Вирощування рослини родини Лохових в умовах Кам’янецького Придінстров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕННЯ

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ РОДИНИ ELAEAGNACEAE В СУЧАСНИХ ФІЛОГЕНЕТИЧНИХ СИСТЕМАХ

2.1 Родовий і видовий склад лохових у флорі України, аборигенні види родини

2.2 Ареал дикорослих видів лохових в Україні

2.3 Біологічні особливості

2.4 Значення та використання лоху вузьколистого і обліпихи крушино-видної

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження: Життя людини безпосередньо пов`язане з природою, а в результаті і з життям рослин. Багато поколінь учених садівників не тільки успішно освоїли прийоми культивування тропічних і субтропічних екзотів у штучних режимах, але і за допомогою селекції і гібридизації одержали чудові форми і сорти декоративних рослин, що склали елітний фонд світового рослинництва.

Сучасний асортимент декоративних рослин захищеного ґрунту нараховує не одну тисячу видових назв. Досить цікавими для вирощування та використання в кімнатному дизайні є тропічні та субтропічні рослини. Ці рослини не тільки мають симпатичний вигляд, але і дають неабияку користь для людини - плоди придатні до вживання.

Родина лохових у філогенетичному відношенні вивчена недостатньо. Серед ботаніків і на сьогоднішній день йдуть суперечки про місце цієї родини в системі квіткових рослин. Кронквіст ( Gronquist, 1957 ) включає Elaeagnaceae в порядок Proteales. Шарма (Sharma 1956) розглядає цю родину, як високоспеціалізовану (цитується по Поддубной - Арнольди, 1982), близьку до Thymelaceae. Тахтаджян помістив родину лохових в самостійний порядок Elaeagnales і розташував його біля Proteales, тому, що ці порядки мають подібні цитоембріологічні ознаки.

Метою нашої роботи є: проаналізувати особливості використання та вирощування рослини родини Лохових в умовах Кам'янецького Придінстров'я. географічний філогенетичний лоховий біологічний

Завдання:

Опрацювати літературу з теми.

Дослідити екотопи, що займають види.

Описати адаптаційні можливості рослин і визначити ареал виду Elaeagnus angustifolia.

Об'єкт дослідження: Екотопічні особливості Elaeagnus angustifolia

Предмет дослідження Біологічні, екологічні особливості і фенологія Elaeagnus angustifolia.

Наукова новизна роботи: вперше в умовах Кам'янцького Придністров'я.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається із вступу, 2 розділів, висновку, списку літератури (15 джерел). Текст викладено на: 31 сторінках машинопису.

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕННЯ

Досліджувана нами територія розташована на південній частині західного Лісостепу і відзначається своєрідністю. Вона належить до Волино-Подільського плато, яке в цій частині характеризується наявністю глибоких долин річок, лівої протоки Дніпра р. Жванчик, а саме Кугаєвецької притоки. Водна рослинність поширена фрагментарно і не займає значних площ. Її в різний час при дослідженні наземних типів рослинності вивчали В.Г. Бессер (1820-1832), А.Л.Андржієвський (1813-1869), В.В. Монтрезор (1882), І.Ф. Шмальгузен (1880-1890), Й.К. Пачоський (1910), С. Маковецький (1913-1932), М.М. Круцкевич (1937-1967), Б.В. Заверуха (1975-1985), Ю.Р. Шеляг-Сосонко (1978), Л.Г. Любінська (1990), І. Ковтун (2008), І.В. Федорчук (2008-2007), М.І. Козак (2007-2009).

Згідно фізико-географічного районування Чемеровецький район Хмельницької області знаходиться в межах Чернівецького південно-західного Вінницького агрогрунтових районів. На заході Чемеровецький район межує з Тернопільською областю, на півночі та північному сході з землями Городоцького району, на сході - Дунаєвецький район, на півдні - Кам'янець-Подільський район.

Дана територія є частиною Волино-Подільського плато південно західної наддністрянської його частини, що є вододілами між річками Збруч, Жванчик, Смотрич і також великою кількістю ставків. Річки течуть в глибоко прорізаних каньоноподібних днищах, а балки швидко поглиблюються і часто відслонюють геологічні нашарування.

Основними геоморфологічними елементами території дослідження є порівняно неширокі вододільні підвищення, широкі зниженні рівнини та своєрідні горбасті й витягнуті пасмами товтрові підвищення. Кожна із цих геоморфологічних одиниць приурочена до певної частини району [ 16 ].

Основними факторами рельєфоутворення є: геологічні наверстування четвертинного періоду та ерозійна діяльність річок Дністрової системи. За формою розчленованості територію району можна поділити на три підрайони, а саме:

1. Товтровий

2. Надзбруччя

3. Знижена рівнина

Територія дослідження належить до Товтрового підрайону що починається від села Почапенці, тягнеться південно-західною межею по лівому боці річки Жванчик до села Свіршківці, де переходить на правий бік річки Жванчик і через село Вільхівці виходить на територію Тернопільської області. Північно-східна частина межа цього підрайону закінчується східною та північно-східною межею району [ 10 ].

В основі нашарувань лежать силурійські поклади, які представлені щільними вапняками, мертелями і глинистими сланцями палеозойського періоду. Їх покривають сеноманські піскові породи крейдового періоду часто з прошарками чорного креміння та пісковими зростками, які в свою чергу покриті третинними відкладами. Останні представлені Середземноморськими (товтровими) та нижньосарматськими вапняками і пісково-глинистими покладами.

Ці всі нашарування з поверхні покриті пластом четвертинних порід, які майже всюди відіграють роль ґрунтотворних порід і представлені 2-3 ярусами лесу або лесовидних суглинків.

Силурійські поклади участі в грунтотворенні не беруть і виявлені в відселених річках Збруч та Жванчик. Поклади синоманського моря залягають на всьому протязі річки Збруч, по річці Жванчик вони не відслонюються і на силурійські породи тут безпосередньо покладаються третинні.

Середземноморські і нижньосарматські поклади в окремих місцях виступають, як ґрунтотворні породи. Вони часто представлені товтровими вапняками, які утворюють гірське пасмо з рифів колишнього моря, що в багатьох місцях виходить на поверхню у вигляді скель і височать над плато 30-40 метрів. Ці поклади також залягають на всьому протязі р. Збруч і р. Жванчик, а також глибоких балках і ставках.

Отже, третинні відклади грунтотворять переважно там де четвертинні породи знесені, вони як ґрунтотворні породи рідко зустрічаються і на рівних терасових ділянках. В заплавах річок по дну балок, ставків грунтотворять сучасні алювіально делювіальні відклади. Добре вироблена річкова балочна мережа району, сприяла широкому розповсюдженню цих порід [ 17 ].

Ставкові води району слабко мінералізовані, іонний склад характеризується переважанням НСО₃ (до 30 мг. екв.).

Сухий залишок води складає в середньому 140,7-372 мг/л, залежно від території розташування ставків. Жорсткість води коливається в межах 2,47-7,56 мг. екв. Різке коливання абсолютних висот робить різну глибинну залягання ґрунтових вод навіть на помірно невеликих ділянках місцевості. Чим сильніша розчленованість поверхні, тим ця різноманітність посилюється і може підпадати коливанням до 10 і більше метрів.

В межах району зустрічається декілька поверхонь ґрунтових вод, зв'язаних з певними геологічними нашаруваннями. Найбільше поширення і значення щодо впливу на процеси грунтотворення мають води, що зв'язані з середньо сарматськими покладами третинного періоду (вапняки, глини),які служать водотривкими горизонтами. Річки і водойми мають неглибокі долини, характеризуються повільною течією води.

Весняне водопілля характеризується інтенсивним підйомом рівня води у річках і ставках. Середня інтенсивність підвищення рівня складає 0,1-0,2 м за добу. Загальна тривалість повені складає 1-2 місяці. В тих випадках коли третинні відклади перекриті горизонтами лесу рівень ґрунтових вод уже нижчий і залежить від тренованості поверхні, а також від абсолютної і відносної її висоти [ 16 ].

На схилах де товщинна лесу менша, рівень ґрунтових вод більш високий і підпадає більшим коливанням в залежності від крутизни, довжини і експозиції схилу. В більшості випадків середня глибина рівня ґрунтових вод на схилах складає 5-7 метрів. На досить крутих схилах рівень їх коливається в межах 1-2 метри. А тому на цих площах сформувались перезволожені оглеєні ґрунти.

В той час, як підвищені вододільні землі інколи не забезпечують сільськогосподарських культур в достатніх потребах ґрунтової вологи, в знижених місцях, в багатьох випадках, землі надмірно зволожуються. Ґрунтовий покрив Чемеровецького району різноманітний поділяються на такі групи:

· опідзолені ґрунти;

· чорноземні ґрунти;

· чорноземно-лучні ґрунти;

· лучні ґрунти;

· лучно-болотні ґрунти;

· дернові ґрунти.

Різноманітність ґрунтового покриву викликана складністю ґрунтотворних процесів. Основними процесами грунтотворення є підзолистий, дерновий і болотний.

Взагалі ґрунти лісостепової зони можна розглядати, як останню фазу розвитку дерново-підзолисту і стадії дернового періоду грунтотворення за якою після звільнення ґрунтів з під лісу настає лучно-степова стадія утворення чорноземів.

Підзолистий процес грунтотворення відбувається під пологом лісу. Суть підзолоутворення зводиться до розкладу, розчинення і виносу речовин з верхніх горизонтів і відкладання їх в нижніх. Але підзолистий процес грунтотворення ніколи не проходить в чистому вигляді. Під листяною і особливо деревною рослинністю, а також при її розрідженні укорінюється трав'яниста рослинність, підзолистий процес пригнічується і основним стає дерновий процес [ 3, 8 ].

Разом з тим, грунт забарвлюється у темні кольори. Закріплення гумусових речовин кальцієм знижує їх рухомість і грунт збагачується на гумус. Розвиток дернового процесу, що пригнічував підзолистий, відбувається з різною інтенсивністю.

В міру розвитку дернового процесу в цих ґрунтах починає зникати диференціація ґрунтового профілю на підзолистий та елювіальний горизонти, що призвело до утворення чорноземів.

Провідна роль в процесах ґрунтотворення в даний період належить трав'янистій рослинності. Роль останньої полягає в тому, що під її впливом інтенсивно розвивається дерновий процес унаслідок чого грунт збагачується на гумус який формується, як за рахунок надземної частини рослин, так і за рахунок кореневих систем. Залежно від інтенсивності розвитку дернового процесу та часу з якого почався процес, умов в яких він відбувається, утворюються різні чорноземи: опідзолені, реградовані, вплутуванні, карбонатні і звичайні.

Опідзолені, реградовані і вилугувані чорноземи зберігають у собі рештки попереднього процесу, що проявляється в наявності елювіального горизонту, який більше виражений в чорноземів опідзолених. Ці чорноземи утворились в умовах зволоженого клімату, що сприяло глибокому проникненню кореневої системи рослин.

Надлишок вологи в ґрунті, утруднюючи доступ кисню повітря позначається на швидкості і характері розкладу органічних речовин. Органічні рештки в анаеробних умовах руйнуються дуже повільно і не до повної мінералізації. Різні органічні кислоти , що утворюються, ще більше сповільнюють цей процес; паралізуючи життєдіяльність основних руйнівників, органічної речовини - анаеробних бактерій. Внаслідок цього ґрунти все більше збагачуються напіврозкладеною органічною масою у вигляді торфу, яка і є невід'ємною частиною і істотною частиною болотного грунту [ 16, 17 ].

Лучно-болотні ґрунти в межах району займають площу 1411 га.

Утворились вони в умовах постійного надмірного зволоження прісними ґрунтовими водами при участі болотної рослинності. Залягають в основному в западинах, де на довгий час застоюється вода в ставках, та в заплавах річок.

З верху до глибини 30-35 см залягає гумусовий горизонт темно-сірого кольору, карбонатний, оглеєнний. На глибинні 70-80 см переходить в материнську породу. Це ґрунти високої потенціальної родючості, але в не окультуреному стані малопродуктивні через несприятливий водний і повітряний режим і значну постійну оглеєнність.

Запаси гумусу в них значні, в середньому 5-7% з відхиленням від 3,75 до 13,8 % в верхньому двадцяти сантиметровому шарі. Фізичні властивості лучно-болотних ґрунтів незадовільні, так як переважають анаеробні умови, внаслідок яких нагромаджуються закисні, отруйні для рослин сполуки алюмінію і заліза.

Природна рослинність району в минулому складалася, як з степової, так і лісової формації. Площа, зайнята лісовою рослинністю, була не значна про що свідчить не велике поширення на території даного району сірих лісових ґрунтів. Внаслідок високого ступеня окультурення ландшафту території даного району природна рослинність збереглася тут на обмежених площах.

По типу і складу порід ліси в основному широколистяні і відзначаються різноманітністю видів дерев і кущів, а також різними формами насадження. Вони вкривають підвищенні ділянки міжрічкових плато, схили річкових долин, схили ставків, яри і балки глибоко розчленованих уступів, річкові заплави.

Переважаючими породами являються граб, дуб, береза, осика, клен, ясен, берест та інші. Трав'янисто-чагарниковий покрив порівняно багатий. Тут ростуть полуниця: брусниця, грушанка, папороть, конвалія та інші. В підліску і на узліссі, по ярах і балках багато кущів ліщини, глоду, терену, крушини, шипшини.

В заболочених місцях, по заплавах рік, по берегах ставків, навкруги водоймищ ростуть: вільха, верба, осокори і інші. Більша частина району була покрита трав'янистою степовою рослинністю, під покривом якої відбувався дерновий процес грунтотворення. Наслідком останнього є чорноземні ґрунти [ 10, 16 ].

В даний час природна рослинність збереглася по балках і задернованих схилах. На луках вона представлена злаково-бобово різнотравними асоціаціями та осоками. Із злакових зустрічаються: мятлик, тонконіг-лучний, вівсяниця, грястиця збірна; з бобових: конюшина червона і конюшина повзуча; з різнотрав'я: жовтець їдкий ,гусячі лапки , незабудки, хвощ болотний. На заболочених ділянках річок і ставків зустрічаються: осока звичайна, ситник чорний, очерет звичайний і інші. З бур'янів найбільш поширені: пирій повзучий, мак польовий, ромашка польова, волошки сині, місцями зустрічається хвощ польовий, в'юнок польовий, осот рожевий і жовтий. Трав'яниста рослинність підтягує у поверхневі горизонти ґрунту елементи зольного живлення і в їх числі кальцій, який знижує кислу реакцію а вбирний комплекс насичується основами.

Отже, ми бачимо, що в процесі рельєфоутворення сформувалися алювіальні грунти, які стали сприятливою умовою для зростання водної флори на даній території Кам'янецького Придністров'я [ 10, 17 ].

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ РОДИНИ ELAEAGNACEAE В СУЧАСНИХ ФІЛОГЕНЕТИЧНИХ СИСТЕМАХ

Відділ Покритонасінні (Magnoliophуta)

Клас Магноліїди (Magnoliopsida),

Дводольні (Dicotiledones)

Підклас Розиди (Rosidae)

Порядок Маслинкоцвіті (Elaeagnales)

Родина Маслинкові (Elaeagnaceae)

Родина лохових у філогенетичному відношенні вивчена недостатньо. Серед ботаніків і на сьогоднішній день йдуть суперечки про місце цієї родини в системі квіткових рослин. Кронквіст ( Gronquist, 1957 ) включає Elaeagnaceae в порядок Proteales. Шарма (Sharma 1956) розглядає цю родину, як високоспеціалізовану (цитується по Поддубной - Арнольди, 1982), близьку до Thymelaceae. Тахтаджян помістив родину лохових в самостійний порядок Elaeagnales і розташував його біля Proteales, тому, що ці порядки мають подібні цитоембріологічні ознаки.

Родина Elaeagnaceae виявляє тісні родинні зв`язки з родиною Thymelaceae. Веттштейн ( Wettstein, 1935 ) поміщає Elaeagnaceae в загальний порядок Myrales, в групу рослин Penacaceae, Ycissolomataceae, Oliniaceae, Thymelaceae і Elaeagnaceae, які володіють однією або небагатьма насінинами і верхньою зав'яззю.

Хегі ( Hegi, 1926 ) вказує на те, що зв'язок з Elaeagnaceae і Thymelaceae підтверджуються морфологічною схожістю, особливо в будові квітки, зав'язі і плоду, і даними серологічного аналізу, різниця полягає в іншому положенні зародка, наявності полігамних квіток і характерного для всіх лохових покриву із лусочкових і зірчастих ворсинок; очевидно Elaeagnaceae є потомками древніх Thymelaceae. В праці Зундерзена ( Zynderzen, 1950 ) родини дводольних Elaeagnaceae разом з Penacaceae, Oliniaceae, Thymelaceae складають порядок Thymelacales; з родиною Thymelaceae лохові зв'язують через рід Elaeagnus, з Penacaceae - через Hipophae і Shepherdia.

В наш час немає достатньої ясності відносно місця Elaeagnaceae в таксономічній системі рослин. Не зовсім визначеними є внутрішньородові і навіть внутрішньовидові відносини в родині [ 13 ].

2.1 Родовий і видовий склад лохових у флорі України, аборигенні види родини

В родині лохових всього 3 роди і біля 55 видів поширених в Європі, Азії і Північній Америці. В природній флорі один. Лох вузьколистий (маслинка вузьколиста) Elaeagnus angustifolia. Має вигляд досить великого куща або невеликого деревця, стовбур якого сягає 20 - 30 см у діаметрі. Стовбур покритий червонувато - бурою корою, на більш старих частинах з тріщинами. Пагони часто з гострими колючками, які досягають 0,7 - 3 см і в молодому віці покриті сріблясто - білими лусочками.

Лох вузьколистий має ареал, що лежить в південно - східній частині України, в південній частині східного Сибіру, в Середній Азії, Закавказзі. На Україні в культурі з кінця XVII століття. Широко поширений в садах, парках, полезахисних насадженнях і лісомеліоративних посадках [ 8 ].

Обліпиха крушиновидна (Hippophae rhamnoides). Кущ або невелике деревце до 5 м. Стовбур і старі гілки покриті жовто - бурою або чорною корою. Багаточисельні вузлуваті гілки покриті колючками, які представляють собою закінчення укорочених пагонів.

Обліпиха крушиновидна має ареал, що лежить на Уралі, Алтаї, Ойротії, Кавказі, Казахстані, у південні частині Західного і Східного Сибіру, в південних районах європейської частини Росії, в Середній Азії, Україні, Молдові, Прибалтиці, Ірані, Гімалаях, в Монгольській Народній Республіці, Китаї на Алтаї.

На Україні в культурі з початку XXI століття. Широко поширена в парках і садах [ 6 ].

2.2 Ареал дикорослих видів лохових в Україні та їх ботанічна характеристика

Невеликі природні зарослі обліпихи є на Україні. Формова різноманітність цієї популяції обліпихи практично не вивчена.

При обстеженні дунайської популяції обліпихи крушиновидної відмічена висока ступінь різноманітності особин цього виду. Така різноманітність за рядом морфологічних ознак і біологічних властивостей відносно однакових екологічних умов росту свідчить про генетичну неоднорідність складу популяції. На території України обліпиха крушино видна в дикому стані росте в дельті річки Дунаю, створюючи на піщаних косах густі непрохідні зарослі. Як декоративну і плодову рослину її використовують по всій території України [ 1 ].

Лох вузьколистий, місцева назва - маслинка, росте в чистих і змішаних насадженнях у суміші з білою акацією, тополями, рідше з широколистими порадами. Культивується в садах, парках, захисних насадженнях, лісосмугах по всій Україні, але найбільш поширена в Степу і Лісостепу. Лох вузьколистий в дикому стані на Україні зустрічається рідко в Причорномор'ї, Північному Криму та інших районах Степу України. Широко культивується в полезахисних смугах вздовж зрошувальних каналів, на засолених ґрунтах.

В родині лохових 3 родини і біля 55 видів, поширених в Європі, Азії і Північній Америці. Лохові - кущі або невеликі дерева з простими цільнокраїми почерговими листками на коротких черешках. Можуть бути вічнозеленими і опадаючими. Для видів характерна наявність кореневих бульбочок з азотофіксуючими бактеріями, завдяки чому лохові можуть рости також на дуже бідних ґрунтах [ 2, 10 ].

Квітки лохових правильні, четверного типу з трубчастою оцвітиною. Вони пазушні, поодинокі, в небагатоквіткових пучках або в коротких китицях. У лоха ( Elaeagnus ) квітки двостатеві або полігамні ( двостатеві і чоловічі), а у обліпихи - дводомні, рідко - двостатеві. Оцвітина проста, має тільки чашечку, яка у двостатевих і жіночих квіток більш менш трубчаста, а у чоловічих квіток - чашовидна або майже плоска. У лоха чашечка чотирьохлопатева, а у обліпихи ( Hippophae ) чашечка дволопатева. Тичинок 4, вони зростаються нитками з пелюстками оцвітини. Нитки тичинок дуже короткі. Всередині трубки чашечки є добре розвинутий диск у вигляді залозистих виростів, які чергуються з тичинками. Однолистковий гінецей з довгим квітко подібним стовпчиком, який закінчується головчастою приймочкою, оцвітина зовні покрита сріблясто-білими лусочками, в середині її лопаті жовті. Плід лохових - горішок, м'якоть якого утворюється за рахунок зростання зав'язі з квітколожем і оцвітиною. Це утворення дуже схоже на кістянку, але ботаніки вважають правильним називати його псевдокістянкою. Насіння з прямим зародком і без ендосперму або зі слабо розвиненим ендоспермом. Квітки духмяні, запилюються комахами у лоха, а у обліпихи запилюються вітром [ 2, 9 ].

Лох вузьколистий ( Elaeagnus angustifolia )

Пагони ростуть часто з гострими колючками, у молодому віці покриті сріблясто - білими лусочками. Листки чергові, латентні, до 7 см довжиною, на коротких черешках, а також покриті сріблясто-білими лусочками з обох сторін або тільки з нижньої. [ 2 ]

Квітки медоносні, з'являються в кінці травня на початку червня. Плоди дозрівають в вересні, жовтні. Плоди їстівні, солодкуваті на смак, борошнисті, утворюються щорічно у великій кількості. Використовуються в кондитерському виробництві. Плоди - кістянки до 1,4 см довжини і 0,5 - 10 см ширини, округло - еліпсовидні, сріблясто - білі, а при дозріванні стають жовтувато - бурими. Насіння ( кісточки ) тверді, щільні, вузько - еліпсовидні до 10 мм довжини і 4 мм ширини з 8 повздовжніми борозенками.

В 1 кг їх 13 - 15 тисяч. Перші паростки з'являються весною, при весняному посіві необхідна стратифікація впродовж 3 - 4 місяців. Паростки з надземними м'ясистими, зеленіючими сім'ядолями і першим супротивним листям, густо опушені мілкими зірчатими волосками. Ростуть доволі швидко, в перший рік сягають декількох десятків сантиметрів у висоту. Лох дає густу парость від пенька, утворює відводки, при засипанні стовбура утворює додаткові корені. Розводиться зимніми черенками [ 6 ].

Обліпиха крушиновидна ( Hippophae Rhаmnoides )

Лінійне або лінійно - ланцетне листя до 8 см у довжину розміщене в черговому порядку, іноді буває зближеним. Краї листків суцільні, трохи завернуті до низу. Листова пластинка зверху сірувата, темно - зелена, знизу -срібляста від густорозміщених зірчатих лусочок.

Цвіте в квітні, травні, дещо раніше або одночасно з розпусканням листків. Квітки роздільностатеві, рослини дводомні. Тичинкові квітки мають двороздільну жовту оцвітину і 4 тичинки. Вони зібрані у невеликі колосовидні суцвіття. Маточкові квітки невиразні, зеленуваті, сидять по 2 - 5 штук у пазухах бокових гілочок. Оцвітина трубчаста, дволопатева; маточка з верхньою одногніздною зав'яззю, коротким стовпчиком і видовженою приймочкою, яка не висовується з оцвітини. Плоди - кістянки, соковиті, кулеподібні або яйцеподібні до 1 см завдовжки, золотисто - жовті або оранжеві з бурими краплинками. М'якоть оранжева або червонувата, утворюється за рахунок розростання оцвітини. Кісточка яйцевидна, з однією повздовжньою борідкою, темно - коричнева або чорна, близько 5 мм завдовжки. В 1 кг їх 76 тисяч штук.

Має можливість вегетативно розростатись кореневими відростками і відводками. Має досить міцну поверхневу кореневу систему [ 6 ].

2.3 Біологічні особливості

Лох вузьколистий ( Elaeagnus angustifolia ) росте головним чином по долинам річок у напівпустинній і пустинних зонах, утворюючи разом з деякими тополями поіменні ліси, так звані - тугаї, зустрічаються по болотисто - солончаковим місцях, солончаках, на пісках по впадинах між буграми, по котловинам видування. Дуже любить світло, внаслідок чого не може рости у підліску насаджень, утвореним навіть світлолюбивими породами.

Лох не вибагливий до ґрунту, добре росте не ґрунтах самого різноманітного хімічного і механічного складу. Відрізняється також значною засухостійкістю, може різко скорочувати інтенсивність транспірації і підвищувати її в залежності від наявності вологи. Легко мириться з сухістю ґрунту і повітря. Жаростійкість лоху вражаюча, навіть тканини молодих листків весною пошкоджуються лише при + 40 - 45?С, а літом тільки при + 55 - 60?С. Однією з цінних особливостей лоху є його здатність виділяти камедь [ 5 ].

Обліпиха крушиновидна ( Hippophae Rhаmnoides )

Росте по берегах річок, рік, озер, морів, піднімається в гори до верхньої границі широколистяних лісів, входить у склад вербо - тополевих лісів на пісках. Характеризується доволі значним світолюбством, сильно реагує на затінення, і краще всього росте на відкритих, освітлених сонцем місцях. Низькі зміни температури переносить добре. Це зимостійка культура, витримує морози до - 40 - 45?С. Початок інтенсивного росту пагонів в обліпихи спостерігається при середньодобовій температурі 12?С, після відцвітання, а інтенсивний ріст при температурі +17 - 21?С. Не вибаглива до вологості ґрунту і успішно переносить посушливі умови. Росте добре на самих різних ґрунтах - на пісках, засолених ґрунтах і т.д. Характерною особливістю лоху вузьколистого і обліпихи крушиноподібної є наявність на корінні бульбочок ( азот фіксуючих бактерій, за допомогою яких рослина засвоює атмосферний азот і збагачує ним ґрунт ) [ 11 ].

Особливості плодоношення

Лох вступає в вегетацію в 3 декаді квітня, цвіте в 3 декаді червня. Починає цвісти і плодоносити щорічно з 5 - 6 року. Плоди - кістянки, у стадії неповної зрілості сріблястого кольору, покриті лусочками; зрілі плоди жовтувато - бурого, жовто - блідокоричневого кольору або з червонуватим рум'янцем; по формі нагадує плід їстівної маслини. Вага одного плода від 1 до 2,5г. Плоди достигають звичайно у вересні. Врожайність однієї рослини від 3 до 18 - 25кг ( 50 - 60 ц плодів з 1 га). В Закавказзі врожаї лоху нерідко чергується через рік.

Деякі різновиди лоху дають виключно цінні по якості плоди ( крупні, багаті на м'якоть, з незначним процентом вмісту кісточок ). В плодах дикого лоха вміст м'якоті сягає 74,1% в той час у окремих його представників воно може знижуватися до 41,9%. Кісточок в диких плодах лоха міститься від 25,9 до 58,1 % маси плода.

Обліпиха - вітрозапильна дводомна рослина з одностатевими квітками. Іноді крім одностатевих у молодих особин при умові хорошого живлення зустрічаються і двостатеві квітки. Квіткові бруньки формуються на вкорочених обростаючих і на подовжених ростових пагонах [ 7, 14 ].

Плодоносить на 4 - 6 рік після посадки Цвіте в першій половині травня, майже одночасно з розгортанням листків. Першими розкриваються чоловічі квітки, на один день пізніше розкриваються жіночі квітки. Тривалість цвітіння 6 - 12 днів. Період формування плодів продовжується 100 - 120 днів. Дозрівання плодів починається в серпні. Плід - несправжня сім'янка. Його форма буває округлою, довгастою, діжкоподібною, циліндричною. Колір залежить від фарбуючих речовин, і може бути жовто - оранжевою,або червоно - оранжевою і т.д.

На смак вони кислі або кисло - солодкі. При дбайливому уході обліпиха дає високі врожаї: з дорослого куща збирають від 16 до26 кг. [ 2 ].

Насіннєве розмноження

Лох вузьколистий і обліпиху крушиновидну розмножують насінням. Найкращий час для посіву - вересень, або жовтень. При весняному посіві необхідна 3 - 4 місячна стратифікація при 10 - 15? С. При можливості тримати застратифіковане насіння у світлому підвалі при +15 - 20?С, з їх щоденним перемішуванням, час стратифікації зменшується вдвоє. Насіння після збирання змішують з піском чи тирсою і зберігають в ящику або іншому посуді з отворами, щоб не застоювалась вода. Час від часу насіння треба перевіряти, перемішувати.

Пізно восени, перед морозами, насіння закопують і зверху утепляють, а весною, те, що проросло або наклюнулося, висівають у дерев'яний ящик із сумішшю землі та перегною (1:1). Відстань між насінинами 4-5 см. Схожість насіння висока 90 - 95 %. Можна просто висіяти насіння осінню або весною після 3-місячної стратифікації.

Норма висіву насіння 12 г на глибину 3 - 4 см, а можна висіяти відразу після збирання свіжим у ґрунт на 2 - 3 см щоб запобігти проморожуванню. Взимку, посіви треба вкрити невеликим шаром перегною, торфу чи тирси. В разі потреби насіння пророщують у закритих приміщеннях, теплицях, парниках, а потім висівають у відкритий ґрунт [ 6 ].

Обліпиха переважно розмножується насінням. Насіння після віджимання соку відділяють від м'якоті і шкірки, промивають і просушують у затінку в добре провітрюваному приміщенні. Вихід їх складає 3 - 10 % від маси перероблених плодів. Насіння, якщо його зберігати сухим за кімнатних умов, не втрачає схожості протягом кількох років. Висівають їх весною або осінню.

При весняному посіві необхідна місячна стратифікація, потім рекомендують пророщування впродовж 16 годин на світлі, при кімнатній температурі. Насіння проростає і без стратифікації, але не разом. Посів проводять доволі густо в борозни на грядках з легким ґрунтом, засипаючи зверху шаром перегною в 1 см. Паростки отримують у рік посіву. При осінньому посіві паростки отримують на настуну весну.

На перших етапах паростки необхідно притіняти, так як вони не витримують прямого сонячного проміння, хоча дорослі рослини дуже світлолюбні.

Для формування більш компактної і розгалуженої кореневої системи бажана пікіровка сіянців з першою парою справжніх листків з прищипуванням стрижневого кореня і наданням площі живлення 10 - 15 см. Для формування крони на другий рік життя кущі обрізають « на пень », у випадку слабкого кущування обрізку « на пень » повторюють і на третій рік [ 9 ].

Вегетативне розмноження

Для розведення відібраних форм лоху перевагу треба віддавати вегетативному розмноженню. Його можна розмножувати зеленими, здерев'янілими, кореневими живцями, кореневою порошею, поділом куща, дуже добре горизонтальними, дугоподібними, вертикальними і повітряними відсадками.

Розмноження зеленими живцями нескладне. Їх нарізують довжиною приблизно 8 - 10см, з верхівкою. На 12 - 20 годині нижню частину живців (приблизно на 1/2 - 1/3 ) занурюють у розчин стимулятора росту (1,5 - 2 таблетки гетероауксину на 1л. води). Можна використовувати і інші стимулятори коренеутворення. Потім похило висаджують у підготовлені парники чи грядки на глибину 1,5 - 2см, зверху насипають 3см промитого річкового піску. Обприскують водою і закривають парник поліетиленовою плівкою. Декілька разів на день живці обприскують водою, в сонячні дні прицінюються, щоб живці не загинули від перегріву. Через 1.5 - 2 тижні утворюється калус, і живці починають утворювати коріння [ 13, 2 ].

Для збереження господарчо-цінних властивостей сортів або форм, обліпіху розмножують вегетативно: зеленими і здерев'янілими черенками, а також кореневими живцями. Для розмноження зеленими черенками грядку краще розмістити під кроною плодового дерева з метою захисту від прямих сонячних променів. Верхній шар ґрунту, змішують з піском і торфом (1:1:1). На поверхню грядки насипають 2 - 3 см піску. Зранку нарізають пагони коли вони досягли висоти 15 см. Роблять зріз під брунькою.

У 3 - 4 нижніх листків зрізують листкову пластинку. Черенки зв'язують у пучки і ставлять у воду. Саджати потрібно на глибину 2 - 3 см у сильно зволожений ґрунт і накривають поліетиленовою плівкою, яку через 12 - 14 днів періодично відкривають для загартування. При похолоданні потрібно вкрити листям і стружками. Після зими черенки пересаджують на постійне місце.

Щоб розмножити обліпиху здерев'янілими черенками потрібно заготовити однорічні пагони з кущів трьох - п'ятирічного віку у кінці листопада - початку грудня. Пагони потрібно зберігати під снігом під температурою 0 - 2?С. Ранньою весною їх ріжуть на черенки по 15 - 20 см і витримують у воді впродовж 2 - 3-х діб при кімнатній температурі. Висаджують на грядки вертикально, залишаючи 2 - 3 бруньки на відстані 10 см між черенками. Землю обробляють і добре поливають [ 3 ]

Розмноження кореневими черенками є найбільш простим способом вегетативного розмноження. Обліпиха від коріння утворює порош. Щоб отримати саджанці весною кореневий паросток відділяють від материнської рослини. Для утворення власної кореневої системи його залишають до осені і регулярно поливають. Осінню викопують і висаджують на постійне місце. Кореневі паростки не зберігають в собі всіх властивостей материнської рослини. Формуючи обрізку обліпихи проводять у перші 4 - 5 років інтенсивного росту обліпихи для формування компактної низько розташованої крони. Вирізають лишні, паралельно і неправильно розташовані пагони.

Омолоджуючу обрізку використовують для старих рослин 8 - 10 років і старіше, коли прирости стають малими ( 10 - 15 см ), основні скелетні гілки висихають і урожайність різко зменшується. Для цього кущі обрізають на трирічну деревину. Профілактичну обрізку проводять щорічно. Вирізають « на кільце » засохлі після плодоношення укорочені річні пагони і багаторічні гілки, а також підмерзлі і зламані. Обрізку проводять рано весною до розпускання бруньок [ 7 ].

Хімічний склад і використання плодів

Плоди лоха вузьколистого надзвичайно багаті на вуглеводи, причому із вуглеводів переважають в них найбільш цінні речовини для організму людини - цукри ( до 70% в м'якоті ). Плоди містять клітковину ( вище 6 % ) Крохмаль у склад плодів входить у невеликих кількостях ( в декілька десятків разів менше, ніж цукру - 1,5% ). Із цукрів складі плодів знайдені лише моносахариди ( фруктоза і глюкоза ), тобто саме ті, які найбільш легко і повністю засвоюються організмом людини. В свою чергу, із моносахаридів в плодах переважає фруктоза - найбільш солодкий цукор. В культурних плодах лоха переважає глюкоза.

В плодах дикого лоха міститься сахароза. Плоди лоха достатньо багаті і на білки. На хімічний склад плодів частково впливають кліматичні умови. При великій кількості сонячної енергії процеси накопичення цукрів в плодах лоха протікають особливо активно. М'якоть плодів лоха може бути використана для виготовлення етилового спирту. Спирт, отриманий з лоха, містить понижену кількість сивушних масел. Вихід спирту з 1 ц плодів становить 12 - 13 л ( до 15% )

З плодів цієї рослини можна виготовляти вина високої алкоголічності (хороших смакових якостей ), крім того вони мають свій своєрідний аромат.

В кондитерській промисловості ці плоди можливо використовувати для виготовлення цукатів та багатьох інших виробів. У свіжому вигляді виключно добре транспортуються і зберігаються без проявів псування чи гниття, але слід надавати перевагу тверді або напівтвердій тарі [ 15 ].

Плоди також містять в'яжучі і слизисті речовини, тому їх використовують як в'яжучі і обволакуючі засоби при захворюванні травних органів. Ягоди обліпихи володіють високими їстівними і смаковими якостями; за смаком і ароматом вони нагадають плоди ананаса. Своєрідний, дуже приємний смак у плодів обліпихи. Плоди обліпихи багаті на провітамін А - каротин і вітамін С, тобто кажучи іншими словами, вони володіють полівітамінною властивістю. Тому обліпиху можливо використовувати для отримання різних вітамінних продуктів і препаратів. Разом з тим м'якоть плодів дуже збагачена жирним маслом, яке володіє сильним, приємним, неповторним ароматом. Вміст жирної олії в м'якоті плодів досягає 92%. По виключно високому вмісту жирної олії в плодовій м'якоті ягоди обліпихи замають особливе місце серед інших плодово - ягідних рослин.

Також плоди обліпихи містять найпростіші цукри - поліцукри ( глюкозу і фруктозу ), які прекрасно засвоюються організмом. Разом з тим плоди містять високу кількість органічних кислот, пектинові ароматичні і мінеральні речовини. Висока ароматичність сильно підвищує смакові якості ягід. Жирна олія м'якоті плодів обліпихи має інтенсивно оранжеве забарвлення і має оригінальний своєрідний аромат ананасу ( іодне число 70,4 - 75,5 ); а олія насіння має більш світлий, слабко жовтий колір ( іодне число насіння 128,7 ). При відстоюванні соку з плодової м'якоті впродовж 12 - 24 годин на його поверхні утворюється жирна олія, яка має не лише аромат, але й бактерицидні властивості, добрий смак, тому вона може широко використовуватись в кулінарії, медицині і інших галузях промисловості.

Олія обліпихи володіє виключно А - вітамінною активністю ( колір якої пов'язаний з присутністю в ній каротина ). Вміст провітаміна А ( каротина ) в жирній олії досягає 90 - 100 мг %. Крім вітаміну С і провітаміну А, в плодах міститься вітамін Р ( 75 - 100 мг % ), В1 - тіамін ( 0,016 - 0,085 мг % ), В2 - рибофлавін ( 0,030 - 0,056 мг % ), В1, В9 - фолієва кислота ( 0,79 мг % ), Е - токоферол ( 8 - 18 мг % ), група вітаміну К - філохінони ( 0,9 - 15 мг % ), група вітаміну А - насичені жирні кислоти ( до 77 % ).

В плодах знайдено 15 мікроелементів, в тому числі залізо, магній, марганець, бор, сірка, алюміній, кремній, титан [ 8, 13 ].

2.4 Значення та використання лоху вузьколистого і обліпихи крушино видної

Лох вузьколистий - медоносна, харчова, лікарська, танідоносна, фарбуюча, камедоносна, ефіроолійна, деревинна, декоративна, фіто меліоративна рослина. Лох вузьколистий має медоносні квітки, які з'являються в кінці травня на початку червня. Вони цвітуть протягом десяти і більше днів, дають підтримуючий взяток і сприяють нарощуванню сили сімї перед літнім головним взятком, особливо в степових районах, де угіддя відзначаються недостатнім весняним запасом нектару. Добре підготовлені бджолині сім'ї дають товарний мед янтарного кольору з приємним ароматом. Маслинку бджоли відвідують охоче, збирають переважно нектар і за час її цвітіння кожна бджолина сімя поповнює запаси меду на 4 - 13 кг. Медопродуктивність досягає 200 кг з гектару. Виключно високий вміст в плодах маслинки вуглеводів і цукрів дозволяє використовувати їх як природні концентрати цукристих речовин, які мають велике значення у харчуванні людини [ 4 ].

Квітки лоха, настояні на дерев'яному маслі, використовують при простудних захворюваннях, як втирання. В гомеопатії із зрілих плодів виготовляють тинктуру.

Маслинка дає тверду, суцільну деревину жовтого кольору, яку використовують в столярно - токарній справі і для виготовлення музичних інструментів. Деревина лоха вузьколистого виключно добре протистоїть гниттю, тому її нерідко використовують для виготовлення частин, які знаходяться під водою.

Кора і листя містять дубильні і фарбуючі речовини, їх можна використовувати при фарбуванні матеріалів ( фарбування в коричневий і чорний кольори ) і вичинці шкіри. На стовбурах лоха утворюється камедь, яка володіє хорошими властивостями. Вона може знайти використання у текстильній промисловості, вона в певній мірі може замінити імпортну сенегальську камедь та гумі пергамент.

Ефірну олію з квіток лоха можна використовувати в парфумерній промисловості та інших галузях промисловості [ 4, 11 ].

Лох - посухостійка рослина, може рости на засолених ґрунтах. Це світлолюбна рослина. Його можна використовувати для організації захисних смуг, лісових насаджень, живих загороджень і закріплення пісків. Лох швидко росте, дає кореневі черенці, за допомогою яких може розмножуватися. Менше ця рослина застосовується у декоративних насадженнях. Маслинка легко переносить стрижку, а при засипанні піском утворює додаткові корені тому і використовується для закріплення берегів річок і пливучих пісків [ 12, 10 ].

Особливо широко обліпиха крушиновидна використовується в алкогольній промисловості. Наливки, настойки, лікери виготовлені з обліпихи поширені і відомі в різних країнах.

Завдяки смаковим якостям і високій вітамінній активності плодів, вони використовуються, як сировина для вітамінної промисловості; виробництво високоякісних, добре засвоюваних ароматичних натуральних соків і соків з цукром; використовують обліпиху також у промисловості, яка виготовляє концентровані продукти - екстракти, сиропи і т. д. , в плодово - ягідному виноробленні для виробництва різних типів вина ( особливо хорошою якістю володіють вина десертні і міцні ) і в лікеро - горілчаній промисловості для виготовлення лікерів, наливок, настойок. Плодово - ягідне вино з обліпихи крушино видної має золотисто - жовте забарвлення і характерний блиск.

Настойки, лікери, наливки з обліпихи крушино видної завдяки незрівнянним смаковим якостям - тонкому прекрасному аромату здавна вироблялися у країнах СРСР і високо розцінювалися користувачами.

Обліпиха є прекрасною сировиною для виготовлення ніжного високоароматного желе, повидла, джемів, варення, наповнювачів для цукерок і багатьох інших продуктів.

Плоди і продукти переробки обліпихи крушиновидної мають особливо велике лікарське значення і знаходять широке застосування в медицині.

Листки обліпихи, а також гілки містять велику кількість високоякісних дубильних речовин - чистий галотанін, тому використовуються в якості в'яжучих засобів. Ягоди обліпихи разом із залізним купоросом використовують для фарбування матеріалів у жовтий колір.

Обліпиху можливо використовувати для озеленення населених пунктів, насаджень на схилах гір, закріплення зсувних ділянок , рівчаків, тощо. Посів насіння обліпихи проводять восени і весною; для весіннього посіву використовують насіння, яке було завчасно стратифіковане впродовж 30 діб

[ 1, 2, 7 ]

Обліпиха крушиновидна дає тверду, важку, достатньо щільну, досить міцну деревину, жовтого кольору, з буро - жовтим ядром - питомої ваги 0,70 ( у сухому стані). Обліпиху можливо використовувати для створення живої огорожі. Живі огорож з 2 - 3 рядів є досить надійним захистом, так як обліпиха утворює зовсім непрохідні зарослі для людини і тварини [ 8 ].

Обліпиха є чудовим пилконосієм, дає багато високопоживного пилку в літній період. Плоди є цінним лікувально - дієтичним продуктом. Олія цієї рослини з плодів і насіння використовується для лікування променевих уражень шкіри, як бактерицидний засіб, її використовують при багатьох інфекціях у гінекологічній практиці, при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки.

Також цією олією лікують екземи та деякі хвороби очей. Плоди з листками - для лікування ревматизму та хвороб шлунка, а насіння - як добрий послаблюючий засіб.

У ветеринарній практиці гілки обліпихи застосовують для прискорення росту шерсті у овечок і надання їм блиску.

Обліпиха крушиновидна також використовується в косметології. З її олії готують живильні маски, які прискорюють епітелізацію і генерацію тканин шкіри, а відвар з плодів і гілок застосовують при облисінні та випадінні волосся.

Обліпиха крушино видна є чудовою прикрасою міст і сіл, численних новобудов, при реконструкції старих і створенні нових лісопарків і скверів.

Увесь вегетаційний період обліпиха дуже декоративна. Рекомендується для групових посадок, а також для зелених живоплотів. [ 3, 14 ]

ВИСНОВОК

Родина Маслинкові (Elaeagnaceae ) в Україні представлена трьома родами і чотирма видами. Ця родина в філогенетичному відношенні вивчена недостатньо. Серед ботаніків і зараз існують суперечки про місце цієї родини в системі квіткових рослин. Не зовсім визначеними є внутрішньовидові відносини в родині.

Лохові - дерева і кущі з характерним опушенням із щитковидних лусочок, або зірчастих ворсинок. Листки у них почергові, або інколи супротивні, на коротких черешках, щільні і цільнокраї, вічнозелені або листопадні. Для них характерна наявність кореневих бульбочок з азотофіксуючими бактеріями, завдяки чому лохові можуть рости, також на дуже бідних ґрунтах. Квітки лохових пазушні, поодинокі, в небагатоквіткових пучках або в коротких китицях.

Представники родини лохових - посухо і газостійкі, добре витримують засолення, невибагливі до ґрунтів, морозо і зимостійкі, світлолюбові, широко використовуються в захисному лісорозведенні, особливо в посушливих районах. Вступають в плодоношення на 5 - 6 рік. У лоху вузьколистого спостерігається періодичність плодоношення, обліпиха родить щорічно і рясно.

Природнім шляхом розмножуються насінням вегетативно, утворюючи поросль. Вегетативно добре розмножуються зеленими, здерев'янілими, кореневими живцями, поділом куща, дуже добре горизонтальними кореневими відсадками, а також дугоподібними, вертикальними і повітряними.

Лохові - медоносні, харчові, лікарські, дубильні, фарбувальні, камедоносні, ефіроолійні, деревинні, декоративні, фітомеліоративні рослини.

Представників родин лохові потрібно широко використовувати у декоративному садівництві, озелененні та лісовому господарстві, для створення живоплотів і закріплення крутосхилів.

Лохові - це перспективні високовітамінні рослини. Зокрема, лох вузьколистий, його плоди містять до 70% цукрів ( фруктоза, глюкоза ), білків - більше 6%, клітковини 1,5%, крохмалю 0,5%, вільні кислоти. Внаслідок високо вмісту поживних речовин і малої кількості води, дуже добре транспортуються і зберігаються в свіжому вигляді. За легкість вони стоять на першому сці порівняно з іншими плодами. Плоди можна використовувати для одержання етилового спирту ( з 1 ц плодів отримують 12 - 13 літрів спирту ).

Плоди обліпихи мають в собі також глюкозу, фруктозу, велику кількість органічних кислот, пектинові, ароматичні і мінеральні речовини. В плодах знайдено 15 мікроелементів, в тому числі залізо, магній, марганець,бор, сірка, алюміній, кремній, титан.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксенова Н.А. Фролова Л.А. « Деревья и кустарними для любительского садоводства и озеленения ». - М.: Издательство МГУ, 1989, - 160с.

2. Бурмистов А.Д. « Ягодные культуры ». - Л.: Агропромиздат., 1985, С. 226 - 240.

3. Букштынов А.Д., Трофимов Т.Т., Ермаков Б.С. и др.. « Облепиха ». - М.: Лесная промышленность, 1985, - 181 с.

4. Геренчук К.І, Койнов М.М. Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів.--Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1964, - 185с.

5. Д. Рандушки, Л. Шомшак, И. Габерова « Цветовой атлас растений ». Издательство « Обзор». Братислава, 1990, - 416с.

6. Д.В. Горюнов и др.. « Растения применяемые в быту ». Издательство Московского университета, 1966, - 524с.

7. А.В. Решетникова, Е.И. Синчинская. Лечение растениями. Киев МП « Феникс », 1993, - 412с.

8. Кондратюк Е.Н., Ивченко С.И., Смык Г.К. « Дикорастущие лекарственные и плодове растения Украины ». - К.: Урожай, 1969, С. 114 - 115.

9. Колбасина Э.И., Поздняков А.Д. « Лох и целебные ягоды ». - Знание, 1988 №2, С. 35 - 36.

10. Любінська Л. Г. Природні цінності національного природного парку “Подільські Товтри”/ Л. Г. Любінська, С. І. Ковальчук, М. Д.Матвеєв.- Кам'янець-Подільський. - 1999, - 89с.

11. Любінська Л. Г. Флора вищих рослин національного парку “Подільські Товтри” / Л. Г. Любінська, В. В. Болюх // Укр. ботан. журн. - 1997.-№ 2. - C. 192 - 196

12. Плеханова М.Н. « Облепиха ». - Л.: Агропромиздат. Ленинградское отделение, 1988, - 80 с.

13. Туркин В.А. « Использование дикоростучих плодово - ягодных и орехоплодных растений ». М.: Сельхохизд., 195, С.293 - 298.

14. Определитель высших растений Украины / [Д. Н. Доброчаева, М. И. Котов, Ю. Н. Прокудин и др.]. - К. : Наук. думка. - 1987. - 548с.

15. Христов А.А., Мочалов В.В., Шпиков А.К. « Садоводство в Сибири». - Новосибирск: Наука, 1972 . - С. 240 - 248

16. Природа Хмельницької області / Під. Ред. К.И. Геренчука - Львів: Вища школа. Вид-во при Львів ун-ті, 1980, - 152с.

17. Андриенко Т.Д. Растительный мир // Природа Украинской ССР. - Киев, 1985, - 75 - 83с.

Размещено на Allbest.ru

...