Г.М. Хоткевич і українська театральна культура кінця ХІХ – початку ХХ століття

Загальний аналіз драматургічного доробку Г.М. Хоткевича засвідчив, що він - драматург перехідної доби і його п'єси тому яскраве свідчення. Традиційність і новаторство, народництво і модерн, вічне і злободенне парадоксальним чином злились воєдино у його п'єсах, відобразивши хитку картину світу, в якому він жив, невизначеність і несталість нових ідей, стилів і напрямків, прагнення до нового і неспроможність розірвати остаточно зв'язок з минулим. Аналіз недрукованих драматичних творів Г.М. Хоткевича значно розширив уявлення про тематичні і естетичні пошуки драматурга, про світоглядні, філософські питання, які він підіймав у своїх ранніх п'єсах, намагаючись віднайти власну відповідь. Він був одним із перших, хто розпочав в українській, зрештою, і в світовій драматургії застосовувати нові методи і прийоми епічного театру, створював драматичні твори на основі масових сцен, поєднаних за принципом монтажу епізодів, вводив до драматичної тканини кінокадри. Втілюючи історичні задуми у драматичній формі, Г.М. Хоткевич поєднував у своїх п'єсах історичний і документальний жанри, точно і детально відтворював картини минулого, і надавав своїм творам сучасного, подекуди гостро політичного, звучання. Одним же з головних надбань драматургії Г.М. Хоткевича були розробки масових сцен. І в цьому поєднались його режисерський досвід і літературний хист. Він, як ніхто інший, зміг відтворити на сцені життя юрби, показати широкі народні маси, змалювати суспільні рухи. П'єси-хроніки, побудовані переважно на масових сценах, до певної міри історичні драми Г.М. Хоткевича стали відображенням ідеї суспільної драми, “драми для народу”, якою переймались його сучасники. Унікальним в українській, і не тільки в українській, драматургії був експеримент побудови драматичного твору на основі обрядового дійства без піклування про сюжет, якими були п'єси гуцульського циклу. Саме гуцульські п'єси уособили в собі тези “театр з народу” і “театр для народу”. І з'явились вони в той час, коли творчість більшості вітчизняних драматургів була орієнтована на загальноєвропейський літературний процес і відмову від старого традиційного театру.

У той час, коли амплітуда драматургічних пошуків митця пролягала від модернізму, через етнографізм до “оновленого” реалізму, то як театральний практик Г.М. Хоткевич неухильно сповідував ідею народного театру і протягом всієї діяльності залишався прибічником реалістичного мистецтва. Маючи непересічні акторські, режисерські здібності, Г.М. Хоткевич не цікавився власними досягненнями, а віддав свій талант на роботу із акторами-аматорами з народних глибин. Гостро критичне ставлення до акторів-ремісників, низько професійного становища більшості українських труп ствердило його у своєму прагненні створити “щиро народний театр”, який би не тільки орієнтувався на широку народну аудиторію, а й залучав безпосередньо до театрального мистецтва простий люд в якості виконавців, співавторів театральної вистави. Оскільки учасники створених ним театральних колективів не тільки не були обізнані з акторською майстерністю чи театральним мистецтвом, а у переважній більшості були неписемні, театр був для них школою, творчістю, а їх керівник був режисером, педагогом, вчителем. Принципи роботи театральних колективів, які впроваджував Г.М. Хоткевич, виводили їх на професійний рівень. Високі вимоги до сценічного мистецтва, наголошення на суспільному значенні театру формували визначальні особливості, створених Г.М. Хоткевичем, народних театрів. І наслідком його театральних починань, які він сам підкреслював в першу чергу, полягають в їх культурно-виховному значенні. В час, коли переважна більшість митців відчайдушно прагнула прилучити український театр до загальноєвропейського театрального процесу, а значить опертого на потужну літературну традицію, Г.М. Хоткевич рухався у зовсім протилежному напрямку, намагаючись повернутись до первинного театру, театру-ритуалу.

Оцінюючи критичну діяльність Г.М. Хоткевича необхідно враховувати не тільки його мистецькі уподобання, а в першу чергу спрямованість практичної діяльності в галузі театру та завдання, які він ставив перед сценічним мистецтвом. Так само, як і інші діячі вітчизняної культури він вважав, що театр має бути осередком культурного і суспільного поступу, а для цього має бути народним в широкому розумінні цього слова, нести зі сцени українське слово. Саме українській ідеї, істинній народності він віддавав пальму першості при розгляді літературних і театральних явищ у своїй критиці та в дослідженнях з історії вітчизняного театру.

Щоб зрозуміти феномен Г.М. Хоткевича, самобутність його театральних починань, потрібно співвідносити їх із його розумінням призначення театру, з ідеєю, яка пронизувала все його життя й багатогранну творчість - “брати у народу, віддавати народу, давати народу”. Розглядати його театральну діяльність необхідно саме з цих позицій, інакше не можна осягнути її сутність.

Г.М. Хоткевич не тільки прагнув нести освіту, культуру і саме національну культуру в широкі народні маси, а й показати спільноті природні таланти, які криються в глибинах народу. Служіння цій ідеї, яке підсвідомо почалось ще в дитинстві з роками стало невід'ємною часткою життя, врешті решт особистості. Водночас постійне декларування Г.М. Хоткевичем даної тези і наголошення на правдивості, народності в критичних оцінках мистецьких явищ спричиняє часом вузьке, спрощене розуміння і оцінку театральної спадщини митця (зокрема драматургії) і зумовлює її розглядання лише в межах народницької теорії та побутово-етнографічного театру. Дійсно, театральна практика митця була чітко орієнтована на роботу з аматорами з народного середовища і визначальні засади діяльності, створених ним театральних колективів, ґрунтувались на ідеях народництва. Проте, мистецькі і теоретичні пошуки Г.М. Хоткевича не обмежувались тільки ідею “щиро народного театру”. Говорячи про народні витоки походження театру і пріоритети національного в літературі, мистецтві, він виступає за оновлення літератури, зокрема драматургії, та професіоналізацію театру. Такі висновки стали можливими після аналізу всієї театральної діяльності Г.М. Хоткевича, його мистецьких, естетичних та суспільних поглядів.

Список опублікованих праць

1. Партола Я.В. Гнат Хоткевич драматург / Я.В. Партола // Культура України: Зб. наук. пр. / Харківська державна академія культури. Х., 1997. Вип. 4. С. 93-100.

2. Партола Я.В. Жанрово-стильові особливості драматургії Гната Хоткевича / Я.В. Партола // Дивосвіт Гната Хоткевича. Аспекти творчої діяльності. Х., 1998. С. 83-90.

3. Партола Я.В. Робітничий театр Гната Хоткевича і Харківський Народний дім (за матеріалами Харківського архіву) / Я.В. Партола // Культура України: Зб. наук. пр. / Харківська державна академія культури. Х., 1999. Вип. 5: Мистецтвознавство. С. 54-62.

4. Партола Я.В. Гнат Хоткевич театральний критик / Я.В. Партола // Критика. Драматургия. Театр: Из докладов, представленных на 1-4 Чтениях молодых ученых памяти Л.Я. Лифшица. Х. ХДПУ., 1999. С. 54-62.

5. Партола Я.В. Модель “народного театру” Гната Хоткевича / Я.В. Партола // Народна творчість та етнографія. 2001. №3. С. 84-92.

6. Партола Я.В. Гнат Хоткевич і Лесь Курбас: традиція і новаторство, аматорство і професіоналізм / Я.В. Партола // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали конференції молодих науковців. Х.: ХДАК, 2003. С. 114.

Анотація

Партола Я.В. Г.М. Хоткевич і українська театральна культура кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2003.

Дисертацію присвячено театральній діяльності одного з активних учасників літературно-мистецького процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття Гната Мартиновича Хоткевича (літературний та сценічний псевдонім - Гнат Галайда). Його театральна спадщина багата й різнобарвна: він виступає як актор, режисер, організатор театральної справи, драматург, критик та історик театру. В дисертації вперше проаналізовано рукописні драматичні твори митця. Як практик театру Г.М. Хоткевич був організатором двох унікальних колективів - першого в Україні Робітничого театру (1903-1905) в Харкові та першого Гуцульського театру (1909 - 1912) в Галичині. Діяльність колективів під його керівництвом розглядається як відображення ідеї цілого покоління митців про створення “народного театру”. Вперше знайшла свою оцінку критична діяльність Г.М. Хоткевича і досліджені його наукові роботи з історії театру.

Дисертація є першою спробою комплексного дослідження різних складових театральної спадщини митця як цілісного явища. На основі аналізу театральної діяльності Г.М. Хоткевича з урахуванням художніх, філософсько-естетичних пошуків доби визначено його концепцію театру, яка є відображенням певного типу художньої культури України межі ХІХ-ХХ ст.

Ключові слова: драматургія, театр, театральна критика, народний театр, театральна культура.

Аннотация

Партола Я.В. Г.М. Хоткевич и украинская театральная культура конца ХІХ - начала ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры. - Харьков, 2003.

Диссертация посвящена театральной деятельности Г.М. Хоткевича (литературный и сценический псевдоним - Гнат Галайда) - ученого, писателя, музыканта, инженера, общественного деятеля. Его театральное наследие богато и разнообразно: он выступает как актер, режиссер, организатор театрального дела, драматург, историк и театральный критик. Драматургия Г.М. Хоткевича, которая насчитывает более 30 пьес, инсценировки, переделки и переводы - явление оригинальное и самобытное. Неравноценные по своему художественному уровню драматические произведения Г.М. Хоткевича в определенной степени стали отображением тех эстетических и мировоззренческих сдвигов, творческих поисков, которые наблюдались в украинском искусстве на рубеже ХІХ-ХХ веков. В процессе исследования драматургического наследия Г.М. Хоткевича найден и обобщен значительный фактологический материал, неизвестный ранее, уточнены даты и обстоятельства написания драматических произведений, подана их оценка критикой и современниками. Впервые проанализированы рукописные пьесы драматурга, которые опровергают представление о ней как о бытово-этнографической и являются свидетельством того, что круг его творческих экспериментов намного шире установившихся рамок и охватывал новейшие художественные течения того времени, когда он творил. Собранные и систематизированные, разрозненные по различным источникам сведения о сценической истории драматических произведений Г.М. Хоткевича, свидетельствуют, что его пьесы вызывали интерес широких театральных кругов от энтузиастов аматорского движения до известнейших украинских и российских деятелей театра.

Как практик театра Г.М. Хоткевич был создателем двух уникальных коллективов - первого в Украине Рабочего театра (1903-1905) в Харькове и первого Гуцульского театра (1909-1912) в Галичине. Исследование театральной практики Г.М. Хоткевича позволило раскрыть основы и принципы, которые выдвигал художник к театральному искусству в целом и, которые легли в основу его собственной модели “истинно народного театра”. Деятельность коллективов под его руководством рассматривается как отображение идеи целого поколения деятелей искусства о создании “народного театра”. Г.М. Хоткевич сделал существенный вклад в развитие украинского театроведения. Он выступал с критическими статьями в периодических изданиях, рассматривая проблемы драматургии, режиссуры, актерского искусства и общего состояния украинского театра, оставив нам свидетельство очевидца становления “новой украинской драмы” и театра. Г.М. Хоткевич точно и доказательно указывал на недостатки и неточности, свойственные новым произведениям, определял болезни украинского театра, украинского артиста. В его критике артист-художник зачастую преобладал над аналитиком, но именно в этом и состоит ее своеобразие и привлекательность. Он был одним из первых в отечественной науке, кто проводил отдельные театроведческие исследования, занимался изучением истории театра. Хотя его театроведческое наследие количественно не очень велико, оно не утратило своей научной, исторической и познавательной ценности и в наши дни.

На основе всестороннего анализа театрального наследия Г.М. Хоткевича, его взглядов на цели, задачи и назначение театрального искусства, с учетом художественных, философско-эстетических исканий эпохи сформулирована его театральная концепция, которая является отображением определенного типа художественной культуры Украины рубежа ХІХ-ХХ ст. Театр как способ просвещения, и просвещения именно на национальной почве, “театр из народа” и “театр для народа”- главные тезисы его концепции театра.

Ключевые слова: драматургия, театр, театральная критика, народный театр, театральная культура.

Annotation

Partola Y.V. Hnat Hotkevych and Ukrainian Theatrical Culture of Late 19 - Early 20 Century. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in Art Sciences by specialty 17.00.01 - Theory and History of Culture. - Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2003.

This dissertation is devoted to theatrical activities of Hnat Hotkevych (literature and stage pseudonym - Hnat Halaida), who was a scientist, writer, musician, engineer and public figure. His interests in the field of theatre were wide and various: he worked as an actor, director, creator of theatre collectives, play writer, theatre critic and historian. Dramatic plays of H. Hotkevych include more than 30 plays, dramatizations, remakes and translations, making up a special and distinctive phenomenon. The dissertation is the first work to analyse dramatical pieces by H. Hotkevych that appeared only as hand-written versions, and to recreate the history of their stage productions. As a theatre practices H. Hotkevych was a creator of two unique dramatic groups the Worker's Theatre in Kharkiv (1903-1905) and the Hutsul Theatre (1909-1912) in Halitchyna, which were the first in Ukraine, respectively. Activities of the theatrical collectives directed by H. Hotkevych can be regarded as a reflection of the idea of the whole generation of artists about the creation of a “really people's theatre”. Hotkevych's activity as a critic has been evaluated from the standpoint of the drama study, and his scientific works on the theatre history have been analysed for the first time. Based on analysing the theatrical heritage of H. Hotkevych in its entity with allowance for the tendencies in art, philosophy and aesthetics, his theatrical concept has been formulated, which is a reflection of a certain kind of the Ukrainian artistic culture at the turn of the 19-20 century.

Key words: drama play, theatre, theatre critic, public theatre, and theatre culture.

Размещено на Allbest.ru