Особливості планування монастирських комплексів Чернігово-Сіверщини доби Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ МОНАСТИРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНИ ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Н.М. Силенок

Показано роль православних монастирських комплексів та ансамблів у формуванні силуету міст та сіл. Проведено класифікацію вказаних монастирів. Українські монастирі були не лише осередками духовності, культури, мистецтва, науки й освіти українців, але й визначними архітектурними комплексами та ансамблями. Православні монастирі належать до тих цінних старовинних містобудівних і архітектурних об'єктів, що своїми силуетами формували образ українських міст і сіл.

Ключові слова: монастирі, монастирські комплекси та ансамблі, сакральний простір, функціональна організація.

Розвинені православні монастирські комплекси мали спільні типологічні риси, що виявилося в розплануванні, композиції та забудові. Ці спільні риси зумовлені канонічно як єдністю функціонального призначення, так і традиційною християнською символікою. Забудова монастирів різнилася, залежно від типу обителі (спільножительна чи пустинножительна) та від матеріальних умов. Більшість монастирських комплексів, збудованих на Чернігівських землях ще за доби Гетьманщини, збереглися дотепер, є спільножительними монастирями, хоча деякі з них і започатковувались як пус- тинножительні. Типовим прикладом останнього типу виступає, скажімо, Пустинно-Рихлівський монастир.

Монастирі, здебільшого, починали існування з кількох дерев'яних келій довкола невеликої каплички, а згодом на її місці зводили соборну церкву. Це змінювало об'ємно-просторовий устрій території, яка набувала архітектурної й ідейної домінанти, ставала упорядкованою, цілісною. Соборна церква домінувала над рештою будівель монастиря. Тому провідна композиційна роль собору мала зберігатися під час усіх подальших перебудов і розширень монастиря. Іншою за значенням найважливішою спорудою монастиря була трапезна - будівля для спільних трапез братії. Тому трапезна трактувалася не як утилітарна споруда, а як сакральна. Вона функціонально, композиційно й образно тяжіла до соборної церкви. Важливе духовне значення трапезної відображено в традиції зведення при ній окремої церкви. Це сформувало лінійну функціональну схему цих споруд, де церква, трапезна зала і підсобні приміщення групувалися вздовж вісі схід- захід. Таке розташування чітко прослідковується у забудові Максаківського і Пустинно-Рихлівського монастирів. У таких випадках трапезна зала з церквою містилися на верхньому поверсі, а нижній поверх займали підсобні приміщення. У більшості українських православних монастирів трапезні розташовані з південного боку від собору, значно рідше - з північного боку. Це пояснюється особливостями монастирського розпорядку й ритуалу [5, 292-301].

Важливого символічного значення надавалося монастирській огорожі, як межі двох світів - сакрального і світського. Огорожі, незалежно від їхніх конструктивних особливостей (мури, земляні вали чи дерев'яний паркан), уподібнювали монастир місту, підкреслюючи його самодостатність. Суттєву роль у системі огородження монастиря, відігравали брами, що водночас були елементами зв'язку, належачи до двох типологічно різних чинників містобудівного утворення: «межі» і «шляху», фіксуючи їх перетин. Головні брами, що називалися Святими, мали міститися із західного або південного боків монастиря. Вони першочергово зводилися мурованими й пишно декорувалися. На них зводилися надбрамні церкви - Густинський, Пустинно-Рихлівський монастирі, або дзвіниці - Макса- ківський, Гамаліївський, які підкреслювали ідейне значення головної брами й нагадували про небесне заступництво і захист монастиря. Неодмінним компонентом кожного монастирського комплексу була дзвіниця. Щодо її постановки в комплексі відомо два основних рішення (над головною брамою Максаківського і Гамаліївського монастирів, поблизу соборної церкви у Козелецькому). До середини XVIII ст. дзвіниці, будучи важливими вертикальними акцентами, не мали самостійної композиційної ролі, завжди підпорядковуючись собору.

Важливими складовими частинами монастирських комплексів були вежі й оборонні башти, які мали, крім оборонних, ще й господарські функції. До складу кожного монастиря входило чимало господарських і виробничих споруд, які композиційно цілковито підпорядковувалися головним будівлям. Образ монастиря формували також сади, городи і цвинтарі в межах мурів. Усі типи будівель розташовувалися в монастирі строго закономірно. Передусім, для православних монастирів характерна концентричність забудови. Вся забудова монастиря групується довкола соборної церкви. Це відповідає середньовічним уявленням про світобудову - замкнутий, теоцентричний універсум. Забудова розташовувалася відповідно до функціональних засад, утворюючи чітку ієрархічну систему: трапезна домінувала над житловими і господарськими будівлями, дзвіниця - над трапезною, а собор - над усіма будівлями. З розвитком кожного монастиря ускладнювався його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділявся на кілька відокремлених функціональних зон: сакральну - в центрі, житлову, господарську - на периферії. У Борисоглібськом монастирі було відокремлено ще й навчальні зони, та окремі молитовні приміщення.

Монастирі споруджувались протягом багатьох століть у різноманітних природних умовах. Це зумовило різноманітність та специфічні особливості їхнього розташування. Функціональне призначення монастиря диктувало вибір місця під забудову. Середовище було основним джерелом зовнішнього впливу на характер, форму і навіть на силует монастирського комплексу. Монастирі (як міські, так і позаміські) демонструють два основні варіанти взає- морозташування кількох функціональних зон. У першому варіанті двори різного функціонального змісту містилися послідовно по сусідству - сакральний, господарський, прочанський, як у Пустинно-Рихлівсько- му монастирі, інший варіант у найчіткішій формі демонструє Максаківський монастир, розпланований за принципом «квадрат у квадраті». Всередині квадратної в плані монастирської території, оточеної мурами, виділяється внутрішній квадрат довкола собору. Сторони цього квадрата зафіксовані головними фасадами келій, трапезної та настоятельського корпусу з огорожами поміж ними. Цей внутрішній квадрат є парадною зоною, відкритою для всіх - братії, молільників, прочан тощо. Простір між внутрішнім квадратом і зовнішніми мурами є господарською зоною, доступною тільки насельникам монастиря. Відповідно до цього, всі корпуси келій, які фіксують сторони внутрішнього квадрата, мають входи з двох фасадів - парадного і дворового [13, 206-207] . Схожа система застосована в Гамаліївському монастирі та Троїцькому монастирях з тією лише різницею, що в Чернігові ландшафтні умови не дали змоги виділити геометрично правильний розпланувальний квадрат. Максаківський, Гама- ліївський, Густинський, Спасо-Преображенський Новгород-Сіверський демонструють виразну тенденцію до регулярності в розплануванні й забудові. У сакральному будівництві ця регулярність з'явилася раніше, ніж в інших царинах архітектури й містобудування. Пояснюється це не утилітарними, а суто релігійними обставинами [7, 429-433]. Тому в монастирях намагалися витримувати канонічну, освячену Святим Письмом прямокутну чи квадратну форму плану з собором у центрі, трапезною обабіч, корпусами келій та іншими будівлями по периметру. Проте, не скрізь вдавалося дотримати канонічної композиції через те, що ландшафтна та містобудівна ситуація іноді змушували надавати комплексам монастирів нерегулярних обрисів у плані, залежно від рельєфу та меж прилеглих землеволодінь, так як Єлецький та Пустинно-Рихлівський монастирі. Ті ж містобудівні обмеження змушували влаштовувати головну браму з півночі (Троїцький монастир у Чернігові). Оновлюючись і перебудовуючись, монастирські ансамблі на кожному етапі зберігали ієрархічну супідрядність елементів, компактність розпланувально-функціональної організації, мистецьку врівноваженість і завершеність композиції.

Тогочасні містобудівники надавали пріоритетного значення композиційному зв'язку монастирських домінант не тільки з ландшафтом, але й між собою, в «інтер'єрі» монастиря. Композиційний прийом, застосований у Максаківському монастирі, коли собор і надбрамна дзвіниця зведені на одній вісі застосовувався нечасто. Зазвичай поздовжня вісь собору утворювала кут із головною розпланувальною віссю ансамблю з тим, щоб головна споруда від входу в монастир сприймалася в найефектнішому ракурсі, як це ми бачимо в Густинському. Протягом 1720-1750 рр. у монастирському будівництві Лівобережжя спостерігалися консервативні тенденції, певний ретроспективізм [3, 24-42]. Найяскравішим прикладом цього є Гамаліївський монастир - фамільна обитель гетьмана І. Скоропадського. Монастир звели за зразком фортифіко- ваного Спасо-Преображенського монастиря в Новго- роді-Сіверському: з регулярним чотирикутним планом, оборонними мурами з наріжними баштами, надбрам- ною дзвіницею із західного боку та тринавовим п'я- тибанним собором у центрі. Цей комплекс позначає також тогочасну тенденцію до втрати оборонних функцій монастирськими огорожами, з набуттям ними суто символічного значення.

Отже, для монастирських комплексів зазначеної доби в цілому характерна концентричність забудови. Можна розрізняти такі архітектурно-композиційні типи монастирів: для православних два типи - павільйонний центричний і павільйонний лінійний (фронтальний). Найхарактернішою рисою розвитку монастирських комплексів означеної доби була активізація їхньої провідної ролі в об'ємно-просторовій композиції поселень за рахунок появи нових архітектурних домінант. У просторовому устрої й розплануванні всіх монастирів спостерігаються спільні особливості: опанування ландшафтних зон високої композиційної активності; домінуюча роль у забудові й ландшафті; ізоляція внутрішніх просторів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності в розплануванні й забудові.

Література

1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. -- Лондон, 1962.

2. Бусева-Давыдова И.Л. Монастырские комплексы //Русское градостроительное искусство: Древнерусское градостроительство. -- М., 1993.

3. Вечерський В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. -- К., 2001.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. -- Т. 2. -- Мюнхен, 1966.

5. Линч К. Совершенная форма в градостроительстве. -- М, 1986.

6. Ленченко В. Козацький монастир на Орелі // Пам 'ятки України. -- 1991. -- № 2.

7. Лесик О. В. Замки та монастирі України. -- Л., 1993.

8. Мірошник Н. Православні монастирські комплекси України (Принципи функціональної і естетичної реабілітації): Автореф. ... дис. канд. архітектури. -- К., 1999.

9. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. -- Т. 2. -- К., 1985.

10. Ричков П. До історії формування архітектурного ансамблю Почаївської лаври // Архітектурна спадщина України. -- К., 1995. -- Вип. 2.

11. Січинський В. Історія українського мистецтва: Архітектура. -- Н.-Й., 1956. -- Т. 1.

12. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI--XVII ст. -- К., 2002.

Размещено на Allbest.ru