Національний банк України: основні функції і методи кредитно – грошового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджементу логістиги та туризму

Кафедра менеджменту організацій

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Національний банк України: основні функції і методи кредитно - грошового регулювання»

Бердника Максима



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування Національного банку України

1.1 Роль Національного банку України в економіці

1.2 Статус Національного банку України

1.3 Функції Національного банку України

Розділ 2. Сучасна грошово-кредитна політика Національного банку України

2.1 Структура та керівні органи Національного банку України

2.2 Аналіз грошово-кредитної політики Національного банку України

2.3 Заходи валютного регулювання НБУ

Розділ 3. Наглядова та регулятивна діяльність Національного банку України

3.1 Регулювання діяльності банків України

3.2 Реєстрація та ліцензування банків НБУ

3.3 Нагляд Національного банку України, інспектування та припинення діяльності банків

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Національний банк України - найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З'явившись відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забезпечити стабільність гривні - національної грошової одиниці.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабілізації гривні. Національний банк України у відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. національний банк україна кредитний

Актуальність курсової роботи. В сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти. Актуальність теми курсової роботи полягає насамперед в аналізі роботи Національного банку України, виявлення недоліків, які допущені в грошово-кредитній політиці попередніх років, та вдосконалення грошово-кредитної політики, аналіз становища НБУ його призначення, статус, структуру, функції та операції, роль та значення НБУ в грошовому обороті країни. По показниках діяльності Національного банку України, можна також охарактеризувати стан економіки країни, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрямок економічного розвитку країни. На Національний банк України покладено відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері в межах країни, він виступає емісійним центром готівкового обігу, валютним органом, органом банківського регулювання. Цим обумовлена актуальність теми “Національний банк України: основні функції і методи кредитно -грошового регулювання»

Метою роботи є вивчення ряду питань, що стосуються умов реалізації Національним банком України своїх функцій, розкриття механізму регулювання банківської діяльності країни.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань дослідження:

1. Проаналізувати роль Національного банку України в економіці.

2. Викласти статус Національного банку України.

3. Навести функції Національного банку України.

4. Дослідити структуру та керівні органи Національного банку України.

5. Здійснити аналіз грошово-кредитної політики Національного банку України.

6. Розглянути заходи валютного регулювання НБУ.

7. Дослідити механізм регулювання діяльності банків України.

8. Навести механізм реєстрації та ліцензування банків НБУ.

9. Проаналізувати принципи нагляду Національного банку України, інспектування та припинення діяльності банків.

Предметом дослідження є механізм банківського нагляду НБУ.

Об'єкт дослідження - НБУ.

Практичне значення дослідження полягає в дослідження сучасного стану банківського регулювання, що здійснює НБУ.

Інформаційна база дослідження представлена матеріалами нормативно-правових актів, навчальних посібників та підручників, наукових статей, статистичних збірників та Інтернет-джерел.



Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування Національного банку України

1.1 Роль Національного банку України в економіці

Обов'язкове існування Центрального банку в державі - органу, що здійснює грошово-кредитне регулювання та державний контроль за станом банківських установ, зумовлюється економічною необхідністю стабільного і безпечного функціонування всієї системи фінансових установ, уникнення кризових явищ, забезпечення впевненості у їхній діяльності з боку кредиторів і вкладників. Адже банки, на відміну від інших економічних суб'єктів ринку, містять загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, оскільки капітал банків - це лише невелика частка в їхніх сукупних ресурсах, тому що банки працюють переважно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників.

Вилучення коштів з банків одночасно великою кількістю вкладників може призвести банки до банкрутства, до порушень грошового обігу із значним ризиком переходу у кризу банківського сектору, а потім і в загальноекономічну кризу країни. Саме тому в державі постає нагальна необхідність утворення структури, що функціонуватиме для гарантії стабільності фінансової системи, її безпеки і здоров'я - банківського нагляду. І хоча безпосередньо такий банківський нагляд спрямований на підтримку надійності й ефективності окремих банків, проте його кінцевою метою залишається забезпечення стабільності й нормального функціонування всієї системи. Адже первинним та найважливішим призначенням банківського нагляду є збереження діяльності банків від фатальних ризиків та захист інтересів вкладників [14, с. 43].

Центральному банку відведено важливу роль у регулюванні економіки. Така роль визначається статусом центрального банку як монопольного органу щодо постачання суспільства грошовими коштами. Незважаючи на те, що в останні десятиріччя значущість емісійної активності центрального банку суттєво знизилась, виклики сьогодення, основою яких є нестабільність фінансових ринків і розвиток кризових явищ в світовій економіці, зумовлюють підвищення ролі емісійної функції центрального банку. Це пов'язано з тим, що у порівнянні з казначействами, діяльність яких обмежена рівнем дохідної частини бюджету і бюджетного дефіциту, центральні банки володіють більшим ступенем свободи, оскільки можуть випускати в обіг необхідну кількість грошей.

Це означає, що при виникненні кризових ситуацій вони у змозі надати дієву підтримку суб'єктам господарювання та уряду шляхом створення резервного фонду платіжних засобів для попередження їх банкрутств. У більшості країн надання такої підтримки суворо регламентоване законами про центральний банк і проводиться згідно з рішенням державних органів управління економікою. Наприклад, хоча більшість розвинених країн забороняє безпосереднє надання емісійних кредитів центрального банку уряду, а потреби уряду у додаткових коштах вирішуються через покриття дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх чи зовнішніх державних запозичень, не виключено, що цінні папери уряду (при обігу на вторинному ринку) осідають в портфелі центрального банку і фактично призводять до «завуальованого» покриття дефіциту державного бюджету за рахунок емісійного каналу центральним банком [19, с. 20].

Проте емісійна функція є далеко не основною, що визначає роль і значення центрального банку в сучасній економіці. Важливими сферами діяльності більшості центральних банків промислово розвинутих країн є: регулювання цінності національної валюти; проведення грошово-кредитної політики всередині країни; забезпечення кредитними ресурсами комерційних кредитних організацій (кредитор останньої інстанції для комерційних банків); підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку; виконання фінансових доручень уряду.

Цей широкий діапазон функціональних повноважень центральних банків підтверджує важливість їх регулятивної діяльності та впливу в системі сучасної фінансової архітектоніки. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк є єдиним емісійним органом, що «наповнює» грошима та регулює найважливішу складову ефективного функціонування господарства країни - банківську систему. Проте ринкова банківська система не в змозі працювати ефективно без розвинутого фінансового ринку, оскільки вплив грошово-кредитної політики центрального банку передається економіці через механізми грошового, валютного та фондового ринків. Тому від ефективності функціонування фінансового ринку залежить дієвість грошово-кредитної політики центрального банку, ступінь його незалежності у прийнятті та реалізації своїх рішень [23, с. 47].

Центральні банки відіграють ключову роль у фінансовій та економічній політиці різних країн світу. Такою ж мірою це стосується й України. Тому вибір моделі побудови, ролі та місця Національного банку також має відбуватися з урахуванням світового досвіду. Тут особливу роль відіграє раціональне співвідношення економічних реформ, стратегії і тактики розвитку економіки та наявність приватних інтересів, що при цьому враховуються. Саме від вибору ступеня самостійності НБУ та можливостей його впливу на розвиток економічних процесів значно залежить соціально-економічне становище держави, її економічний і політичний суверенітет [25, с. 26].

1.2 Статус Національного банку України

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст. 99 Конституції "забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України" [1;43].

Ст. 100 Основного закону передбачає: "Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом" [1;43].

Банківська система є однією з підсистем фінансової системи України. Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та комерційних банків. НБУ разом зі своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

Згідно статті 6 Закону "Про банки і банківську діяльність" "Національний банк України (…) є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України" [2;203]. НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст. 85, п. 18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України "призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України" [1;34].

За ст. 8 Закону "Про банки і банківську систему" НБУ є:

· центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

· емісійним центром;

· валютним органом;

· органом банківського нагляду;

· банком банків;

· державним банком;

· організатором міжбанківських розрахунків.

1.3 Функції Національного банку України

Згідно з чинним законодавством, за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон України "Про Національний банк України" визначає 19 функцій). Ключовими серед них є такі функції НБУ (рис.1):

Рис. 1. Функції НБУ

Розглянемо детальніше наведені функції НБУ.

Основним завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці -- гривні. Національний банк веде Книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір. Тепер, із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу, Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.

Виконання функції валютного органу означає, що НБУ є головним державним органом, який визначає валютну політику.

У сфері валютного регулювання НБУ:

-- складає разом із Кабінетом Міністрів платіжний баланс країни;

-- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

-- визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

-- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

-- видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій;

-- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

-- визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.

НБУ визначає структуру валютного ринку України й організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику та застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Девізна валютна політика здійснюється на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Відповідно до наданих повноважень у сфері валютного регулювання НБУ встановлює умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту.

На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Головною метою банківського нагляду і контролю є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Виконуючи функцію банку банків. Національний банк України з метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України. Виступаючи кредитором останньої інстанції, НБУ надає банкам кредити під програми їх фінансового оздоровлення. Рефінансування банків з 1994 р. здійснюється через кредитні аукціони, що забезпечує створення рівноправних умов доступу банків до централізованих кредитних ресурсів. З 1996 р. запроваджено механізм ломбардного кредитування, а з 1997 р. почалось здійснення операцій РЕПО під заставу державних цінних паперів.

Як банк держави Національний банк України організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування державного бюджету України. При функціонуванні механізму обігу цінних паперів на НБУ покладено виконання операцій з державними цінними паперами.

Відповідно до функції організатора міжбанківських розрахунків НБУ створив і запровадив із січня 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Нині всі банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських платежів (СЕП) НБУ, що дозволяє їм як здійснювати, так і отримувати платежі в режимі реального часу.

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави.



Розділ 2. Сучасна грошово-кредитна політика Національного банку України

2.1 Структура та керівні органи Національного банку України

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі- Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі -- Правління Національного банку).

Рада Національного банку:відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

затверджує Регламент Ради Національного банку України;

затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекта Державного бюджету України на наступний рік;

приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та впливу їх на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов'язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджета України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

е) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Рада Національного банку не може давати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рада Національного банку дає оцинкуй діяльності Правління Національного банку щодо виконання основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з означеним вище Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій.

2.2 Аналіз грошово-кредитної політики Національного банку України

Положеннями Закону України «Про Національний банк України» пріоритетною цілю грошово-кредитної політики визначено досягнення та підтримку цінової стабільності в державі [5]. Для виконання цієї цілі Національний банк України використовує наявні монетарні інструменти, у тому числі облікову ставку. Розроблення пропозицій щодо формулювання принципів та реалізації грошово-кредитної політики здійснюється Комітетом з монетарної політики на основі аналізу поточних економічних умов та макропрогнозу.

Наразі, відповідно до умов програми співробітництва з Міжнародним валютним фондом, грошово-кредитна політика Національного банку здійснюється на основі режиму монетарного таргетування. Контроль за кількісними параметрами грошової пропозиції сприятиме зниженню інфляційного тиску та поступовому створенню передумов для переходу до режиму інфляційного таргетування.

Згідно Постанови Правління НБУ «Про основні засади грошово-кредитної політики на 2016-2020 рр.» від 18.08.2015 р. № 541 [11], основні принципи грошово-кредитної політики на 2016 - 2020 роки наступні:

1. Беззаперечна пріоритетність досягнення та підтримання цінової стабільності порівняно з іншими цілями та завданнями грошово-кредитної політики.

2. Режим плаваючого обмінного курсу. Обмінний курс значною мірою визначатиметься ринковими умовами без попереднього встановлення бажаного або прогнозного значення. Водночас у разі потреби Національний банк здійснюватиме інтервенції на валютному ринку з метою поповнення міжнародних резервів або для запобігання надмірним коливанням обмінного курсу.

3. Перспективний характер прийняття рішень, які ґрунтуються на макроекономічній основі. Рішення щодо параметрів грошово-кредитної політики ґрунтуються на комплексному макроекономічному аналізі та прогнозі.

4. Прозорість діяльності Національного банку. Детальні роз'яснення дій Національного банку та причин, які їх зумовили, надаватимуться учасникам ринку відразу після ухвалення рішення (шляхом оприлюднення прес-релізів і відео звернень, проведення брифінгів тощо) й узагальнюватимуться в офіційних аналітичних документах Національного банку, які регулярно розміщуватимуться на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку.

5. Інституційна, фінансова та операційна незалежність Національного банку. Національний банк не використовуватиме інструменти грошово-кредитної політики для досягнення будь-яких цілей, які загрожуватимуть досягненню цінової стабільності [11].

Процентна ставка є одним з основних монетарних інструментів центрального банку, за допомогою якого здійснюється вплив на вартість грошей.

Процента ставка за основними операціями центрального банку з надання або вилучення грошей називається ключовою ставкою монетарної політики.

Ключова ставка, за якою Національний банк України проводить операції з банками, називається обліковою ставкою. Від цієї ставки прямо чи опосередковано залежать відсоткові ставки за всіма інструментами регулювання ліквідності.

Змінюючи облікову ставку, Національний банк впливає на відсоткові ставки міжбанківського кредитного ринку. З цією метою основні операції з регулювання ліквідності здійснюються за обліковою ставкою, а враховуючи облікову ставку встановлюються межі ставок овернайт за постійно діючими інструментами регулювання ліквідності. Міжбанківські відсоткові ставки мають утримуватися в зазначених межах [18, с. 19].

Національний банк України проводить монетарну політику шляхом регулювання ліквідності банків. Використовуючи інструменти монетарної політики, він надає або вилучає гроші з обігу, впливаючи таким чином на їх кількість або ціну (процентну ставку).

Наразі Національний банк використовує наступні інструменти регулювання ліквідності банків, які є традиційним для більшості центральних банків:

- інструменти постійного доступу;

- регулярні тендери з підтримання ліквідності;



Рис. 2.1Міжбанківські ставки овернайт і процентні ставки НБУ станом на 22.04.2016 р., % [36]

Нижче наведено показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку України. З таблиці бачимо, що упродовж 2015-2016 рр. монетарна база зменшувалась. Грошова маса також мала подібну динаміку. Коррахунки НБУ у 2016 р. зменшились на 0,1% (в березні), проте порівняно з аналогічним періодом попереднього року їх величина зросла на 47,8%.

Фіскальна політика протягом 2015 року характеризувалася як помірно жорстка, незважаючи на її традиційне пом'якшення наприкінці року. Темпи зростання доходів зведеного бюджету в 2015 році суттєво перевищили темпи зростання видатків попри прискорення останніх наприкінці року. Водночас якщо в першій половині року збільшення доходів бюджету значною мірою обумовлювалося інфляційно-девальваційними ефектами, то в другій половині - покращенням адміністрування податків та стабілізацією економічної ситуації. Як наслідок, зведений бюджет у 2015 році мав помірний дефіцит - 30,9 млрд. грн. (72 млрд. грн. у 2014 році).



2.3 Заходи валютного регулювання НБУ

Система валютного регулювання має свої особливості функціонування та логіку організаційної побудови (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Система валютного регулювання [33, с. 14]

Систему валютного регулювання запропоновано розуміти як сукупність валютних відносин та органів валютного регулювання на міждержавному та національному рівнях, урегульованих валютно-правовими нормами.

Класифікація інструментів валютного регулювання подана на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.3 Класифікація інструментів валютного регулювання [35, с. 125]

Правові засади валютного регулювання в Україні закладені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93, згідно з яким Національний банк України було визначено головним валютним органом країни та покладено на нього виконання функцій щодо формування принципів та стратегії валютного регулювання, розробки системи курсоутворення та здійснення контролю за виконанням правил валютних операцій [1].

Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нормативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерезидентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами -- у валюті України.

Валютне регулювання передбачає видання нормативно-правових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодавством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснення валютних операцій; визначення курсів Іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті [15, с. 70].

В Україні валютний курс встановлюється Національним банком України і означає співвідношення двох валют на валютному ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах.

Зазначимо, що 7 лютого 2014 року Національний банк перейшов до встановлення офіційного курсу гривні до долара США на рівні його середньозважених ринкових котирувань. У зв'язку з цим, Правлінням Національного банку було прийнято постанову № 1803 від 31.03.2014, відповідно до якої офіційний курс гривні до долара США визначається як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного дня на міжбанківському валютному ринку України.

До валютних обмежень можна віднести:

1. НБУ запровадив «певні обмеження на переведення в готівку і перекази грошових коштів фізичних і юридичних осіб в будь-якій валюті в межах суми, яка дорівнює залишкам коштів на їх поточних рахунках на початок операційного дня».

Це означає, що кошти, які надійшли на рахунок протягом дня, недоступні їх власнику, як мінімум, до наступного ранку: їх не можна перевести в готівку або перерахувати на інший рахунок.

Це, в свою чергу, спричинюватиме затримку левової частки платежів - на один день. Винятком стали:

- платежі в бюджет і соціальні фонди;

- виплата заробітних плат, пенсій, стипендій та відрядних.

2. Нацбанк також ввів тимчасові обмеження на купівлю іноземної валюти на міжбанківському ринку за рядом операцій, а саме:

- з метою дострокового погашення кредитів в іноземній валюті за угодами з нерезидентами;

- з метою покриття частини страхових резервів страховиками;

- з метою здійснення інвестицій резидентів країни за кордон.

3. НБУ запровадив обмеження щодо термінів купівлі банками іноземної валюти за дорученнями юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Операція проводитиметься на шостий день після резервування потрібної суми в гривні. Зрозуміло, що затримка з купівлею валюти збільшує курсові ризики клієнтів.

Якщо гривня обвалюватиметься, то на багатомільйонних контрактах протягом шести днів бізнес втрачатиме сотні тисяч гривень.

В цілому, НБУ та його територіальні представництва надалі ретельніше перевірятимуть підстави, на яких уповноважені бізнесом банки купують інвалюту на міжбанківському ринку.

Обмеження в сумі поки не застосовувалися до юридичних осіб. Почали з фізичних осіб, яким встановили ліміт на купівлю валюти з метою переказу її за кордон - в еквіваленті 50 тисяч гривень на місяць (5500 доларів за курсом 9,1 грн./дол.) [28, с. 109].

Таким чином, Нацбанк фактично перекрив вільний обіг валюти в країні. На фінансовому ринку України вже спостерігався дефіцит готівкових доларів. Але, на думку ряду експертів, жорсткі заходи НБУ дійсно мали допомогти припинити валютні спекуляції на міжбанку, а також сприяти стабілізації курсу гривні після переходу до плаваючого курсу.

Перехід до гнучкого курсоутворення виступав однією з ключових передумов ухвалення Радою Директорів МВФ нової дворічної програми «Стенд-бай», виконання якої стало одним із ключових чинників, що дозволив Україні отримати доступ до зовнішньої підтримки з боку міжнародних фінансових організацій.

Для запобігання формуванню додаткового валютного тиску Національний банк України в 2014 році фактично вивів з міжбанківського валютного ринку України найбільшого покупця іноземної валюти ? НАК «Нафтогаз України», забезпечивши компанії доступ до іноземної валюти завдяки проведенню адресних інтервенцій [17, с. 18].

У IV кварталі 2015 року на валютному ринку посилилася турбулентність. Причинами цього були як зовнішні чинники (послаблення обмінних курсів валют країн ОТП, подальше зниження цін на ключові товари українського експорту тощо), так і внутрішні (зростання невизначеності через повільний бюджетний процес та затримку із надходженням офіційного фінансування). Як наслідок, відбулося помірне зниження обмінного курсу гривні до долара США. За таких умов Національний банк дотримувався режиму гнучкого курсоутворення, однак згладжував надмірні коливання курсу.

У той самий час для нівелювання інфляційних ризиків монетарна політика залишалася стриманою (із жовтня облікова ставка залишалася незмінною).

Деескалація військового конфлікту на сході країни, перехід до завершальної стадії очищення банківської системи та поліпшення економічних очікувань сприяло подальшому припливу депозитів у національній валюті в банківську систему в ІV кварталі 2015 року.

Після майже піврічної стабільності на міжбанківському валютному ринку із середини жовтня спостерігалося посилення турбулентності. Водночас Національний банк дотримувався режиму гнучкого курсоутворення, а його дії були спрямовані на згладжування надмірних коливань на валютному ринку. У результаті Національний банк як купував (у жовтні та грудні), так і продавав валюту (переважно у листопаді) залежно від кон'юнктури ринку. Сальдо інтервенцій Національного банку на міжбанківському ринку в IV кварталі було додатним та становило 212 млн. дол. США в еквіваленті.

За підсумками IV кварталу офіційний обмінний курс гривні знизився на 11.5% до 24,0 грн. за долар США станом на кінець року (з початку року на 52,2%). Однак унаслідок посилення девальваційного тиску на валюти країн ОТП послаблення НЕОК гривні у IV кварталі було більш помірним. Водночас завдяки зниженню інфляції в Україні, розміри якої були співмірними з інфляцією в країнах ОТП, РЕОК гривні також дещо знецінився.

На готівковому сегменті валютного ринку протягом IV кварталу 2015 року тривало зниження середньоденних обсягів купівлі готівкової валюти населенням (до 2,6 млн. дол. США в грудні з 3,3 млн. дол. США в жовтні), що може пояснюватися скороченням реальних доходів населення та дією адміністративних заходів. Водночас посилення турбулентності на міжбанківському ринку призвело до незначного зниження обсягів продажу валюти (до 7,8 млн. дол. США з 8,3 млн. дол. США відповідно) [36].

Обсяги продажу валюти на міжбанківському ринку (рис. 2.4) різко скоротилися. Проте частина угод перемістилася на позабанківський «чорний» ринок, курс на якому в січні-лютому 2015 року відрізнявся від офіційного на 25-30%. Повномасштабного існування множинності валютних курсів (як було в інших країнах) завдяки досить швидкій стабілізації вдалося уникнути.

Рис. 2.3 Міжбанківський валютний ринок

Джерело: побудовано автором за даними [36]

Більший відтік валютних депозитів, який триває й зараз, засвідчив, що ціна обмеження на зняття валютних депозитів для фінансової системи стала вкрай високою. При цьому валютні обмеження значно звузили готівковий валютний ринок (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Готівковий валютний ринок України у 2013-2015 рр., млн. дол. США

Показники	01.01.2013	01.01.2014	01.01.2015	01.02.2015	01.03.2015	01.04.2015	01.05.2015	01.06.2015	01.07.2015	01.08.2015	01.09.2015	01.10.2015	01.11.2015	01.12.2015
Обсяг продажу	25245	19209	8023	109	68	40	33	30	44	72	49	48	69	63
Обсяг купівлі	15058	16330	5613	90	194	169	238	207	224	208	201	214	173	133

Джерело: складено автором за даними [36]

Як бачимо, у 2014-2015 рр. спостерігалося значне зменшення обсягів купівлі-продажу іноземної валюти на ринку (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Динаміка готівкового валютного ринку України у 2013-2015 рр.

Джерело: побудовано автором за даними [36]

При цьому, величина міжнародних валютних резервів Національного банку (за поточним курсом) у 2013-2015 рр. змінювалась наступним чином (рис. 2.6, 2.7).

Рис. 2.6 Динаміка міжнародних валютних резервів Національного банку (за поточним курсом) у 2013-2015 рр., млн. дол. США

Джерело: побудовано автором за даними [36]

Рис. 2.7 Динаміка міжнародних валютних резервів Національного банку (за поточним курсом) протягом 2015 р., млн. дол. США

Джерело: побудовано автором за даними [36]

Оскільки населення ніколи не мало змоги офіційно інвестувати за кордон (лише за індивідуальною валютною ліцензією), тому за цим каналом суттєвий відтік був можливим (і відбувався) лише у «тіньовій», нерегульованій сфері. Частину операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти населення також перевело на тіньовий ринок.

Наслідками плаваючого валютного курсу в Україні у 2014-2015 рр. можна вважати наступне:

1. Погіршення фінансового стану резидентів - позичальників валютних кредитів - втрати на курсовій різниці.

2. Зростання простроченої заборгованості за банківськими кредитами.

3. Необхідність формування банками додаткових резервів у зв'язку з погіршенням якості кредитного портфеля банків.

4. Збільшення кількості збиткових банків та зростання збитковості банківського сектора в цілому - діяльність банківського сектору була збитковою починаючи з результатів за лютий 2014 р. і впродовж всього поточного періоду 2015 р.

5. Збільшення кількість банків, що визнані неплатоспроможними.

6. Погіршення фінансового стану підприємств - клієнтів банків, що визнані неплатоспроможними.

7. Скорочення обсягів кредитування підприємств реального сектору - з одного боку - суттєве погіршення фінансового стану підприємств призвело до зменшення попиту на кредити, а з іншого боку - різко скоротилася пропозиція кредитів з боку банків - як через небажання брати додаткові ризики, так і в зв'язку з можливістю вкладання коштів у високодохідні безризикові активи - депозитні сертифікати НБУ та ОВДП.

8. Різке зростання фінансового навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та додаткових витрат державного бюджету для підтримки Фонду, пов'язане з великою за кількістю банкрутств банків, тобто перекладання проблем банків на платників податків.

9. Зростання розміру державного та гарантованого державою боргу України, рівень якого вже у 2014 році значно перевищив критичне значення показників боргової залежності держави - найбільш вагомим фактором, який вплинув на майже двократне (в 1,88 рази або на 515,8 млрд. грн.) зростання у 2014 році державного та гарантованого державою боргу України, виявилася девальвація національної валюти, що зумовлено структурою державного боргу, яка склалася у попередні роки, і яка свідчила про валютну вразливість сектору державних фінансів.

10. Недоотримання податкових надходжень від підприємств, які понесли збитки від неповернення коштів, що знаходилися на їхніх рахунках в банках, щодо яких прийнято рішення про введення тимчасової адміністрації або ліквідації [19, с. 28].



Розділ 3. Наглядова та регулятивна діяльність Національного банку України

3.1 Регулювання діяльності банків України

Повноваженнями у сфері здійснення банківського регулювання наділений Національний банк України. Держава в особі Національного банку України здійснює регулювання комерційних і державних банків на макрорівні шляхом впровадження в дію відповідних нормативно-правових актів. Для пруденційного регулювання діяльності банків розроблена система банківського нагляду, визначена положенням «Про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків» [12], затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 1997 року № 380 [14]. Згідно з даною постановою система банківського нагляду має ієрархічну структуру і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ.

Для ефективного та надійного здійснення регулювання банківської системи на рівні центрального апарату існують департаменти, відділи та служби.

На регіональному рівні, як і на центральному, система банківського нагляду представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків при територіальному управлінні та відповідними підрозділами.

Отже, головною метою банківського регулювання є забезпечення стабільності банківської системи, оскільки банківська діяльність - це вид економічних відносин, який залежить від розвитку економічних процесів у країні і в той же час може впливати на них [22, с. 24].

Рис. 3.1 Організаційна структура банківського регулювання та нагляду центрального апарату Національного банку України [24, с. 89]

Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку України, а також від осіб, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» [2], інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.

3.2 Реєстрація та ліцензування банків НБУ

Реєстрація банків здійснюється Національним банком шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк набуває статусу спеціалізованого банку (крім ощадного) у разі, якщо понад 50 % його активів в активами одного типу:

- для інвестиційного банку - емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

- для іпотечного банку - активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;

- для розрахункового (клірингового) банку - активи, що розміщуються на клірингових рахунках.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб [27, с. 59].

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку про намір заснування державного банку, який надається на підставі отриманої інформації про:

- розмір статутного капіталу державного банку на час його реєстрації, строки та джерела формування, що підтверджуються в тому числі Законом України «Про Державний бюджет України» відповідною статтею витрат;

- перелік банківських та інших операцій;

- бізнес-план, що визначає види діяльності, які державний банк планує здійснювати в поточному році, з обґрунтуванням їх економічного ефекту;

- стратегію банку на наступні три роки. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотної участі в банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації) [26, с. 23].

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.Формування та збільшення статутного капіталу банку можуть здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - юридичні особи, фізичні особи - в іноземній вільно конвертованій валюті або в гривня

Правління Національного банку України 14 січня 2015 року прийняло постанову № 10 «Про затвердження Змін до Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів» [8].

Зміни, зокрема передбачають:

ь запровадження спрощеної процедури погодження змін, що вносяться до статуту банку, набуття та/або збільшення істотної участі в банку;

ь визначення документів, які мають подаватися до Національного банку України, щодо джерел походження коштів, що використовуватимуться для набуття та/або збільшення істотної участі у банку;

ь підвищення вимог до професійної придатності та ділової репутації керівників банку;

ь удосконалення порядку подання банками відомостей про структуру власності [8].

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій", затвердженого постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р.

Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність", та інші операції з дозволу Національного банку України.

НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та інших.

Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення розслідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права.

3.3 Нагляд Національного банку України, інспектування та припинення діяльності банків

Банківський нагляд є моніторингом процесів, що мають місце в банківській сфері на різних стадіях функціонування банків: створення нових банків та їхніх установ, діяльності банків, їх реорганізації та ліквідації. Це своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи в цілому [29, с. 146].

Застосовування регулятивно-наглядовими органами до банків певних коригувальних дій, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання.

Види перевірок, порядок їх планування, періодичність і порядок проведення, права та обов'язки інспекторів регламентує «Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок», затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276 (зі змінами та доповненнями) [10].

Нагляд за виконанням банками встановлених вимог - це процес, за якого наглядовий орган, який виступає як контролер, перевіряє відповідність діяльності банківських установ правилам і нормам регулювання та нагляду. Останні ж можуть мати як кількісний, так і якісний характер, а це означає, що нагляд за виконанням установлених вимог має елементи як нагляду за виконанням кількісних вимог, так і нагляду за дотриманням вимог якісного характеру.Регулювання і нагляд, що базуються на кількісних вимогах, спрямовані на виконання банками вимог, значення яких можна виміряти кількісно [30, с. 11].

Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України «Про банки і банківську діяльність» [2], «Про господарські товариства» [4], «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [3] та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного банку може відбуватися як добровільно, так і примусово. Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників, примусова -- у разі порушення банками банківського законодавства, здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих випадках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [2]. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахування особливостей, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність» та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

а) кредитори банку;

б) Національний банк України.

Кредитори банку направляють рекомендованим листом до НБУ заяву Про ліквідацію. банку в разі настання ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо впродовж одного місяця з дня направлення, заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці справи до розгляду суддя повинен мати обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом 6 місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії [24, с. 103].



Висновки

Дослідження теоретичних засад регулювання Національним банком України банківської діяльності дало нам змогу зробити наступні висновки:

...