Шанування церковних благодійників у православних храмах Києва та Лівобережної України XVIII-XIX ст.: нормативно-правовий аспект

Ктиторський портрет як мистецьке явище. Аналіз проблеми регламентації перебування світських портретних зображень в храмах. Роль ктиторських портретних зображень церковних благодійників в розвитку культурного життя Гетьманщини у другій половині XVII ст.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 11.09.2013
Размер файла 20,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шанування церковних благодійників у православних храмах Києва та Лівобережної України XVIII-XIX ст.: нормативно-правовий аспект

Нетудихаткін І.A.

Ктиторські портретні зображення церковних благодійників були помітним явищем в розвитку культурного життя Гетьманщини. До нашого часу збереглася значна кількість ктиторських портретів з Києва та Лівобережної України другої половини XVII-XVIII ст.: портрети стародубського полковника Михайла Миклашевського 1770-1774 pp. (Національний художній музей України, Ж-179), отамана Війська Донського Данила Єфремова 1752 р. (Національний художній музей України, Ж-180), чернігівського полковника та генерального обозного Війська Запорізького Василя Дуніна-Борковського кінця XVII-початку XVIII ст. (Чернігівський художній музей, Ж-38), братів Івана та Якова Шиянів 1784 р. (Одеський історико-краєзнавчий музей, ІЖ-89, ІЖ-90), копія портрету священника Кирила Тарах-Тарловського 1873 р. з оригіналу кінця XVIII ст. (Дніпропетровський історичний музей, Ж-145).

Декілька українських ктиторських портретів епохи Гетьманщини зберігаються у польських музейних збірках: портрети невідомої (т. зв. Марини Мазепини) (Національний музей у Кракові, 1-228), невідомої з сином (т. зв. Феодосії Палій) (Національний музей у Кракові, 1-226)та невідомої (т. зв. Олени Виговської) (Національний музей у Кракові, 1-227). 1876 р. ці портрети були вивезені з м. Сосниці на Чернігівщині і потрапили до приватної колекції колекціонера П. Біляка.

Репродукції низки втрачених портретів церковних благодійників були опубліковані протягом другої половини XIX ст. на сторінках часопису «Киевская старина». Це - портрети з колекції В. В. Тарновського у с, Качанівка на Чернігівщині, які зберігалися в фондах Чернігівського історичного музею та зникли в роки Великої вітчизняної війни 1941-1945 pp.

О. Лазаревський опублікував фототипії ктиторських портретів Марка Абрамовича початку XVlll ст., Адама Киселя (копія XIX ст. з оригіналу XVIII ст.), Спиридона Ширая з родиною XVIII ст.

Об'єктивними умовами поширення ктиторського портрету на землях Гетьманщини в другій половині XVII ст. був сплеск ктиторської активності козацько-старшинської верстви населення, пік якої прийшовся на часи гетьманства Івана Мазепи (1687-1709). Портретні зображення ктиторів створювали місцеві іконописці. Портрети ктиторів розміщували в церквах, з метою наголосити на особливій ролі церковних благодійників в житті храмів. Найдавнішим відомим ктиторським портретом, який було написано на Лівобережній Україні, є втрачений портрет фундатора храму Св. Миколая Батуринського Крупицького монастиря генерального судді Війська Запорізького Івана Домонтовича 1683 р. Найпізніший ктиторський портрет фундатора Максаківського монастиря Адама Киселя датується 1803 р.

Метою нашої роботи є аналіз проблеми регламентації перебування світських портретних зображень в храмах. В рамках поставленої мети, хотілося б зосередити увагу на діяльності владних інституцій, які контролювали сферу образотворчого мистецтва в другій половині XVII-XIX ст., та нормативно-правових актах, які регламентували порядок перебування ктиторських портретів в храмах.

Жорстка регламентація всіх сфер суспільного життя за часів правління Петра І (1682-1725) не оминула живопис. Указами царя Петра І від 13 лютогоі 12квітня 1707 р. була створена «Палата Изуграфств», для догляду «над художниками иконописнаго и живописного письма, которые пишуть иконы, абы, ни малейшаго ни в чем неблаголепия и соблазна всемерно не было» [7,с. 100--101]. Головним завданням новоствореної установи був контроль над іконописцями з метою недопущення розміщення в храмах ікон, написаних «не мистецки». Згідно з указом Петра І «управление и повелительство духовное» над іконописцями мав здійснювати екзарх Стефан Яворський (1658-1722), проте фактичний догляд за іконописцями здійснював суперінтендант архітектор Іван Зарудний.

1721 р. було засновано Святий Синод. Увага синодального контролю за малярами в першій половині XVIII ст. була зосереджена на регламентації діяльності іконописців [9,с. 19]. Створення деяких світських портретних зображень також опинилися під контролем Святого Синоду. Зокрема, заборонялося продавати погано написані портрети імператора Петра І [10,с. 19].

Проте, у XVIII ст. ктиторські портретні зображення в православних храмах залишалися поза контролем синодальних установ. Очевидно, це пов'язано з тим, що ктиторський портрет був розповсюдженим виключно на українських землях Російської імперії і був явищем місцевого характеру.

Лише у 1830-х роках Святий Синод звернув увагу на ктиторські портретні зображення в храмах. В цей час вийшла постанова Синоду, згідно якої всі світські портрети мали бути винесені з храмів, оскільки віруючі сприймали портрети за зображення святих і поклонялися їм [3,с.339].

Філарет Гумілевський відзначає, що на колоні над похованням ктитора Івана Домонтовича в храмі св. Миколая Батуринського Крупицького монастиря було намальовано портрет фундатора. 1830 p., у зв'язку з синодальною забороною, стінописне портрене зображення генерального судді Війська Запорізького завісили іконою [11,с.276]. Як бачимо, заборона торкалася будь-яких ктиторських портретних зображень у храмах: як ктиторських портретів, так і стінописних зображень ктиторів. В 1830-х роках ктиторські портретні зображення переміщуються до архієрейських будинків та господарських приміщень храмів і монастирів.

Проте, дієвість синодальної заборони 1830 р. є досить дискусійним питанням. Згадки про збереження ктиторських портретів в храмах зустрічаються в роботах дослідників портретного мистецтва середини та другої половини XIX ст.

П. Куліша в листі до О. Ханенка від 6 лютого 1845 р. описує свої враження від споглядання загадкового портрету в Троїцькій церкві Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря 1845 p.: «До сих пор мне не случалось видеть на псштретах козаков молящимися. В таком положении помню лишь два изображения: одно - полковницы Палеихи, принадлежащее Н.И. Танскому, а другое - какой-то Покорской, (яке зберігається - Н.І.) в Новгород-Северской монастырской Троицкой церкви» [8,с.47]. Очевидно, П. Куліш згадує про втрачений ктиторський портрет Євдокїї Журавко, який до 1941 р. зберігався в Чернігівському історичному музеї імені В. В. Тарновського. П. Куліш називає портретовану «Покорською». Справа в тому, що в середині XVIII ст. «предводитель дворянства» Стародуоського уїзду Іван Данилович Покорський (1736-1789) одружився на Наталії Іванівні Журавко. «Его потомки приняли фамилию Покорскихъ-Жоравокъ», - відзначає В. Модзалевський [5,с.42]. П. Куліш просто назвав Свдокію прізвищем, яке в середині XIX століття носили її нащадки.

О. Лазаревський відзначив, що 1886 р. два ктиторських портрети зберігалися «въ церкви села Спиридовой Буды, новозыбковскаго уЬзда, черниговской губерній» [1,с.4001. Дослідник відзначає, що на портретах були зображена родина стародуоського війта Спиридона Ширая (1681- 1708): Спиридон Ширай з синами - на першому портретному зображенні, дружина Спиридона Ширая з доньками - на другому. До 1941 р. ці портретні зображення зберігалися в Чернігівському історичному музеї імені В. В. Тарновського, але зникли в роки війни.

Наприкінці XIX ст. в с. Спиридонова Буда була єдина церква - храм Святої Трійці. Очевидно, саме там і зберігалися портрети, описані Олександром Лазаревським. Проте, церкву Святої Трійці у с. Спиридонова Буда було засновано не Спиридоном Шираєм, а його сином Іваном Спиридоновичем у 1753 р. [6,арк. 129]. Храм було побудовано через сорок п'ять років після смерті Спиридона Ширая. Можливо, на втрачених ктиторських портретах була зображена саме родина Івана Спиридоновича Ширая, а не його батька.

У 1894 р. А. Хатемкин описав ктиторський портрет священника Кирила Тарловського в Успенському соборі м. Козелець: «Въ южномъ алтарЪ, направо отъ престола, къ иконостасу привинчена на шарньерахъ рама съ натянутымъ на ней полотномъ, размЪромъ 3/2 аршина...Это фигура во весь ростъ въ стоячемъ положеній, облаченная въ зеленую рясу и коричневый подрясникъ. Стоить она около стола на которомъ поставленъ крестъ съ распятымъ Христомъ, по бокамъ коего стоятъ коленопреклоненные 1оаннъ и Марія... По нижней кромкЪ была подпись, отъ коей сохранилось только «Тар...аго...» (Тарловського-Н. I.) [4,с.420-421]. Як бачимо, ктиторський портрет «Дикого попа» Кирила Тарах-Тарловського не тільки продовжував зберігатися в храмі після 1830-го року, а й знаходився на чільному місці - біля іконостасу.

В другій половині XIX ст. в Успенському соборі с. Лютеньки на Полтавщині знаходився ктиторський портрет фундатора храму гадяць- кого полковника Михайла Бороховича (1687-і704). О. Лазаревський відзначає, що портрет фундатора не лише зберігали в церкві, а й обносили навколо собору під час хресних ходів в другій половині XIX ст. [2,с.551]. Згадка про використання ктиторського портрету Михайла Бороховича під час хресних ходів є унікальним свідченням участі ктиторського портрету у релігійних відправах в другій половині XIX ст.

На наш погляд, таке шанобливе ставлення до фундатора Успенського собору було не випадковим. Відомий дослідник історичних пам'яток Г.Н. Логвин у своїй праці «По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки» повідомляє, що під час будівництва лютенського храму був великий голод. Гадяцький полковник Михайло Борохович наказав варити на будівництві у великих казанах галушки. їх видавали по одній на день голодуючим, що приходили до церкви й допомагали у будівництві. За спогадами старожилів села, ці голодні люди стояли ланцюжком від Зінькова до Лютеньки і передавали з рук у руки цеглу на будівництво. Таким чином, Борохович не лише побудував храм, а й врятував від голодної смерті сотні людей. Місцевий краєзнавець І. Чайка відзначає, що на храмове свято у с. Лютеньки, аж до радянських часів, вдячне населення коло церкви у казанах варило галушки і борщ для всіх, хто приходив на храм.

Отже, ктиторський портрет був мистецьким явищем, яке стрімко поширилося на землях Гетьманщини у другій половині XVII ст. Протягом XVIII ст. контроль над діяльністю іконописців здійснювала Палата Ізуграфств та Святий Синод. Проте, регламентація діяльності маляів обмежувалася виключно сферою іконописання. Лише в першій половині XIX ст. Святий Синод звернув увагу на численні світські портрети ктиторів в православних храмах українських земель Російської імперії. Навіть після синодальної заборони 1830 р. багато ктиторських портретних зображень продовжували зберігатися в православних храмах: ктиторські портрети були встановлені на чільних місцях в молитовному просторі церков. Окрім того, портретні зображення церковних благодійників використовуються в публічних релігійних практиках другої половини XIX ст. Несприйняття синодальної заборони було пов'язане з глибокими коріннями традиції вшанування ктиторів на українських землях Російської імперії та з історичною пам'яттю населення про їх роль у житті місцевих спільнот населення.

ктиторський портрет храм благодійник

Список використаних джерел

1. А. Лазаревский. Kпортрету С.Я. Ширая//Киевская Старина - K., 1887. - № 10. - С,398-400.

2. А. Лазаревский. Михайло Борохович Гадяцкий полковник 1687-1704. (К портрету) // Киевская старина. -K., 1890. -№ 3. - С.547-551.

3. А. Лазаревский. Старинные малороссийские портреты // Киевская старина. - К., 1882. -№ 5. - С,337-342.

4. А. Хатемкин. К памятникам недавней старины в г. Козельце // Киевская старина. - К., 1898. -№ 12. - С,413-424.

5. В. Модзалевский. Малороссийский Родословник. - К.: Типография т-ва Г. Л. Фронцкевич и Ко., 1910.-Т. 2 (Е-К). - 720 с.

6. Державний архів Чернігівської області. - Ф.679. Черниговская духовная консистория. - Оп.2. - Спр. 4984 (1898). Сведения о церквах Новозыбковского уезда. - 426 арк.

7. О. Соловій. До історії Української живописи на початку XVIII віку. (Кілька слів про Синодальний догляд за іконописанням на Україні)// Україна. Науковий трьох місячник українознавства. - K.: Українське наукове товариство, 1917.-С,100-114.

8. П. Куліш. Повне зібрання творів. Листи. - K.: Критика,- 2005,- Т. І.: 1841 -- 1850 / Упоряд., комент. О. Федорук; підгот. текстів О. Федорука, Н. Хохлової; відп. ред. С. Захаркін. - 648 с.

9. Постановление «О запрещении иметь в приходских церквях иконы частных лиц; также выливать и продавать в рядах священныя изображения из меди и олова» от 31 января 1723 г. // Полное собрание постоновлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - Спб.: В Синодальной типографии, 1723. - Т.З. - 260 с.

10. Постановление «Об отобрании в Синод неискусно писанных портретов Государя и Государыни и об учреждении надзора за тем, чтобы таковые портреты писались искусными художниками» от 21 января 1723 г. // Полное собрание постоновлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи.-Спб.: В Синодальной типографии, 1723. - Т. 3. - 260 с.

11. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Мужские монастыри. - Чернигов: Губернская типография, 1873. - Кн. 3. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.