Трипільська культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трипільська культура

Вступ

Тема Трипільської культури в Україні, безперечно, є актуальною на сьогодні, бо, по-перше, до сьогодні вона повністю не вивчена, досі йдуть розкопки трипільських поселень і стосовно цієї теми у вчених залишається багато суперечностей в тих чи інших аспектах, по-друге, ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи, але найголовніше це те, що Трипільська культура безпосередньо пов'язана з українським народом та займає значне місце в археології України.

Дані про Трипільську культуру отримані на підставі археологічних джерел та переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій при застосуванні сучасних методів дослідження. З часу її відкриття минуло понад сто років, і за ці роки уявлення про Трипільську культуру постійно змінювалися. За цей час знайдені сотні поселень, тисячі жител та незліченну кількість давніх речей - посуду, знарядь праці, зброї, прикрас тощо. Так, восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сел Верем'я, Халеп'я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, яку за місцем знахідки назвали Трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої В. Хвойко. Серед досліджених поселень найвідоміші - це поселення біля м. Трипілля та навколишніх сіл, с. Колодисте, Сушківка, Володимирівка, Томашівка, Майданецьке, Тальянки тощо на Черкащині; біля сел Борисовка, Ільїнці, Кадіївці, Город, Озаринці, Райки, Білий Камінь тощо на Поділлі; сел Сабатинівка, Данилова Балка тощо на Південному Бузі, Лука-Врублівецька, Комарове, Ленківці, Стіна, Жури та інші на Середньому Дністрі, Софіївка, Підгірці, Чапаївка, Червоний хутір, Казаровичі тощо в Подніпров'ї; с. Усатове, Мирне, Арциз, Дивізія, Маяки в Подунав'ї та багато інших. Після дослідження яких були зроблені висновки про господарство, металообробку та металургію, гончарську справу, архітектуру поселень та жител, знакову систему, релігію та світоглядтрипільського населення. Нині трипільські старожитності відомі на землях трьох держав - Румунії, Молдови (там їх називають культурою Кукутень) та України.

Відкриття та періодизація трипільської культури

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В. Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов'ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В. Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за П. Третьяковим, прослов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В. Маркевича та В. Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура - не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив і В. Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо. Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф. Біляшівського, О. Спіцина та В. Городцова, "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу". Історик радянського часу М. Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були "сусідами" етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

За В. Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв'язаний з кам'яним віком, другий - з віком мідним. Перший - період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво.

Матеріальна культура

Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П'янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область). Існує також інший тип періодизації Т. Пассека, який складається з трьох етапів: раннього, середнього і пізнього в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації.

Спочатку їхні поселення були невеликими - від семи до чотирнадцяти будівель, а з часом виникли справжні міста з тисячами споруд. Одні з них за виглядом нагадували землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0.6-1.5м, які складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці "будівлі" нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їх були пологі, дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища. Інші були глинобитними житлами. Будинки мали каркасно-стовпову конструкцію. Стіни робили з дерева або плели з лози, а потім обмащували глиною з домішками полови. Цей тип житла виник в трипільські часи і існує в лісостепу України донині. Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських кварталів. Техніка будівництва таких жител була на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, а потім на цю поверхню клали дерев'яні плахи, які обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили і обмазувалась соломою. Такі будівлі нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань.

Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший - господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами, по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву - на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно. Навпроти єдиного округлого вікна, яке звичайно робили у протилежній до входу стіні, зводили глиняний жертовник - у плані округлий або хрестоподібний. Вівтар фарбували в червоний колір та прикрашали ритим спіральним орнаментом. Загальна площа трипільських жител становила від 60--100 до 200--300 кв. м. Крім жител, відомі також, повторимо, храми та інші громадські споруди.

Одна з таємниць Трипільської культури - знайдені археологами рештки тисяч спалених будівель. Серед руїн - десятки, а іноді й сотні посудин, статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей. На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як "будинки мертвих". Інші археологи доводили, що це звичайні житла. Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді, тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих - пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви - весь цей чудовий посуд, реманент, м'ясо жертовних тварин. Такий будинок, все селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві тисячі років - доки існувала Трипільська цивілізація на землях від Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл трипільців полягав у будівництві кожні 60--80 років нових поселень.

Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність мешканців - до 10--15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по колу у кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх господарів. Населення міст займалося переважно сільським господарством, проте були там і ремісники - гончарі, ковалі, ткачі.

Землеробство було найрозвинутішою галуззю у трипільців, особливо в ранній період. Споро-пилкові аналізи дозволили відтворити рослинний світ, який оточував трипільські поселення шість тисячоліть тому. Біля хат та на стежках ріс подорожник, далі - кропива. Схили балок вкривало буйне різнотрав'я, червоніли мальви, білів в'юнок та рожевіли дикі гвоздики. На полі, серед пшениці, синіли волошки. Над струмками та річечками росли верби, вільха, кущі ліщини. В байраках росли дубові та грабові ліси. В лісах було багато зубрів, оленів, кабанів, водилися ведмеді, вовки, лиси та зайці.

Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес). Участки знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися і серпи, але їх знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження грунтів, і тому трипільцям приходилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.

Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, які складалися з двох частин, верхнього і нижнього каменів. Ймовірно, що це було роботою для жінок, і доказом тому є знайдені у трипільських хатах фігурки жінок, які мололи зерно.

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки нечастим врожаям не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп'ї та Усатові - свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців, як і в середземноморських народів, існував культ бика.

Ця галузь господарства грала помітну роль на ранньому етапі розвитку трипільської культури, хоча меншу в порівнянні з полюванням. Про це нам говорить той факт, що кісток диких тварин знайдено в два рази менше ніж домашніх. Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам'яні сокири-клини.

Займалися також і рибальством, і це теж було характерно більш на ранньому етапі, оскільки для цього були сприятливі умови (поселення біля річок). Ловили здебільшого щук, сомів, осетрів.

Трипільці збирали в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки яких знайдено в купах сміття біля будинків, які ще називають "черепашковими купами". Очевидно ці черепашки варили, а потім їх мясом годували свиней. У давнину черепашки використовувались також для розпису, прикрас.

Збиралися також жолуді, які сушилися в закритих печах, розтиралися на зернотерках і домішувалися в тісто.

Прядіння і ткацтво було безпосередньо зв'язані зі скотарством, і тому логічно, що, як і скотарство, набула свого розвитку у пізній період трипільської культури. Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити (Петрени), була відома в'язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів - полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті.

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби - просто витвір мистецтва для того часу.

Керамічний посуд того часу виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина його днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася нанесеною до розпису і обпалення червоною фарбою.

Посуд був розписним і нерозписним.

Розписний поділявся на: виготовлений в одну фарбу, переважно вона була чорною, біохромний, посуд в одну чорну фарбу обводився білою чи червоною та поліхромний.

Нерозписним був переважно посуд для приготування їжі, який, до того ж, ще й був з більш товстими стінками, кольором після обпалення від сірувато-коричневого до темно-червоного.

Крім фарби на посуд наносився ще й орнамент. На ранніх етапах трипільської культури це був поглибленим спіральний орнамент (схожий на орнамент техніки камарес мінойського Криту) та канельований. Пізніше канельованої кераміки вже немає, зате зустрічається кераміка з менш поглибленим орнаментом, а також розписом. Пізній період характеризується появою мотузкового і штампового орнаменту, характерних для культур епохи бронзи. Посуд для приготування їжі прикрашали дуже бідним орнаментом; це були зображення людей та тварин.

Трипільський орнамент і дуже розвинену знакову систему трипільців, на думку деяких дослідниів, його можна трактувати як писемність - важливу ознаку цивілізації. Анатолій Кіфішин у своєму дослідженні "Давнє святилище "Кам'яна Могила". Досвід дешифрування протошумерського архіву ХІІ-ІІІ тисячоліття до н. е." стверджує, що йому вдалося розшифрувати чимало трипільських піктограм, які засвідчують, що трипільські "шекспіри" ще не вміли записувати на глиняних табличках свої поеми, однак прагматичні дбайливі господарі, використовуючи піктограми "зерно", "ячмінь", "мотика", "плуг", "колесо", вели облік матеріальних цінностей, відзначаючи на особливих жетончиках кількість виготовленої сільськогосподарської та ремісничої продукції.

Розвиток виробництва, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду - все це знайшло відповідне відображення як в самому мисленні, так і в досить складних ідеологічних уявленнях ранньотрипільських племен, які визначалися безпосередніми потребами землеробсько-скотарського виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку. Вирішальною умовою розвитку землеробсько-скотарського виробництва була, звичайно, врожайність, родючість землі. Саме тому ідея родючості Набуває домінантного значення в ідеологічних уявленнях стародавніх землеробів. З культом родючості пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен. Саме культові родючості зобов'язана своїм виникненням і високим художнім розвитком оригінальна антропоморфна та зооморфна пластика.

Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропоморфній глиняній пластиці, займала богиня родючості - Велика Матір всього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зображень якої лишилася на кожному ранньотрипільському поселенні. Про специфічно землеробський характер антропоморфних зображень богині родючості свідчать спеціальні домішки борошна та зерен злаків до глини, з якої їх виліплено, що мало магічне значення. З виготовленням та магічним використанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, виконувані під час зимово-весняних свят трипільських землеробів. З цим обрядом були також пов'язані глиняні чоловічі фігурки.

Ідею плодючості у скотарстві втілюють глиняні скульптурні зображення свійських тварин, переважно бика, свині, собаки, а також птахів. З цією ж ідеєю був тісно пов'язаний обряд культових поховань людей у житлах, звичайно під їх долівкою. Він підпорядковувався ідеї збереження сім'ї, продовження роду тощо. Культом родючості пояснюються релігійно-магічні обряди поховань в межах житла черепів свійських тварин: бика (або його рогів), собаки, свині.

Складна система господарства ранньотрипільських племен зумовила і відповідну соціальну організацію, яка базувалася, мабуть, на патріархально-родових відносинах. У кожному трипільському поселенні жили члени одного роду, поділеного на великі патріархальні сім'ї, які в свою чергу складалися з окремих парних сімей. На чолі роду стояв старійшина, який керував усім господарським та суспільним життям родової общини. Кожне плем'я мало свою територію, Що становила племінну власність і поділялася між окремими родовими поселеннями. Мова кожного племені була діалектом загальної міжплемінної мови. Окремі племена відрізнялися від інших споріднених трипільських племен не тільки своїм діалектом, а й певними етнографічними особливостями культури. На сучасній території України, у Подністров'ї та на Південному Бузі, в ранньотрипільський час проживало кілька таких племінних груп. культура трипільський орнамент

Духовна культура

Трипільські зображення були здебільшого жіночими, лише зрідка чоловічими. Чому так? Скоріше всього, це було пов'язано з ідеями матріархату. Яке призначення цих фігур, також залишається для нас загадкою. Чи це були "дитячі іграшки", чи, може, культові фігурки, які закладалися у фундамент з ціллю оборонити себе від злих духів? Жодна з цих теорій точно не доведена, тому сказати тут просто нічого.

Фігурки були стоячими та сидячими. У сидячих було округле обличчя, рук не було, і ноги відділені одна від одної. Стоячі відрізнялися тим, що мали волосся. Ці фігурки у трипільців розміщалися коло печі-вогнища.

Якщо говорити про первісні уявлення, то можна твердити: населення Трипілля мало вже усвідомлювати періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.

По-перше, це стосується давнього вірування про звірину, яка ковтає сонце. Хто ж був цією звіриною, не дуже ясно. Можливо, це вовк, як, наприклад, в гальській міфології чи скандинавських сагах. Та скоріше всього, це була змія, яка, до речі, символізувала не тільки кінець, а й відродження світу в новій, вищій якості. Також змія символізувала жіночність. З цього ми можемо сказати, що у трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Цим, мабуть, і пояснюється спіральний орнамент трипільців, де спіраль символізує такий шлях. Мабуть, у пізніх трипільців вже існувало і уявлення про те, що людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадував ембріон.

Трипільська культура залишила по собі значні сліди в Україні. Її здобутками користуються й до нині. Навіть сьогодні можна спостерігати, як жінки розмальовують хати, печі та інше у стилі Трипілля. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках можна помітити багато геометричних та рослинних орнаментів, які виразно нагадують орнамент трипільської доби. Кажуть, що в серці кожного з нас горить багаття Трипілля, і хоча чимало дослідників схиляється до думки, що Трипілля ввібрало в себе не одну культуру народів світу, все ж цю добу неодмінно пов'язують з народом України.

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 рік до н.е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.

Висновок

В ході роботи я розглянула матеріальну культуру трипільців та розкрила їх духовний світ. Населення, яке залишило пам'ятки трипільської культури, оволоділо передовими на той час технологіями виробництва продуктів - землеробством, тваринництвом. Трипільські племена були доволі сильно розвинутими у культурному, соціальному та економічному плані, враховуючи час у який вони існували. Звісно, вважати українців прямими нащадками трипільців не можна, бо останні антропологічно належать до середземноморського антропологічного типу, але, безперечно, трипільці заклали основи матеріальної культури пращурів українців, зокрема, - це навички виготовлення глиняного посуду, системи землеробства, тваринництва, примітивної металургії тощо. Також українцям характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо), які по сей день існують в Україні, зокрема в західній її частині. Наряду з цим трипільці передали багато термінів сільськогосподарської лексики, а їх світогляд та релігія стали прототипами слов'янських культів та міфології, пов'язаних з відтворюючими формами господарства. Тому можна сказати, що творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.

Література

1. Бурдо Н.Б. - Населення раннього етапу Трипільської культури межиріччя Дністра та Південного Бугу - К., 1993.

2. Вовк Хв. - Студії з української етнографії та антропології - К.,1995

3. Давня історія Укрвїни. Книга 1. / підручник / П.П. Толочко, Д. Н.Козак,

4. Немировский А.И. - История Древнего Мира, Т. 1 - М., 2000

5. Попович М.В. - Мировоззрение древних славян - К., 1985.

6. Смолій В.А. - Історія України - К., 1997.

7. Толочко П.П. - Давня історія України, Кн. 1 - К., 1994.

8. Трипільська культура на тереторії Української РСР. / В. М.Конопля,І.Р.Михальчишин та ін./ Львів.1989.

9. Журнал "Перехід 4" www.perehid.org.ua

10. www.tourism.gov.ua

Размещено на Allbest.ru