Правові проблеми функціонування комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. В утвердженні ринкової економіки важливу роль відіграють комерційні банки, які є одним із інструментів її становлення у нашій державі. Комерційні банки, незважаючи на їх поширеність у світі, є новим явищем для України, оскільки стали створюватися у той час, коли держава стала на шлях проведення економічних перетворень. У даний час вони є головною ланкою вітчизняної банківської системи. Банки істотно впливають на розвиток усіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб'єктів господарювання. Вони також надають споживчі кредити для громадян, обсяг яких з року в рік збільшується.

За час свого існування комерційні банки стали одним з основних компонентів ринкової економіки, головним джерелом її поступального розвитку. У ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються майже всі члени суспільства. За цих обставин діяльність комерційних банків набула великого значення, а тому питання, які стосуються організаційно-правових засад їх діяльності, належать до найбільш актуальних.

Окремі аспекти організації й діяльності комерційних банків висвітлювались у працях українських учених - юристів, зокрема: Є.О. Алісова, Є.В. Карманова, О.О. Качана, А.О. Костюченка, В.Л. Кротюка, Я.О. Лочман, О.П. Орлюк, С.В. Очкуренка, Є.М. Патрушева, А.О. Селіванова, Р.Б. Шишки, а також деяких фахівців з банківської справи, однак слід зауважити, що на даний час в Україні немає наукового дослідження, у якому в узагальненому вигляді, комплексно були б розглянуті питання, що стосуються організаційно-правових засад функціонування комерційних банків. Ось чому назріла потреба проаналізувати досвід роботи останніх, опрацювати рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності та перспектив розвитку. Саме тому розробка цієї проблеми має як наукове, так і практичне значення.

Мета й завдання дослідження. Мета магістерського дослідження полягає в комплексному розгляді теоретичних і практичних правових проблем функціонування комерційних банків.

Відповідно до поставленої мети у процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

- охарактеризувати банківську систему України у взаємозв'язку її елементів;

- з'ясувати правове забезпечення діяльності комерційних банків і розробити пропозиції щодо його вдосконалення;

- розглянути організаційно-правові форми функціонування комерційних банків;

- дослідити внутрішню структуру комерційних банків та їх керівні органи;

- зробити аналіз і розкрити зміст принципів і функцій діяльності комерційних банків на сучасному етапі їх розвитку;

- визначити поняття й основні завдання банківського нагляду;

- узагальнити організаційно-правові засади застосування правових заходів впливу до комерційних банків та їх посадових осіб за порушення банківського законодавства.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі організації й діяльності комерційних банків, їх взаємодія з державними та недержавними інституціями.

Предметом дослідження є правові й організаційні засади функціонування комерційних банків та законодавчі акти, що регламентують їх діяльність.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали діалектико-матеріалістичний метод, і спеціальні методи пізнання. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод, використання якого дало можливість розглядати відносини, що виникають у сфері банківської діяльності у їх взаємозв'язку і взаємозалежності та динаміці розвитку.

Із спеціально-галузевих методів дослідження в роботі використовувалися: історико-правовий -для визначення основних етапів становлення й розвитку комерційних банків в Україні і правового регулювання їх діяльності, як у дореволюційний період, радянську добу, так і в даний час ; формально-логічний - для формулювання відповідних понять, як "банківська система", "комерційний банк"; формально-юридичний та порівняльно-правовий - при аналізі законодавства, що регулює організацію і діяльність комерційних банків, а також для виявлення колізій у цих актах і внесення пропозицій стосовно їх усунення; системно-структурний - при класифікації комерційних банків та визначення їх місця у банківській системі України; статистичний - для обробки статистичних даних НБУ з метою формування висновків відносно функціонування банківської системи й комерційних банків.

Теоретична і практична основа магістерського дослідження. Насамперед теоретичною базою дослідження послужили праці українських і російських учених - юристів-фахівців з банківської справи: О.Г. Братка, С.А. Голуб'єва, Н.Ю. Єрпильової, Л.Г. Єфімової, Є.В. Карманова, О.О. Качана, О.А. Костюченка, В.Л. Кротюка, Я.О. Лочман, О.М. Олійника, О.П. Орлюк, С.В. Очкуренка, Є.М. Патрушева, Р.Р. Посікіри, Р.Б. Шишки, а також посадових осіб Національного банку України, зокрема: В.П. Гетьмана, В.О. Зінченка, В.В. Пасічника, В.С. Стельмаха, А.І. Степаненка, А.В. Шаповалова, В.А. Ющенка та ін.

У роботі були використані праці таких відомих вітчизняних науковців у галузі теорії права, адміністративного та фінансового права, як В.Б. Авер'янов, Є.О. Алісова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, Л.К. Воронової, О.Ю. Вікуліна, В.М. Гаращука, В.М. Горшеньова, А.М. Екмаляна, Ю.М. Козлова, М.П. Кучерявенка, Д.М. Лук'янца, П.С. Пацурківського, Л.Л. Попова, Г.А. Тосуняна та ін.

Суттєвий вплив на опрацювання теоретичних положень дослідження мали наукові роботи українських і російських економістів, у яких висвітлювались проблеми теми дослідження, зокрема, Б.П. Адамика, І.Т. Балабанова, П.Д. Біленчука, О.В. Васюренка, І.М. Вядрової, В.М. Галь, Р.А. Гриценка, Я.В. Грудзевича, О.В. Дзюбалюка, Є.Ф. Жукова, В.В. Кисельова, О.І. Кірєєва, В.І. Колеснікова, Л.П. Кроливецької, О.І. Лаврушина, В.І. Міщенка, А.М. Мороза, С.В. Науменкової, Т.П. Остапишин, К.Є. Раєвського, М.І. Савлука, В.В. Салтинського, М.П. Сенища, А.М. Тавасієва та ін.

Автор взяв до уваги й напрацювання фахівців з банківської справи дорадянського періоду - М. Аристова, О.М. Гур'єва, З.С. Канценеленбаума, Я.І. Печеріна, Л.М. Яснопольського; дослідників з країн Західної Європи - Р. Бренда, Є. Гілла, Ф. Девіда, Р. Коттера, Ж. Матука, Р.С. Патера, В.П. Поліцатто, Д.Ф. Полфремана, Є. Ріда, Г. Сміта та ін.

Нормативно-правовою й емпіричною базою дослідження є Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України, а також довідкові матеріали і статистичні дані стосовно діяльності комерційних банків, опубліковані в періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що подана до захисту магістерська робота є цілісним, комплексним дослідженням організаційно-правових засад діяльності комерційних банків. У ній сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і пропозицій щодо їх функціонування.

Найбільш істотні результати, що відбив внесок автора в розробку зазначеної проблеми такі:

- визначено етапи становлення та проаналізовано законодавство, що регламентує організацію і діяльність комерційних банків. Особлива увага звернена на нормативно-правові акти, які видає Національний банк України;

- обґрунтовано положення про необхідність кодифікації банківського законодавства, прийняття Банківського кодексу України та висловлено пропозицію щодо прийняття конкретних законодавчих актів, які повинні регулювати відносини у сфері банківської діяльності;

- запропоновано авторське визначення поняття "комерційний банк", дається розгорнута класифікація комерційних банків, досліджено організаційно-правові форми їх функціонування;

- здійснено аналіз і класифікацію організаційної побудови комерційних банків;

- зроблено аналіз правових актів, що визначають повноваження органів управління комерційного банку;

- подальше обґрунтування отримало: тлумачення принципів, на яких базується діяльність комерційних банків, розкриваються їх функції, уточняються їх поняття й система;

- дістало подальшого розвитку поняття "банківський нагляд";

- поглиблено аналіз застосування правових заходів впливу до комерційних банків та їх керівників за порушення банківського законодавства.

Структура магістерської роботи. Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження магістерська робота складається зі вступу, шести розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг магістерської роботи - 113 сторінок. Список використаних джерел містить - 101 найменування.

банк комерційний нагляд правовий

1. Поняття комерційних банків та їх класифікація

Комерційні банки - основна ланка банківської системи України, установи, що безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних засадах.

Відродження комерційних банків в Україні (як і інших країнах СНД), розпочалось після проголошення незалежності цих держав і формування в них банківських систем. Проблемі визначення поняття "банк" приділяється в дослідженнях учених-юристів певна увага, але як зазначає А.О. Селіванов, поняття "банк" ще не дістало достатньої визначеності та чіткого розуміння в юридичній літературі. Це і не дивно, адже комерційні банки України як і інших країн пострадянського простору існують недовгий час (з 1991 р.) Тому в спеціальній літературі поняття "банк" мало досліджене, відсутнє єдине його визначення.

В російському підручнику "Банківська справа" за редакцією В.І. Колеснікова, Л.П. Кроливецької банк трактується як організація, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості, а О.І Лаврушин банк розглядає не як установу, а як підприємство, що здійснює регулювання платіжного обороту в готівковій і безготівковій формах. В той же час О.О. Качан вважає, що комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою.

Аналіз цих та інших наукових праць свідчить, що з цього питання науковці не мають єдиної думки. Одні визначають поняття "банк" через поняття "банківська діяльність", зосереджуючи свою увагу при цьому на операціях, які здійснюють банківські установи, інші виводять поняття "банк" через його спеціальний статус, який пов'язаний зі специфічними товаром - грошима, з якими має справу банк. Дехто розглядає банк як "підприємство", а дехто як "комерційну установу".

Немає єдиного визначення поняття "банк" і в чинному законодавстві. В Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. банк визначається як установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших операцій, передбачених цим законом. Це визначення з правової точки зору було не зовсім вдалим, оскільки комерційний банк трактувався як установа, що виконує певний набір операцій, або надає певні послуги. Проте в законі не було окреслене коло конкретних операцій комерційного банку. Якщо йдеться про юридичний аспект визначення суті комерційного банку, то у такому разі важливого значення набуває перелік операцій, які не тільки відображають банківську діяльність, але й породжують юридично значущі дії. Саме на переліку операцій, які згідно з законодавством може виконувати банк, базується юридичне тлумачення його суті. Але юридична сутність комерційного банку у вищезгаданому законі була не зовсім ясною.

У грудні 2000 р. було прийнято Закон України "Про банки і банківську діяльність" в новій редакції, який істотно корегував поняття "банк". В цьому законі (ст. 2) зазначається, що банком визначається юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. У цьому визначенні, по-перше, акцент зроблено на спеціальний правовий статус банку, який одержується з ліцензією НБУ;

по-друге, виділяється специфічна ознака банку, що дозволяє відділити його від інших суб'єктів підприємницької діяльності, - а саме здійснення банківських операцій;

по-третє, указується на те, що відмітною рисою комерційного банку є не просто здійснення банківських операцій, а те, що він здійснює в сукупності такі операції, як залучення вкладів фізичних і юридичних осіб, видачу кредитів і здійснення розрахунків.

Ще одне законодавче визначення поняття "банк" дано в Господарському кодексі України (ст.334) відповідно до якого банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки є юридичними особами. В цьому визначенні взагалі не згадано про спеціальний документ НБУ - ліцензію, а лише про операції, які має право здійснювати банківська установа.

Викладене свідчить про те, що визначення поняття "банк" є лише в законодавчих актах України, зводиться до опису видів операцій виконуваних банком, які при всій їхній важливості не проясняють повністю у чому ж полягає сутність діяльності банку. Діючий Закон України "Про банки і банківську діяльність" не дає відповіді на запитання, що слід розуміти під банком взагалі, законодавець лише вказує на те, що розуміється під банком в цьому законі. Таким чином, трактування банку в інших нормативно-правових актах може бути іншим, що не виключає казусів з цього приводу у правозастосовній практиці.

Необхідність оптимізації банківського законодавства зумовлює потребу в формуванні на науковій основі визначення поняття "банк", яке б відповідало реаліям сучасного законодавства та юридичної практики.

Визначення поняття "банк" в українській юридичній літературі вперше дав Є. Карманов. Він вважає, що банк це - особлива юридична особа, яка має спеціальну правоздатність, акумулює грошові кошти і накопичення, надає кредити, а також здійснює грошові розрахунки, емісію грошей і цінних паперів, операції з банківськими металами та інші банківські операції.

Це визначення базується на тому, що банк це юридична особа, яка як учасник суспільних відносин є носієм особливих суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Тому банк має спеціальну правосуб'єктність. Правосуб'єктність складається із двох складових частин: по-перше, здатності володіння правами і нести обов'язки (правоздатність), по-друге, здатності до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Правоздатність банк набуває після державної реєстрації. Державна реєстрація являється юридичним фактом, визначальним моментом створення банку як юридичної особи. Однак для того, щоб банк мав право здійснювати банківські операції він зобов'язаний одержати ще й ліцензію Національного банку України. Зауважимо, що правоздатність і дієздатність банку не наступає одночасно, оскільки між реєстрацію комерційного банку і виданням ліцензії на здійснення банківських операцій проходить певний час. Банк може бути зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, але не бути дієздатним, якщо він не одержав банківської ліцензії. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після одержання банківської ліцензії. Національний банк згідно з вищезгаданої статті закону може відмовити у надані ліцензії, якщо його умови не будуть виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Разом з тим, визначення банку Є. Кармановим, будучи правильним по суті, на наш погляд, потребує додаткової конкретизації.

Крім правосуб'єктності, у визначенні банку повинно знайти відображення те, в якій організаційно-правовій формі банк створюється, як це передбачено ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Організаційно-правова форма є дуже важливим засобом при створенні юридичної особи.

Іншою характерною рисою будь-якого комерційного банку є те, що його головною метою є отримання максимального прибутку від своєї діяльності. Усі комерційні банки створюються і працюють заради цієї мети.

Крім того, визначення "банк" яке дане Є. Кармановим стосується будь-якого банку взагалі, а не "комерційного банку". На нашу думку, сучасний комерційний банк - це юридична особа яка створена у відповідній організаційно-правовій формі, має спеціальну правоздатність, акумулює грошові кошти і заощадження, надає кредити, здійснює грошові розрахунки, операції з векселями, іноземною валютою, золотом, коштовними каміннями, випускає в обіг цінні папери, надає різноманітні послуги, виконує інші банківські операції із метою отримання прибутку.

Термін "комерційний банк" має широке поширення. Він виник на ранніх етапах банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce), товарообміні операції та платежі. Основними клієнтами були тоді торгівці звідси й назва "комерційний банк". Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов'язані з товарним обміном.

З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладення в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін "комерційний" в назві банку втратив початковий зміст. Сьогодні він означає "діловий" характер банку, що зорієнтований на обслуговування усіх видів господарчих агентів незалежно від їх роду діяльності.

Сучасні комерційні банки виступають в ролі посередників в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Банківський механізм розподілу і перерозподілу капіталу по сферам і галузям дозволяє розвивати господарство в залежності від об'єктивних потреб виробництва і сприяє структурній перебудові економіки.

Поряд з банками переміщенням грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, біржі, брокерські, дилерські фірми та тощо. Але банки як суб'єкти фінансової системи відрізняються від усіх інших фінансових посередників тим, що тільки вони згідно п.3 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають виключне право здійснювати наступні банківські операції:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та власний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Крім банків, банківські операції можуть здійснювати і інші фінансово-кредитні установи (які не мають статусу банка), але ці установи мають право здійснювати тільки окремі банківські операції, передбачені законодавством.

Для визначення суті і специфіки комерційних банків велике значення має їх класифікація. Сучасна банківська практика поділяє комерційні банки за різними ознаками. Так, згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються на основі будь-якої форми власності, зокрема, як державні, колективні, кооперативні та змішані.

За станом на 1 січня 2006 р. в Україні із 165 діючих банків три мають державну форму власності. Це Державний ощадний банк України, Державний експортно-імпортний банк України і створений у 2004 р. Державний банк реконструкції і розвитку України. Вони здійснюють свою діяльність на комерційній основі. Інші мають колективну форму власності. Переважна більшість із них створена у формі акціонерного товариства, 23 комерційних банків створені зі змішаним капіталом, серед яких 9 банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом, зареєстровані як українські суб'єкти господарювання.

За спектром послуг, що надаються банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють різноманітні банківські операції та надають комплексні послуги. Сьогодні в Україні майже всі банки прагнуть стати універсальними, хоча багато з них ще не можуть надавати повний спектр банківських послуг. Спеціалізовані банки надають певні специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банку отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів є активами одного типу. Статус - ощадного якщо більше як 50% його пасивів - внески фізичних осіб. Закон України "Про банки і банківську діяльність" не визначає особливостей діяльності спеціалізованих банків. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Тому українські банки важко поділити за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій та послуг.

Проте практика свідчить, що за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків, відносяться до універсальних, незважаючи на офіційні назви деяких з них (наприклад, Енергобанк, Трансбанк, Укргазбанк, Агробанк, Легбанк, Земельний банк і т. п.). Постає питання: чи потрібно Україні стільки універсальних банків, котрі здійснюють широке коло операцій, не маючи достатнього рівня капіталізації. Адже у таких банків будь-коли можуть виникнути фінансові проблеми, а відтак - загроза банкротства. Це, в свою чергу, негативно позначиться на загальному стані банківської системи та підриватиме довіру населення до банків. Зазначене потребує вдосконалення структури банківської системи України. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти. З іншого боку, економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою такі як: іпотечні, лізингові, трастові, інвестиційні, факторингові тощо, які виконуватимуть вузький спектр операцій. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

За організаційно-правовою формою в даний час, відповідно до внесених змін до ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки в Україні створюються лише у формі відкритого акціонерного товариства. Це зроблено для того, щоб кожний вкладник мав доступ до інформації про статутний фонд, керівництво та діяльність банку. Банки, які раніше були створені у інших організаційно-правових формах, зобов'язані протягом трьох років привести свою правову форму у відповідність з вимогами цього Закону.

Акціонерні банки, створені як відкриті акціонерні товариства - це товариства, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та куплі-продажу на біржах. Акціонерний банк, який проводить відкриту підписку на акції, зобов'язаний щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

В залежності від способу формування статутного капіталу банки бувають акціонерні та пайові. Акціонерні банки формують свій капітал шляхом об'єднання індивідуальних капіталів засновників за допомогою випуску та реалізації акцій. Пайові банки свій капітал формують за рахунок пайових вкладів засновників (пайовиків). Пайові комерційні банки не є власником свого капіталу, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, а не передає його банку.

В залежності від наявності в статутному капіталі комерційних банків іноземного капіталу вони поділяються на:

а) банки, статутний капітал яких повністю сформовано за рахунок депозитів (вкладів) українських юридичних та фізичних осіб;

б) банки з іноземними інвестиціями.

До банків з участю іноземних інвестицій належать банки статутний капітал яких формується за рахунок коштів резидентів - українських юридичних та фізичних осіб і нерезидентів - іноземних юридичних та фізичних осіб (спільні банки).

Банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів - іноземних юридичних та фізичних осіб (іноземні банки).

Комерційних банків в Україні з іноземним капіталом - 23, у тому числі 9 - зі 100-відсотковим іноземним капіталом. За станом на 1 січня 2006 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків України становить 19,5 відсотка.

Однак, іноземні банки якісно відрізняються від українських високим рівнем менеджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. Вони також приваблюють клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуговування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами.

Чинний Закон України "Про банки і банківську діяльність" передбачає розподіл банків на групи за мінімальним розміром статутного капіталу на момент їх реєстрації: 1) для місцевих кооперативних банків - це 1 млн. євро; 2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. євро; 3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро. Проте зміни внесені в цей Закон у вересні 2006р. передбачають, що статутний капітал існуючих банків має становити не менше як 5 млн. євро, а для новостворених банків - не менше як 10 млн. євро.

На даний час, відповідно до тих вимог НБУ, що існували раніше до статутного капіталу банків понад 65 відсотків загальної кількості банків України становлять малі і середні банки. Однією із проблем у цьому зв'язку є неоднозначне ставлення деяких науковців до малих банків. Зокрема, Ю. Заруба пропонує скорочувати їх кількість, оскільки малі банки в Україні з його огляду на незначний фінансовий потенціал навряд чи можна назвати цілком конкурентно спроможним, навіть якщо вони конкурують між собою. Вони просто не здатні зробити якісний стрибок у своєму розвитку. Але більшість фахівців не згодні з такою точкою зору. Так, О. Кірєєв вважає, що треба припинити порожні розмови про те, скільки банків у нас малих, скільки з них треба ліквідувати тощо.

Практика показує, що для розвитку економіки потрібні різні за розміром банківські установи, оскільки саме невеликі банки можуть успішно співпрацювати з невеликими підприємствами, а великі банки досить часто не дуже охоче обслуговують малий та середній бізнес. А взагалі банки потрібні різні, головне, щоб вони були прибуткові. А отже, потрібні людям і державі.

Сьогоднішній стан банківської системи України свідчить про невисокий ступінь концентрації її банківського капіталу. Тут існує об'єктивна причина - фактор часу, який не дозволяє підвищити рівень капіталізації комерційних банків, а тому в даний час він залишається досить низьким.

Дехто із науковців пропонує підвищити вимоги НБУ до капіталізації комерційних банків. Ця пропозиція, на нашу думку є слушною. Але вимоги щодо збільшення комерційними банку статутного капіталу повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ. Це може зашкодити формуванню ефективної, збалансованої структури банківської системи. В цьому питанні, з нашого погляду, необхідно дотримуватися певної збалансованості у розвитку різних видів банків: великих, середніх, малих.

Комісія з банківського нагляду НБУ за розміром чистих активів діючі банки в Україні умовно розподілила на чотири групи: 1 група - найбільші банки (активи понад 2,5 млрд. грн.) до цієї групи входять 12 банків. 2 група - великі банки (активи понад 1,3 млрд. грн.), до цієї групи входять 15 банків. 3 група - середні банки (активи понад 0,4 млрд. грн.), до цієї групи входять 28 банків. 4 група - малі банки (активи менш як 0,4 млрд. грн.), до цієї групи входять 108 банків.

Стан банківської системи будь-якої країни значною мірою залежить від так званих системноутворюючих банків. Ці банки так би мовити "цементують" банківську систему. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" системноутворюючий банк це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. В Україні таких банків в даний час - 12, які входять до групи найбільших: Приват-банк, "Аваль", Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Укрсімбанк, Ощадбанк, "Райффайзенбанк", "Надра", Брокбізнесбанк, "Фінанси та кредит", Укрпромбанк. Серед дванадцяти найбільших банків два державні (Ощадбанк і Укрсімбанк), які одержали статус комерційних банків після проголошення незалежності України й набуття чинності Закону України "Про банки і банківську діяльність від 20 березня 1991 р. Решта банків акціонерні товариства.

Зазначені вище банки характеризуються прискореним розвитком постійним розширенням асортименту і якості послуг. Вони швидше адаптуються до економічної ситуації в країні, яка постійно змінюється. Це досить великі банки (по українським міркам), які успішно функціонують і активно обслуговують великі підприємства.

Як приклад підтримки цими банками життєво важливих для України галузей економіки можна назвати кредити: Херсонському суднобудівному заводу (234 млн. грн.); Маріупольському металургійному комбінату (159 млн. грн.); Харківському державному підприємству ім. Малишева (154, млн.. грн.); ВО "Південмаш" (87 млн. грн.); СП "Донкавамет" (70 млн. грн.); "Промінвестенерго" (104 млн. грн.); "Укртелеком" (близько 30 млн. грн.) тощо. Це тільки деякий перелік широкомасштабного кредитування банками вітчизняних виробників.

Банки цієї групи входять у першу десятку банківських рейтингів. Саме вони підтримують банківську систему за умов появи фінансових криз та максимально використовують перспективи зростання банківської діяльності при економічній стабільності у державі.

У більшості економічно розвинутих країн Європи, Америки, Азії діє по 4-5 великих банків на які припадає 60-70 відсотків банківських операцій. До такої структури прагне і банківська система України, що пов'язано з прагненням інтегруватися у західноєвропейську фінансову систему. Але українським банкам ще далеко до рівня концентрації банківського капіталу західноєвропейського банків. Тому масштаби активних операцій українських банків також дуже відрізняються. Так, на 1 січня 2006 р. сума активів всіх банків України становила 213877982 млрд. грн., а активи тільки одного найбільшого банк Німеччини (Deutschebank) перевищують 800 млрд. дол. Звідси проблема підвищення капіталізації залишається однією із гострих для більшості банків України.

За територіальною ознакою українські комерційні банки поділяються на: а) регіональні; б) міжрегіональні; в) міжнародні.

Регіональні банки діють на окремій території, обслуговують, як правило, клієнтів певної області, міста, району або ж регіону. Ці банки становлять кістяк банківської системи України.

Республіканські банки здійснюють операції в багатьох регіонах нашої країни. До республіканських банків відносяться ряд комерційних банків, зокрема Ощадбанк, Промінвестбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, "Аваль", Укрсиббанк, Правекс-банк і деякі інші, які мають розгалужену мережу відділень та філій по всій території України.

Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і мають право відкривати філії та відділення за межами України. Ці банки здійснюють широке коло операцій. Але таких банків в Україні небагато: серед них - Перший український міжнародний банк (ПУМБ), заснований у Донецьку (в грудні 1991 р.), він був перший в Україні банком з іноземними інвестиціями. В Києві діє Міжнародний комерційний банк (МКБ), заснований у січні 1994 р., у Львові - АТ "Кредит Банк-Україна" створений у березні 1992 р.

Розглядаючи територіальний аспект діяльності комерційних банків слід відзначити, що розташування діючих банків по регіонам України вкрай нерівномірне. Звертає на себе увагу той факт, що за станом на 1 квітня 2004 р. в Києві зосереджено 83 банки (53% від загальної кількості банків України). Наступні за Києвом центри високої територіальної концентрації банків - це Харків, Дніпропетровськ (по 12 банків), Донецьк (11 банків), Одеса (10 банків), Львів (5 банків). В цих містах зосереджено близько третини банків України та їх капіталу. Водночас у 10 (Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій) областях України банків - юридичних осіб узагалі немає. Відсутність банків - юридичних осіб у більш як третини областей свідчить про значні диспропорції у розвитку вітчизняної банківської системи в територіальному аспекті.

Наведені дані свідчать, що самостійні банки функціонують тільки у великих промислових містах. Різницю у кількості банків в шести центрах країни і на периферії, можна пояснити якщо враховувати, що кожний регіон це не абстрактна адміністративна одиниця, а конкретна територія з певними природними, геополітичними, демографічними, фінансово-економічними, соціальними та іншими особливостями, які безпосередньо впливають на банківську діяльність. Територіальні відмінності пов'язані також від стану господарського комплексу, інвестиційної привабливості, чисельності населення, економічного розвитку регіону в цілому.

Територіальну нерівномірність розміщення банків в Україні певною мірою згладжує розвиток мережі філій, в тих областях, де немає жодного банку - юридичної особи. У кожній такій області діє від 30 до 40 філій великих банків України. Але ж це приводить до відпливу коштів з цих областей у центральні офіси (головним чином) столичних банків, що істотно впливає на економічний розвиток регіонів. Аналізуючи цю ситуацію можна погодитись із твердженням Я.В. Грудзевича, висловленим на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України", що відсутність або недостатня кількість у регіоні юридично самостійних банків може спричинити до його репресивності.

Отже перед Національним банком України повинно постати завдання-усунення територіальної диспропорції, що сприятиме більш стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.

Виходячи з викладеного в даній частині дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Комерційні банки створюються на основі різних форм власності, зокрема, державній, колективній, кооперативній та змішаній є основною ланкою банківської системи України. Вони безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток всіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб'єктів господарювання. Саме банки в умовах ринкової економіки активно впливають на економічні та соціальні процеси. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом.

2. За спектром послуг, що надаються, банки в Україні функціонують як універсальні чи як спеціалізовані. Проте банківська практика свідчить, що за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків діють як універсальні, хоча багато з них не можуть надавати повний набір банківських послуг, оскільки не мають достатнього рівня капіталізації. У зв'язку з чим виникають фінансові проблеми, а відтак - загроза банкрутства.

2. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків

Комерційні банки, незважаючи на їх поширеність у світі є новим явищем для України. Їх становлення відбувалося в складних, кризових умовах, у той час, коли Україна стала на шлях перетворень, здійснюваних в економіці і соціальній сфері. Тому проблеми, що стосуються їх функціонування є актуальними. За останні роки в Україні було видано ряд робіт, у яких висвітлюється діяльність комерційних банків (але головним чином це роботи вчених економістів, у яких банки характеризуються в економічному аспекті). Однак, у науковій юридичній літературі діяльність банків висвітлена явно недостатньо. А що стосується структури і управляння комерційним банком, то ця проблема залишається поза увагою дослідників. Але ж ефективність діяльності будь-якого банку залежить у першу чергу від ефективності управління ним. Управління комерційним банком, хоча здебільшого це не державні установи, здійснюється, як зазначає В.Л. Кротюк, на основі державного управління. Саме воно є загальною функцією для всіх органів і установ як державних, так і недержавних. А сфера державного управління в цілому - є предметом адміністративного права. Так, адміністративно-правовими нормами регулюється порядок створення комерційних банків і одержання ліцензій на право здійснення банківських операцій. Адміністративно-правові норми визначають компетенцію банків, порядок застосування до посадових осіб банків заходів адміністративного впливу. Адміністративне право забезпечує законні дії посадових осіб адміністрації банків, разом з тим, створює належні умови для правильного здійснення фінансових правовідносин.

Об'єктом фінансово-правового регулювання в сфері банківської діяльності є визначення правових основ банківської системи, встановлення публічно-правових обов'язків учасників відповідних правовідносин.

Ознаки виконавчо-розпорядницької діяльності наявні як в адміністративно-правових, так і фінансово-правових відносинах, однак відрізняються вони предметом правового регулювання. Адміністративно-правові і фінансові відносини, що визначають державне управління банківською системою, у практичному житті переплітаються між собою, адже вони, як правило, виникають між тими самими суб'єктами, що діють як у полі адміністративно-правового, так і фінансово-правового регулювання.

У широкому значенні слова структура організації є сукупністю складових елементів і стійких зв'язків між ними для виконання її цілей - іншими словами, розподіл роботи на окремі задачі, виконувані організацією; утворення управлінь (відділів) і їхнього зв'язку один з одним.

Організаційна структура банку - це його підрозділи (адміністративні, виробничі, облікові, допоміжні) та їх зв'язок між собою. Банк, як фінансово-кредитний інститут, повинен володіти обов'язковим набором ряду підрозділів, що відповідають цілям банку, його функціональному призначенню. Підрозділ банку - це структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи та виконує функції, визначені банком.

Організаційна структура є важливою складовою успішного функціонування банку в цілому. Від того, як організований банк, як взаємодіють між собою його підрозділи, які відносини між керівниками і працівниками, багато в чому залежить ефективність його діяльності. Тому вибір організаційної структури, що найкраще відповідає діяльності банку, є стратегічною метою управління.

Загалом структура банку, незалежно від того державний він чи комерційний багато в чому однотипна, хоча існують й відмінності як у системі керівних органів, так і в підпорядкованих службах та підрозділах.

Банки в ринкових умовах спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, і, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Організаційна структура банку покликана забезпечити роботу банківських службовців, успішне здійснення всіх функцій управління, максимальне задоволення потреб клієнтів і, у кінцевому підсумку досягнення основних стратегічних цілей, що постають перед банком.

Структура комерційних банків, як показує практика їх діяльності, залежить від ряду факторів. Серед яких можна виділити, по-перше, розмір банку і численність його персоналу. Великий банк об'єднує значну кількість співпрацівників, працюючих в них (від 500 до 1000 чоловік). Окремі великі банки такі як: Промінінвестбанк, Приватбанк, "Аваль", Укрсоцбанк, Укрсиббанк та деякі інші мають від 3000 до 6000 тисяч співробітників. Звичайно, в таких банках кількість управлінь (відділів) досить велика. В малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, що характерні для великого банку. В малому банку працює обмежена кількість працівників, що можуть бути об'єднані у декілька основних відділів (наприклад, кредитний, операційний і т. ін.).

По-друге серед факторів, що впливають на структуру банку є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним банком, то він неминуче (рано чи пізно) повинен створити ряд спеціальних підрозділів, здійснюючих різноманітні види банківських послуг. Напроти, спеціалізація банку на певному виді діяльності звільнює його від виконання ряду операцій і відповідного формування окремих підрозділів апарату управління. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього створювати ті відділи та управління, які покликані виконувати цей більш широкий круг операцій, відповідних його роду діяльності.

Структура банку обумовлюється, нарешті, завданням економії затрат, необхідністю завантаження банківського персоналу. Банк є комерційним підприємством, він працює в інтересах отримання прибутку. Він не може набирати зайвий персонал, через те, що це збільшує загальні витрати оплати праці банківських працівників. Банк повинен найняти таку кількість працівників, який було б достатньо для виконання відповідного обсягу роботи забезпечувало б необхідним їх завантаженням.

Кінцевою метою формування структури банку є зручність управління усім комплексом банківської діяльності, підвищення продуктивності праці банківських працівників, розширення спектру наданих клієнтам банківських послуг, досягнення високого прибутку.

Організаційні структури банку дещо умовно можна умовно поділити дві групи-класичні й адаптивні.

До класичних форм організаційної побудови банків відносяться: функціональні і дивізійні підрозділи і служби.

Найбільше поширення має функціональна модель структури банку. Основним критерієм функціональної структури комерційного банку є економічний зміст та обсяг операцій, що виконує цей банк. Відповідно до цього кожний банк створює підрозділи та служби які виконують певні операції за їхнім функціональним призначенням. Це означає, що структура банку прив'язана до тієї конкретної діяльності, яку він виконує. Функціональні структури - це більш-менш відособлені підрозділи (служби), що реалізують функції відповідно до розподілу всієї діяльності банку на визначені частки чи галузі, що досить легко розмежувати змістовно.

Важлива особливість даної моделі організаційної структури полягає в тому, що вона являє собою ефективний спосіб організації постійно повторюваних однотипних завдань, що не вимагають оперативного рішення. Це найпростіша, легко керована структура функціонального типу, як правило, характерна для малих банків.

Функціонально організовані підрозділи і служби банку, що виконують масиви однотипних завдань, у свою чергу можна розділити на такі дві групи:

1.Основні (функціональні) підрозділи, що виконують завдання, констатуючи саму природу банківської діяльності, тобто безпосередньо створюють банківські продукти, що надають відповідні послуги клієнтам банку. До них можна віднести, наприклад такі підрозділи (управління, відділи): пасивних операцій; активних операцій; валютних операцій; операцій з цінними паперами; планово-аналітичне; маркетингу; бухгалтерського обліку та звітності та ін.

2.Забезпечуючі підрозділи. У технічному відношенні вони не беруть участь в основних операціях банку, виконують завдання допоміжного, обслуговуючого характеру, спрямовані на створення умов для надійного й ефективного функціонування підрозділів першої підгрупи. До них належать підрозділи (управління, відділи, служби): юридичне управління; кадрів; безпеки; інформаційного забезпечення; технічного забезпечення; господарське та ін.

Якщо обсяги завдань, розв'язуваних даними (і не названими тут) підрозділами, досить великі, то усередині них можуть створюватися додаткові, більш дрібні підрозділи. Наприклад, підрозділ активних операцій, як правило, представлено декількома, підрозділами, центральним з яких вважається кредитний, але його часто розділяють на більш дрібні підрозділи, що відповідають за коротко - і довгострокове кредитування, за кредитування юридичних і фізичних осіб і т.п.

Керівництво банку з урахуванням його стратегії, розміру, асортименту послуг, що надаються, та інших факторів повинно само обирати які підрозділи створювати для використання в роботі, а також визначити принципи й механізми взаємодії між ними.

Законодавство України про банки, не регламентує питання про те, які і скільки саме повинно бути в банках структурних підрозділів. У ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" лише зазначено, що статут банку повинен містити відомості про структурні управління банком, а які саме створювати структурні підрозділи це вже справа самого банку.

Функціональний тип управління банком створює необхідні умови для підтримки виправданого рівня спеціалізації підрозділів банку і підвищення якості його послуг. Разом з тим даний тип побудови організаційних структур не завжди дозволяє ефективно координувати дії підрозділів при вирішенні комплексних проблем розвитку банків, оскільки виникають труднощі при встановленні зв'язків між функціональними відділами. У подібних випадках застосовуються, так звані адаптивні структури, що на відміну від структур функціонального типу більш гнучкі та рухомі, що дозволяє їм порівняно легко пристосовуватися до нових умов роботи.

До адаптивних оргструктур належить дивізійна модель побудови внутрішньої структури банку. Її головна особливість полягає в тому, що вона заснована на поділі праці не по функціональному принципу, а відповідно до видів банківської продукції. Організуючись таким чином, банк зосереджує основну увагу на певних групах клієнтів. При такій організаційній структурі всі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів.

Дивізійна організаційна структура зручна тим, що кожний підрозділ банку, що працює з певною клієнтурою, надає їм повний комплекс послуг.

Адаптивними вважаються організаційні структури, створювані банками на тимчасовій чи постійній основі для рішення тих чи інших додаткових, допоміжних (на цей час) завдань, що дозволяють їм вірно реагувати на нові процеси в економіці, фінансах, пристосовуватися до умов діяльності, що змінюються.

Крім внутрішніх підрозділів банки можуть створювати і зовнішні. Зовнішніми структурами банку є філії, представництва, відділення, операційні каси, поза касовим вузлом, обмінні пункти, а також різноманітні групи й об'єднання (не тільки банківські), а й інші - за участю банків і небанківських організацій.

Створюючи зовнішні підрозділи, кожен банк повинен прагнути до максимально чіткого формування своєї політики у відношенні до них, вибираючи ті з них, і в таких сполученнях, що найбільше відповідає його намірами на ринку банківських послуг і можуть бути забезпечені фінансовими, матеріально-технічними та кадровими ресурсами. Майже всі зовнішні підрозділи можуть характеризуватися як форми конкурентної експансії банків на нові ринки, оскільки так чи інакше розраховані на освоєння фінансових ресурсів нових груп клієнтів, нових видів виробництв (галузей) і нових територій, з якими чи на яких вже працюють інші банки та інші кредитні установи.

Розглянуті моделі організаційних структур внутрішньої побудови в "чистому вигляді", рідко зустрічаються оскільки кожна з моделей має свої переваги і недоліки, які повинні враховуватися в процесі вибору оптимальної структури банку, що відповідає конкретним ринковим умовам. Як показує досвід роботи українських банків, вибір організаційної структури банка залежить від його стратегічної мети і необхідності ефективного рішення, завдань, що постають перед банком. На практиці найчастіше використовується змішаний підхід при побудові організаційної структури банку. Коливання кон'юнктури ринку змушує банки коригувати свою стратегію дій, переглядати внутрішню структуру. А взагалі ж можна говорити про те, що кожен банк має свою специфічну організаційну структуру побудови, продиктовану умовами та метою його функціонування.

Тривалий час, з моменту виникнення комерційних банків в Україні, вони перебували в постійному пошуку ефективної структури управління, тому що те, що добре для одних банків, не завжди доцільно для інших через специфіку виконуваних послуг, місцезнаходження підрозділів чи клієнтів банку.

В даний час у процесі діяльності організаційна структура банків у значний мірі визначилась і стабілізувалася. Тому деякі вчені пропонують застосовувати в банках типову оргструктуру їхнього влаштування. На наш погляд, з такою пропозицією певною мірою можна погодитися, оскільки в кожному банку існують структурні підрозділи, обов'язкові для всіх банків, наприклад, управління кредитування, управління бухгалтерського обліку тощо. Однак чимало банків мають свою специфіку, обумовлену різними завданнями їхнього розвитку, прийнятими в ньому принципами управління. Тому для кожного банку типова організаційна структура може бути лише орієнтиром.

Викладене дозволяє зробити висновок, що правильно обрана організаційна структура управління, своєчасна її трансформація - важлива умова реалізації банком своєї стратегії і планів, його ефективної діяльності сьогодні й у перспективі.

Від організаційної структури банку слід відрізняти керівні органи управління банком. Серед структурних підрозділів і служб комерційного банку науковці виділяють вищі органи управління банком. Їх повноваження визначаються нормативно-правовими актами України, зокрема Цивільним кодексом (ст. 97-99); законами: "Про господарські товариства"; "Про банки і банківську діяльність". Крім названих законів, кожний комерційний банк має статут відповідно з яким здійснює свою діяльність.

Незалежно від кола виконуємих операцій кожний із банків формує свої керівні органи управління. До таких органів відносяться: а) загальні збори учасників; б) спостережна рада банку; в) правління (рада директорів банку).

Відповідно з нормами вищеназваних законів вищим (керівним) органом банку є загальні збори учасників (акціонерів) які скликаються для вирішення найважливіших питань діяльності банку. Загальні збори можуть бути двох видів: щорічні (чергові) та позачергові. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік. Чергові збори акціонерів згідно з ст. 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають право вирішувати такі питання: визначення основних напрямків діяльності банку та затвердження звітів про виконання їх; внесення змін та доповнень до статуту банку; зміни розміру статутного капіталу банку; призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; розподіл прибутку; припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.