Архітектор Іван Левинський та його школа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчо-пошукова робота

Дисципліна: ІУК

Тема: «Архітектор Іван Левинський та його школа»

Виконала ст. гр. А/11

Грошовик Вікторія

План

Вступ

§1. Життєтворчий шлях Івана Левинського

§2. Віхи творчості відомого архітектора

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. В історії архітектури Львова надзвичайно важливий розділ становлять численні споруди, зведені в 1880-1910 рр. фірмою уславленого будівничого й архітектора Івана Левинського (1851-1919) - видатного творця, ім'я якого вписано золотими літерами до анналів міста.

Іван Левинський - інженер, архітектор будівничий, промисловець, професор Львівської політехніки і член багатьох українських установ передвоєнної доби - на жаль, мало відомий сучасному поколінню. Він належав до ряду тих великих, хрустально чесних і характерних, але тихих робітників-творців, імена яких невідомі широким кругам суспільності.

Нині не можна сказати, що особа Івана Левинського є добре відомою українському суспільству, хоча публікації сьогоденних науковців, істориків та мистецтвознавці, а саме Олександра Ноги та Ігора Жука привернули ширшу увагу до цієї постаті. Тому належне вшанування його пам'яті лишається актуальним обов'язком для наших сучасників.

Метою пошукової роботи є поглиблення у життєтворчий шлях Івана Левинського, висвітлення постаті митця з усіх можливих ракурсів, поширення здобутих знань на підґрунті пошукової роботи про його мистецьку спадщину і громадську діяльність.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання пошукової роботи:

- заглибитись у життя митця як особисте так і громадське;

- осмислити інтенцію одного з великих будівничих мого міста - міста Львова - Івана Левинського.

- надати характеристику виду діяльності Івана Левинського ;

- дослідити творчість;

- розглянути моменти його педагогічної і громадської діяльностей.

Об'єктом пошукової роботи є український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч Іван Іванович Левинський та його школа.

Предмет пошуку - статті, книги, брошури, що стосуються митця.

Такі матеріали містяться у монографічних роботах, навчальних посібниках, статтях, дисертаційних дослідженнях Олександр Ноги, відомого львівського науковеця, мистецтвознавця та художника, автора численних досліджень та книг у сфері української історії, мистецтва та культури, а також історика архітектури Ігора Жука.

Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

§1. Життєтворчий шлях Івана Левинського

Життя Івана Левинського розпочалося 6 липня 1851 р. у старосвітській Галичині, чи точніше, Koenigreich Galizien und Lodomerien - Королівстві Галичини та Володимирії - найбільшому коронному краї Австро-Угорської імперії - містечку Долина на Станіславівщині в сім'ї директора Народної школи . Батька так само звали Іваном, а маму, німкеню, - Йозефа з дому Гаузер. Рід Левинських має довголітню історію, зокрема, предки брали участь у визвольній війні під проводом І. Мазепи, а після поразки емігрували в Західну Україну. Дивне співпадіння - Іван Левинський народився 1851 р., коли у Лондоні проходила Всесвітня виставка, яку одразу назвали Великою. Вона мала показати останні досягнення тогочасної індустрії, особливо у царині дизайну і будівництва. Насправді ж вона виявилась виставкою того, що не мало права на існування, і що не надавалося до того, щоб ним користуватися чи у ньому мешкати. Представлені речі були переобтяжені диким декоративізмом, понівечені масовим виробництвом, яке крало форми у речей ручного виробництва, речі губили як свою функціональність, так і форму. Це було свідченням явної кризи - людина втрачала сенс вживання речей і проживання у помешканнях. Міста, як-от тогочасний Лондон, перетворилися на велетенські кошари для людей. В 1858 році, коли Іванові виповнилося сім років, батько помер. Доля вдови - важка, а тим паче -- в епоху, коли жінка була обмеженою у своїх громадянських правах і не могла працювати. Тож мати жила з пенсії - 14 корон щомісяця з додатком 3 корони на кожну дитину. В пошуках кращої долі, вона переїхала з дітьми в Стрий.

Після четвертого класу малий Іванко, який мав добрий голос і співав у церкві, пішов вчитись на дяка, причиною цього ще був й брак коштів родини. Для продовження освіти юний митець поїхав до Львова, а саме до свого старшого брата Лева, що служив в ранзі фельдфебеля у частині по вул. Курковій (тепер - Лисенка). Тож фельдфебель Левинський тихцем відпустив одного з підлеглих собі вояків у відпустку, і Іван влаштувався на його ліжку. За підтримки брата та додатково заробляючи на життя лекціями Іван Левинський вступає до Реальної школи (сьогодні на її місці СШ 35 на В. Шухевича), де поряд з основними загальноосвітніми дисциплінами давались деякі знання технічно-прикладного характеру, і завершує середню освіту у 1869. Наступна мета, яку ставить собі амбітний юнак, - здобуття вищої освіти в Технічній академії, яка тоді розташовувалася на розі Театральної і Вірменської, тобто у центрі культурного життя - поруч з театром Скарбека і Народним домом. Цей заклад, перейменований у 1877 р. в Політехнічну школу, спеціалізувався в підготовці фахівців у галузі технічних дисциплін.

Іван Левинський вступає до нього у 1869 році. На другому році навчання у списках студентів його вже відзначено як стипендіата. В академії відбулося знайомство Левинського з людиною, яка відіграла значну роль у його професійній біографії, - Юліаном Захарєвичем, провідним архітектором Львова другої половини XIX ст., визнаним лідером тодішньої львівської архітектурної школи, майбутнім ректором політехніки. Згодом вони стануть спільниками в будівельному підприємництві і співавторами низки архітектурних проектів. У 1874 р. І. Левинський закінчує академію як випускник відділу інженерії.

Починаючи самостійну фахову діяльність, треба було здобувати ім'я і позицію в обраній професії. Цієї мети І. Левинський досягне за півтора десятиліття. Власну концесію, яка давала право незалежно займатись будівельним підприємництвом, Іван Левинський отримав у 1881 р. Відомо, що він відкрив маленьке проектно-технічне бюро на вулиці Личаківській, 6, яке згодом переніс на Капітульну площу (тепер пл. Катедральна, 7). Мабуть, спочатку І. Левинський виконував невеликі роботи, частіше - суто інженерного характеру. До кінця 1880-х pp. в ролі архітектора-будівничого він ще не виділяється серед своїх колег - А. Камєнобродзького, В. Равського, Ю. Цибульського, Я. Шульца та інших майстрів львівського неоренесансу. Як фахівець він лишається в тіні таких визначних архітекторів того часу, як Ю. Захарєвич, автор монументальної будівлі корпусу Політехнічної школи, чи Ю. Гохберґер - з його амбітним проектом будинку галицького сейму. А втім, і на початку своєї професійної діяльності в місцевому інженерсько-архітекторському середовищі він став фігурою досить відомою та активною. Зокрема, Іван Левинський був одним із засновників найбільшої і найвпливовішої в Галичині кінця XIX - початку XX ст. корпорації, яка об'єднувала представників технічного фаху - Політехнічного товариства, створеного у 1877 р. Таким чином, Левинського можна вважати одним з перших організаторів інженерського руху у Львові.

Інший важливий етап у здобуванні І. Левинським позиції у сфері будівельного промислу - купівля на околиці тодішнього Львова, в південно-західному секторі міста, великої земельної ділянки, яка тягнулася смугою вздовж вулиць Крижової і Набеляка (теперішні Пушкіна і Котляревського) - так званої Кастелівки. Іван Левинський купує її спільно зі своїм учителем Ю. Захарєвичем. У 1885 р. на цій території він засновує власний фабричний заклад. Оселяється тут з родиною.

Підприємство І. Левинського спеціалізувалося на виготовленні кераміки та інших матеріалів, потрібних для будівництва, і в Галичині кінця XIX - початку XX ст. було найбільшим у своїй галузі. Архітектурний ансамбль підприємства у своїй основі зберігся понині. Це унікальна пам'ятка промислової архітектури. У центрі комплексу будинок керамічного цеху (буд. № 58-а), ліворуч від нього (якщо дивитися з вулиці ген. Чупринки), в глибині ділянки - блок колишніх столярних майтерень, праворуч - будинок, де колись зосереджувалося виробництво слюсарних, кам'яних та гіпсових виробів, а на передньому плані - давній адміністративний корпус. Підприємство на Кастелівці виробляло різноманітні види кераміки - фасадну майоліку, кахлі, черепицю. Крім того, тут виготовляється посуд, дрібна пластика. У 1885-1919 рр. фабрика безперервно розширювалася - від невеликої господарчої будівлі до розмірів фабричного містечка, розростаючись за рахунок чимраз то нових відділів: гіпсу, штучного каменю, столярного, слюсарно-ковальського, інших виробництв. Продукція фабрики здобуває найвищі відзнаки на виставці будівельного промислу у 1892 p., крайовій у 1894 р., на багатьох інших виставках, у тому за кордоном.

У 1889 р. разом зі своїм спільником Олександром Домашевичем Левинський заснував ще одну фабрику. Вона спеціалізувалася на виготовленні цегли та дахівки і містилася на вулиці Янівській (теперішня Шевченка), за міською рогаткою. Не буде перебільшенням сказати, що в Галичині кінця XIX - початку XX ст., з її слабко і непропорційно розвинутою промисловістю, великою мірою саме завдяки бурхливій діяльності Івана Левинського індустрія будівельних матеріалів набагато випереджувала у своєму розвитку інші сектори економіки. Додамо, що Левинський вкладав капітал у фабрику напоїв "Здоров'я", у нерухомість, активно вів різні ділові операції.

Придбавши Кастелівку і заснувавши промисловий заклад, Іван Левинський здобув усі потрібні засоби для здійснення своїх підприємницьких задумів: його фірма продає клієнтам ділянки під забудову (ціни на землю, передбачливо закуплену Левинським і Захарєвичем, незабаром різко зросли), його проектне бюро опрацьовує плани, власна фабрика постачає необхідні матеріали, а свій-таки штат кваліфікованих робітників виконує всі роботи на будівельному майданчику. Як промисловець українського походження, на рубежі 1880-х- 1890-х років він ще більше зміцнює свої позиції, з максимальною вигодою використовуючи можливості, які з'явилися за часів політики "нової ери".

Поступово Левинський починає створення власного виробництва, звернувшись передовсім до традиційних промислів. Сучасники вважали, що «одним із тривалих пам'ятників його любові до української народної творчості - це створена ним фабрика кераміки. Для своїх керамічних виробів він використав багату скарбницю української орнаментики і показав світові велику артистичну вартість українського народного мистецтва». Фабрику на вул. Кжижовій, згодом Потоцького (тепер Г.Чупринки, 58) Левинський розпочав будувати у 1888 р. За короткий час за допомогою чеської фабрики, а також своїх колег Ю. Захаревича та О. Домашевича Левинський у 1889 р. створив конкурентноздатний заклад «Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський». Спочатку це була невелика двоповерхова споруда з устаткуванням та піччю до випалювання кахель, посуду, будівельних оздоб. Працювало тут всього 5 чоловік. Левинський перший звернув увагу на професійний розвиток гончарства і запровадив його до своєї керамічної фабрики, через залучення гончарів, а потім вже і професійних керамістів. У 1894 р. на фабриці працювало 25 осіб. В двоповерховій споруді були млинки до мелення глини, паровий мотор, печі для випалювання. На фабриці виробляли печі, вазони і вази, дахівку, цеглу, плитки, скульптуру. Кращі сорти вогнетривких глин привозились з Чехії, гірші з Глинська (біля Жовкви) та Олейова (біля Золочева, Буського району Львівської області). У зв'язку з поступовим вичерпуванням глин в цих родовищах Левинський в 1910-х pp. мав намір перенести фабрику зі Львова в інше місце - зокрема, в Глинське. Попри те, що гончарство у виробництві його фабрики було збиткове, він продовжував його розвивати. Поступово фабрика розбудовується і стає однією з найбільших в Галичині. У 1912 р., в час її найбільшого піднесення, продукцію виробляли в п'яти відділах: кахлярському; відділі плиток до підлоги та стін; відділі посуду і декоративних ваз; дрібних керамічних виробів; відділі пластики. Фактично кожен з цих відділів працював як незалежний виробничий підрозділ, і в публікаціях галицької преси їх іменували, як «фабрика кахлів», «фабрика будівельної майоліки», «фабрика посуду» тощо. Одна з найголовніших ділянок фабричної праці І. Левинського, пов'язана з керамікою, стосується виготовлення кахель, нічних гарнітурів, кахельних кухонь, опалювальних та декоративних камінів і т. д. Левинський одним з перших започаткував широке залучення місцевих архітекторів, художників, скульпторів до проектування оригінальних зразків печей, окремих кахель, гарнітурів. Буквально в два-три роки така практика показала свою дієвість і правильність. Було створено десятки речей, як в традиційній західноєвропейській стилістиці, так і з елементами народностильових схем. Композиції печей вирізнялись високою якістю виконання. Після смерті Івана Левинського фабрикою керував архіт. Броніслав Бауер. В силу непередбачених подій - закінчення світової та українсько-польської війни, хвилі бойкотів на підприємствах - над підприємством повисли великі іпотечні та вексельні борги сумою кількасот тисяч австрійських крон, хоча фабрика і мала гарантійні листи, проте мало хто з боржників фабрики міг і хотів розраховуватись. За декілька років на території фабрики Левинського на Чупринки її будівлі вже займали нові фірми та спілки.

І.Левинський був активним громадським діячем. Він ініціює створення ряду промислово-технічних організацій, засновує товариство ”Праця”, бере участь у діяльності багатьох українських культурно-просвітницьких товариств. Співробітники і студенти називали його "Серденько", бо він любив називати так усіх. Талановитий архітектор, будівельник, енергійний підприємець більш за все цінував совісну працю, яку завжди вмів справедливо оцінити і винагородити.

Доречно буде сказати кілька слів про родину митця. В 1894 р. він одружується, беручи під Тарновом шлюб з панною Марією Броніковською. В подружжі Левинських народилося двоє дітей: син Степан і донька Марія. Степан Левинський (1897-1946) згодом став письменником, подорожував, довший час жив на Далекому Сході, помер у Франції. Донька Левинського Марія (по чоловікові Симова) була випускницею хімічного факультету Львівської політехніки.

І.Левинський мав грандіозні плани, втілити які завадила Перша світова війна. В червні 1915 року його разом з іншими відомими українцями Львова російські власті відправляють до Курська в якості заручника.

Події листопада 1918 року, проголошення ЗУНР сповнюють І.Левинського новими ідеями і планами, але поразку українців в боях за Львів він переживає дуже болісно.

Не дивлячись на те, що І.Левинський відзначався рівними відносинами із своїми польськими колегами, у травні 1919 року заявив протест проти поневолення Польщею Західної України і відмовився присягнути на вірність польській державі.

Його фірма стає об'єктом бойкоту, а сам професор перебуває в опалі. Наприкінці травня 1919 року І.Левинського звільняють з посади професора кафедри. Все це підриває його здоров'я.

Очевидно, він цим прискорив фатальну розв'язку: 4 липня 1919 р. Іван Левинський помирає.Його поховано на Личаківському кладовищі, на 75-му полі. Скромний надгробок має форму п'єдесталу, на який покладено зламану колону. На пам'ятнику - напис: "Іван Левинський, промисловець". Нижче на кам'яному блоці вирізьблено рядки, які в метафоричній формі підсумовують характеристику особи І. Левинського та його діяльності: "Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров'ю серця".

архітектор левинський кераміка курдонер

§2. Віхи творчості відомого архітектора

Як архітектор Іван Левинський має великі заслуги перш за все в розробці питань планування і парцеляції будівельних ґрунтів, як автор майстерно розроблених планів великих фаґментів забудови Львова. У зв'язку з цим насамперед треба згадати ділянки індивідуальної житлової забудови, якими опікувався Левинський, зокрема в ранній період своєї творчості. Віллу з прилеглим садом він вважав ідеальним житлом цивілізованої людини і свого часу мав намір розпланувати цілу Кастелівку, виходячи з засад, близьких до концепції міста-саду. Пам'ятка з того періоду - квартал на початку вулиць Котляревського і ген. Чупринки (Котляревського, буд. №№ 2 і 4; Нечуя-Левицького, 20; Кольберґа, 4 і 6; будівництво велося протягом 1889, 1890 і 1891 pp.). "Його мрією було забудувати той простір гарними віллами, дати можливість відітхнути людям в просторих сонячних кімнатах - серед зелені і квітів", - писав сучасник. Орієнтація на цю модель знайшла відображення і в пізніших роботах бюро І. Левинського, наприклад, у проекті вілли на вул. Вишенського, 12(1911-1912).

Під кінець XIX ст. ціни на землю у Львові зросли настільки, що навіть в у середній смузі міста спорудження однородинного будинку стало привілеєм лише поодиноких дуже заможних осіб. Тут прибуткова кам'яниця витісняє віллу. Однак і в архітектурі багатоквартирних будинків І. Левинському вдалося впровадити немало новацій. Він виступив як противник рутинного звичаю будувати кам'яниці суцільним "фронтом" і пропагував, як альтернативу, "групову систему" забудови, намагаючись прищепити на львівському ґрунті традиції кооперативного будівництва, розвинутого в Німеччині. Зразком умілого компонування багатоквартирних будинків групами, з відступом від лінії тротуару і забезпеченням відповідного місця під озеленення, можна вважати будинки на вул. Котляревського №№ 23 (1910- і 1911) і № 25 (1908-1909). Майстерність І. Левинського в плануванні груп будинків виявлялась і в тих випадках, коли не було можливості робити відступи між будівлями, наприклад, у кварталі на розі вул. Бандери (буд. №№ 2, 4, 6, будівництво 1908-1909 pp.). He меншу вправність ми бачимо й у внутрішніх планах - у винахідливому і вигідному взаємному розташуванні приміщень, сходової клітки, подвір'я. Показним прикладом є будинок товариства "Дністер" на вул. Руській, 20 (1905-1906), де передбачено можливість зміни функцій приміщень і розширення бюро кредитно-страхової фірми за рахунок житлових кімнат, яким відведено частину площі. Взагалі, І. Левинський - великий майстер адаптації будівлі до нових потреб коштом якнайменших переробок.

Інше його нововведення - відкриті подвір'я-курдонери. Видатною пам'яткою архітектури Львова почату XX ст. став спланований ним курдонер на вул. Богомольця (давній Асника, буд. №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8,9, 11 датуються переважно 1905-1906 pp.). "Цілком нова вулиця, А. Асника, набрала більш різноманітного характеру завдяки невеликому, але дуже гармонійному скверові (по-львівськи - "рондо"), який дозволяв розвинути вулицю в глибину від головної лінії...", - писав з цього приводу архітектурний критик початку XX ст. Аналогічне рішення бачимо на вул. Донцова, №№ 8, 8А, 10, 10А (1906-1907).

Нарешті, можна навести блискучі приклади планування внутрішнього простору кварталу, який перетворився на пішохідну зону з об'єктами торгівлі, сервісу і відпочинку - пасаж. Нині, з перспективи майже ста років, можна сказати, що на зламі XIX--XX ст. в історії архітектури Львова була коротка, але дуже яскрава сторінка-доба пасажу, і її найвищим досягненням став так званий "пасаж Міколяша" (1899-1901) (на жаль, під час Другої світової війни цю будівлю зруйновано), спроектований в бюро І. Левинського.

З плануванням, майстерним вирішенням горизонтальної проекції будівлі у І. Левинського пов'язується ще одна риса: відповідність її до оточенняня. На окрему увагу заслуговує будинок бурси УПТ (вул. ген. Чупринки, 103, 1906-1908), силует якої чудово вписався в рельєф території і виразно читається на віддалі. Інший приклад гармонійної відповідності ландшафту - клініка на вул. Личаківській, 107 (1908-1910). Настільки ж органічною і тактовною є ув'язка будівель Левинського з архітектурним оточенням, з історично сформованою забудовою. Про високий рівень професійної культури свідчить будинок Музичного товариства ім. Лисенка на вул. Шашкевича, 5 (1913-1916), майстерно вписаний у забудову попередніх років.

З іншого боку, треба пам'ятати, що авторство проектів, які вийшли з бюро І. Левинського, найчастіше є колективним. За понад три десятиліття існування цього бюро тут працювала ціла плеяда талановитих архітекторів - співавторів власника фірми. Зокрема, в часи, коли Кастелівка забудовувалась неоромантичними "тірольськими" віллами, Іван Левинський підтримував тісні контакти з проф. Ю. Захарєвичем. На початковому етапі його діяльності у Левинського працювали Тадеуш Мюнніх, Михайло Ковальчук та інші представники архітектури історизму. В період виставки будівельного промислу, організованої в 1892 p., І. Левинський підтримує тісну співпрацю з архітектором Яном Кудельським, який розробляє низку необарокових проектів. Наприкінці 1890 - на початку 1900 pp., коли опрацьовувалися плани пасажу Міколяша, а у львівську архітектуру впроваджувався новий стиль - сецесія, в бюро працюють двоє молодих спільників Левинського - Альфред Захарєвич (молодший) і Юзеф Сосновський. У 1900-і роки, в період широкого використання сецесійних форм, співавторами І. Левинського стають Тадеуш Обмінський, Олександр Лушпинський, Лев Левинський, які виступають як ініціатори методу стилізації народних мотивів, а також Владислав Дердацький і Вітольд Мінкевич. Напередодні Першої світової війни в бюро приходить Евгеніуш Червінський - представник архітектури неокласицизму. В проектах, виконаних фірмою Левинського з 1880 до 1910 р., можна відчути індивідуальні впливи названих архітекторів. Але при зовнішній стильовій різнорідності всі ці роботи відзначаються віртуозно розробленим планом і функціональною продуманістю. Тут відчувається рука і стиль керівника бюро, можна говорити про його школу.

Висновки

В даній пошуковій роботі була розкрита тема: «Архітектор Іван Левинський та його школа»

Було розглянуто біографію Івана Левинського; надана характеристика його творчості; розглянуто усі види діяльності митця та надано приклади його творінь; досліджено процес самовстановлення.

З проведеного пошуку можна зробити наступні висновки:

Іван Левинський - найвизначніший митець української ідеї в галузі будівництва-архітектури! Його творчі досягнення в цій галузі можна беззаперечно покласти в рівень з такими визначними співтворцями української генези, як: Франко, Грушевський, Леся Українка, Соломія Крушельницька, митрополит Андрей Шептицький та багатьма іншими, які своїм життям та працею винесли нашу культуру на світовий рівень.

Додатки

Іван Іванович Левинський

Видавництво L&P. Пасаж Міколяша. Львів. 1909

Проект будинку Музичного інституту ім. Лисенка

Размещено на Allbest.ru