Трансформація музею як соціокультурного інституту

Роль і місце музеїв у контексті глобалізаційних процесів. Порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду діяльності музейних установ в період ХХ – початку ХХІ століття. Форми і методи фінансового забезпечення процесів трансформації музеїв.

Рубрика Культура и искусство
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 16.10.2013
Размер файла 45,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

історичних наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ МУЗЕЮ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ІНСТИТУТУ

Виконала:

Пантелейчук Ірина Вікторівна

Київ 2006 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Інтеграція України до світового співтовариства супроводжується складним і багатоаспектним процесом відродження національної свідомості та історичної пам'яті народу. В його основі - звернення до історичних витоків, відновлення традицій і духовних цінностей нації. Значна роль у цьому процесі належить музеям як скарбницям духовної спадщини, центрам культурно-духовного відродження народу, що сприяють гуманізації суспільства, ствердженню української нації як самостійної одиниці світової спільноти.

Сьогодні в Україні склалася доволі неоднозначна ситуація, пов'язана з девальвацією і руйнацією норм, які десятиліттями регулювали життя і відносини людей. Формування ж нової системи ціннісних координат позначається глибокою суперечністю, що в свою чергу вимагає пошуку нових культурних парадигм. В умовах переходу від однієї соціально-політичної системи до іншої музейні установи зазнають значних змін, що зумовило необхідність теоретичного осмислення та всебічного аналізу трансформації музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів і пов'язаних з ними агресивних інокультурних впливів.

Сучасний стан суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного розвитку країни потребує нового змістовного наповнення діяльності традиційних музеїв. В контексті трансформаційних соціокультурних процесів, що відбуваються у вітчизняній культурі, формується новий тип музею, основні функції якого - акумулювання, збереження, популяризація національної та світової історико-культурної спадщини - мають бути адекватним вимогам часу.

Аналіз наукових джерел дозволив виявити проблемну ситуацію, що полягає в необхідності піднести роль і значення музею в задоволенні культурно-інформаційних потреб населення, з одного боку, а з іншого, - проаналізувати історичні закономірності становлення й розвитку музеїв як соціокультурних інститутів та процеси їх сучасних трансформацій. Цим і зумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі пріоритетної культурологічної проблематики, і розвиває один із наукових напрямів, передбачених планами науково-дослідної роботи кафедр теорії та історії культури (“Культурні процеси в суверенній Україні”, “Інтеграція України до світового культурного простору”) і музеєзнавства („Збереження й охорона історико-культурної спадщини України”) Київського національного університету культури і мистецтв.

Мета дослідження полягає у виявленні основних факторів трансформації музеїв в контексті соціокультурних процесів ХХ - початку ХХІ століття.

Об'єктом дослідження є музей як соціокультурний інститут.

Предмет дослідження - процес трансформації музейних установ у ХХ - на початку ХХІ століття.

Завдання дослідження:

проаналізувати історіографію та джерельну базу з досліджуваної проблематики;

уточнити ключові поняття і терміни;

визначити фактори, що зумовлюють трансформацію музею як соціокультурного інституту;

з'ясувати роль і місце музеїв у контексті глобалізаційних процесів;

здійснити порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду діяльності музейних установ в період ХХ - початку ХХІ ст.;

розкрити можливості використання новітніх інформаційних технологій в діяльності музею;

розглянути форми і методи фінансового забезпечення процесів трансформації музейних установ.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку ХХ до початку ХХІ ст., що характеризуються інтенсивним науково-технічним прогресом, кардинальними трансформаціями в соціокультурній сфері, зокрема в діяльності музейних установ.

Методи дослідження. Досягнення наукових цілей зумовило використання спеціальних історичних методів для опрацювання джерельної бази дослідження, накопичення первинних даних, вивчення досвіду діяльності музеїв зарубіжжя, трансформації форм і методів їх роботи та загальнонаукових методів - системного, функціонального та структурного - для визначення організаційних форм функціонування музейних установ, напрямів і змісту їх діяльності; методів аналізу та синтезу для вивчення філософської, історичної, соціологічної, культурологічної літератури з питань розвитку музею як соціокультурного інституту.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

здійснено комплексний аналіз процесу трансформації музейних установ протягом ХХ - на початку ХХІ ст.;

уточнено ключові поняття і терміни: „соціокультурний інститут”, „музейна комунікація”, „музейна політика”, „музейний менеджмент” тощо;

досліджено функціонування музеїв в контексті глобалізаційних соціокультурних процесів;

виявлено фактори трансформаційних процесів у вітчизняних музеях;

з'ясовано соціокультурні передумови якісних перетворень в музейній сфері - використання інноваційних технологій, зміцнення матеріальної бази, удосконалення нормативно-правової бази, оптимізація кадрової політики.

Джерельну базу дослідження склали матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва, архіви поточної документації Міністерства культури і туризму України, зокрема фонду документації відділу музеїв та відділу культурної спадщини, закони, нормативні документи з музейної справи, наукові праці, статистичні матеріали, а також фонди бібліотек (Національної бібліотеки ім. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Російської національної бібліотеки), вітчизняна і зарубіжна спеціальна література.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при: підготовці підручників та навчальних посібників, науково-методичних та інформаційних матеріалів, практичних рекомендацій для вдосконалення роботи музеїв; розробці концепції державної політики в галузі музейної справи та нормативної бази галузі, середньо- і довгострокових програм, механізмів багатоканального фінансування музеїв, програм залучення інвестицій і спонсорських внесків, системи стимулювання оплати праці музейних працівників.

Матеріали дисертації можуть застосовуватися викладачами історії культури, музеєзнавцями для підготовки до лекційних і семінарських занять з відповідних спеціальних навчальних курсів.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення основних положень дисертації на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету культури і мистецтв - “Нові концепції та сучасні підходи в підготовці кадрів культури” (Київ, 2000), “Культурні процеси в Україні: реалії, тенденції і перспективи” (Київ, 2002), “Актуальні проблеми теорії та історії культури” (Київ, 2003), “Актуальні проблеми гуманітарних наук: культурологічний аспект” (Київ, 2004), “Проблеми функціонування культури в умовах ринку” (Київ, 2005), а також на Другій міжнародній науково-практичній конференції “Відкриті еволюціонуючі системи” (Київ, 2004).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані в шести одноосібних наукових публікаціях, з них п'ять - у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи відповідає цілям і завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (452 найменування). Основний текст дисертації складає 170 сторінок, повний обсяг роботи - 205 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації та її зв'язок з планами і науковими програмами, сформульовано мету і завдання роботи, з'ясовано хронологічні межі і визначено об'єкт, предмет і методи дослідження. Розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації, охарактеризовано її джерельну базу, вміщено інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації автора.

Перший розділ - “Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження” - присвячений огляду літератури з досліджуваної проблеми, аналізу джерельної бази та з'ясуванню методологічних засад.

Процеси трансформації музею як соціокультурного інституту досі не піддавалися комплексному вивченню. Під трансформацією мається на увазі перебудова форм і методів музейної діяльності, що відбувається у процесі реформування музейних установ під впливом економічних, соціальних і політичних чинників, та впровадження інформаційно-комунікативних технологій. Ґрунтовний аналіз наукового доробку в межах даної тематики переконує, що увага дослідників зосереджувалась переважно на окремих аспектах музейної діяльності, на узагальненні досвіду функціонування окремих музеїв, реалізації соціальних функцій музейних закладів.

У першій половині ХХ століття музеєзнавчі дослідження торкалися переважно таких проблем: типологія музеїв, їх місце в системі наукових і культурно-освітніх закладів, принципи побудови музейної експозиції (В. Дубровський, Ф. Шміт, І. Грабар). Це було зумовлено тим, що в той період концептуально розглядалися питання архітектурно-художнього вирішення музейних експозицій, осмислювалася психологія сприйняття експозиції глядачем, розширювалася виставкова практика.

У другій половині ХХ століття зусилля дослідників європейських країн спрямовуються на соціокультурне осмислення феномена музею та його ролі в життєдіяльності постіндустріального суспільства. Досліджуються напрями розвитку музеїв, дискутується питання про їх можливе відчуження від технотронної культури майбутнього, що ґрунтується на визнанні соціальної замкненості музею і його пріоритетної функції зберігання, ігноруючи при цьому функцію комунікації ( А. Хаттон, Д.Камерон, ван Прат, З. Странський).

У 80-х роках ХХ століття помітно зростає інтерес дослідників до теоретичних аспектів діяльності музею як соціального інституту в педагогічному (Й. Аве, К. Шрайнер, Д.Равикович, Т.Бєлофастова), мистецтвознавчому (З. Странскій, С. Марінова, О.Волкова), історичному (Ю.Омельченко, Р.Маньковська, О.Крук, Г.Скрипник) аспектах. Констатуючи різноманітність напрямів дослідження музейної сфери, слід відзначити переважання в них педагогічної тематики. Більшість праць присвячена здебільшого обґрунтуванню педагогічних засад діяльності музейних установ, аналізу сутності та реалізації ними освітньої, розважальної, рекреаційної функцій.

Соціальні функції музею, що визначають його місце в системі культурної комунікації, перспективу його розвитку та забезпечують збалансованість напрямів музейної діяльності, розглядаються у працях О.Ванслової, М.Гнєдовського, І.Іксанової, Н.Макарової, Д.Равикович.

У теоретичних працях М. Мак-Люена, Д. Камерона, К. Хадсона, Ю. Родемера, М. Гнєдовського науково-інформаційна діяльність та соціальні функції музейних установ досліджуються в контексті розвитку інформаційних технологій, що сприяло становленню теорії музейної комунікації.

Серед праць, присвячених аналізу концепцій музейного предмета як головного компонента музейної експозиції, що також є джерелом специфічного пізнання дійсності і важливим елементом музейної комунікації, слід відзначити роботи В. Арзамасцева, В. Кондратьєва, А. Разгона.

Розгляд трансформаційних процесів у музейній сфері здійснювався в контексті глобалізації. Так, сутність глобалізаційних процесів та їх роль в житті суспільства розкриваються у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників: Ф. Фукуями, Дж. Сороса, С. Хантінгтона, Р. Робертсона, В. Толстих, В. Іноземцева, А. Неклесси, О. Білоруса, В. Шейка. Відзначається, що неоднозначне трактування ними сутності глобалізації зумовлене амбівалентним характером самого явища.

Проблеми культурної політики української держави, а відтак і музейної політики як її складової в контексті світових трансформаційних процесів, обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції, проведеній Українським центром культурних досліджень і Державною академією керівних кадрів культури і мистецтв (Київ, 2000). Результатом такого обговорення стало вироблення рекомендацій державним органам влади для удосконалення державної культурної політики в Україні, що передбачали: організаційно-фінансове сприяння розробці Кодексів законів України про культуру, посилення податкових стимулів для розвитку культурно-мистецької сфери, забезпечення рівних правових умов функціонування організацій культури всіх форм власності, зокрема умови їх участі в інвестиційних конкурсах і тендерах, завершення роботи над правовим механізмом охорони культурної спадщини тощо.

Необхідність підвищувати ефективність музейної політики обґрунтовується у працях українських дослідників О.Гриценка та В. Солодовника, які вважають, що сучасна музейна політика потребує змінити діючі суб'єкт-об'єктні відносини. В межах цієї моделі акцент зміщується з музейного фонду та експонування колекцій на відвідувача, який з пасивного учасника процесу музейної комунікації перетворюється на активного суб'єкта і рівноправного партнера музею.

Для розробки основних принципів і підходів до реформування музейних установ особливого значення набуває аналіз досвіду роботи зарубіжних музейних установ, здійснений у працях Б. Лорда, С. Майлза, Г. Артса, С. Раньярда, О. Даршт. Автори наголошують, що якісні зміни відбулися в результаті теоретичного осмислення та практичного розв'язання проблем музейної діяльності шляхом застосування положень музейного менеджменту, маркетингу, дизайну, реклами, паблік рілейшнз.

Слід зазначити, що й сьогодні багато проблем розвитку музейної справи теоретично не досліджені. Так, у вітчизняному музеєзнавстві належно не обґрунтовані особливості економічних відносин у музейній сфері. Зокрема, С.Христенко вказує на відсутність наукових праць з питань матеріального стимулювання працівників музейних установ. Потребує розробки система показників соціальної та економічної ефективності функціонування музеїв, без якої неможливі реальні критерії оцінювання результатів їх діяльності в ринкових умовах.

Дослідження українських науковців, здійсненні протягом останніх десятків років, торкаються теоретико-методологічних аспектів сучасних трансформаційних процесів у бібліотечній справі, освіті, мистецтві (Т.Монько, А.Чачко, О.Башун, В.Чернець), тоді як трансформаційні процеси і комунікативні можливості музейних установ аналізувались недостатньо.

Джерельну базу дослідження складають неопубліковані та опубліковані джерела. Неопубліковані джерела, що характеризують різні етапи становлення музейних установ у ХХ - на початку ХХІ століття, зберігаються в архівних установах: Центральному державному історичному архіві м. Києва (ЦДІАК), в поточному архіві Міністерства культури і туризму України, зокрема фонді документації відділу музеїв, відділу культурної спадщини). Архівні документи ЦДІАК, представлені у Ф 725 (Київське товариство охорони пам'яток старовини та мистецтва), Ф 442 (Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора), Ф.726 (Київське товариство старожитностей і мистецтв), характеризують процес активізації музейного будівництва, зберігають листування членів товариств, губернаторів, містять протоколи діяльності за досліджуваний період, статистичні дані. Документи фондів створюють цілісне уявлення про діяльність товариств, відображають ставлення їх діячів до влади.

Дисертантом опрацьовані матеріали поточного архіву Міністерства культури і туризму України для висвітлення напрямів роботи, важливих для дисертаційного дослідження. Зокрема, використані статистичні дані дозволяють визначити ефективність діяльності музейних установ шляхом порівняльного аналізу результатів їх роботи, зафіксованих у кількісних показниках.

Важливим для характеристики діяльності музею як соціокультурного інституту є опубліковані матеріали: основні законодавчі і нормативні акти, що визначають функціонування галузі (Закон України “Про музеї та музейну справу”, Закон “Про благодійництво і благодійні організації”, стаття 22 Конституції України, “Основи законодавства України про культуру”). Їх аналіз дає підстави для висновку про несистемний характер заходів і відсутність комплексного регулювання діяльності музейних установ, про незадовільне правове забезпечення.

В ході дослідження були опрацьовані фонди бібліотек (Національної бібліотеки ім. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Російської національної бібліотеки), що містять вітчизняну і зарубіжну спеціальну літературу. Аналіз періодичних видань, зокрема журналів “Мир музея”, “Museum”, “Телекоммуникация и информатизация образования”, “Вопросы философии”, дозволив визначити актуальні проблеми організації і планування діяльності музеїв, вдосконалення системи підготовки і перепідготовки музейних кадрів відповідно до вимог суспільства з ринковою економікою - менеджерів, маркетологів, економістів тощо, створення інформаційно-пошукових баз даних та віртуального музею.

Таким чином, аналіз стану наукового дослідження проблеми переконав, що комплексне вивчення процесів трансформації музею як соціокультурного інституту в Україні не здійснювалось. Спроби застосувати системний підхід до реформування музейних установ не виходили за межі загальних питань.

У другому розділі - „Розвиток музею як соціокультурного інституту” - охарактеризовано історико-культурні передумови становлення і розвитку музею як соціокультурного інституту, проаналізовано теоретичні підходи до визначення соціальної сутності музею, уточнено понятійний апарат дослідження, розглянуто загальні закономірності функціонування музеїв у контексті сучасних соціокультурних процесів.

На основі аналізу історичної, філософської, культурологічної, музеєзнавчої літератури дисертантом виявлено, що музей зазнав значної еволюції - від зібрання раритетів до багатофункціонального соціокультурного інституту, призначеного зберігати історико-культурну спадщину і природничо-наукові цінності, нагромаджувати і поширювати інформацію за допомогою музейних предметів, а також використовувати їх з науковою, освітньо-виховною і популяризаторською метою.

Досліджено, що розвиток науки і техніки на початку ХХ століття значною мірою зумовив ставлення до музею як науково-дослідної установи. Це визначило принципи комплектування музейних фондів і методи їх експонування, що виявилося зокрема у створенні нових експозицій на основі класифікаційних систем, прийнятих у наукових дисциплінах відповідного профілю. В Україні створюються органи управління музеями, виробляються правові засади їх діяльності, видаються декрети про організацію, охорону і збереження музейних установ.

Порівняльний аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури дозволяє дійти висновку, що на Заході трансформаційні процеси в музейних установах відбувалися під впливом стрімкого розвитку науки і техніки, який зумовив становлення інформаційного суспільства. У той же час на трансформацію українських музеїв у ХХ - на початку ХХІ століття впливали політичні, соціальні, економічні фактори, тому вона мала свої, специфічні особливості, зумовлені, з одного боку, тоталітарним та посттоталітарним режимом (1917-1991), з іншого, - переходом до демократичної форми правління (1991-2006 ).

У ході дослідження виявлено, що в добу тоталітаризму вітчизняні музеї втратили статус наукових установ, перетворившись на ідеологічні установи, діяльність яких визначалась директивами керівних органів і постановами ЦК КПРС. Пріоритетними напрямами їх діяльності були політико-освітня та пропагандистська робота, що деформувало інші напрями музейної діяльності. Пропаганда комуністичної, партійної ідеології як основний вид музейної діяльності призвела не тільки до однобічності комплектування фондів, а й до вилучення з музейних колекцій матеріалів, що не відповідали політичним догмам.

Політика гласності і демократизації суспільства у другій половині 80 - початку 90-х років ХХ століття зумовила концептуальні зміни в музейній справі, серед яких слід назвати відмову від класових критеріїв та “естетичної пропаганди” і звернення до загальнолюдських цінностей, історико-культурної спадщини, розвитку естетичного смаку і творчої уяви. Формується нова концепція освітньої діяльності музею як комунікативної системи, характерної для країн Заходу.

Аналіз свідчить, що відмова від жорсткої ідейно-інформаційної спрямованості змінила характер відносин між музеями та їх відвідувачами, останні почали сприйматись як рівноправні партнери в роботі музейних установ.

1991 року Уряд України проголосив курс на розбудову демократичної держави з ринковою економікою. Цей період визначається дослідниками як перехідний і характеризується нестабільністю, пов'язаною із зміною структури, норм і функцій головних соціальних інститутів, серед яких важливе місце належить музейним установам. Назріла потреба переосмислити сутність діяльності музею. Тому в дисертаційному дослідженні головна увага зосереджена на суспільних реаліях перехідного періоду, спроектованих у площину функціонування музейних установ. Актуальність такого аспектування проблеми визначається тим, що, незважаючи на очевидну суспільну роль музеїв, у вітчизняній науці відсутні чіткі орієнтири, визначення, наукове обґрунтування сутності трансформаційних процесів в досліджувальній сфері.

Трансформація музеїв у зарубіжних країнах відбувається на фоні і під впливом розвитку інформаційно-комунікативних технологій, тоді як вітчизняні музеї зазнають аналогічних змін внаслідок дії специфічних соціокультурних факторів - становлення нових форм власності, що формує нову соціальну структуру.

Особливого значення музейні установи набувають з огляду на кризові явища в суспільстві, зумовлені соціально-економічними і політичними трансформаціями, що призвели до багатьох негативних наслідків: нівелювання культурних, суспільних та моральних цінностей.

В основу сучасного розуміння музею покладене, як переконує аналіз, нове бачення соціального і культурного контексту його функціонування. Розширення функцій музею, становлення музеєзнавства як самостійної наукової дисципліни свідчить про перетворення музею на особливий соціально-культурний інститут в єдності його соціальної та культурної складових. При цьому соціальний аспект включає сукупність відносин окремої людини з іншими суб'єктами економічних, соціальних, ідеологічних, політичних відносин, сформованих у процесі їх діяльності, а культурний - сукупність способів і результатів діяльності людини, що стосується як матеріальної, так і духовної сфер. Ця обставина позначилася на спрямуванні та механізмах трансформації музейних установ.

Дослідженням доведено, що соціальна, культурна, традиційна та інноваційна складові діяльності музею мають перебувати в оптимальному поєднанні. Це завдання вимагає вироблення механізму такого поєднання, що стає можливим при з'ясуванні співвідношення між поняттями традиційності та інноваційності.

Слід підкреслити, що співвідношення між традицією й інновацією залежать від історичних умов, які визначають розвиток адаптаційної стратегії суспільства.

Результати, одержані дисертантом у процесі дослідження, дозволяють стверджувати, що в діяльності музеїв індустріального суспільства, характерними ознаками якого є індустріалізація та урбанізація, домінує традиційна складова, сутність якої полягає у формуванні та вивченні колекцій. На основі аналізу значного обсягу літератури встановлено, що відсутність у працівників музейних установ належної уваги до специфіки роботи з різними категоріями відвідувачів, призвела до різкого зниження відвідуваності музеїв.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства супроводжувався істотними змінами в його структурі, зокрема зменшенням частки матеріального виробництва і розвитком сектора послуг та інформації, зміною характеру людської діяльності, а також суттєвими перетвореннями в соціальній структурі суспільства. Розвиток інформаційно-комунікативних технологій зумовив їх поширення в музейній сфері, що стало однією з головних причин трансформації музейних установ.

Трансформація в музейній сфері - це, перш за все, переосмислення ролі музею в сучасному суспільстві, вдосконалення форм і методів роботи з відвідувачами у відповідності з вимогами часу. Перебудовуються відносини між музейними установами і суспільством: на зміну пасивному відображенню дійсності приходить активний вплив на неї. Відбувається нова, якісна видозміна експозиційної роботи при розширенні сфери музейної діяльності, розробляються інноваційні програми культурно-освітньої діяльності, вдосконалюється експозиційний дизайн.

Реалізація повного обсягу завдань, що постали перед музейними установами, неможлива без урахування політичних (зміни в політиці уряду, в чинному законодавстві, впровадження нової організаційної структури музеїв), економічних (зміни в економіці, що впливають на чисельність відвідувачів і визначають якість музейних послуг), соціальних (демографічні зміни, що впливають на музейну аудиторію, конкурентна боротьба за фінансові ресурси і відвідувачів, пов'язана з розвитком туризму, роль музеїв у розв'язанні соціальних проблем), технологічних (удосконалення стандартів подання музейних колекцій і засобів комунікації, поширення комп'ютерних систем, що зумовлює зростання вимог відвідувачів) факторів.

Доведено, що головною особливістю музейної діяльності у ХХ - на початку ХХІ століття стало експериментування, яке зумовило трансформацію традиційних форм музейної роботи. Вона полягає у:

впровадженні інноваційних технологій експозиційного дизайну;

використанні “немузейних” видів діяльності - музейного менеджменту, маркетингу;

зміні кадрової політики - від класичного керівника - науковця до ефективного менеджера;

застосуванні новітніх інформаційно-комунікативних технологій;

створенні віртуальних музеїв.

Головне завдання трансформації музейних установ полягає у збереженні сутності музею при значній видозміні форм і методів його діяльності. Результатом творчого пошуку в музейній сфері є створення нових типів музейних установ: культурних центрів, у яких діють спеціалізовані експозиції, що акцентують увагу на досягненнях різних галузей знань, окремих наук і видів мистецтва (Національний центр мистецтва і культури Ж. Помпіду тощо); спеціалізованих дитячих музеїв, де вся експозиційна й освітня робота проводиться з урахуванням вікових особливостей дітей і з використанням методик, запропонованих музейною педагогікою (дитяча студія в Единбурзі та ін.); екомузею, в якому відтворене з метою його збереження культурно-історичне середовище. Характерною особливістю таких музеїв є поява в них, поряд з музейними видами діяльності, „немузейних”: організація і проведення концертних програм, шоу, фестивалів, функціонування майстерень, відкриття сувенірних магазинів, кафе, ресторанів тощо.

Розвиток вітчизняних музеїв, що на сучасному етапі є центрами духовного відродження нації, тісно пов'язаний з інноваційними інформаційно-комунікативними технологіями. Це актуалізує проблему вдосконалення традиційної системи управління і структури музею, адекватної вимогам часу, а також проблему створення належної нормативно-правової бази для функціонування музеїв України.

У третьому розділі - „Інноваційні технології в музейній діяльності” - викладаються результати аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду в організації, плануванні та управлінні музеями (маркетингові та інноваційні технології в музейній діяльності), охарактеризовано сучасний стан музеїв України і основні тенденції їх подальшого розвитку.

Аналіз наукових праць з даної проблематики дозволив дійти висновку, що трансформаційні процеси, яких зазнали музейні установи в Україні, відбуваються під впливом економічних змін: перехід до ринкових умов господарювання, становлення приватної власності, розвиток бізнесу та інформаційно-комунікативних технологій. Це призвело до істотного скорочення бюджетного фінансування вітчизняних музеїв, що поставило їх перед необхідністю вивчати й запозичувати зарубіжний досвід позабюджетного фінансування музейних установ. У музейній практиці його пов'язують з фандрейзингом і маркетингом.

Реалізація некомерційних музейних проектів вимагає певного комплексу заходів для залучення коштів. Цей процес у зарубіжному музеєзнавстві здобув назву “фандрейзинг” (англ. raise діставати, funds - гроші). Інноваційні технології перетворили музейний фандрейзинг на професійний бізнес, що вимагає створення спеціальних відділів розвитку для підготовки програм залучення спонсорів. Для забезпечення діяльності цих відділів було створено інформаційні бази даних про потенційних спонсорів - окремих людей і компаній. Особлива увага при цьому звернена на сфери бізнесу, дотичні до музейної діяльності.

Розглядаючи організаційну структуру музеїв України, дисертант наголошує на необхідності її збереження в умовах економічної нестабільності і приватизації музейної галузі.

Особливу роль у підтримці зарубіжних музеїв, зокрема некомерційних видів їх діяльності, відіграють фонди, що розробляють політику участі фірм у соціальній співпраці з музеями, визначають пріоритетні напрями такої співпраці, організовують лобіювання відповідних проектів і програм. Така форма діяльності має ряд переваг: особи, які створили фонд, мають пільги при сплаті податків; кошти, що надходять з різноманітних джерел, акумулюються і віддаються в управління особам, професійно компетентним в галузі музейного маркетингу і менеджменту та правових питаннях.

Встановлено, що своєю фінансовою підтримкою музейні установи не в останню чергу завдячують податковій політиці уряду, що стимулює проведення бізнесовими структурами благодійних акцій, кошти від яких надходять для потреб музейних установ. Для осіб, які жертвують музеям експонати або гроші на їх придбання, законодавством економічно розвинених країн передбаченні суттєві податкові пільги.

У ході дослідження виявлено, що діюча нормативно-правова база України не забезпечує в законах та законодавчих актах (Закон України “Про музеї та музейну справу”, Закон “Про благодійництво і благодійні організації”, стаття 22 Конституції України, “Основи законодавства України про культуру”) всіх аспектів функціонування музейних установ як соціокультурних інститутів. Зумовлено це тим, що українське чинне законодавство в галузі культури й досі керується характерним ще для радянських часів залишковим принципом, без урахування особливостей ринкових умов. Це стримує розробку нової державної культурної політики, сприятливої для розвитку музеїв. Дисертант обстоює необхідність утвердження нової інноваційної стратегії, завдання якої полягатиме в розробці і впровадженні (в тому числі шляхом реалізації відповідних цільових програм) нових механізмів здійснення інновацій, а також в комерціалізації галузі для максимального задоволення музейними установами ринкового попиту.

Важливу частку у фінансуванні музейних установ становить прибуток від власної комерційної діяльності, що включає: стягнення вхідної плати, роздрібну торгівлю, розміщення на території музею закладів громадського харчування (кафе, ресторанів), отримання орендної плати, показ фільмів, організацію презентацій, реалізацію освітніх програм, видавничу діяльність.

У зарубіжних музеях широко практикується налагодження зв'язків з відвідувачами, що полягає у членстві (membership) в музейних радах. Це дозволяє залучити широку аудиторію до процесу формування фінансових фондів музеїв. Характер такого членства визначається фінансовими можливостями осіб.

Результативність впровадження інновацій у діяльність музеїв залежить від освоєння ними технологій налагодження зв'язків з громадськістю - паблік рілейшнз, що передбачає взаємовигідну співпрацю музейних установ з відвідувачами.

Ефективність музейної діяльності значною мірою визначається кадровим складом, що актуалізує проблему підготовки музейних працівників нової формації. У зв'язку з цим постає необхідність дослідити й проаналізувати процес становлення музейної професії, підготовки керівника нового типу, а також проблеми фахової освіти.

Доведено, що в сучасних музеях використовується управлінська модель, заснована на подвійному управлінні. Вона передбачає, що претендент на посаду генерального директора повинен володіти спеціальними знаннями і досвідом в галузі музейного менеджменту, а також знаннями і вміннями, необхідними для художнього керівника. Формування професійних якостей музейних керівників відбувається під впливом трьох основних факторів: зовнішніх програм підготовки, внутрішніх програм самопідготовки, наставництва.

Для діяльності сучасних музейних установ характерне впровадження маркетингових технологій, спрямованих на розширення музейної аудиторії, рекламування музейного продукту і вивчення та формування попиту на нього. Основні аспекти музейного маркетингу такі:

виявлення реальних і потенційних сегментів ринку музейних послуг та ефективна взаємодія з ними;

вдосконалення музейних послуг для забезпечення потреб відвідувачів;

збільшення обсягу прибутку від обслуговування відвідувачів.

Таким чином, ефективність маркетингової стратегії залежить від формування корпоративної пропозиції - міжмузейного співробітництва, реалізації спільних з іншими організаціями і закладами культури програм, здійснення партнерських проектів.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що впровадження нововведень у зарубіжних музеях сприяло підвищенню рівня обслуговування відвідувачів і конкурентоспроможності цих установ, дозволило їм відійти від традиційних павільйонно-експозиційних форм показу колекцій.

Натомість доводиться констатувати незначний масштаб інноваційної діяльності у вітчизняних музеях. До факторів, що стримують впровадження ними інновацій, слід віднести дефіцит власних і бюджетних коштів, виділених на ці потреби, а також відсутність ефективної державної політики у цій сфері.

Відповідно до завдань дослідження розкрито можливості використання в діяльності музею новітніх інформаційних технологій. З'ясовано, що їх впровадження внесло корективи в інформаційну політику музею, що охоплює питання захисту інтелектуальної власності, дотримання Закону України “Про захист інформації в автоматизованих системах” і визначає позицію адміністрації музею у створенні спільних баз даних і способів поширення інформації.

Проаналізовано роль сучасних інформаційних технологій в управлінні фінансовою діяльністю музею, в здійснені наукових досліджень, реалізації проектів автоматизації систем освітлення, опалення, вентиляції, підтримання оптимального режиму температури і вологості в його приміщеннях, а також в обслуговуванні відвідувачів, обліку і каталогізації музейних фондів. Нові інформаційні системи, засновані на використанні мультимедійних технологій, лазерних дисків, значно розширюють можливості зберігання та аналізу історичних джерел. Активізується робота над створенням галузевих баз даних, розширюється застосування експертних систем та інших систем штучного інтелекту, глобальних комп'ютерних мереж, перш за все Інтернету.

Дисертантом обґрунтовано, що використання комп'ютерних технологій сприяє модернізації музейного обліку шляхом створення і збереження електронних зображень музейних предметів, розширює можливості доступу публіки до музейних фондів. З цією метою в сучасних музейних установах створюються спеціальні комп'ютерні програми для продажу та перевірки квитків, що дозволяє музеям розширювати список постійних відвідувачів і залучати нових, а також аналізувати наявний і можливий їх контингент.

Зазначається, що музейні установи в цілому неохоче вдаються до компютеризації з двох основних причин: по-перше, вони не впевнені, що якість відтворених на компютері зображень музейних предметів буде адекватною їх звичайному вигляду в експозиції, а по-друге, остерігаються зменшення кількості відвідувачів. музей трансформація

Відсутність відповідних положень у законах, законодавчих і правових актах, договорах і конвенціях, а також арбітражного кіберсуду для здійснення справедливого судочинства вимагає узгодженої політики стосовно мережі Інтернет, контролю за доступом до інформації та її розподілом. Адже ці недоліки дозволяють зловмисникам вдаватися до цифрового маніпулювання і трансформації зображень для створення їх дублікатів, а також здійснювати різноманітні махінації, що є зворотним боком інформаційних технологій і спричиняє зростання кількості електронних злочинів.

Гарантією високоякісного інформаційного обслуговування відвідувачів музею можна вважати створення власних серверів та веб-сайтів, до проектування яких мають бути залучені фахівці. Створення веб-сайту дозволяє музеям зменшувати витрати на публікацію своїх матеріалів, відшукувати нові джерела фінансування, а також покращувати імідж установи на міжнародному рівні. Наявність власних сайтів сприятиме координації роботи он-лайнових музеїв, що забезпечить систематизацію інформації і тим самим полегшить пошук потрібних даних.

У роботі досліджується феномен інтерактивності, що ґрунтується на використанні музейними установами комп'ютерних технологій у сфері дизайну, виставкової діяльності, включаючи лазерне і голографічне мистецтво, інтерактивні відеоінсталяції, анімацію, скульптуру. Це дозволяє створювати нові типи музейних експозицій - інтерактивні, що залучають відвідувачів до активного діалогу.

Значну увагу в дослідженні звернено на розкриття феномена штучного тривимірного світу - так званої “віртуальної реальності”, в якій процеси і явища є противагою реальним.

Автор констатує, що ідея “віртуальної реальності”, покладена в основу функціонування музею, породжує принципово нове явище - “віртуальний музей”, в якому реалізовуються всі можливі інноваційні музейні технології. Це дозволяє активізувати інтерес до історичного минулого людства. Реалізація ідеї “віртуального музею” з використанням оригінальних музейних предметів, гравюр, кінодокументів дозволяє створити принципово нову музейну експозицію, яка не лише забезпечує зорове сприйняття пам'яток матеріальної культури, а й супроводжується відповідними звуковими ефектами і навіть уможливлює тактильні відчуття. Інтерактивні експонати доступні для перегляду людьми із захворюваннями органів зору і слуху: замість візуальних елементів в такій експозиції використовуються аудіоелементи, а замість слухових - оптичні ефекти. Особливість віртуального сервера полягає в тому, що на ньому можуть бути представлені тисячі зображень творів мистецтва з максимально докладним текстом.

Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що перспективи подальшого розвитку вітчизняних музеїв пов'язані із зміною методів управління (фінанси, кадри, формування колекцій та експозицій, обслуговування відвідувачів тощо) музейною справою. Така зміна передбачає залучення до процесу управління і контролю за діяльністю музеїв, поряд з державними установами, громадських організацій. Успіх реалізації тих чи інших управлінських методів значною мірою залежатиме від створення ефективної моделі фінансового і матеріально-технічного забезпечення музеїв, що сприятиме якісному обслуговуванню відвідувачів.

На основі отриманих в ході дослідження результатів можна сформулювати такі висновки:

Суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток української держави зумовив необхідність змінити характер і зміст діяльності традиційних музеїв. Назріла потреба у формуванні музею нового типу, який би відповідав вимогам часу. Аналіз історичних, культурних, джерелознавчих матеріалів дозволив дійти висновку, що проблема трансформації музею як соціокультурного інституту в українській історичній науці привертала недостатньо уваги. Це й обумовило необхідність її комплексного міждисциплінарного дослідження.

Музей на різних етапах свого історико-культурного розвитку зазнав еволюції: від зібрання раритетів до соціокультурного інституту. Нові соціокультурні умови спричинили перетворення традиційної моделі музейної установи, характерною ознакою якої була орієнтація на елітарну публіку, на інноваційну, мета якої - звернення до різних верств населення. Основними факторами трансформації музею як соціокультурного інституту є розвиток інформаційно-комунікативних технологій, економічні і політичні зміни в суспільстві.

Здійснений порівняльний аналіз діяльності зарубіжних та вітчизняних музеїв засвідчив, що в зарубіжних музеях трансформаційні процеси були результативнішими внаслідок багатьох політичних та соціально-економічних чинників, зумовлених розвитком науки і техніки та становленням інформаційного суспільства. Натомість трансформація українських музейних установ має свою специфіку, зумовлену, з одного боку, класовим підходом до формування експозицій, однобічності у комплектуванні музейних фондів відповідно до постулатів комуністичної ідеології СРСР та перехідним періодом, становленням ринкової економіки, формуванням нової соціальної структури суспільства незалежної України - з іншого.

Глибока інтеграція сучасного музею в соціум визначає його суспільну та культурну роль в умовах глобалізації. Музейна установа, зберігаючи та популяризуючи пам'ятки матеріальної та духовної культури, здатна запобігати посиленню тенденцій до культурної уніфікації шляхом усвідомлення нацією власної самобутності. Діяльність музею як репрезентанта культурних цінностей спрямована на формування і поширення знань, збереження памяті нації, підвищення рівня знань про минуле і сьогодення. До музейної установи люди приходять у пошуках життєвих цінностей та орієнтирів, духовного здоровя, відчуття спадковості в часі. Музеї допомагають їм долати проблеми, пов'язані з різноманіттям багатокультурного світу, формуючи терпимість, толерантність і уміння цінувати життя.

Залучення позабюджетних коштів фінансування, все активніша співпраця музеїв з фінансовим, промисловим і торгівельним капіталом, суспільними рухами й організаціями - необхідна умова збереження культурно-історичної спадщини, відтворення творчого потенціалу, розвитку культурного життя. Основними формами і методами фінансового забезпечення музейних установ у процесі їх трансформації є: податкова політика уряду; ефективна законодавча база; власна комерційна діяльність; підтримка з боку бізнесових структур (спонсорство, благодійність, патронат); членство (membership); технології налагоджування зв'язків з громадськістю - public relations.

Важливою умовою впровадження інновацій в діяльність музейних установ є використання сучасних інформаційних технологій, що розширюють можливості зберігання, аналізу і демонстрації історико-культурних пам'яток, створення баз даних галузі, а також застосування експертних систем та інших систем штучного інтелекту, що зумовило виникнення феномена “віртуального музею”.

7. Дисертантом визначено, що соціально-економічні зміни в Україні створили передумови для інноваційних перетворень у діяльності вітчизняних музеїв, здійснення яких вимагає удосконалення системи управління, урізноманітнення форм і методів роботи з відвідувачами. Ефективне фінансове та матеріально-технічне забезпечення вітчизняних музеїв можливе за наявності аналітичних центрів з питань музейного маркетингу, менеджменту, порівняльного економічного аналізу, що дозволить розробити механізм залучення інвестицій для реалізації музейних програм, вдосконалити механізми державної підтримки музейної справи для залучення благодійної допомоги, меценатських і спонсорських коштів шляхом податкового, митного та інших видів економічного регулювання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пантелейчук І.В. Музей: від зібрання раритетів до науково-дослідної установи // Питання культурології: Міжвід. зб. наук. ст. - К., 2001. - Вип.17. - С. 71-76.

2. Пантелейчук І.В. Сучасна трансформація музеїв: економічний аспект // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. - К., 2002. - Вип. 3. - С. 112-116.

3. Пантелейчук І.В. Віртуальний музей // Питання культурології: Міжвід. зб. наук. ст. - К., 2002. - Вип.18. - С. 60-64.

4. Пантелейчук І.В. Музейна політика України в контексті трансформаційних процесів // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. - К., 2005. - Вип.6. - С.103-108.

5. Пантелейчук І.В. Проблема становлення музейної політики в Україні // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. / Відп. ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Віпол, 2005. - С. 256-260.

6. Пантелейчук І.В. Сучасний директор музею // Відкриті еволюціонуючи системи: Тези Міжнар.наук.-практ. конф. - Том ІІ. - К.: ВНЗ ВМУРоЛ, 2004. - С. 28-29.

АНОТАЦІЯ

Пантелейчук І.В. Трансформація музею як соціокультурного інституту (ХХ - початок ХХІ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 17.00.01. - теорія та історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв. - Київ, 2006.

В дисертації розглядаються процеси трансформації музею як соціокультурного інституту. Аналізуються наукові праці та джерельна база з досліджуваної проблеми, розглядаються фактори, що зумовлюють трансформацію музею ХХ - початку ХХІ століття, з'ясовуються роль і місце музейних установ в контексті глобалізаційних процесів. Розглянуто трансформаційні процеси у вітчизняних музеях, розкривається вплив ідеологічних, політичних та економічних чинників на розвиток музейної установи в певних соціокультурних умовах. Розкриваються можливості використання новітніх інформаційних технологій в діяльності музею, аналізуються форми і методи фінансового забезпечення процесів трансформації музейних установ, що передбачають удосконалення нормативно-правової бази, оптимізацію кадрової політики.

Ключові слова: музей, соціокультурний інститут, трансформація, музейна політика, музейний менеджмент, музейний маркетинг.

Пантелейчук И.В. Трансформация музея как социокультурного института (ХХ - начало ХХІ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.01. - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию процессов трансформации музея как многофункционального социокультурного института.

В работе рассматриваются проблемы трансформации музея как социокультурного института в контексте социокультурных и глобализационных процессов ХХ - начала ХХІ века.

На основе анализа научных источников исследуются тенденции трансформационных процессов в отечественных музеях, определяются социокультурные предпосылки эффективных изменений.

Прослеживается историческая эволюция музея, раскрывается его сущность и трансформация как социокультурного института. Определяются социальные функции, при этом особое внимание уделяется функции коммуникации.

Отмечается, что изменение социального и культурного контекста функционирования музея повлияло на понимание сущности музея как социокультурного института. Рассматриваются механизмы объединения традиционной и инновационной составных музейной деятельности.

В диссертации впервые осуществлен комплексный анализ развития музея как социокультурного института ХХ - начала ХХІ века, проанализированы объективные и субъективные факторы развития музеев, выделены основные направления научных исследований в области музейного дела.

Установлено, что разрешение поставленных перед музеями задач требует учета политических (изменение политики правительства, внедрение новой организационной структуры для музеев), экономических (изменения в экономике, влияющие на количество или категории потенциальных посетителей и определяют качество музейных услуг), социальных (демографические изменения, влияющие на музейную аудиторию, конкурентная борьба за финансовые ресурсы и посетителей), технологических (усовершенствование стандартов экспонирования музейных коллекций и средств коммуникации, расширение компьютерных систем, соответствующих требованиям посетителей) факторов.

В работе изложены результаты анализа отечественного и зарубежного опыта в организации, планировании и управлении музеями, в частности маркетинговые, инновационные технологии в музейной деятельности, а также раскрыто современное положение музеев Украины и основные тенденции их развития в будущем.

Автор анализирует социальные и культурные условия, влияющие на трансформацию музея как социокультурного института, подчеркивая, что история музеев непосредственно связана с историей социально - культурного развития и зависит от политического и социально - экономического состояния общества.

В диссертации отмечается, что трансформация отечественных музеев в отличие от зарубежных, имеет свою специфику, обусловленную переходным периодом, становлением рыночной экономики, и формирует новую социальную структуру.

Анализируется трансформация отечественного музея, особенности его социокультурного функционирования, а также влияние идеологии и политики на развитие музейного дела. Рассматриваются тенденции развития музеев как социокультурных институтов в условиях переходного периода в контексте социокультурного анализа.

Развитие отечественных музеев, выступающих на современном этапе центрами культурно-духовного возрождения украинского народа, тесно связано с инновационными информационно-комуникационными технологиями, актуализирующими проблемы усовершенствования традиционной системы управления и структуры музея, адекватных требованиям времени, а также создания эффективной нормативно-правовой базы.

Ключевые слова: музей, социокультурный институт, трансформация, музейная политика, музейный менеджмент, музейный маркетинг.

Panteleychuk Iryna V. Transformation of museum as social and cultural institute (20th - the beginning of the 21st ct.). - The manuscript.

Thesis on competing a scientific degree of the candidate of historical sciences by speciality 17.00.01 - Theory and History of Culture.- Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv, 2006.

The transformational processes of museum as social and cultural institute have been regarded. The scientific works and basic sources of the researched problem have been analyzed, the factors which cause the transformation of museum of 20th - the beginning of the 21st ct. have been considered, the role and place of museum institutions have been cleared up within the context of globalization processes. The transformational processes in native museums have been regarded, the influence of ideological, political, and economical factors onto the development of museum institution under certain social and cultural conditions has been traced. The opportunities for the up-to-date information technologies in museum activities have been discovered, forms and methods of financial supplying for museums transformational processes have been analyzed, which presuppose perfection of legal and regulatory base, personnel policy optimization.

...

Подобные документы

  • Історія становлення музеїв України. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом: Центру народознавства "Мамаєва Слобода" та Національного музею Народної архітектури і побуту Пирогово. Особливості їх та перспективи розвитку.

    курсовая работа [55,3 K], добавлен 06.11.2014

  • Формування теоретичних і практичних знаннь про музеєзнавство як сферу знань, необхідну в професійній діяльності. Характер збірок найбільших музеїв світу та України. Практичні навички із створення музею, ведення фондової документації, побудови експозиції.

    методичка [53,3 K], добавлен 13.04.2009

  • Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації.

    реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009

  • Дослідження і характеристика основних етапів розвитку творчої і організаційної діяльності українського художника і поета Н.Х. Онацького. Утворення і розвиток Сумського художнього музею. Значення творчості і діяльності Онацького в художньому житті Сумщини.

    дипломная работа [83,7 K], добавлен 18.04.2011

  • Історія створення музею просто неба в Пирогово, його відмінні риси - театралізовані дійства. Основні експозиції музеїв народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, історії сільського господарства Волині, дитячої творчості в селі Прелесне.

    реферат [27,8 K], добавлен 21.12.2010

  • Дослідження проблеми взаємодії між музеями, з однієї сторони, та суспільством — з іншої. Поняття "музейна комунікація", її види. Перспективи впровадження та використання Інтернет-технологій у сфері музейної комунікації на прикладі музейних установ країни.

    статья [24,2 K], добавлен 17.08.2017

  • Розгляд модернізму як системи художніх цінностей. Аналіз соціально-політичних обставин в Україні на зламі віків. Визначення основних ідейний орієнтацій українського модернізму. Виникнення літературно-мистецьких об'єднань в кінці ХІХ-початку ХХ століття.

    лекция [150,3 K], добавлен 22.09.2010

  • Актуальність дослідження, визначення його об’єкта, предмета, мети, завдання, хронологічні межі та джерельна база. Особливості еволюції сфери гостинності Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.

    автореферат [36,8 K], добавлен 27.04.2009

  • Характеристика і розгляд співпраці громадського діяча Є. Чикаленка з російським істориком Д. Яворницьким. Аналіз їхніх мемуарів, щоденників та листування. Відзначення позитивного впливу обох діячів на розвиток української культури початку XX століття.

    статья [19,0 K], добавлен 14.08.2017

  • Опис загальнодоступних музеїв міста. Аналіз напрямків роботи кожного з них. Склад, експозиційні частини, колекції експонатів. Внутрішнє оформлення внутрішніх приміщень палаців і павільйонів. Доля музея-садиби Рєпіна "Пенати". Галерея сучасного мистецтва.

    презентация [1,6 M], добавлен 19.03.2015

  • Визначення інтересів місцевих жителів до закладів культури та видів мистецтва. Дослідження різноманітності фестивалів у Волинській області, унікальності ідеї карнавалу візуальної майстерності. Суть театрів, концертних організацій та музеїв на території.

    статья [22,1 K], добавлен 19.09.2017

  • Аналіз причин та етапи трансформації протягом століття змісту професії балетмейстера в напрямку образно-пластичної режисури з залученням широкого спектру театральних засобів виразності на базі досвіду світового театру. Сучасний стан і перспективи.

    статья [23,2 K], добавлен 24.11.2017

  • Роль графіки у період ХІХ століття. Творчий розвиток Гюстава Доре. Оцінка вкладу даного автора в книжкову ілюстрацію як особливого художнього жанру: оформлення книг "Гаргантюа й Пантагрюель", "Пустотливі оповідання", "Божественна комедія", Біблія.

    контрольная работа [32,1 K], добавлен 11.11.2014

  • Бібліографічна діяльність, методика анотування; довідкове та інформаційне обслуговування читачів: види, форми, методи. Особливості автоматизованої технології процесів обробки документів. Формування та пропаганда бібліотечно-бібліографічної культури.

    дипломная работа [3,8 M], добавлен 16.05.2011

  • Дослідження форми віконного отвору, віконної рами, елементів декору вікна в інтер’єрі, застосованих матеріалів, кольорової гамми актуальних для будинків Англії в період з ХV по ХХ ст. "Війна стилів" між неоготикою і класицизмом у Вікторіанську епоху.

    курсовая работа [8,1 M], добавлен 24.05.2014

  • Музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади, їх типи та характеристика. Історія виникнення музейної справи. Опис Музею народної архітектури і побуту, Музею трипільської культури, Національного музею авіації, Музею суднобудування і флоту.

    реферат [35,2 K], добавлен 03.12.2011

  • Вивчення субкультур як явища культурної диференціації суспільства. Трансформація суспільства, зміна естетики, етики, ідеології та поведінкової системи. Культурні форми, що створюються дорослими для дітей із метою їх прилучення до досягнень культури.

    статья [22,5 K], добавлен 07.08.2017

  • Характеристика сценічних трансформацій у театральному видовищі ХХ століття. Аналіз театрального образу видовища, що презентується в контексті стилю модерн, авангарду, постмодернізму. Розляд специфіки образного узагальнення сценічних форм видовища.

    статья [24,9 K], добавлен 24.04.2018

  • Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття. Його батьківщина та основні школи. Нове в художній мові авангарду. Модернізм - мистецтво, яке виникло на початку XX століття. Історія українського авангарду, доля мистецтва та видатні діячі.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.02.2009

  • Розвиток українського кіно у 20-х роках ХХ століття. Початок культурної революції. Пропагандистська роль кіно в умовах диктатури пролетаріату. Київська студія екранної майстерності. Досягнення українського кіно. Міжреспубліканське співробітництво.

    реферат [79,8 K], добавлен 26.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.