія народного господарства, кафедра банківської справи Міністерства освіти і науки України, м. Тернопіль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні роки значно посилився вплив банків на розвиток реального сектора економіки, який зумовлює динаміку економічного розвитку країни. Банки як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу володіють особливими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки. За базовими принципами ефективного банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом, банківську діяльність держава має регулювати більшою мірою, ніж інші види бізнесу. Це пов'язано з тим, що банки розпоряджаються значною частиною коштів суб'єктів господарської діяльності та держави, через них здійснюється найбільш глибокий взаємозв'язок між усіма ланками національного і світового господарства.

Кожна країна має свої особливості впливу на організаційну структуру і напрями діяльності відповідних служб банківського нагляду. При цьому розвиток банківської діяльності передбачає постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

Головною метою банківського нагляду, який відповідно до законодавства здійснюється Національним банком України, є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дасть змогу посилити надійність банківської системи та забезпечити динамічний розвиток вітчизняної економіки.

Забезпечення належного контролю за діяльністю банків є досить складним і вимагає вирішення низки поточних завдань. Надзвичайно актуальними і важливими є питання розробки і практичного застосування наглядових функцій за банківською діяльністю, підвищення їх ефективності, що сприятиме чіткому дотриманню Базельських принципів банківського нагляду й інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір. Саме цим і зумовлений вибір теми цієї дисертації.

У своєму дослідженні автор спирався на досягнення економічної науки у становленні та функціонуванні банківської системи України, інших держав, у сфері нагляду за банківською діяльністю, висвітлених, зокрема, у працях українських учених О.В. Дзюблюка, Л.В. Конопатської, В.Л. Кротюка, А.М. Мороза, С.В.Мочерного, А.А. Пересади, Л.О. Примостки, М.І. Савлука, К.Є. Раєвського, Н.М.Шелудько, В.А. Ющенка, російських учених А.Г. Братко, Ю.С. Голікової, О.І. Лаврушина, І.Д. Мамонової, В.В. Маслєннікова, В.В. Попкова, А.М. Тавасієва, В.М. Усоскіна, М.А. Хохленкової, О.Б. Ширинської та західних учених Р. Бернда, Ед. Доллана, Ж. Матука, Поліцатто Вінсента, Роуза Пітера, Дж. Сороса, Дж. Синки, Е. Шенга та ін.

Аналіз існуючих методичних матеріалів, а також наукових публікацій з питань банківського нагляду засвідчив, що ця проблема, розв'язання якої має важливе значення для успішного розвитку банківської системи України, недостатньо розроблена в теоретичному й методичному планах, а практична діяльність органів банківського нагляду поки що залишається недосконалою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках науково-дослідної роботи Київського національного економічного університету як складова частина теми “Грошово-кредитний механізм економічного зростання” (державний реєстраційний номер 0101U002946). Автором особисто написана частина розділу “Наукове обґрунтування понять та елементів грошово-кредитного механізму в умовах економічного зростання”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових та вдосконалення існуючих методологічних основ і практичних інструментів банківського нагляду з урахуванням позитивного міжнародного досвіду.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких конкретних задач:

дослідити теоретичні засади банківського нагляду в Україні, обґрунтувати необхідність їх подальшого вдосконалення;

проаналізувати зарубіжний досвід організації банківського нагляду і визначити економічну недоцільність відокремлення служби банківського нагляду від НБУ;

визначити і обґрунтувати відповідність банківського нагляду в Україні основним принципам ефективного банківського нагляду;

дослідити зарубіжний досвід запобігання використанню банків для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, проаналізувати кроки, здійснені Україною і, зокрема, НБУ в цьому напрямі;

проаналізувати недоліки в організації роботи органів банківського нагляду України;

розробити конкретні напрями вдосконалення банківського нагляду на всіх його етапах;

проаналізувати особливості та організацію застосування НБУ основних заходів впливу; обґрунтувати їх доцільність в тих чи інших ситуаціях;

розглянути і визначити шляхи вдосконалення організаційних засад реорганізації та ліквідації банків.

Об'єкт дослідження - банківська система України, зокрема банки київського регіону, а також банківські системи зарубіжних країн.

Предметом дослідження є своєрідна сфера економічних і правових відносин, що виникають у процесі нагляду за банківською діяльністю між інститутами державного нагляду (в особі Національного банку України) і банками України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід і системний аналіз банківського нагляду та його загальних і специфічних функцій. Теоретико-методологічну основу дослідження становить поглиблений науковий аналіз праць та наукових статей українських та зарубіжних авторів.

У процесі дослідження використано методи аналізу і синтезу, статистичних порівнянь, групування (при опрацюванні зарубіжного досвіду організації банківського нагляду та запобігання використанню банків у відмиванні “брудних” грошей), динамічних рядів (при дослідженні формування статутних капіталів банків, виконання банками України економічних нормативів, процесу реорганізації вітчизняних банків).

Інформаційною базою дослідження є закони, прийняті Верховною Радою України, постанови і декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, які регламентують діяльність банківської системи, нормативні документи і статистичні матеріали Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати, одержані автором у процесі вирішення поставлених у дисертації завдань і відображають наукову новизну дослідження, полягають у такому:

вперше:

проведено комплексне дослідження організації системи нагляду за діяльністю банків України, яке полягає у поєднанні: щоденного моніторингу за діяльністю банків; розрахунку та аналізу виконання банками економічних нормативів і коефіцієнтів раннього реагування; результатів інспектування;

дано нове тлумачення поняття “нагляд за діяльністю банків”, яке базується на моніторингу усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму насамперед системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи України;

запропоновано здійснення поточного моніторингу діяльності банків в режимі реального часу, яке дасть змогу в оперативному порядку запобігати проведенню операцій, що суперечать вимогам чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ безпосередньо у момент їх проведення. Це максимально обмежить можливість помилок або свідомо хибних дій працівників банків;

на основі узагальнення та аналізу зарубіжного досвіду набули подальшого розвитку:

обґрунтування недоцільності виділення служби банківського нагляду із структури Національного банку України;

окремі положення щодо організації та проведення фінансового моніторингу в українських банках, зокрема, щодо створення єдиної інформаційно-аналітичної системи для відстежування сумнівних операцій та розширення переліку операцій, які підлягають моніторингу;

удосконалено:

методи здійснення нагляду за банківською діяльністю в Україні, зокрема: на етапі створення, державної реєстрації та ліцензування банків - поглиблення нагляду за учасниками та керівниками банків; на етапі безвиїзного нагляду - розроблено гнучку систему управління регулятивним капіталом без прив'язки його до європейської валюти відповідно до макроекономічних показників розвитку економіки країни; на етапі інспектування - започаткування системи нагляду на консолідованій основі та впровадження системи нагляду на основі оцінки ризиків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у теоретичних напрацюваннях та розробленні методичних рекомендацій, які є певним внеском автора в теорію та практику банківського нагляду. Висновки й узагальнення даного дослідження мають практичне значення і можуть бути використані для вдосконалення системи банківського нагляду в Україні, розробки заходів щодо запобігання кризовим явищам в банківській системі та економіці держави.

Викладені в роботі конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи оцінки ризиків, контролю за фінансовим станом і діяльністю банків, використовуються у практичній діяльності органів банківського нагляду НБУ (довідка Національного банку України № 42-113/3016 від 22.09.2003). Окремі пропозиції щодо вдосконалення вимог до державної реєстрації та ліцензування банків, впровадження механізму санації банків, які перебувають у стадії ліквідації, враховані при підготовці змін і доповнень до Закону України “Про банки і банківську діяльність” (довідка Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності №06-10/150 від 19.02.2004). Теоретичні розробки дисертаційного дослідження використовуються кафедрою банківської справи Київського національного торговельно-економічного університету при викладанні навчальної дисципліни “Банківський нагляд” (довідка №1642/28 від 17.09.2003) та кафедрою банківської справи Європейського університету при викладанні навчальних дисциплін “Банківський нагляд”, “Центральний банк і грошово-кредитна політика”, “Банківський менеджмент” (довідка №40/13-13 від 23.09.2003).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати виконаного дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 4 науково-практичних семінарах та на науково-практичній конференції, зокрема: на семінарі “Банківський нагляд” (м. Київ, 25-28 квітня 1995 р.); науково-практичному семінарі з питань банківського нагляду (м. Тернопіль, 4-8 червня 1996 р.); семінарі “Особливості підходу до управління банком на основі ризик-менеджменту” (м. Київ, 10 червня 2003 р.); семінарі з питань банківського нагляду (м. Одеса, 5-6 листопада 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України” (м. Київ, 22 травня 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 10 робіт загальним обсягом 4,5 д.а., у тому числі 9 статей у фахових виданнях, 1 - у збірнику матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок комп'ютерного тексту, у тому числі 9 рисунків на 7 сторінках, 12 таблиць на 10 сторінках та 7 додатків на 22 сторінках, список використаних джерел налічує 152 найменування і займає 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і задачі дослідження, показано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади здійснення банківського нагляду в Україні” розглянуто питання необхідності державного регулювання банківської діяльності та нагляду за нею, мета та завдання банківського нагляду на сучасному етапі.

Обґрунтовано, що здійснення банківського нагляду з боку держави є об'єктивною необхідністю, яка визначається ключовою роллю банків в економічній системі держави.

Розкрито сутність та вживання понять “регулювання банківської діяльності” і “нагляд і контроль за банківською діяльністю”. Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне й безпечне функціонування банківської системи, запобігає дестабілізуючим тенденціям у банківському секторі. Тобто банківське регулювання - це розроблена уповноваженими установами система конкретних правил та норм, які відповідно до законодавства визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності (формування рамок поведінки банків).

Нагляд і контроль за діяльністю банків означає безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до законодавства та інструкцій (відстеження того, щоб банки не виходили за встановлені для них рамки).

Банківський нагляд безпосередньо спрямований на функціонування банків, саме органи нагляду здійснюють загальний контроль за їх діяльністю. Тому головну увагу в дисертації приділено дослідженню цієї складової частини системи регулювання банківської діяльності.

Зазначено, що банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму насамперед системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

Органи банківського нагляду повинні забезпечити належний і надійний контроль за діяльністю банків, аби вона не виходила за межі правового поля, тобто була врегульована законодавчо й нормативними актами НБУ.

Обґрунтовано, що головне завдання органів банківського нагляду - забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який би унеможливлював їх функціонування поза правовим полем. Незабезпечення на відповідному рівні такої функції нагляду (або допущення діяльності банку поза правовим полем), як правило, супроводжується банкрутством банку і втратою ним як власних, так і залучених коштів.

Підкреслено, що у сфері управління ризиками завжди існує істотний сегмент, який не може регулюватись органами нагляду і в якому неможливо врахувати всі тонкощі конкретних банківських операцій. Крім того, з розвитком банківських продуктів більшість ризиків матимуть дедалі прихованіший характер і виявлятимуться тільки тоді, коли умови грошового ринку, на які розраховував банк, змінюються у несприятливий бік. Отже, нагляд не може повністю усунути імовірність банкрутства окремих банків і повністю застрахувати від різних збитків їхніх вкладників. Нагляд покликаний відстежувати ступінь різних видів ризиків, щоб вони не перевищували максимально можливого їх значення.

За етапами і методами здійснення, відповідно до зарубіжного досвіду, банківський нагляд поділяють на вступний, попередній і поточний. Така його система передбачає застосування системного підходу у нагляді, який включає:

поетапний розподіл функцій наглядового органу;

чітке розмежування життєвого циклу банку: “зародження” (реєстрація, ліцензування, тобто коли закладаються підвалини його подальшого розвитку); “становлення” (зростання його фінансових показників, розширення сфери діяльності та ін.); “старіння” і “згасання” (допомога банкові або його ліквідація);

фіксація на кожному етапі нагляду основних цілей та відповідне виділення найважливіших інструментів впливу на банки:

на першому етапі - відбір банків, які відповідають вимогам щодо їх діяльності на комерційних засадах; інструментарій нагляду - аналіз бізнес-планів, перевірка керівників та засновників, контроль за мінімальним розміром статутного капіталу, перевірка наявності матеріально-технічної бази;

на другому етапі - запобігання виникненню кризових ситуацій в роботі банку, додержання ним банківського законодавства і нормативних документів; інструментарій нагляду - аналіз фінансової звітності, виконання нормативів Національного банку, інспекційні перевірки, застосування заходів впливу, аудит;

на третьому етапі - санація банку, тобто виведення його із стану фінансової скрути (організаційно-технічна і фінансова допомога, інспектування, призначення тимчасової адміністрації банку), або у разі банкрутства - цивілізована ліквідація банку з мінімальними соціально-економічними витратами шляхом проведення ліквідаційних заходів.

Зроблено акцент на залежності ефективності банківського нагляду від того, наскільки чіткими є поставлені перед наглядовими органами завдання, а також на взаємодію їх з органами, що розробляють економічну політику держави.

В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського нагляду. Як показує світовий досвід, практика нагляду за діяльністю банків у різних країнах відрізняється не тільки різноманітністю форм його організації, а й органами, які його проводять. Органами нагляду можуть бути:

1) структурний підрозділ (управління, департамент) центрального банку (Нідерланди, Греція, Іспанія, Нова Зеландія);

2) незалежний контрольний орган, комісія, агентство або декілька паралельних органів (Австралія, Велика Британія, США, Швеція);

3) відділ при міністерстві, зазвичай при міністерстві фінансів (Австрія, Канада, Норвегія, Португалія).

У деяких країнах (Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія) існує змішана система банківського і фінансового нагляду, у рамках якої наглядові функції центральний банк поділяє з іншими державними органами.

Кожна з організаційних форм має як свої переваги, так і недоліки, і в різних країнах існують різні варіанти вирішення тих чи інших проблем. При виборі організаційної форми банківського нагляду, на нашу думку, слід враховувати: незалежність контролюючого органу у виконанні поставлених перед ним завдань; можливість отримання ним необхідної інформації; наявність кваліфікованого і підготовленого персоналу; дієвість здійснюваних ним заходів; запровадження системи економічних санкцій за порушення норм і правил банківської діяльності, встановлених законодавством.

Виходячи з цього зроблено висновок, що в Україні закріплення функцій банківського нагляду за Національним банком дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ.

Ефективність вітчизняного банківського нагляду залежить від відповідності його Основним принципам ефективного банківського нагляду, які були розроблені Базельським комітетом у 1997 р. з метою зміцнення фінансової стабільності в усьому світі. Встановлено, що на сьогодні в Україні повної відповідності досягнуто по 11 принципах, зокрема: контроль істотної участі у власності банку; встановлення критеріїв інвестиційної діяльності банків; вимоги щодо достатності капіталу; контроль кредитування банками пов'язаних осіб; організація внутрішнього контролю та аудиту; повноваження щодо застосування заходів впливу; глобальний сукупний нагляд за міжнародною діяльністю тощо.

Значної відповідності в Україні досягнуто ще по 11 принципах, а саме: у запровадженні нагляду на консолідованій основі; запобіганні використанню банків кримінальними елементами та ін. Досягнення повної відповідності банківського нагляду Базельським принципам означатиме створення в Україні ефективного, розвиненого банківського нагляду, що відповідатиме кращим міжнародним зразкам.

Актуальною проблемою останнього часу є запобігання використанню банків у процесі відмивання брудних грошей. Автор доводить, що у відмиванні грошей, отриманих незаконним шляхом приймають участь не лише наркоділки й невідомі банки у “бананових республіках”, а й всесвітньо відомі банки розвинених країн, які стають інструментами легалізації брудних коштів для кримінальних кіл. Поширенню процесу відмивання брудних грошей в Україні сприяє перевищення готівкового обігу над безготівковим, використання вкладних рахунків громадян для переведення коштів з безготівкової у готівкову форму.

В Україні важливим кроком у запобіганні використанню банків для відмивання брудних коштів стало здійснення вітчизняними банками фінансового моніторингу окремих операцій, а також запровадження внутрішньобанківської системи запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Основними елементами цієї системи є: ідентифікація клієнтів; ведення реєстру операцій, які підлягають фінансовому моніторингу; надання інформації про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, спеціальному органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу. В банках призначається відповідальний працівник або створюється спеціальний підрозділ з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Як показав аналіз перших практичних результатів, у процесі застосування цієї системи виникає ряд проблем, які потребують вирішення найближчим часом.

У другому розділі “Організаційна система банківського нагляду в Україні” розглянуто основні питання, пов'язані із здійсненням банківського нагляду в Україні, а саме: нагляд на етапі створення, державної реєстрації та ліцензування банків; банківський нагляд на попередньому етапі контролю; механізм інспектування банків; нагляд на основі оцінки ризиків.

Першим етапом банківського нагляду є вступний контроль, у якому можна виділити дві складові: реєстрацію банку як юридичної особи і надання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Як засвідчив аналіз, найбільш поширеною формою реєстрації банків у київському регіоні, як і в цілому в Україні, є акціонерні (закриті і відкриті) товариства, які становлять майже 92% від загальної кількості зареєстрованих банків (рис. 1). Серед банків - акціонерних товариств 65% ВАТ, з них 2 державних банки. Така пропорція пояснюється тим, що:

банки - відкриті акціонерні товариства у разі потреби можуть відносно легко збільшити свій статутний фонд;

у них є можливість використовувати акції як інструмент застави;

вони можуть вільно купувати і продавати акції на ринку, не перереєстровуючи товариство;

якщо акції ВАТ котируються на біржі, поліпшується імідж банку;

ВАТ у змозі посилити незалежність правління банку від акціонерів порівняно з банками інших форм.

Станом на 01.01.2003 р. у м. Києві і Київській області діяло 25 банків, створених у формі закритого акціонерного товариства (ЗАТ), або майже 27% від загальної кількості банків у регіоні. Це здебільшого банки із 100-відсотковим іноземним капіталом та банківські установи, акції яких належать членам трудового колективу або певному (вузькому) колу засновників.

Основні недоліки банку, створеного у формі ЗАТ, полягають у тому, що його статутний капітал може зростати тільки коштом прибутку, а в разі звільнення працівників товариство підлягає перереєстрації. Хоча для банків із 100-відсотковим іноземним капіталом (як і для більшості іноземних банків узагалі) певне збільшення статутного капіталу не є проблемою, оскільки вони, як правило, володіють значними ресурсами.

Банків у формі товариств з обмеженою відповідальністю в київському регіоні тільки 7 (або 27% від загальної кількості банків України з такою формою господарювання). Головною їх особливістю є повна підконтрольність засновникам.

Важливим аспектом допуску банків на ринки є ліцензування. Головною умовою отримання банківської ліцензії є наявність зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законодавчими та нормативно-правовими актами. В Україні створюються однакові стартові умови для усіх банків - реєстрація та отримання банківської ліцензії за наявності 3 млн. євро (для міжрегіональних банків - 5 млн. євро), в подальшому ставляться різні вимоги щодо розміру регулятивного капіталу залежно від виду операцій, що виконуватимуться банком.

На 01.01.2003 р. понад 81% банків київського регіону (рис. 2) виконують вимоги НБУ та мають сплачений статутний капітал понад 3 млн. євро. Значні зрушення у розмірі статутного капіталу відбувалися у 2000-2002 рр. Найвищі показники його зростання протягом цих років спостерігались у групі комерційних банків зі статутним капіталом від 5 до 30 млн. євро - в 3,6 рази. Якщо на кінець 1999 р. до цієї групи входило лише 17,3% банків, то на кінець 2002 р. - вже 44,7% від кількості діючих у регіоні банків. Значно зменшилася кількість банків зі статутним капіталом від 1 до 3 млн. євро - з 47% на кінець 1999 р. до 16,9% у 2003 р. Таким чином, вимоги до мінімального розміру статутного капіталу можна вважати оптимальними.

Другим етапом наглядової діяльності є попередній (пруденційний/документарний) нагляд, мета якого - забезпечити перевірку дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. На цьому етапі нагляд за діяльністю банків здійснюється на підставі статистичної звітності, яку отримує Національний банк, через контроль за виконанням банками обов'язкових економічних нормативів. Аналіз виконання економічних нормативів банками київського регіону у 2002 р. показав, що 40 банків (50,6 % від кількості діючих) допускали порушення економічних нормативів. Загальна кількість порушень у 2002 р. становила 305, що у 2,3 рази менше, ніж у 2001 р. Із 13 нормативів у 2002 р. порушувались усі (у серпні - 7, у вересні - 6). Зокрема, нормативи капіталу порушували 6 банків (7,6% від загальної кількості), з них 4 - не мають (або не мали) достатнього розміру регулятивного капіталу, а 2 - порушували нормативи адекватності регулятивного та основного капіталу.

Базою для розрахунків економічних нормативів є регулятивний (власний) капітал банку. Проблема його нестачі для здійснення у повному обсязі банківських операцій - це “ахіллесова п'ята” всієї української банківської системи, сукупний капітал якої ледь сягає капіталу далеко не найбільшого західного банку. Крім проблем, пов'язаних з достатністю капіталу, існують проблеми як щодо визначення граничних значень нормативів (визначення максимального ступеню різних видів ризиків, які банк бере на себе), так і щодо методики визначення бази для розрахунку нормативів.

Важливою складовою процесу попереднього контролю є система раннього реагування та упереджувальних заходів, суть якої полягає у виявленні проблем в діяльності банківських установ до того моменту, коли ці проблеми стануть занадто серйозними і почнуть загрожувати стану платоспроможності чи ліквідності установи, а також своєчасне реагування на виявлені проблеми. Недоліком системи раннього реагування є те, що вона аналізує звітність, подану самими банками. Це означає, що із зростанням ступеню серйозності проблем, які виникають у того чи іншого банку, знижується ймовірність одержання від нього адекватної й повної інформації про ситуацію, яка склалася.

Однією з найважливіших проблем нагляду є здійснення його за операціями банків у режимі реального часу. Застосовувані сьогодні засоби й методи банківського нагляду в цілому дають змогу контролювати значні банківські ризики та запобігати їм за допомогою контролю балансових даних, дотримання банками економічних нормативів, норми резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та ін. Водночас незначні за обсягами операції, які можуть здійснюватись банками періодично і, зрештою, призвести до негативних змін фінансового стану, зокрема кредитні операції, на поточний момент не перебувають у сфері контролю. Вдосконалити систему нагляду, на нашу думку, можна за допомогою поточного моніторингу діяльності банків у режимі реального часу, яка б давала змогу виявляти конкретні операції, що суперечать як вимогам нормативно-правової бази НБУ, так і власним внутрішньобанківським положенням, і в оперативному порядку запобігати їх проведенню. Програмний продукт, який забезпечить виконання вказаних завдань, має максимально обмежити можливість помилок або свідомо хибних дій працівників банків ще на початковому рівні. Умовою створення уніфікованої системи контролю є узгодження внутрішньобанківських положень із законодавчою та нормативно-правовою базою, наявність відповідних технологічних розробок, які дадуть змогу працівникові банківського нагляду впливати на операції банку в режимі реального часу.

Певні кроки у цьому напрямку вже зроблено. Із введенням у дію Положення про порядок здійснення банками реєстраційної кодифікації власних підрозділів у працівників НБУ, територіальних управлінь з'явиться можливість доступу до звітної інформації банків у розрізі їх структурних підрозділів.

Крім того, діюче сьогодні спеціальне програмне забезпечення “АРМ юридичної особи” (АРМ-Ю) дає змогу працювати з банками у режимі реального часу. Звичайно, на шляху до втілення цієї пропозиції будуть не тільки технічні перешкоди. Належний контроль НБУ за операціями банків має бути чіткіше визначений законодавством, що, у свою чергу, дасть змогу запобігати в подальшому негативним тенденціям як у банківській системі в цілому, так і в конкретному банку.

Такий поточний моніторинг діяльності банків у режимі реального часу є одним із засобів превентивного контролю ризиків і запобігання їм.

Аналіз організації та проведення інспекційних перевірок показав, що в роботі інспекційних підрозділів виникає ряд проблем, найголовніша з яких - запізнення із прийняттям рішень та вжиттям заходів реагування за результатами перевірок. З часу, коли банк припустився недоліків або порушень, до моменту вжиття заходів реагування за результатами перевірки іноді минає не один місяць. У зв'язку з цим були визначені основні напрями вдосконалення інспектування банків на перспективу.

Особливу увагу в роботі приділено розкриттю сутності системи оцінки ризиків, її компонентам, а також здійсненню нагляду на основі цієї системи. Викладено пропозиції щодо вдосконалення системи нагляду на основі оцінки ризиків, а саме: доповнення характеристик окремих категорій ризиків кількісними коефіцієнтами; уникнення формулювань, які прямо залежать від суб'єктивного погляду оцінювача; відсортування факторів оцінки ризику у міру зменшення їх впливу на загальну оцінку ризику та рівня управління ним, вирішення спірних питань при оцінюванні ризиків. Ці пропозиції повністю враховані Генеральним департаментом банківського нагляду НБУ при розробці методичних вказівок з інспектування банків “Система оцінки ризиків”.

Третій розділ “Заходи впливу як один із інструментів запобігання кризам у банківській системі” присвячений розгляду особливостей та організації застосування Національним банком України заходів впливу до банків за порушення банківського законодавства, теорії і практики реорганізації та ліквідації банків.

Аналіз роботи окремих банків України за останні роки дає підстави стверджувати, що заходи впливу, які має право застосовувати Національний банк до банківських установ в разі допущення ними порушень законодавства та нормативних актів НБУ є одним із важелів управління банківською системою та контролю за діяльністю окремих банків. Досить серйозним та дієвим заходом впливу на банки є зупинення (обмеження) окремих видів здійснюваних операцій. Він може як поліпшити, так і погіршити стан банку. Тому його застосування вимагає зваженого та поміркованого підходу. Такий захід впливу як штрафні санкції на практиці використовується не надто часто, бо грошові штрафи можуть негативно, а не позитивно впливати на фінансовий стан банку. Надзвичайним заходом впливу є призначення тимчасової адміністрації. Функції тимчасової адміністрації слід розглядати значно ширше, ніж просто підвищення рівня менеджменту банку. Досвід показав, що тимчасові адміністрації в Україні призначаються надто пізно, коли глибина і масштаб проблем у банках стають необоротними.

Заходом, що сприяє запобіганню банкрутства банку, може бути його реорганізація. Сьогодні найбільш прийнятною формою реорганізації банків в Україні є реорганізація шляхом злиття, що дає змогу за мінімальних витрат забезпечити концентрацію капіталу, реструктуризацію активів, поліпшити фінансовий стан і забезпечити подальший розвиток комерційних банків.

Аналіз досвіду реструктуризації та злиття українських банків показує, що першими кандидатами на приєднання (поглинання) є банки, створені під певне підприємство чи галузь у разі погіршення ринкової кон'юнктури останніх. Тому кращі перспективи мають універсальні банки з міцними й стабільними позиціями в регіонах, а також великі банківські об'єднання. Досі створення банківських об'єднань стримувалося відсутністю відповідного законодавства, небажанням акціонерів окремих банків втратити власні банки, а також протидією з боку середніх банків, для яких такі об'єднання та холдинги будуть сильними конкурентами. Однак, враховуючи реалії розвитку банківської системи України, пов'язані з необхідністю концентрації банківського капіталу, перерозподілом ринку банківських послуг, ідея банківських союзів є плідною, може і має бути реалізована на практиці найближчим часом.

Для вдосконалення системи банківського нагляду, оперативного вирішення проблем реорганізації і реструктуризації банків, надання допомоги банкам у період фінансової скрути та санації доцільним є створення спеціальної організації (комітету) з питань реструктуризації банківських установ при Національному банку України або при Асоціації українських банків. Значну роль у вирішенні цих питань повинна відігравати держава.

За даними досліджень, домінуючими чинниками, які стимулюють злиття (приєднання) банків, для вітчизняних банкірів є підвищення рівня капіталізації, пов'язане з необхідністю виконання вимог Національного банку України щодо економічних нормативів, та можливість лобіювання власних інтересів у владних структурах. Питанням зниження ризику діяльності, розширення спектра банківських послуг, підвищення цін, виходу на міжнародні фінансові ринки та залучення кваліфікованих фахівців приділяється недостатня увага.

Таке ставлення до оцінювання ефективності злиття та реорганізації банків, на наш погляд, повністю відображує сучасний стан не тільки банківської системи, а й економіки загалом, оскільки, з погляду банкірів, домінуючими є не якісні, а кількісні показники.

За більш як десять років свого існування банківська система України втратила майже 100 банків. І нині чимало банківських установ перебувають у стадії ліквідації. За даними Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області, за 1992-2002рр. було ліквідовано 29 комерційних банків. На початок 2002 р. у стадії ліквідації перебувало 22 банки (22,4% від кількості банків, включених до Державного реєстру), на 01.01.2003 - 8 банків (8,5% ), на 01.01.2004 р. - 9 банків (9,5%).

За законодавством України, ліквідація банку -- тривалий процес, який може відбуватися протягом трьох років. Однак існують певні суперечності між Національним банком України та арбітражними судами. Наприклад, арбітражні суди мають право призупинити ліквідаційний процес на невизначений строк, тому банки перебувають у затяжному процесі ліквідації. Така ситуація може бути штучно створена в інтересах певних кіл. Змінити її могло б прийняття положення про те, щоб після ухвалення Національним банком України рішення про ліквідацію того чи іншого банку через певний проміжок часу ніякі претензії до банку більше не подавалися.

Незважаючи на значну кількість ліквідованих банків, досвід проведення процедури ліквідації у нашій країні ще незначний. Більше того, він не узагальнений і не має наукового, правового, економічного обґрунтування. Тому кожна ліквідаційна процедура хоч і здійснюється з дотриманням певних норм та порядку, але щоразу організація і методика проведення заходів різні. Аналіз діяльності органів, які здійснюють ліквідацію банків, свідчить про те, що ефективність ліквідаційної процедури не завжди задовольняє вимоги Національного банку України та кредиторів. У роботі ліквідаторів та ліквідаційних комісій трапляються певні недоліки й помилки. Серед причин, які впливають на ефективність процедури ліквідації та повернення коштів кредиторам, однією з найважливіших є незадовільна робота ліквідаційних комісій.

Процес ліквідації банку, як і вся його діяльність, спрямований на захист його клієнтів і вкладників. Але якщо процедура заходів захисту в діючих банках певним чином відпрацьована, то у випадках із ліквідацією банків вона тільки задекларована законодавством. Насправді захист вкладників і клієнтів банку, який перебуває у стані ліквідації, повністю належить компетенції ліквідатора.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та дано нове вирішення наукової задачі щодо здійснення банківського нагляду в Україні. На основі комплексного дослідження етапів та методів здійснення банківського нагляду в Україні автор сформулював ряд висновків теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру, які відображають вирішення завдань дисертації відповідно до поставленої мети.

1.Необхідність створення ефективної системи банківського нагляду визначається ключовою роллю банків у грошово-кредитній системі України та специфікою їх діяльності як комерційних структур. Банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму насамперед системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

2. Як показує світовий досвід, практика нагляду за діяльністю банків у різних країнах відрізняється не тільки різноманітністю форм його організації, а й органами, які його проводять. Сьогодні нагляд за банківською діяльністю здійснюється: структурним підрозділом (управлінням, департаментом) центрального банку; незалежним контрольним органом, комісією, агентством або декількома паралельними органами; відділом при міністерстві, зазвичай при міністерстві фінансів. У деяких країнах (Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія) існує змішана система банківського і фінансового нагляду, у рамках якої наглядові функції центральний банк поділяє з іншими державними органами. Кожна з організаційних форм має як свої переваги, так і недоліки, і в різних країнах існують різні варіанти вирішення тих чи інших проблем.

В Україні функцію банківського регулювання та нагляду згідно із Законами “Про банки і банківську діяльність” та “Про Національний банк України” здійснює Національний банк України. Закріплення за Національним банком функцій банківського нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ. З розвитком банківської системи трансформувалася і інфраструктура банківського нагляду. За весь період існування служби банківського нагляду відбулося 8 її реорганізацій. Але політика банківського нагляду Національного банку залишається комплексною, скоординованою, зваженою і послідовною, що дає змогу прогнозувати і своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються у банках країни.

3. Вітчизняний банківський нагляд повинен повністю відповідати Основним принципам ефективного банківського нагляду, розробленим Базельським комітетом з питань банківського нагляду. Сьогодні повної відповідності досягнуто по 11 принципах, значної відповідності (тобто вживаються заходи для досягнення повної відповідності) - ще по 11. Триває постійна робота з удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів Національного банку України з метою досягнення повної відповідності банківського нагляду Базельським принципам.

4. Однією із фінансових проблем сьогодні є зростання кількості випадків участі банків у процесі відмивання брудних грошей. Це завдає відчутних моральних збитків кредитним установам, підриває довіру добропорядних вкладників, мало того - обіг таких коштів шкодить економіці держави.

Важливим кроком у реалізації норм Законів України “Про запобігання та протидію легалізації (“відмиванню”) доходів, отриманих злочинним шляхом”, “Про внесення змін у деякі закони України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) прибутків, отриманих злочинним шляхом”, у налагодженні відповідного контролю за операціями банків, а також у перешкоджанні відмиванню брудних коштів стали розробка та затвердження Національним банком України Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (постанова Правління НБУ №189 від 14 травня 2003 р.), яким передбачається організація внутрішньобанківської системи запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Така система створена у банках у червні 2003 р. Разом з тим у процесі інспектування банківських установ щодо організації та проведення фінансового моніторингу виникли питання, які потребують свого вирішення найближчим часом. Одним з найбільш актуальних є питання про призначення відповідальної особи, яка повинна очолювати внутрішньобанківську систему запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

5. Банківський нагляд на першому етапі полягає у вступному контролі, у якому виділено два етапи - державну реєстрацію банку як юридичної особи і надання ліцензії на здійснення банківських операцій. Вдосконалення нагляду на цьому етапі може відбуватись за двома основними напрямами: вдосконалення нагляду за учасниками (засновниками) і акціонерами банків та вдосконалення нагляду за керівниками банків (філій). Важливим моментом на етапі допуску банківських установ на фінансовий ринок України є розмір сплаченого статутного капіталу. Сьогодні вимоги щодо обсягу мінімального статутного капіталу банків залежно від їхньої спеціалізації та місця функціонування можна вважати достатніми. Зрозуміло, що в процесі піднесення економіки держави НБУ буде цю “планку” поступово підіймати, що цілком об'єктивно.

6.Другим етапом наглядової діяльності є попередній (пруденційний/документарний) нагляд, мета якого - забезпечити перевірку дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Одним з інструментів нагляду на цьому етапі є контроль за виконанням банками встановлених обов'язкових економічних нормативів. У процесі аналізу діючої системи економічних нормативів визначено недоліки в системі поділу активів на групи ризику, а також окреслено проблематичні питання методики розрахунку деяких економічних нормативів.

Запропоновано більш гнучку систему управління рівнем регулятивного капіталу залежно від спеціалізації і місця функціонування банку. Обґрунтовано, що критеріями зміни рівня регулятивного капіталу мають бути макроекономічні показники розвитку країни.

7. Важливою складовою процесу попереднього контролю (або безвиїзного нагляду) є система раннього реагування та упереджувальних заходів. На жаль, сьогодні ця система не знайшла широкого застосування через низку об'єктивних причин. Однак застосування системи раннього реагування та упереджувальних заходів в управліннях НБУ має відбуватись на постійній основі та відстежуватись у динаміці з метою визначення як негативних, так і позитивних тенденцій у діяльності банків.

8. Одним із засобів превентивного контролю і запобігання ризикам є запропонована автором схема нагляду за операціями банків у режимі реального часу, суть якої полягає у виявленні конкретних операцій, які суперечать як вимогам нормативно-правової бази НБУ, так і власним внутрішньобанківським положенням, та запобіганні їх проведенню в оперативному порядку.

9. Одночасно з попереднім контролем органи банківського нагляду здійснюють поточний контроль за діяльністю банків України шляхом інспектування банків та їхніх установ. Дослідження існуючого механізму інспектування діяльності банків показало, що в процесі організації та проведення перевірок інспекційні підрозділи мають певні проблеми. В роботі окреслені основні напрями вдосконалення інспектування банків, зокрема, започаткування системи нагляду на консолідованій основі та впровадження системи нагляду на основі оцінки ризиків.

10. Одним з елементів, який сприятиме чіткішому дотриманню Базельських принципів банківського нагляду, є впровадження нагляду на основі оцінки ризику. Система оцінки ризиків (СОР) складається з трьох компонентів: класифікація ризиків на категорії; критерії оцінки кожної категорії ризику; власне оцінка обсягу ризику, якості управління сукупним ризиком у напрямку його зниження. У процесі роботи над впровадженням СОР до постійно діючої робочої групи з питань запровадження нагляду на основі оцінки ризиків (Генеральний департамент банківського нагляду НБУ) були подані пропозиції щодо вдосконалення системи оцінки ризиків, які повністю враховані при доопрацюванні зазначеної системи.

11. Аналіз особливостей та організації застосування Національним банком основних заходів впливу за 2001-2002 рр. показав, що сьогодні найдійовішим заходом впливу є зупинення (обмеження) окремих видів здійснюваних операцій (залучення вкладів фізичних осіб, валютних операцій), який може як поліпшити, так і погіршити стан банку.

Штрафні санкції є одним із важливих важелів нагляду за діяльністю банків і їхніх керівників. Однак застосовувати їх слід індивідуально з урахуванням конкретного банку та ситуації, яка там склалася.

12. Призначення тимчасової адміністрації в банках, у яких виникла загроза інтересам кредиторів і вкладників, - надзвичайний наглядовий захід, до якого вдається НБУ. З метою вдосконалення роботи тимчасових адміністрацій в нормативних актах НБУ мають бути більш чітко визначені функції тимчасових адміністрацій і встановлені конкретні економічні показники діяльності банку, по досягненні яких тимчасова адміністрація припиняє свою діяльність. Потребує уточнення механізм захисту інтересів банку від можливої діяльності тимчасової адміністрації в інтересах третіх осіб. банк нагляд інспектування ліцензування

13. Реорганізація банківських установ - важливий метод їх структурної перебудови. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду обґрунтовано можливі форми і процедури реорганізації українських банків. Відповідно до світової практики та з метою надання допомоги банкам у проведенні санації та реструктуризації їх активів доцільно створити спеціальну організацію (комітет) з питань реструктуризації банківських активів при Національному банку України або Асоціації українських банків.

Значну роль у вирішенні цих питань має відігравати держава. За наявності в НБУ цільових ресурсів для реорганізації банків з метою підвищення рівня капіталізації, платоспроможності та ліквідності як окремого банку, так і банківської системи в цілому, виходячи з пріоритетності загальнодержавних, загальнобанківських інтересів та інтересів вкладників, реорганізація комерційних банків може здійснюватись за безпосередньою фінансовою участю НБУ.

Домінуючим чинником, який стимулює злиття (приєднання) українських банків, є підвищення рівня капіталізації та можливість лобіювання власних інтересів у владних структурах, тоді як питанням зниження ризику діяльності, розширення спектра банківських послуг та залучення кваліфікованих фахівців приділяється недостатня увага.

14. Ліквідація банку - тривалий і складний процес. Досвід проведення цієї процедури у нашій країні ще незначний, не узагальнений і не має наукового, правового, економічного обґрунтування. Ефективне здійснення процедури ліквідації є чи не єдиною гарантією захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Ліквідація як банкрута навіть одного банку істотно впливає на загальну політичну ситуацію та стан фінансового ринку країни. Це зумовлює винятковість процедури ліквідації банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку, використання всіх можливостей максимальної прозорості процесу і згладжування можливих соціальних і економічних наслідків.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

Степаненко А.І. Право нагляду - політика сприяння // Вісник НБУ. - 1995. - №1. - С. 6-11 (0,5 д.а.).

Степаненко А.І. Банківський нагляд в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення // Банківська справа. - 1996. - №5. - С.29-34 (0,5 д.а.).

Степаненко А.І. Діяльність комерційних банків у 1996 році: стан і наслідки // Банківська справа. - 1997. - №2. - С.28-30 (0,6 д.а.).

Степаненко А.І. Банки київського регіону у 1998 році // Вісник НБУ. - 1998. №12. - С. 31-34 (0,4 д.а.).

Степаненко А.І. Головному управлінню НБУ по м. Києву і Київській області - 10 років // Банківська справа. - 2001. - №3. - С.23-26 (0,4 д.а.).

Степаненко А.І. Столичне управління НБУ // Вісник НБУ. - 2001. - №8. - С. 2-5 (0,4 д.а.).

Степаненко А.І., Разуменко І.М. Актуальні проблеми економіки і банківська система київського регіону // Банківська справа. - 2002. - №6. - С.3-8 (0,8 д.а., особисто автору належить 0,4 д.а. - розкрито механізм здійснення нагляду за операціями банків у режимі реального часу, проаналізовано рух грошових потоків по банках київського регіону).

Степаненко А.І., Разуменко І.М. Здобутки і турботи банків столичного регіону // Вісник НБУ. - 2002. - №11. - С. 2-5 (0,6 д.а., особисто автору належить 0,3 д.а. -проаналізовано діяльність банків київського регіону з урахуванням основних тенденцій економічного розвитку Києва та Київської області).

Степаненко А.І. Боротьба з “відмиванням” грошей у банківському секторі економіки // Банківська справа. - 2003. - №5. - С.3-10 (0,8 д.а.).

В інших виданнях:

Степаненко А.І. Актуальні питання банківського нагляду в Україні на сучасному етапі // Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. - К.: КНТЕУ, 2003. - С. 5-7 (0,2 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Степаненко А.І. Банківський нагляд в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 - Фінанси, грошовий обіг і кредит. - Київський національний економічний університет, Київ, 2004.

...