Принципи реконструкції архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

УДК 72.025. 4/5

Принципи реконструкції архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України

Спеціальність: 18.00 02 -“Архітектура будівель і споруд”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Лещенко Нелля Арсентіївна

Київ 2000

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі основ архітектури і архітектурного проектування Київського національного університету будівництва і архітектури

Науковий керівник: кандидат архітектури Заболотний Володимир Олександрович, ООО "Мій дім", директор

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор Дурманов Володимир Юрійович, Державний університет "Львівська політехніка", професор кафедри архітектурного проектування

кандидат архітектури, старший науковий співробітник Буравченко Сергій Григорович, Український НДІ Цивільсільбуд, заступник директора з наукової роботи

Провідний заклад: НДІ теорії і історії архітектури і містобудування Держ.комітету будівництва, архітектури і житлової політики України, м.Київ

Захист відбудеться “22”червня_2000 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої Ради Д26.056 02 при Київському Національному університеті будівництва і архітектури (03037, Київ-37, Повітрофлотський проспект, 31 ауд. 466 ).

З дисертацією можна познайомитися в бібліотеці Київського Національного університету будівництва і архітектури за адресою: 03037, Київ-37, Повітрофлотський проспект 31.

Автореферат розісланий “22” травня 2000 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої Ради В.О.Тімохін

реконструкція регенерація архітектурний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відродження інтересу українського народу до своєї історії і культури, прагнення відновити і зберегти архітектурну спадщину знову ставить проблему реконструкції пам'яток архітектури в ряд найбільше важливих і актуальних.

Особливий інтерес для проведення дослідження має забудова малих міст Західної України, як найбільш численної групи історичних міст, що володіє унікальними історичними й архітектурно-планувальними особливостями і, одночасно, найбільше постраждалої в різні періоди ХХ сторіччя .

Міста західноукраїнського регіону на різних історичних етапах знаходилися під впливом різноманітних культур : польської, німецької, литовської, російської. Ці народи, в залежності від домінуючого в їх період панування стилю і національних ознак його втілення в архітектурі, змінювали і доповнювали структуру й образ споруд міських ансамблів. Забудова ставала різнорідною, а міста набували характерної регіональної риси - з'єднання на одній території різнонаціональних архітектурних особливостей.

Проте до теперішнього часу дуже багато міст втратили свій характерний історичний образ. В них було знесено багато історичних оборонних споруд, громадських і культових будинків, що служили центрами композиції міських архітектурних ансамблів. Зникло багато житлових будинків рядової історичної забудови, що складали характерний фон для домінант.

Замість знесеної історичної забудови тут зводилися нові типові споруди, які були економічніші. Ці об'єкти своїм масштабом і невірно обраним розташуванням зруйнували історичне середовище. Порушилася спадкоємність його архітектурно-просторового розвитку. Закономірно сформовані міські ансамблі зруйнувалися. Малі міста втратили функціональні напрямки розвитку. Це зупинило ріст їх центрів і ансамблів.

З іншого боку, історичні пам'ятки, що залишились, зараз знаходяться в дуже поганому стані. З часом багато з них втратили свою початкову функцію і зараз використовуються не за призначенням. Це також сприяє їх подальшій руйнації і веде до порушення історичної функції ансамблю в цілому. Історичним будинкам та ансамблю потрібна функціональна реконструкція в межах оптимального напрямку розвитку самих міст.

Проте реконструктивні роботи в малих містах практично не проводилися, або ж почата реконструкція в кращому випадку закінчувалася реконструкцією окремої пам'ятки.

В даному дослідженні пропонується розглянути комплексну реконструкцію і пристосування основних типів архітектурних споруд історичних ансамблів на основі єдиного містобудівного рішення всього історичного центру міста. В малих містах історичний центр міста формують, як правило, один або два взаємопов'язаних історичних ансамбля. Споруди цих ансамблів являють собою єдину збережену історичну спадщину. Вони розташовуються поруч один одного навколо однієї або декількох домінант, традиційно мають взаємний планувальний і об'ємно-просторовий вплив. Через таке близьке розташування вони, по суті, є складовими єдиного ансамблю, сформованого навколо однієї домінанти. Тому, проведення реконструкції будь-якого окремого будинку може бути тільки за умови проведення реконструкції всього історичного ансамблю в цілому. Причому, з огляду на особливості його історичного розвитку, для вибору оптимального реконструктивного рішення потрібно більш глибокий порівняльний розгляд історії формування і розвитку ансамблів західноукраїнських і європейських міст для визначення їх взаємного композиційно-структурного і стильового впливу. Сучасний стан кожного будинку і ансамблю в цілому необхідно також розглядати в порівнянні з їх історичними даними. Це є єдиним способом прослідкувати розвиток кожного окремого будинку в ансамблі і дати правільні рекомендації по його сучасному пристосуванню.

Виходячи з цього, проблема реконструкції архітектурних ансамблів і складаючих їх будинків в історичних центрах малих міст Західної України в період відродження інтересу українського народу до своєї історії і культури стає актуальною і потребує більш глибокого вивчення. Стан проблеми такий, що по ряду питань є окремі роботи - як монографії і наукові публікації, так і проектні пропозиції. Загальні питання з теорії й історії архітектури і містобудування, просторової організації площ і комплексів, що приєднуються до них, освітлені в роботах Ю.С.Асєєва, М.В.Баранова, А.В.Буніна, Т.Ф.Саваренської, Н.Ф.Гуляницького, А.В.Іконнікова, Н.Л.Жарикова, Г.Н.Логвіна, В.А.Лаврова, П.А.Раппопорта, В.А.Шкварикова. Питаннями визначення закономірності організації ансамблів займалися Ю.М.Баршаускас, И.Бондаренко, Є.Є.Водзинський, В.М.Возлінська, О.П.Пруцин, Ю.В.Ранінський, композиційні принципи розглянуті А.В.Буніним, Т.Ф.Саваренською, Н.Ф.Гуляницьким, А.В.Іконніковим, типологія архітектурних споруд ансамблів частково дана М.Б.Михайловою, В.О.Чантурія.

Аналіз сучасних проблем реконструкції проведений Л.В.Андрєєвим, М.М.Андросовим, А.А.Давидовою, В.К.Косточкіним, В.Н.Кутуковим, В.А.Лавровим, Є.В.Михайловським, Ю.В.Ранінським, О.А.Швидковським.

Загальним питанням методики реконструкції пам'яток архітектури і містобудування присвячені роботи І.Е.Грабаря, С.Н.Давидова, М.А.Ільїна, В.А.Лаврова, П.Н.Максимова, Є.В.Михайловського, в тому числі по реконструкції міст у ХІХ сторіччі - В.М.Возлинської .

Методи дослідження архітектурної спадщини визначені в роботах К.М.Афанас'єва, В.І.Балдіна, Є.Є.Водзинського.

Розроблена і застосовувана останнім часом методика реконструкції архітектурної спадщини дана в роботах Є.Проніна,О.І.Пруцина, Ю.В.Ранінського. Тут велика увага приділяється питанням містобудування.

Роботи зі сполучення старої і нової забудови в історичних центрах міст проведені К.Андре, А.Ю.Беккером, В.Н.Білоусовим, Н.М.Бочаровою, В.А.Васильченко, Д.Брунсом, С.Регаме, Н.Усовою, І.Глемжею, А.Е.Гутновим, І.Г.Лежавою, К.Ф.Князєвим, В.А.Лавровим, А.В.Масловим, О.І.Пруцином, Б.Римашевським, В.Борусевичем,Ю.В.Ранінським, В.І.Юрштасом, А.Якугунасом.

Сучасному використанню пам'яток архітектури та цінної фонової забудови присвячені праці В.В.Аурова, А.Бокова, П.Борисовичюса, І.І.Глемжи, А.В.Іконнікова,О.С.Щенкова, Б.Калмикова, В.Кутукова, Д.С.Лихачова, Є.В.Михайловського, Г.Н.Мюллера-Менкенса, М.А.Орлова,О.І.Пруцина, А.С.Щенкова, О.А.Швидковського. Містобудівний аспект розглянутий Р.Гаряєвим, А.Е.Гутновим, В.А.Лавровим, Б.С.Посацьким, Ю.В.Ранінським, С.Регамє.

Питаннями реконструкції і пристосування пам'яток архітектури і містобудування України займалися Є.Є.Водзинський, І.Воронов, О.М.Годованюк, В.О.Заболотний, О.В.Заварова, О.В.Лесик, Г.Н.Логвін, Ю.А.Нельговський, О.П.Олійник, О.М.Пламеницька, Т.Д.Товстенко, Т.Трегубова.

Аналіз наявних робіт з обраної теми дозволяє відзначити відсутність наукових досліджень стосовно виявлення історичних закономірностей і регіональних особливостей планувальних, об'ємно-просторових і функціональних рішень архітектурних споруд в складі історичних ансамблів в малих містах; принципів їх реконструкції і сучасного пристосування. Існуючі роботи торкаються або загальних проблем, або питань що до окремого об'єкту. Це і викликало необхідність даного дослідження.

Таким чином, постановка задачі конкретна, вона виникає із сучасного стану проблеми, і це визначає її актуальність. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в КНТУБА, у відповідності з державною програмою по відродженню історичних міст України; входить до плану робіт, виконуваних кафедрою Основ архітектури і АП.

Метою роботи є виявлення історичних та сучасних особливостей формування і розвитку архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України і визначення принципів і методичних основ їх реконструкції.

Основними завданнями роботи є:

- визначення історичних і сучасних особливостей та процесу формування планувальної, просторової і функціональної структури історичних ансамблів; - виявлення історичних і сучасних архітектурно-планувальних особливостей основних споруд ансамблів; - аналіз сучасного вітчизняного і закордонного досвіду реконструкції; - визначення принципів реконструкції архітектурних споруд;

- розробка методичних рекомендацій по реконструкції і регенерації архітектурних споруд.

Методи дослідження. Дослідження грунтується на системному підході до вивчення архітектурних споруд, який дозволяє виявити закономірності їх формування, історичного розвитку і сучасні особливості, визначити спадкоємність в архітектурно-просторовому і функціональному розвитку, позначити межі реконструктивного втручання і визначити принципи містобудівної, об'ємної та функціональної реконструкції.

Значне місце займає аналіз і узагальнення сучасного вітчизняного і закордонного досвіду реконструктивних перетворень в історичних містах. В залежності від окреслених задач застосовувалися конкретні методи дослідження (історико-архітектурний аналіз пам'яток і середовища, аналіз їх сучасного стану, порівняльний аналіз, типологічний аналіз основних архітектурних споруд ансамблів, експериментальне проектування).

Наукова новизна одержаних результатыв полягає у вперше:

- систематизації історичних ансамблів малих міст Західної України за їх планувальними та об'ємно-просторовими особливостями;

- систематизації типів архітектурних споруд досліджуваних ансамблів;

- класифікації історичних ансамблів та їх складових окремих споруд за ступенем збереження функціонального призначення;

- визначенні принципів містобудівної, об'ємної і функціональної реконструкції споруд;

- розробці методики комплексної реконструкції архітектурних споруд в структурі історичного ансамблю;

- розробці рекомендацій по визначенню напрямків сучасного розвитку архітек-турних споруд історичних ансамблів з урахування перспектив розвитку міста вцілому;

Обгрунтованість і достовірність наукових висновків і рекомендацій підтвержується застосуванням загальноприйнятих фундаментальних методів дослідження та впровадженням результатів дослідження при розробці проектів реконструкції історичних центрів та окремих ансамблів малих міст. Наукове значення роботи полягає у: - вирішенні принципових питань реконструкції архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст в зв'язку з загальними тенденціями збереження та розвитку архітектурної спадщини; - створенні науково-теоретичних основ для вивчення характерних рис архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання розроблених принципів і методики реконструкції при роботі над конкретними проектами реконструкції і регенерації архітектурних споруд історичних ансамблів. Отримані результати можуть бути використані в проектних організаціях, що займаються питаннями реконструкції центрів історичних міст України, реконструкції і пристосування пам'яток архітектури. Впровадження результатів роботи було здійснено при розробці: - проекту реконструкції забудови історичного центру міста Теребовлі Тернопільської області. Проект виконано в 1993р. в КНТУБА (в авторському колективі) на замовлення райадміністрації міста та впроваджено у відділі районної архітектури для реалізації в натурі; - проекту реконструкції забудови історичного центру міста Володимира-Волинського Волинської області. Проект виконано в 1992р. в КНТУБА на замовлення райадміністрації міста та впроваджено у Волинській філії інституту “Діпромісто” в м. Луцьку для подальшої детальної розробки і реалізації в натурі та у відділі районної архітектури м. Володимира-Волинського; - проекту реконструкції забудови історичних ансамблів смт. Олики Ківерецького району Волинської області. Проект виконано в 1994р. на замовлення райадміністрації м. Ківерці та впроваджено в інституті “Укрпроектреставрація” в м. Київі , у Волинській філії інституту “Діпромісто” в м. Луцьку для подальшої детальної розробки і реалізації в натурі та у відділі районної архітектури м. Ківерці. Викладення матеріалів дисертації в публікаціях та особистий внесок автора. Результати дослідження надруковані в 5-ти публікаціях, одна з яких зроблена із співавтором.

В статті “Перспективи реконструкції та розвитку історичного центру Володимира-Волинського” автором розроблені напрямки подальшого розвитку історичних ансамблів, що формують історичний центр міста, з урахуванням запропонованого розвитку міста як туристично-торгового центру.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися на 54-й і 55-й науково-технічних конференціях КНТУБА (м.Київ, 1993-94 р.р.) і на міжнародній конференції “Проблеми містобудування Західної України”, (м.Львів, 1994 р.).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, загальних висновків - загальним обсягом 138 сторінок тексту, 45 ілюстрацій, списку використаної літератури із 118 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В першому розділі проведений аналітичний аналіз еволюції архітектурних ансамблів і їх споруд.

Дослідження структури історичного ансамблю в різні періоди дає можливість найбільш повно роздивитися шлях розвитку кожного окремої його споруди. Окремо взятий історичний будинок виникав, розвивався і занепадав не відособлено, а в складі ансамблю, взаємозалежно з іншими будинками. Тому історичне дослідження ансамблю є базою для дослідження окремих історичних будинків, і в той же час розгляд окремих будинків служить продовженням комплексного дослідження цілого ансамблю. Розвиток ансамблів мав поступальний характер, на різних вікових етапах зберігав спадкоємність планувальних, об'ємно-просторових та функціональних рішень. Ансамбль у процесі розвитку доповнювався новими типами споруд, що сприяло його функціональному збагаченню.

Починаючи з епохи середньовіччя архітектурні ансамблі західно-українських міст розвивалися в тісному зв'язку і при взаємному культурному, релігійному і політичному впливі з західноєвропейськими і російськими містами. Головне місце в їх загальноміській композиції займав храмовий ансамбль. Активізація торгової діяльності західно-українських міст сприяла розвитку їх ринкових ансамблів.

Починаючи з ХV - ХVI сторіч значення ринкового ансамблю посилюється. Він стає не тільки місцем торгу, але і потужним громадським центром, де зосереджуються основні міські будівлі. З другої половини ХVIII - початку ХIХ сторіч храмові ансамблі одержують композиційне єднання з міською житловою забудовою, і починається розширення меж окремих ансамблів і об'єднання їх у поліфункціональні комплекси. Згодом це стає основною відмінною рисою ансамблів малих західно-українських міст.

В малих містах храмові і ринкові ансамблі знаходилися в гарному стані і були їх композиційними і функціональними центрами аж до другої світової війни. Вони активно сприяли розвитку цих міст, тому що в них були розміщені найважливіші для міста будинки. У військовий і повоєнний періоди багато історичних ансамблів були зруйновані. Це стало причиною руйнування загальноміської композиції, втрати малим містом основних функцій, що призвело до його занепаду.

Для відновлення значимості і подальшого перспективного розвитку малого міста необхідна, насамперед, реконструкція його центральної частини включно з історичними ансамблями і утворюючими їх будинками як складового центру життєдіяльності всього міського організму.

Аналіз історичного розвитку архітектурних ансамблів малих західно-українських міст дозволив визначити їх планувальні й об'ємно-просторові особливості. Планувальну систему за формою плану варто розділити на три групи: нерегулярна (характерна для храмових ансамблів і ринкових площ ХII - ХIII сторічч); регулярна ( характерна для ринкових ансамблів); змішана ( характерна для ансамблів центру малих міст). Що до розміщення домінанти стосовно фонового оточення можна виділити: рядове розміщення, коли домінуючий об'єкт входить до фонової забудови ( характерно для ринкових площ); рядове окреме розміщення, коли домінуючий об'єкт цілком займає одну зі сторін площі (характерно для ринкових ансамблів, але зустрічається й у соборних ансамблях); кутове розміщення, коли домінанта ансамблю займає ріг площі (характерно для храмових ансамблів); центричне розміщення, коли домінанта розташовується в центрі площі, а рядова забудова формується навколо неї (характерно для храмових ансамблів); змішане розміщення передбачає сполучення декількох прийомів розміщення фону і домінанти в ансамблі (характерно для ансамблів центру малих міст, де вони утворюють поліфункціональний комплекс). Композиційне рішення забудови ансамблю стосовно загальноміської забудови може бути: композиційно закритим (характерно для ринкових ансамблів ХIV-ХVII сторічч); композиційно відкритим (характерно для храмових ансамблів). Композиційне рішення забудови самого ансамблю може бути: із яскраво вираженим силуетом, простим або складним (характерно для храмових ансамблів); із рівновисокою забудовою (характерно для ринкових і громадських площ ХVIII- ХХ сторічч).

Аналіз основних типів споруд історичних ансамблів малих західно-українських міст був проведений виходячи з типологічного розподілу самих ансамблів, храмових і ринкових. Дослідження храмових ансамблів показало, що вони мали достатньо постійний типологічний склад будинків: храм (церква, костьол, собор), дзвіниця, каплиця, житло єпіскопа, житло парафіян. Архітектурні споруди ринкових ансамблів у процесі історичного розвитку зазнали значних типологічних змін і доповнень. Повноцінний ансамбль ринкової площі в західно-українських містах сформувався в ХIII сторіччі і мав такий типологічний склад: ринкова церква, житло ремісників і торговців із майстернями та лавками. Надалі ансамбль доповнювався новими типами споруд: адміністративним (ратуша, магістрат); торговими (галереї, торгові ряди, торгові доми); господарськими (склади, помешкання для ваг, криниці, вартові); комунальними (готелі).

Багато з цих історичних архітектурних споруд під дією часу почали руйнуватися і потребують негайного реконструктивного втручання. Найбільш повним рішенням виниклих до цього часу проблем зберігання і сучасного використання історичної спадщини є комплексна реконструкція окремих споруд в масштабі всього історичного центру. Процес реконструкції повинний йти від загального до окремого: від реконструкції всього ансамблю і його взаємозв'язку з іншою рядовою міською забудовою до рішення окремих будинків ансамблю й елементів цих будинків.

Сучасні вітчизняні й закордонні архітектори притримуються трьох основних напрямків реконструкції історичного середовища: - радикальна зміна і перебудова історичного середовища, при якому передбачається знесення старих малоцінних будинків і сучасна забудова території, що звільнилася, із внесенням у загальну композицію основних пам'яток архітектури і містобудування;

повна консервація сучасного образу архітектурного ансамблю з реставрацією окремих споруд, без введення нових об'ємів;

реконструкція історичної забудови з максимальним збереженням усієї цінної архітектурної і містобудівної спадщини.

Останній напрямок є оптимальним.

Застосовувані при комплексній реконструкції методи реконструктивного втручання можна підрозділити на використовувані для реконструкції окремих об'єктів і реконструкції в масштабах міста.

Містобудівна реконструкція охоплює проблеми планувальної і просторової реконструкції ансамблю в цілому. Окремий історичний будинок, що є складового єдиного ансамблю, не може бути реконструйований і розвинутий відособлено від інших споруд ансамблю. Тому містобудівна реконструкція спрямована на створення оптимального середовища для пам'ятки архітектури ансамблю шляхом: - його повного зберігання і незначного, схованого втручання в історичний ансамбль; - повного відновлення історичної уяви середовища на визначений оптимальний період;

оновлення середовища шляхом введення нових елементів, необхідних для відновлення композиційної цілісності ансамблю;

збереження основ історичної планувальної структури при активному новому будівництві.

Об'ємна реконструкція передбачає пошук оптимального архітектурно-планувального рішення для історичного будинку з урахуванням сучасних вимог до нього шляхом:

його зберігання в тому вигляді, в якому він дійшов до нашого часу, тобто не виконуючи ніяких робіт із його добудування або перебудови;

виконання реставраційних робіт окремих фрагментів пам'ятника або по всьому пам'ятнику в цілому із відновленням його втрачених окремих елементів або повного відтворення початкового вигляду будинку;

активного введення нових елементів у конструктивну й об'ємно-просторову композицію історичного будинку.

Аналіз сучасного досвіду реконструкції показав, що в даний час немає вітчизняних прикладів реконструкції всіх архітектурних споруд в історичному ансамблі в малих містах. Реконструктивні роботи проводилися тільки в середніх і великих містах. Сучасна проблема реконструкції малих міст залишилася на рівні рішення їх окремих об'єктів. Стан самих міст і їх історичних центрів на сьогоднішній день є критичним. В другому розділі аналізується сучасний стані архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України .

Дослідження сучасного стану історичних ансамблів показало, що з ними сталися достатньо сильні зміни, які призвели до порушення їх планувальної й об'ємно-просторової композиції. Порушення були викликані: знесенням історичної забудови, неправильним вибором місця розташування нових будинків і неправильним рішення їх об'ємів. Це призвело до: зміни розмірів і форми плану площі ансамблю, зміни характеру забудови і порушенню силуету, розірванню візуальних зв'язків між історичними домінуючими і фоновими будинками, порушенню значення домінанти в ансамблі і пластичної єдності фасадів нових та історичних будинків. Досліджувані історичні будинки, що входять в ансамбль, у такий спосіб виявилися в середовищі з цілком далекими для них об'ємно-просторовими і планувальними параметрами.

Після порівняльного розгляду сучасного та історичного стану планувальної та об'ємно-просторової системи ансамблів були визначені тенденції в їхній композиційно-структурній побудові. Зберіглися основні історично сформовані правила композиційної організації забудови в ансамблі (підпорядкованість, доповнюваність, композиційна єдність); зберігся загальний напрямок на концентрацію та зближення основних міських ансамблів; зберіглася основна схема структурної організації ансамблю: домінанта, будинки фонового оточення, простір, елементи горизонтального зв'язку, елементи благоустрою.

Було збільшено або зменшено об'ємне співвідношення між будинком і простором в залежності від придбання ансамблем нових функцій; удосконалено (зближено) зв'язки між окремими будинками (тобто спостерігається організація будинків із подібними функціями в єдиний комплекс), між будинком і простором (тобто спостерігається винесення і продовження функції будинку на простір перед ним); збагачено елементи структури ансамблю за рахунок нових елементів благоустрію, розвитку горизонтальних зв'язків, введенню нових елементів вертикальних зв'язків.

Аналіз сучасного стану окремих будинків в структурі історичних ансамблів дозволив розділити їх по ступеню збереження на чотири категорії: - максимально збережені (до них відносяться будинки, що добре зберегли історичне об'ємно-планувальне рішення і декоративне рішення фасадів та інтер'єрів); - будинки, що збереглися з незначними змінами в рішенні плану й окремих елементів об'єму, що мають часткове збереження історичного декоративного рішення фасадів та інтер'єрів;

будинки, що збереглися зі значними змінами в об'ємному і планувальному рішенні, що не зберегли цілком або зберегли окремі елементи історичного декоративного рішення фасадів та інтер'єрів;

будинки, що не збереглися або знаходяться в зруйнованому стані.

Основними причинами, що впливають на ступінь збереження будинків, є історичне композиційне значення будинку в ансамблі та його сучасне використання. Найбільше збереженими є домінуючі об'єми.

Аналіз сучасного функціонального стану ансамблів і їхніх окремих елементів дозволив визначити взаємозв'язок між їх функцією і композиційним станом.

Функціональне збереження історичних ансамблів залежить від функціонального збереження окремих історичних будинків, що входять до їх складу. В той же час функціональне збереження ансамблю впливає на подальше існування історичних і розвиток нових функцій його окремих елементів - будинків. Функціональне збереження історичних ансамблів можна класифікувати в такий спосіб:

максимальне збереження історичної функції в межах ансамблю (при цьому ансамбль цілком зберігає традиційне композиційно-структурне рішення);

часткове збереження історичної функції в межах ансамблю (при цьому ансамбль втрачає елементи, що не використовуються, або відбувається його композиційно-структурне перетворення);

перенесення історичної функції за межі ансамблю (веде до інтенсивної структурної руйнації ансамблю через руйнацію будинків, що його складають);

введення в ансамбль нової чужої функції (веде до порушення його загальної композиції через дисгармонію нового будинку з навколишньою історичною забудовою).

Функціональне збереження окремих будинків, що входять до складу історичного ансамблю, можна розділити на чотири групи:

будинки, що не використовуються (такий стан веде їх до повільної руйнації);

будинки з новою функцією, що суперечить історичнії (такі будинки швидко руйнуються через невідповідність нової функції їх історичному архітектурно-планувальному рішенню);

будинки з новою функцією, близькою до историчної (такі будинки можуть бути збережені, тому що нова функція не суперечить їх історичному архітектурно-планувальному рішенню);

будинки, що зберегли історичну функцію (при цьому для подальшого їхнього існування необхідно збагачення їхньої початкової функції сучасними вимогами).

Таким чином, для збереження композиції ансамблю і його окремих споруд їм необхідна функціональна реконструкція. Класифікація історичних ансамблів та окремих будинків, що входять до їх складу, по функціональному збереженню дає можливість визначити ступінь реконструктивного втручання для їх подальшого використання в межах найбільш сприятливого і перспективного напрямку росту і розвитку малих міст і їх центрів.

В третьому розділі запропоновані напрямки сучасного розвитку, розроблена методика і визначені принципи реконструкції архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України.

Напрямки сучасного рзвитку та використання окремих історичних споруд та історичних ансамблів, які вони формують, залежать від напрямку сучасного розвитку міста в цілому. Для досліджуваних малих історичних міст виходячи з історичного огляду їх формування та розвитку доцільним буде їх сучасний розвиток як торгових та туристичних центрів. Вибрані напрямки розвитку історичних ансамблів та їх окремих споруд потребують проведення їх комплексної реконструкції. Методика реконструкції полягає у визначенні форм реконструктивного втручання для пристосування історичних будинків і ансамблю в цілому до сучасних умов на основі аналізу їх історичних особливостей, сучасного стану і сучасних вимог до них. Методика припускає проведення комплексної реконструкції, при якій послідовно будуть вирішені питання: - реконструкції всього історичного центру; - виділенні і реконструкції окремих ансамблів, що складають історичне ядро; - реконструкції і сучасного використання окремих будинків, що входять в історичний ансамбль.

При цьому етапність рішення цих питань може бути як пряма, так і зворотня в залежності від початкової задачі реконструкції (реконструкції окремого об'єкта або містобудівної реконструкції). На кожному етапі процес реконструкції повинний проходити послідовно від історичного аналізу й аналізу сучасного стану об'єкта, визначення сучасних вимог до нього до визначення задач і методів його реконструкції.

Історичний аналіз припускає виявлення стану історичних будинків у складі єдиного ансамблю на різних часових етапах. При цьому визначаються історичні планувальні й об'ємно-просторові особливості ансамблю в цілому, типологічний ряд будинків, що входять до його складу, їх історичні архітектурно-планувальні рішення, функціональний розвиток ансамблю та його складових споруд.

Аналіз сучасного стану припускає виявлення сучасних особливостей історичних будинків у складі історичного ансамблю і його ролі в сьогоднішній загальноміській структурі. На його основі робиться висновок, на скільки ансамбль зміг зберегти своє початкове містобудівне значення; визначається його зв'язок із сучасними центрами тяжіння і культурними центрами; на скільки серйозні зміни в об'ємно-планувальній композиції ансамблю, викликані новою забудовою і невиправданим знесенням старих будинків; які будинки більше збереглися, у якому стилі, у якому стані.

Визначення сучасних вимог до ансамблю та будинків, що входять до його складу, виходить із перспективного розвитку всього міста і нових соціальних і утилітарних запитів городян; показує, які функції для історичного будинку й ансамблю в цілому в даний момент будуть максимально корисні для його активного існування в сучасному суспільстві, які типи будинків варто розвивати.

На основі порівняльного дослідження архітектурних споруд у складі єдиного історичного ансамблю і визначення нових вимог до них визначаються задачі реконструкції і міри реконструктивного втручання. Міри реконструктивного втручання залежать від наявності історичних відомостей про ансамбль в цілому й окремих будинків; ступеня збереження планувальних і об'ємно-просторових якостей ансамблем; архітектурно-планувальних і конструктивних якостей окремими будинками; відношення будинку до сучасних соціальних потреб, тобто чи зможе будинок активно продовжувати своє існування, залишаючись тільки пам'ятником архітектури, або для його існування обов'язково потрібна нова функція.

Висновок про міри реконструктивного втручання дає можливість вибрати метод реконструкції, що допоможе відповісти на поставлені задачі реконструкції. Вибір методу реконструкції повинен бути здійснений на єдиній комплексній основі, тобто з використанням комплексу методів, який для архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст являє собою єдиний реконструктивний процес, розділений на три окремих етапи: містобудівну, об'ємну та функціональну реконструкції. Кожному етапу відповідають свої методи та види робіт, які можуть виконуватися разом або послідовно окремо в залежності від особливостей кожного ансамблю та будинків, що його формують, цілей реконструкції та фінансування.

Виходячи з запропонованої методики поетапного виконання реконструктивних робіт були виділені принципи реконструкції для кожного етапу: містобудівного, об'ємного, функціонального. Кожний принцип припускає проведення цілого комплексу заходів на основі використання в різноманітному сполученні всіх реконструктивних методів, від консервації до повної модернізації з елементами нового будівництва. Перший етап включає реконструкцію планувальної й об'ємно-просторової структури історичного ансамблю як середовища для адаптації і сучасного розвитку збереженого історичного будинку. Реконструкція планувальної структури спрямована на її упорядкування і пристосування до сучасних технічних вимог. Принципами її реконструкції є:

максимальне збереження історичної планувальної структури;

гармонічне доповнення і розширення її новими елементами з урахуванням сучасних вимог.

У першому випадку реконструктивні роботи варто проводити з використанням методів містобудівної консервації та ревалоризації (відновлення), у другому випадку використовується оновлення та перетворення.

Реконструкція об'ємно-просторової структури ансамблю спрямована на відновлення цілісного образу історичного середовища і гармонічного сполучення історичного будинку із сучасною забудовою. Принципами її реконструкції є:

збереження просторової близькості між окремими ансамблями (реконструктивні заходи проводяться з використанням методу ревалоризації);

композиційно-просторова цілісність середовища кожного окремого ансамблю (реконструкція проводиться з використанням методів містобудівної консервації, ревалоризації і оновлення);

єдність (однорідність) фонової забудови в ансамблі - застосовується для виділення домінанти ансамблю (припускає проведення реконструктивних заходів із використанням методу модернізації та перетворення);

гармонічне сполучення старого і нового - застосовується при необхідності добудування фона ансамблю (використовується метод модернізації і сучасної перебудови).

Другий етап, реконструкція архітектурно-планувальної структури окремих будинків в ансамблі, спрямований на відновлення їх архітектурних і художніх особливостей і гармонічного вписування в загальну забудову ансамблю. Принципами об'ємної реконструкції є:

збереження відповідності архітектурно-планувального рішення будинку ступеню його важливості в ансамблі (при цьому реконструктивні роботи з домінантою можуть бути виконані по методі фрагментарної або повної реставрації, повного відтворення, сучасного пристосування; при реконструкції фонового будинку можуть бути використані методи часткової або повної модернізації);

підпорядкованість нових форм і декору будинку збереженим історичним (застосовується при модернізації історичних будинків або при сучасному будівництві на території історичного ансамблю).

Третій етап, функціональна реконструкція історичного будинку в складі ансамблю, спрямований на знаходження оптимального сучасного функціонального рішення для історичного будинку з урахуванням сучасних вимог до функціонального зонування всього ансамблю. Визначення оптимального функціонального рішення для історичного будинку засновано на зіставленні традиційної історичної функції будинку, сучасного його використання і сучасних вимог до нього. Після зіставлення цих даних будинок при реконструкції може одержати: відновлення своєї початкової функції; розвиток дійсної функції (її розширення чи оновлення); нову функцію.

Відновлення початкової функції рекомендується при проведенні реконструкції історичного будинку з застосуванням різноманітних реставраційних методів: консервації, фрагментарної і повної реставрації, а також при повному відтворенню будинка.

Розвиток сучасної функції відповідає проведенню реконструкції історичного будинку по методу повної реставрації або часткової модернізації.

Функціональне оновлення (пристосування) рекомендується при проведенні реконструкції історичного будинку за методом часткової або повної модернізації, а також при активному введенні в ансамбль нових елементів.

При виборі нових функцій для історичного будинку варто притримуватися таких принципів: - максимальної близькості нової функції до історичної; - збереження відповідності або близькості обраної функції історичній формі.

Основним принципом функціональної реконструкції досліджуваних історичних ансамблів у малих містах може бути збереження і орієнтація їх на багатофункціональність.

Вибір правильних функцій для історичного ансамблю і його складових окремих споруд в сполученні з оптимальними засобами його реконструкції може бути єдиним способом для виживання і розвитку всього історичного центру і малого міста в цілому.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Проведене дослідження дозволило визначити історичні особливості формування і розвитку архітектурних ансамблів українських міст на різних історичних етапах як бази для формування і розвитку окремих історичних будинків, що входять до їх складу. Ансамблі малих міст через свої невеличкі розміри являють собою, по суті, ансамблі, сформовані навколо одного будинку. Їх історичний розвиток проходив поступально, в тісному зв'язку і при взаємному культурному, релігійному і політичному впливі сусідніх західноєвропейських народів . Проте з другої половини ХХ сторіччя в українських ансамблях спостерігається припинення традицій у їх планувальному й об'ємно-просторовому рішеннях.

2. Проведений історичний аналіз ансамблів малих західноукраїнських міст дозволив визначити їх архітектурно-планувальні і композиційно-просторові особливості. Планувальну систему архітектурних ансамблів за формою плану можна розділити на три групи: нерегулярна, регулярна, змішана. В засобах розміщення домінанти стосовно фонового оточення можна виділити: рядове, рядове окремо стояче, кутове, центричне, змішане. Композиційне рішення забудови ансамблю стосовно загальноміської забудови може бути: відкритим, закритим; із яскраво вираженим силуетом (простим, складним), із рівновисокою забудовою.

Аналіз основних типів архітектурних споруд ансамблів малих західноукраїнських міст був проведений виходячи з типологічного розподілу самих ансамблів (храмових, ринкових). Храмові ансамблі мали досить постійний типологічний склад будинків: церква, дзвіниця, каплиця, житло єпископа і парафіян. Архітектурні споруди ринкових ансамблів зазнали значних змін і доповненнь, мали такі типи споруд: церква, ратуша, торгові доми, торгові ряди, склади, житло з крамницями і майстернями на першому поверсі.

3. Дослідження сучасних теоретичних і практичних робіт із реконструкції історичного середовища показало сформовані схожі методи реконструкції в Україні і сусідніх західноєвропейських країнах. В цілому їх можна підрозділити на використовувані для містобудівної реконструкції й об'ємної реконструкції.

Проте, у вітчизняній практиці реконструкції до теперішнього часу немає прикладів цілісного реконструктивного рішення всіх архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст, тому що реконструкція в цих містах практично не проводилася або проводилася на рівні рішення окремих об'єктів.

4. Розгляд сучасного стану досліджуваних історичних ансамблів як середовища для існування історичного будинку виявив значні порушення в їх композиційно-структурному рішенні, що призвели до руйнації їх цілісності. На підставі порівняння історичних особливостей і сучасного стану досліджуваних ансамблів були виявлені тенденції в їх композиційно-структурному і функціональному розвитку, що полягають у: збереженні основних історично сформованих правил по композиційній організації забудови (підпорядкованість, доповнюваність, композиційна єдність); збереженні основної схеми структурної організації ансамблю; збереженні загального напрямку на зближення й об'єднання основних міських ансамблів у єдиний поліфункціональний комплекс; збільшенні або зменшенні часткового співвідношення між будинками і простором в ансамблі в залежності від нової функції; удосконаленні (зближенні) зв'язків між окремими будинками, між будинком і простором в ансамблі; збагаченні елементів структури ансамблю.

5. На підставі проведеного дослідження сучасного стану будинків в структурі історичних ансамблів вони були розділені по ступеню збереження на чотири категорії. Основними причинами, що впливають на ступінь збереження історичних будинків є : історичне композиційне значення будинку в ансамблі і його сучасне використання.

6. Аналіз сучасного функціонального стану досліджуваних ансамблів і його окремих елементів визначив взаємозв'язок між функцією і композиційним станом. Функціональне збереження історичного ансамблю залежить від функціонального збереження окремих історичних будинків, що входять до його складу. В той же час функціональне збереження ансамблю впливає на подальше існування історичних і розвиток нових функцій його окремих будинків. Приведена класифікація функціонального збереження історичних ансамблів і їх складових окремих будинків дає можливість визначити ступінь реконструктивного втручання для їх подальшого використання і розвитку.

7. Напрямки сучасного розвитку та використання окремих історичних споруд та історичних ансамблів, які вони формують, залежать від напрямку сучасного розвитку міста в цілому. Для досліджуваних малих історичних міст, виходячі з огляду їх історичного формування та розвитку, доцільним буде їх сучасний розвиток як торгових та туристичних центрів, а споруд - як складових цих центрів. 8. Проведені в роботі дослідження дозволили запропонувати методику реконструкції архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст Західної України. Вона полягає у визначенні форм реконструктивного втручання для пристосування історичних будинків і ансамблю в цілому до сучасних умов на основі аналізу їх історичних особливостей, сучасного стану і сучасних вімог до них. Методика припускає проведення комплексної реконструкції, при якій послідовно будуть вирішені питання реконструкції всього історичного центру, окремих ансамблів, його складових, і окремих будинків, що входять в історичний ансамбль. Процес виконання реконструктивних робіт на кожному етапі реконструкції пропонується об'єднати в таку схему: аналіз історичних даних і сучасного стану історичних об'єктів; визначення сучасних вимог до них; визначення задач реконструкції і вибір комплексу методів реконструкції для їх рішення. 9. Вибір методу реконструкції повинен бути здійснений на єдиній комплексній основі, тобто з використанням комплексу методів, який для архітектурних споруд історичних ансамблів малих міст являє собою єдиний реконструктивний процес, розділений на три окремих етапи: містобудівної, об'ємної та функціональної реконструкції. Кожному етапу відповідають свої методи та види робіт, які можуть виконуватися разом або послідовно окремо в залежності від особливостей кожного ансамблю та будинків, що його формують, цілей реконструкції та фінансування.

10. Виходячи з запропонованої методики поетапного виконання реконструктивних робіт були виділені принципи реконструкції для кожного етапу: містобудівного, об'ємного, функціонального. Принципами реконструкції планувальної структури ансамблю є: - максимальне збереження історичної планувальної структури; - гармонічне доповнення і розширення її новими елементами з урахуванням сучасних вимог. Принципами реконструкції об'ємно-просторової структури ансамблю є: - збереження просторової близькості між окремими ансамблями; - композиційно-просторова цілісність середовища кожного окремого ансамблю; - єдність (однорідність) фонової забудови в ансамблі; - гармонічне сполучення старого і нового. Принципами об'ємної реконструкції є: - збереження відповідності архітектурно-планувального рішення будинку ступеню його важливості в ансамблі; - підпорядкованість нових форм і декору будинку збереженим історичним. Принципами функціональної реконструкції є: - максимальна близькість нової функції споруди до історичної; - збереження відповідності або близькості обраної функції історичній формі; - збереження та орієнтація архітектурних ансамблів на багатофункціональність. Кожний принцип заснований на проведенні цілого комплексу реконструктивних заходів із використанням у різноманітному сполученні всіх реконструктивних методів.

Знаходження правильних функцій для ансамблю і складових його окремих будинків в сполученні з оптимальними засобами їх реконструкції є єдиним способом для виживання і розвитку всього малого міста.

11. Експериментальне проектування, проведене на окремих ансамблях і цілих історичних центрах малих міст, підтверджує вірність розробленої методики і принципів реконструкції.

Размещено на Allbest.ru

...