Малярство і графіка Галичини періоду романтизму: жанрова структура і художньо-стильові особливості

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

Спеціальність 17.00.05 - Образотворче мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Малярство і графіка галичини періоду романтизму: жанрова структура і художньо-стильові особливості

Король Софія Іванівна

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі мистецтвознавства

Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник:доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент АМУ,

завідувач відділу мистецтвознавства

Інституту народознавства НАНУ

ОВСІЙЧУК Володимир Антонович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

професор кафедри історії і теорії мистецтва

Харківської державної академії

дизайну і мистецтв

СОКОЛЮК Людмила Данилівна

кандидат мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Національного музею у Львові

імені Андрея Шептицького

СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР Олеся Ігорівна

Захист відбудеться ”12” жовтня 2007 р. о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради

Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79011, м.Львів, вул. В.Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв (79011, м.Львів, вул. В.Кубійовича, 38).

Автореферат розіслано ”14” серпня 2007 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства КУСЬКО Г.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В історії багатьох європейських національних художніх культур період романтизму постає як надзвичайно важливий етап їх розвитку і самореалізації. Передумовами виникнення романтизму стали глибинні соціальні зміни та гострі конфлікти епохи. Він ознаменувався багатогранними духовними пошуками, які були покликані розв'язувати складні філософсько-світоглядні проблеми. Завдяки масштабності свого проникнення у різні сфери суспільного і культурного життя, романтизм протягом кількох десятиліть визначав найважливіші риси художньої еволюції. Оригінальність і новизна художнього мислення епохи романтизму сприяли тому, що мистецтво не лише в ХІХ, але і впродовж ХХ ст. відчувало його глибокі творчі імпульси.

Актуальність дослідження. Питання характеристики й оцінки української мистецької спадщини періоду романтизму сьогодні постає особливо актуальним, оскільки у той час відбувалися важливі процеси національного відродження та формування модерної нації. Під таким кутом зору здобутки художньої творчості першої половини ХІХ ст. стають виразниками світоглядних, ідеологічних та духовних змін у тогочасному житті українського суспільства.

Актуальність дослідження українського мистецтва періоду романтизму викликана загальними тенденціями сучасного мистецтвознавства, яке вважає першочерговими завданнями аналіз іманентного розвитку романтизму, посилення наголосу на художніх особливостях цього феномену, викладу оціночної характеристики його жанрової структури. Такий підхід знайшов відображення у мистецтвознавчих працях зарубіжних вчених: К.Кларка (1973), В.Воґана (2003, 3-тє вид.), Л.Айтнера (2005 (за вид. 1955).

Свого часу у працях українських дослідників (Д.Антонович, М.Голубець, І.Крип'якевич, Т.Комаринець, В.Рубан, Т.Бовсунівська) уже частково порушувалася проблема осмислення української романтичної культури. На сьогодні започатковано перспективний науковий підхід у мистецтвознавстві (В.Овсійчук, 2001). Відтак назріла необхідність всестороннього дослідження цього феномена художньої творчості як на рівні аналізу одиничних фактів, так і на рівні теоретичних узагальнень.

У цьому контексті важливим стає комплексний аналіз малярства і графіки Галичини періоду романтизму як інтегральної частини історії українського мистецтва. Ми виділили для свого дослідження цей регіон, оскільки він чітко локалізується, його мистецтво володіє характерними типологічними рисами та динамікою розвитку, всередині якого відбувалися синхронні для різних жанрів процеси ідейно-образної еволюції. Факти свідчать, що у період романтизму саме малярство і графіка ввібрали в себе головні тенденції часу та стали виразниками етапних перемін у сфері художньої творчості, тому актуальності набуває теоретичне обґрунтування видової специфіки мистецтва регіону. Також у питаннях дослідження особливостей жанрової диференціації малярства і графіки частіше звертали увагу на відмінності у предметі зображення, тоді як вплив ідей романтизму актуалізував інший ракурс розгляду проблеми - ціннісний.

З огляду на викладені вище обставини, ми сформулювали мету дослідження: на прикладі аналізу домінантних явищ і тенденцій мистецтва виявити специфіку розвитку малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. та охарактеризувати їх художньо-стильові особливості в контексті романтичної художньої системи.

Сформульована мета дослідження зумовила необхідність виконати такі завдання:

з'ясувати основні теоретичні засади та історичні особливості виникнення і розвитку романтизму як загальноєвропейського ідейного і творчого напряму;

систематизувати наявний корпус творів малярства і графіки в образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. за жанровою ознакою та обґрунтувати таку систематизацію скерованістю художнього пізнання романтичної епохи;

на прикладі творчості художників-портретистів Галичини першої половини ХІХ ст. охарактеризувати динаміку змін формотворчих засад та естетичних критеріїв у підході до створення образу людини;

простежити основні етапи формування і розвитку краєвиду та охарактеризувати його художні особливості в контексті прояву у ньому ідеалістичного та реалістичного методу створення образу природи;

висвітлити процес зародження побутового жанру в образотворчому мистецтві Галичини першої третини ХІХ ст.;

проаналізувати тенденції розвитку сюжетних композицій другої третини ХІХ ст., наголосивши на їхніх основних мотивах та засобах виразності;

виділити найважливіші світоглядні та естетичні особливості образотворчого мистецтва Галичини першої половини ХІХ ст., синхронізувавши їх із провідними тенденціями європейського мистецтва періоду романтизму. малярство галичина образотворчий романтизм

Предметом дослідження є процес змін в ідейно-естетичній та художньо-образній площинах малярства і графіки Галичини романтичної епохи.

Об'єктом дослідження визначено живописні та графічні (літографія, рисунок, акварель) твори, які постали в Галичині у першій половині ХІХ ст. та в яких найвиразніше проявилася романтична концепція художнього образу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХІХ ст. - період, коли в мистецтві Галичини проявилися романтичні тенденції. За умовні межові точки цього періоду взято дві історичні події: приєднання Галичини як адміністративно-територіальної одиниці до складу Австрійської монархії (1772 р.) та революційна „Весна народів” 1848 р. Для повнішого висвітлення теми до процесу роботи було залучено окремі явища художньої творчості з третьої чверті ХІХ ст.

Територіальні межі охоплюють східні терени Галичини (в основному земель колишнього Руського воєводства Речі Посполитої) як окремої територіально-адміністративної одиниці імперії Габсбургів (1772-1918) з центром у Львові.

Методологічною основою дисертації став принцип системності та історизму. Предмет і завдання дослідження зумовили застосування як мистецтвознавчого аналізу емпіричних художніх явищ та фактів, а також їх порівняння та синтезу, так і узагальнюючого історико-художнього методу, який передбачає культурологічне та естетико-філософське опрацювання матеріалу.

Дослідження є складовою завдань наукової теми: „Етнічна природа мистецьких процесів в Україні (тенденції та прояви)” (шифр теми 3-3-4-20), що виконується у відділі мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України за постановою бюро Відділення мови і мистецтвознавства НАН України № 2 від 26.02.2004 року.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній:

здійснено комплексне дослідження станкових творів малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст.;

доведено, що панівним ідейно-естетичним стимулом розвитку художньої творчості в Галичині у зазначений період став романтизм;

вперше впливом ідей романтизму обґрунтовано жанрову диференціацію і надання переваги окремим жанрам;

простежено паралельність та підкреслено ціннісні аспекти еволюційних змін у межах трьох провідних жанрів: портрету, краєвиду та побутового жанру;

здійснено комплексний аналіз творчості М.Яблонського, А.Райхана, А.Лянґе, І.-П.Лучинського, Б.-З.Стенчинського та О.Рачинського - ключових постатей процесу формування романтичної образності у мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст.;

вперше розглянуто творчість Ю.Ґлоґовського та К.-В.Кєлісінського у контексті формування побутового жанру;

залучено у науковий обіг низку непублікованих та недосліджених творів малярства і графіки (І.-П.Лучинського, О.Рачинського, Б.-З.Стенчинського);

поточнено атрибуцію та датування творів К.-В.Кєлісінського зі збірки Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника та картин К.Устияновича („Бойківська пара” та „Шевченко на засланні”) із Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосувати її результати для подальшого дослідження українського мистецтва ХІХ ст. з метою виявлення подібних тенденцій у загальнонаціональному контексті. Основні висновки та окремі теоретичні положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів нового видання історії українського мистецтва, укладанні підручників та розробці лекційних курсів з історії українського мистецтва ХІХ ст. Вони допоможуть музейним працівникам у процесі осмислення та подачі експозиційного матеріалу, що торкається історії мистецтва періоду романтизму.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу мистецтвознавства (протокол № 2 від 30.01.07). Результати дисертації апробовано в доповіді „Поетика мотиву в романтичному краєвиді Галичини” на науково-теоретичній конференції „Дизайн та естетичні пріоритети сучасного виробництва в Україні: практичний аспект” (Львів, травень, 2005); у доповіді „Еволюція романтичного краєвиду в літографії Галичини першої половини ХІХ ст.” на 43-й науково-творчій конференції професорсько-викладацького складу Львівської академії мистецтв (травень, 2004) та в доповіді „Життя і творчість М.Яблонського (1801-1876) на 1-й конференції „Європейське мистецтво ХV - ХХ ст.” у музеї „Дрогобиччина” (м.Дрогобич, травень, 1999). Основні положення дисертації апробовано у шести публікаціях у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації зумовлена комплексом проблем дослідження і поставленими завданнями. Дисертація (182 сторінки основного тексту) складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (255 позицій) та додатка із 141 ілюстрацією.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і головні завдання роботи, вказано предмет та об'єкт дослідження, його хронологічні і територіальні межі, визначено новизну та практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія, джерела та методика дослідження” висвітлено історіографію проблеми, визначено джерельну базу та описано методику дослідження.

Наукове вивчення малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. розпочалося ще у публікаціях тогочасних періодичних видань. У статтях Щ.Моравського (1847, 1850), Г.Шмідта (1853), К.Шлегеля (1856), В.Поля (1839), С.Ґощинського (1842), М.Яблонського (1847), М.Ґрабовського (1840, 1849), А.Ґорчинського (1853), Й.-І.Крашевського (1856) розглядося творчість художників, критично оцінювалося перші художні виставки, аналізувалося окремі теоретичні аспекти мистецтва з точки зору романтичної естетики.

Вивченню галицького мистецького осередку першої половини ХІХ ст. присвячена низка монографій кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Я.Болоз-Антонєвича (1894), І.Крип'якевича (1921), Д.Антоновича (1923), М.Голубця (1924; 1926; 1936), С.Заревича (1925), Ф.Копери (1929), В.Гусарського (1931-32), В.Козіцького (1937), Є.Ґюттлєра (1937), Є.Мицєльського (1939). У дослідженнях К.Студинського (1916), І.Франка (1920), М.Возняка (1924) з'ясовувалися проблеми світоглядного та соціально-історичного контексту розвитку української культури Галичини першої половини ХІХ ст.

Аналізуючи видову специфіку образотворчого мистецтва Галичини у першій половині ХІХ ст. (малярство - В.Островський, І.Катрушенко, Я.Нановський; графіка - М.Батіг), автори „Історії українського мистецтва” (1969 р.) в першу чергу наголошували на реалістичних тенденціях мистецтва та, в силу різних причин, радше, сформулювали низку важливих питань, аніж дали на них вичерпну відповідь. Окремі аспекти цієї проблеми розглядали Ю.Турченко (1964), Д.Степовик (1982), А.Жаборюк (1983), А.В'юник (1994), В.Рубан (1984, 2005).

У монографії В.Овсійчука „Класицизм і романтизм в українському мистецтві” (2001) вперше в українській науці розглянуто мистецтво першої половини ХІХ ст. у тісному зв'язку з духовним, культурним, політичним та суспільним життям нації. Перевагою дослідження є розуміння пороговості художнього періоду класицизму-романтизму, часової єдності та спільності творчої проблематики цих двох напрямів, на розв'язання якої у них однак були різні погляди. Актуальність такого підходу підтверджується методологічними засадами праць зарубіжних вчених: О.Рауха та А.Реземан (2001), В.Раздольської (2005).

Історичні аспекти розвитку малярства і графіки європейського романтизму та проблему побутування окремих іконографічних мотивів розглянуто у працях Л.Айтнера (2005), М.Порембського (1967), О.Кожиної (1969), Є.Сєнкевича (1970), К.Кларка (1973), Т.Добровольського (1975), Я.Бялостоцького (1977), Д.Сараб'янова (1980), М.Варкочевської (1984), Ф.Клодона та ін. (1997), О.Рауха та А.Реземан (2001), В.Воґана (2003), М.Дмітрієвої (2004), В.Раздольської (2005).

З'ясуванню проблем естетики і поетики романтизму присвячені монографії В.Ванслова (1966), Н.Берковського (1969), К.Хорвата (1973), О.Михайлова (1980), Д.Наливайка (1981), В.Турчина (1981), В.Жирмунського (1996 (за вид. 1914), Т.Комаринця (1983; 1999), Т.Бовсунівської (1998), Д.Чижевського (2003 (за вид. 1956, 1999). Праці М.Опалека (1958), К.Поклевської (1976), М.Доманського (1985), В.Гориня (1987) аналізують естетичні виміри та окремі види мистецтва Галичини періоду романтизму.

Незважаючи на те, що проблемі дослідження окремих жанрів романтичного мистецтва присвячено чимало наукових праць, у них не розглядається докладніше питання ціннісної характеристики жанрової диференціації.

Основні тенденції розвитку романтичного портрету, краєвиду та побутового жанру різних національних шкіл вивчалися у роботах Н.Калітіної (1985), В.Турчина (1981), В.Рубан (1984), О.Федорова-Давидова (1986), В.Пилипенко (1985), К.Дьоготь (1989), Т.Коваленської (1983), Н.Гончарової (1987), С.Ґрабнер (2003), К.Рушеля (1976). Проблемі генези та особливостям розвитку цих жанрів в мистецтві Галичини присвячені праці М.Вуйцяка (1959), В.Овсійчука (1967), П.Жолтовського (1978), П.Білецького (1981), М.Левицької (2003), П.Краковського (1977), Г.Дергачової (1994), О.Мельбеховської-Люти (1997), Д.Крвавича і Г.Стельмащук (1988), О.Блаховського (2002).

До джерельних матеріалів, використаних у дисертації, належать опрацьовані нами збірки малярства і графіки: Львівської галереї мистецтв, Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові, Львівського історичного музею та Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника; а також збірки музеїв Польщі: Національного музею та Національного Інституту ім.Оссолінських у Вроцлаві, Історичного музею в м.Сянок та Люблінського художнього музею.

Системний підхід до дослідження зумовив використання як загальних теоретико-методологічних напрацювань (М.Кагана), так і спеціальних методичних розробок у сфері вивчення практики романтичної художньої творчості (Л.Айтнера, Я.Бялостоцького, М.Попженцької, М.Варкочевської). У категорії спеціальних наукових знань, застосованих нами для інтерпретації творів мистецтва, належить відзначити дослідження Б.Раушенбаха, присвячене закономірностям перспективної побудови і візуального сприйняття картини.

У другому розділі „Жанри малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. в контексті історико-теоретичних проблем романтизму” викладено основні історичні етапи розвитку європейського романтизму, сформульовано його окремі теоретичні проблеми та встановлено їх зв'язки із провідними жанрами малярства і графіки Галичини романтичної епохи.

2.1. Історичні етапи та філософсько-теоретичні аспекти розвитку європейського романтизму. Масштабність і новаторство романтизму переконливо виявляються у зіставленні з класицизмом. Механістичним уявленням класицизму, які піддаються раціональному пізнанню і логічному осмисленню романтики протиставили неоплатонічне органічне і цілісне сприйняття світу. Його конечність і об'єктивність заперечили ідеєю безкінечності і суб'єктивності. Ці особливості романтичного світогляду знайшли відображення у площині художньої творчості. Принцип наслідування (зовнішнього) замінили принципом співпереживання і вираження (внутрішнього). На відміну від просвітительського раціоналістичного та дискурсивного мислення тепер уява, фантазія та символічне художнє мислення стали засобами романтичної виразності. І хоча романтизм не створив цілісної стильової програми, однак очевидним є те, що „як би він не стикався з візуальним мистецтвом - він викликав у ньому глибокі зображальні зміни” (В.Воґан, 2003).

2.2. Формування системи жанрів у малярстві і графіці Галичини першої половини ХІХ ст. як відображення ціннісно-естетичних критеріїв романтизму. Жанровому „догматизму” і вибірковій орієнтації творчості класицизму романтизм протиставив оціночний аспект художнього пізнання життя. Сплеск портрету в період романтизму був зумовлений появою нової концепції особистості: вільної, індивідуально неповторної, емоційно вразливої. Активний розвиток романтичного краєвиду постав або як наслідок проекції настрою художника на природу, або ж як особистісне переживання її картин. Змістом романтичної побутової картини стала сфера людської життєдіяльності, той зовнішній світ, на який була спрямована рефлексія романтика, з яким він боровся, який він пізнавав, перетворював чи висміював.

Художня культура Галичини першої половини ХІХ ст. формувалася в атмосфері загальноєвропейського інтелектуального зрушення епохи романтизму. Серед вартостей, які виробилися в романтичному мистецтві Галичини, виділяються демократичні та гуманістичні тенденції, прагнення викласти безпосередній погляд на життя, відчуття історичності часу і виразні патріотичні мотиви. У стильовому та ідейному вимірах це мистецтво має низку спільних рис із німецько-австрійським бідермаєром: в інтимному характері художніх образів, жанризації портретних образів, у зацікавленні сценами народного життя, а також у характерному гуморі та іронії, присутніх у творах галицьких романтиків.

У третьому розділі „Портрет: проблема співвідношення загального й індивідуального” визначено основні етапи розвитку портретного жанру та характер прояву в ньому романтичних тенденцій.

3.1. Синтез традицій і новацій у портреті зламу ХVІІІ - ХІХ ст. Зародження романтичних тенденцій фіксується уже в діяльності Остапа Білявського (1740-1804) та Луки Долинського (1745-1824) - художників, які ще тісно пов'язані зі старою концепцією образу людини.

Портрети О.Білявського, попри його академічну освіту, здобуту в Римі, відображають ціннісні орієнтації та художні модулі репрезентативного цехового портрету. Багато в чому образ людини у творах О.Білявського залишається знаковим, потрактованим символічно. Однак тонкі емоційні спостереження і зафіксовані елементи психологічного виразу розкривають у ньому уважного дослідника людської натури. Вихід за межі традиційної для О.Білявського іконографії портрету, з його контурним окресленням чіткої форми, лінійно-ритмічною композицією, використанням локальних площин кольору, здійснено в зображенні Й.Урмені (ЛГМ). Тут художник досягає не лише правдоподібності, але й створює виразно психологічний образ.

У портретах Л.Долинського більше проявився вплив стилю рококо та класицизму. Створюючи урочисті і піднесені образи, Л.Долинський звертає увагу на індивідуальні риси моделі та її внутрішній духовний світ. Художник зберігає атрибутику та елементи типової композиції репрезентативного портрета (портрети єпископа П.Білянського та митрополита Л.Шептицького обидва - НМЛ), але в експресивній манері трактування облич портретованих виявляється тенденція до змалювання не узагальненого, а конкретно індивідуального образу (портрети М.Примовича та М.Гарасевича (обидва - НМЛ). Поява в доробку художника портрету князя Льва Даниловича (НМЛ) засвідчила рух до відшукання національної ідентичності українців, зафіксувала проникнення історичної самосвідомості у сферу художньої творчості та стала одним із перших проявів романтизму в живописі Галичини початку ХІХ ст.

3.2. Натуралістична конкретність образу як наслідок зростання індивідуалізації. Тяжіння до натурності та змалювання індивідуалізованого портретного зображення прослідковується у творчості художників, прибулих до Львова на початку ХІХ ст.: Йозефа Пічмана (1758-1834), Йозефа Райхана (1762-1822) та Карла Швайкарта (1772-1855). Їх діяльність відображає перехідний стан як самого портрету як жанру образотворчого мистецтва, так і образу людини. Проникаючи в атмосферу галицького середовища, засвоєна в західноєвропейських академіях згаданими художниками концепція образу людини зазнавала змін і перетворень. Так, монументально-репрезентативна манера класицистичного портрету редукується до більш камерного та інтимного характеру, а натуралістична конкретність художнього образу заступає колишнє абстрактне узагальнення. Разом із тим уже в творчості цих трьох художників з'являються виразні романтичні тенденції, як у „Портреті К.Липинського в дитинстві” Й.Райхана (ЛГМ) чи в „Портреті Фр.Дейми” К.Швайкарта (ЛІМ).

3.3. Академічна та демократична тенденції розвитку романтичного портрету. Творча спадщина Алойзи Райхана (1807-1860) та Мартина Яблонського (1801-1876) стала найвищим досягненням портретного малярства Галичини періоду романтизму як щодо стилістичного та іконографічного розпрацювання жанру, так і щодо втілення в їхніх образах романтичної концепції людини.

Світоглядна і творча позиція А.Райхана формувалась у провідних академічних художніх центрах Західної Європи: у Відні, Римі та Парижі. Це знайшло прямий відбиток у його портретних образах, живописна структура яких характеризується стійкістю геометричної композиції, контурною пластичністю форми, виваженою кольоровою гамою, яка моделюється в рамках червоного, чорного, білого, зеленого, коричневого та зрідка синього кольорів.

Уже ранні портрети А.Райхана (1830-ті рр.) поряд із проявленими рисами академічної школи засвідчили схильність художника до створення емоційно-настроєвих інтимних портретів, що наслідують живописну манеру одного з кращих австрійських живописців романтичної епохи - Фр. фон Амерлінґа (1803-1887). Зрілі і, особливо, пізні портрети митця розкривають його здатність до серйозних психологічних студій людської натури, утверджують у ньому прихильника класицистичного пластичного ідеалу з яскравими елементами емоційного загострення та романтичної рефлексійності. Романтична лінія портрета знайшла своє вираження в піднесених і хвилюючих масштабних чоловічих образах, в яких змальовано представників інтелігенції, громадських, культурних та наукових діячів: О.Тіца, Й.Ґ.Павліковського, А.Бельовського, Й.Дідушицького, Д.Зубрицького та інших.

Образ жінки набув у творчості А.Райхана характеру концептуальної цілості, в якій простежуються дві типологічні групи: портрети юних панн, в яких домінує лірично-інтимна настроєвість („Портрет Г.Матцель”, ЛГМ) та зображення шляхетних дружин, у чиїх образах відчутно зросли психологічні акценти („Портрет Л.Дунін-Борковської”, „Портрет Нікоровичевої”, обидва - НМВ), іноді з активним наголосом на суспільній ролі жінки („Портрет А.Ашперґерівни”, НМК).

Іншу малярську традицію репрезентує Мартин Яблонський. Його творча постава сформувалася на основі поєднання засад українського цехового живопису з уважним дослідницьким опрацюванням натури. Прагнення передати реальні враження від життя, відтворити внутрішній світ сучасника виявляє себе в портретах художника 1830-40-х рр. Вибір натури і спосіб її трактування відображає демократичні погляди М.Яблонського як на суспільні процеси, так і на манеру портретування („Дівчина зі сніданком на підносі”, ЛГМ). Важливим моментом для художника є духовна близькість між моделлю і митцем („Портрет Я.Х.Бонча-Павульського”, ЛІМ; „Портрет Шмідта”, НМЛ; „Портрет сина Леона”, ЛГМ), що є одним із засадничих принципів романтичного портрета. У творчості М.Яблонського знайшли прояв і малярські ретроспекції, зокрема, у використанні художніх прийомів „рембрандтівського” способу трактування людини („Портрет Наталії Тепи”, НМВ).

У четвертому розділі „Натурність краєвиду: відкриття природи як самостійного художнього образу” розглянуто проблему зародження й активного розвитку в епоху романтизму жанру краєвиду, окреслено основні тенденції його художньо-стилістичної та ідейної еволюції.

4.1. Традиція ведути у міських топографічних краєвидах. Першими художніми творами, в яких проявилася тенденція до змалювання реального середовища стали міські краєвиди - ведути. Їх основною функцією став пізнавально-інформативний аспект. Серед найважливіших художніх вартостей ведути виділяються точність спостереження, ретельність виконання і неухильне наслідування натури, розповідальність мотиву (акварель „Вид на собор Св.Юра” Т.Чишковського, літографія “Вид Львова з південно-західного боку” О.Тіца, обидві - ЛНБ). Поява ведути в образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. стала виявом романтичної ідеї захоплення людською творчістю, здатністю співпереживати, перетворювати і впорядковувати видимий світ. Як засіб художньої виразності, ведута приймала деяку умовність трактування образів, але не узгоджувалась із фантастичним розумінням природніх і архітектурних мотивів. У процесі еволюції ведута пройшла шлях від умовно-символічного способу передачі зображення до реалістично конкретизованого відтворення натурного мотиву.

4.2. Від класичного краєвиду до натурних студій. Творча діяльність Антона Лянґе (1774(9)-1842) посприяла проникненню в галицьке художнє середовище концепції класичного західноєвропейського ідеалістичного пейзажу. Його першим творчим завданням на теренах Галичини стала підготовка рисунків і літографій до альбому „Збірка найгарніших і найцікавіших околиць Галичини” (1823 р.). У ньому художник змістив акценти з умоглядного споглядання та наслідування природи в ідеальних формах на емоційне проникнення її реальними картинами. Для підкреслення емоційної виразності пейзажних мотивів А.Лянґе поєднав правдиве відтворення спостережених реальних форм із тяжінням до ідеалізації, навіть, героїзації мотивів („Замок в Олеську”). Індивідуальна манера художника та його спосіб створення образу природи, продемонстровані в серії літографій, визначили дальший розвиток краєвиду в Галичині.

Відкриття поетики натурних зображень у графічній спадщині художника вплинуло на іконографію та характер його живописних пейзажів. У 1830-х рр. А.Лянґе створив низку краєвидів, в яких виразно передано реалістичне бачення природи („Гірський краєвид”, НІО). Але наприкінці 1830-х - на початку 1840-х рр. художник знову звернувся до концепції ідеального пейзажу, забарвленого містичним почуттям („Гірський краєвид з руїнами”, ЛГМ).

4.3. Становлення національного краєвиду. Для учня А.Лянґе - Івана-Петра Лучинського (1816-1856) ідеалістична концепція пейзажу стала лише відправною точкою, з якої художник розпочав своє творче дослідження природи. Присутнє в живописних творах художника тяжіння до розбудови планів, до світлової і тональної перспективи ще пов'язані з концепцією класичного ідеального пейзажу. Однак характер образів І.-П.Лучинського складався, радше, квазіідеалістичний, оскільки його кінцевою метою було створення реальних, а не ідеальних картин природи. У малярській структурі його образів домінують зелений, коричневий і голубий кольори. Своєрідним новаторством виглядає у цих картинах роль світла, за допомогою якого митець прагне вияскравити палітру та досягти виразного і цілісного художнього образу.

Графічні твори І.-П.Лучинського початкують у традиції романтичного контурного рисунка. Детальні ескізи олівцем різноманітних рослин і дерев забезпечили правдивість та переконливість пленерних рисунків митця. Відтворюючи реальний краєвид, художник прагне віднайти піднесені, драматичні та інтригуючі мотиви („Землянка серед дерев”, „Скелі над рікою”, обидва - НІО). Образ природи у творах І.-П.Лучинського виступає каталізатором його романтичного світогляду, а виражальні засоби (контрастні плями, експресивна звивиста лінія, уривчастий штрих) постають формальним втіленням його ціннісно-естетичних пріоритетів.

Картини дикої природи та види галицьких містечок стали основними мотивами творів художника-самоука Боґуша-Зиґмунта Стенчинського (1814-1890). Впродовж 1833-49 рр. він здійснював регулярні мандрівки краєм. Зібравши таким чином чисельні натурні рисунки, художник перевів їх згодом у літографії до альбому „Околиці Галичини” (1847-1848). В його образах знайшов вияв внутрішній світ художника, а також поетичні вартості як піднесено-мальовничого, так і буденного природного мотиву. Б.-З.Стенчинський найближче з-поміж сучасних йому митців Галичини підійшов до створення українського національного пейзажу.

У п'ятому розділі „Побутова картина: розвиток романтичної сюжетної композиції” проаналізовано витоки жанрових мотивів у малярстві та графіці Галичини першої половини ХІХ ст., розглянуто вплив романтичного світогляду на розквіт побутового жанру в середині - третій чверті ХІХ ст. та формування в його межах виразних національних мистецьких шкіл.

5.1. Поетика образотворчої „етнографії”. Задекларований у романтизмі принцип реалістичного споглядання життя та прагнення до правди у художньому творі зумовив активний розвиток у мистецтві Галичини побутового жанру. Його типологічною ознакою стало те, що він сформувався не на підставі мітологічної композиції, історичної картини чи інтер'єрного жанру, а виник на основі етнографічних зарисовок. Яскравим прикладом цього є творчість Юрія Ґлоґовського (1777-1838) та Каетана-Вавжинця Кєлісінського (1808-1849). У їхніх зарисовках народних типів присутня життєва конкретика, етнографічно-побутова точність та поезія мотиву. Діяльність Ю.Ґлоґовського і К.-В.Кєлісінського стала не лише образотворчим доповненням чисельних народознавчих фольклористичних студій, але й одержала самостійну художню вартість.

5.2. Тенденції розвитку сюжетних композицій 1840-1870-х рр. Уже у творчості К.-В.Кєлісінського помітне прагнення до створення не лише зображень народних типів, але й багатофігурних сюжетних композицій, в яких відтворено народні звичаї та обряди („Щедрування в Медиці”, ЛГМ). Саме ця лінія безпосередніх натурних студій життя і побуту нижчих верств суспільства - селян, міщан, дрібних торгівців та ремісників усередині століття стала водночас і актуальною, і художньо привабливою темою. Про масштаби її поширення в образотворчості Галичини романтичної епохи свідчить творчий доробок цілої низки художників: від уже традиційного змалювання народних типів у творах Ф.Тепи, О.Рачинського, Г.Родаковського, А. та В.Грабовських - і до зображення народу як головного персонажа національної історії та прославляння його високих духовних і моральних вартостей у А.Ґротґера, Ю.Коссака, К.Устияновича. Цим творам властива вже не стільки описова риторичність, скільки персональний духовно-емоційний досвід, почерпнутий митцем із життя і виражений мовою насичених художніх образів та складніших смислів.

ВИСНОВКИ

Дослідження проблеми художньо-стильових особливостей розвитку портрету, краєвиду та побутового жанру в образотворчому мистецтві Галичини періоду романтизму дало підстави сформулювати низку важливих висновків.

Процес розгортання романтизму в образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. проходив у складних і насичених визначними подіями історичних обставинах, характерних для періоду формування модерної української нації. Його типологічною ознакою стала синхронізація із процесом національного відродження, яке переживало в той час українське суспільство і культура. Малярство і графіка відгукнулися на ці процеси активним розвитком, широтою творчих інтересів, масштабом осмислення життя та пошуком нових засобів виразності.

В образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. знайшли відображення такі риси романтичного типу творчості, як:

індивідуалізм, суб'єктивність художнього мислення, тяжіння до самовираження;

емоційне співпереживання як дієвий засіб пізнання і художнього відображення картин та явищ світу;

іманентна романтичній творчості поетика таємниці та настроєвість як універсальний ключ до створення художніх образів.

У питанні ціннісної орієнтації мистецтва романтизм уперше наголошував на пізнавальних, виражальних та оціночних якостях індивідуалізованого художнього образу, який тепер не наслідував зразки, а виражав внутрішній світ митця.

Дослідження жанрової структури малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. показало, що прослідковані у кожному з трьох жанрів еволюційні зміни, а також їх синхронний характер були зумовлені впливом романтичного світогляду.

У жанрі портрету ми зафіксували виразний еволюційний шлях розвитку: від просвітницького трактування образу людини, яке відображало ідеальний ієрархічно-диференційований погляд на неї як апріорного носія моральних чеснот і виразника суспільно-станових вартостей - до розуміння людини як окремої індивідуальності зі своїми суб'єктивними переконаннями і особистими цінностями. Ці зміни вияскравлюються у сфері художньої форми, у результаті чого було зроблено остаточний відхід від символічного розуміння її як втілення абстрактної ідеї, у бік створення конкретного життєво правдивого зображення.

Характерною рисою романтичного портрета в Галичині стало утвердження інтимного характеру художнього образу, що перегукується із традиціями українського портрету XVII - XVIII ст.

Романтизм став періодом розквіту пейзажного жанру, який набув самостійної вартості. У пейзажі відобразився внутрішній душевний стан художника, втілювалися його світоглядні та філософські переконання. Розвиток краєвиду як окремого жанру малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. пройшов три стадії: ведути як першої форми осмислення навколишнього середовища; натурних етюдів, в яких видові завдання підпорядковувалися ідеалістичним уявленням про природу та реалістичних образів природи, чия пізнавальна вартість, експресивний характер та емоційна виразність сформували високохудожню модель романтичного краєвиду.

Дослідження розвитку побутового жанру в Галичині першої половини ХІХ ст. показало, що ключовим завданням, довкола якого він інтегрувався у романтизмі було розкриття особливостей національного життя. У процесі розвитку цього жанру ми також виділили кілька етапів. Першим етапом стали типажно-жанрові зарисовки. Споріднені ще з просвітницькою концепцією „натуральної” людини, в романтизмі вони виражали органічний погляд на світ, сприйняття представника з народу як найбільш органічного після самої природи елементу світобудови. Ці типажні композиції синтезували в собі як художньо-історичну, так і науково-пізнавальну функції. Наступним етапом стали ґротескно-іронічні бідермаєрівські образи О.Рачинського, що виражали оціночне сприйняття життя і були спрямовані не на критичний аналіз дійсності, а на викриття суперечностей між зовнішнім світом і особистим внутрішнім життям.

У народних типах пізніх галицьких романтиків (Г.Родаковського, Ф.Тепи, А.Ґроттґера, К.Устияновича та ін.) завдання індивідуалізації художнього образу домінують над завданнями етнографічної точності, що знаменує новий етап еволюції жанру. Цим художникам притаманна вже персоналізація народних типів, намагання передати душевний стан героїв.

Таким чином, у всіх жанрах образотворчого мистецтва Галичини першої половини ХІХ ст. прослідковано послідовне і систематичне наростання романтичних тенденцій у їх модифікаціях та стилістичних проявах.

Розглянуті в дисертації особливості розвитку малярства і графіки Галичини періоду романтизму та одержані у результаті дослідження висновки дають привід для осмислення ширшого контексту - українського мистецтва першої половини ХІХ ст. в цілому. Адже, незважаючи на свої регіональні відмінності, воно все-таки виростало на спільній - романтичній світоглядній та ідейно-естетичній основі, ґрунтувалося на одних і тих же закономірностях та тенденціях розвитку, тим самим виявляючи свою онтологічну єдність і глибину духовного й естетичного потенціалу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Художник і художнє життя Галичини першої половини ХІХ ст. // Народознавчі зошити.-1999.-№ 5.-C. 660-668.

Життя і творчість Мартина Яблонського (1801-1876) // Зб.ст. І-ї наукової конференції ”Європейське мистецтво ХV - XX століть”.-Дрогобич, 1999.-С. 40-45.

Романтичні альбоми літографій: від „Збірки найгарніших і найцікавіших околиць Галичини” (1823) до „Околиць Галичини” (1847-1848) // Народознавчі Зошити.-2004.-№ 3-4.-С. 413-427.

А.Лянґе: між класичним пейзажем і натурними студіями // ЗНТШ.-2004.-Т.CCXLVIII (Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва).-С. 152-165.

Традиція ведути у львівських топографічних краєвидах першої половини ХІХ ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. за ред. Даниленка В.Я.-Харків, ХДАДМ, 2006.-№ 6.-С. 96-106.

Штрихи до діяльности іноземних малярів-портретистів у Львові у першій половині ХІХ століття // Львів (1256-2006): ЦЕРКВА І СУСПІЛЬСТВО: Статті й матеріали / Ред. кол.: В.Гаюк, О.Гринів, Я.Дашкевич, Л.Моравська, І.Паславський, О.Сидір.-Львів: Видавництво Львівського музею історії релігії „Логос”, 2006.-С. 133-136.

АНОТАЦІЇ

Король С.І. Малярство і графіка Галичини періоду романтизму: жанрова структура і художньо-стильові особливості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво. - Львівська національна академія мистецтв, Львів, 2007.

Дисертацію присвячено проблемі дослідження формування і розвитку малярства і графіки Галичини в епоху романтизму. На основі комплексного аналізу творчості ключових фігур романтичного мистецького руху у Галичині прослідковано художньо-стильові особливості цих двох видів мистецтва. Вперше встановлено і охарактеризовано зв'язок між жанровою структурою малярства і графіки Галичини та естетичною концепцією романтизму. У дисертації простежено паралельність і підкреслено ціннісні аспекти еволюційних змін у межах трьох провідних жанрів: портрету, краєвиду та побутової картини. Визначено коло найхарактерніших образів і мотивів образотворчого мистецтва Галичини періоду романтизму та виділено їх локальні особливості.

Ключові слова: малярство і графіка, Галичина, романтизм, жанр, художньо-стильові особливості, образ, мотив.

Korol S.I. Painting and Graphic of the Romanticism in Halychyna: Genre's Structure, Artistic and Stylistic Peculiarities. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, speciality 17.00.05 - Fine Art. - Lviv National Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 2007.

The suggested paper is a complex research of easel paintings and graphics of Halychyna at the first half of XIX c. proving that Romanticism became a dominating idea and the artistic and aesthetic impetus of their development in the said period.

Romanticism preconditioned emergence of variation, absolutely new artistic form contiguous of the romantic worldview: in the search of metaphysical existence fundamentals and irrationalism of philosophic reflections.

For the first time the connection has been characterized between the genre structure and graphics of Halychyna (portrait, landscape, household picture) and aesthetic concept of Romanticism. Without stressing the differences in the portrayal subject we have analyzed the value aspect of this differentiation. It was the Romanticism to precondition the following topics of art that became leading ones: first, human existence, first of all, human innermost spiritual life; second, the outer world - the nature at which the human reflection was targeted and which was not only inspired, but also worshiped; and third, vivid acceptation of the very life in its widest variety of manifestations and sometimes hyperbolized but always elevated artistic images.

The thesis traces the evolution changes within three leading genres of the romantic art, emphasizes their parallel nature and axiologic values.

The genre of portrait has fixed the gradual way from the enlightening interpretation of the human image which has reflected the ideal hierarchic differentiated view of the human as an a priori carrier of social class values to the perception of the human being as an individual with his/her own subjective beliefs and personal values.

In interpreting the artistic form, these changes have marked the departure from the symbolic understanding of him/her as an incorporation of an abstract idea of the human being in the direction towards creation of an individual realistic image. In portrait, the intimate character of the image dominates which appeals to the human inner spiritual life.

Drastic changes took place in the landscape genre of the Romantic epoch. Landscape evolution in paintings and graphics of Halychyna at the first half of the XIX c. acquired its specific features proceeding from which we regard the changes in this process not as occasional, but as fully logical and substantiated evolutionary changes. It combined nature impressions, type tasks, and idealistic ideas of nature. The Romantic landscape in Halychyna went all the way to develop from statement of picturesque nature motives to the reflection over them, from the reporting from the scenery to the historically realized, emotionally completed image of the scenery. Proceeding from the Romantic pattern, aesthetic values of everyday realistic motive gained a strong foothold in the creative ways of a number of artists. This gave a way to emphasizing their specific role in the national landscape formation process.

The process of development of the household genre of paintings and graphics of Halychyna at the first half of the XIX c. is also split into several stages: prototype and genre sketches; reflection, grotesque and ironic interpretation of life pictures typical of the Biedermeier artistic thinking and late Romantic folk types with their distinct personalization.

The peculiarities of paintings and graphics of the Romantic Halychyna covered in the present thesis and the conclusions make it possible to state that the yields of the artistic works of the Romanticism epoch not only expressed the formal change of the aesthetic orientation, but also became the catalysts of the worldview, ideological, political and spiritual changes in the Ukrainian society of that time.

Key words: painting and graphic, Halychyna, Romanticism, genre, artistic and stylistic peculiarities, image, motif.

Король С.И. Живопись и графика Галичины периода романтизма: жанровая структура и художественно-стилевые особенности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05 - изобразительное искусство. - Львовская национальная академия искусств, Львов, 2007.

Диссертация посвящена проблеме исследования формирования и развития живописи и графики Галичины в эпоху романтизма. На основе комплексного анализа творчества ключевых фигур романтического движения в искусстве Галичины прослежено художественно-стилевые особенности этих двух видов искусства. Впервые установлена и охарактеризирована связь между жанровой структурой живописи и графики Галичины и эстетической концепцией романтизма. В диссертации исследована параллельность и отмечены ценностные аспекты эволюционных изменений в пределах трех ведущих жанров: портрета, пейзажа и бытовой картины. Определен круг наиболее характерных образов и мотивов изобразительного искусства Галичины периода романтизма и подчеркнуты их локальные особенности.

Ключевые слова: живопись и графика, Галичина, романтизм, жанр, художественно-стилевые особенности, образ, мотив.

Размещено на Allbest.ru

...