Технологія обробки та установки гіпсокартонних плит

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Будівництво - одна з провідних галузей народного господарства, без якої важко уявити науково-технічний прогрес, розвиток новітніх технологій, створення основних фондів для промисловості; сільського господарства, транспорту, соціальної сфери. З переходом економіки України до ринкових відносин істотно підвищились вимоги до якості будівельної продукції зменшення її матеріаломісткості, забезпечення умов енергозбереження, підвищення її надійності та довговічності. Досягнення цих показників неможливе без належної уваги до інновацій в будівельній галузі, розвитку новітніх будівельних технологій, машин і механізмів, інструментів, інвентарю, а також необхідності відкриття нових професій. Будівельному прогресу мають відповідати своєчасні заходи щодо створення будівельної нормативної документації, підвищення рівня досліджуваних робіт, проектування будівлі і споруд та темпів їхнього будівництва. Безперечно, що перемога в конкурентній боротьбі на будівельних ринках буде за тими будівельними підприємствами й фірмами, які впроваджуватимуть у будівництво нові високопродуктивні та високоякісні будівельні матеріали, передові будівельні технології, найперспективніші наукові розробки, а також які матимуть кваліфіковано підготовлені будівельні кадри, найкращі менеджмент й економічні показники.

До того є економічні реформи, що відбуваються в країні, викликали значні зрушення й у професійній підготовці робітничих кадрів. Із впровадженням ринкових відносин інтенсивно формується ринок праці. Сьогодні значно урізноманітнились вимоги роботодавців до кваліфікації та професійної компетентності робітників, а отже і до випускників професійних навчальних закладів. З огляду на зазначене зрозуміло, що в нових реаліях життя перед ПТО постають принципово нові завдання, які потребують докорінних змін. Усе більшого значення набуває необхідність розуміння ринку праці прогнозування його розвитку, а також змістовної трансформації професійної підготовки збереження під контролем потреб у професіях відповідних кваліфікацій, створення нових професій, обумовлених появою новітніх матеріалів, виробів технологій та форм організації праці.

Сьогодні в Україні Київський завод «Кнауф Гіпс Київ» завдяки інвестиціям німецької фірми «Кнауф» випускає 40 млн. М. кв. На рік гіпсокартонних плит високої якості, доступних для споживачів цієї продукції.

Така потреба в гіпсокартонних матеріалах пояснюється ще й тим, що сьогодні сухі способи опорядження передбачають використання гіпсокартонної плити не лише як сухої штукатурки, а й в реалізації будь-якого архітектурно-конструктивного задуму обмеження простору.

Головна ідея використання гіпсокартонної плити при створенні інтер'єру громадських і житлових приміщень полягає не лише в механічному обшиванні поверхонь, а і у створенні різноманітних тонкостінних поверхонь на гнучких каркасах із вигнутих металевих профілів.

Використовуючи номенклатуру будівельних матеріалів, виробів і елементів кріплення, що входять до складу гіпсокартонних комплектних систем, можна досягти вирішення будь-якого будівельного завдання.

1. Облицювання стін гіпсокартонними плитами з використанням металевого каркаса (комплектна система W 623)

У тих випадках, коли стіни не можна облицювати ГКП за допомогою клею, використовують металевий пристінний каркас, що встановлють біля стіни або прикріплюють до неї. Звичайні і багатошарові обшивки стін відіграють важливу роль при ремонті або реконструкції старих будинків. Завдяки обшивці стін ГКП можна приховати дефекти старої штукатурки і кладки, заново прокладені по стінах інженерні комунікації та істотно поліпшити звукоізоляційні й теплоізоляційні характеристики існуючих конструкцій.

Металевий каркас збирають зі стельового профілю CD 60x27х0,6 і напрямних стельових профілів UD 28x27x0,6, напрямних профілів (UW) і стоякових профілів (CW). Напрямні профілі каркаса прикріплюють дюбелями до підлоги і стелі з кроком не більше за 1 м. Через кожні 60 см в напрямні профілі точно за виском встановлюють стояки з CW-профілів, які скріплюють з ними просікачем. Через кожні 1,5 м стояки кріплять до стінки за допомогою кронштейнів. Кронштейнами можуть слугувати прямі стельові підвіси. Між кронштейнами і стінкою розміщені електрична проводка, сантехнічні трубопроводи, а також тепло-і звукоізоляційний матеріал.

Облицювання здійснюють прикріпленням ГКП до металевого каркаса шурупами-саморізами з подальшим шпаруванням швів і головок шурупів шпаклівкою. Каркасний спосіб облицювання стін ГКП застосовують при висоті обшивки до 10 м. Якщо висота обшивки не перевищує 4,25 м, то металевий каркас можна не прикріпляти до стінки кронштейнами. ГКП, зазвичай, розташовують вертикально (паралельне розміщення) з обов'язковою обробкою швів як першого, так і другого шарів (при двошаровій обшивці). Шви між шарами ГКП повинні бути зміщені відносно один одного. Слід пам'ятати, що при паралельному розміщенні ГКП другорядні стояки каркаса слід встановлювати частіше, з меншим кроком, ніж при перпендикулярному розміщенні ГКП.

Якщо є горизонтальні шви в конструкції обшивки стін з одношаровим покриттям, то їх стикування і закріплення мають здійснюватися на горизонтально розташованому металевому профілі, а шви повинні бути зміщені по вертикалі відносно один одного (при значній висоті приміщень і паралельним розміщенням ГКП). При влаштуванні двошарової обшивки з ГКП другий їх шар (зовнішній) розміщується зі зміщенням 60 см відносно швів першого шару. Шурупи для закріплення першого шару допускається встановлювати з кроком 75 см.

В умовах підвищеної вологості (санвузли, кухні, ванні кімнати, душові) рекомендують застосовувати вологостійкі гіпсокартонні плити (ГКПВ) у поєднанні з металевим каркасом. Поверхню ГКПВ треба покривати гідроізоляцією "Флехендіхт". Перед використанням емульсію "Флехендіхт" треба перемішати. На ГКП емульсію наносять валиком або пензелем двома-трьома шарами з розрахунку 1000 г/м2 (для одного шару -- 250-350 г/м2). Перший шар повинен висохнути перед нанесенням другого шару. Час висихання -- 2-3 год. Після висихання гідроізоляція "Флехендіхт" стає стійкою до ультрафіолетового випромінювання, атмосферних дій і перепаду температур від - 40 до +200°С. Розташування електричної проводки в межах каркаса повинно виключати можливість пошкодження її покриття гострими краями профілів каркаса або шурупами при кріпленні ГКП.

У разі потреби поліпшити тепло- і звукоізоляцію стін металевий каркас заповнюють ізоляційним матеріалом, потім до нього прикріплюють ГКП.

2. Обробка швів гіпсокартонних обшивок

Обшивки поверхонь перегородок і підвісних стель із ГКП "Кнауф" утворюють шви поміж суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКП можна залишати відкритими, тобто видимими для використання їхніх декоративних можливостей або ж заповнювати шпаклівками, в результаті чого вони стають прихованими з утворенням великих суцільних поверхонь огороджувальних конструкцій в приміщеннях будівель і споруд. Слід зазначити, що відкриті шви в стінах ГКП сприяють вирівнюванню напружень в обшивці огороджувальних конструкцій, не утворюючи будь-яких видимих деформацій при зміні тепло-воложистого режиму або при механічних навантаженнях.

Якісна обробка швів у гіпсокартонних обшивках залежить не тільки від професійного виконання відповідних робіт підготовленими фахівцями, а й від низки інших чинників:

* вологості приміщень, пов'язаної з погодними умовами (холодна дощова осінь або зима), виконання "мокрих" будівельних або технологічних процесів;

* коливання температури, що викликається виділенням тепла при улаштуванні підлог з асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

* руху повітря (протяги) під час провітрювання приміщень;

* силових дій, пов'язаних з деформаціями будівельних конструкцій (прогини перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов'язані з улаштуванням і обробкою швів, слід виконувати на завершальних етапах будівництва споруди, коли в ній закінчено просушування оштукатурених поверхонь і наливних підлог, після остигання асфальтобетонних підлог і закінчення провітрювання приміщень та їх засклення. Шпаклювальні роботи слід виконувати при стабільній температурі повітря в приміщенні, не нижчій за + 10C.

Відкриті шви між ГКП, що потребують точної підгонки, особливо кромок, дотримання їхньої постійної ширини і ретельної підготовки основи (каркаса) гіпсокартонної обшивки, найчастіше передбачаються при улаштуванні підшивних і підвісних стель. У решті випадків, зазвичай, передбачаються закриті шви, які після їхнього шпаклювання стають невидимими. Важливою вимогою до таких швів є забезпечення їхньої належної міцності при сприйнятті виникаючих напружень від силових дій, і одночасно плавного стикування поверхонь суміжних ГКП. До улаштування або обробки швів необхідно перевірити надійність закріплення ГКП до каркасів, а також відсутність виступу головок шурупів і цвяхів над їхньою поверхнею.

Стикування ГКП зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним притиском суміжних плит. ГКП із заокругленими поздовжніми кромками розташовують із зазорами в місцях їхнього стикування. Для плит завтовшки 9,5 мм, які використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а для ГКП завтовшки 24 мм -- 5 мм. Слід пам'ятати, що шви в стиках обрізних кромок треба розташовувати врозгін.

У процесі монтажу елементів обшивки нерідко виникає необхідність обрізки ГКП до потрібних розмірів. Унаслідок такого обрізання виникає пряма кромка. Перед встановленням ГКП та їхнім закріпленням до каркаса такі кромки слід обробити рубанком "Кнауф" для утворення фаски під кутами 22,5 або 45°, щоб при подальшому шпаклюванні поперечних швів виключити утворення у стиках уступів, оскільки в результаті зволоження картону з боку зрізаної ділянки може відбутися його набухання. Край обрізаного картону, що виступає з лицьового боку, обробляють наждачним папером до початку шпаклювання. Зі швів треба видалити пил.

Перед шпаклюванням швів поверхні ГКП, на які може попадати вода або які потребують захисту від зволоження, заздалегідь вкривають гідроізоляцією "Кнауф-Флехендіхт".

3. Техніка оброблення швів у гіпсокартонних обшивках

Обшивка поверхонь перегородок і підвісних стель з ГКЛ Кнауф передбачають утворення швів між суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКЛ можна залишати відкритими для використання їхніх декоративних можливостей або заповнювати шпаклівками. Слід зазначити, що відкриті шви в стінах ГКЛ сприяють вирівнюванню напружень в обшивці огороджувальних конструкцій, не спричиняючи видимих деформацій за зміни волого-теплового режиму або у разі дії на неї механічних навантажень.

Якісне виконання і оброблення швів у гіпсових обшивках залежить не тільки від професійного виконання певних робіт фахівцями, а й від таких чинників:

1) вологості приміщень, пов'язаної з природними умовами (холодна дощова зима) або виконанням “мокрих” будівельних процесів;

2) коливання температури, що зумовляється виділенням теплоти з асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

3) рухів повітря (протягів) при відкритих отворах під час провітрювання приміщень;

4) силових дій, пов'язаних з деформаціями будівельних конструкцій (прогинання перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов'язані з улаштуванням і обробленням швів, слід виконувати на завершальних етапах зведення будівлі, коли в ній закінчено просушування обштукатурених поверхонь і наливних підлог, після охолодження асфальтобетонних підлог, провітрювання приміщень та скління вікон. шпакльовані роботи виконують за стабільної температури повітря в приміщенні не менше 10°С.

Стикування ГКЛ зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним притисканням суміжних листів.

ГКЛ із заокругленими повздовжніми кромками розташовують із зазорами в місцях їхнього стикування. Для листів 9,5 мм завтовшки, які використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а для ГКЛ 25 мм завтовшки - 5 мм.

Перед шпаклюванням швів поверхні ГКЛ, на які може потрапити вода або які потребують захисту від зволоження, заздалегідь покривають гідроізоляцією “Кнауф-Флехендихт”.

Техніка шпаклювання. Шви шпаклюють двічі спочатку наносять підготовчий шар (ґрунт), а потім оздоблювальний (накривний) шар.

Роботу, пов'язану із шпаклюванням швів між ГКЛ, виконують так: Опоряджувальник бере в одну руку ящик з потрібною шпаклівкою кількість шпаклівки, а в другу - шпаклювальний інструмент. На стик, утворений ущільненими кромками ГКЛ, наносять шпателем підготовчий шар (ґрунт) шпаклівки. Вертикальним рухом вирівнюють укладену масу, одночасно видаляючи надлишки шпаклівки укладають армуючи стрічку, втискаючи її шпателем у підготовчий шар, по всій ширині стрічки. Операцію виконують відразу після нанесення шпаклівки до початку її тужавіння широким шпателем (200 .300 мм) наносять накривальний шар шпаклівки. Під час нанесення підготовчого і накривального шарів шпаклювальна маса не повинна виступати зі шва після того як шов просохне, обробляють його теркою, не допускаючи пошкодження картонної оболонки.

Якщо працюють шпаклівкою “Фугенфюллер”, то спочатку в так званий “жолоб”, утворений поставленими впритул ГКЛ з ущільненими (обтиснутими кромками) кромками, наносять шпателем підготовчий шар на ширину обтиснутих кромок (скосів). На шпаклівку, укладену в “жолоб”, відразу після її нанесення за допомогою фальцювального приладу зверху вниз накладають армуючу стрічку, притримуючи її шпателем і одночасно щільно втискаючи в підготовчий шар по всій ширині стрічки. Потрібно стежити, щоб при цьому під армуючою стрічкою не утворювалися бульбашки або складки.

Накривальний шар шпаклювальної маси можна наносити тільки після остаточного тужавлення підготовчого шару. Наносять його шпателем 20 .30 см завширшки. Цей шар заповнює нерівності, що залишилися після виконання попередніх операцій. Надлишки шпаклівки видаляються широким шпателем після її легкого затвердіння. Краї накривального шару мають забезпечувати плавне сполучення сусідніх ГКЛ. Плавність цього сполучення контролюють сталевою лінійкою: між лінійкою і площиною сполучення не повинно бути зазорів. Після того як шов затвердне, його обробляють шпателем, стежачи за тим, щоб не пошкодити картонну оболонку.

Стики між обрізаними кромками ГКЛ шпаклюють тричі на півтерком 50 см завширшки. При цьому завчасно оброблені поперечні шви доцільно обклеювати тонкими армуючими стрічками.

У разі використання шпаклівки “Фугефюллер” з армуючою стрічкою фаску з обрізаної кромки знімають під кутом 45° на третину товщини ГКЛ.

При нанесенні третього шару шпаклівки для вирівнювання нерівностей попередніх шарів може виникнути потреба у захопленні поверхонь сусідніх ГКЛ на 25 .30 см обабіч шва.

Останній шар шпаклівки не можна загладжувати теркою із повсті, оскільки фактура зашпакльованої ділянки обшивки істотно відрізнятиметься від решти картонного опорядження, що може зіпсувати остаточне оздоблення поверхні. Тому після висихання шпаклівки виявлені дефекти і нерівності усувають шліфувальним інструментом або теркою.

Таку саму технологію можна застосовувати й під час оброблення швів шпаклівкою “Джойнтфіллер супер” з використанням армуючої паперової стрічки. Спочатку наносять підготовчий шар з укладанням на нього паперової стрічки, потім - тонкий шар шпаклівки на паперову стрічку. Після тужавлення і висихання підготовчого і тонкого шарів шпаклівки наносять накривний вирівлювальний шар. Надлишки шпаклівки знімають широким штапелем.

У разі використання клейкої армуючої стрічки і шпаклівок “Фугенфюллер” і “Джойнтфіллер супер”, коли шпаклювання здійснюють у ручну ,підготовчий шар не наносять. Шпаклюють відразу після висихання стрічок, завдяки чому тривалість шпаклювальних робіт зменшується. Вадою клейких стрічок є те, що вони не пропускають шпаклівку в шви, залишаючи в них порожнини. Стикові сполучення ГКЛ зі скошеними напівкруглими кромками зашпакльовують шпаклівкою “Уніфлот”, що має підвищену клейку здатність і не потребує використання армуючих стрічок (рис. 20.4). це відносно нова технологія шпаклювання швів, яка дає змогу істотно зекономити час при обробленні швів ручним способом з високою якістю його виконання.

Повздовжні та інші стики (зі знятою фаскою під кутом 22,5° на 2/3 товщини ГКЛ) ГКЛ шпаклюють “Уніфлотом” двічі. “Уніфлот” тужавіє і висихає значно швидше, ніж шпаклівка “Фугенфюллер”, тому шпаклювальну масу треба заготовляти з розрахунку її використання за 20 хв. Шви заповнюють широким шпателем (20 см завширшки) з викруткою на рукоятці, втискаючи шпакльовану масу в “жолоб”, утворений кромками ГКЛ. Після нетривалого витримування (приблизно 30 хв) знімають надлишки шпаклівки в місцях потовщення шва. Незначні нерівності усувають за допомогою накривного вирівнювального шару шпаклівки “Уніфлот” або “Фініш паста”. У результаті отримують рівну, гладеньку поверхню сполучення сусідніх ГКЛ, тільки в окремих випадках за потреби шліфують незначні нерівності.

Затужавілий матеріал (після видалення надлишків у швах або той, що залишився після закінчення шпаклювання швів) надалі не зазнає перероблення або використання через небезпеку утворення тріщин у швах. Інструмент і посудини відразу після закінчення робіт ретельно вимиють водою, оскільки залишки гіпсових шпаклівок сприяють скороченню тривалості тужавлення шпаклюючих мас наступних замісів.

Для шпаклювання швів з будь-яким типом кромок використовують “Фугенфіт” (без використання армуючої стрічки). Гіпсовий розчин шпаклювальної маси наносять у стики шпателем 20 см завширшки. Стики ГКЛ обробляють двічі. Після висихання першого (підготовчого) шару (приблизно через 2 год.) знімають шпателем надлишки шпаклівки, що виступають, і ще раз наносять тонкий накривальний шар шпаклівки “Фугенфіт”. Після його висихання виявлені нерівності усувають за допомогою наждачного паперу. Після затужавлення відшліфованої поверхні її рекомендується загладити вогкою губкою. Навантажувати несівні елементи обшивки з ГКЛ після оброблення швів можна після повного затужавлення шпаклівки (приблизно через добу). Тривалість використання шпаклювальної маси “Фугенефіт” не повинна перевищувати 30 хв. Покриття можна наносити тільки після повного затужавлення шпаклівки. Після закінчення шпаклювальних робіт інструмент відразу ретельно вимивають чистою водою.

гіпсокартонний штукатурний будівельний

4. Нанесення штукатурних розчинів на будівельні поверхні

Одним з найважливіших факторів, що визначають якість штукатурки, є міцне зчеплення з поверхнею, на яку вона нанесена. При недостатньому зчепленні штукатурка відшаровується від поверхні, а потім відпадає. Щоб забезпечити хороше зчеплення розчину з поверхнею, її підготовляють, тобто надають їй шорсткість, очищають від пилу та інших забруднень. Трудомісткість підготовки поверхні залежить від ступеня її твердості. Найлегше обробляються гіпсові, шлакобетонові, цегляні поверхні, дуже важко піддаються обробці бетонні.

Стіни з бутового каменю підготовляють наступним чином. Шви кладки, якщо вони заповнені розчином урівень, вибирають на глибину не менше 15 мм, а поверхні кладки очищають сталевими щітками.

Якщо в процесі кладки в шви вставлені шматки дроту, роблять дротове плетиво, щоб краще зв'язати штукатурний розчин з основою. Якщо в шви кладки закладені дерев'яні шашки (пробки) товщиною 15 мм, довжиною 100... 150 мм, в ці шашки забивають цвяхи, по яких також роблять дротове плетиво. Замість дроту можна прикріплювати сітку з отворами будь-якого перетину.

Цегляні стіни, складені в пустошовку і мають достатню шорсткість, перед обштукатурюванням очищають металевою щіткою і поливають водою. Якщо шви цегляної кладки заповнені розчином повністю, їх вибирають на глибину не менше 10 мм.

Шлакобетонні поверхні погано зчіплюються зі штукатуркою, тому при виготовленні шлакобетонних виробів на їх поверхні роблять борозни. При оштукатурюванні в них потрапляє розчин, який міцно утримує штукатурний шар.

Якщо на поверхні не зроблені борозни, поверхня прочищають сталевою щіткою, насікають сокирою або зубилом і по насіченим і очищеним поверхням просвердлюють отвори - гнізда глибиною до 20 мм, діаметром 10... 12 мм. Гнізда розташовують на відстані 50... 70 мм один від одного в шаховому порядку. У цих отворах утримується розчин, і штукатурка добре зчіплюється з поверхнею.

Перегородки з гіпсових або гіпсобетонних плит прочищають сталевими щітками. Перегородки, що простояли неоштукатуреними більше року, насікають, обробляють сталевими щітками, потім очищають від пилу і шматків гіпсу і промивають водою. Масла, фарби, смоли та інші подібні матеріали видаляють з поверхні, так як навіть при невеликих залишках цих матеріалів на штукатурці з'являються плями. Для обробки кам'яних, цегляних і бетонних поверхонь застосовують ручні та електричні інструменти. Пневматичні та електричні інструменти, наприклад Електрошліфовальная машину використовують для очищення поверхонь від нерівностей, напливів, виступів.

При підготовці поверхонь дошки шириною більше 10 см надкаливают і в надколи забивають клини. Більш широкі дошки застосовувати не можна, так як вони жолобляться. Для отримання шорстких поверхонь на дошки набивають дрань. Щоб зменшити теплопровідність і звукопровідність дерев'яних перегородок, стін і стель, на них до набивання драні натягують рогожу, мішковину, повсть. З цими матеріалами розчин добре зчіплюється, а дошки менше намокають і не жолобляться, що в значній мірі зберігає штукатурку від розтріскування.

Повсть попередньо антисептируют 3%-ним розчином фтористого натрію і потім висушують. Підготовлений матеріал прикладають до стіни так, щоб один кінець торкався підлоги, і прибивають внизу цвяхами, потім розправляють і натягують верх, щоб не було складок, і по краю також прибивають цвяхами. Полотнища тонких матеріалів (рогожу, мішковину) накладають внахлестку, товсті впритул і прибивають цвяхами. Цвяхи забивають тільки на половину їх довжини, а половину, що загинають. У міру прибивання рулон розкочують знизу вгору, притискаючи до поверхні. Працювати зручніше вдвох: один робочий розкачує і натягує матеріал, другий прибиває.

Дрань буває штучна і щитова. Штучну дрань застосовують при незначних обсягах робіт.

Залежно від способу виготовлення дрань буває щипана і пиляна. Щипана дрань буває рядовий, добірної і шпоновой. Ширина рядовий драні 12... 30, товщина 2... 5 мм; ширина добірної драні 15... 25, товщина 3... 4 мм; ширина шпоновой драні 14.... 30, товщина 2.... 5 мм. Пиляну дрань виготовляють з відходів деревини. Така дрань гірше щипаной, тому що у неї перепиляти річні шари. Ширина драні 25... 40, товщина 5... 7 мм. Довжина всіх видів драні 1000... 2500 мм. Дрань повинна бути багатошаровою. У драні не повинно бути гнилі, цвілі, коротких Драниця. Її упаковують в пучки по 50... 100 шт.

До початку набивання або плетіння щитів дрань сортують на простильную (для набивання нижніх, простільного рядів) і вихідну (для набивання верхніх, вихідних рядів). Для нижніх простільного рядів використовують криву і вузьку дрань завтовшки не менше 3 мм. Між вихідний Драниця і поверхнею створюються порожнечі, під які потрапляє наноситься розчин і міцно зчіплюється з набитою вихідний дранню. При більш тонкої драні зчеплення розчину з поверхнею виявляється недостатнім. Для вихідного ряду відбирають пряму, рівну, товсту (не більше 5 мм) дрань шириною 15... 20 мм, так як дрань вже 10 мм при забиванні в неї цвяхів колеться, а ширше 20 мм жолобиться.

Якщо всі стіни, перегородки і стелі дерев'яні, то набивання драні починають з низу стін. Дійшовши до верху, переходять до набивання драні на стелі. Ряди простильной і вихідної драні розташовують під кутом 90 ° один до іншого, а по відношенню до підлоги - під кутом 45 °. Розташування драні під кутом 45 ° по відношенню до дощок додатково скріплює їх і надає їм жорсткість. Між драницями простільного і вихідного рядів необхідно витримувати відстань 45 мм, щоб утворилися чарунки у світлі 45x45 мм.

Під час роботи штукатурні цвяхи насипають до лівої кишені спецодягу і беруть з нього відразу по кілька штук, затискаючи їх трьома пальцями.

Чистота обробленій поверхні багато в чому залежить від якості приготованого розчину для накривки. Хороший розчин легко, швидко і чисто затирається або загладжується, завдяки чому підвищується продуктивність праці штукатурів.

Для приготування накривочного розчину застосовують дрібнозернистий пісок. Грубозернистий пісок малопридатний, так як він дає грубу шорстку фактуру. Однорідність розчину відіграє велику роль як у процесі його нанесення, так і в затірці. Якщо місцями розчин накривки буде жирніше або навпаки, то затирка буде мати різну чистоту. Тому приготовлені або готові розчини до нанесення просівають через часте сито і ще раз перемішують. Накривку виконують розчином того ж складу, що й раніше нанесені шари штукатурки. Жирні розчини дають більш грубу поверхню, з великою кількістю Натаска і нерастертих смуг. Ці розчини більш придатні для загладжування. Худі ж розчини недостатні міцні і погано затираються.

За 2... 20 хв. до нанесення накривки поверхню нанесеного розчину змочують водою. З зволоженим ґрунтом накривка зчіплюється міцніше, завдяки чому досягається монолітність штукатурного шару.

Розчин наносять на поверхню стін і стель тонкими шарами і розрівнюють напівтертками. Накривку можна також наносити за сокола намазуванням.

Чим чистіше і ретельніше розрівняний розчин, тим легше буде його затирати.

Щоб уникнути шпатлювання і виробляти фарбування безпосередньо по штукатурці, застосовують беспесчаний накривку. Її готують із вапняного тіста і гіпсу. Вапняне тісто беруть з осадкою стандартного конуса 12 см. Гіпс і вапняне тісто пропускають через сито з отворами не більше 1x1 мм. Готуючи нову порцію накривки, вапняне тісто добре перемішують, щоб воно було однорідної густини.

Розчин готують невеликими порціями без сповільнювачів схоплювання гіпсу. Злегка схопився розчин не використовують.

Ґрунт перед нанесенням накривки вирівнюють і змочують водою. Розчин наносять шаром 2... 3 мм, розрівнюють і загладжують металевими гладилками. При стикуванні накривки кромку раніше нанесеного розчину обрізають отрезовкой під кутом 30 ° і до зрізаної частини накладають нову порцію розчину.

Лопаткою з сокола розчин накидають так. Для роботи необхідний розчинний ящик, штукатурна лопатка і сокіл. Ящик встановлюють якомога ближче до оштукатуриваемой поверхні. Розчин з ящика накладають штукатурною лопаткою на сокіл. Для цього штукатур бере в ліву руку сокіл, а в праву штукатурну лопатку, підходить до ящика і стає так, щоб права нога була ближче до ящика, а ліва відставлена тому. Сокіл одним кінцем кладуть на борт ящика, а другий піднімають вгору приблизно на 10 см. Якщо розчин рідкий, то сокіл тримають майже горизонтально. Сторона сокола, піднята вгору, спирається на руку, що надає йому стійкість, і рука менше втомлюється. Лопаткою забирають з ящика порцію розчину і кладуть спочатку на підняту сторону сокола, а потім послідовними рядами к) нижній стороні. Набравши на сокіл необхідну кількість розчину, з країв знімають його надлишки. З розчином на соколе штукатур підходить до місця роботи, бере лопаткою порцію розчину і накидає його на оштукатуриваемую поверхню. Б'ючись об поверхню, розчин заповнює шви, раковини і шорсткості, утворюючи щільний шар.

Оштукатурюючи стіну, сокіл тримають злегка похило до неї: це не тільки зручно для роботи, але і оберігає руку від попадання на неї розчину. Порцію розчину забирають з сокола правим ребром або кінцем лопатки так, щоб лопатка рухалася від краю сокола (від себе) до його середини, при цьому стежать за тим, щоб розчин не стікав з сокола і не падав на підлогу.

При виконанні кидка лопаткою працює не вся рука, а тільки кисть. Для цього слід зробити помах лопаткою і різко її зупинити. Помах повинен бути не дуже сильним, так як від різкого поштовху розчин сильно розбризкується. Різкість помаху залежить від густоти розчину і необхідної товщини шару, що наноситься. Наприклад, коли розчин наносять тонкими кидками, помах лопатки повинен бути різким, розчин як би розвіюється; коли потрібні товсті кидки, помах повинен бути несильним.

У процесі штукатурення розчин доводиться наносити в різних положеннях: зліва направо і справа наліво, це залежить від місця, куди наносять розчин. Найзручніше положення - нанесення розчину зліва направо.

Оштукатуривая стіни, розчин накидають на рівні голови або трохи вище, на рівні пояса і у підлоги або риштовання.

Оштукатуривая стелі, розчин доводиться накидати через голову, через плече, над собою, від себе. При накиданні від себе помах лопатки і кидки розчину направляють вперед від штукатура. Коли кидки виробляють над собою, то розчин лягає майже над головою, але помах лопатки повинен бути направлений трохи вправо. Якщо розчин наносять через голову або через плече, то кидки розчину лягають за спиною штукатура. Завжди вибирайте такий стан, при якому бризки НЕ летіли б у бік працюючого поруч штукатура.

Лопаткою з ящика розчин накидають так само, як і з сокола. При цьому застосовують легкий пересувний ящик і лопатку збільшеного розміру. Роботу організовують наступним чином. Якщо Оштукатурювати поверхня розташована нижче рівня ящика, то його встановлюють на відстані 1 м від стіни. Штукатур забирає з нього лопаткою порцію розчину і накидає на стіну. Якщо розчин накидають вище рівня ящика, то його ставлять поруч зі стіною. Це дозволяє уникнути зайвих рухів, а відлітає від стіни розчин падає в ящик і потім використовується в справу. Під час роботи ящик періодично присувають до місця накидання розчину.

Соколом розчин наносять так. Розчин набирають на сокіл штукатурною лопаткою, совком або ковшем. Сокіл з порцією розчину беруть правою рукою і сильним різким помахом знизу вгору скидають на оштукатуриваемую поверхню стіни. Розчин розстилається по поверхні широкою смугою. Положення корпусу робітника при виконанні кидка таке ж, як і при нанесенні розчину лопаткою з сокола.

Ковшем розчин наносять на вертикальні і горизонтальні поверхні, а також на карнизи, лиштви, відкоси та інші частини будівель. Ковшем зручніше наносити вапняні, вапняно-цементні і цементні розчини; вапняно-гіпсові розчини швидко схоплюються, налипають на ківш і обтяжують його. Ящик для розчину краще застосовувати пересувний на колесах. Його ставлять поблизу від місця роботи біля стін і під місцем нанесення розчину на стелях.

Розчин забирають з ящика безпосередньо ковшем і наносять різними кидками в положенні зліва направо і справа наліво. Хватка ковша при нанесенні розчину відрізняється від хватки лопатки. Під час кидка ківш вивертають і розчин, вихлюпуючись, розсіюється про край ковша, покриваючи велику площу поверхні у вигляді грушоподібної мазка. Чим різкіше помах ковша, тим ширше і тонше кидок розчину, і навпаки.

Розчин для намазування повинен бути не дуже густим. При використанні густого розчину слід сильно натискати на інструмент. Шар виходить менш щільним, ніж при накиданні, і з великою кількістю внутрішніх раковин. При нанесенні розчину на стіни ящик з розчином встановлюють на відстані 1 м від стіни; на стелю - під місцем намазування.

Розчин намазують соколом, лопаткою, полутерком.

Соколом розчин намазують так. У праву руку беруть лопатку, в ліву - сокіл з розчином. Сокіл приставляють до оштукатуриваемой поверхні так, щоб одна сторона його відстояла від поверхні на 50... 100 мм, що залежить від кількості і густоти розчину, а інша - на величину, рівну товщині шару, що наноситься розчину. Щоб створити необхідний натиск на розчин, сокіл притискують до поверхні кінцем лопатки, наголошуючи її під шпонку. У міру руху сокола розчин намазується на поверхню, а піднесена сторона сокола поступово притискається до неї. Натискати лопаткою на сокіл треба рівномірно, щоб отримати рівну поверхню. Намазуючи розчин на стіну, сокіл пересувають знизу вгору. При прямому пересуванні сокола залишаються прямі смуги, при криволінійному - криволінійні.

При намазування розчину на стелю, залежно від густоти і, кількості розчину, що знаходиться на соколе, і товщини намазувати шару, штукатур або стоїть на одному місці, або повільно просувається вперед, наносячи ряд коротких прямолінійних смуг, або зсувається на крок вправо, намазуючи довгі смуги розчину. Під час намазування сокіл просувають слідом за лопаткою, щоб підбирати падаючий розчин. Намазуючи розчин, слід дбати про те, щоб надати штукатурному шару шорсткість. Це необхідно для того, щоб він мав гарне зчеплення з наступними шарами штукатурки.

Напівтертками розчин намазують різними - вузькими, широкими, довгими і короткими. При роботі один кінець напівтертка кладуть на ящик, накладають на напівтерток лопаткою грядку розчину, потім беруть напівтерток обома руками, підносять до поверхні і намазують розчин, притискаючи одну поздовжню сторону напівтертка до стіни і піднімаючи другу. Якщо розчин намазують на стіну, напівтерток просувають знизу вгору, якщо на стелю - на себе, наносячи на поверхню смуги розчин однакової товщини.

Соколом розчин розрівнюють так само, як і намазують. Різниця полягає тільки в тому, що при розрівнюванні на сокіл не набирають розчин. Зазвичай при намазування розчину з сокола він одночасно і розрівнюється.

Напівтертками працюють так. Напівтерток приставляють до поверхні з нанесеним розчином, піднімають верхнє ребро й з натиском ведуть по стіні знизу вгору, по стелі - на себе. Там, де розчину багато, він зрізається і збирається на полотні напівтертка. Там, де його бракує, знятий зайвий розчин намазується. Місцями доводиться наносити розчин додатково.

Щоб точніше вирівняти розчин, іноді надходять так. Спочатку напівтерток ведуть у вертикальному напрямку, потім до горизонтальному, а на стелях спочатку уздовж стелі, потім впоперек.

Рівність одержуваної штукатурки залежить від того, з яким зусиллям натискають на напівтерток або інший інструмент. Там, де сильніше натиск, тонше шар розчину, і навпаки.

Правилом одночасно перевіряють, рівна поверхня, і додатково вирівнюють її. Правило прикладають до штукатурки у всіх напрямках і нерівності тут же виправляють. У тих місцях, де виявляються виїмки, наносять розчин і рівняють його, а де опуклості - зрізають.

Затірку виконують тертками укругову і вразгонку. Затирка вразгонку дає більш чисту поверхню, її найчастіше роблять при високоякісної штукатурці.

Затірку укругову виконують наступним чином. Однією рукою беруть тертку, притискають полотно до поверхні штукатурки і роблять кругові рухи проти годинникової стрілки. Горбки й нерівності зрізують ребрами терки. Розчин, переміщуваний по поверхні, заповнює окремі западини і розтирає накривку. Натискати на терку слід з різною силою: там, де поверхня має опуклість - сильніше, де увігнутість - слабше.

У процесі затирання на ребра терки набирається зрізаний розчин. Періодично його зчищають і використовують для підмазування протірін і раковин.

З плином часу накривка підсихає і насилу затирається. Щоб зробити її м'якше, затираються поверхню штукатурки змочують водою за допомогою кисті-окамелка.

При затірці штукатурки укругову на її поверхні залишаються злегка помітні колоподібні сліди без раковин і Натаска розчину. Тому при високоякісних обробках затірку укругову доповнюють затіркою вразгонку.

Затірку вразгонку виконують так. Тертку, добре очищену від розчину, щільно притискують до поверхні і починають виробляти нею прямолінійні рухи помахи. Таким чином усувають всі сліди від затірки вкруговую. Затірку вразгонку найкраще виконувати слідом за затіркою вкруговую. Затерев невелику поверхню (0,5... 1 м) укругову, її тут же затирають вразгонку. Якщо поверхня штукатурки, затерта укругову, висохла, то її змочують водою, а потім затирають вразгонку.

Найбільша чистота затертої штукатурки досягається, коли роботу виконують спочатку дерев'яною теркою, а потім теркою, полотно якої оббите повстю і фетром. Чим чистіше затерта поверхню штукатурки, тим вона менше вимагає виправлень під час виконання малярних робіт.

Процес загладжування накривки гладилками мало відрізняється від роботи полутерком при розрівнюванні їм розчину. Загладжування виконують двома способами.

У першому випадку нанесену накривку спочатку розрівнюють дерев'яним полутерком, а потім загладжують гладилкою в одному або в двох напрямках. Силу натиску на гладилку регулюють так, щоб після її проходу по накривки не залишалося ніяких слідів. На стінах накривку спочатку загладжують у вертикальному напрямку від підлоги до стелі, а потім у горизонтальному - по довжині або ширині підлоги. На стелі спочатку загладжування виконують поперек променів світла, що йдуть з вікон, а потім по їх напрямку. У другому випадку одночасно намазують і розрівнюють накривний розчин, а потім загладжують його.

При загладжуванні гладилкою, оббитих гумою, поверхні мають вигляд дрібнопіщаних фактур. Таку поверхню краще фарбувати клейовими фарбами. Роботу краще виконувати вдвох. Один завдає розчин і розрівнює його, другий загладжує.

Всі цвяхи перед обштукатурюванням треба вийняти, так як при русі малки ними можна поранити руки. Правила з цвяхами, зняті з віконних і дверних прорізів, покладається поставити в кут приміщення або скласти близько стіни, попередньо вийнявши цвяхи.

При оштукатурюванні по сітці слід працювати в захисних окулярах, так як падаючий від вібрації сітки розчин розлітається і може потрапити в очі.

Оштукатуривая сходові клітки, ліси і підмостки необхідно міцно зміцнювати.

При роботі з розчинами, що мають добавку алюмінату натрію, робітники повинні одягати окуляри, гумові чоботи, рукавички і фартух. Для надання першої допомоги на місцях треба мати нейтралізуючі склади 1%-ного розчину оцтової кислоти або 0,5%-ного розчину двовуглекислої соди. Нейтралізуючі розчини покладається зберігати герметично закритими в чистій скляному посуд.

Размещено на Allbest.ru