Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідейно-теоретичні передумови конституювання парадигми українського модернізму

Максимович О.В.

Український модернізм - поліфонія течій, напрямів, стилів у сфері архітектури, музики, живопису, літератури. Яскраве та колоритне явище вітчизняного соціокультурного простору, переважно, першої половини ХХ століття, переконливе свідчення співмірності українського та європейського соціокультурних контекстів. Поряд з тим, в умовах сьогодення особливої актуальності набуває питання вихідних основ даного соціокультурного феномену, розв'язання котрого передбачає не лише науковий інтерес але й прагматичну потребу, продиктовану необхідністю з'ясування суті та змісту пріоритетів національного характеру в площині бінарної опозиції "традиціоналізм-новаторство".

Відомо, що характер і специфіка вітчизняної парадигми модернізму значною мірою зумовлена особливостями її становлення з одного боку, та супровідними факторами соціокультурного дискурсу - з іншого. Ключові ідейно-теоретичні передумови її формування - це, по-перше, психоаналітичні студії; по-друге, рефлексії "філософії життя"; по - третє, інтелектуальні пошуки діячів епохи національно-культурного Відродження, котрі і становлять безпосередній дослідницький інтерес в межах даної публікації. Tакож, процес формування вітчизняної парадигми модернізму зумовлений впливом природничо-наукових відкриттів, соціологічними концепціями, на формування яких суттєво вплинули ідеї Ч. Дарвіна та Е. Геккеля, філософськими пошуками в просторі діалектичного матеріалізму.

Зміст ключових завдань даної публікації розкриває наступний перелік тверджень: проаналізувати характер соціокультурних процесів епохи національно-культурного Відродження; з'ясувати ключові рефлексії даного періоду, котрі суттєво вплинули на становлення парадигми українського модернізму; виявити супровідні чинники конституювання новаторської світоглядної моделі. Суспільно-політичні та ідейно-теоретичні детермінанти вітчизняного варіанту модернізму охоплюють чималий часовий проміжок. Згідно з періодизацією відомого українського дослідника І. Лисяка-Рудницького, епоха модернізму в Україні є третім, завершальним етапом вітчизняного національно-культурного відродження, котре охоплює кінець XVIII - початок XX ст., і складається з трьох послідовних етапів: шляхетська доба (до 1840-х років); народницька доба (1840-1880) і модерністична доба (від 1890-х років до Першої світової війни) [12, с.172-191]. Слушність подібної логіки викладу проблеми засвідчує те, що в ідейній структурі вітчизняної новаторської парадигми дійсно простежуються явища зумовлені світоглядними орієнтирами, котрі становили предмет рефлексій діячів українського Просвітництва та романтизму.

Аналізуючи тогочасні бібліографічні свідчення переконуємося, що на становлення гносеологічного аспекту парадигми модернізму вплинули відкриття атомістичної структури матерії, розвиток квантової механіки і теорія відносності А. Ейнштейна. Зокрема, глибиною осмислення наукових досягнень природничих наук вирізняються праці доктора філософії Г. Костельника опубліковані в 20-30-х роках [10; 11], що є свідченням того, що тогочасна інтелігенція була добре обізнана із новітніми тенденціями в царині природничих знань. Tакож, низка вітчизняних періодичних видань друкували науково-популярні статті, присвячені розвитку природничих знань ("Червоний шлях" [3] (Харків, 1925-1927); "Літературно-науковий Вісник" [16; 14] (Львів-Київ, 1998-1931); "Сьвіт" [1] (Львів, 1881-1882) та ін). Наприклад, грунтовне філософське осмислення новітніх досягнень у сфері фізичного знання подане у маловивченій публікації науковця та громадського діяча В. Панейка "З проблем теорії пізнання і метафізики": "Найновіша фаза наукової думки, - зазначає автор, - приносить нам розуміння світових прояв не як тривких субстанцій, а як рухів; квалітативні (якісні) ріжниці в речах зводять ся до ріжниць квантітативних (скількісних), себто, висловлюються в релятивних взаємно-означеннях; закідується науку про абсолютну постійність органічних, фізичних, етичних формацій, а приймається безупинну еволюцію, в котрій кожний складник має обмежене місце,.; позірний спокій земної кулі не тільки пояснюється незвичайно складний рух, а також як результат змінливого відношення всіх мас матерії" [14, с.496]. Дане твердження, яке з'явилося на сторінках "Літературно-наукового Вісника" 1908 p., а також матеріали інших вітчизняних часописів рубежу XIX-XX ст., засвідчують, що зарубіжний науковий дискурс природничого знання актуалізувався на теренах У країни у формі оцінок і спроб інтерпретації, чому сприяла добре налагоджена інтелектуальна комунікація між галицькою інтелігенцією й інтелектуальними колами Австрії, Польщі, Франції, Німеччини.

Науково-популярний резонанс в Україні отримала теорія еволюційного розвитку Ч. Дарвіна а також схожі ідеї Е. Геккеля загалом, та, зокрема, соціологічні течії (як от соціальний дарвінізм, расово-антропологічна школа), представники яких намагалися трактувати соціальні явища з погляду закономірностей біологічного розвитку живих організмів. Наприклад, часопис "Українська хата" публікував розвідки, присвячені Ч. Дарвіну [4], Е. Геккелю [2], рецензував переклад книги економіста Т. Мальтуса, котрий розглядав суспільство як живий організм із "критичною масою", необхідними умовами виживання якого є боротьба за існування та природний відбір [9, с.575]. Отож, з поглядів Т. Мальтуса випливало, що соціальна протидія природнім регуляторам розвитку суспільства неминуче призведе до масштабної катастрофи.

Філософські пошуки в семантичному просторі діалектичного матеріалізму становили на певному етапі досліджуваного періоду магістральний напрям здійснення філософського дискурсу. Після подій 1917 p., матеріалістичні філософські студії трансформувалися в окремий різновид філософських пошуків - "марксизм". Хоча тематичний спектр проблем, які піднімалися марксистською філософією обмежувався, все-таки у 20-х роках XX ст. це була найбільш системна й академічно організована форма здійснення наукового пошуку в площині соціогуманітарних знань. Цікаві відомості про діяльність та організацію марксистського вектора філософії в Україні містяться у стенограмі Всесоюзної конференції в Москві, опублікованій харківським часописом "Прапор марксизму" (1927-1932). Згідно із доповіддю М. Скрипника та Р. Левіка осередками вітчизняної марксистської філософії були Український інститут марксизму (заснований 1923 р. [7, с.216]) та Київська марксистсько-ленінська кафедра (заснована 1926 р. [6, с.224]). Зокрема, із стенограми доповіді довідуємося про тематичний спектр досліджень Українського інституту марксизму: "1) Категорія випадковості в філософії й науці - С.Ю. Семковський;

2) Категорія випадковості - П.І. Демчук;

3) Поняття закономірності у Маркса - С.Ю. Семковський;

4) Причиновість та взаємодія у Гегеля і Маркса - С.Ю. Семковський;

5) Проблема причиновости - П. ї. Демчук;.

6) Судження, свідомість і дійсність - А.П. Філіпов;

7) Про природу логічного - Нестеренко;

8) Пограничні об'єкти біологічних і соціологічних наук - П.І. Перлін;

9) Наука про природу й наука про суспільство - тов. Бойко;." [7, с.221]. Перелік тем означений доповідачем, розкриває широкий спектр тематики філософських досліджень, хоча й ідеологічно заангажований. У руслі сказаного додамо, що, до прикладу в дослідженнях парадигми модернізму американського суспільствознавця Е. Сміта філософія марксизму розглядається як її базова ідейно-теоретична передумова.

Світоглядні візії діячів вітчизняного Просвітництва реконструйовано на основі матеріалів "Украинского Вестника" (Харків, 1816-1819), - часопису філософських, мистецьких, культурологічних, релігійних, історичних, економічних, літературознавчих питань, заснованого при Харківському університеті І. Срезневським. Інтелектуальна група видання (І. Срезневський, Р. Гонорський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, І. Воронов, П. Лодій, В. Каразін та ін.) актуалізувала світоглядні перспективи Модерну в українському контексті. Зокрема на сторінках видання розкривалися теми інтелектуалізму, соціальної рівності, ідентичності (в тому числі й національної) та ін.

Зпоміж соціально-філософських вимірів Модерну в межах вітчизняного Просвітництва простежуються ідеї: легітимізацїї природного права як елемента організації соціальної системи; закону як методологічного гаранту рівноправності антагоністичних суб'єктів рефлексії та дії; аксіологічної децентрованості суспільства; контекстуальної природи мислення і соціальної дії; нівелювання імперативно-догматизуючого статусу традиційних елементів соціокультурного дискурсу; лінійно-поступового розвитку суспільства; об'єктивної історичної свідомості. Отже, констатуємо, що дефініція Модерну як "дискурсу влади та легітимізації" (Ж.Ф. Ліотар) виявляється слушною й при окресленні українського контексту становлення парадигми модернізму. На загал, внесок діячів українського

Просвітництва в процесі конституювання парадигми модернізму полягає у розташуванні на позитивному оцінковому полюсі соціокультурного дискурсу ідейних вимірів Модерну.

Діячі другого періоду українського національно-культурного відродження, який згідно з періодизацією І. Лисяка-Рудницького, охоплює 1840-1880 pp., сформулювали і теоретично обґрунтовали традиційно - народницьку світоглядну модель з елементами романтизму. Відомий культуролог М. Семчишин так характеризує період: "В основному цей дуже важливий період для дальшого національно-культурного зростання України можна поділити на два етапи: романтичний - це покоління кири - ло-мефодіївців у 50-х роках, позитивістичний - це покоління так званої Старої Громади (60-80 роки). І треба признати, що саме народництво відкрило мовну та етнічну єдність усіх земель, а це було передумовою культурної, а згодом і політичної свідомості модерного українства" [17, с.255]. В руслі сказаного пригадаємо, що, наприклад, відомий фахівець з історії західноєвропейської філософії Б. Рассел трактує становлення романтизму за принципом "відштовхування", тобто, як наслідок "зворотної" інтелектуальної та суспільно-політичної реакції на системні, раціоналістично орієнтовані ідейні перспективи Просвітництва. Вітчизняний дослідник М. Паласюк обстоює аналогічну позицію, розглядаючи явища українського романтизму в контексті кризи світоглядних перспектив просвітницького раціоналізму: "Поява романтичного світогляду зумовлена крахом світоглядних цінностей просвітницького раціоналізму, концентрованим виразом яких стала філософська система Гегеля." [13, с.44]. І далі: " Для Гегеля, чия філософська система є вершиною європейської теоретичної думки, людська суб'єктивність, індивідуальність є лише випадковою, тому несуттєвою" [13, с.44].

Проблема співмірності світоглядних пріоритетів романтизму та модернізму стала предметом аналізу в творчості В. Петрова. Один із найяскравіших представників українського модернізму, аналізуючи епістолярну спадщину учасника Кирило-Мефодіївського братства П. Куліша, констатує: "Дискусія минулого року про взаємини європейської й української культури зачепила низку питань, що їх був висунув свого часу ще Куліш. Тема міста й села, Європи й хуторянства, цивілізації й природи - це типова Кулішева тема" [15, с.7І].В. Петров проаналізував листи П. Куліша, написані впродовж мандрівки Європою 1858 p., результати дослідження опублікувавши на сторінках часопису "Життя й революція" за 1925 p., у статті "Хуторянство і Європа" [15]. Висновки В. Петрова - об'єктивне зіставлення романтичного та модерністичного світоглядів. Так, автор, означивши тематичну близькість зацікавлень діяча Кирило-Мефодіївського братства та прихильників новаторської парадигми, все-таки проводить лінію розрізнення між світоглядними моделями романтизму та модернізму: "Куліш приїхав на Захід не як естет, що шукає нових фарб і ароматів, музейних раритетів і антикварних bibelots. Куліш приїхав на Захід як людина певних соціальних інтересів. Кав'ярня, бульвар і музей не були тими місцями, що вабили його. Його мандрівка по Європі року 1858-го - мандрівка "соціальних тем" [15, с.73].

В. Петров артикулював відмінність між обома світоглядними парадигмами: романтизм на його думку - екстравертно орієнтована світоглядна модель (хоча із ознаками акцентуації суб'єктивного чинника); натомість модерністична модель постає як сукупність світоглядних пріоритетів індивідуалістичного порядку.

Геополітична обставина вітчизняної соціокультурної історії детермінувала дихотомічний характер її інтелектуального дискурсу. На території України, підпорядкованій Російській імперії, становлення романтизму як мистецько-філософського феномену відбулося в Харківському університеті. Прогресивними студентами цього навчального закладу (А. Метлинський, Л. Боровиковський, О. Корсун) було ініційоване створення гуртка "Харківських романтиків". Інтенсивність українського національно-культурного відродження посилювали також здобутки історичної науки, з-поміж яких - чотиритомна праця з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822), п'ятитомна історія України Миколи Маркевича (1842-1843). В даному часовому проміжку набули популярності філософські концепції таких філософів, як І. Кант, Лессінг, Й.Г. Фіхте, Ф. Феллінг, Г. Гегель [13, с.54-79]. Кульмінацією вітчизняного національно-культурного відродження стало створення весною 1846 p., на основі таємного студентського гуртка Кирило-Мефодіївського братства. Напрацювання кирило-мефодіївців, отримали продовження в діяльності "громадівців", які гарантували інтелектуальну тривалість, діалогічність українського інтелектуального процесу XIX ст. На території ж України, підпорядкованій Австро-Угорській імперії, найповніше народницьку парадигму з романтичною ідеологією втілили діячі культурного осередку під символічною назвою "Руська трійця". Осмислення творчих здобутків цього осередку натрапляємо у спогадах Я. Гловацького: "Слухач другого року філософії. Маркіян Шашкевич, який,. займався руською мовою та історією Русі,. зблизився зі мною, щиро відкрив свої думки, сказав, що він русин, і рішуче заявив, що нам, молодим русинам, необхідно об'єднатися у гурток, вивчати слов'янську і руську мови, поширювати у руських колах розмовну руську мову, підняти народний дух, просвітити народ і, борячися з полонізацією воскресити руську писемність у Галичині." [20, с.154].

І далі: "Було вирішено, що треба іти в народ, досліджувати на місцях, збирати з його власних уст пісні, яких народ зберігає у пам'яті тисячі, записувати його прислів'я і приказки, його повісті й перекази, - словом, нам, філософам треба іти до народу і вчитися у нього мудрості" [20, с.162].

Цікаві міркування з приводу інтелектуальної інтеграції основних ідей романтичного світогляду в українському контексті опубліковані редактором християнського часопису "Дзвони" (Львів, 1931-1939) Павлом Ісаївим, - "Духовні течії в Європі за М. Шашкевича " [8]. На думку автора, ідейні джерела романтизму як світоглядного феномену слід шукати у раціоналістичних філософських концепціях Дж. Локка, В. Вольтера, Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є та Д. Дідро [8, с.253]. Ці мислителі теоретично обґрунтували ідеї рівності, народовладдя, емпіричним виразом яких постали революційні події у Франції й інших країнах, котрі в свою чергу, детермінували розгалуження соціального складника раціоналістичної парадигми на три течії: лібералізм, соціалізм і націоналізм. Романтизм як специфічну світоглядну модель, на думку П. Ісаїва, варто розглядати як один із різновидів націоналізму, становлення котрого значною мірою зумовлене студіями представників німецької класичної філософії.

Критичне сприйняття в українському інтелектуальному просторі новаторської парадигми зумовлене тривалим негативним державницьким досвідом. Я. Поліщук означує цей феномен, як "комплекс ксенофобії" і, напевне, має рацію. Аналогічний погляд на проблему знаходимо у роботах Е. Сміта, котрий інтерпретує соціокультурні конфлікти на кшталт суперечки між українськими народниками та модерністами, як "кризу ідентичності" [18]. І. Лисяк-Рудницький розглядає соціокультурне протистояння кінця XIX - першої половини XX ст. як спробу самоізоляції під впливом імперської фобії. Вельми влучно проблему, пов'язану із специфічно-вітчизняним контекстом становлення новаторської парадигми, означив М. Сріблянський: "Перед нами яскраво стоїть глибока проблема культури: чи йти старим шляхом українофільщини, чи залишити традиції хуторянського світогляду і варварства та шукати культурного самоозначення? Так, шукати культурного самоозначення, бо це значить визволятись від залежності од чужої культури, маючи підставу і поживу у власній сфері мислення і світовідчування" [19, с.104].

Підсумовуючи, акцентуємо, що модернізм як соціокультурне явище являє собою суттєву складову тривалого національно-культурного відродження кінця XVIII-початку XX ст. З концептуальної точки зору, діячі вітчизняного Просвітництва актуалізували в українському контексті соціально орієнтовані світоглядні перспективи Модерну, які лягли в основу становлення вітчизняної парадигми модернізму. Явища спів - мірностей, аналогій, причинно-наслідкових зв'язків між українським Просвітництвом, романтизмом і модернізмом дозволяють стверджувати, що парадигма українського модернізму в своїй основі опиралася не лише на здобутки зарубіжних дослідників. Особливості становлення українського модернізму розкривають його як соціально орієнтовану парадигму вітчизняного соціокультурного дискурсу становлення котрої відбулося в контексті загального процесу вітчизняного національно-культурного відродження.

український модернізм парадигма соціокультурний

Список використаних джерел

1. В.К. Чарльз Дарвін /В. K // Світ: ілюстр. літературно-політично-наук. часопись. - Львів: Перша зв'язкова печатня ві Львові, 1882. - № 16-17 - С.302-303.

2. Геккель Е. Світові загадки. Загальна картина культури XIX ст. Боротьба за світогляди. Монізм і дуалізм / Е. Геккель; [перекл. з нім.М. Лукич // Українська хата: літературно-науково-громадськ. і економічн. ілюстр. місячник. - K.: Друкарня П. Барського, 1909. - № 3-4. - С.153-156.

3. Герасимович Б. Еволюція світів в світлі сучасної науки /Б. Герасимович // Червоний шлях: громадсько-політичн. і літературно-наук. місячник. - X.: Вид-во держ. обєднання "Харків-Друк", 1923. - № 1. - С.133-145.

4. Горіїв В. Чарльз Дарвін /В. Гор-іїв // Українська хата: літературно-науково-громадськ. і економічн. ілюстр. місячник. - K.: Друкарня "П. Барського", 1909. - №3-4. - С,105-108.

5. Демчук П. Проблема випадковости /П. Демчук // Прапор марксизму: орган укр. ін-ту марксизму. - X.: Перша друкарня держ. вид-ва України ім. Г.І. Петровського, 1928. - №1. - С.23-60.

6. Доповідь Левіка про роботу Київської марксистсько-ленінської катедри; [стенограма доповіді, тов. Левіка] // Прапор марксизму: орган укр. ін-ту марксизму. - X.: Перша друкарня держ. вид-ва України ім. Г.І. Петровського, 1928. - С. 224-229.

7. Із стенограми І Всесоюзної конференції науково-дослідних установ у Москві. Про роботу Українського Інституту Марксизму; [стенограма доповіді, тов. Скрипника] // Прапор марксизму: орган укр. ін-ту марксизму. - X.: Перша друкарня держ. вид-ва України ім. Г.І. Петровського, 1928. - № 2. - С.216-224.

8. Ісаїв П. Духовні течії в Європі за М. Шашкевича/ П. Ісаїв // Дзвони. - Львів, 1937. - Ч.7-8. - С, 253 - 259.

9. Козловський В. Ново-мальтузіанська теорія про величину суспільності і її регулювання / В. Козловський; перекл. Осип Назарук // Українська хата: літературно-науково-громадськ. і економічн. ілюстр. місячник. - K.: Друкарня "П. Барського", 1910. - №9. - С.575-576.

10. Костельник Г. Поняття матерії в старих атомістів та нинішній фізиці. /Г. Костельник; [Відчит на наукових зборах богословського товариства у Львові ЗО листопада 1932 року]. - Львів: Відбитка з "Богословія", 1932. - Т. X. - Кн.4. - 14 с.

11. Костельник Г. Три розправи про пізнання: Свідоме й несвідоме в пізнанні. Джерела суб'єктивних поглядів пізнання зовнішнього світу /Г. Костельник - Львів: Накладом т-ва св. апостола Павла, 1925. - 199 с.

12. Лисяк-Рудницький І. Історичніессе: в 2 т. /І. Лисяк-Рудницький; [перекл. з англ. БадікМ., Гаврилів У., Грицак Я. та ін.]. - К: Основи, 1994, - Т.1. - 554с.

13. Паласюк М. Ідеї німецького романтизму в українській духовній культурі: дис. канд. філос. наук: 09.00.05/ М. Паласюк. - Львів, 2000. - 151 с.

14. Панейко В. З проблемів теорії пізнання і метафізики /В. Панейко // Літературно-науковий Вісник. - Львів: Видає Наук, т-во ім. Шевченка, 1908. - Т.43. - Кн.9. - С,489-500.

15. Петров В. Хуторянство і Європа / В. Петров // Життя й революція: щомі - сячн. журн. громадськ. життя, л-ри і науки. - К: Держ. вид-во України, Держтрест "Київ-Друк", 1925. - №7. - Є, 71-79. "

16. Раковський І. Ювілей ідеї розвою /Раковський І. // Літературно-науковий Вісник. - Львів: Видає Наук, т-во ім. Шевченка, 1909. - Т.46. - Кн.4. - С.140-154.

17. Семчишин М. Тисяча років української культури (Історичний огляд культурного процесу) /М. Семчишин. - Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто: вид-во НТШ, 1985. - Б-ка українознавства: Т.52. - 550 с.

18. Сміт Е. Націоналізм: теорія, ідеологія, історія / Е. Сміт; [Пер с англ.] - К.: "КІС", 2004. - 170 с.

19. Сріблянський М. Боротьба за індивідуальність /М. Сріблянський // Українська хата: літературно-науково-громадськ. і економічн. ілюстр. місячник. - K.: Друкарня "П. Барського", 1912. - № 2. - С.96-108; №3-4. - С.170-185.

20. Тисяча років української суспільно-політичної думки: [у 9 т.] - K.: Дніпро, Т.5. - Кн.I. - (XIX ст.). - 512 с.; - Кн.2. - (Кінець XIX - початок XX ст.) - 550 с.; Т.6. - 520 с.

Размещено на Allbest.ru