Розробка практичних заходів щодо підвищення ефективності кредитних операцій у банках України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи кредитних операцій банків

1.1 Сутність кредитних операцій та механізм їх проведення

1.2 Сучасні методи управління кредитними операціями у банку

1.3 Контроль за процесом проведення кредитних операцій

• Розділ 2. Дослідження кредитних операцій на прикладі ПАТ «Універсал Банк»
• 2.1 Аналіз стану кредитної діяльності та управління кредитними операціями
• 2.2 Практичні аспекти щодо організації моніторингу кредитних операцій
• 2.3 Аналіз якості кредитного портфеля банку
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління кредитними операціями та контролю за їх проведенням

3.1 Стан та проблеми розвитку кредитної діяльності в Україні

3.2 Основні проблеми кредитування вітчизняними банками та шляхи їх подолання

3.3 Напрями мінімізації ризиків, що виникають у процесі банківського кредитування

• Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектору економіки з метою забезпечення безперервності індивідуального обігу капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подолання спаду вітчизняної економіки та її подальшого зростання.

У перехідній економіці спостерігається суттєве обмеження ресурсної бази комерційних банків, що, в свою чергу, зменшує масштаби банківського кредитування. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом отримання прибутків комерційним банком, а також головним джерелом фінансування діяльності підприємств у перехідній економіці.

Тому в сьогоднішній час важливо визначити ефективність операцій по використанню кредитних ресурсів, їх поворотність, отримання відсотків за користування ними і подальше розміщення. Невід'ємна умова ефективного існування підприємства, а банк - це комерційне підприємство, в сучасному конкурентному середовищі - створення ефективного механізму управління грошовими потоками, що забезпечує формування оперативної і достовірної інформації, регулювання взаєморозрахунків, підвищення платіжної дисципліни і, зрештою, прискорення оборотності грошових коштів.

Найприбутковішою і одночасно самою ризикованою є кредитна діяльність банку. Збалансоване зростання об'єму кредитів і поліпшення їх якості є необхідною умовою досягнення і підтримки стабільного функціонування і розвитку комерційних банків, їх позитивного впливу на розвиток економіки України. Актуальність даної теми пов'язана із проблемами підвищення рівня капіталізації банківської системи України та забезпечення вітчизняних підприємств коштами для їх безперебійної й ефективної діяльності, а також із важливістю ролі, що відіграє кредит у вирішенні окремих соціальних проблем населення.

Досліджувана тема знайшла відображення в працях багатьох українських і зарубіжних економістів, а зокрема А.М. Герасимовича, О. В. Дзюблюка, В. Сусіденко, Т. Клименко, В. Лагутін, І. Аванесова, Ю. Потійко, М. Алексєєнко та інші. Ці економісти достатньою мірою досліджували особливості і методики аналізу управління кредитними операціями банку.

Об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є діяльність банківської установи на ринку банківських послуг на прикладі ПАТ «Універсал Банк» - універсальний банк, який виконує всі види банківських операцій і надає своїм клієнтам широкий спектр різноманітних послуг, згідно ліцензії Національного банку України.

Предметом дослідження є управління кредитними операціями в банках України та здійснення контролю за ними.

Метою написання даної дипломної роботи є розробка практичних заходів щодо підвищення ефективності кредитних операцій у банках України шляхом вдосконалення управління та контролю.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

?вивчити суть кредитних операцій, їх роль в діяльності банку;

?визначити види кредитних операцій;

?розглянути механізм управління та контролю кредитування українськими банками;

?оцінити структуру і динаміку кредитних операцій, ефективність операцій по використанню кредитних ресурсів;

?визначити шляхи вдосконалення управління кредитними операціями та контролю за їх проведенням;

?виробити рекомендації по підвищенню ефективності управління та контролю за кредитними операціями.

У тексті дипломної роботи використовуються наступні прийоми і методи: вертикально-горизонтальний аналіз, порівняльний аналіз, метод угрупувань, розрахунок фінансових коефіцієнтів та інші.

Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредитна операція є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливання капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у народному господарстві. Банківський кредит відображає економічні відносини між суб'єктами господарювання: кредитором -- банком, який надає кредити, і позичальником -- суб'єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти.

Досягти поставленої мети роботи допомагає необхідним чином побудована структура. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів та висновків. В першому розділі розкрито теоретичні засади кредитних операцій банків, а саме його сутність, види та основні принципи кредитування.

В другому розділі проаналізовано сучасний стан кредитних операцій на прикладі ПАТ «Універсал Банк».

Третій розділ роботи присвячений основним напрямам покращення управління кредитними операціями в Україні та контролю за їх дотриманням.



Розділ 1. Теоретичні основи кредитних операцій банків

1.1 Сутність кредитних операцій та механізм їх проведення

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит, виступаючи головним джерелом забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання, а також населення [1]. Кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів, незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій) [2]. Кредит (від лат. creditum -- позика, борг) -- одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого -- такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Кредит - є формою руху позичкового капіталу. Це система економічних відносин, які виникають в економічному обороті тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, і як нагальна потреба додаткових грошових засобів - з іншого, для розпорядження та використання на певний строк на умовах повернення з відсотком [3, c.170].

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає [4, с.184].

Кредит визнається активом від моменту надання зобов'язання з кредитування (укладання кредитної угоди), незалежно від того, чи супроводжується це зобов'язання фактичним рухом коштів. Зобов'язання з кредитування, що не супроводжується відповідними грошовими потоками, обліковується банком як позабалансовий актив. Таке зобов'язання визнається за позабалансом від дати укладання угоди (дати операції) до дати фактичного перерахування коштів на користь позичальника (дати розрахунку). Якщо часового розриву між цими датами не існує, то запис за позабалансом не здійснюється і така позика обліковується як балансовий актив.

Кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу) [5].

Кредитна операція - це активна банківська операція, пов'язана з наданням позики або наданням зобов'язання (гарантії, поручительства, авалю), яке, в разі його виконання, приведе до фактичного передання коштів на кредитній основі [6, с.152]. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника [7].

Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян [8, с.535]. Кредитна операція - це практичні дії (впорядкована, внутрішньо узгоджена сукупність дій, спрямованих на задоволення потреби клієнта в кредиті) кредитних працівників банку в процесі кредитного обслуговування позичальників, форма втілення в дійсність кредитного продукту [9, с.136].

Сучасна наукова думка стосовно визначення кредитних операцій все ще розвивається. Одні науковці дають визначення кредитних операцій, як виду економічних відносин, що ви никають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів і використання їх на умовах повернення та оплати, інші - що це договір щодо надання кредиту, але найпоширенішим серед вчених є тлумачення кредиту як виду суспільних відносин, які виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на основі платності, добровільності, повернення, строковості.

Проаналізувавши визначення, можна зробити висновок, що кредитна операція банку -- це вид активних операцій, пов'язаних із наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів за настання умов, передбачених кредитною угодою. Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикова кредитна полiтика.

Кредитні відносини мiж комерційними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод) [10, с. 81]. В практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр позики укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника. В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин виступають гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси - матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом банківського кредиту не виступають.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті кредиту в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. Питання про функції кредиту є дискусійним [11, с.207]. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а їх кількості. Зупинимося лише на трьох:

- Перерозподільча функція.

- Функція створення грошей.

- Контрольна функція.

Перерозподільча функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже кредит виконує перерозподільну функцію.

Іншою функцією кредиту є створення ним грошей для грошового обігу (емісійна функція), яку виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії (тобто розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу (причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж її випуск в обіг).

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника [12, с.24]. Можливість такого контролю випливає із самої природи кредиту. Треба зазначити, що вступивши в кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси. Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації, а й зацікавлює підприємства, господарські товариства не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплати "зайвих" процентів банку, до обмеження чи повного припинення видачі кредитів [13, с.208].

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

-- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

-- розподілення залучених коштів між позичальниками;

-- емісійну;

-- контрольну та ін. [14, с.230].

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.



Рис. 1.1. Види кредитних операцій в залежності від строків кредитування

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше [15, с.37]. У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту [16].



Рис. 1.2. Види кредитних операцій в залежності від забезпечення

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

Одним із важливих теоретичних і практичних питань удосконалення обліку та внутрішнього контролю діяльності банків є формування науково обґрунтованої класифікації кредитних операцій. У науково-економічній літературі існують різні точки зору на класифікацію кредиту. До найбільш поширеної належить така класифікація (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація кредитів [17, с. 536]

Критерії класифікації	Види кредитів
1. Роль банку (кредитор чи позичальник)	- Активні - Пасивні
2. За строками користування	- До запитання (онкольний) - Строковий: (короткострокові, середньострокові, довгострокові)
3. За призначенням	- Споживчий кредит (фізичним особам) - На виробничі цілі ( юридичним особам під основні засоби та обігові кошти)
4. За забезпеченням	- Бланкові(незабезпечені) - Забезпечені: заставою (в тому числі ломбардний), гарантійним зобов'язанням чи порукою, страхуванням.
5. За методами надання	- У разовому порядку - Відповідно до відкритої кредитної лінії - Гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання)
6. За кількістю кредиторів	- Двосторонні - Консорціумні( синдикований)
7. Форма погашення	- Погашення однією сумою - Погашення через рівні проміжки часу рівними частками - Погашення нерівними частками

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники, належать:

- принцип цілеспрямованості (кредити надаються лише на визначені в кредитній угоді цілі (об'єкти користування);

- принцип строковості (кредит має бути не тільки повернений, а й повернений в заздалегідь обумовлений строк, тобто в ньому міститься конкретно виражений фактор часу);

- принцип забезпеченості (відповідність між вартістю майна, що є заставою позички і заборгованістю за позичкою);

- принцип платності (за користування кредитом позичальник має сплатити банку позичковий відсоток.);

- принцип поверненості (кредит має бути повернутий позичальником банкові).

Недотримання цих основних принципів призводить до певних проблем в кредитуванні, основними із них є зростання проблемних кредитів в портфелі банку, тобто це ті кредити, за якими несвоєчасно проводяться виплати процентів, а також основного боргу [18, с.97].

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями [19, с.330].

У сучасній термінології поняття терміну «кредитна політика» охоплює як безпосередньо сферу кредитування, включаючи методи й основні процедури здійснення кредитних операцій, форму і види кредитів, оцінку і керування ризиками, так і «суміжні» області, що безпосередньо до кредитування не стосуються - керування пасивами, у частині узгодження їх із кредитними операціями, здійснення планування кредитної діяльності, оцінки кредитного портфеля підрозділів та інше.

Основні положення кредитної політики банку визначаються місією і стратегією розвитку банку і при цьому вона, у свою чергу, є основою для розробки тактики, процедур, правил і механізмів її реалізації. Саме на стадії розробки кредитної політики банку повинні вирішуватися завдання, пов'язані із створенням базових принципів, критеріїв, стандартів і лімітів кредитування для ухвалення управлінських рішень, обов'язкових для всіх структурних підрозділів банку [20, с.5].

Кредитна політика банку будується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, основними з яких є наступні:

а) зовнішні фактори (вартість і наявність на ринку кредитних ресурсів; рівень дисконтної ставки і рівень інфляції; конкуренція; законодавчі та інші регулюючі норми);

б) внутрішні фактори (наявність і розвиненість клієнтської бази; величина власних капіталів і можливості залучення ресурсів; наявність і рівень кваліфікації персоналу; досвід проведення кредитування; філіальна структура і її характеристики; зв'язок і взаємодія з холдинговими структурами та ін.)

Сукупний вплив цих факторів і визнає наступні основні складові елементи кредитної політики:

- порядок установлення процентної ставки;

- регламентація процесу кредитування (кредитні процедури), що встановлює порядок проходження документів, вимоги до певних дій, які не передбачають свободи прийняття рішень, рівень прийняття рішень і ліміти відповідальності, оцінку ризиків і методику їхнього зниження, оформлення забезпечення, взаємодія підрозділів і структур;

- обсяг і перелік кредитних послуг (кредитних продуктів), пропонованих банком своїм клієнтам;

- аналіз, оцінка і коректування якості кредитного портфеля, кредитної політики структурних підрозділів і стратегії банку на ринку кредитування [21, с.88].

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку. Сутність, розрахунок та допустимі значення нормативів кредитного ризику представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України

Назва	Сутність	Розрахунок	Значення
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)	Встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань	Сума вимог та позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо контрагента / Регулятивний капітал банку	не більше 25%
Норматив великих кредитних ризиків (Н8)	Встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів	Сума великих кредитних ризиків/ Регулятивний капітал банку	не більше 800%
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)	Встановлюється з метою обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого або непрямого впливу на діяльність банку	Сума вимог та позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера/ Статутний капітал банку	не більше 5%
Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)	Встановлюється з метою обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів	Сукупні вимоги та позабалансові зобов'язання щодо усіх інсайдерів/ Статутний капітал банку	не більше 30%

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку [22, с.293].

Установи банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним [23, с.612].

Одним із обов'язкових елементів організації процесу кредитування є визначення систем затвердження кредиту. Система затвердження кредиту може бути одноступеневою, коли кредитний працівник має індивідуальні повноваження щодо надання кредиту. За такої системи кредитний працівник має право підписувати кредитний договір, а тому розглядуваний підхід називають іноді системою «одного підпису».

Найчастіше в банках у процесі кредитування застосовується система «подвійного підпису», яка передбачає узгодження остаточного рішення щодо позики зі старшою посадовою особою -- керівником кредитного відділення (департаменту) [24]. За такої системи кредитний працівник розглядає та аналізує кредитну заяву, а також приймає і обґрунтовує своє рішення щодо надання позики.

Кредити, які перевищують ліміт кредитування для системи «подвійного підпису», необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний співробітник та Кредитний комітет [25, с.76].

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін [26, с.135].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором [27, с. 226].

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами [28, с. 115].

Отже, кредитні операції комерційних банків - це вид активних операцій, пов'язаних із наданням клієнтам позичок. Банки виконують роль фінансових посередників, приймаючи грошові засоби у вкладників і надаючи їх позичальникам, і отримують за це прибуток, встановлюючи більш високу відсоткову ставку за позики, ніж ту, яку вони виплачують за вкладами. Банки також отримують додатковий дохід від оплати своїх послуг за надання позик, як, наприклад, у випадку надання іпотечної позики [29, с. 734].

Головна мета кредитних операцій комерційного банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного допустимого рівня ризику. Кредитні операції банку формують його кредитний портфель, що являє собою сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу [30, с 109]. На сьогоднішній час в банківському кредитуванні існують певні недоліки, що потребують вирішення протягом деякого часу.

1.2 Сучасні методи управління кредитними операціями у банку

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність [31, с. 75].

Всі методи управління кредитними операціями комерційних банків можна розділити на дві великі групи: це методи, використовувані Центральним банком країни і методи управління, якими користується кожен конкретний комерційний банк.

Оскільки об'єктом даної роботи є комерційний банк, то детально не потрібно зупинятися на інструментах управління кредитними операціями з боку державних органів, обмежившись коротким описом їх. Це пов'язано з тим, що використання тих або інших методів регулювання з боку Центробанку спричиняє за собою можливу зміну в кредитній політиці комерційних банків.

Кредитно-грошова політика Центральних банків різних країн залежно від стану економіки направлена на стимулювання кредиту і грошової емісії (кредитна експансія) або на їх заборону і обмеження (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва і збільшення безробіття центральні банки намагаються пожвавити кон'юнктуру шляхом розширення кредиту і зниження норми відсотка. Навпаки, економічний підйом часто супроводжується зростанням цін і нарощуванням диспропорцій в економіці. У таких умовах центральні банки прагнуть запобігти економічному буму [32, с. 147].

Рис. 1.3. Методи грошово-кредитної політики

Для регулювання економіки ними використовуються наступні методи грошово-кредитної політики:

До загальних методів відносяться такі інструменти кредитної політики, як: кредитний операція банк україна

1) Облікова (дисконтна) політика, що є старим методом кредитного регулювання: вона активно застосовується з середини ХIХ в. Виникнення цього інструменту було пов'язано з перетворенням центрального банку в кредитора комерційних банків. Останні передисконтовували у нього свої векселі або одержували кредити під власні боргові зобов'язання. Підвищуючи ставку за кредитами (облікову ставку, або ставку дисконту), центральний банк спонукав інші кредитні установи скорочувати запозичення. Це утрудняло поповнення банківських ресурсів, вело до підвищення процентних ставок і, кінець кінцем, до скорочення кредитних операцій [33].

Найбільшою популярністю облікова політика користувалася в кінці ХIХ - початку ХХ в. У 30 - 40-х рр. нашого сторіччя центральні банки проводили рекомендовану Кейнсом політику “дешевих грошей”, тобто низьких процентних ставок і рясного кредитування.

У Англії з 1932 по 1951рр. облікова ставка зберігалася на рівні 2%, в США з 1937 по 1948 р. - 1%. Велику роль в підтримці низьких ставок зіграло прагненні забезпечити фінансування казначейства на пільгових умовах і в період після другої світової війни. З 50-х рр. в багатьох країнах активізувалося використання облікової політики. Але в цілому значення цього методу регулювання в порівнянні з іншими знизилося.

Але в той же час в Україні даний метод регулювання має велике значення, оскільки багато ставок за кредитами банків формуються на основі облікової ставки НБУ і можуть навіть змінюватися услід за зміною цієї ставки.

2) Операції на відкритому ринку полягають в продажі або покупці центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів, банківських акцептів і інших кредитних зобов'язань по ринковому або наперед оголошеному курсу. У разі покупки Центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи тим самим залишки на їх резервних рахунках. При продажі Центральний банк списує суми з цих рахунків.

Таким чином, вказані операції відображаються на стані резервної позиції банківської системи і використовуються як спосіб її регулювання.

3) Встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків, що, з одного боку, сприяють поліпшенню банківської ліквідності, а з іншою - ці норми виступають як прямий обмежувач інвестицій. Зміни норм обов'язкових резервів - метод прямої дії на кредитоспроможність банків, тому багато економістів вважають останній дуже сильним, і він рідко використовується.

До селективних же зараховують наступні:

1) Контроль по окремих видах кредитів, що часто практикується по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по споживчих позиках на покупку товарів в розстрочку, по іпотечному кредиту.

Регулювання споживчого кредиту звичайно вводиться в періоди напруги на ринку позикових капіталів, коли держава прагне перерозподілити позикові капітали на користь окремих галузей або обмежити об'єми споживчого попиту.

2) Регулювання ризику і ліквідності банківських операцій. Державний контроль за ризиком у всьому світі посилюється в останні два десятиліття. Характерний, що ризик банківської діяльності визначається не через оцінку фінансового положення боржників, а через зіставлення виданих кредитів з сумою власних резервів.

Так, при кредитуванні клієнтури в багатьох країнах банки повинні дотримувати ряд принципів. Як правило, розмір кредитів, виданих одному клієнту або їх взаємозв'язаній групі повинен складати певний відсоток від суми власних коштів банку, в США не більше 10, у Франції - 75 %, у Росії - 25%. У розвинених країнах визначається також співвідношення обсягів кредитних операцій і власних коштів.

Таким чином, сучасні держави володіють цілою системою методів регулювання економіки, причому, складові її інструменти відрізняються не тільки по силі дії на кредитний ринок, але і по сферах їх застосування, що при правильній оцінці ситуації дозволяє знайти оптимальне рішення, що виводить країну з вірогідної кризи [34, с. 164].

Розглянемо форми і методи управління кредитними операціями з боку самих комерційних банків. Всі вони повинні бути взаємозв'язаними і складати єдину систему управління. У свою чергу, дана система повинна включатися в загальну систему менеджменту банку.

Банківський менеджмент можна охарактеризувати як процес управління банком шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення. Процес управління кредитними операціями є складовою частиною процесу управління банком в цілому [35, с. 204].

Управління кредитними операціями, що розглядається як процес, включає елементи (рисунок 1.4).

Рис. 1.4. Елементи управління кредитними операціями комерційного банку

Складовими елементами процесу банківського менеджменту є наступні функції:

Ш банківське планування (у тому числі планування кредитних операцій);

Ш організація діяльності банку (у тому числі організація здійснення кредитних операцій);

Ш банківський контроль (у тому числі контроль за кредитними операціями);

Ш мотивація банківського персоналу (у тому числі мотивація кредитного персоналу);

Ш координація діяльності банку (у тому числі координація взаємодії кредитних операцій зі всіма операціями банку).

Управління кредитним процесом необхідно розглядати як процес, що складається із п'яти послідовних етапів, що представлені на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Етапи управління кредитним процесом

Лише послідовне і ретельне дотримання вимог кожного з наведених етапів (без ігнорування будь-якого) дозволить банкам поліпшити управління кредитним портфелем та уникнути непередбачуваних збитків [36, с. 19].

У банківській практиці використовують різні методи управління кредитними операціями банку, більшість із них заснована на базових теоріях управління активами. Серед методів управління активами традиційно виділяють метод загального фонду коштів, метод конверсії фондів, метод розподілу активів, серед методів управління пасивами в банківській практиці набули поширення методи управління резервною та кредитною позиціями. Сучасні науковці залежно від оцінки ліквідності як запасу або потоку обирають метод управління ліквідністю. Так, якщо ліквідність оцінюється як запас, доречне обрання коефіцієнтного методу, у випадку розгляду ліквідності як потоку - метод аналізу грошових потоків або матричний метод (GAP) [37, с. 301].

Методи управління кредитним процесом, які застосовуються на етапі його формування, доцільно досліджувати на трьох ієрархічних рівнях, починаючи з найнижчого - рівня окремої позички через рівень кредитного портфеля і закінчуючи рівнем банку. При цьому пропонуємо використовувати на рівні окремої позички такі методи, як аналіз кредитоспроможності позичальника, аналіз та оцінку кредиту; на рівні кредитного портфеля - диверсифікацію, лімітування, створення резервів, страхування, продаж кредитів, сек'юритизацію; на рівні банку - економічні показники, авторизацію [38].

Контроль та оцінку кредитного процесу слід проводити від загального до конкретного, на всіх рівнях у такій послідовності: кредитний моніторинг, оцінка і контроль якості кредитного портфеля, управління проблемними кредитами.

Управління кредитним процесом банку запропоновано розглядати за допомогою двох підходів - традиційного та нетрадиційного. Такий поділ випливає із протилежних способів та методів, які існують в прийнятті рішень щодо управління кредитним портфелем. Традиційній портфельній теорії притаманна інтуїція та суб'єктивізм. Нетрадиційна (сучасна) портфельна теорія базується на економіко-математичних методах та моделях, активно застосовує комп'ютерну техніку [39, с. 72].

Механізм управління ризиком кредитних операцій має на меті передусім зменшення впливу зазначених чинників на кредитну діяльність банку, більшість яких можна нівелювати шляхом розробки і реалізації адекватної кредитної політики та раціоналізації відносин комерційного банку із позичальниками на всіх етапах організації кредитного процесу шляхом посилення контролю у процесі здійснення позичкових операцій. Слід зауважити, що у більшості комерційних банків України недосконала технологічна схема організації кредитного процесу і в першу чергу - аналітичної роботи з оцінки кредитоспроможності клієнта, що часто має формальний характер, а використовувані системи показників недостатньою мірою охоплюють ці різноманітні аспекти діяльності позичальника [40, с. 95].

Методи управління кредитними операціями на основі ризику поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

Основною метою управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту є впровадження заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку за окремою кредитною операцією у разі настання кредитного ризику.



Рис. 1.6. Методи управління кредитними операціями

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

1. Аналіз кредитоспроможності позичальника.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

- оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

- прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

2. Аналіз та оцінка кредиту.

Оцінювання кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми та строків позички меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з даною угодою.

3. Структурування позики.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позички.

Основні структурні параметри кредиту:

- обсяг (сума позички);

- строки;

- умови видачі;

- графік погашення;

- забезпечення;

- ціна (процентна ставка).

4. Документування кредитних операцій.

Процес документування позички полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів.

Стандартна форма кредитного договору складається з таких обов'язкових розділів:

- боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також вказано процентну ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;

- забезпечення;

- обмежувальні умови;

- гарантії позичальника , які засвідчують, що вся надана ним інформація достовірна;

- відповідальність сторін за невиконання договірних зобов'язань.

5. Контроль за наданим кредитом та станом застави.

Перевірка кредитів - неодмінна умова успішного здійснення банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку [41, с. 29].

Потрібно відзначити, що у вітчизняній банківській практиці при оцінці основних методів управління ризиком на рівні кредитного портфеля головним чином виділяється три основні методи:

1) лімітування; 2) диверсифікація; 3) формування резервів.

І якщо формування резервів є обов'язковим засобом управління кредитним ризиком, регламентованим відповідними нормативними актами Національного банку України, то решта методів можуть розглядатися з точки зору їхнього використання чи невикористання відповідно до тих пріоритетів і цілей кредитної політики, котра розробляється вітчизняними банківськими установами згідно того, як саме вони позиціонують себе на кредитному ринку та наскільки ризиковою їм видається обрана стратегія організації кредитних відносин із клієнтами [42, с. 87].

На сьогодні домінуючу роль у вітчизняній банківській практиці управління ризиком кредитних операцій відіграє лімітування. Завдяки встановленню лімітів кредитування банки можуть уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику. Ліміти можуть встановлюватись за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, кредитування в іноземній валюті. Лімітування використовується також для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позичок. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеженням величини кредитних ресурсів філій банку та іншими обмеженнями.

Окрім того, важливо зазначити, що оптимізація структури наявного у комерційних банків портфеля виданих позичок повинна здійснюватися також і за допомогою диверсифікації [43, с. 157]. Як відомо, кредитний ризик банку зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних операцій серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності, клас кредитоспроможності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Водночас, необхідно розуміти, що хоч диверсифікація і є важливим методом зниження ризику кредитних операцій, проте вона не може звести цей ризик до нуля. Адже на діяльність банку впливають зовнішні чинники, які не пов'язані із вибором конкретних об'єктів вкладення кредитних ресурсів, а тому на них не може вплинути диверсифікація. Відтак використання даного методу може мати лише обмежений характер і є найбільш оптимальним у поєднанні із іншими методами управління кредитних операцій і зниження кредитного ризику.

Що ж стосується існуючої методики розрахунку і формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку, то, вона потребує вжити певних заходів щодо її удосконалення. Вцілому вирішення проблемних аспектів у чинній методиці формування резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків має ґрунтуватися передусім на підвищенні якості оцінки кредитного ризику банку у взаєминах із позичальниками, а також встановленні більш жорстких вимог у розроблених Національним банком нормативах створення резервів з огляду на об'єктивні проблеми функціонування економічної системи перехідного періоду.

Проблеми управління кредитними процесами вітчизняних комерційних банків доцільно розділити на зовнішні та внутрішні. На зовнішні фактори комерційні банки безпосереднього впливу не мають, в основному вони можуть тільки їм підпорядковуватись і до них адаптуватись. Опосередкований вплив банків на зовнішні проблемні фактори може проявлятись через лобіювання банківськими групами своїх інтересів на законодавчому та політичному рівнях при наявності і “силі” таких груп. Так, до основних зовнішніх проблемних факторів, що негативно впливають на кредитні процеси банків України, слід віднести нормативно-правові та загальноекономічні фактори [44, с. 17].

Підсумовуючи, потрібно відзначити необхідність забезпечення комплексного управління процесом здійснення кредитних операцій, а також оптимізації організаційних можливостей управління кредитними операціями з точки зору розподілу функціональних обов'язків між відповідними підрозділами банку.

Використання основних методів управління кредитними операціями комерційного банку може надати можливості суттєво підвищити ефективність функціонування банківських установ та активізувати кредитний процес, спрямований на збільшення вкладень у реальний сектор економіки.

1.3 Контроль за процесом проведення кредитних операцій

Вихід економіки України з кризи характеризується позитивною динамікою процесів кредитування. Це є об'єктивним процесом відновлення економіки, збільшення кредитоспроможності економічних суб'єктів. Однак незважаючи на деяке пожвавлення, банківське кредитування все ще залишається занадто слабким, щоб стати реальним каталізатором економічного зростання в Україні [45, с. 28].

Забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій вимагає від комерційного банку організації постійного моніторингу всіх стадій реалізації кредитного процесу. Проведення моніторингу кредиту починається відразу після надання позики клієнту (отримання ним позики). Основна мета, яку ставить банк при здійсненні контролю за ходом кредитних операцій, полягає у налагодженні ефективної організації кредитного процесу і пошуку досконаліших механізмів кредитування [46, с. 46].

Банківський контроль та управління кредитним процесом -- необхідна передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

Моніторинг кредитних операцій полягає у постійному контролі за станом виданого кредиту. Такий контроль допомагає вчасно виявити проблеми з погашенням заборгованості за кредитом і вжити відповідних заходів. Крім того, моніторинг кредитних операцій дає змогу перевірити відповідність дій працівників кредитного відділу основним вимогам кредитної політики банку. Механізм кредитного моніторингу має бути закріплений у відповідних банківських інструкціях і положенні банку "Про кредитування" [47, с. 279].

Контроль за кредитними операціями відіграє важливу роль в управлінні кредитним портфелем банку, адже банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлюють рівень відсоткових ставок і розмір комісійної винагороди.

Кредитний моніторинг - частина стратегії поліпшення якості управління кредитними ризиками, що в свою чергу є передумовою підвищення ефективності банківської діяльності та конкурентоздатності банку [48, с. 156].

Відповідно до цього основна мета кредитного моніторингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад встановлений рівень. Головна вимога до процедури кредитного моніторингу - це постійний контроль та оцінка рівня кредитного ризику. До основних факторів, що впливають на рівень ризику кредитної операції, можна віднести зміну фінансового стану позичальника, зміну ринкової вартості та ліквідності застави, порушення графіка погашення відсотків і заборгованості за кредитом. Згідно зі статистичними дослідженнями, 80 % проблемних кредитів виникають внаслідок недостатнього контролю за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація кредиту, помилки у кредитному договорі, породжують близько 20 % проблемних кредитів.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати по різним причинам, найбільш розповсюдженими з який є: помилки і недогляди самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позичку; фактори, що не знаходяться під контролем банку.

Серед причин непогашення позичок, що залежать від самого банку, слід зазначити:

- пільгове кредитування інсайдерів здатне призвести до серйозних проблем завдяки послабленню уваги питанням забезпечення кредиту. Це кредитування пов'язаних осіб банку на пільгових умовах або у особливо великих розмірах;

- агресивна кредитна політика банку та намагання одержати якомога більший дохід від кредитних операцій. Зазвичай портфель кредитів є найважливішим джерелом доходів банку. Проте не можна допускати, щоб прагнення максимально збільшити доходи переважало вимогу додержуватися загальновизнаних принципів кредитування, оскільки це може призвести до надання надмірно ризикових кредитів або до надання їх на незадовільних умовах;

- недотримання основних принципів (умов) кредитування. З різних причин керівництво банку може надавати кредити, що супроводжуються невиправданим ризиком або незадовільними умовами, розуміючи при цьому, що воно порушує принципи кредитування;

- недостатня інформація про позичальника. Банк повинен мати вичерпну фінансову документацію та відповідні статистичні дані за усі звітні періоди. У кредитних справах повинна міститись також інша важлива інформація про кредити (мета позики, плани та джерела погашення, дані погашення кредиту, перевірка виконання кредитної угоди, зовнішня інформація про позику тощо);

- недоліки при погашенні позик. Неспроможність банку погасити позику може спричинитися у випадках, коли не чітко визначено порядок погашення. Поширеною є ситуація, коли банк підписує угоду з позичальником про порядок погашення позики, але виявляється неспроможним стягувати виплати основної суми позики, зокрема при наявності у кредитній угоді або документах, які її супроводжують, суто формальних умов, що не надають банку можливостей для впливу на позичальника або іншу сторону з метою повернення позики;

- недооцінка управління кредитними ресурсами. Банк повинен уникати легковажного ставлення до власної кредитної діяльності (недостатній нагляд за старими позичальниками, за позичальниками, добре відомими банку, покладання на усну інформацію, одержану від позичальника, замість фінансових даних; оптимістичне ставлення до оцінки недоліків кредитної функції, якщо подібні банк у минулому вже переживав і спромігся здолати їх);

- недостатній контроль та супроводження кредитів. Багато позик, які на початку виглядають як цілком нормальні, згодом стають проблемними і навіть призводять до збитків внаслідок недостатнього нагляду;

- непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підрозділів банку, що беруть участь у видачі та супроводженні кредиту. Відповідні працівники повинні вміти аналізувати фінансову документацію та одержувати іншу кредитну інформацію, оцінювати її, охороняючи у такий спосіб інтереси банку під час надання кредиту та контролю за виконанням кредитної угоди;

- невиважений підхід до ризиків. Рішення про видачу кредиту повинно спиратися на розсудливий та тверезий підхід до кредитування та відбору ризиків, на які банк готовий іти;

- видача кредитів у занадто великих обсягах. З точки зору ймовірності збитків надавати занадто великий кредит позичальнику, фінансовий стан якого хороший, так само небезпечно, як і надавати занадто ризиковий кредит. Кредити, сума яких перевищує можливості позичальника і тому ставить під сумнів погашення, вважаються ненадійними;

...