Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

Становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини (1900-1920 рр.)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Долгіх Марина Василівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

СІКОРСЬКА Ірина Михайлівна

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,

старший науковий співробітник відділу музикознавства

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

РЖЕВСЬКА Майя Юріївна

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри теоретичної та прикладної культурології

кандидат мистецтвознавства, доцент

СУМАРОКОВА Віра Григорівна

Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, доцент кафедри теорії музики

Захист відбудеться ,,5” жовтня 2011 року об 11⁰⁰ годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.227.02 при ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4, 4-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського,4, 4-й поверх.

Автореферат розіслано ,,5” вересня 2011 р.

В. о. вченого секретаря

Спеціалізованої вченої ради

доктор мистецтвознавства О.М. Немкович

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У контексті сучасного загальноєвропейського інтеграційного руху особливої актуальності набула проблема співвідношення глобального й локального, центру й периферії, столиці й провінції. Детальне вивчення аспектів регіонального розгортання мистецьких процесів, визначення крайової ідентичності й полікультурності стало нагальною суспільною потребою. Сьогодні найбільш системно й послідовно українськими музикознавцями досліджено західну, північну, південно-східну частини України. Натомість "білою плямою” до цього часу у вітчизняній науці залишається культурно-мистецька ситуація та специфіка функціонування унікального музичного осередку, зони підвищеної виконавсько-педагогічної "уваги" - Єлисаветградщини?Маємо на увазі територіальні межі сучасної Кіровоградської області.. У ряду нагальних постає потреба комплексного аналізу музичного життя краю, дослідження процесів професіоналізації регіональних мистецьких сфер, особливостей становлення й функціонування різнорівневих просвітницьких і навчальних інституцій тощо. Єлисаветградщина як універсальна територіальна одиниця, "геогенетичний вузол" (В. Кузик) отримала змістовну визначеність "степової Еллади” (Є. Маланюк), "маленького Парижа” (М. Добролюбов), "одного з найкультурнішіх міст Херсонщини” (С. Русова) тощо.

Відтворення онтології музичної культури краю ускладнене низкою суспільно-політичних факторів - особливостями історичного розвитку, поліконфесійності, економіко-географічними чинниками, мінливістю етнічної і демографічної структури тощо. Кіровоградський край входив до складу різних одиниць адміністративно-територіального розподілу Російської імперії - Херсонської, Київської, Подільської, Полтавської та частково Катеринославської губерній. Власне сам Кіровоград (до 1924 р. - Єлисаветград, до 1934 р. - Зінов'євськ, до 1939 р. - Кірово, надалі - Кіровоград) та Олександрія існували як повітові (окружні) центри Херсонщини, Миколаївщини, Одещини. Тому вважаємо за доцільне використання топоніму ,,Єлисаветградщина” та понять ,,Єлисаветградський край”, ,,Єлисаветградський регіон” як синонімів для визначення територіально-адміністративної складової України - теперішньої Кіровоградської області.

Спеціальні наукові дослідження проблем вивчення професійних засад музичного ландшафту Єлисаветградщини не проводились. Епізодично питання розвитку музичної культури регіону на межі ХІХ-ХХ ст. ставали об'єктом досліджень українських, російських, польських учених у зв'язку з життєписом музикантів-уродженців - К. Шимановського (І. Блажков, А. Калениченко, О. Левтонова, І. Нестьєв, І. Нікольська, Т. Хилінська), Ф. Блюменфельда (Н. Растопчина, К. Шамаєва), Г.Г. Нейгауза (В. Дельсон, Л. Кияновська), Ю. Мейтуса (Л. Архімович та І. Мамчур, Л. Бас, І. Сікорська) та ін. На місцевій площині особливості музичної культури розкривають публікації музикознавців О. Ігнатьєвої, О. й Д. Полячків та автора дисертації.

Наявність низки розробок, де висвітлюються окремі, важливі не лише для вказаного регіону, явища музичної культури підтверджує необхідність цілісного вивчення музичного процесу Єлисаветградщини. Цим зумовлено актуальність пропонованої дисертаційної праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося відповідно до планової теми відділу музикознавства ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України "Напрями і тенденції розвитку української музичної культури” на 2009 - 2011 рр., затвердженої Вченою радою № 6541030 від 20.01.2009 р., Протокол № 1, Держ. реєстр УКРІНТЕІ № 0109 U001490. Дисертація відповідає проблематиці наукових досліджень відділу і пов'язана, зокрема, з розробкою джерелознавчої бази українського музикознавства в колективних працях "Українська музична енциклопедія” та "Історія української музики”. Тему роботи затверджено на засіданні Вченої ради Інституту (протокол № 6 від 06.05.2008 р.).

Мета дисертаційного дослідження - реконструювати, проаналізувати та оцінити цілісну панораму становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини на тлі музично-історичних процесів першого двадцятиліття ХХ ст., виявити його значення в контексті тогочасної музичної культури України та Європи. У зв'язку з означеним передбачається вирішення наступних завдань:

розглянути передумови зародження музичного професіоналізму на Єлисаветградщині в різних сферах музичної культури краю - в салонно-домашньому музикуванні, діяльності громадських мистецьких товариств, музично-виконавській практиці тощо;

дослідити особливості музично-історичного процесу Єлисаветградщини 1900 - 1920 рр.;

виокремити історичні етапи становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини в трьох найвагоміших галузях виконавства регіону - фортепіанній, струнній та вокально-хоровій;

дослідити специфіку професіоналізації мистецького життя Єлисаветградщини 1-о двадцятиліття ХХ ст.;

відзначити роль виконавсько-педагогічних осередків у музичній культурі краю;

розкрити вплив Г.В. Нейгауза, Й.А. Гольденберга та Л.Я. Киреєвої на виконавсько-педагогічне середовище України та інтеграцію їхньої методики в загальноєвропейський процес через подальшу діяльність їх найкращих учнів;

визначити місце композиторської творчості Єлисаветградщини;

ввести до наукового обігу невідомі факти історії української музичної культури.

Об'єкт дослідження - музичне мистецтво Єлисаветградщини в історичному процесі.

Предмет дослідження - становлення музичного професіоналізму Єлисаветградського краю в 1900-1920-х рр.

Методологія дослідження. Специфіка предмету дослідження обумовила необхідність звернення до міждисциплінарного підходу. Джерелознавчий метод, як найбільш прийнятний для вивчення музичної культури будь-якого регіону, домінує в роботі і сприяє, у поєднанні з іншими, повноцінному виявленню локально-музичної перспективи (використано при вивченні архівних документів, матеріалів періодики загальноукраїнського та регіонального значення). Історико-порівняльний метод застосовано під час аналізу музичного процесу Єлисаветградщини в контексті загальноукраїнського музичного простору 1900-1920-х рр. Використання комплексно-аналітичного методу дозволило розкрити предмет дослідження в його зв'язках із динамікою тогочасного суспільно-історичного й мистецького розвитку.

Теоретичну базу дослідження становлять ґрунтовні праці з історії української музики (Л. Архімович, Т. Булат, М. Гордійчук, М. Загайкевич, В. Кузик, С. Людкевич, А. Муха, Л. Пархоменко, О. Шреєр-Ткаченко та ін.), музичної культурології (В. Антонюк, Ж. Дедусенко, Н. Кашкадамова, Л. Кияновська, М. Ржевська, В. Сумарокова, Б. Сюта та ін.), музичної регіоналістики (Т. Бурдейна-Публіка, О. Васюта, О. Зінькевич, О. Кавунник, О. Кононова, А. Литвиненко, Т. Ляшенко, Т. Мартинюк, В. Мітлицька, Т. Росул, М. Черепанін, К. Шамаєва та ін.), музичної історіографії (М. Копиця, О. Немкович); історичної регіоналістики (Я. Верменич, В. Каганський, І. Студенніков) та джерелознавства (О. Медушевська, П. Нікулін).

Джерельна база. У зв'язку з тим, що представлене дослідження є першим науковим узагальненням у галузі музичної регіоналістики щодо Єлисаветградщини, в опрацюванні обраної тематики приділено увагу краєзнавчим роботам В. Боська, І. Вівсяної, П. Кизименка, А. Кохана, Л. Куценка, В. Никифорова, О. Пашутіна, М. Смоленчука, C. Шевченка, К. Шляхового, В. Шурапова, В. Ястребова.

Джерельною основою дисертації стала регіональна і загальноукраїнська періодика, спеціалізовані мистецькі часописи, довідкові інформаційні видання. До бібліографічного поля регіонознавства долучено маловідому фаховому мистецтвознавству епістолярну та мемуарну спадщину Л. Ауера, Н. Бракер, П. Воротникова, В. Гольдфельда, Г. і К. Ерделі, Я. Івашкевича, М. Завадовського, Л. Лубенцової, З. Пастернак, П. Селіванова, О. Семененка, А. і М. Тарковських, С. Тобілевич, Р. Цебрикова, З. i К. Шимановських та ін.; архівні документи фондів ІМФЕ ім.М.Т. Рильського НАНУ; Державного архіву Кіровоградської області; Кіровоградського обласного краєзнавчого музею та його філії - Меморіального музею М.Л. Кропивницького; Музею музичної культури ім.К. Шимановського, Літературного меморіального музею І.К. Карпенка-Карого, Народних меморіальних музеїв Г.Г. Нейгауза та Ю.С. Мейтуса в Кіровограді; Бобринецького музею історії краю; Олександрійського краєзнавчого музею. Винятково цінними виявилися віднайдені мемуари Ф. Нікітіна, М. Пашковського, О. Петляш-Барілотті, записи спогадів А. Корсунського, І. Кушніра, В. Левицького та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в роботі вперше ґрунтовно опрацьовано й залучено до наукового обігу великий масив інформаційних фактів, подій, персоналій, здійснено аналіз невідомих публіцистичних статей і музичних творів, що дозволило відтворити повноцінну картину музичного життя Єлисаветградщини 1900 - 1920-х рр. Завдяки цьому, вперше:

здійснено комплексне дослідження музично-історичного процесу Єлисаветградщини;

проаналізовано шляхи професійного становлення основних музичних сфер регіону: концертно-гастрольного життя, виконавства (фортепіанної, струнної та вокально-хорової галузей) та освіти;

визначено специфічні риси регіональної композиторської творчості;

на основі аналізу виявлених архівних матеріалів охарактеризовано структурно-організаційну, методико-педагогічну, концертно-виконавську діяльність Музичної школи Г.В. Нейгауза, Музичної Студії ім. От. Шевчика та ін.

розкрито значення педагогічно-виконавської діяльності Г.В. Нейгауза, Й.А. Гольденберга та Л.Я. Киреєвої у динаміці фахової спеціалізації краю, визначено вплив їхніх здобутків на музичну культуру України й Заходу;

запропоновано періодизацію процесу становлення засад музичного професіоналізму.

Теоретичне значення роботи. Отримані результати можуть бути використані в національній музичній історіографії при створенні аналітичних праць, академічних видань, енциклопедій, укладанні посібників і підручників з історії української музики, музичної культури, історії виконавства, музично-історичного джерелознавства.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах історії української музики, музично-історичного джерелознавства, культурології, історії української музичної культури, музичного краєзнавства вищих навчальних закладів України.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі доповідей на 15 наукових конференціях - міжнародних:,, Золоті сторінки історії України.Ф. Ліст” (Кіровоград, 1999);,, Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури” (Київ, 2005);,, Польська родина в Україні. Історія і сучасність” (Кіровоград, 2007); ,, Долі поляків на Кіровоградщині” (Кіровоград, 2008); ,,Стильова панорама українського мистецтва" (Київ, 2008);,, Стиль модерн у культурі: конференція пам'яті академіка О. Костюка" (Київ, 2010); I інтернет-конференції ,, Музыкальная наука в постсоветском пространстве” (Москва, 2009-2010); всеукраїнських:,, Українське бандурне мистецтво: минуле і сучасність” (Тернопіль, 2006); ,,Історія в особистостях: до 95-річчя НМАУ ім. П.І. Чайковського, 75-річчя НСКУ, 10-річчя АМУ" (Київ, 2008);,, Проблеми збереження та розвитку академічного народно-інструментального мистецтва України" (Кіровоград, 2009); обласних краєзнавчих конференціях і семінарах. Віднайдені матеріали покладено в основу низки публікацій в,, Українській музичній енциклопедії” (т.1-3) Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т. Рильського НАН України,,, Енциклопедії сучасної України" Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладено у 19 публікаціях, із яких 6 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структуру дисертації зумовлено її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, 13-и підрозділів, висновків, списку використаних джерел (548 найменувань, із них 495 - література, в т. ч.12 іноземними мовами, 53 - архівні джерела), додатків. Обсяг дисертації - 290 с. (із них основна частина - 225 с.)

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об'єкт і предмет, зазначено введені до музикознавчого обігу основні документальні джерела й архівні матеріали, аргументовано наукову новизну й практичне значення роботи, відображено апробацію результатів дослідження.

Розділ І ,, Передумови зародження музичного професіоналізму на теренах Єлисаветградського краю” складається з 5-и підрозділів, де простежено панораму музичного руху Єлисаветградщини в багатоаспектному річищі форм і галузей втілення.

Відповідно до сучасних наукових уявлень, у трактовці дефініції,, музичний професіоналізм” автор притримується точки зору на означене явище як на,, окремий вид специфікованої людської діяльності, що передбачає набуття певних навичок та цільових настанов” (Ж. Дедусенко). У духовно-естетичних умовах регіонального середовища професіоналізм спроможний моделювати, формувати засобами школи як колективної інституції зі спільною виконавсько-педагогічною метою, репрезентованою педагогом-лідером (або колективом викладачів-фахівців), естетично орієнтовану особистість, яка виступає носієм певної прогресивної традиції на просвітницькому тлі загального аматорства. У ретроспективі зародження професіоналізму > становлення фахових інституцій (шкіл, студій) > формування традиції (переймання досвіду поколіннями представників) розглянемо усталення музично-професійної константи Єлисаветградщини.

У підрозділі 1.1.,, Специфіка салонно-домашнього музикування та його вплив на культурно-просвітницькі процеси регіону" простежено основні ознаки і визначено найпоширеніші види аматорської діяльності.

Салонно-домашнє музикування - типовий вид музикування представників дворянських, поміщицьких, міщанських суспільних груп (об'єднання учасників за родинно-національним принципом) - здійснювалося шляхом ознайомлення з музичними творами в аматорському виконанні, з поясненням особливостей структури, мови, образності, специфіки виконавської трактовки. У формі закритих вечірок (,, музичних салонів”, ,,флорентійських вечорів”, ,, музичних асамблей”) у широкому сімейному колі (в т. ч. з присутністю запрошених музикантів) означений вид культивувався в дворянських маєтках угорців Ерделі (Миролюбівка Єлисаветградського пов.), росіян Лопухіних (Златопіль Чигиринського пов. Київської губ.), польсько-німецькому осередку Нейгаузів - Шимановських - Блюменфельдів - фон Таубе (Єлисаветград) та прогресивних єврейських родинах Мейтусів і Поляновських (Єлисаветград). Відкриті вечірки ("журфікси”) демократично налаштованих прошарків населення - представників інтелігенції, студентства, фабрично-заводських робітників, програми яких синтезували музикування, літературні читання, диспути - культивували златопільські зібрання Лятошинських (1908-1911), національно налаштований осередок Нікітіних у Єлисаветграді.

На межі ХІХ - ХХ ст. активізація музично-просвітницького руху спонукала музикантів-аматорів до розширення кола слухацької аудиторії, привівши до інтеграції в культурні осередки і музикування в рамках діяльності благодійних товариств поширення грамотності й ремесел, допомоги бідним учням, професійних угруповань - товариства прикажчиків,, Опора”, Суддівської та Пожежної спілок, гуртків за національними ознаками - Товариства допомоги католикам, юдеям, проукраїнського осередку тощо.

Від початку ХХ ст. у краї паралельно з існуванням суто аматорських видів музичної творчості розпочалось інтенсивне формування напівпрофесійних гуртків, шляхи становлення яких висвітлено у підрозділі 1.2.,, Особливості діяльності громадських мистецьких товариств”. Охарактеризовано основні чинники, що сприяли активній популяризаторській політиці Музично-драматичного товариства (1907-1911) в Олександрії, Товариства камерної музики (1908-1913), Товариства любителів науки і мистецтва (1917-1920) в Єлисаветграді у 2-х напрямках - організації концертного життя силами місцевих музикантів і розвитку музичної освіти, та виявили можливість творчої співпраці фахівців-ентузіастів різних музичних спеціалізацій для зрушення регіональної музичної культури зсередини.

У підрозділі 1.3.,, Типові форми організації концертних виступів” встановлено типологію концертної практики, в межах якої підкреслено функцію Єлисаветградщини початку ХХ ст. як своєрідного гастрольного полігону для випробовування молодих музичних сил і виступів відомих діячів у рамках турне Півднем Російської імперії. Вказано на безперечне домінування форми сольного концертного виступу (моноконцерту). Окреслено процес формування естетичних смаків єлисаветградської аудиторії завдяки гастролям камерних колективів - квартетів Одеського відділення ІРМТ (1908), ім. герцога Г.Г. Мекленбург-Стреліцького (1915), Петроградського квартету (1918) та симфонічного оркестру Полтавського відділення ІРМТ п/к Д. Ахшарумова.

Іншу форму концертування демонструвало виконання духовної музики, що найактивніше розвивалося на ґрунті православної (за участі хорів півчих Покровської (Ковалівської), Знам'янської (Биковської) церков та Соборних хорів Єлисаветграда, Олександрії), юдейської (синагогальний хор із солістами - канторами й хаззанами Бердянська, Одеси, Петербурга, Варшави, Вільно), лютеранської громад.

У підрозділі 1.4 "Гастролі оперних товариств і практика аматорських вистав у контексті музичного життя Єлисаветградщини” у співвідношенні виконавських тенденцій і творчої практики гастрольно-оперних антреприз визначено позитивні моменти, а саме: поступову еволюцію до динамічної рівноваги й переваги в пропорціях між західноєвропейським і російським оперним репертуаром; зростаючий інтерес керівників антреприз до постановок новинок, зокрема творів композиторів-веристів, сучасних авторів; відхід на другий план оперних гастролей італійських труп і посилення цікавості до виступів товариств, сформованих у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові; високий рівень виконавських колективів, до складу яких входили першокласні артисти-співаки.

Не уникло музично-театральне життя краю впливу різнонаціональних культур. Зокрема, популяризація українського оперного мистецтва відбувалася за участю М.Л. Кропивницького, родини Тобілевичів та їхніх учнів і послідовників; єврейської опери на ідиші - німецько-єврейськими антрепризами.

Традиція місцевих музично-театральних постановок, ініційованих громадськістю за участю вихованців навчальних закладів з патріотичною або просвітницькою метою, веде відлік від масштабної акції проукраїнського осередку Єлисаветграда - постановки "Вечорниць" П. Ніщинського (1875). Огляд прем'єри під кутом зору виконавської практики висвітлює об'єктивний рівень вокально-хорової підготовки учасників, позиціонує постановку як знакову подію в долях не лише діячів українського театру, а й як фактичний старт вокальної кар'єри відомих співаків оперних, музично-драматичних товариств М.К. Садовської-Барілотті й К.І. Михайлова-Стояна та показову в напрямку формотворення української вокальної школи.

У річищі популяризації російської оперної спадщини продовженням музично-театральних інновацій стала загальноміська постановка "Життя за царя” М. Глінки (1913), що продемонструвала потенціал єлисаветградської вокально-хорової школи, мобілізований на рівні освітянської сфери.

Наслідуючи новітні західноєвропейські методики, місцеві освітяни намагались адаптувати систему дитячого музичного виховання Е. Жака-Далькроза для розвитку дошкільнят у приватному садочку Е. Яновської, юдейських закладах через оперні вистави "Червона Шапочка" Фр. Абта (1913), "Спляча царівна" (невідомого автора, 1914).

Започаткована,, Вечорницями" українська тематика відновилась у 1915 р. з аматорським виконанням опери "Ноктюрн" М. Лисенка російською мовою - першої постановки на провінційній сцені останнього музично-театрального твору композитора.

У підрозділі 1.5 "Віддзеркалення мистецького руху в музичній публіцистиці” охарактеризовано віднайдену публіцистичну спадщину регіональних журналістів-мистецтвознавців, що представлена аналітичними рецензіями Й.А. Гольденберга й М.П. Пашковського, інформаційними дописами С.О. Пузенкіна, художньо-публіцистичними нарисами І.Я. Долінова і відзначена різножанровою палітрою та всеохоплюючою тематикою. Акцентовано увагу на підпорядкованості статей пізнавально-просвітницькій меті, висвітленні проблематики загальноукраїнських мистецьких процесів. Музична критика як сполучний елемент усіх ланок музичного соціуму й регулятор функціонування музичної культури регіону.

Зрушення музичного життя краю першого двадцятиліття ХХ ст. виявилося можливим завдяки взаємодії трьох чинників: вдалому розташуванню на географічному перетині як західних, так і російсько-імперських залізничних і дорожніх шляхів; наявності виконавсько-педагогічних кадрів; присутності достатньої кількості заможних мешканців, які становили фінансово спроможну, зацікавлену в концертно-педагогічній практиці аудиторію.

У розділі ІI,, Тенденції формування фахових засад у царині музичної освіти” досліджено ґенезу зародження, формування та становлення музичного професіоналізму. Проекція цих процесів на мистецьку панораму регіону дозволила виокремити три періоди розвитку музичного життя та охарактеризувати їх у загальноісторичному вимірі.

Перший період (1754-1898 рр.) позначений підвищеною увагою до процесу музичної творчості взагалі. Місцева спільнота сприяла розвитку будь-яких форм музикування, ретрансляторами яких на теренах краю виступали концертанти-солісти і музиканти-аматори. Мистецький рух розвивався переважно в річищі поліетнічного суспільства й базувався на творчо-естетичних традиціях української, російської, польської, єврейської та німецько-австрійської громад.

Наприкінці 1890-х рр. із загального музичного руху виокремилися лідируючі постаті, які сприяли зародженню, зміцненню та розвитку інноваційної мистецької парадигми, що знаменувало перехід до другого періоду (1898-1917 рр.). Початкову фазу становлення професіоналізму в регіоні репрезентували приватні музичні школи А.М. Тальновського (1898-1909), Г.В. Нейгауза (1899-1931), І.Я. Долінова (1908-1910) та ін.

Кульмінація векторних розгалужень музичної життєдіяльності сягає 1918-1920-ті рр., під час яких відбулася трансформація групового концертування у вигляді концертів-мітингів, концертів-лекцій паралельно з камерно-симфонічними формами; визріло розуміння фактору важливості організаційно-адміністративної роботи в мистецькій галузі; започатковано проекти організації державних музичних інституцій; утворено вагомі мистецькі колективи - Оперне товариство, симфонічний оркестр, струнний квартет, фортепіанне тріо.

Третій період (1920 - 1930 рр.) означений кардинальними зміщеннями ідейно-художніх пріоритетів від професіоналізму до самодіяльності.

Представлений хронологічний поділ перегукується із періодизацією українського музично-культурного процесу, запропонованою М. Ржевською і втілюваною у другому виданні академічної багатотомної "Історії української музики”. Означене свідчить про контекстуальність музичного розвитку Єлисаветградщини в єдиному загальнонаціональному процесі.

У підрозділі 2.1 "Формування традицій фортепіанного виконавства і шляхи їх розвитку” зазначається, що сфера фортепіанного музикування постійно домінувала в мистецьких процесах краю упродовж середини ХVІІІ-ХХ ст. Перманентна зацікавленість в інституціях фортепіанного виконавства і педагогіки зумовила еволюційні трансформації саме на тлі піаністичної культури. У різноманітних історично-соціальних умовах фортепіанне виконавство не лише виступало переважним чинником, а й стимулювало рух інших галузей музичного життя. Своєрідність трансформації в піаністичній практиці загальноєвропейських процесів (творчі контакти місцевих діячів із Арт. Рубінштейном, Л. Ґодовським, Ф. Блюменфельдом, обізнаність із новинами музично-педагогічної сфери, доступність сучасного репертуару) давало змогу музичному мистецтву регіону безперешкодно вливатися до загальнокультурного простору й бути його важливою складовою.

Доведено, що педагогічна практика Г.В. Нейгауза та функціонування його Музичної школи є змістовною константою процесу професіоналізації фортепіанного мистецтва; визначено внесок у сферу піаністичної педагогіки М.О. Гольденберг-Славінської, М.І. Корсунського та ін.

Важливим чинником активного функціонування фортепіанного виконавства визнано існування в регіоні налагодженої системи виготовлення, настроювання, удосконалення та продажу музичного інструментарію, зокрема фабрики А.Я. Клебаха.

У наступному підрозділі 2.2 "Етапи становлення струнного виконавства" розглянуто шляхи формування галузевої моделі скрипкового музикування, аналогічної школі Г.В. Нейгауза своїми загальноєвропейськими зв'язками і творчими контактами та згуртованої навколо Й.А. Гольденберга. Інший, популяризаторський струмінь струнного виконавства демонстрували на теренах краю А.Г. і Б.Г. Гайсинські, А.М. Тальновський та А.С. Лип'янський.

У підрозділі 2.3 "Аспекти спеціалізації вокально-хорової культури” доведено, що підвалини вокального мистецтва регіону закладалися пізніше, ніж формувалися професійні основи фортепіанної і струнної майстерності. Аналіз витоків вокального виконавства проведено за наступними ключовими напрямками: розглянуто вокально-хорову діяльність концертантів; визначено народнопісенну традицію як важливий чинник розвитку самородків-співаків, зокрема М.К. Садовської-Барілотті, В.Ф. Козерацького, династії Лубенцових; досліджено хорову творчість у контексті військової музики; прослідковано тенденції формування вокальних навичок у сфері загальної освіти - світських (пансіони, реальне училище, гімназії, народні училища) і духовних (церковнопарафіяльні школи, духовне училище) закладах та на базі церковних колективів. Формуванню засад професійного вокально-хорового мистецтва активно сприяли викладачі співу навчальних осередків А.М. Купетін і С.О. Пузенкін; першопрохідцями фахової вокальної педагогіки визначено Ф.П. Левитського та І.Я. Долінова, окреслено постаті їхніх вихованців Л.М. Балановської, М.В. Коваленко та П.М. Журавленка.

У підрозділі 2.4 "Художньо-естетичні орієнтири композиторської творчості" розглянуто віднайдені рукописи й нотодруки невідомих творів композиторів-аматорів Г.В. Нейгауза (вокальний цикл "Lieder aus der Jugendzeit” ("Пісні юності”), Г.О. Поляновського (фортепіанні мініатюри, романси), юнацьких композицій Б.М. Лятошинського та Ю.С. Мейтуса у спектрі стильових тенденцій 1-ї третини ХХ ст. Підтверджено тезу про формування творчого почерку митців у надрах регіональних камерних форм виконавства.

У підрозділі 2.5 "Кульмінаційні процеси в 1918-1920 рр." підкреслено, що майже двадцятирічний підготовчий період досяг творчого вибуху в 1918 - 1920 рр.: результати викладацької діяльності реалізувалися через ініціативність, свободу мислення першого і другого покоління вихованців, які рухались неординарно, по-європейському, впроваджуючи інноваційні реформи, чим вивели Єлисаветград на рівень тимчасової,, мистецької столиці" в центрально-українському регіоні. Згідно з кількісно-якісними показниками концертного життя та представленими постатями видатних виконавців означений відрізок часу став найдинамічнішою фазою, найвищою стадією демонстрації досягнутих результатів регіонального виконавства. Ефективності ситуативній порі музичного апогею додавало поєднання суб'єктивних факторів, коли через міжвладдя й руйнацію транспортних артерій на теренах краю одночасно опинилися три групи мистецьких особистостей:

1) столичні митці (В.М. Дешевов, Л.М. Балановська, М.П. Щегловитова), які,, застрягли" внаслідок гастролей або через невдалі спроби виїхати з охопленої революційними вогнищами Росії,

2) місцеві уродженці (В.М. Гольдфельд, Г.Г. Нейгауз, К. Шимановський), які в період суспільних катаклізмів намагалися з'єднатися з родинами або по закінченню канікулярно-відпускного терміну не змогли повернутися до місць роботи чи навчання,

3) місцеві музиканти (А.Г. і Б.Г. Гайсинські, А.С. Лип'янський, Н.Г. Нейгауз, С.О. Пузенкін).

Узагальнено й систематизовано фактологічний матеріал проукраїнського руху, представленого діяльністю осередку,, Просвіта”, І-о Комерційного училища, реконструкцією духовно-національних святинь вояками Легіону Українських січових стрільців (1918), Другою капелою Дніпросоюзу п/к К.Г. Стеценка (1920). На прикладах Н.С. Дейнеки і М.І. Сочеванова простежено роль бандуристів у процесах визрівання національної музичної творчості.

Під час загальноукраїнських визвольних змагань, за наявності двох офіційних столиць - Києва як осердя національно-демократичних сил і Харкова як центру більшовицького режиму - повітовий Єлисаветград фактично згуртував навколо себе творчий потенціал і рухав культурні процеси Центральної України згідно з відцентровими принципами адміністрування мистецьких столиць. У даному разі специфіка провінційної зони як самодостатнього середовища з розвиненими інфраструктурними компонентами і сформованим профільним фаховим рівнем спричинила підміну функції залежної територіально-суспільної одиниці на роль тимчасового керівного центру.

У розділі ІII,, Вплив інноваційних здобутків провідних діячів музичної культури на усталення музично-професійної константи в регіоні" ракурс дослідження зміщено в особистісну сферу. На основі віднайдених матеріалів реконструйовано життя і творчість найвизначніших представників музичної культури Єлисаветградщини.

Діяльність на теренах краю авторитетної постаті Г.В. Нейгауза, формування цілісного явища "школи Нейгауза” як у матеріально-інституційному, так і в творчо-духовному сенсі, авторські методично-конструктивні розробки беззаперечно надають митцю статус засновника фортепіанного професіоналізму єлисаветградського регіону, що відображено у підрозділі 3.1.,,Роль Г.В. Нейгауза та його Музичної школи у динаміці піаністичної спеціалізації. Взаємини Г.Г. і Н.Г. Нейгаузів з Єлисаветградом”. Крізь призму естетичних принципів монолітного зв'язку Художник - Місто охарактеризовано головних репрезентантів традицій Школи Г.В. Нейгауза в загальноєвропейському масштабі - Г.Г. і Н.Г. Нейгаузів.

У підрозділі 3.2.,, Й.А. Гольденберг як реформатор струнної галузі музичної освіти. Віхи перетину М.С. Ельмана і В.М. Гольдфельда з краєм" розглянуто діяльність засновника професійної скрипкової школи Й.А. Гольденберга. Результативність приватної практики підтверджено завдяки встановленим фактам навчання в його класі М.С. Ельмана і В.М. Гольдфельда. Тенденції професійних зрушень у сфері струнного виконавства розглянуто крізь основні напрямки діяльності відкритої Гольденбергом "Музичної студії ім. От. Шевчика" (1923-1934): визначено навчально-методичні функції закладу в системі музичної освіти регіону; на основі віднайдених Статуту й Програми простежено основні методичні вимоги; відзначено перспективних вихованців.

Завдяки знаходженню архівних документів, у підрозділі 3.3.,, Педагогічні здобутки Л.Я. Киреєвої” відтворено біографію, висвітлено виконавсько-педагогічний доробок викладача вокальної майстерності. Завдяки діяльності Л.Я. Киреєвої сформувалися фахові засади регіонального вокального мистецтва, специфіка якого полягає в підготовці співаків у двох іпостасях - академічного концертно-оперного виконавства та ілюстративної театрально-співацької діяльності, що виступає доволі характерною ознакою регіону - ,, колиски" українського музично-драматичного театру.

Документальним підтвердженням вищеозначених положень слугує блок Додатків, де у вигляді систематизованих таблиць, схем, складених програм серій концертів, представлено інформаційно-аналітичні та подієво-фактологічні ресурси щодо становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини 1900-1920-х рр.

У Висновках узагальнено результати дослідження:

Розглянувши специфіку салонно-домашнього-музикування, діяльності громадських мистецьких товариств, виступів гастролерів, концертного виконання духовної музики та музично-театрального напрямку констатуємо, що надбання різногалузевих мистецько-творчих процесів свідчать про готовність краю на межі ХІХ-ХХ ст. сприйняти професіоналізацію музичної освіти як єдино вірний крок.

Досліджено музичне життя Єлисаветградщини 1900-1920-х рр. і доведено, що воно є цілісним мистецьким комплексом різнорідних форм діяльності, сфер прикладення, педагогічних інституцій та напрямків утілення. Магістральною інтенцією у ньому виступає процес формування музичного професіоналізму. У результаті проведеного конструктивного аналізу культурно-мистецьких тенденцій у контексті тодішніх загальноукраїнських суспільно-політичних процесів стає очевидною унікальність досліджуваного регіону, що дозволяє трактувати Єлисаветградщину як самодостатню зону, ретранслюючу інноваційні ідеї в різножанрових напрямках музичної творчості.

Обрані для характеристики 3 (фортепіанний, струнний та вокально-хоровий) вектори регіональної творчості не завжди розгорталися рівнобіжно й були результативно-рівноцінними, але мали певні спільні риси, що дозволило створити узагальнено-хронологічну періодизацію їх формотворчих процесів.

Представлена періодизація базується на діахронії ціннісних орієнтацій, стильових ознак та функціональних зв'язків та має в своїй основі історико-культурологічний стрижень. Соціально-історичні фактори, етнокультурні аспекти, специфіка адміністративного устрою, діяльності освітянських закладів сприяли кристалізації музичного ландшафту Єлисаветградщини. Виявлено доцільність потрактування культурно-освітнього тла краю як плацдарму для становлення музикотворчих процесів і формування засад музичного професіоналізму.

Виокремлено та охарактеризовано періоди музичного розвитку:

1754-1898 рр. - доба регіонального аматорства й інтенсивного гастролювання, накопичення на території краю кадрів спеціалістів-фахівців;

1898-1917 рр. - час формування зацікавленої слухацької аудиторії, започаткування професійних основ музично-педагогічної галузі у зв'язку з відкриттям спеціалізованих приватних музичних закладів;

1918-1920 рр. - кульмінація, найвища стадія музичних процесів.

У результаті дослідження кількісних і якісних показників музичного професіоналізму Єлисаветградщина постає як регіон підвищеної уваги до музичної освіти. Кадровий онтогенез, що рухався як за доцентровими, так і за відцентровими принципами (накопичування на території випускників європейських ВНЗів > виховання власних музично-педагогічних працівників + підготовка до вступу в західні заклади > навчання наступного покоління учнів) мало вигляд прогресуючого спіралеподібного кругообігу.

У процесі вивчення формування і становлення музичного професіоналізму створено джерельну базу віднайдених документів, на основі яких доведено значущість регіональних виконавських осередків у історії української культури та їх вплив на мистецькі процеси Європи, виокремлено постаті крайових лідерів - Г.В. Нейгауза, Й.А. Гольденберга та Л.Я. Киреєвої, віднайдено матеріали і вперше реконструйовано їхні життєві й творчі шляхи. Аналіз першоджерел, свідчень сучасників, учнів і послідовників дозволив висунути й обґрунтувати тезу про домінування інструментального виконавства над вокальним, про формування фахових угруповань піаністичного і скрипкового напрямку на межі ХІХ-ХХ ст., тоді як вокальна школа визначилася пізніше, від початку 1920-х рр. У свою чергу, фортепіанна галузь знаходилася в авангарді прогресивних музичних віянь і негласно скеровувала діяльність інших угруповань музичної спільноти в єдине цілеспрямоване річище.

Виявлено, що виконавсько-педагогічні інтенції основоположників фахового професіоналізму Г.В. Нейгауза, Й. Гольденберга, Л. Киреєвої на світове мистецтво були доволі активними. У результаті копіткої пошукової праці прослідковано два покоління їхніх учнів, найвидатнішими з-поміж яких яких були: Ф.М. Блюменфельд, Г.Г. Нейгауз, В.М. Гольдфельд, П.І. Селіванов, Б.Я. Златогорова, М.С. Гришко (кол. СРСР), К. Шимановський (Польща), Н.Г. Нейгауз (Німеччина), М.С. Ельман (США), вибудувано відповідну таблицю.

Визначено, що ранні композиторські спроби Г.В. Нейгауза, Б.М. Лятошинського, Ю.С. Мейтуса та Г.О. Поляновського в камерному жанрі позначені пошуками власного композиторського стилю, стильовою еклектикою, наслідуванням, або, навпаки, експериментаторством.

Документально підтверджено факти творчої діяльності на ниві фортепіанного виконавства краю М.О. Гольденберг-Славінської, М.І. Корсунського, в галузі струнної педагогіки - А.Г. і Б.Г. Гайсинських, у напрямку вокально-хорової справи - А.М. Купетіна, С.О. Пузенкіна, Ф.П. Левитського та І.Я. Долінова. Особливу увагу приділено виправленню помилкових суджень, неточностей стосовно датувань і фактології в біографіях митців, причетних до музично-історичних процесів регіону, зокрема М.С. Ельмана, М.І. Корсунського, Ю.С. Мейтуса, Г.В. Нейгауза та ін., встановлено родоводи Нейгаузів - Блюменфельдів, Левитських - Ніщинських тощо.

музична культура єлисаветградщина професіоналізм

Список основних опублікованих статей за темою дисертації

1. Долгіх М. Густав Вільгельмович Нейгауз - музикант, педагог, просвітитель: етапи творчого шляху / М. Долгіх // Студії мистецтвознавчі. - К.: вид-во ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАНУ, 2008. - Число 4: Театр. Музика. Кіно. - С.47-56.

2. Долгіх М. Етапи становлення струнної виконавської школи на Єлисаветградщині / М. Долгіх // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць / голов. ред. Г.А. Скрипник. - К.: ІМФЕ ім.М.Т. Рильського НАНУ, 2009. - Вип.9. - С.94-99.

3. Долгіх М. Кобза-бандура на українській театральній сцені / М. Долгіх // Наукові записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка та НМАУ ім.П. Чайковського / гол. ред. О.О. Смоляк. Тернопіль; К., 2006. - Серія: Мистецтвознавство. - № 1 (16). - С.11-15.

4. Долгіх М. Композиторська творчість піаніста-педагога Густава Нейгауза. Збірка "Lieder aus der Jugendzeit” ("Пісні юності”) / М. Долгіх // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського / Ред-упор. М.А. Давидов, В.Г. Сумарокова. - К., 2008. - Вип.77: Виконавське мистецтво. - Кн.14. - С.231-239.

5. Долгіх М. Концертно-гастрольне життя Єлисаветградщини першої третини ХХ ст. / М. Долгіх // Музична україністика: сучасний вимір: Зб. наук. праць пам'яті А. Мухи / Ред. - упор. О.П. Кушнірук. - К.: ІМФЕ ім.М.Т. Рильського, 2009. - Вип.3. - С.308-319.

6. Долгіх М. Наталія Густавівна Нейгауз: портрет в реаліях початку ХХ ст. / М. Долгіх // Музична україністика: сучасний вимір: Зб. наук. праць на пошану Б. Фільц / Ред. - упор.В. В. Кузик. - К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, 2010. - Вип.5. - С.217-225.

Анотації

Долгіх М.В. Становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини (1900 - 1920-ті рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т. Рильського НАН України. - Київ, 2011.

У дисертації вперше досліджено становлення музичного професіоналізму Єлисаветградщини 1-о двадцятиліття ХХ ст. Визначено основні етапи онтогенезу мистецького руху, представлено узагальнено-хронологічну періодизацію динаміки розвитку музичного виконавства. Проаналізовано художньо-естетичні орієнтири регіональної композиторської творчості.

Дослідження векторних напрямків велось із урахуванням повноцінної картини салонно-домашнього музикування, діяльності громадських мистецьких організацій, концертного життя, музично-театральної практики, музичної публіцистики. На основі виявлених архівних відомостей відтворено біографії і розглянуто сутність педагогічної практики Г.В. Нейгауза, Й.А. Гольденберга та Л.Я. Киреєвої у форматі крайового, загальноукраїнського та європейського музичного простору.

Ключові слова: Єлисаветградщина, музичний професіоналізм, регіон, концертно-гастрольне життя, музикування, музична освіта, композиторська творчість, музичний інструментарій.

Долгих М.В. Становление музыкального профессионализма Елисаветградщины (1900 - 1920-е гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2011.

В диссертации исследованы вопросы становления музыкального профессионализма Елисаветградщины 1-о двадцатилетия ХХ в. Комплексный, конструктивный подход к изучению музыкально-культурных явлений, процессов профессионализации региональных художественных сфер, особенностей функционирования разноуровневых воспитательно-педагогических институций позволил воссоздать целостную панораму музыкальной жизни края. Определены основные этапы онтогенеза художественного движения, представлена обобщенно-хронологическая периодизация динамики развития музыкального профессионализма. Проанализированы художественно-эстетические ориентиры регионального композиторского творчества.

Исследование векторных направлений (фортепианного, струнного и вокально-хорового исполнительства) велось с учетом полноценной картины салонно-домашнего музицирования, деятельности общественных организаций, концертной жизни, музыкально-театральной практики, музыкальной публицистики. Особое внимание уделено деятельности прогрессивных музыкально-педагогических сообществ края - комплексной Музыкальной школы А.М. Тальновского (1898-1909), специализированных фортепианных школ Г.В. Нейгауза (1899-1931), М.А. Гольденберг-Славинской (ок. 1905-1921), скрипичной "Музыкальной студии им. От. Шевчика" (1923-1934) под руководством И.А. Гольденберга, классов пения и оперного ансамбля И.Я. Долинова (1908-1910).

На основе выявленных архивных данных воспроизведены биографии и рассмотрена сущность педагогической практики основоположников регионального исполнительства Г.В. Нейгауза, И.А. Гольденберга и Л.Я. Киреевой в формате краевого, общеукраинского и европейского музыкального пространства. Определены точки пересечения с Елисаветградом выдаюшихся представителей музыкального искусства Ф.М. Блюменфельда, В.М. Гольдфельда, М.С. Гришко, Г.Г. Нейгауза, П.И. Селиванова (быв. СССР), Н.Г. Нейгауз (Германия), К. Шимановского (Польша), М.С. Эльмана (США).

Ключевые слова: Елисаветградщина, музыкальный профессионализм, регион, концертно-гастрольная жизнь, музицирование, музыкальное образование, композиторское творчество, музыкальный инструментарий.

Dolgikh M.V. Becoming music profession of Elisavetgrad region (1900 - 1920-th.). - Manuscript.

A thesis for a Candidate's degree in art-criticism in speciality 17.00.03 - Musical art. - Rylski Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology, National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The dissertation investigates the questions of formation of music profession Elisavetgrad region of the first third of the XX century.comprehensive and constructive approach to the study of music and cultural phenomena, processes of professionalization of the regional art spheres, features of the functioning of different levels of pedagogical and educational institutions allowed to recreate a complete panorama of musical life of edge. The basic stages of ontogeny art movement, represented by generalized chronological periodization genesis performing schools. Style reference points of regional composer creativity are analyzed.

...