Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність та види комерційних банків США
• 2. Оцінка діяльності комерційних банків США
• 3. Перспективи розвитку комерційних банків США
• Висновки
• Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Банки складають невід'ємну частину грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Вони знаходяться в центрі економічного життя, обслуговують інтереси виробників, пов'язуючи грошовим потоком промисловість і торгівлю, сільське господарство і населення. У всьому світі банки мають значну владу і вплив, вони розпоряджаються величезним грошовим капіталом, стікає до них від підприємств і фірм, від торговців і фермерів, від держави і приватних осіб. По суті, банківська система - це серце господарського організму будь-якої країни. На відміну від інших розвинутих країн, США має банківську систему, що складається з багатьох тисяч банків та є країною з найбільшою кількістю комерційних банків у світі. Комерційні банки - це універсальні установи, що проводять операції в різних сферах ринку позичкового капіталу. Такі банки виконують роль основного, базового ланки кредитної системи США.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні сутності комерційних банків США, розробленні практичних рекомендацій щодо удосконалення роботи комерційних банків за допомогою узагальнення і систематизації засад зарубіжної та американської теорії і практики аналізу кредитної діяльності комерційних банків.

Для поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

- визначення суті комерційних банків США;

- здійснення оцінки їх діяльності;

- визначення необхідних умов для перспективного розвитку комерційних банків США

Об'єктом дослідження є діяльність комерційних банків США.

Предметом дослідження є методичний інструментарій економічного аналізу комерційних банків США.



1. Сутність та види комерційних банків США

комерційний банк кредитний

Важливою ланкою кредитної системи США є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Банки -- це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом.

Комерційні банки -- це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури -- юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні бланки -- це підприємства особливого типу, які організують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Будучи важливою ланкою банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами.

Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Як будь-яка юридична особа,банки мають свої ознаки.

Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного фонду, який відображується на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Розмір статутного фонду банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Законодавством визначено мінімальний розмір статутного фонду банку в сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ.

Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, а також обов'язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання банківських операцій і надання різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.

Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обмежена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні

розмежування відповідальності держави та комерційних банків.

Банки не відповідають по зобов'язаннях держави, а держава не відповідає по зобов'язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Закон передбачає також можливість створення комерційними банками спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.

Комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не повинні виконувати адміністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, на комерційні банки покладається обов'язок перевіряти додержання підприємствами, організаціями порядку ведення касових операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки. Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:

- мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у

- капітал;

- кредитування підприємств, держави і населення;

- здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

- випуск кредитних грошей;

- емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів;

- консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у сфері діяльності комерційних банків спостерігаються тенденції розширення їх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями, основними з яких є функціональна і клієнтські ознаки.

За функціональною спеціалізацією розрізняють наступні банки:

- реконструкції та розвитку;

- інвестиційні;

- ощадні;

- іпотечні;

- трастові;

- емісійні;

- зовнішньоторгові.

За формою власності розрізняють:

- державні;

- кооперативні;

- приватні;

- змішані.

За приналежністю статутного фонду й способу його формування:

- пайові (утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю);

- акціонерні банки (такий вид банків в США створюються закритого або відкритого типу)

Акціонерний банк -- це такий вид комерційного банку, що створюється у формі акціонерного товариства. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами США «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Акціонерний банк -- це кредитна установа, що являє собою об'єднання на підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Частка кожного акціонера не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду банку.

Основний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Статутний фонд акціонерного банку утворюється з основним капіталом, поділеним на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Акціонерний банк реєструється НБУ у місячний термін з дня подачі передбачених законодавством документів.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та статуту. В статуті фіксуються цілі діяльності акціонерного банку, розмір та порядок утворення фондів, склад і компетенція органів та обов'язково такі відомості: види акцій, що випускаються, номінальна вартість акції, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов'язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на території США та за кордоном.

За територіальною ознакою розрізняють банки: міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни. За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких намагаються розширяти. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва і збуту продукції тощо (промислові, сільськогосподарські, будівельні, торгові, біржові, ощадні та ін.).

За масштабом діяльності розрізняють крупні, середні та дрібні банки. Однак діюче законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

На території США можуть діяти банки, статутний фонд який сформований за рахунок юридичних і фізичних осіб США; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів -- іноземних юридичних і фізичних осіб.

В США існують «комерційні банки з різним за своєю широтою асортиментом (« диференційована універсальність »), різними цілями і часто також різними групами клієнтів; вони займаються банківськими операціями, тобто виробляють фінансові послуги, які потрібні на ринку ».

За характером діяльності банки поділяються на:

- емісійні;

- комерційні;

- інвестиційні;

- іпотечні;

- ощадні;

- спеціалізовані (наприклад, торгові банки).

Емісійні банки здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе положення, будучи «банками банків».

Комерційні банки являють собою банки, здійснюють кредитування промислових, торгових та інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді внесків. За формою власності вони поділяються на:

- приватні акціонерні;

- кооперативні;

- державні.

Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі та транспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб промислових та інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї ланки кредитної системи характерно для сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків інвестиційні мобілізують переважну частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій і облігацій, а також отримання кредитів від комерційних банків. Разом з тим вони відіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та інших компаній.

Іпотечні банки надають довгострокові позики під заставу нерухомості - землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів - закладних листів, забезпеченням яких служить закладена в банках нерухомість. Клієнтами іпотечних банків є фермери, населення, а в ряді випадків підприємці.

Іпотечний кредит фермери нерідко призначають для покупки землі. Частково іпотечні позички використовуються для покупки машин, добрив та інших засобів виробництва. Крім того, покупка землі цими фермерами дає їм можливість розширювати своє господарство.

Отримання іпотечних позичок в США по-різному впливає на різні групи фермерів: у той час як великі капіталістичні фермери використовують ці позички для розширення своїх земельних володінь і ферм, на дрібних фермерів іпотечна заборгованість надає згубну дію і сприяє їх розорення. Загальна сума іпотечного кредиту значно перевищує іпотечну заборгованість фермерів, включаючи іпотечні позики під міську нерухомість.

Іпотечний кредит надається в США різними видами банків (комерційними, ощадними), а також страховими компаніями, позиково-ощадними асоціаціями.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи США необхідна подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг і забезпечить вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.

2. Оцінка діяльності комерційних банків США

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

- визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

- визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

- визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

- проведення розрахунків, пов'язаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися.

По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, пов'язані, наприклад, із структурою активів і зобов'язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобов'язаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів.

Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку. В літературі з питань управління банківськими операціями наводиться така схема про прибутки і збитки банку:

У процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг - це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює Центральний Банк США з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзначають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду.

Основні об'єкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

- порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

- якість активів;

- доходність, ефективність роботи банку;

- ліквідність банку;

- темпи росту (розвитку) банку;

- чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

- ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Таблиця 1

Аналіз балансу банку

Види операцій	Зміст операцій	Методи аналізу, які використовуються
Структурування Контроль Калькуляція Аналіз Експертна оцінка	І. Попередній етап Попереднє групування статей активу і пасиву Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників ІІ. Аналітичний етап. Опис одержаних показників. ІІІ. Заключний етап. Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.	Метод групування Метод порівняння Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в США. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.

В економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S - streng (сильний), W - weak (слабкий), O - opportunities (задовільний), T - threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два фактори у балансових звітах: стійкість як відношення ресурсів власного (або в цілому акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобов'язань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси. А другим фактором служить процент ризикового капіталу - як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на процент ризикового капіталу втримує банки від гарантій щодо високо ризикового бізнесу, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику, який він гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику і винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського банку: «Достатні надходження необхідні як для першочергового захисту від збитків, так і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об'єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою США обов'язкових резервів, встановлено нормативи формування обов'язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов'язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі.

Існують принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

- достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

- якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

- доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку;

- ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов'язання.

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й об'єктивної оцінки надійності комерційного банку. Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обґрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже приблизних висновків про фінансовий стан кредитного закладу. В США така методика присутня.

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході створено систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку до багатьох факторів, серед яких:

- інфляція;

- зміна вартості капіталу;

- страховий ризик;

- вплив на коливання валютних курсів;

- ризик, пов'язаний із торговою діяльністю;

- ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру.

Існуюча ж, наприклад, у Росії методика складання рейтингу комерційних банків часто зводиться до використання грошових коефіцієнтів:

Аі - генеральний коефіцієнт надійності, що дорівнює відношенню капіталу банку до працюючих активів (ступінь забезпеченості ризикових вкладень банку його власним капіталом);

Ві - коефіцієнт миттєвої ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних активів банку до його зобов'язань до запитання (використання клієнтських грошей у вигляді власних кредитних ресурсів);

Сі - крос-коефіцієнт, що вказує на відношення всіх зобов'язань банку до виданих кредитів;

Dі - генеральний коефіцієнт ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідності активів до «захищеного капіталу» (нерухомістю й цінностями) до сумарних зобов'язань банку, що дає змогу банку при поверненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у прийняті строки;

Еі - коефіцієнт захищеності капіталу, що дорівнює відношенню «захищеного капіталу» до всього власного капіталу і показує, яку частку своїх активів банк вкладає у нерухомість, цінності та устаткування;

Fі - коефіцієнт фондової капіталізації прибутку, який вказує на відношення власних ресурсів банку до грошей, що внесли засновники.

Для складання загальної формули надійності комерційних банків експертне вводяться декілька коригуючи коефіцієнтів і питома вага самих коефіцієнтів Аі, Ві, Сі, Dі та Fі, що визначені на основі експертних оцінок.

Отже, загальна формула надійності буде така:

R=0.45Ai+0.2Bi+0.1(0.33Ci)+0.1Di+0.05Ei+0.1)0.33Fi)^3 (1)

На погляд спеціалістів методика, що побудована на основі експертних співвідношень, не може забезпечувати достовірної оцінки рейтингу комерційних банків. У ряді випадків рейтинг визначається ще простіше: на основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об'єктивніше може охарактеризувати потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх зв'язку, наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків. Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності належить визначення достатності власного капіталу банку». Складність такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика виробила унікальний метод, що обґрунтовує доцільність ув'язки суми капіталу з рівнем ризику активних операцій банку. Цей зв'язок, зумовлений здатністю капіталу компенсувати втрати, виражається (коефіцієнтом) Кука, а саме рівень достатності капіталу банку є відношенням обсягу власного капіталу банку до сумарного обсягу активів, зважений з урахуванням ризику, або ж відношенням обсягу власного капіталу до сумарного обсягу потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих (помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків.

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12 економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів, тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од. власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до нормативних вимог трьома способами: збільшити капітал, скоротити активи або ж змінити структуру активів (знизивши частку високо ризикових вкладень).

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобов'язань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової стійкості банку і його банкрутства.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банку, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто відношення чистого прибутку (доходи-витрати-податки) до власного капіталу складають доданок чистого прибутку до сукупних активів на сукупні активи до власного капіталу.

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення його капіталу.

У Великобританії, наприклад, контроль над банківською діяльністю залишається менш формальним і строгим, ніж в інших країнах. Приклад ситуації США є іншим, тут протягом багатьох років склалася розгалужена бюрократична система контролю і регулювання банків як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Регулювання банків в цій країні переслідує дві цілі:

- забезпечення стійкості і запобігання крахам банків;

- обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ і недопущення монопольного контролю над банківським ринком.

Для запобігання кризових ситуацій, які тягнуть за собою ланцюгову реакцію банківських крахів, в США здійснюються два типи регулювання. По-перше, законодавчо обмежуються операції, які для банку небезпечні підвищенням ризику і зниженням ліквідності (наприклад, встановлюється гранична величина кредиту одному позичальнику). По-друге, з метою запобігання небезпеки масового вилучення вкладниками депозитів і виникнення паніки на грошовому ринку в 1934 році була заснована загальнонаціональна система страхування депозитів.

Загальне соціально-економічне і політичне становище у США призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

- невдалі пошуки учасників нового капіталу;

- надання «поганих» кредитів та корупція;

- невдала торгівля заставними цінними паперами;

- операції по торгівлі облігаціями;

- некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

- перевищення пропозиції над попитом;

- неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

Особливіcть банківського бізнесу пов'язана з високим ризиком, керуванням ризиками. Банки працюють у сфері керованого ризику.

3. Перспективи розвитку комерційних банків США

Відомо, що у США немає єдиного банківського законодавства. Ті комерційні банки, які у своїй діяльності підпорядковані вимогам національних законів, та чартер (дозвіл) на банківську діяльність отримали від національних органів влади, звуться національними, а ті, що підпорядковані вимогам окремих штатів, від яких вони отримали чартер, звуться штатними.

Тому необхідною умовою перспективного розвитку комерційних банків є насамперед вдосконалення державного регулювання.

На сучасному етапі банки, як регулятори грошового обігу й посередники в акумуляції та перерозподілі грошових ресурсів, відіграють важливу роль в економічних перетвореннях США. Вони володіють дієвими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки, їх діяльність впливає на формування та розвиток практично всієї системи відносин в країні.

Водночас спостерігається високий ступінь ризику банківської системи, скорочення кількості банків і низький рівень їх капіталізації, велика частка проблемних позичок у кредитних портфелях, що призводить до погіршення фінансового стану банків, їх неплатоспроможності та ліквідації. Вище означені аспекти вимагають від банків підвищення ефективності діяльності, удосконалення методич-них підходів до забезпечення фінансової стійкості шляхом більш повного використання банківських інструментів і послуг, управління банківською діяльністю, входження банків до різного виду фінансово-промислових об'єднань, фінансове оздоровлення на основі реорганізації.

Варто зазначити, що досі нема єдиного загальноприйнятого тлумачення поняття «фінансова стійкість» комерційного банку та чіткого, цілісного механізму управління останньою. Зазначене обумовлює необхідність ґрунтовного дослідження як у теоретичному, так і в практичному плані базових аспектів управління фінансовою стійкістю комерційних банків. Обґрунтування теоретичних засад державного регулювання фінансової стійкості комерційних банків та розроблення основ механізму управління фінансовою стійкістю як форми її практичного забезпечення в сучасних умовах - ось головна умова перспективного розвитку комерційних банків США.

Проблемам забезпечення фінансової стійкості банків в ринковій економіці присвячено праці багатьох провідних американських та інших зарубіжних учених. Серед них - П. Роуз [13], Дж. Сінкі [14], Р. Шіллер [15].

Питання державного регулювання і нагляду неодноразово досліджували в економічній науці. Вагомий внесок у розроблення теоретичних і практичних засад регулювання банківської діяльності зробили величезне число ученних.

Державне регулювання банківської діяльності є централізованим впливом на банківську систему, і його можна розуміти як комплекс заходів щодо реґламентації банківських операцій, встановлення кількісних та якісних обмежень параметрів банківської діяльності, а також створення належних макроекономічних умов функціонування для забезпечення стабільного розвитку й фінансової стійкості банків. Банківський нагляд - процес зовнішнього контролю, який формує інформаційну базу для прийняття рішень із регулювання.

Наведені поняття є різними за змістом, проте взаємодоповнюючими і спрямованими на досягнення спільної стратегічної мети - забезпечення стабільного розвитку банківської системи, формування сприятливого конкурентного середовища у банківському секторі й захисту інтересів вкладників та кредиторів, проте на практиці перед системою державного регулювання з метою досягнення цього першочерговим є завдання забезпечення саме фінансової стійкості банків. Окрім цього, слід забезпечувати стимулювання кредитної діяльності банків у сфері пріоритетних галузей економіки, створення надійної системи захисту інтересів клієнтів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню рівня їх довіри до банків і позитивно впливатиме на зростання добробуту суспільства в цілому. Важливим завданням, що постає перед органами державного регулювання, є також необхідність забезпечити оптимальне співвідношення між регулюванням банківського сектору та досягненням останнім певного рівня самостійності і саморегулювання [11].

Зокрема, головною метою банківського регулювання й нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Система державного регулювання банківської діяльності охоплює кілька порівняно самостійних напрямків:

- грошово-кредитне регулювання;

- банківський нагляд;

- валютне регулювання;

- податково-правове регулювання, що перебувають у тісному взаємозв'язку.

Державне регулювання банківської діяльності базоване на протекційних та превентивних заходах. Превентивні заходи спрямовують на обмеження доступу до банківської діяльності (ліцензування, звуження сфер діяльності банків), на недопущення ймовірних неґативних наслідків того чи іншого процесу. Зокрема, до даних заходів належать: встановлення лімітів щодо проведення деяких банківських операцій для обмеження необґрунтованих ризиків, вимоги до розміру і структури власного капіталу банку, вимоги до ліквідності, вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків. Дані заходи реалізують, встановлюючи нормативи, дотримання яких із боку банків є позитивним для підтримання їх фінансової стійкості. Протекційні заходи (захисні) здійснюють при виникненні загрозливої для банку ситуації, що може спричинити банкрутство. Зокрема, до них належать:

- створення та функціонування фонду ґарантування вкладів фізичних осіб;

- формування банками резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями;

- рефінансування банків.

Протекційні заходи, що підвищують довіру вкладників до банківської системи, а превентивні, в свою чергу, забезпечують ефективність перших [5].

Завданням державного регулювання у кризові періоди є необхідність виявити життєспроможні банки, допомагаючи там, де це потрібно, і не заважати у тому випадку, коли банк здатний самостійно подолати наслідки кризи. Слід зауважити, що такі локальні дії є позитивними для макроекономічної стабілізації. З метою своєчасного реагування на зміни у банківській системі постановою

Тобто, використовують комплекс методів та інструментів державного регулювання - ринкових і адміністративних, пропорційність співвідношення між котрими залежить від тих цілей, які ставить перед собою держава, від економічної ситуації, а також від ресурсів, що є у розпорядженні.

Адміністративне регулювання - це комплекс заходів, що спрямовані на заборону чи висування державою вимог щодо виконання певних дій із боку банків через ліцензування, квотування.

Індикативне регулювання спрямоване на встановлення економічних нормативів, визначення норм обов'язкового резервування для банків, уточнення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій, формування процентної політики; рефінансування банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку. Крім зазначених, сюди можна додати соціально-психологічні та інформаційно-технічні методи, що особливо актуальні саме в умовах розвитку ринкової економіки [13].

Щодо останніх зауважимо: прозорість грошово-кредитної політики, активна просвітницька діяльність серед населення спрямовані на підвищення фінансової грамотності суспільства, формування позитивного іміджу банківської системи, що підвищує довіру до банків, сприяє розширенню їх ресурсної бази, тим самим забезпечуючи ефективний розвиток банківської діяльності [7].

Важливе місце у системі регулювання банківської діяльності США займає правове регулювання, що визначає законодавчі норми, коло операцій банку, порядок ліцензування та відповідальності. Зауважимо, що банківське законодавство, з одного боку, покликано сприяти банківській активності, а з іншого - стримувати банк там, де його діяльність протирічить інтересам держави в загальноекономічному регулюванні.

Правове регулювання при несформованому правовому полі на практиці не завжди є дієвим, особливо в тому, що стосується ґарантій прав інвесторів, вкладників і кредиторів.

Банківський нагляд слід базувати на пруденційних принципах, за яких органи нагляду, спираючись на вимоги законодавства, забезпечують стабільний розвиток банку, не втручаючись у його оперативну самостійність (банк є цілком незалежним у формуванні процентної, депозитної, кредитної політики) до моменту виникнення потенційної чи реальної загрози інтересам вкладників та кредиторів [10].

Важливий аспект підвищення ефективності банківського нагляду - орієнтація органів нагляду на реальні ризики банківської діяльності. Ризикорієнтований нагляд передбачає систему всіх компонентів нагляду, зокрема аналіз звітності, систему раннього попередження, системи класифікації банків за ступенем фінансової стійкості, а також підходи до оцінки системної стійкості банківського сектору. А у вузькому розумінні полягає у виявленні в діяльності банків зон підвищеного ризику, реальних і потенційних проблем. Акцентувати слід не на оцінці ризиків, що вже настали, а саме на ефективності управління ризиками в банку. На нашу думку, це дасть змогу органам банківського нагляду передбачити майбутній стан справ у банку та вжити адекватних заходів. Варто зауважити, що при ризик-орієнтованому банківському нагляді треба також значною мірою приділяти увагу методиці оцінки фінансової стійкості банків.

Отже, для перспективного та забезпечення фінансової стійкості банків США необхідно в подальшому ґарантувати розвиток системи вимог, що визначають допустимі параметри ризиків, котрі приймають банки. Зокрема, слід зберігати послідовний перехід від формальних обмежень та реґламентацій до регулювання ризиків шляхом максимального обліку й визначення вимог щодо таких параметрів: суттєвість ризиків, якість внутрішніх систем управління і контролю за ризиками, адекватність суджень банку щодо реального рівня ризику.

Ризикорієнтована система банківського нагляду має сприяти зменшенню:

- системного ризику, завдяки заходам, спрямованим на забезпечення стабільності та фінансової стійкості;

- індивідуального ризику, завдяки заходам, спрямованим на захист інтересів клієнтів банків, щоби уникнути зловживань та інших посадових порушень із боку постачальників фінансових послуг.

Висновки

1. Визначено, що комерційні банки є однією із найважливіших ланок кредитної системи США. Вони належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій. Варто зауважити, що комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення. Також було визначено, що усі комерційні банки США можна класифікувати за функціональною спеціалізацією, за формою власності та за приналежністю статутного фонду й способу його формування.

2. Варто зазначити, що оцінки діяльності комерційних банків США необхідно враховувати основний елемент аналізу - це баланс комерційного банку. Було визначено, що баланси складаються за уніфікованою системою, яка діє в США. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками. Також було проаналізовано принципи визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку, які включають такі складові як достатність капіталу, якість управління, доходність та ліквідність.

3. Встановлено, що необхідною умовою перспективного розвитку комерційних банків є насамперед вдосконалення державного регулювання. Варто зауважити, що саме державне регулювання банківської діяльності і є централізованим впливом на банківську систему, і його можна розуміти як комплекс заходів щодо реґламентації банківських операцій, встановлення кількісних та якісних обмежень параметрів банківської діяльності, а також створення належних макроекономічних умов функціонування для забезпечення стабільного розвитку й фінансової стійкості банків. Відповідно, для вдосконалення державного регулювання і нагляду за діяльністю банківської системи, підвищення рівня її фінансової стійкості та перспективного розвитку комерційних банків необхідно вжити ряд заходів, таких як:

- забезпечення ефективності банківського нагляду за рахунок підвищення оперативності та якості аналізу банківської звітності, уніфікації і спрощення процедур її складання й подання, контроль за виконанням приписів;

- розроблення чітких рекомендацій комерційним банкам щодо діяльності у кризових ситуаціях, програм фінансового оздоровлення і стабілізації.

- вдосконалювати нормативну базу, внісши зміни у нормативні акти;

- належно впорядкувати банківське законодавство, доповнити його необхідними законодавчо-нормативними актами та здійснити окремі заходи щодо вдосконалення, внісши наступні зміни у законодавство і багато іншого.

Список використаних джерел

1. Жуков Е.Ф. Банки та банківські операції: Підручник для вузів / Е.Ф. Жуков. - М.: Банки і біржі. - 2009. - 152 с.

2. Асхауер Г. Банківська справа: Посібник / Рук. авт. кол. проф. Г. Асхауер. - 2007. - 487 с.

3. Жуков Е.Ф. Менеджмент і маркетинг в банках: Навчальний посібник для вузів. / Е.Ф. Жуков - М.: Банки і біржі. - 2010. - 244 с.

4. Жуков Е.Ф. Загальна теорія грошей і кредиту: Підручник / Е.Ф. Жуков. - М.: Банки і біржі. - 2005. - 128 с.

5. Волдорф Б. Банківська система США: погляд у минуле і прогноз на майбутнє // Фінансова аналітика: проблеми та рішення. - 2012

6. Вітлінський В. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку / В. Вітлінський, О. Пернарівський // Банківська справа. - 2000. - № 6. - С. 48-51.

7. Вовчак О. Д. Банківська інвестиційна діяльність в США / О. Д. Вовчак. - 2005. - 764 с.

8. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики США // Економіка США. - 2009. - 282 с.

9. Дзюблюк О. В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи: монографія / О. В. Дзюблюк, Р. В. Михайлюк. - 2009

10. Заруба О. Д. Фінансова стійкість комерційного банку: способи визначення / О. Д. Заруба, Р. І. Шіллер // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 7. - С. 33-36

11. Клюско Л. А. Фінансова стабільність банків та її визначальні характеристики / Л. А. Клюско // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - 2009. - № 1. - С. 142-149.

12. Коновалова С. О. Специфіка кредитно-грошової політики в умовах світової фінансової кризи / С. О. Коновалова // Інвестиції:практика та досвід. - 2009. - № 8. - С. 12-17.

13. Роуз П. С. Банковский менеджмент / П. С. Роуз пер. с англ. М. В. Белова. - [2-ге вид.]. - М.: Дело Лтд, 1995. - 768 с.

15. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках / Дж. Синки. - М.Catallaxy, 1994. - 82 с.

17. Шіллер Р.І. Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення / Р.І. Шіллер. - К.: Наук. думка, 1998. - 158 с.

18. www.wikipedia.org.

Размещено на Allbest.ru

...