Размещено на http://www.allbest.ru/

Стародавня римська цивілізація

Зміст

• 1. Римський пантеон
• 2. Прагматичний геній римлян
• 3. Римське мистецтво
• 4. Осьова доба
• Список використаної літератури

1. Римський пантеон

Давньоримська культура завершує античність. Рим за переказом, був заснований у VIII ст. до н. е. нащадками Енея -- Ромулом і Ремом. Після царського періоду (VШ--VI ст. до н. е.) Рим був аристократичною республікою, історія якої протягом V--IV ст. до н. е.супроводжувалася війною плебеїв і патриціїв, у результаті якоъ плебеї отримали значні політичні завоювання. З ІІІ ст. до н. е. Рим -- рабовласницька держава, яка з 30- х років І ст. до н. е. фактично стає імперією за формального статусу республіки.

Римський пантеон був поєднанням богів, запозичених з давньогрецької міфології, та власних оригінальних образів. Їх особливість полягала в обожненні навколишнього середовища, загальних подій, моральних чеснот, сил. здібностей. З-поміж богів були божества і демони різного рангу, у тому числі божества окремих індивідумів, сімей, родів і племен -- Лари, Пенати, Вести, Нани; боги і демони землеробства і скотарства -- Сільван, Фавн, Вертумі та Помона, Сатурн (спершу бог посівів, а далі ототожнений з грецьким Кроносом), Марс (спочатку рослинний демон, надалі -- божество племені латинян, а потім -- бог війни), Юпітер (бог неба, клятв і угод), який став головним божеством у Римі разом із Марсом і Квіріном (генієм сабинського племені). У середовищі плебеїв особливо вшановувалися божества, пов'язані з землеробством, -- Церера, Лібер та Лібера; пізніше па перший план вийшли Юпітер, Юнона та Мінерва, з якими починав відчуватися грецький вплив, що яскраво виразився в культі Аполлона та Артеміди-- Діани. Юпітер, Аполлон і Діана стають верховними божествами Риму. Зі Сходу в Рим потрапили нові божества, передусім матір богів -- Кібела, пізніше - культ Мітри, Ісіди, каппадокійської богині Ма та інщш, які вносили містично-оргіастичні культи у строго дисципліновану давньоримську релігію. Особливістю останньої був надзвичайний формалізм додержання обрядів аж до юридичного угодового тлумачення відносин бога і людини. Римлянин в юридичному порядку вимагав сприяння від божества у тих чи інших життєвих, справах. Боги мали "обов'язки" перед людьми. Якщо, вони не дотримували їх, народ руйнував вівтарі, нищив жертовники.

Другою особливістю давньоримської духовності було переважання прагматичних, утилітарних інтересів, що виявилося не лише в обоженні деяких моментів побуту, а й у релігійному обґрунтуванні самої Римської імперії з усім її військовим та юридичним апаратом. Так, у римській міфології бог входу і виходу, дверей і першопочатку всього сущого -- Янус -- мав цілком серйозні обов'язки: у храмі Януса, зазвичай зачиненому, відчиняли ворота, коли оголошувалася війна. Через ці ворота римські легіонери вирушали у похід, а зачинялися вони тільки після укладання миру.

Римляни забезпечили опікуванням божеств усе необхідне в житті. Наприклад, налічувалося більше десятка богинь, функцією яких було сприяння процесу виховання дитини: якщо дитя лежало в ліжку, то про нього турбувалася Куба -- богиня лежання дитини і діжку, якщо їла, то цьому допомагала богиня їжі Едука, а питвом завідувала вже третя богиня -- Потина. Коли дитина виходила з дому, її ввіряли піклуванню богині Абсони, а коли поверталася додому, то за нею стежила богиня Домидука. Перший крик новонародженої дитини теж мав свого демона -- покровителя Ватікана, але коли вона вимовляла перше слово, нею починав опікуватися інший демон -- Фабулін. 12 богів завідували польовими роботами, починаючи від оранки і закінчуючи збиранням врожаю. Цьому відповідало уявлення і про внутрішнє життя людини, що мало за покровителя так званого генія, який був смертним та стосувався усіх дрібниць людського життя. Такими ж були генії сім'ї, роду, племені і держави. Моралістичний та утилітарний характер римської релігії виявлявся і обожненні та персоніфікації абстрактних понять: храми, зокрема, присвячували Надії, Згоді, Недоторканості. Римські релігійні ритуали буди під наглядом понтифіків -- знавців культу, які не служили якомусь одному богові, а стежили, щоб правильно велися службі всім богам. Понтифіки утворювали колегію (товариство) з дев'яти осіб. Головний серед них -- Великий понтифік -- жив у колишньому царському палаці на Форумі, вважався "начальником" усіх римських жерців: керував ними, наставляв і судив їх. Він також обирав весталок і, як батько, карав тих, хто чимось завинив. Понтифіки встановлювали дні релігійних свят, записували найважливіші події року на дерев'яних вибілених дошках -- анналах, які виставлялись на Форумі. Ці аннали стали першими римськими літописами.

Водночас були й авгури -- знавці прикмет і ворожінь, які віщували перед кожною важливою справою. Ворожили на небесних явищах, поведінці птахів, нутрощах жертовних тварин. Дуже серйозно ставились до різних "знамень": коли раптово звіддаля чули гуркіт грому -- розпускали народні збори; коли особливі священні кури відмовлялися клювати зерно -- полководець не починав битву тощо. Авгури теж утворювали колегію з дев'яти осіб, представлену тільки патриціями, пізніше -- плебеями сенатського звання. У Римі, як і в Греції, не було особливої касти жерців.

Як жриць богині домашнього вогнища Вести у Римі (Веста була також охоронницею священного вогнища Римської держави) поважали весталок, які мусили підгримувати невгасиме священне полум'я. Крім того, вони оберігали таємні святині, вивезені Енеем з Трої, і виконували дуже давні складні обряди. Весталки (їх було шестеро) починали свою службу у віці 6--10 років І виконували її протягом 30 років. Кожна пара жриць 10 років навчалася відповідних обов'язків. Весталки давали обітницю чистоти і безшлюбності. Від їх поведінки і майстерності залежало благополуччя держави. Вищі магістри вставали при їх появі, злочинець, що зустрів по дорозі до місця страти весталку, отримував помилування.

2. Прагматичний геній римлян

Особливості давньоримської культури визначили риси її. творців: тверезість їх світосприймання, практичний склад розуму. Утилітаризм римської свідомості укорінений у давньоримській міфології. Практики-римляни часто протиставляються естетам-грекам у римській літературі. Але хоча вони за естетизм греків формально зневажали, їх культуру "увібрали" в усіх її компонентах. У Римі цінували вчених, поетів, акторів грецького походження, а грецька скульптура (в оригіналах і копіях) прикрасила всі багаті будинки і площі міста. Рим сприйняв і деякі течії грецької філософії (епікуреїзм, стоїцизм), визнавав важливість освіти, та римляни при цьому більше цікавилися практичним застосуванням наук, а не їх теорією. Як образно зазначив Цицерон, греки вивчали геометрію, щоб пізнати світ, а римляни -- щоб вимірювати земельні ділянки.

Період найвищого розвитку давньоримської культури -- І ст. до н. е., доба правління Октавіана Августа. У римлян виявився блискучий інженерний хист, яким вони великою мірою зобов'язані етруській культури

Рим, Помпея, Остія та інші міста буди забудовані палацами і віллами для знаті та багатоквартирними будинками -- інсулами -- кількаповерховими будинками для простих людей. Завдяки акведукам і водопроводам вода з гір подавалась у терми та жилі приміщення, Римські дороги вели в усі кінці світу (до наших днів збереглася бруківка Аппієвої дороги, вимощеної у 312 р. до н. е.). Римляни за допомогою винайденої суміші -- аналогу сучасного бетону -- зводили великі і міцні мости. Забудовували міські центри -- форуми (в Римі -- форум Августа, Траяна та ін.). Постійно реставрували старі і будували нові храми, грандіозні громадські споруди: театр Марцелла (І ст. до н. е.), амфітеатр Колізей (І ст. до н. е.), храм усіх богів Пантеон (ІІ ст.), терми Каракалли (ІІІ ст.), монументальні гробниці (Еврісака -- І ст. до н. е., Адріана -- II ст. н. е.). Втіленням сили римської держави, її військових перемог стали тріумфальні арки та колони. В римських провінціях, де простежувалися і місцеві традиції, теж виникли видатні споруди: театр в Оранжі та міст у Німі (Галлії), міст Алькантара в Іспанії та арка Адріана в Греції тощо.

римський пантеон мистецтво ясперс

Образотворче мистецтво Риму, розвиваючись під впливом етруської культури, відоме передусім виразним і гостроіндивідуалізованим скульптурним портретом. Маючи своїм попередником воскові посмертні маски, скульптурний портрет спочатку характеризувався протокольною точністю, а надалі передавав складний духовний світ людини. У Римі розвивалося мистецтво рельєфу, мозаїки і декоративного живопису. В провінціях були створені яскраві пам'ятки живопису і скульптури (фаюмський портрет в Єгипті та ін.). Приблизно у 170 р. було відлито кінну статую імператора Марка Авелія, яка стала взірцем для майбутніх монументів у Європі. Римляни не були театралами, як греки, хоча мали таких блискучих драматургів, як Плавт. Щоправда, його п'єси відповідали масовим смакам, адже головним героєм його комедій був вигадливий раб, що зазвичай допомагав синові господаря дурити його скупого батька. Персонажі виступали в костюмах і париках, що передавали їх характер. Ставилися також п'єси з римського життя -- "тогати", в яких раб не міг бути розумнішим за господаря. Виникли і "ателлани" (від назви міста Ателла) з персонажами-масками: дурень, пройдисвіт, ненажера. Проте найбільше з усіх видовищ римляни полюбляли тріумфи, апофеози, пантоміму, цирк, гладіаторські бої. Музичне життя Риму було представлене хоровими ансамблями з інструментальним супроводом, змаганнями в грі на авлосі, публічними концертами віртуозів. Найпопулярнішими музичними інструментами були кіфара, ліра, кімвал та ін. На вакхічних святах використовувалися в основному цимбали та різні шумові інструменти.

У римській літературі ще з II ст. до н. е. -- від Катона Старшого і братів Гракхів -- провідними жанрами стають ораторська та історична проза. Ораторське мистецтво у І ст. до н. е. представлене Марком Тулієм Цицероном. Найбільше значення у жанрі історичної прози мають твори Тіта Лівія і Тацита. Історичні твори тяжіли до точності фактів, за що вони і подобалися римлянам, оскільки це живило їх любов до Риму і віру в його велич та особливе призначення. Найвидатнішими поетами були Вергілій (поема "Енеїда" та ін.) та Горацій (лірика), а також поети любовної лірики -- Тібул, Проперцій, Овідій. Для літератури періоду імперії (І--IV ст.) характерні також сатиричні твори: байки Федра, роман "Сатирикон" Петронія, сатири Персія та Ювенала, епіграми Марціала. З II ст. у літературне життя втягується римська провінція -- найбільш цікавим її представником отав Апулей, автор роману "Метаморфози", відомого під назвою "Золотий осел".

У цілому В культурі Риму пакували державницькі ідеї, підкореність особистих інтересів інтересам держави. Прийнято вважати, що грекам властивий культ краси вільної особистості, а римляни сповідували культ сили і влади. При цьому вони вже зрозуміли те, що владарювати можна не лише силою, а й законом, результатом чого стало скрупульозно розроблене римське право.

У 895 р". Римська імперія розкололася на Західну і Східну. У 476 р. варвари скинули останнього римського імператора Ромула Августула. Ця дата вважається роком падіння Західної Римської імперії.

4. Осьова доба

Ідея рішучих поворотів в історичному поступі висловлювалася і раніше як богословами, так і філософами --- від Августина до Г. Гегеля.

Термія "осьова доба", який запропонував німецький філософ К. Ясперс стосовно періоду з VIII до III ст. до в. е. в історії стародавніх цивілізацій, які існували на території від Тихого океану до Атлантики, означає своєрідний вододіл між віковою інерцією традиціоналізму й усвідомленням можливостей власних вибору та відповідальності. Справді, зазначені століття характеризуються великими змінами у соціальній та духовній сферах. Саме в лоні стародавніх цивілізацій лід час того унікального за своїм розмахом духовного бродіння, яке вирізняє 1 тис. до н. е., відбулася поступова відмова від некритичного визнання мудрості традиції, беззастережного підпорядкування досвідові попередніх поколінь.

У ці духовно напружені століття відбувалися такі події:

* сформувалися основні світові релігії, які й досі сповідує більшість людей земної кулі. Виникли конфуціанство і даосизм у Китаї, буддизм і джайнізм в Індії, зороастризм в Ірані, етичний монотеїзм пророків у Палестині, філософські школи в Греції;

* були написані основоположні священні канонічні тексти -- "Луньюй" ("Бесіди і судження") Конфуція, "Про шлях до доброчесності" Лао-цзи, "Авеста", Старий Завіт, Бенареська проповідь Будди, Коментарі до "Упанішад" та ін.;

* у Китаї сформувалися усі напрями китайської філософії; в Індії було розглянуто всі можливості філософського осягнення дійсності аж до скептицизму, софістики і нігілізму; в Ірані проповідував Зороастр про світ, де точиться постійна боротьба між добром і злом, а у Палестині пророки Ісайя, Ісремія, Ієзекіїль нещадно викривали язичницьку відсталість свого народу (і водночас мимоволі обґрунтовували монотеїзм);

* грецьке мислення розхитало міцний попередній порядок життя, поставило багато запитань. У багатьох культурах точилася боротьба релігійних концепцій, доктрин, теорій, яку вели проповідники, філософи, пророки, відстоюючи свої переконання. У цій ситуації важливими стали заперечення меж сакральної, родової чи етнічної общин, звертання не до роду, а до особистості. Світова релігія почала передбачати проповідь і вербування прозелітів поза кастовими, племінними, етнічними кордонами. Один ранньохристиянський письменник сказав, що християнами не народжуються, ними стають. Те саме могли говорити про себе ранні буддисти. Грецькі філософські школи, особливо в добу еллінізму, теж зверталися до представників усіх етносів. У цей час виникло абсолютно нове явище -- самостійний вибір особистістю релігійної чи філософської доктрини і відповідних їй норм поведінки. Природно, що авторитет традиції, яка безроздільно панувала до цього, вступив у боротьбу з авторитетом нових тверджень. (Сократа та інших філософів звинувачували саме у підриванні батьківської влади.);

* було відкрито силу ідеї та цінність пошуку їстини, які протистоять абсолютизації традиційних ритуалів;

* місце традиції міфів зайняли системи ідей, оскільки і віра, і раціональний розум кидають виклик "нерозумному" і "неправедному" світові, який потрібно врятувати;

* на зміну авторитету роду прийшов авторитет істини, відкритої власними зусиллями;

* відбулося найбільше відкриття давніх цивілізацій -- принцип критики;

* почалися процес відмежування від політеїзму і засудження притаманної йому культурно-ритуальної атрибутики.

В осьовий час було розроблено більшість основних наукових категорій, якими ми мислимо і донині; почали формуватися принципи відносин, що базуються не на страхові, а на раціональному обґрунтуванні. "Золоте правило моральності" ("не роби іншому того, чого не хочеш для себе") було узагальненням багатовікового людського досвіду етнічно різних народів. Його виголосив Зороастр у Персії, Конфуцій -- у Китаї, Лао-цзи -- в Ханьській долині Індії, Будда -- на берегах Гангу (як пізніше Ісус -- в Іудеї).

На кінець осьової доби припадає руйнування психології рабства (хоча в Індії кастовий порядок залишився), виникнення розуміння прав не лише громадянина, а в людської особистості (і в грецькій філософії, і в буддизмі, а пізніше і у християнстві).

Список використаної літератури

1. Августин Блаженный. О граде Божьем / Августин Блаженный. - Минск: Харвест; М.: ACT, 2010. - 1296 с.

2. Антология исследований культуры. - Т. 1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская кн., 2011. - 730 с.

3. Велик АА. Культурология: антропологические теории культур / A.A. Велик. - М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2011. - 241с.

4. Введення в культурологію : навч. посібник в 3-х частинах / ред. В.А. Саприкін. - Ч.І. - М: МГІЕМ (Технічний університет), 2012. - 210 с.

5. Бердяев НА. Философия творчества, культуры и искусства : в 2 т. / H.A. Бердяев. - М.: Искусство: Лига, 2012.

6. Гофф Ж. ле Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. - М.: Прогресс-Академия, 2012. - 376 с.

7. Губман БЛ. Западная философия культуры XX века : учеб. пособие /В.Л. Губман. - Тверь : ЛЕАН, 2011. - 288 с.

8. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М.: Стройиздат, 2012. - 137 с.

9. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность / В.М. Дианова. - СПб.: Петрополис, 2012.- 270 с.

10. Затонский ДА. Модернизм и постмодернизм / Д.А. Затонский. - X.: Фолио, 2010. - 254 с.

11. Иолон П.Ф. Рациональность в науке и культуре / П.Ф. Иолон, СБ. Крымский, Б.А. Парахонский. - К. : Наук, думка, 2011. - 286 с.

12. Ионин Л.Г. Социология культуры : учебное пособие / Л.Г. Ионии. - 2-е изд. - М.: Логос, 2012. - 278 с.

13. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. - М.: Республика, 2012. - 240 с.

14. Кравченуо А.І. Культурологія: навч. посібник для вузів / О.І.

15. Кравченко. - М.: Академічний Проект, 2012. - 496 с.

16. Крымский СБ. Эпистемология культуры: Введение в общественную теорию познания / СБ. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. - К.: Наук, думка, 2010. - 264 с.

17. Кузицын Г.М. Культурный прогресс человечества: проблемы, поиск, решения / Г.М. Кузицын // Культура, искусство, человек : сб. науч. ст., тез.докл. и сообщения науч.-практ. конф. (25-26 марта 1993 г.) / Перм. гос. ин-т искусств и культуры. - Пермь, 2011. - С. 5-15.

18. Культура Древнего Рима / отв. ред. B.C. Голубцова. - Т. 1. - М.: Наука, 2012. - 431 с.

19. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / [авт.: М.М. Заковичтаін.]; за ред. М.М. Заковича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання,2010. - 589 с. - (Вища освіта XXI століття). - Словник іншомов. слів і термінів : с. 580-589.

20. Культурологія. Історія світової культури: навч. посібник для вузів / ред. Т.Ф. Кузнецова. - М.: Академія, 2012. - 607 с.

21. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. А.Н. Маркова. - М.: ЮНИТИ, 2011. - 326с.

22. Культурологія: підручник для студентів техніч. вузів / ред. Н.Г. Баг-дасарьян. - М.: Вища школа, 2011. - 511 с.

23. Культурологія [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / ред. Г.В.Драч-Ростов н / Д: Фенікс, 2012. - 576 с.

24. Культурологія. ХХ століття: словник. - СПб.: Університетська книга, 2012. - 640с.

25. Мамонтов С.П. Основи культурології / С.П. Мамонтав. - М.: Изд-во РОУ, 2012. - 272 с.

26. Маркарян Э.С. Очерки теории культуры / Э.С. Марка-рян. - Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 2011. - 228 с.

27. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: логико-методологический анализ / Э.С. Маркарян. - М.: Мысль, 2012. - 284 с.

28. Маркс К. Сочинения / Карл Маркс, Фридрих Энгельс. - 2-е изд. - М., 1964. - Т. 32. - С. 45; Т. 26. - Ч. П. - С. 123.

29. Минюшев Ф.И. Социальная антропология (курс лекций) / Ф.И. Минюшев. - М. : Междунар. ун-т бизнеса и управления, 2013. - 372 с.

30. Огапов А.А., Хангельдіева І.Г. Теорія культури [Текст]: навч. посібник для вузів. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2012. - 384 с.

31. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокуль-турний розвиток людства : навч. посіб. / Ю.В. Павленко. - 2-ге вид., стер. - К. : Либідь, 2012. - 360 с.

32. Пивоев В.М. Культурология: введение в историю и теорию культуры : учеб. пособие / В.М. Пивоев. - Изд. третье, перераб. и доп. - М. : КНОРУС, 2013. - 526 с. - Библиогр. : С. 525- 526.

33. Прилуцька АЄ. Культурологія: модульний курс : навч. посіб. для ВНЗ / А.Є. Прилуцька, СМ. Корабльова. - X. : Тор-сінг плюс, 2012. - 287 с. - (Переходимо до Болонської системи / [наук. ред. K.B. Кислюк]). - Предм. покажчик : С 286-287. - Вібліогр. : С. 279-285.

34. Савицкая Т.У. Культура на рубеже тысячелетий: новые парадигмы и старые стереотипы / Т.У. Савицкая // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения : науч.-информ. сб. / Рос. гос. б-ка; Информкультура. - М., 2011. - Вып. 6. - С 3-18.

35. Теория культуры : учеб. пособие / под. ред. С.Н. Иконниковой, В.П. Большакова. - СПб. : Питер, 2012. - 592 с. - Би-блиогр. : С. 578-590.

36. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX - початок XXI ст.): в 2 т.: монографія / В. М. Шейко. - Т. 1. - X.: Основа, 2011. - 520 с.

Размещено на Allbest.ru