Банківська система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

1.2 ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.3 ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЯК ОСНОВНА ЧАСТИНА СУЧАСНОЇ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

2.1 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ - ГОЛОВНА ЛАНКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.2 КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА НЕДОЛІКИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.2 ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій.

Роль банківської системи в сучасній ринковій економіці України величезна. Вона виконує найважливіші макроекономічні функції, пов'язані з трансформацією заощаджень в інвестиції і забезпеченням безперебійного функціонування системи розрахунків в народному господарстві. Правильна організація банківської системи необхідна для нормального функціонування господарства країни. На основі відповідних національних економічних програм, що вводяться, їх часткової і повної реалізації, реформування і модернізації окремих секторів економіки необхідно розглянути найближчі перспективи економічного розвитку країни.

Метою дослідження курсової роботи є поглиблення знань про характеристику, економічний зміст, проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є банківська система як не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Об'єктом курсової роботи є банківська система України та її функціонування.

Актуальність курсової роботи зумовлена тим, що, оскільки банківська система виступає як об'єкт державного керування, необхідно досить чітко усвідомити, що до неї входить, з яких елементів вона складається.

Банки і банківська система - не звичайні економічні структури, їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять - банк, банківська система.

Завданнями курсової роботи є:

1. Пояснити значення банківської системи;

2. Охарактеризувати банківську систему України, її елементи - Національний Банк України та комерційні банки, їх функції та роль;

3. Дослідити проблеми та перспективи розвитку банківської системи України;

4. Зробити висновки по даному дослідженню.

економічний національний банк держава

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ БАКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

Банківська система - складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

Досліджуючи банківську систему будь-якої країни, необхідно враховувати, що її сучасний стан це результат тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.

Банк в економічному розумінні -- це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:

· акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;

· вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

· безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання -- повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках[15; с. 12].

З розвитком ринкової економіки виникає потреба в створенні адекватної фінансової інфраструктури, яка включає фінансові ринки та фінансово-кредитні інститути, що обслуговують їхнє функціонування. Центральною ланкою при цьому є банки, які відіграють ключову роль у стабілізації фінансової системи, обслуговуванні грошового обігу, забезпеченні суб'єктів господарювання кредитними засобами. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчить про те, що стан банківської системи є індикатором стану всієї економіки.

Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища. Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв 'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

* відносно окремих банків як її структурних елементів;

* відносно інших подібних великих систем, які функціонують

* в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків[13; с. 23].

Банківська система не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів, усі банки в сукупності є системою. Саме в системі окремі елементи виконують функції орієнтовані на досягнення певних загальних цілей. Банківська діяльність не може бути реалізована поза системою, поза підпорядкуванням єдиним правилам ведення операцій, поза опорою на центр із його функціями, що поєднують діяльність системи. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, що виникають між ними.

Світова практика знає кілька типів банківської системи:

1) розподільна централізована банківська система;

2) ринкова банківська система;

3) банківська система перехідного періоду.

Розподільна централізована система - це така система, коли в країні існує по суті єдиний державний монобанк, що має розгалужену мережу філій по всій країні. Така система склалася в СРСР і в ряді колишніх соціалістичних країн, де існувала виняткова монополія держави на банківську діяльність.

На противагу розподільній системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт господарської діяльності (а не тільки державної) може створити банк. В ринковому господарстві функціонує безліч банків з децентралізованою системою управління. Банки не відповідають по зобов'язанням держави, так само як держава не відповідає по зобов'язанням банків.

Банківську систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що окремі частини (різні банки) зв'язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна іншу. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною - з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть влитися нові банки, що заповнюють специфіку цілого. Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв'язками, що утворять єдине ціле. У системі всі елементи служать цілому, але кожний з них служить по-своєму і відповідає за себе.

Банківська система - "самоорганізуюча", оскільки зміна економічної кон'юнктури, політичної ситуації неминуче призводить до автоматичної зміни політики банку. Банки, що не прийняли міри, що враховують мінливі події, неминуче виявляються в скрутному економічному стані, втрачають клієнтів, несуть збитки, а в результаті можуть і збанкрутувати[8, с. 56].

Банківська система не знаходиться в статичному стані, навпаки, вона постійно в динаміці. Це означає, по-перше, що банківська система як ціле весь час знаходиться в русі, а також удосконалюється. По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між самими банками.

Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово-кредитну політику підлеглий, як правило, парламенту або виконавчій владі. Комерційні банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установлюваними центральним банком, що здійснює контроль і нагляд за ними.

Банківська система - форма організації функціонування в країні спеціалізованих кредитних установ, що склалася історично і закріплена законами. Як грошова і фінансова системи, банківська система несе на собі значні національні риси, вона формується і перетвориться під впливом цілого комплексу факторів, характерних для даного регіону: природні і географічні умови, клімат, національний склад населення, його заняття і промисли, контакти із сусідами, торговельні шляхи й інші.

Банки являють собою організаційні структури фінансового ринку, кредитні організації, у задачу яких входить комплексне здійснення операцій по залученню тимчасово вільних засобів, нагромаджень і заощаджень фізичних і юридичних осіб, по розміщенню акумульованих ресурсів від свого імені на основі зворотності, терміновості і платежів відповідно до доручень їхніх клієнтів, тобто банки є носіями комплексу специфічних функцій, таких, як перерозподільної, контрольна, економії витрат звертання, але насамперед акумуляції засобів, посередницької функції регулювання грошового обігу[9, с. 35].

1.2 ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Процес становлення банківської системи України охоплює два періоди:

1. етап формування провідних інститутів (1991-1993рр.);

2. етап стагнації і наростання кризових явищ.

Становлення банківської системи розпочалося з прийняттям у 1991р. Закону України "Про банки та банківську діяльність", хоча саме реформування банківської системи з метою її пристосування до ринкової економіки почалося ще в СРСР у період перебудови, коли й виникли перші комерційні банки.

Зокрема, в роки першого періоду швидко зростала чисельність банків, збільшувався персонал їх працівників та зростали обсяги операцій з клієнтами. Вже тоді було сформовано дворівневу структуру банківської системи, розроблено основні нормативно-законодавчі акти, розпочалося впровадження нових банківських технологій, нагромаджувався досвід регулювання монетарної сфери.

Водночас, кількісні та якісні зміни гальмувалися загальною економічною кризою, наростанням тіньового обороту капіталу, відсутністю системи страхування депозитів і кредитів та відпливом капіталу за межі України. Негативні процеси стагнації й кризи банківської системи зумовили скорочення кількості банків із зареєстрованих у 90-і рр. 238 комерційних банків до 158 усередині 2002 року. Прогресивним явищем могло стати об'єднання банківських установ з метою нарощування виробництва їх специфічного продукту - банківських послуг. Але дозволом Закону України "Про банки і банківську діяльність" створювати холдингові компанії і банківські союзи скористалися лише три пари банків. Під тиском інших негативних економічних процесів відбувається уповільнення нарощування банківського капіталу і погіршення фінансового стану банків. Невирішеними залишаються проблеми кредитного потенціалу комерційних банків, їх кількість і диверсифікація банківського продукту[8, с. 121].

Створена в 1991 р. банківська система незалежної України була досить слабкою, але вона вже відігравала певну роль у функціонуванні нашої економіки. З того часу в розбудові цієї системи зроблено досить багато. Так, у 2000 р. прийнято нову редакцію закону "Про банки та банківську діяльність", і відбулись певні зрушення в самій банківській системі[2].

На сьогодні в банківській системі діють колективні й державні банки. На державній формі власності базується діяльність Державного комерційного спеціалізованого ощадного банку України (Ощадбанк) та Українського експортно-імпортного банку (Укрексімбанк). Решта банків діють на основі колективної форми власності. За організаційною формою -- це переважно (близько 90 %) акціонерні банки, і трохи більше 10 % -- пайові.

З ухваленням нової редакції Закону України "Про банки та банківську діяльність" у загальній організації банківської системи починають відбуватися важливі зміни. Найбільш суттєві нововведення такі:

· Вперше передбачено створення кооперативних банків, їх мета не отримання прибутку, а забезпечення взаємного кредитування. Усі кооперативні банки поділяють на місцеві та центральні з чітким розподілом функцій. Місцеві акумулюють ресурси, а центральний кооперативний банк централізує ці ресурси і перерозподіляє їх з метою посилення можливостей для забезпечення кредитування суб'єктів господарювання. Центральному кооперативному банку передається й контроль за всією мережею тих регіональних кооперативних банків, які входять у його систему;

· За відповідним положенням прийнятого закону вводиться і спеціалізація банків. Це, безперечно, важливий крок у розвитку банківської системи, яка (за винятком Ощадбанку) представлена тільки універсальними банками. Передбачаються такі види спеціалізованих банків: а) ощадні; б) інвестиційні; в) іпотечні; г) розрахункові;

· Усі банки за розміром мінімального статутного фонду поділяються на місцеві кооперативні банки (1 млн євро), банки, які діють на території однієї області (3 млн євро), та ті, що діють на всій території України (5 млн євро).

Розвиток банківської системи в Україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім подоланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господарство країни в останні роки.

Банківська система взаємодіє з іншими системними структурами, з якими вона створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність[8, с. 150].

До таких загальних рис можна віднести:

1. поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

2. динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

3. закритість системи. Банківська система є системою "закритого типу", що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено вести суто банківську діяльність. Більше того, багато банківської інформації є за законом банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;

4. саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його "нішу" негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992--1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

1. дворівневу побудову;

2. поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

3. централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

4. наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

5. гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи[11; с. 161].

Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні.

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника -- 20% [5]), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [6; с. 86], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу) [5].

Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків -- це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Станом на 01.10.2013 року в Україні було зареєстровано 193 банки[Додаток 1]. Разом із тим, якщо поглянути на кількість банків та їх філій у розрізі регіонів [Додаток 2], то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.

По суті, така велика кількість банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб[14].

1.3 ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру. Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, уже в 1990р. розпочалося розроблення проекту Закону України "Про банки і банківську діяльність". Але найімовірніше малося на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці[11, с. 28].

Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом "Про банки і банківську діяльність", ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

· дворівнева побудова;

· чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

· функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

· ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;

· організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;

· незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

· формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін. [2].

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів[Додаток 3]. У Законі України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону[2; с. 4].

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.

На сформованій цим Законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.

РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЯК ОСНОВНА ЧАСТИНА СУЧАСНОЇ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

2.1 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ - ГОЛОВНА ЛАНКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Характерною рисою банківської системи є її дворівнева побудова, гнучке поєднання поглибленого, централізованого регулювання діяльності кожного окремого банку і сукупності всіх банків у цілому зі збереженням повної економічної самостійності, незалежності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного банку.

Вищий рівень сучасної банківської системи України становить центральний (національний) банк - НБУ. На ньому зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань грошово-кредитної сфери і підтримання сталості національних грошей. Базовий нижчий рівень сучасної банківської системи України складають ділові комерційні банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Вони забезпечують кредитне обслуговування економічних суб'єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції, маючи на меті отримання прибутку[14, с. 68].

НБУ створений згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» і діє на підставі Закону «Про Національний банк України»[3]. Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

· емісія грошей та організація їх обігу;

· є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

· організація розрахунків між банками;

· обслуговування державного боргу країни;

· проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

· видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

· контроль за діяльністю комерційних банків.

Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, "банком банків" і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.

Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обігу України.

Національний банк України було організовано у 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві і 24 обласні управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділів НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, що очолює Голова Правління.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб'єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних установах.

НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на проведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківською системою України, надає кредити уряду. На нього покладене виконання операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговуванню внутрішнього державного боргу.

Крім того, на Національний банк покладене виконання операцій, зв'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом міністрів, встановлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організує операції з монетарними металами.

Отже, функціонування НБУ в банківській системі спрямоване на створення оптимальних умов для функціонування кредитної системи, ефективного кредитного обслуговування суб'єктів ринкових відносин.

2.2 КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ УКРАЇНИ

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, здійснюючі різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на початках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і привернутий фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондової біржі», «Про аудит», «Про іноземні інвестиції», «Про заставу» і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їх діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Комерційні банки виконують певні функції:

1) утворення платіжних засобів, тобто на їх базі виникають кредити, гроші, чеки, банківські векселі, ощадні сертифікати;

2) забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення і організація розрахунків в економічній системі та організація платіжного обороту;

3) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень держави, підприємницьких структур та населення.

4) кредитування окремих суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних і фізичних осіб, а також держави;

5) кредитне-фінансове обслуговування внутрішнього та зовнішнього господарського обороту;

6) облік векселів та операції з ними;

7) збереження фінансових та матеріальних цінностей,

8) довірче управління майном клієнтів (трастові операції).[13, с. 238]

В наш час комерційні банки поряд з іншими кредитними інститутами здійснюють нехарактерні в минулому для них операції що включають операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредитно-фінансових операцій по обслуговуванню населення. Така тенденція є наслідком розширення сфери банківських послуг, підвищенням їх якості, зростанням конкуренції по залученню перспективних клієнтів. Виконання комерційним банком широкого спектру банківських операцій направлена на реалізацію головної мети його діяльності - одержання максимального прибутку.

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА НЕДОЛІКИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Позитивні зміни, які відбулися в банківській системі за час незалежності України, не відкидають і тих проблем, які притаманні цій системі, їх можна звести до таких моментів.

· Рівень капіталізації банківської системи невеликий (на початок 2009 р. банківський капітал становив усього близько 5 % від ВВП). Про це свідчить і відносно малий обсяг активів наших банків. Досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів.

· Наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків.

· Конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників[10].

Розглядаючи банківську систему України з практичного аспекту, варто наголосити на тих проблемах, що стоять перед банками і впливають на формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі.

До основних проблем слід віднести:

1. зменшення основного капіталу банків, неможливість банків підвищити розмір статутного капіталу відповідно до чинного законодавства;

2. заборгованість господарських суб'єктів перед банками, значний обсяг неповернутих кредитів, що впливає на стан банківських активів;

3. висока залежність низки банків від стану державного і місцевих бюджетів;

4. нехтування питаннями освоєння перспективних банківських технологій, можливістю впроваджувати банківський менеджмент і маркетинг;

5. концентрація зусиль банків на отриманні спекулятивного прибутку і недостатня увага до кредитування реального сектора економіки;

6. слабкий банківський нагляд за функціонуванням банківської системи, недостатній захист інтересів вкладників, акціонерів і пайовиків;

7. недоліки чинного законодавства, неврегульованість багатьох юридичних аспектів діяльності банків, небанківських фінансових установ, відсутність системи страхування вкладень громадян, організації процедур сканування, реструктуризації та банкрутства банків.

На розвиток банківської системи України впливають й інші фактори. Це насамперед суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, обґрунтовані та загальновизначені концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки, монополізація банківської справи.

Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості в країні, зменшення доходів, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, низька якість активів, недовіра вкладників до банків, повільний розвиток малих підприємств і податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру тощо), нераціональна територіальна структура банківської системи, недоліки у фінансуванні зовнішньо-експортних операцій.

Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку народногосподарського комплексу, але й стратегічними цілями, пов'язаними з прагненням нашої країни до вступу у Світову торговельну організацію та в Європейський союз. Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному напрямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової лібералізації фінансових ринків[11, с. 160].

Економіка України вже доволі глибоко інтегрувалася у світовий економічний простір, посилилися ці процеси з 2006 року, коли вона набула статусу ринкової. З іншого боку, молода вітчизняна ринкова економіка майже з перших кроків ступила на шлях випробувань як стосовно внутрішніх факторів - політична та економічна нестабільність, так і зовнішніх - високий рівень залежності від експорту та імпорту. Майже 80 % вітчизняного споживчого ринку покривається за рахунок імпорту.

Стосовно банківської системи, то вона з набуттям національною економікою статусу ринкової стала однією з найпривабливіших галузей для інвестування з боку іноземних інвесторів.

Глобальна економіка має як переваги, так і негативні риси. По-перше, світова економічна криза торкнулася майже всіх держав, як розвинутих, так і тих, котрі розвиваються. Не оминула фінансово-економічна криза й Україну та зачепила майже всі галузі вітчизняної економіки. Першою удар прийняла банківська система - знизився рівень довіри до банків, відбувся відтік ресурсів, криза неплатежів за кредитами, банкрутство банків. Потім ланцюжком пішли торгівля, будівництво, ринок нерухомості, експортно-залежні підприємства та інші.

За наслідками кризи економіка країни знаходиться в умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, то ж залишається єдиний шлях виходу України з кризи - це реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності всіх без винятку галузей економіки. Показники роботи банківської системи, яка являє собою фінансову основу економіки, залежать від інших галузей. Тож саме вона зацікавлена в формуванні режиму максимального сприяння бізнесу.

Сьогодні найголовнішою проблемою розвитку як банківської системи, так і фінансового ринку в цілому є те, що банківська система майже 2,5 року не проводить активних операцій на кредитному ринку. З огляду на те, що кредитний портфель являє собою левову частку активів банків - 80,4 % за станом на 01.08.2013, можна стверджувати, що банківська система знаходиться на стадії стагнації. Це дає підстави стверджувати, що вона належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Причин такої ситуації фахівці та експерти вже назвали не мало, на їх погляд - це високі банківські ризики на вітчизняному фінансовому ринку[6, с.187].

Сьогодні за офіційною статистикою біля 12 % кредитів класифіковано як прострочені, однак у портфелі кожного банку є доволі високий відсоток пролонгованих кредитів на основі «зм'якшення умов кредитних договорів» або умов кредитування. Фінансово-економічна криза, в яку першою ввійшла банківська система, продемонструвала, що на кредитному ринку кредитор має потребу в розширенні наявної інформації про позичальника, наявність тіньового бізнесу робить неможливим відрізнити фірму з високим ступенем ризику від надійного позичальника. Це призводить до того, що позичкові кошти часом не находять шляху до підприємств з достатньо високими інвестиційними можливостями. Тобто кредити отримують підприємства, які є ненадійними позичальниками, що гальмує розвиток економіки. Слабка законодавча база не дає можливості кредитору відслідковувати виконання окремих умов кредитних договорів. Таким чином, кредитор не має можливості знизити свої ризики, тому зменшує кредитні потоки, а економіка не отримує коштів, що зменшує її зростання. Таку ситуацію яскраво підтверджує 2010 рік - банки більше коштів спрямовували в ОВДП, ніж на кредитний ринок. За сім місяців поточного року кредитний портфель банківської системи зменшився на 2,9 %, а вкладення в ОВДП зросли на 6,2 %.

Сучасний стан економіки потребує відтворювального розвитку підприємств, що вимагає тісної взаємодії з банками - отримання кредитів, 13 нових форм розрахунків тощо. Деякі кроки у цьому напрямку банки повинні робити самостійно - відновлювати інструменти кредитного ринку, втілювати нові, прогресивні форми розрахунків в економіці. Наприклад, введення кредитних ліній, які повинні доповнюватися накопичувальними вкладами, депозитами, поширення акредитивних форм розрахунків, лізингу[10].

3.2 ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі розвитку і потребує її подальшого вдосконалення. Механізм функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від обґрунтованого й ефективного визначення змісту діяльності банківської системи України, що розкривається в її головних напрямах, до яких належать:

· закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальний зміні внутрішнього валового продукту (ВВП);

· забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних суб'єктів національної економіки;

· підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;

· стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему підвищенням гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтацію комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;

· зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

· стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків збільшенням обсягів довгострокового кредитування;

· подальше скорочення частки готівки в обігу;

· утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримання купівельної спроможності національної валюти;

· покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень;

· підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

· продовження забезпечення процесу «дедоларизації» національної економіки активізацією привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;

· поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

· забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;

· ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;

· сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залучення інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки[13, с. 233].

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування ефективної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах. До недоліків нормативного регулювання слід віднести і нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо. Подолання зазначених вище недоліків сприятиме розширенню банківського бізнесу, стабілізації банківської системи країни. Практична роль банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. Водночас ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного використання.

За сучасних умов банківська система України відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та інші економічні і соціальні досягнення держави[12, с 145].

ВИСНОВКИ

Отже, банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Дослідивши тему курсової роботи, можна зробити такі висновки:

1. під банківською системою розуміють історично складену і законодавче закріплену систему організації банківської справи в країні. Банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку;

2. прийнятий у 1991 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність" перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними;

3. банківська система спроможна виконувати три такі функції : трансформаційну; створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна);

4. до специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести: дворівневу побудову; поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків; гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему;

5. становлення банківської системи розпочалося з прийняттям у 1991р. Закону України "Про банки та банківську діяльність".Створена в 1991 р. банківська система незалежної України була досить слабкою, але вона вже відігравала певну роль у функціонуванні нашої економіки;

6. розвиток банківської системи в Україні на сучасному етапі становлення ринкового господарства обумовлено передусім подоланням кризи і піднесенням, яке переживає народне господарство країни в останні роки;

7. коли процес ринкової трансформації завершиться і розпочнеться етап економічного зростання, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. І тоді неминучим буде широкомасштабне проникнення в Україну іноземних банків, витіснення національного капіталу з цієї сфери іноземним;

8. не дивлячись на позитивні зміни, які відбулися в банківській системі України за останні роки, проблеми все ж таки існують: рівень капіталізації банківської системи невеликий; досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів; наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування; конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників. Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема.

Щодо пропозицій для подальшого розвитку банківської системи України, то на мою думку, їх можна сформулювати так:

1. Для поліпшення фінансового стану комерційним банкам, слід більше уваги приділяти поліпшенню якості активів (передусім - кредитного портфеля, дебіторської заборгованості) і відображати в балансах та інших статистичних звітах реальний стан своїх активів;

2. Потребує зміни структура активів: щоб отримувати процентні прибутки, генерувати власні кошти, швидшими темпами підвищувати рентабельність тощо, слід збільшувати саме робочі (процентні) активи. Для цього банкам потрібно мати можливість вкладати кошти у високодохідні проекти;

3. Щоб уникнути додаткових витрат, банкам слід провадити виважену процентну політику стосовно ставок за залученими та розміщеними коштами, а також привести у відповідність терміни повернення активів і зобов'язань.

Отже, саме використання таких заходів в подальшому сприятиме розвитку, підвищенні фінансової та економічної стабільності, стійкості вітчизняної банківської системи та її інтеграції до міжнародної банківської рівня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

3. Закон України «Про Національний банк України»

4. Указ Президента станом на 14 липня 2000 року №891 “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її роді у процесах економічних перетворень».

5. Офіційний сайт НБУ http://www.bank.gov.ua

6. Василик О.М. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської системи України // Банківська справа.-1998.

7. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. - Київ: Знання, 2006.

8. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 602 с.

9. Демківський А.В., Івасів Б. С. Основи банківської справи: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

10. Кротюк В. Фінансовий стан банків України у першому півріччі 2010 року та шляхи підвищення ефективності їхньої діяльності. / В. Кротюок // Вісник НБУ. -- 2010 -- №9.-С.З-9;

11. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В.В., Маслов С.І. Основи банківської справи: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

12. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

13. Ж.В. Банківська справа: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

14. Савлук М.І. Грошово-кредитна політика Національного банку України, банківської системи в Україні та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. - 1999.

15. Тиркал Р.І. Банківська справа: Навчальний посібник.- Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

Размещено на Allbest.ru

...