Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

УДК 72.01

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

ПЛАСТИЧНА МОВА СУЧАСНОЇ АРАБСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ КРАЇН ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ (1970-2010 років)

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

НАБІЛЬ НАВАФ ШАХІН

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат архітектури, доцент Ремізова Олена Ігорівна, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, кафедра основ архітектури

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бенаі Хафізула Амінулович, Донбаська національна академія будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, зав. кафедри архітектури, декан архітектурного факультету;

кандидат архітектури, старший науковий співробітник Кондель-Пермінова Наталія Миколаївна, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії Мистецтв України

Захист відбудеться “15“ квітня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40, архітектурний факультет.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

Автореферат розісланий “ 16 ” березня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н. В. Ігнатьєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Архітектура країн Перської затоки, до яких відносять Кувейт, Бахрейн, Катар, Саудівську Аравію, ОАЕ й Оман, практично ніколи не залучала уваги дослідників. Це було пов'язано як з віддаленістю, так і слабким розвитком цих країн. Тільки виниклий тут у другій половині ХХ століття економічний і будівельний бум, пов'язаний з відкриттям багатих родовищ нафти й газу, що сколихнув архітектурну діяльність, в останні роки почав привертати увагу дослідників.

Однак, незаслужено віддана забуттю історія країн Перської затоки має глибоку й багату історію. Взаємодія західної й східної культур у різні періоди історії здобувала досить різні форми. У Х1Х столітті спостерігалася експансія східної культури на захід. У період романтизму й еклектики у Європі почали активно освоювати й застосовувати форми східної архітектури. У ХХ столітті східна архітектура мала великий вплив на стиль Ар Деко 20 - 50-х років.

Паралельно із цим відбувався процес і зворотний вплив - впровадження європейських принципів у близькосхідну архітектуру. Тривала колонізація країн Аравійського півострова, що почалася в ХУ1 ст. Португалією, а потім була продовжена Великобританією, приводила до насильницького впровадження західної архітектури в країнах Затоки. Це породило цілий ряд проблем в галузі містобудування й об'ємного проектування на цих територіях. Вивільнення країн Затоки з під колоніальної й політичної залежності стимулювало процес національної самосвідомості, який вів до пошуку власного обличчя, але одночасно й створило умови для експансії західних інвесторів і проектувальників. У результаті склалася складна ситуація, в якій поруч із традиційним історичним середовищем формуються нові колосальні міські утворення й комплекси, виконані західними архітектурними фірмами й майстрами, що не відповідають місцевим ідеології, естетиці й традиції.

Архітектура країн Перської затоки разюче змінилася після 1971 р., коли країни Перської затоки здобули незалежність і почався новий етап у їхньому розвитку. Країни, які раніше називали «третім світом», зараз стали одними із найбогатіших у світі завдяки своїм природним запасам нафти й газу. Термін «країни, що розвиваються» виявився провісним, і ці країни зробили колосальний ривок як в економічному розвитку, так й у розвитку архітектури. Рем Колхаас затверджує, що «гіперрозвиток нафтоносних країн Аравійського півострова змінює не тільки співвідношення сил у регіоні, але й увесь світ. Про це красномовно говорить той факт, що географічна назва Перської затоки стрімко виходить із уживання: тепер прийнято говорити просто «Затока»... Беріг затоки перетворився в край необмежених можливостей» [Залив // Проектinternational, № 17, 2007. - с. 91]. Ступінь зміни безпрецедентний, а темпи розвитку разючі. Нова арабська самосвідомість породжує й нове відношення до архітектури. Життя висунуло перед азіатськими архітекторами завдання створення нової архітектури.

Сформована в цей час ситуація зміни творчої спрямованості сучасної арабської архітектури й ускладнення художнього ладу архітектурних творів, викликана участю архітекторів у створенні різноманітного середовища життєдіяльності людини, рішенням завдань реконструкції старих міст і збереження історичної спадщини, вимагає перегляду системи засобів як практичного проектування, так і теоретичного їхнього осмислення. В умовах, коли країни Затоки, що бурхливо розвиваються, висувають завдання створення особливого «архітектурного обличчя», перед арабським архітектором виникає необхідність формування нових способів композиційного мислення й нової пластичної мови арабської архітектури. Створення останніх багато в чому залежить від стану й розвитку сучасної теорії й історії архітектури. В арабському світі ця задача стоїть особливо гостро через те, що в країнах що розглядаються, поки не сформувався власний «інститут архітектури». Такі фактори як слабкий розвиток місцевих архітектурних вузів, відсутність місцевих архітектурних кадрів, не сформована вільна професійна преса, не вивчена й не написана історія власної архітектури, не дозволяють протистояти експансії західних ідей і технологій, що і приводить до різного роду художніх проблем.

Вивченість питання. Сучасні погляди на арабську архітектуру починають складатися в 1980-і роки ХХ століття. Першим дослідником, що звернув увагу на сучасну арабську архітектуру, був О. Б. Раллев, який, відштовхуючись від історичних досліджень архітектури країн Близького Сходу, виділив це явище як таке. Однак тут проблемам архітектури Затоки відведена 5 сторінок. Фундаментальна праця «Загальна історія архітектури» присвячує всього 5 сторінок історії архітектури Аравійського півострова, сучасній архітектурі Кувейту - 2 стор., а інші країни Затоки взагалі не розглядаються. Ряд книг носить винятково ознайомлювальний характер: Abu Dhabi. Garden City of the Gulf, 1989; Saudi Arabia. Profil of a Kingdom, 1999; G. Masci. Qatar. A Pictorial Tour, 2007.

До теперішнього часу, у результаті залучення дослідницьких засобів з різних областей знань, в архітектурній науці склався цілий ряд напрямків теоретичного вивчення арабської архітектури: семіотичний напрямок досліджує символічні значення художніх форм (E.J.Grube, J.Dickie, M.Eliade, S.N.Nasr, Васеф Радван Алі Ахмад), морфологічний досліджує традиційні форми й просторові структури (Шуазі О., Бунін А.В., Саваренська Т.Ф., Раллев О.Б., Х.Кобейссі, Аль-Найрат Хасан Мухамед, Васеф Радван Алі Ахмад, Рабах Абу Дальфа Й.), теоретико-діяний розглядає професійну діяльність і способи її організації (В. Хуссейн, О.П.Буряк, И.А.Добрицина, О.І.Ремізова), мистецтвознавчий вивчає способи гармонізації форми, колориту, декору (Davay Peter, Шехаді Алі Хасан).

Еволюційний погляд на композиційні засоби й систему просторової організації об'єктів складається в роботах Н.І. Смоліної, О.В. Рябушина, О.І. Ремизової, H. Klotz, Т. Стародуб-Еникєєвої, E.J.Grube, J. Dickie по вивченню архітектурної спадщини минулого. Питаннями реконструкції історичних міст і пам'ятників Близького Сходу займалися А.Аль-Мутлак, А.Шарбель. Містобудівна проблематика Сирії зачіпається Малла М.З. Урбо-экологічна тематика, пов'язана із кліматичними умовами Близького Сходу обговорюється в статтях В.П.Мироненко, Таррад Моханнад Сулайман, Махмуд Алі Хассан Аль Субех, Н.Є.Трегуб, Хусейн Ремез Мехді. Автори виявляють і систематизують концепції екологічного підходу в історії архітектури й шукають шляхи застосування окремих концепцій. Ці роботи тісно примикають до досліджень архітектурно-ландшафтного середовища близькосхідних міст Шехаді Алі Хасан. Проблеми національної й регіональної своєрідності в арабській архітектурі обговорювалися О.В.Іконниковим, С.О.Хан-Магомедовим, В.Л.Вороніною, Исам Рабах Абу Дальфа й ін.

Спроба осмислення широкого комплексу архітектурно-композиційних проблем сучасної арабської архітектури була зроблена H.-U. Khan в 1995 році в книзі «Contemporary Asian Architects», однак через занадто велику широту охоплення досліджуваних країн, і в ній проблеми країн Затоки виявилися освітлені вкрай слабко. Головний акцент цього дослідження робиться на протиставленні регіонального й інтернаціонального, традицій і сучасності, а також на еклектичності нової арабської архітектури.

Перший широкомасштабний огляд будівельного буму, що зараз відбувається у Затоці, почав Philip Jodidio у своїй книзі «Architecture in the Emirates», виданої в 2007 видавництвом TASCHEN. У ній представлений великий матеріал, що включає проекти, реалізації й коментарі авторів. Однак, ця книга не є науковим дослідженням, а тільки дає базовий матеріал для нього.

АМО, дослідницький підрозділ бюро ОМА на чолі з Ремом Колхаасом і низкою інших великих західних архітекторів, провело аналіз того що відбувається сьогодні в Кувейті, Бахрейні, Катарі, Абу-Дабі, Дубаї й Рас-аль-Хаймі й можливих наслідків розвитку цих територій для решти світу. Результати своїх досліджень ОМА представила на виставці «Затока», що була показана в рамках Венеціанської бієнналє 2006 року, а також на сторінках, виданої в 2007 році книги «AL Manakh». Огляд перерахованих сучасних досліджень показує, що поява ряду останніх публікацій не випадкова. Вивчення сучасної арабської архітектури як і раніше залишається важливим завданням, оскільки жоден з перерахованих авторів не проводить комплексного аналізу пластичної мови сучасної арабської архітектури Затоки.

Т. ч., сучасна архітектура країн Перської затоки поки ще залишається білою плямою для сучасної теорії архітектури. Зараз різноманітна мова сучасної арабської архітектури не освітлена, не описана і не проаналізована у достатній мірі. Це обумовлює неможливість введення її арсеналу у широкий оберт світової архітектури. Проблемним виявляється й складне специфічне міське середовище, що вміщує в себе як традиційну арабську архітектуру, так і всі різноманітні сучасні напрямки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в ХДТУБА у відповідності до державної програми «Дослідження пластичної мови та громадських просторів у сучасній архітектурі Близького Сходу (на прикладі Лівану та країн Перської затоки)» (УДК 72.017.9 РК № гос. регістрації 0109U008744); дисертація є закінченою науково-дослідною особистою роботою автора.

Метою дослідження є системна характеристика пластичної мови сучасної арабської архітектури країн Перської затоки, що базується на взаємодії західних і східних поглядів у період 1970 - 2010 років.

Виходячи із цього, у роботі ставляться наступні задачі:

- охарактеризувати історико-культурний контекст і регіональні особливості, у яких формується сучасна мова арабської архітектури країн Перської затоки;

- виявити етапи історичного процесу взаємодії західних і східних поглядів в архітектурі досліджуваного регіону;

- виділити основні проектні підходи (художні напрямки) у сучасній арабській архітектурі країн Затоки;

- охарактеризувати семантичні й морфологічні особливості арабської традиції, що відбилися в сучасній арабській архітектурі країн Перської затоки;

- виявити художні напрямки й ведучих майстрів Заходу, що справили найбільш сильний вплив на становлення мови сучасної архітектури країн Затоки;

- провести аналіз композиційних прийомів, характерних для пластичної мови сучасної архітектури країн Перської затоки.

Об'єктом дослідження є сучасна архітектура країн Перської затоки 1970-2010 р.

Предметом дослідження є пластична мова сучасної арабської архітектури країн Перської затоки 1970-2010 р.

Межі дослідження визначаються територією шести країн Перської затоки (Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман), що розглядаються в період з моменту звільнення цих країн від колоніальної залежності, тобто з початку 1970-х років дотепер.

Методика дослідження передбачає залучення методів історико-генетичного дослідження еволюційних процесів, використання аналітичних і порівняльно-класифікаційних методів, а також семантичний аналіз. Метод історико-генетичного дослідження спрямований на виявлення переломних моментів у процесі розвитку архітектурної діяльності й аналіз історичних причин, форм і способів переходу з одного стану в інше. Оскільки акцент робиться на специфіці архітектурно-пластичної мови, то для його аналізу залучаються засоби мовознавства. Дослідження містить у собі також семантичний, морфологічний і композиційний аналіз об'ємно-просторових структур архітектурних об'єктів зазначеного періоду.

Джерела й матеріали дослідження. Емпіричний матеріал дослідження містить у собі генеральні плани міст Доха, Кувейт, Дубай, Абу-Дабі, Ер-Ріяд, Маскат, Манама й ін., проекти й реалізації громадських і торговельних споруд: палаци, мечеті, офіси, міністерства, готелі, музейні й університетські комплекси, що відображують різноманіття форм і прийомів композиційної творчості архітекторів у країнах Перської затоки. Аналізу зазнали також історичні й теоретичні праці, періодична західна й вітчизняна література.

Наукова новизна. Уперше була простежена взаємодія західних і східних тенденцій у проектуванні об'єктів країн Перської затоки. Показано етапи становлення сучасної арабської архітектури Затоки, основні проектні підходи. Виявлено семантичні, морфологічні й композиційні особливості й прийоми сучасної мови арабської архітектури Затоки.

Отримані в роботі теоретичні положення й висновки про особливості пластичної мови сучасної арабської архітектури країн Перської затоки й про його еволюцію будуть сприяти подальшому розвитку теоретико-професійної культури серед арабських архітекторів, а також можуть знайти застосування в подальшій дослідницькій, педагогічній і практичній роботі в регіоні.

Практична цінність полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані як практикуючими архітекторами в арабських країнах Близького Сходу, так й у наукових дослідженнях і педагогічній діяльності. Вони можуть знайти застосування також у реконструктивній і реставраційній практиці в досліджуваному регіоні, а також при складанні підручників, енциклопедичних видань й історичних праць по сучасній архітектурі країн Перської затоки. Розроблена модель еволюції взаємодії близькосхідних і західних поглядів, а також типологія виявлених проектних підходів і уява про особливості мови сучасної арабської архітектури можуть бути використані як універсалії, що фіксують місце арабської архітектури у світовому архітектурно-дизайнерському процесі.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що їм уперше вводиться в науковий оберт значна кількість систематизованого фактичного матеріалу. Уперше пропонується теоретичне уявлення про семантику, морфологію й синтаксис (композиційні прийоми) мови сучасної арабської архітектури країн Перської затоки. В статтях № 1, 5 особистий внесок здобувача полягає у розробці гіпотези про форми та способи взаємодії західних та східних поглядів в сучасній арабській архітектурі. Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації відображені в статтях, доповідях на наукових конференціях ХДТУБА (2006-2010), постійно діючому семінарі при кафедрі Основ архітектури, в навчальному лекційному курсі «Історія мистецтв, архітектури і містобудування ХХ століття.

Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковані в 6 статтях (у тому числі 2 у співавторстві) і надруковані у виданнях, які входять у перелік ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів і висновку (обсяг 150 стор. тексту й 80 таблиць ілюстративного матеріалу), список використаної літератури включає 128 найменувань.

арабський архітектура пластичний мова

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ дисертації «Проблеми дослідження регіональної своєрідності сучасної арабської архітектури країн Перської затоки» складається з 3 підрозділів.

У підрозділі 1.1. представлені сучасні теоретичні уявлення про спрямованість розвитку сучасної архітектури арабських країн, однак треба відзначити, що вони вкрай скудні. Аналіз наявних на даний момент концепцій (О.Раллєв, Hasan-Uddin Khan, Philip Jodidio, Рем Колхаас), які носять в основному оглядовий характер, показує, що сучасне світове співтовариство тільки зараз починає виявляти цікавість до архітектурних явищ, що відбуваються у країнах Перської затоки. Це обумовлено такими причинами як далекість від світових центрів культури, регіональна відособленість й важкою доступністю історії досліджуваної території, тим що дотепер не виявлено, а можливо й втрачені, а також не описані значимі пам'ятники. Тільки грандіозне будівництво, що розгорнулося в останні десятиліття на берегах Затоки, змогло залучити до себе увагу. Історія архітектури країн Затоки поки не одержала належного відображення. Предметом теорії й історії архітектури цих країн стають не тільки зміни форм архітектурних об'єктів, але й розвиток власної архітектурної діяльності й засобів її забезпечення (А.Аль-Мутлак, В.Хуссейн, О.П.Буряк, А.Шарбель). З'ясування змісту нових проектувальних завдань і недостатність традиційних композиційних засобів художнього виразності робить необхідним побудову нового погляду на проектну ситуацію в цих країнах.

Важливо акцентувати, що в цей час немає фундаментальних теоретичних концепцій, що трактують поняття «сучасної арабської архітектури» і визначають шляхи її подальшого розвитку. У зв'язку із цим у даному дослідженні до сучасної арабської архітектури країн Перської затоки будемо відносити об'єкти, побудовані або спроектовані для території цих країн, незалежно від їхньої художньої спрямованості й національної приналежності авторів проектів. Це дозволить виявити основні напрямки розвитку регіональної архітектури у світовому контексті й вивчити пластичну мову сучасної арабської архітектури країн Затоки у всьому його різноманітті.

Підрозділ 1.2. характеризує історико-культурний контекст теми дослідження. Культура Аравійського півострова заглиблюється своїми коріннями в елліністичну епоху, коли зодчество розвивалося під впливом Стародавніх Греції й Рима, а в наступному тисячолітті було асимільовано арабами. В VII віці шейхства, що розташовувалися уздовж узбережжя Перської та Оманської заток, а також території сучасних Катару й Бахрейну, увійшли до складу Арабського халіфату, який розповсюдив серед міського населення іслам. Із цього часу прийнято відраховувати історію мусульманської культури й архітектури. Тоді ж виникли міста Дубай, Шарджа, Эль-Фуджейра. Протягом століть розглянутий регіон зазнавало на собі різні впливи. У 1574 р. Османська імперія завоювала Аравійський півострів. У ХУ1- сер. ХУП століттях теперішні Оман, Катар і Бахрейн перебували під владою португальців. З XVIII віку Великобританія бореться за панування й в 1820 р. перетворює місцеві шейхства у свою колонію. Перші дві третини ХХ століття всі держави Аравійського півострова перебували під протекторатом Великобританії, а в 1971 р. країни Перської затоки одержали незалежність. На початку 1920-х років у Перській затоці були відкриті найбагатші запаси нафти, які змінили статус регіону на карті світу.

За багатовікову історію арабська архітектура створила безліч специфічних й яскравих архітектурних образів. У різних регіонах арабського світу вони здобули особливу специфіку. Якщо раніше архітектура країн Перської затоки уявлялася периферійним, мало значимим явищем, то зараз в арабському світі роль архітектури цього регіону стає пануючою. Архітектура країн Затоки як губка вбирає в себе всі сучасні архітектурні тенденції, часто механічно запозичаючи або адаптуючи їх до своїх умов.

Завдяки доходам від нафти й умілому вкладенню коштів у розвиток промисловості, сільського господарства, створенню вільних економічних зон країни Затоки в короткий термін змогли досягти економічного благополуччя, що породило урбаністичний бум небачений раніше у світі.

У наслідок цього тут склалася незвичайна демографічна ситуація. Місцеве арабське населення становить не більше 40 % населення країн Перської затоки. Інші 60% - приїжджі як з найближчих країн, так і з далекого зарубіжжя, яких тепер прийнято називати експатами. Міста Затоки зараз скоріше інтернаціональні, чим національні. Це породжує демократичність міського середовища. Виникає нова якість середовища - плюралізм архітектури, що повинна бути зрозумілою як місцевому, так і приїжджому населенню.

У підрозділі 1.3. розглядаються регіональні особливості арабської архітектури країн Перської затоки. Для цього піднімається питання: чи існує відповідність між традиційними формами розселення й новими урбаністичними утвореннями? Розглядаючи сучасний стан таких міст як Доха, Кувейт, Дубай, Абу-Дабі, Манама, Маскат, Ер-Ріяд й ін., удалося виділити два історичних стани арабського міста: перше -- звичайно називане традиційним, і сучасне - виникле після падіння колоніалізму й одержання незалежності країнами Перської затоки. Обстеження показує, що перший з надзвичайною швидкістю поглинається другим. Традиційне міське середовище характеризується щільною лабіринтовою структурою, утвореною згрупованими замкнутими житловими осередками із дворами й глухими стінами, що виходять на вузькі вулиці. Цю складну структуру прорізає мережа торговельних критих вулиць, з'єднаних у вузлах зосередження торговельних площ і мечетей. Типовим прикладом традиційної міської тканини є покинуте селище Khissy у Катарі, обстежене автором. Важка спадщина періоду колоніалізму й протекторату відобразилася у розподілі міста на дві досить ізольовані друг від друга медини - арабську і європейську, з відповідними рисами. Етнічна й культурна відмінності, розходження соціального статусу й ін. причини не дозволяли цим двом системам тісно взаємодіяти.

Зараз на очах одного покоління народжується історичний феномен - якісно нове середовище арабського міста. Нове місто вбирає в себе всі риси західноєвропейського містобудування починаючи від радіально-кільцевої системи Х1Х століття аж до квартального й вільного планування середини ХХ століття. Розповсюдження раціоналістичних ідей модернізму зіграло доволі руйнівну роль у становленні структури сучасного арабського міста. Будівельно-урбаністичний бум зніс із обличчя арабських міст безліч історичних об'єктів і навіть районів, що не вважалися на той момент цінними. Зараз плани нових міст являють собою регулярну систему вулиць, що заповнюються готовими паттернами (торговельними моллами, офісними, житловими й курортно-готельних комплексами). При цьому старе місто або зникає зовсім, або зберігається фрагментарно в історичних центрах, або вкрай рідко музеєфіцирується. Характерною рисою вестернізації стало масове залучення іноземних архітекторів і фірм, що застосовують західні методи до проектування й будівництва. Звідси витікає розмитість шляху розвитку й безліч напрямків пошуку. Т. ч., проблема полягає в тому, щоб знайти шляхи, за допомогою яких стане можливим перебороти культурну експансію західної естетики й зберегти регіональну своєрідність мови сучасної архітектури країн Перської затоки.

Другий розділ дисертації «Взаємодія західних і східних поглядів в архітектурі країн Перської затоки 1970 - 2010 років» складається з 2 підрозділів. У першому підрозділі описані основні етапи історичного процесу взаємодії західних і східних поглядів в архітектурі досліджуваного регіону.

Перша половина ХХ століття в країнах Перської затоки відзначена пануванням колоніальних держав, що залишили глибокий слід на цих територіях. Типова картина - слаборозвинена країна, у якій тільки на узбережжі Затоки розвивалися порти, призначені для торгівлі. До початку 30-х рр. ХХ століття характер архітектури суспільних центрів найважливіших Арабських міст, їх адміністративних, навчальних, видовищних і торговельних будівель і комплексів піддався масованому впливу західної архітектури, що нівелює.

Різкі зміни настають після досягнення незалежності в 1971 р. В 1970-і роки (1 етап) західні модерністські тенденції набирають силу в регіоні й починають витісняти традиційні арабські риси архітектури, що було обумовлено прагненням цих країн вирватися на міжнародний рівень. Однак власних архітекторів, здатних вирішити поставлені завдання, поки не було. Імпорт західних архітекторів, що встановився у колоніальний період, посилюється. Для проектування найважливіших урядових, адміністративних і громадських комплексів запрошують Йорна Утсона (Національна асамблея Кувейту), Кензо Танге (Міжнародний аеропорт Кувейту й план університету Арабської затоки), Смітсонів (нереалізований план Кувейт-Сіті), Кіоноре Кікутаке (нереалізований готель), Вільяма Перейру (готель Шератон у Доха), The Architects Collaborative (Культурний центр Абу-Дабі). Багато будівель відзначені рисами наслідування таким знаменитим комплексам як Урядові центри в Бразилії (О. Німеєр), у Чандигархі (Ле Корбюзьє), у Даккі (Луїс Кан) і ін. Т. ч., очевидно, що цей перший період 1970-х рр. можна назвати етапом глобальної вестернізації архітектури країн Перської затоки.

Другий етап, що охоплює 1980 - поч. 1990-х рр., відзначений усвідомленням втрати особливостей регіону. До кінця 70-х рр. стало очевидно, що традиційна міська структура, як і сам традиційний спосіб життя арабського населення катастрофічно втрачається. Усвідомлення цього факту підштовхує до рефлексії минулого, що проявляється в перших спробах зберегти й реставрувати пам'ятники архітектури на своїй території. Однак, запізніле звертання до цієї теми призвело до переміщення акценту з реконструкції історичної частини міст на реконструкцію окремих частково збережених об'єктів. До їхнього числа можна віднести такі відновлені в 1980-х рр. об'єкти як Сук Вакіф і мечеть Аль-Кубіб, палаци-музеї в Доха, Палац шейха Заєда в Дубаї, фортеця та Sief Palace у Кувейті, фортеця Qalat al-Bahrain у Бахрейні й ін.

Якщо в період колонізації й перші роки незалежності західні зразки (по різних причинах) бралися в чистому виді, то вже з 80-х рр. ХХ століття почався інтенсивний процес самовираження, пред'явлення арабського менталітету засобами архітектури. В арабському світі поки домінували ідеї вираження загально-арабського характеру. Про виявлення специфіки регіону Перської затоки або окремо взятої країни мова не йшла. Вдається виділити ряд причин такого стану речей. Це відсутність написаної історії архітектури країн цього регіону, відсутність власної архітектурної школи, проектування домінуючого числа об'єктів західними фірмами й архітекторами. Очевидно тому об'єкти 1980-х рр. відзначені рисами постмодерністського наслідування, цитування форм історичних зразків, утрирування національних форм й еклектичного їхнього з'єднання з модерністською основою споруд.

Пошуки національної своєрідності продовжилися в наступний період і вилилися в регіонально-етнографічну течію арабської архітектури. Етап усвідомлення власної автентичності завершується значними будівлями, такими як квартали дипломатичних служб Al-Kindi (1981-86, нагороджений премією Ага Кан в 1989 р.) і Qasr Аl-Hokm (Палац правосуддя, 1979-92) в Ер-Ріяді. Початок новому відношенню до архітектури мусульманських країн поклала Премія за Архітектуру Aga Khan, заснована в 1977 р., що мала на меті - досліджувати відношення між архітектурною формою й специфічними потребами мусульман. Премія за Архітектуру Aga Khan з'явилася першою реальною платформою для обміну думками й побудови нової стратегії формування пластичної мови арабської архітектури.

Третій етап (1990-і рр.) відзначений потужним прагненням арабських держав затвердитися на світовій архітектурній арені шляхом освоєння західних технологій і матеріалів. Колосальні економічні кошти, одержувані від видобутку нафти й газу, дозволяють урядам і замовникам арабських країн замовляти проекти самим знаменитим і прогресивним фірмам й архітекторам. До їхнього числа відносяться фірми Halcrow, Atckins, НОК, AEDAS, Asymptote, Behnisch Architects, Gensler, KPF, OMA, ONL, RNL, Skidmore, Owings&Merrill й архітектори Тадео Андо, Френк Гері, Заха Хадід, Жан Нувель, Карлос Отт, Йонг Пей, Хаді Сімаан й ін.

Міста Затоки забудовуються унікальними об'єктами: офісними й готельними комплексами, банками, музеями, мечетями й навіть островами. Як і на заході хмарочос продовжує бути найвидатнішим модерністським зображенням прогресу. Як приклад можна навести такі об'єкти як Abraj Attaawneya Twinn Towers, 1999 р., Alfaisaliah Center, 2000 р. в Ер-Ріяді, висотна офісна будівля по проекту Ж.Нувеля, штаб-квартира Gensler Bank, Aspire Sports City Tower, 2004-07 р. у Доха, Центр світової торгівлі в Манамі, 2007 р., унікальні об'єкти дигитальної архітектури Танцюючі вежі, Strata Tower, штаб-квартира ADIA в Абу-Дабі, що виступають як іконічні знаки. Але самим вражаючим є Бурж-Халіфа в Дубай висотою 818 м, здійснений усього за п'ять років.

Четвертий етап формування сучасної арабської архітектури припадає на 2000-і роки й відзначений з'єднанням творчості західних (Ж.Нувель, Тадео Андо, Френк Гері, Н.Фостер), і арабських майстрів (Заха Хадід, Хаді Сімаан, хоча й у меншості). Архітектура вже не наслідує й не копіює старовинну, а формує нову сучасну мову арабської архітектури. Потрібно віддати належне цілому ряду самих знаменитих архітекторів світу, які по новому дивляться на проблему відображення арабського духу в архітектурі. Їхні ідеї зосереджені на відображенні глибинних рис й особливостей арабської культури через досить абстрактні, зрозумілі світовому співтовариству форми. Поки не спостерігається проектів, які могли б претендувати на відображення самобутності окремої держави або міста. Однак це не означає, що пошуки такого не ведуться.

Підрозділ 2.2. висвітлює основні проектні підходи (художні напрямки) у сучасній арабській архітектурі. Розглянувши архітектуру останніх чотирьох десятиліть удалося виділити п'ять істотно різних художніх підходів, кожний з яких має власне структуро-утворення (формо- і смисло-утворення).

Перший підхід, що спирається на міжнародні досягнення сучасної західної архітектури, широко відомий як вестернізація (арабський неомодернізм), оскільки супроводжувався активним залученням західних технологій. Ідеологія ототожнення себе зі світовим співтовариством штовхала на шлях будівництва ідентичних заходу споруд. Внаслідок такої само-ідентифікації із західним зразком у країнах Затоки стали забудовуватися такі міста як Доха, Кувейт, Ер-Ріяд, Дубай, Абу-Дабі й ін. Одним з різновидів цього напрямку стало залучення пластичних засобів бруталізму.

Другий підхід можна назвати регіонально-етнографічним. У ньому чітко простежується бажання авторів виробити нову мову, специфічно арабську, але одночасно сучасну. Спочатку він будувався на сполученні нейтральних рис «міжнародного стилю» з перебільшеними формами традиційної арабської архітектури (постмодерністський шлях). У ньому явно відчувається боротьба національного й інтернаціонального характерів архітектури. Пізніше, неухильне зростання інтересу до національних корінь і традицій зміцнило історизм і ретроспективізм пошуків. Регіонально-етнографічний підхід виразився в бажанні відобразити в сучасних спорудах і містобудівних ансамблях місцевий дух і колорит. Пошуки регіональної специфіки створюють більшу амплітуду коливань від відвертого копіювання й інтерпретування історичних зразків до високих архітектурних досягнень світового рівня. До останніх можна віднести комплекси Al-Kindi й Qasr Аl-Hokm в Ер-Ріяді, Музей ісламського мистецтва, Liberal Arts & Science College у Доха, комплекс музеїв на острові Саадіят і мечеть Шейх-Заед в Абу-Дабі й ін.

Третій підхід виражається в залученні новітніх комп'ютерних технологій до створення архітектурних об'єктів, що дає підставу назвати його дигітальним (digital). В архітектурі країн Перської затоки кінця 1990-х - 2000-х рр. виявився потужний інтерес до незвичайних й екзотичних форм гіперболоїда, піраміди, пропелера: Aspire Sports City Tower, Buzwair Tower (BU2), Bank Headquarters у Доха, Вертикальне місто й Signature Towers на Business Bay у Дубаї, хмарочос Pentominium у районі Dubai-Marina, ADIA Headquarters, вежа Strata в Абу-Дабі, Bahrain World Trade Center у Манамі й ін. У перерахованих проектах, що стали знаковими для регіону Затоки, використані засоби різних наукових дисциплін. Різновидом цього підходу є деструктивний підхід, яскравим представником якого є Ф.Гері, що проектував Музей Гуггенхайма на острові Саадіят в Абу-Дабі.

Четвертий підхід - біоморфний, є одночасно похідним від дигітального через свою складність і бере свій початок з ідеології модерну рубежу Х1Х - поч. ХХ ст. Він відрізняється тим, що форма об'єкта нагадує яку-небудь рослину або тварину, іноді предмет, такий наприклад, як вітрило. Ці об'єкти, як правило, відрізняються двома рисами. По-перше, як образна основа береться біоморфна форма й, по-друге, вона переводиться в гігантський, не властивий їй масштаб. Безперечним лідером узнавання є готель Burj Al Arab у Дубаї. Футуристичними рисами відрізняються такі об'єкти як Міністерство внутрішніх справ в Ер-Ріяді, що створює образ літаючої тарілки, що приземлилася, Вежі у формі палаючих свічок у Дубаї, Центр сценічних мистецтв із кількома театрами й концертними залами Захі Хадід в Абу-Дабі й ін.

П'ятий підхід можна назвати ландшафтним футуризмом, тому що проекти намивних островів, будівництво водних каналів і мікрорайонів з парками в пустелі придбали в регіоні Затоки грандіозні масштаби. Їх відрізняють риси орнаментальності, наслідування природним мотивам. Всесвітньо відомою фірмою Nakheel запроектовані й здійснені штучні острови Palm Jumeirah Beach, Palm Jebel Ali Beach і комплекс островів Світ у Дубаї, Madinat Аl-Hareer (Місто шовку) у Кувейті, Al-Mamzar Beach Park у Дубаї, житловий район Perl у Доха й ін.

На шляху створення нового характеру арабської архітектури стоїть проблема вибору спрямованості розвитку художньої мови. Вона обумовлена рядом причин, таких як: протиставлення регіоналізму й інтернаціоналізму, традицій і сучасності; потужний вплив західної культури; експансія західних проектних і будівельних фірм й імпорт західних фахівців; відсутність погодженої спрямованої архітектурно-містобудівної стратегії на місцевому рівні; відсутність національних професійних кадрів і системи навчання архітекторів. Всі ці причини породжують парадокс, що полягає в тім, що запрошені західні архітектори стали піднімати питання про національну своєрідність архітектури країн Перської затоки. У ряді проектів західних фірм і знаменитих архітекторів сучасного авангарду спостерігається більш глибоке чим у місцевих замовників проникнення в суть проблем арабської архітектури, що знайшло відображення в ультра сучасних рішеннях (Музей класичного мистецтва й Морський музей в Абу-Дабі, High Rise Office Building і Музей ісламського мистецтва в Доха й ін.)

Третій розділ дисертації «Своєрідність і специфіка пластичної мови сучасної арабської архітектури країн Перської затоки (1970 - 2010 р.)» складається з 3 підрозділів.

Розгляд семантики, морфології й синтактики (композиційних прийомів) сучасної арабської архітектури дозволяє досліджувати її мову в цілісності. Для цього в підрозділах 3.1 й 3.2. розглядаються близькосхідні й західні коріння походження сучасної арабської архітектурної мови. Значущі для арабів змісти й спосіб життя й поведінки запам'ятовувалися у формах й об'ємно-просторовій структурі традиційних типів споруд (житлового будинку, палацу, вежі, мечеті, медресе, ринку й ін.). Різка зміна соціальних умов у другій половині ХХ століття, пов'язана з відкриттям джерел нафти й одержанням незалежності, висунула вимогу досягнення західного рівня життя. Порівняння старої й нової типологій показало, що історично сформовані засоби художньої виразності арабської архітектури не зникли, а одержали свій подальший розвиток, асимілювалися з новітніми західними типами споруд. Так, традиційні форми житлового будинку відобразилися в сучасних віллах, медресе - в університетах, ринків - у супермаркетах і моллах, мінаретів і веж у хмарочосах і т.д. Складений «словник знакових архітектурних форм» демонструє, що традиційні для близькосхідної архітектури «слова», такі як внутрішній двір, глуха стіна, вітрова вежа, купол, мінарет, арка, кронштейн і т.п., переводяться у форми й образи хмарочосів, атріумів, рекреаційних просторів, порталів.

Проведене дослідження особливостей пластичної мови сучасної арабської архітектури країн Перської затоки показало, що на неї вплинули такі течії як модернізм, Ар Деко, бруталізм, футуризм, регіоналізм, постмодернізм і дигітальна архітектура. Серед західних майстрів вдається виділити особливий вплив Міса ван дер Рое, Ле Корбюзьє, О. Німеєра, Л. Кана, японських метаболістів, що позначилося при проектуванні урядових центрів, банківських й офісних будівель 1970-90-х рр. у Доха, Ель Кувейті, Манамі, Дубаї й ін. Знаковими фігурами теперішнього часу є Ж. Нувель, Т. Андо, Ф. Гері, К. Отт, Н. Фостер, Р. Колхаас, Й. Пей й арабські архітектори, що одержали освіту на заході, Р. Бадран, Х. Сімаан, З. Хадід й ін. По їхніх проектах такими міжнародними фірмами як BEEAH, Halcrow group, AEDAS, Asymptote, ONL, RNL, Atkins, Nakheel, OMA й ін. здійснюються грандіозні проекти нових музеїв, університетів, ділових і торгових центрів, намивних островів і навіть цілих міст у Дубаї, Абу-Дабі, Ер-Ріяді, Маскаті й ін. Найбільш популярними стали теми технічного прогресу (хмарочос), веж-близнюків (twin towers), гіперболоїду, піраміди, небосхилу, тріумфальної арки, вітрила й природних аналогів.

Підрозділ 3.3. розглядає орнамент як структурний закон побудови форми в сучасній арабській архітектурі. Аналіз композиційних технік і прийомів побудови архітектурного об'єкту й простору виявив, що традиційні способи побудови просторових структур транслювалися в сучасну архітектуру. На численних прикладах показано, що орнамент як структурний закон побудови форми не тільки не втратив свого значення, але став головним алгоритмом практично всіх ансамблів і споруд, що будуються. На підсумкових таблицях продемонстровано, що якого би масштабу не вирішувалося завдання, від невеликої вілли до створення нового міста, в основі її рішення застосовується орнаментальний принцип побудови плану, об'єму, поверхні й простору. Він був розвинений на основі новітніх цифрових технологій і доповнений сучасними прийомами колажу й аплікації історичних форм, подвійного кодування, метафоризації й ін. При цьому важливо підкреслити, що орнаментальний закон побудови застосовують і розвивають не тільки місцеві, але й західні архітектори, що будують у Затоці. Т. ч., можна констатувати, що в цей час відбувається формування своєрідної архітектурної мови на основі з'єднання й взаємної адаптації традиційного арабського і нового західного методів проектування.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети на підставі аналізу більше 130 архітектурних проектів і споруд і зіставлення близькосхідних і західних поглядів була вивчена пластична мова сучасної арабської архітектури країн Перської затоки останньої третини ХХ - початку ХХ1 століть.

На основі історико-генетичного дослідження сучасної арабської архітектури країн Перської затоки отримані наступні результати:

1. Традиційна система арабського міста самодостатня й має стійкі ознаки, що забезпечують цілісність системи, тобто монологічна. На відміну від цього, поліфонічність сучасного арабського міста базується на двох принципових векторах: це діалог із власним минулим і діалог із західною культурою. Із втратою «генетичного коду» просторової організації старого міста, нова міська тканина поки не здобуває якості цілісності.

2. У період з 1970-х до 2010-х рр. удалося виявити чотири основних етапи розвитку архітектури в країнах Перської затоки. Перший етап 1970 - поч. 1980-х рр. відзначає початок становлення сучасної арабської архітектури країн, що тільки що звільнилися від колоніальної залежності. Цей період найбільш сильного впливу західної ідеології й проектно-будівельної практики, демонструє невтримну модернізацію будівництва, що супроводжувалася знищенням місцевого архітектурного середовища і її заміною масовим індустріальним будівництвом по західних зразках «Інтернаціонального Стилю». Масштабне проектування й будівництво важливих державних будівель майже повністю здійснюється західними фірмами й архітекторами. Другий етап охоплює 1980 - поч. 1990-х рр., протягом яких формуються місцеві проектні організації, взаємодіючі із західними фірмами, фахівці навчаються в західних вузах. Усвідомлення втрати особливостей регіону підштовхнуло до початку реставраційних робіт місцевих пам'ятників. Переосмислення народних традицій, місцевій індивідуальності й історії сприяло створенню широкого спектра еклектичних творів, у яких стилістичні напрямки важко помітні, але вже зароджуються ідеї відображення регіональної автентичності. Третій етап одержав поштовх у ранніх 1990-х, коли ідеї самоствердження починають реалізовуватися шляхом освоєння західних технологій і матеріалів. Відбувається становлення проектної ідеології нової арабської архітектури. Цей етап відзначений широкою розмаїтістю художніх напрямків і пошуків, пов'язаних з бурхливим розвитком цифрових і будівельних технологій. Широке розповсюдження одержує дигітальна архітектура, що дозволяє створювати ексклюзивні знакові твори регіону. Проектування здійснюється як західними, так і місцевими фірмами, що активно залучають фахівців з-за кордону. Четвертий етап починається наприкінці 1990-х рр. і триває дотепер. Формування мови сучасної арабської архітектури здійснюється спільно міжнародними й місцевими архітектурними силами, що усвідомили необхідність і можливість створення архітектурних комплексів найвищого класу, що просувають регіональну культуру на світовий рівень. Формуються нові міські структури. Створюються іконічні арт-об'єкти світового класу, що уособлюють прогрес регіону - мечеті, музеї, університети, намивні острови, еко-міста.

3. У процесі дослідження виявлені п'ять проектних підходів, які проявляються всюди в досліджуваному регіоні. Перший - нео-модерністський, тяжіє до монологічного принципу формоутворення. Він однорідний, лаконічний, раціональний у функціональному й конструктивному плані, аскетичний за формою, але байдужний до місцевих умов. Другий - регіонально-етнографічний, має явно виражений діалогічний принцип формоутворення, оскільки звертається до місцевих традицій. На першій стадії свого розвитку він має риси еклектики й постмодернізму. На пізніших стадіях він здобуває ознаки ретроспективізму, традиціоналізму й історизму. Третій - дигітальний підхід, ближче до абстрактного формоутворення авангарду початку ХХ століття, абсолютизує форму в чистому виді й декларує її ексклюзивність й оригінальність. Такі об'єкти покликані вражати уяву, говорити про неможливе. Вони притягають до себе увагу й відіграють роль іконічних знаків, що запам'ятовуються, у місті. Четвертий - біоморфний, використовуючи сучасні засоби цифрових технологій, створює гіпертрофовані природо-образні форми, що сприймаються як своєрідні скульптури в місті. П'ятий - ландшафтний футуризм, спрямований на створення антропогенного природного середовища в пустелі й на морі.

Т. ч., сучасну арабську архітектуру країн Перської затоки відрізняють не тільки ті споруди, які мають специфічно арабські ознаки, але й різноманітні по стилістиці об'єкти абстрактної й біоморфної геометрії. Стійке прагнення до міжнародної інтеграції, бажання перебороти розрив між старим і новим, західним й східним, стерти межу між країнами, що лідирують й розвиваються, підштовхує місцеві уряди й замовників піднімати рівень місцевої архітектури до висот авангардної західної архітектури.

4. Аналіз семантики й морфології сучасної арабської архітектури показав, що усі найбільш важливі для традиційного способу життя й культури арабів просторові структури й елементи, такі як мінарет, вітрова вежа, купол, внутрішній двір, глуха стіна, арка, кронштейн і т. п., трансформуються у форми й образи хмарочосів, атріумів, рекреаційних просторів, порталів, які здобувають статус знакових навіть у самих супер-нових і західно-ориєнтованих типах споруд. Синтез близькосхідних і міжнародних рис породжує новий морфологічний словник арабської архітектури, що продовжує формуватися на наших очах.

5. Найбільш сильний вплив на становлення пластичної мови сучасної арабської архітектури зробили такі західні течії як модернізм (Ле Корбюзьє, Міс ван дер Рое), Ар Деко (Р. Худ, У. Ван Елен), бруталізм, регіоналізм (О. Німеєр, Л. Кан, К. Тангє), постмодернізм (Р. Вентурі, Ч. Мур), футуризм і дигітальна архітектура, а також сучасні класики Ж. Нувель, Т. Андо, Ф. Гері, К. Отт, Н. Фостер, Р. Колхаас, Й. Пей й ін. У спробах виробити свою власну художню мову архітектори експериментували з безліччю змістів і форм, що часто приводило до цікавого сполучення історичних, традиційних для регіону й інтернаціональних образів (Р. Бадран, Х. Сімаан, З. Хадід). Завдяки цьому на наших очах створюється принципово новий регіонально-етнографічний проектний підхід, що з'єднує близькосхідну символіку, пластику й орнаментику із сучасними західними технологіями.

6. Зараз можна констатувати потужне прагнення до формування своєрідної арабської архітектурної мови, у якому орнамент є глибинним структурним законом. Дослідження планів, об'ємних форм, поверхонь і просторів показало, що орнамент становить структурну основу не тільки традиційного архітектурного об'єкта, але і є головним виразним засобом ультра-сучасної арабської архітектури. Він поєднує в собі різноманітні прийоми симетрії, пропорціональності, ритмо-метричної організації, цифрових перетворень, а завдяки синтезу традиційного арабського й західного методів архітектурного проектування доповнюється сучасними прийомами аплікації, колажу, подвійного кодування, метафоризації, утрирування й ін.

Т. ч., вступаючи в діалог із західними й східними художніми системами, сучасна арабська архітектура формує поліфонічну язикову систему, багату різноманітними змістами, формами й композиційними прийомами художньої діяльності, здатну виразити ідеї арабських країн Перського затоки, що бурхливо розвиваються.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шахин Н. Ремизова Е. И. Историческая память и современная архитектура арабских стран Персидского залива. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків: ХХПІ, 2007. - № 4, 5, 6. - С. 191-197.

2. Шахин Н. Khissy -- традиционное поселение в Катаре. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків: ХХПІ, 2008. - № 1, 2, 3. - С. 265-273.

3. Шахин Н. Архитектура новых городов стран Персидского залива в контексте арабской культурной традиции (градостроительный аспект) // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків, 2008. - № 4,5,6. - С. 201-212.

4. Шахин Н. Толерантность и плюрализм современной арабской архитектуры стран Персидского залива // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків, 2009. - № 1,2. - С. 117-126.

5. Шахин Н., Ремизова Е. И. Формы взаимодействия западных и восточных воззрений в современной арабской архитектуре стран Персидского залива // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків, 2009. - № 5. - С. 96-102.

6. Шахин Н. Н. Орнамент - универсальный структурный закон современной арабской архитектуры стран Персидского залива // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2009. - № 16. - С. 172-186.

АНОТАЦІЇ

Набіль Наваф Шахін. Пластична мова сучасної арабської архітектури країн Перської затоки (1970-2010 років).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за фахом 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'ятників архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва й архітектури, Харків, 2010.

Проведено аналіз історичного процесу взаємодії західних і східних поглядів в архітектурі країн Перської затоки, у результаті якого виявлені етапи розвитку й основні проектні підходи (художні напрямки) у сучасній арабській архітектурі протягом 1970-2010 років. Досліджено семантичні, морфологічні особливості та специфічні композиційні прийоми пластичної мови арабської архітектури. Складено типологію знакових просторових структур та елементів сучасної архітектурної арабської мови.

Ключові слова: сучасна арабська архітектура країн Перської затоки, пластична мова архітектури, орнаментальний принцип побудови форми.

Набиль Наваф Шахин. Пластический язык современной арабской архитектуры стран Персидского залива (1970-2010 годов).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. - Харьковский государственный технический университет строительства и архитектуры, Харьков, 2010.

На основании и сопоставления ближне-восточных и западных воззрений был изучен пластический язык современной арабской архитектуры стран Персидского залива последней трети ХХ - начала ХХ1 веков.

Проведен анализ исторического процесса взаимодействия западных и восточных воззрений в архитектуре стран Персидского залива, в результате которого удалось показать, что полифоничность современного арабского города базируется на диалоге ближневосточной традиции с западной культурой.

В период с 1970-х до 2010-х гг. удалось выявить четыре основных этапа развития архитектуры в странах Персидского залива. Первый этап 1970 - нач. 1980-х гг. отмечен сильным влиянием западной идеологии. Он сопровождался уничтожением местной архитектурной среды и ее заменой массовым индустриальным строительством по образцам «Интернационального Стиля». На втором этапе, охватывающем 1980 - нач. 1990-х гг., начинают создаваться совместные проектные фирмы, специалисты обучаются в западных вузах. Осознание утраты особенностей региона подтолкнуло к началу реставрационных работ местных памятников. Переосмысление народных традиций и истории способствовало широкому спектру поисков способов выражения региональной аутентичности. Третий этап приходится на 1990-е годы. Идеи самоутверждения реализуются путем освоения западных строительных материалов и цифровых технологий проектирования. Дигитальная архитектура позволила создать эксклюзивные знаковые произведения региона. Четвертый этап начинается в конце 1990-х гг. и продолжается до настоящего времени. Формирование языка современной арабской архитектуры направлено на продвижение региональной культуры на мировой уровень. Для этого создаются иконические арт-объекты мирового класса - мечети, музеи, университеты, намывные острова, эко-города.