Культура українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

,,УКРАЇНА”

ІНСТИТУТ Економіки і менеджменту

Кафедра Облік та аудит

Контрольна робота

З дисципліни «Історія української культури»

Виконала: студентка II курсу

групи ЗОА-21 Ковальчук В.Г.

Перевірив: доц. Кочура Н. М.

Київ - 2011

Зміст

1. Періодизація розвитку української культури

1.1 Назвіть основні періоди в розвитку української культури

1.2 З якої доби людської цивілізації розпочинається становлення і розвиток української культури

1.3 Які особливості трипільської культури

1.4 Яку роль для подальшого розвитку української культури відіграло об'єднання східнослов'янських племен у єдину державу

1.5 Яке значення християнства в історичній долі української культури

1.6 Які ви знаєте особливості української культури в добу національно-культурного Відродження України

2. Стародавня культура східних слов'ян

2.1 Які основні джерела вивчення культури стародавніх слов'ян

2.2 Охарактеризуйте культуру скіфської доби

2.3 Черняхівська культура та її особливості

2.4 Опишіть характерні риси міфології та релігійних вірувань стародавніх слов'ян

3. Київська Русь

3.1 Які першовитоки має культура Київської Русі

3.2 Що таке язичництво

3.3 Як сприймали русичі процес християнізації

3.4 Який вплив мало християнство на розвиток культури Київської Русі

3.5 Що нового привнесено у систему освіти за часів князювання Ярослава Мудрого

3.6 Назвіть видатних діячів культури Київської Русі

3.7 Які види прикладного мистецтва набули високого розвитку та поширення на Русі

4. Козацька доба

4.1 Які особливості козацтва визначили його роль у культурній розбудові України XVII століття

4.2 Хто із козацької старшини взявся першим опікувати культурні потреби суспільства

4.3 У чому полягала реформа церкви та освіти в XVII ст

4.4 Якою була роль Петра Могили у відновленні культурних пам'яток у Києві

4.5 Дайте характеристику стилю бароко та назвіть основні барокові архітектурні ансамблі XVIII століття

4.6 Що зумовлює національну специфіку іконопису XVII - XVIII ст

5. Духовні пошуки XIX століття

5.1 Що означають поняття «національна свідомість», «національна культура» і «нація»?

5.2 Яких визначних діячів української науки XIX ст. ви знаєте

5.3 Чому ми вважаємо Тараса Шевченка засновником сучасної культури українського народу

6. Українська культура кінця XIX - початку XX ст.

6.1 У чому виявилась національна своєрідність української культури кінця XIX - початку XX століття

6.2 Охарактеризуйте (структурно, лаконічно) основні стилі та напрямки літератури і мистецтва в Україні на початку XX століття

6.3 Яким є ідеал людини у художній культурі України кінця XIX - початку XX століття

6.4 У чому виявилось входження української культури періоду кінця XIX - початку XX ст. в загальноєвропейський контекст

7. Українська культура у XX столітті

7.1 Які фактори (соціальні, економічні) зумовили український культурний ренесанс

7.2 Якою була доля українських університетів у перше пореволюційне десятиріччя

7.3 Назвіть літературні течії 20-х років в Україні та їх представників

7.4 Опишіть основні риси розвитку української культури у другій половині XX століття

8. Культура в умовах нової соціальної реальності

8.1 Які здобутки і втрати української культури у другій половині XX століття

8.2 Дайте характеристику новій соціально-культурній ситуації в період так званої перебудови

8.3 Визначте основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні сучасних умовах

8.4 Які перспективи розвитку української культури в сучасних умовах

1. Періодизація розвитку української культури

культура український київський козацький

1.1 Назвіть основні періоди в розвитку української культури

I період розвитку української культури охоплює період від самих витоків, які губляться в сивій давнині, і до прийняття християнства до середини X століття. Це період зародження міфології і розквіту язичницьких вірувань. Розвиток трипільської культури VI-III тисячоліття до н.е., культура скіфів I тис. до н.е., описав Геродот «Батько історії». В цей період відбувається грецька колонізація північного Причорномор'я, утворюється Боспорське царство. Виникнення міста Київ - «матері міст руських», відбувається об'єднання східнослов'янських племен, виникнення держави Київська Русь.

II період розвитку української культури охоплює період від часів хрещення Русі і до нашестя монголо-татар. Це час розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. З'являється культ книжності , повага до друкованого слова, до книги, розвивається духовна культура а саме література духовно релігійного змісту, філософія, мистецтво, архітектура.

III період розвитку української культури охоплює період литовсько-польської доби, яка тривала від кінця монголо-татарської навали і до 1569 року (рік Люблінської унії). Розвиток української культури відбувався не завдяки, а в супереч політичним обставинам, що склалися на той час (напр. в супереч насадження католицизм зі сторони Литви та Польщі). В цей час зміцніла і зросла роль православної церкви. Вона стала чинником консолідації українського народу, утворилися церковні православні братства, де навчалися грамоті і освіті прості люди. Потужно розвивалася народна культура, а саме народні думи, козацькі літописи тощо. Зросла політична активність козацтва. 1615 р. в Києві почала діяти братська школа, 1616 р. - друкарня Києво-Печерської лаври, 1632 р.- Києво-Могилянська колегія (пізніше академія).

IV період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні. Для цього періоду характерно успадкування традицій культури Київської Русі, створення першої демократичної конституції, поглиблюється розколення українських земель між Річ Посполитою і Москвою, закриття Києво-Могилянської академії. 1720 р. підписаний наказ царя Петра I про заборону друкувати світські книги українською мовою. 1804р. до наказу Петра I додався наказ царя Олександра I про заборону навчання українською мовою.

V період розвитку української культури охоплює час від руйнування Гетьманщини за наказом Катерини II до початку XX століття. Це період національно-культурного відродження, розвиток літератури, історіософії, фольклористики, етнографії, театру, образотворчого мистецтва, драматургії, завдяки яким Україна стала суб'єктом міжнародної історії культури.

VI період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. На початку XX ст. виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, розвиток національно-культурного будівництва. У воєнні роки українська культура збагатилася цілою низкою творів, що ввійшли до її класичного фонду, хоч і тут було разом з тим чимало агітаційної поденщини та голої правди. Українська культура повоєнного часу мала чимало досягнень, її ідейно-змістове, сюжетне, стильове та емоційне річище виявилось досить звуженим і збідненим. В часи так званого «розвинутого соціалізму» активізується підпільна або захалявно-шухлядна культура, творча думка, ідейні пошуки, нагромаджується інтелектуальний потенціал української нації. Постійне нищення духовної еліти упродовж всього періоду відсунули розвиток української на задній план світового культурного процесу.

VII період розвитку української культури - це сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Історичний акт про державну незалежність України (24 серпня 1991р.) відкрив нові обрії перед українською культурою, яка вперше здобуває можливість творитися й розкриватися як єдина національна культура материка й зарубіжжя. Досить високого рівня розвитку в Україні дістали наука, народна освіта, література і мистецтво. Українська мова є законодавчо оформленою і проголошеною парламентом України державною мовою.

1.2 З якої доби людської цивілізації розпочинається становлення і розвиток української культури

З княжої доби людської цивілізації розпочинається становлення і розвиток української культури.

1.3 Які особливості трипільської культури

Глибокій слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV-III тис. до н.е.). Трипільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої -- лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садовогородні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше -- ралом. Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал -- кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю, вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні сокири.

Виник наземний транспорт -- лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі технологічні способи керамічного виробництва. В неолітичну добу поширилося використання міді. Вироби з цього металу та руда потрапляли на територію України з Балкано0Дунайського регіону.

Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами. Розвинене сільське господарство, високий рівень ремесла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумерською, мікенською культурами, дають підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших народів неолітичної доби.

1.4 Яку роль для подальшого розвитку української культури відіграло об'єднання східнослов'янських племен

Об'єднання східнослов'янських племен сприяло утворенню держави Київська Русь, відбувалися переможні походи руських князів та розширення державних кордонів, небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами, запровадження християнства. Все це разом поставило український народ і його культуру в один ряд з іншими високо розвинутими народами та культурами Європи і світу.

1.5 Яке значення християнства в історичній долі української культури

Запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які і понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Вони збагатили скарбницю духовного життя українського народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, поставили в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами.

1.6 Які ви знаєте особливості української культури в добу національно-культурного Відродження України

Українське Відродження об'єднує розвиток народознавства (від М. Цертелєва і М. Максимовича до П. Куліша), історіософію («Історія русів», М. Маркевич, І. Срезневський, М. Костомаров) і літературу з геніальним поетом Т. Шевченком.

2. Стародавня культура східних слов'ян

2.1 Які основні джерела вивчення культури стародавніх слов'ян

Походження слов'ян та їх культури проблема досить складна і суперечлива. Слов'яни -- це один з величезних давньоєвропейських етносів, що, на відміну від інших народів, з певним запізненням включився в сферу тих історичних подій. Ці події, як відомо, більш-менш повно висвітлені в літературних джерелах. Однак в історіографії, як відомо, існує чимало припущень відносно прабатьківщини слов'ян та походження їх культури. Власне, можна умовно виділити чотири концепції.

Перша і найдавніша концепція пов'язана з ім'ям літописця Нестора. У "Повісті врем'яних літ" він писав, що "по довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська. Від тих слов'ян розійшлися вони по всій землі і прозвалися іменами своїми, в залежності від того, де сиділи, на котрому місці". Ця концепція дістала назву дунайської і увійшла в літературу як карпато-дунайська теорія.

Друга концепція пов'язана з іменами польських вчених Ю. Костишевського та М. Рудницького, які пов'язують походження слов'ян з приморсько-підкльошовою і пшеворською культурами, що існували на території Польщі. Ця концепція дістала назву вісло-одерської теорії.

Прихильники третьої концепції намагаються розширити межі території можливого проживання стародавніх слов'ян між Дніпром і Віслою. Матеріали археологічних розкопок підтверджують належність ряду культур цього регіону до слов'янського типу. Але ця подібність не виходить за межі першого тисячоліття н. е.

Згідно з четвертою концепцією на рубежі III--II тис. до н.е. з індоєвропейської етнічної спільноти виділилася германо-балто-слов'янська група, яка обіймала територію в межиріччі Одри і Дніпра. Ця пра­слов'янська спільнота, на думку багатьох вчених, представлена тщинецько-комарівською культурою. Б.О. Рибаков пов'язує подальшу диференціацію праслов'ян у першому тисячолітті до н. е. з лужицькою і поморсько-підкльошовою культурами в Середній Європі та скіфськими землеробськими культурами лісостепового регіону України.

2.2 Охарактеризуйте культуру скіфської доби

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації. Підтвердженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, і декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль, тобто зображення тварин. Шедеври скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Для скіфської культури, зокрема мистецтва, властива міфотворчість.

2.3 Черняхівська культура та її особливості

Найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі України була так звана черняхівська культура (друга половина II -- VII ст. н. е.). Її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Черняхівці досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, будівництва. На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської культури, досліджено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розташовувалися на схилах ярів, простираючись на 1,5--2 км. Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовувалися будівлі господарського призначення -- комори, хліви, пивниці, а також залізоплавильні печі, майстерні, де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси. На всій території України зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги. Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попередніх культурах, було сільське господарство. Широко практикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале піднесення промисловості. В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізота бронзоплавильних майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф'яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор'я. З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки тощо. Розвиток сільського господарства, ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в II--III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на існуючих тут численних високорозвинених культурах. У III--IV н. е. черняхівська культура зумовила появу могутнього племінного союзу -- держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справедливо вважають праматір'ю українців.

2.4 Опишіть характерні риси міфології та релігійних вірувань стародавніх слов'ян

Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними, складалися з трьох елементів: аніматизм - оживлення, анімізм - одухотворення і антропоморфізм - уособлення (олюднення). Ранні релігійні вірування у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм - віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів; магія - віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину; тотемізм - віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин; землеробські культи - поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять; шаманство - віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов'ян. Релігійні вірування стародавніх слов'ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали у міфологічній формі прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем, їх охорони.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів. Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До середнього рівня слов'янської міфології відносились божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги - покровителі племен і різних родів. До нижчого рівня відносяться різні групи не антропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота.

3. Київська Русь

3.1 Які першовитоки має культура Київської Русі

Культура Київської Русі - видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX- сер. XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

3.2 Що таке язичництво

На Русі язичництво було офіційною релігією до введення християнства. Найвідомішими руськими богами були: Сварог (бог небес), Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог домашніх тварин, багатства, магії), Перун (бог грому), Род (бог народження) та інші. У 988 році князь Володимир ввів на Русі християнство, зробивши язичництво поза законом. Але вірні старій релігії ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання у самому Києві та інших містах. У дальших від столиць князівств місцевостях язичництво зберігало провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване "двоє вір'я" та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер. Руське язичництво, на відміну від поглядів християн, не було примітивною релігією. Християнські священики та деякі науковці, посилаючись на те, що язичництво було багатобожжям, вважають, що це примітивізм (згідно із сучасними класифікаціями релігій та вірувань, багатобожжя, іманентність божественного не визнається ознакою примітивізму). Наприклад, русичі вірили у єдиного і багато проявного Бога (єдність і багатопроявність божественної сили). Творець (Творча сила) просто може приймати різні форми, розділятися. Для прикладу - Бог Род, виділив із себе жіноче (Дана) і чоловіче (Сварог) начала. Вони нібито і різні Боги, проте вони є частиною єдиного Бога творця. Так само всі всесвітні сили та енергії (вітер, вогонь, сонце, вода, земля і т.д.) є частиною Бога. Фактично Бог (його ще іноді називають Космос) це і є Всесвіт. Крім того, знання Руських волхвів були набагато більші, ніж християнських духовників як того часу, так і сучасних. І навіть створення світу та місце людей і Землі у всьому всесвіті язичники інтерпретували набагато розумніше, правдивіше від більшості сучасних віросповідань.

3.3 Як сприймали русичі процес християнізації

Під впливом язичницької етики русичі інакше осмислювали християнське благочестя: благочестивими визнавали не тих, хто ревний у постах і молитвах, а тих, хто доброчесний у житті. Християнізація не означала повного розриву з традицією язичництва, а отже. І з емпіричним ставленням до світу, що було її істотною ознакою. Християнство сприймалося у мирському середовищі крізь призму традиційного світогляду, більше того - було піддане переробці відповідно до його принципів. Про це кардинал д'Елі повідомляв Рим у XV ст.: «Руські такою мірою зблизили своє християнство з язичництвом, що важко сказати, що переважало в утвореній суміші: чи християнство, яке увібрало в себе язичницькі начала, чи язичництво, яке поглинуло християнське віро вивчення».

3.4 Який вплив мало християнство на розвиток культури Київської Русі

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені, церковний візантійський календар, культ «чудотворних» ікон, культ святих. Християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною, мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою школу для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславі-Залеському, Луцьку, Холмі, Овручі.

Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на. розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була Десятинна церква, побудована у Києві в 989--996 рр. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир дав десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною.

3.5 Що нового привнесено у систему освіти за часів князювання Ярослава Мудрого

З літопису відомо, що Ярослав Мудрий у Новгороді 1054 р. створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб. Навчання велося рідною мовою, а навчали в цій школі читанню, письму, основам християнського віровчення та лічбі. Окрім загальноосвітніх шкіл на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьбярства, гутництва, художнього ковальства тощо.

Дипломатичні й торгівельні зв'язки Русі з Візантією та іншими країнами вимагали від українців високої освіти з обов'язковим знанням грецької та латинської мови. Її вивчення було необхідним для практичної діяльності тогочасного дипломатичного корпусу і різних торгівельних, культурних та інших зв'язків Русі з закордоном. З цією метою у новозбудованій Софії Київській Ярослав року1037 створює школу, яка продовжуючи кращі традиції Володимирової та візантійських шкіл, була по суті вже школою нового типу. Це перший вітчизняний вищий навчальний заклад, який з'явився, до речі, на століття раніше, ніж перші вузи Західної Європи. Рівень знань, що їх одержували тут діти, був не нижчим за візантійські вищі школи. Вчилися у цій школі діти найвищої знаті Русі: майбутній митрополит Іларіон, посадники Остромир та Ратибор, кодифікатори (ті, що зводили в єдине ціле кодекси «Руської правди» Коснячко й Никифор Киянин, діти самого Ярослава, з десяток шляхетних іноземців - претендентів на корони королів. За деякими відомостями, в різні часи в школі Ярослава навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці. Вивчали у цій школі філософію, риторику, граматику, історію, грецьку мову, висловлювання античних авторів, географію та природничі науки. З її стін вийшло багато діячів української культури.

3.6 Назвіть видатних діячів культури Київської Русі

В Київській Русі були такі видатні діячі культури:

Кирило та Мефодій.

Святі рівноапостольні просвітники слов'ян брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин (у чернецтві Кирило) уклав слов'янську абетку, переклав у 863 p. Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.

Володимир Великий.

Володимир Великий створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.

Ярослав Мудрий.

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019--1054 pp.), прозваний Мудрим, який єдиновладне правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами -- Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури.

Володимир Мономах 1053-19.V.1125, похований у Софійському соборі в Києві) -- великий князь київський (1113--25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче ("Устав" Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу. Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором " Поучения " (1117), листа (" грамотиці ") до Олега Святославича (1096--97) та молитви. Автобіографічне " Поучения " Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму.8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований.

3.7 Які види прикладного мистецтва набули високого розвитку та поширення на Русі

Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського. Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва - техніка перегородчатої емалі. Прийшла вона з Візантії, але незабаром київські майстри перевершили вчителів. Процес виготовлення схематично виглядав так. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки, отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. У древніх скарбах знайдені прикраси з зображенням сирен, дерева життя, квіткового орнаменту. Німецький знавець ремесел Теофіл (ХI ст.), перелічуючи в своїй записці країни, які уславилися в різних мистецтвах, на почесному місці назвав Русь, майстри якої були відомі своїми виробами “з золота з емаллю і з срібла з черню ”.

4. Козацька доба

4.1 Які особливості козацтва визначили його роль у культурній розбудові України XVII століття

На межі XVI і XVII століть у суспільне і духовне життя України наче увірвався вітер змін. Буквально на очах одного-двох поколінь іншими ставали політичні реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Все те, що торувало собі дорогу у XVI столітті, проросло і задіяло. Звичайно, картина українського світу, яку бачимо в ці віки, формувалася впродовж попередніх часів, однак надзвичайно багато заважила Хмельниччина -- як загальнонаціональне піднесення, пов'язане з визвольною боротьбою, що підняло Україну з колін і відродило смак до політичної і культурної творчості. Виникло нове, відповідне часові світовідчуття. Змінився менталітет українців, бо став відчутним зв'язок часів: Україна -- правонаступниця Київської Русі -- відновлювала свою державність, школу, мову, храми. її художній геній породжував літературу, музику, живопис і архітектуру, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою. І все це стало можливим завдяки зрослій вазі й авторитетові, а відтак і діяльності козацтва.

4.2 Хто із козацької старшини взявся першим опікувати культурні потреби суспільства

Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох діячів епохи до активності в галузі культури. Чимало хто з козацької старшини захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економічній підтримці козацтва. Почало з того, що у 1620 р. до Київського братства записався уславлений козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво-братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.

4.3 У чому полягала реформа церкви та освіти в XVII ст

Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подібні до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів - добре освічених, енергійних та підготовлених до пасторських обов'язків. Першою вдавалася до змін уніатська церква: вводилося єдине послушництво й однорідність чернечого статуту. Обов'язково ставала філософська і богословська освіта ченців. Українське православ'я запровадило обов'язкові літургійні правила. Освітою ченців опікувалися і православні архімандрити . Найздібніших посилали за кордон. Як і в Європі часів Реформації, в Україні йде уточнення християнських цінностей. Духовні цінності стали предметом громадської уваги і критичного осмислення.

Оновлення торкнулося й освітянської справи. Всі діти навчалися грамоті. Для них існували школи грамоти при церквах. Початків грамоти навчали й мандрівні дяки. Братські школи продовжували навчати основ православ'я, грецької, арифметики, астрономії, музичної грамоти. Діти дрібної шляхти, заможних міщан, духовенства вчилися у школах гімназіального типу. У 1631 р. Петро Могила відкрив власне училище при Лаврському монастир, а через рік, об'єднавши його з братським училищем, створив Києво-Могилянську колегію.

4.3 Якою була роль Петра Могили у відновленні культурних пам'яток у Києві

Петро Могила, переважно за власний кошт, реставрував культурні та духовні пам'ятки Києва. Він забрав в уніатів Софійський собор і монастир, які на той час стали подібні до зруйнованих фортець. Їх швидко відремонтували. Повернули до життя й інші храми княжої доби - Десятинну церкву, храм Спаса на Берестові, Михайлівську церкву у Видубицькому монастирі.

4.4 Дайте характеристику стилю бароко та назвіть основні барокові архітектурні ансамблі XVIII століття

Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 - середини 18 ст. Виявився в архітектурі, живопису, літературі та музиці. Бароко - це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії. Однією з основних рис барокової культури є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у примхливих планах, великих контрастах об'ємів, перевантажених скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними, композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення. Для стилю бароко в музиці характерні величність, пишність, декоративність, драматизм, заглиблення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв (у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночас прагнення до відділення музики від слова (розвиток інструментальної музики). В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, афектованість, патетика.

Бароко - це стиль архітектурних ансамблів. Відновлені у XVII ст. давньоруські святині - київський Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерського монастиря - всі «вбралися» у бароковий «одяг».

4.5 Що зумовлює національну специфіку іконопису XVII- XVIII століття

На відміну від інших видів мистецтв, що у XVII-XVIII ст. несли в собі яскраву і мальовничу естетику бароко, українські маляри ще довго трималися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм. Це виявило себе в українському іконо писанні, яке формувалося у протиборстві двох тенденцій: діяли як співзвучні Ренесансу і бароко спрямування, так і прагнення малювати « по-грецько-католицькому». Вірність старовині значною мірою зумовлювалась полемікою з католицизмом, унією, протестантизмом, яка , утвердивши іконування, ставила за мету надійно захистити його від різних іконографічних нововведень.

5. Духовні пошуки XIX століття

5.1 Що означають поняття «національна самосвідомість», «національна культура», «нація»?

Під терміном «національна самосвідомість» слід розуміти весь комплекс уявлень нації про саму себе (у тому числі усвідомлення кожного її представника про власну належність до неї), її усвідомлених інтересів, цінностей, орієнтирів і настанов щодо ставлення до інших національностей. У національній самосвідомості важливе місце посідають уявлення про історичну долю свого народу, його традиції.

«Національна культура» уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Своєрідність «національної культури», її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу.

«Націю» можна трактувати як спільність людей, що формується завдяки єдності таких засад: територіальних - кожна нація має свою територію, "життєвий простір"; етнічних - нація формується з людей одного етнічного складу; економічних - спільність господарських зв'язків універсального рівня консолідує людей, пов'язує єдиною справою, сподіванням на позитивні результати; загальнокультурних - мови, традицій, звичаїв, обрядів, що передаються від покоління до покоління, з уст в уста; психологічних - нація має спільні риси психічного складу, які формуються в процесі спільного життя, діяльності, спілкування.

5.2 Яких визначних діячів української науки XIX ст. ви знаєте

Визначне місце у розвитку демократичної думки в Україні посідав М.П.Драгоманов (1841-1895), видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик.

М.І. Костомамров (1817-1885) - видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч.

О.М. Лазаревський (1834-1902) - український історик і генеалог.

В.Б. Антономвич (1834-1908) - український історик, археолог, етнограф, археограф.

О.Ям. Єфимменко (1848 - 1918) - російський та український історик і етнограф.

П.Г. Житемцький (1837- 1911) - український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч.

О.О. Потебням (1835-1891) - український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН з 1875, член багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств.

У галузі фольклористики й етнографіі плідно працювали М.Ф. Сумцов, П.П. Чубинський.

Розвиток юридичних наук пов'язаний з іменами таких учених, як М.Ф. Владимирський-Буданов (історія російського, українського, литовського і польського права), О.Ф. Кістяківський (кримінальне право, історія права і судочинства в Україні), В.А. Незабитковський (міжнародне право).

Памфімл Данимлович Юркемвич (1826-1874)- український філософ і педагог.

5.3 Чому ми вважаємо Тараса Шевченко засновником сучасної культури українського народу

Творчість Т.Г.Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

6. Українська культура кінця XIX - початку XX століття

6.1 У чому виявилась національна своєрідність української культури кінця XIX- початку XX століття

На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого -- йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:

1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);

2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).

6.2 Охарактеризуйте (структурно, лаконічно) основні стилі та напрямки літератури і мистецтва в Україні на початку XX століття

Неоромантизм (новоромантизм)

Визначальні риси неоромантизму:

- неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, -- часом попри безнадійну ситуацію, -- зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

- герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

- головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

- зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;

- неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

- відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Експресіонізм

Визначальні риси експресіонізму:

- зацікавленість глибинними психічними процесами;

- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

- суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

Авангардизм (фр. avant-gardisme - перед і варта) - загальна назва художніх напрямків 20 століття, для яких характерні пошук нових, невідомих, часто штучних форм і засобів художнього відображення, чи недооцінка повне заперечення традицій і абсолютизація новаторства.

6.3 Яким є ідеал людини у художній літературі України кінця XIX- початку XX століття

Криза народницько-позитивістського догматизму породила наприкінці XIX ст. один з основних конфліктів новітнього типу світовідчуття. Літературознавство визначило його як суперечність між безмежністю духовно-природного круговороту матерії, Всесвіту і обмеженістю конкретного людського життя, індивідуальної свідомості. Через цей конфлікт якраз і проходить страждаючий герой ліричної драми І. Франка "Зів'яле листя" і відступає перед неможливістю його вирішення. Витоки цього конфлікту знаходимо ще в антропоцентризмі європейського Ренесансу та постренесансу, який спорудив безмежну віру у людські можливості, у те, що індивід має право і навіть обов'язок перебудувати все довкола себе за своїм розсудом, оскільки людина є центром Всесвіту. Могутній творчий потенціал цієї ідеї мав зворотний бік: людина залишилась наодинці з космічною прірвою світобудови, і наступав трагічний персоналістський злам, який і призвів суспільну свідомість кінця XIX -- початку XX ст. до есхатологічних настроїв.

6.4 У чому виявилось входження української культури періоду кінця XIX- початку XX ст. в загальноєвропейський контекст

Українська культура відкриває нові обрії художньої свідомості, розвивається під знаком подолання народницького позитивізму й нормативності, перенесення акцентів з об'єктивних реалій навколишнього середовища на внутрішній світ людини, ідеально-духовний світ її буття.

7. Українська культура у XX столітті

7.1 Які фактори (соціальні, економічні) зумовили український культурний ренесанс

Для сплеску Українського ренесансу багато важили стартові умови, були завдяки величезній плідній роботі попереднього покоління української інтелігенції. Живив його, як й інші європейські культури, динамізм соціальних і духовних процесів, властивий світові від першої світової війни. Культурному піднесенню в Україні сприяла також загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв'язання віковічних національних проблем, відкривало можливість справедливішого соціального устрою. Але найважливішими стали нові історичні реалії - хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні (вже в складі радянської країни). У січні - квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти, церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство "Геть неписьменність". У 1922 році в УСРР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей -- піонерську.

...