Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Жіночий архетип у міфопоетичній традиції української культури (на матеріалі народної культури Середньої та Нижньої Наддніпрянщини)

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури

Пуларія ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Калашникова Ольга Леонідівна,

завідувач кафедри гуманітарної підготовки та ідентифікації культурних цінностей Академії митної служби України,

м. Дніпропетровськ

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Личковах Володимир Анатолійович, завідувач кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка;

кандидат філософських наук Болотова Вікторія Валентинівна, доцент кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова, м. Севастополь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах сучасної поліпарадигмальності науково-філософського знання проблема архетипів як інваріантних елементів культури виявляється надзвичайно актуальною. Перш за все, інтерес до поняття «архетип» з боку представників і гуманітарних, і природничих наук пояснюється усвідомленням зв'язку людини з космосом, інформаційним полем та розумінням того, що найглибинніші суттєві аспекти смислогенезу приховані від адекватного усвідомлення в надрах несвідомого. Відкриття З. Фрейдом позасвідомого як самостійного, не залежного від свідомості безособистісного начала людської душі, що активно втручається у життя людини, дало можливість залучити до аналізу базових основ культури досягнення у сфері глибинної психології, насамперед, аналітичної психології К. Юнга, його архетипної теорії.

Філософська рефлексія, спрямована на виділення в українській культурі базових елементів світосприйняття починається від П. Юркевича з його «філософією серця» і далі - в працях з історії культури, літератури, мовознавства М. Грушевського, Д. Чижевського, І. Франка, О. Потебні, сучасних науковців В. Буряка, С. Возняка, В. Горського, І. Драча, В. Личковаха, О. Мишанича, В. Нічик, А. Нямцу та ін. Дослідженню специфіки українського образу світу як теоретичного підґрунтя відродження національної культури присвячені публікації Т. Даренської, Л. Дяченко, В. Мицика та ін. Архетипи українського національного характеру як культуропокладаюча форма самоствердження нації виділені і проаналізовані в монографії А. Швецової. Архетипи як втілення долі та історичного досвіду народу розглядаються Н. Ковальчук. Архетипний аналіз, на думку С. Кримського, є досить адекватним методом дослідження джерел формування етнокультурних особливостей, праісторії та майбутнього соціумів. З архетипною проблематикою напряму пов'язані роботи у галузі семантики та теорії культури А. Бичко, І. Бичка, Т. Васильєвої, Г. Горак, О. Забужко, О. Кирилюка, М. Поповича, В. Табачковського, Н. Хамітова, ін. Дослідженню специфіки відтворення архетипних схем та образів у міфопоетичній свідомості присвячені праці В. Ятченка, О. Лівінської, О. Гуцуляка, Н. Лисюк, дисертаційні дослідження В. Пономаренко, Г. Литвиненко. Філософсько-естетичні засади концептуального аналізу специфіки архетипів у міфопоетичній творчості та міфологізованому мистецтві розглядаються у дисертаційному дослідженні О. Колесник.

Проте, залишаються актуальними теоретичні аспекти вивчення архетипу як культурфілософської категорії, насамперед, методологічні засади дослідження інваріантних основ культури, проблема співвідношення понять «архетип» - «міф» - «символ».

В період становлення понятійно-категоріального апарату культурології як порівняно молодої науки потребує оцінки доцільність розширювального семантичного наповнення терміну «архетип», що часто зумовлює некоректне його використання, в першу чергу, у вітчизняній культурологічній практиці. Залишаються відкритими проблеми чинників символічної репрезентації архетипів у міфопоетичній традиції української культури, ієрархії архетипових образів, особливості їх функціонування - того, що може дати уявлення про характер етносу, духовний рівень, «життєву установку» (К. Юнг) та одночасно впливає на його історію та соціокультурний розвиток.

Чекає на вивчення проблема актуалізації архетипів у своєрідних культурних регіонах України. Саме такий підхід дозволить зрозуміти глибинну зумовленість соціокультурних процесів, сприятиме консолідації суспільства, діалогу культур. Актуальними вважаємо пошуки спільних архетипних основ у різних модифікаціях інваріантів у таких історико-етнографічних регіонах України як Середня Наддніпрянщина - місце формування етнічного ядра східного слов'янства, давньоруського населення, а згодом і українського етносу та української нації - та культурно споріднена з нею Нижня Наддніпрянщина.

Розгляд архетипів крізь призму найдавнішої опозиції «чоловіче - жіноче» видається важливим для побудови архетипної матриці будь-якої культури, в тому числі й української, оскільки сприяє визначенню можливих критеріїв для типологізації культур. Жіночу складову та її роль в архетипній матриці української культури зовсім не досліджено. Бракує наукових розвідок щодо жіночого архетипу в системі українського фольклору, а також місця та ролі архетипної символіки жіночого начала в традиційному декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема в іконографії декоративного розпису та вишивки. Виявлення особливостей репрезентації жіночого архетипу в народній культурі зазначених історико-етнографічних регіонів може стати початком досліджень у цьому напрямі. Актуалізація позитивних сторін жіночого архетипу, обґрунтування ідеї первісно притаманного особистості прагнення до цілісності та самовдосконалення сприятимуть ствердженню у суспільстві духовних пріоритетів.

Надзвичайно актуальним вважаємо залучення до архетипного аналізу не тільки творів усної народної творчості, а й зразків традиційного декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема декоративного розпису та вишивки (також килимарства, різьблення, гончарства тощо). За відсутності умов для розвитку національної мови та літератури, аж до початку ХХ століття, звернення до образотворчих засобів виразності дозволило зберегти архетип в етнічно забарвлених візуальних символах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського по вивченню планової теми «Діалог культур: кримський аспект» (реєстраційний номер 0106U003204). Тему дослідження затверджено на засіданні вченої ради Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (протокол № 2 від 27 лютого 2008 року).

Мета дисертаційного дослідження: виявити своєрідність втілення та функціонування жіночого архетипу у міфопоетичній традиції української культури Середньої та Нижньої Наддніпрянщини.

Досягнення поставленої мети вимагає виконання наступних завдань:

- спираючись на архетипну теорію К. Юнга, здійснити аналіз поняття «архетип» як об'єкта культурологічних досліджень;

- визначити основні тенденції досліджень жіночого архетипу в гуманітарних дискурсах;

- проаналізувати витоки, характер репрезентації, своєрідність втілення позитивних та негативних аспектів архетипу Матері в пісенному та казковому фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, символіку материнського архетипу в іконографії досліджуваних скринь та рушників;

- виявити персоніфікації Анімуса як принципу Логосу в казковому та пісенному фольклорі досліджуваних регіонів та розкрити їх функціональне значення;

- класифікувати казкові сюжети з елементами «жіночої» ініціації та дослідити в них функціональний зв'язок жіночого начала з архетипом Тіні та архетипом Самості;

- виявити та проаналізувати в єдності діахронного та синхронного підходів генетичну спорідненість архетипових образів жіночого начала у словесному фольклорі досліджуваних регіонів та в іконографії традиційних творів декоративно-ужиткового мистецтва - розписаних весільних скринь Нижньої Наддніпрянщини та вишитих весільних рушників Середньої Наддніпрянщини.

Об'єкт дослідження - міфопоетична традиція в українській культурі (жанри усної народної творчості та декоративно-ужиткового мистецтва).

Предмет дослідження - форми та функції жіночого архетипу в міфопоетичній традиції української культури Середньої та Нижньої Наддніпрянщини.

До аналізу залучалися хронологічно найдавніші видання українських народних казок, що не зазнали впливу радянської ідеологічної цензури, зберегли особливості казкового наративу та були записані українською мовою з позначенням географічного регіону. За встановленими критеріями було обрано наступні збірки українського фольклору: «Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ» у 7-ми тт., зібрані під керівництвом і особисто П. Чубинським (1872-1878); І-ІІ випуски «Этнографическiхъ матерiаловъ, собранныхъ въ Черниговской и сосђднихъ съ ней губернiяхъ» Б. Грінченка (1895-1899), а також казки, зібрані І. Манжурою на території колишніх Катеринославської та Харківської губерній (1890), перевидані в 2003 р.

Звернення до пісенного фольклору, насамперед, ліричних пісень, зумовлене їх основною жанровою ознакою - сприйняттям дійсності крізь призму людських переживань, найбільш яскравим втіленням позасвідомих сторін людської душі. Аналізувалися пісні, зібрані М. Закревським, П. Чубинським, З. Доленгою-Ходаковським.

Матеріалом для дослідження декоративних розписів стали весільні скрині Нижньої Наддніпрянщини, знайдені особисто автором під час польових досліджень в селах Дніпропетровської області, деякі з них датовані початком ХХ ст. Вивчення символічного коду вишивки на весільних рушниках Середньої Наддніпрянщини здійснювалося на матеріалі колекції Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” (м. Київ).

Основні хронологічні межі дослідження - ХІХ - початок ХХ ст. Саме в цей період були записані й видані різножанрові зразки українського фольклору та виявлені, оприлюднені, відновлені артефакти, науковий опис і дослідження яких розпочалися з першими науковими етнографічними експедиціями у Південноросійський край. Територіальні межі визначені спільними за традиційною культурою історико-етнографічними регіонами Середньої та Нижньої Наддніпрянщини.

Теоретична основа дослідження: культурологічні праці представників аналітичної психології (К. Юнг, Е. Нойман, М.-Л. фон Франц та ін.); роботи, присвячені архетипній проблематиці в культурі (М. Еліаде, С. Кримський, В. Ятченко); дослідження українських та зарубіжних етнологів у сфері обрядовості та ритуалу (Ф. Вовк, С. Килимник, В. Балушок, Дж. Кемпбел та ін.); етнопсихологічні розвідки (Ю. Липа, О. Кульчицький, В. Янів та ін.); фольклористичні праці (Ф. Колесса, В. Гнатюк, Л. Дунаєвська, ін.); дослідження у сфері символології та семіотики (С. Авєрінцев, А. Лосєв, А. Ханзен-Льове), міфології (М. Костомаров, К. Кереньї, К. Леві-Строс та ін.), літературознавства та лінгвістичної культурології.

У ході дисертаційної роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, що відповідають культурологічному аналізу, а саме: системний - у розумінні культури як цілісності, що самоорганізовується та самопідтримується; структурно-генетичний (синхронний) - у виділенні та вивченні функціональних якостей архетипних структур жіночого начала в українському казковому, пісенному, образотворчому фольклорі та в архаїчній вишивці; історико-реконструктивний (діахронний) - у вивченні міграційних та історичних чинників побутування казкових мотивів та сюжетів; у дослідженні явища декоративного народного малювання на Придніпров'ї; у розгляді соціально-історичних умов формування духовно-ціннісних ідеалів в українській родині; компаративістський - у пошуках типового та особливого в семантиці поширених у світовій казковій традиції сюжетів з ініціаційними елементами та мотиву жіночої зради; у дослідженні орнаментальних мотивів у декоративному розписі скринь та іконографії вишитих рушників; типологічний - у виділенні типів семантичних значень поняття «архетип» у сучасних гуманітарних науках; у класифікації казок з елементами «жіночої» ініціації; в аналізі символіки розпису весільних скринь зазначеного регіону в єдності з традиційною фольклорною поетикою Петриківського декоративного розпису; метод колірних виборів Люшера - в аналізі колористики досліджуваних скринь, її психоенергетичної функціональності.

Наукова новизна дослідження. В дисертаційній роботі вперше:

- предметом спеціального культурологічного дослідження на базі архетипної теорії К. Юнга стають не жіночі образи як такі, а жіночий архетип, форми його відтворення в міфопоетичній традиції української культури, його функціональне значення;

- здійснюється спроба дослідити регіональну актуалізацію жіночого архетипу в рамках національної культури, окреслюючи територіальні межі дослідження історико-етнографічними регіонами Середньої та Нижньої Наддніпрянщини та залучаючи до аналізу як жанри усної народної творчості (казка, лірична пісня), так і види традиційного декоративно-ужиткового мистецтва (декоративний розпис скринь та вишивка рушників);

- до наукового обігу вводяться нові артефакти культури, якими стали весільні скрині Нижньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати можуть поглибити теоретичне осмислення універсальної культурфілософської категорії «архетип»; можуть бути корисними у побудові архетипної матриці української культури, а саме її жіночої складової.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Матеріали дослідження використовуються дисертантом у практичній частині курсу «Історія української культури» в Академії митної служби України, у краєзнавчих публікаціях. Спостереження та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані як матеріали лекцій з історії та теорії української культури та мистецтва, філософії культури у вищій школі; спецкурсів, присвячених теоретичним основам архетипного аналізу культури, розкриттю сутності та евристичної цінності архетипної теорії К. Юнга, репрезентації жіночого архетипу в міфопоетичній традиції української культури; в соціологічних та етнопсихологічних дослідженнях при створенні соціокультурної моделі етносу; у педагогічній роботі по вихованню духовно-ціннісних пріоритетів у дітей та молоді; у мистецько-просвітницькій та краєзнавчій роботі. архетип казковий фольклор жіночий

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором самостійно; польові дослідження та культурологічна оцінка нових артефактів здійснені особисто дисертантом.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, опубліковані в наукових статтях та викладені у виступах на наступних наукових конференціях: ХХV, ХХVІІ_ХХХ Міжнародні наукові читання «Культура народів Причорномор'я з давніх часів до наших днів» (Сімферополь, 2008; 2009; 2010); Науково-теоретична конференція «Динаміка культуротворчих процесів в Україні» (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція «Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація» (Київ, 2009); 9-а Міжнародна міждисциплінарна науково-практична школа-конференція «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (Харків, 2009); Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження А.П. Чехова «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2010); Всеукраїнська науково-практична конференція «Культура і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, соціальні виміри (Київ, 2010); Міжнародна наукова конференція молодих учених «Типологія символів у соціальному, міжетнічному, психологічному та кроскультурному вимірах» (Бердянськ, 2010).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в 9 публікаціях, з них 5 статей - у провідних наукових фахових виданнях України, що увійшли до переліку видань ВАК.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами та висновками у кожному з розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (460 позицій). Загальний обсяг дисертаційної роботи - 209 сторінок, з них основний текст дисертації - 187 сторінок, ілюстрацій - 52 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукового опрацювання теми, мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, методи, наукову новизну, практичне та теоретичне значення одержаних результатів, форми апробації.

У першому розділі «Архетип як об'єкт культурологічного дослідження», що складається з чотирьох підрозділів, розглянуто теоретичні підстави, що надають можливість вивчення символічних форм репрезентації архетипу (архетипових образів, мотивів, ідей) у міфопоетичній традиції культури.

У підрозділі 1.1. «Архетипна теорія К. Г. Юнга: витоки, сутність, евристична цінність» висвітлено науково-теоретичні основи та суттєві положення концепції архетипу в аналітичній психології К. Юнга, її вплив на розвиток культурологічного знання. Окреслено основні архетипи за Юнгом, що виступають, з одного боку, як образи-символи у міфах, мистецтві, релігії, а з іншого боку, - як персоніфіковані назви компонентів особистості: архетипи Матері, Батька, Духу (Мудрого Старого), Аніми / Анімуса, Дитини, Персони, Тіні; архетип цілісності та трансформації Самість.

Аналіз архетипної теорії К. Юнга надав можливість сформулювати наступне визначення архетипів, яке використовується як базове у дисертаційному дослідженні. Архетипи - це апріорні структурні форми інстинктивного фундаменту свідомості, патерни колективного позасвідомого, наднаціональні, позачасові, морально індиферентні структури, виявлені у свідомості як символічні форми (архетипові образи, мотиви, ідеї), енергетично заряджені й здатні до синхронного та амбівалентного прояву. Виділені основні функції архетипів: компенсаційна, трансцендентна та соціоспрямовуюча.

У підрозділі 1.2. «Сучасне осмислення поняття «архетип» у гуманітарних науках» проаналізовано актуальні підходи до тлумачення поняття «архетип» та оцінено доцільність широко розповсюдженого розширювального семантичного наповнення цього терміну у вітчизняній та російській культурологічній практиці.

Трансформація семантичного наповнення терміну від античності до наших днів, відсутність у світовій науці загальноприйнятої теорії архетипу, єдиної точки зору на генезис та розвиток цього феномена, чіткого наукового формулювання даного поняття в архетипній теорії К. Юнга, що цілком пояснюється ірраціональною природою архетипу, - все це зумовило розширювальне тлумачення концепту «архетип», а також спробу створити нові філософські категорії для позначення універсалій культури («категорії граничних підстав» (О. Кирилюк), «первотектон» (А. Пеліпенко, І. Яковенко). У сучасній українській філософській думці це поняття не знайшло ще належної теоретичної рефлексії, має різне семантичне забарвлення, залежно від тієї галузі знань, де воно використовується. Не завжди коректне тлумачення концепту «архетип» знаходимо в існуючій культурологічній довідковій літературі.

Виявлені основні семантичні значення поняття «архетип» дозволяють зробити висновок про те, що інтенції етнокультурного розвитку, відображені в окремих семантичних та семіотичних формах, часто зростають до розмірів архетипів, залишаючись по суті їх репрезентаціями у тій або іншій культурі. У зв'язку з цим суперечливою вбачається доцільність використання термінів «етнічний архетип», «національний архетип», «культурний архетип», що закріпилися у російській і традиційно вживаються в українській культурологічній практиці. Аналіз сучасних тенденцій до розширювального тлумачення концепту «архетип» виявив, що при існуючих підходах залишається поза увагою основна - трансцендентна - функція архетипу, синхронний та амбівалентний характер його прояву. В цілому поняття «архетип» у сучасному гуманітарному знанні використовується як метатеоретична категорія, культурфілософська універсалія, що позначає базові елементи культури.

У підрозділі 1.3. «Архетип, міф, символ: до співвідношення понять. Бінарність архетипу» розглядаються форми відтворення архетипу (символ, міф) та бінарність як принцип його буттєвості.

Символічна природа архетипу, заявлена К. Юнгом, надає можливість його збагнення через дослідження міфопоетичної традиції у культурі. Первинний синкретизм міфологічної свідомості є свідоцтвом цілісності архетипу, що репрезентується в ній. Теоретичні підстави (роботи К. Леві-Стросса, Р. Ерца, М. Гранса, М. Бахтіна, Вяч. Іванова, Е. Мелетинського та ін.) надають можливість стверджувати, що архетип може виражати свою буттєвість, будучи виявленим у бінарних опозиціях, з виникненням яких явища, а потім і поняття знаходять оцінну характеристику, закріплюючись у символах. Символи, як форми реалізації архетипу, здатні викликати амбівалентність залежно від тієї системи цінностей, яку вони формують. Образи-символи, наповнені архетиповим змістом, виступають структурними, базисними елементами моделі культури як системи.

У підрозділі 1.4. «Жіночий архетип в актуальних гуманітарних дискурсах» виявляються основні тенденції досліджень жіночого архетипу в системі гуманітарних знань. За відсутності спеціальних культурологічних розвідок щодо жіночого архетипу в українській культурі розглянуто праці послідовників юнгіанського архетипного аналізу особистості, що розширюють поняття про жіноче позасвідоме, пов'язуючи його з традиційними уявленнями про дику інстинктивну природу жіночої душі (К. Естес), а також з патернами, символічно представленими у міфологічних образах (Д. Шинода Болєн, Ч. Гілкрайст, М. Хоуп, Ш. Роуз) і казкових персонажах (М.-Л. фон Франц, С. Біркхойзер-Оері).

Новий рівень теоретичної рефлексії концепту «архетип» можливий тільки при зверненні до конкретного матеріалу, яким стали для нас казковий та пісенний жанри фольклору та твори декоративно-ужиткового мистецтва - розписані весільні скрині та вишиті весільні рушники - Середньої та Нижньої Наддніпрянщини.

У другому розділі «Репрезентація жіночого архетипу в українському казковому та пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини», що складається з чотирьох підрозділів, виявлено своєрідність втілення та функціональні особливості жіночого архетипу в українській традиційній казковій та пісенній творчості зазначених етнографічних регіонів шляхом аналізу символіки персоніфікованих архетипів Матері, Аніми, Анімуса, Тіні та їх взаємозв'язку з архетипом цілісності та трансформації - Самістю. Жіночий архетип в казці досліджується на синхронному та діахронному рівнях.

У підрозділі 2.1 «Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі» розглядаються форми актуалізації материнського архетипу, історичні умови домінування жінки-матері в українській родині.

Материнський архетип видається найстародавнішим, оскільки він втілює і дух матері-прародительки, і «матінку-землю», що «народжує урожай» (Б. Рибаков). Про це свідчить і світова міфологія з численними образами богинь Землі і родючості: слов'янські Лада, Жива (за М. Костомаровим), Макош (за Б. Рибаковим), грецька Деметра, римська Церера, шумерська Інанна, германо-скандінавська Йорд, єгипетська Ісіда та ін. Архетип Матері в українській культурі займає особливе місце. Перш за все, він пов'язується з образом Матері-Землі, яка для українців була найвищим даром і святинею. Жито, пшениця, трава, згідно з народними уявленнями, - Божий дар, який забезпечував життя праукраїнця від початку світу («Що ж нам було з світа початка» (З. Доленга-Ходаковський). Хліборобська психіка українця обумовила домінування жінки-матері в українській родині (Ю. Липа, І. Мірчук, В. Щербаківський, Г. Ващенко, В. Янів).

Історичні умови, перш за все, козаччина, ставили жінку в центр родини як господиню та виховательку дітей, охоронницю родинних основ, побутової культури. Вираження позитивної сторони материнського архетипу відбилося в народній пісні в образі люблячої та шанованої дітьми земної матері. Тема туги за матір'ю та звернення до неї у смертельну годину характерні для козацьких пісень (різні варіанти пісні «Вђтеръ гуде, трава шумить» (М. Закревський), жовнірська пісня «Щука-риба в морі гуляє доволі» та «Ой у неділеньку ранесенько, да ще до сходу сонця» (З. Доленга-Ходаковський).

Глибоко виявлений архетип Матері пов'язаний також з образом України-неньки («Зажурилася Україна, що не ся де діти» (З. Доленга-Ходаковський), «Дума Гетмана Мазепы» (М. Закревський) та концептом долі як божественної прерогативи («Чи є въ світі така друга, чи я ідная» (П. Чубинський), «Не знаєш ти, дівчинонько, як матір дурити», «Дала ж мене мати від себе», «Та спасибі тобі, мати моя», «Благослови, боже, і ти, стара мати» (З. Доленга-Ходаковський). В цьому спорідненість материнського образу в українському пісенному фольклорі з образом давньослов'янського божества Макоші як священної фігури у хліборобському світогляді прадавніх українців - матері врожаю, від якої залежить доля людини і всього роду. Якщо материне благословення є запорукою щастя, то материні прокльони - страшніші над усе («Дума про удову та трёхъ сынивъ», співана кобзарем-бандуристом Архипом Никоненком («Мати») Ображати матір - то прогнівити Бога. Ця істина закріпилася, напевне, ще у міфологічній свідомості предків українців за часів влади Великої Богині і стала чи не найголовнішою у підвалинах народної етики. Сакралізація материнського архетипу знайшла своє подальше відображення в культі Богородиці Марії, який утвердився у християнському світосприйманні українця разом з освяченням сімейного вогнища і місця жінки-матері в ньому.

Образи злої матері («Злая мати», «Кохавъ мене батько, - якъ бђлу тополю» (М. Закревський) розглядаються як прояв амбівалентності материнського архетипу.

У підрозділі 2.2. «Зв'язки архетипу Матері з архетипом Аніми в українській народній казці» аналізується амбівалентний образ земної матері, в якому хтонічний аспект перебуває у тісному зв'язку з архетипом Аніми як позасвідомої частини чоловічої душі, а також з архетипом Тіні в жіночих образах; досліджується типовий мотив жіночої зради.

Актуалізацію архетипу Матері у негативному аспекті яскраво демонструють українські народні казки, що містять в собі типовий мотив жіночої зради, представлений різними варіантами елементарного сюжету: сестра зраджує братові, мати - сину, жінка - чоловікові. Звернення до зазначеного мотиву в українській фольклористиці не виходило за межі діахронного його вивчення (міграційних та історичних чинників побутування) (М. Грушевський, М. та З. Лановик). Між тим, названий мотив вважаємо суттєвим для виявлення особливостей жіночого архетипу в загальнокультурному контексті української народної казки. В такому дискурсі він розглянутий ще не був. Аналіз зазначеного мотиву на синхронному та діахронному рівнях дозволяє дослідити, наскільки цей мотив репрезентує жіночий архетип у вітчизняному фольклорі і ширше - рецепійований українською літературою як традиційний (казковий образ жінки, спокушеної змієм та образи обдурених жінок у класичній літературі). З одного боку, це зумовлює історичний підхід до казки: виявлення давньослов'янських та міграційних сюжетів, різножанрових впливів. З іншого боку, дозволяє проаналізувати в ній складові процесу індивідуації, на що звертав увагу К. Юнг та юнгіанці.

Пошуки ідеалу цілісності - Самості - в українській чарівній казці (і в цьому - одна з її особливостей) можуть пролягати через випробування героя псевдоАнімою, або ж взагалі не завжди вінчатися успіхом.

Розглянувши докладно як один з популярніших варіантів мотиву жіночої невірності мотив сестринської зради та проаналізувавши жіночий архетип через виявлення символіки та функцій персоніфікованих архетипів Матері, Аніми та їх взаємозв'язку з архетипом цілісності - Самістю («Иванъ Ивановичъ, Руськый царевичъ, ёго сестра и змiй» (Полтавська губ.), «Про царевича Ивана и царивну Марусю» (Харківська губ.) (П. Чубинський), ми дійшли наступного висновку. На шляху ініціальних випробувань герой, хоч і отримує певну науку за допомогою символічно втіленого материнського начала, але так і не знаходить поєднання із позасвідомою частиною своєї душі - Анімою, уособленою в інших казках в образах Царівни, Царівни Олени, Настасії Прекрасної, Жаби-панни, Жінки-гуски, Жінки-качки, Жінки-ангела. Герой залишається під владою архетипу Матері.

У мотиві жіночої зради можна побачити і вплив християнської свідомості, для якої типовим є конфлікт між природою і духом, і зв'язок із Соломоновим циклом в старозаповітних апокрифах, а також з перекладеними на Русі збірками морально-філософських висловів давньогрецьких авторів та більш пізніх прохристиянських моралістів на зразок збірки «Бджола». Характерним є й те, що мотив жіночої невірності, хоч і пов'язувався з відьмівською натурою жінки, у побутовій сфері викликав скоріше іронію, ніж відверте викриття, що відобразилося у більш пізньому пласті казок - соціально-побутових або бувальщин. Про це свідчать і документальні джерела (дослідження професора університету Св. Володимира В. Антоновича).

Безсумнівною є близькість жіночого архетипу в українській народній казці до природного начала, символічно вираженого, за Юнгом, в міфологічному образі Єви, що уособлює біологічні, інстинктивні зв'язки та у стадіальному розвитку Аніми, як посередника між Самістю та Его, займає першу сходинку.

У підрозділі 2.3. «Персоніфікація Анімуса як принципу Логосу в українському казковому та пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини» здійснено спробу збагнути проекції чоловічого начала - Анімуса - у позасвідомому жінки.

Аналізуючи образи героїнь українських народних казок, виявляємо, що вольове начало в жінці, її дух проявлені як у позитивному, так і негативному аспектах Анімуса. Риси, які належать до позитивного аспекту, - сміливість, мужність, наполегливість («Про Марусю - козацьку дочку» (П. Чубинський), дотепність, почуття гумору («Про рябу Марусю» (П. Чубинський). Часто розумна жінка протиставляється дурному чоловікові («Дурний Иванъ та Хвеська - ёго сестра», «Живий мрець», «Жіноча хитрість», «Про жінку и солдата» (П. Чубинський), «Хоробра жінка та дурний чоловік» (І. Манжура), проста дівчина видається розумнішою за чоловіків («Про хитрого пана и розумну дівку», «Розумна дівчина» (П. Чубинський), «Мудра дивчына» (Б. Грінченко). Маємо велику кількість приказок та прислів'їв про значну роль жінки в родинних та подружніх відносинах: «Чоловік здуріє - півдому згорить, а жінка здуріє - усе пожежею піде», «Хазяйка в дому - покрова всьому» тощо. Повагу до жінки в українській родині порівняно з російською засвідчує сучасник П. Чубинського науковець Д. Мордовцев. Про звичаєвість сватання українських дівчат до парубків згадує Г.-Л. де Боплан. Образи царських дочок, які самі вибирають свою долю, випускаючи стріли у чистому полі, зустрічаємо в казці «Чорний Іван та Золотокудрий Іван» (І. Манжура). Вбачаємо спорідненість цих образів з амазонками - жінками-воїтельками, що за античними джерелами (Геродот) жили на берегах Меотіди.

Детально аналізуються казки «Про каменне місто» та «Дурень и ёго жу^ынка жаба-панна» (П. Чубинський), де образи царівни-гадюки та жаби-панни уособлюють активний Анімус, який проявляється як наполегливість, цілеспрямованість, мудрість та не вимагає посередників. У співставленні російського (про царівну-жабу) та українського (про жабу-панну) варіантів казок, виявлено суттєві відмінності щодо символічного втілення архетипу жіночого начала. Українська жаба-панна - то жінка-трудівниця і мучениця. Вона сама випікає найсмачніші «кулибки» і покірливо відправляється до монастиря «отсиджувати за шкуру», яку її чоловік так передчасно спалив. І тільки після довгої спокути чужого гріха героїня попадає на Золоті Гори, що уособлюють образ Раю - символ сакрального в людській душі, втілення архетипу Бога як духовної святості. Очистившись сама, жінка допомагає і своєму чоловікові. Образ жінки, який на початку казки окутаний ореолом тотемістичних вірувань, у фіналі сприймається як божественно-материнський. Не герой виступає рятівником для неї, а вона проявляє свою великодушність і, як мати, дарує йому по суті друге народження для вічного життя.

Розглядаються казки з негативними проявами Анімуса, що викривають такі риси жінки як жорстокість, свавілля («Про двохъ царевычивъ Иванивъ Ивановычивъ», «Про сильну цару^{^}ывну» (П. Чубинський).

Прояви позитивного Анімуса (сміливість, правдивість, цілеспрямованість), що допомагають жінці знайти власний шлях духовного розвитку, та негативного (жорстокість, впертість, грубість, свавілля), що заважають усвідомити справжній сенс Самості як цілісності, також знаходять символічне втілення у пісенному фольклорі («Ой у хатђ, у кфмнатђ - сидить стара мати», «Гай, гай зелененькій» (М. Закревський), «Коб же я знала, коб я відала», «В Києві грім загримів», «Чижику-воробеїчку» (З. Доленга-Ходаковський), «Ой горою високою голуби літають» (П. Чубинський) та ін.)

У підрозділі 2.4. «Особливості «жіночої» ініціації в українській народній казці» досліджується зв'язок жіночого начала в казці з архетипом Самості.

Казки з елементами «жіночої» ініціації демонструють у символічній формі шляхи індивідуації жінки - певні ступені її духовного зростання в особистісно і соціально значущі періоди життя: переходу з одного соціально-вікового стану в інший (дівчина - дівка - молодиця - баба).

Ініціальні «жіночі» казки умовно поділені на дві групи: 1) казки, в яких символічно відображено перехід дівчини у фазу «дівки на виданні», - це казки про дідову дочку та бабину дочку, де роль злої матері виконує мачуха («Дідова дочка и бабына дочка», «Дідова дочка», «Про кобилячу голову», «Про дідову дочку та про золоту яблуньку» (П. Чубинський) та ін.); 2) казки, в яких у символічній формі зображений шлях духовного визрівання дівчини в період підготовки її до подружнього життя або жінки, яка спочатку лише формально отримує статус дружини та матері, - це казки про царівну або дівчину, що терпить від покоївки («Про цару^ывну, котороі душа була въ яйці въ осокорі» (П. Чубинський), баби («Песынськый, жабынськый, сухынськый и золотокудрыі сыны царыці» (П. Чубинський), баби та її дочки («Про дівчину, що якъ кашляне, то золото пада, а якъ заплаче, то жемчугъ сыплется» (П. Чубинський), дружини брата («Царевычъ - на потылыці звізда, а на лобі місяць» (П. Чубинський) або покинутої паном коханки («Про жу^инку, що уткою зроблено», «Про царевича жу^инку, що зроблено гускою» (П. Чубинський).

Розглянуто символічні форми (образи, мотиви, сюжети) вираження сутності духовної трансформації жінки на різних ступенях її соціально-вікової зрілості як складного шляху індивідуації, поступового розкриття потенціалу єдності жіночого і чоловічого начал, первісно закладеного в ній самій.

У третьому розділі «Втілення жіночого архетипу в традиційному декоративно-ужитковому мистецтві Середньої та Нижньої Наддніпрянщини (розписана скриня, вишитий рушник)», що складається з двох підрозділів, перший з яких ділиться на три пункти, досліджується репрезентація жіночого архетипу в образотворчих формах: архетипових візуальних фігурах в єдності з орнаментальними мотивами та колористикою.

У підрозділі 3.1. «Архетипові образи жіночого начала в іконографії декоративного розпису весільних скринь Нижньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століть» проблема пошуку архетипових образів жіночого начала у розписах скринь вирішується у двох напрямках. По-перше, це історичний підхід у дослідженні самого явища декоративного народного малювання на Придніпров'ї, що вимагає висвітлення основних економічних та соціальних умов розвитку цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. По-друге, це власне архетипний аналіз: спроба проникнути в культурний код розпису скринь шляхом розгляду конструктивно-функціональних властивостей архетипових візуальних фігур в єдності з орнаментальними мотивами та колористикою.

У пункті 3.1.1. «Основні соціально-економічні умови розвитку декоративного народного малювання на Придніпров'ї» розкривається специфічний характер формування духовної культури на теренах Нижньої Наддніпрянщини як території постійних міграційних процесів. На основі архівних та етнографічних джерел виявлені чинники, що сприяли виготовленню та розпису скринь. Знайдені дисертантом під час польових досліджень 16 весільних скринь (6 з них - з автографами майстрів) розглядаються як джерело локальної історії та сакральні предмети матеріальної культури.

У пункті 3.1.2. «Архетипові образи в Петриківському декоративному розписі кінця ХVІІІ - початку ХХІ століть» розглянуто як типологічно близьку до символіки скринного розпису традиційну фольклорну поетику декоративного розпису, що вже існував у ХІХ ст. у селі Петриківка на Катеринославщині (нині - Дніпропетровщині). Розкривається символіка фіто- та орнітоморфних орнаментальних мотивів як архетипових образів чоловічого та жіночого начал.

У пункті 3.1.3. «Архетипові проекції в розписах весільних скринь Нижньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століть» аналізуються орнаментальні мотиви та композиції в декоративному розписі скринь, прийоми членування їх декорованих площин, репрезентації жіночого архетипу в образотворчих формах. Виявлено наступні особливості актуалізації жіночого архетипу в іконографії весільних скринь зазначеного регіону:

- гармонійно поєднані архетипові образи жіночого начала (коло, мандорла, хвиляста лінія, спіраль, вазон, трилисник) та чоловічого (ялинковий мотив, гостронаправлений трикутник, грона винограду), а також такі елементи стилізованого рослинного орнаменту як хрест, «інь-ян»-ідеограма втілюють ідею єдності сім`ї;

- стилізовані зображення чотирьох мандал символізують енергетичний канал, що постійно акумулює і трансформує життєву енергію;

- рослинні спіралевидні композиції є архетипними образами жіночої Самості.

Колористика скрині як сакрального предмета побутової культури, що передавався у спадок по материнській лінії, відбила і характерні психоенергетичні особливості мешканців зазначеного регіону, виявлені за методом колірних виборів Люшера: цілісність, гармонійність світосприйняття; ініціативність; самовизначеність; самовпевненість; життєлюбність; цілеспрямованість; сердечність; сприйнятливість до переживань; делікатність; зрідка - деякий прояв амбіційності, притаманний саме конкретним творчим особистостям - майстрам розпису скринь.

У підрозділі 3.2. «Архетипові образи жіночого начала в іконографії українських вишитих весільних рушників Середньої Наддніпрянщини ХІХ - початку ХХ століть» весільний рушник розглядається як одна з полісемантичних систем народного мистецтва. Семантика композиційних елементів орнаменту вишивки досліджується в контексті світової, слов'янської міфології, українського фольклору.

Втіленням жіночого, насамперед, материнського архетипу, в іконографії вишитих весільних рушників Середньої Наддніпрянщини є наступні архетипові образи: місячні спіралі, орнаментальні «зміїні» мотиви у нижніх фризах та двоаспектній центральній композиції Дерева, схема розетки у формі «зорі», шеврони кутом донизу, знаки земних та небесних вод (зигзаги, хвилі, меандри, мережки, «безконечники»), символи води, заплідненої сонцем («безконечники» у формі хвилястої галузки з шахматним розміщенням розеток), символи родючості землі-матері (ромби з крапками всередині, косі хрести в квадраті, «реп'яхи», «стільники»), рослинні елементи (грона калини, коробочки маку) тощо.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

1. Принципово важливим для розуміння національних форм ідентифікації виявилося уточнити природу та функції архетипу в рамках теорії К. Юнга, відкинувши розширене тлумачення цього ключового поняття в гуманітарному науковому дискурсі та звернувши увагу саме на ті його суттєві сторони, що опинилися поза межами вітчизняних досліджень. Насамперед, це властивість архетипів як апріорних структурних форм інстинктивного фундаменту свідомості, патернів колективного позасвідомого залишатися наднаціональними, позачасовими, морально індиферентними структурами. Юнгівська концепція визначила й основні функції архетипів: компенсаційну, трансцендентну та соціоспрямовуючу.

Відсутність актуалізації того чи іншого архетипу спроможна гальмувати певні соціальні явища та процеси, і навпаки: чим яскравіше втілений архетип у даній культурі, тим більший вплив на соціокультурний розвиток суспільства він має.

Як категорія духовного порядку, архетип вимагає не тільки діахронного, а й синхронного аналізу, а як категорія, що містить в собі оцінні характеристики та буттєво проявляє себе через них шляхом бінарних опозицій, - розгляду в структурно-функціональних та аксіологічних аспектах.

2. Жіночий архетип в українській культурі не був предметом спеціального вивчення у вітчизняній науці. Аналіз джерел послідовників юнгіанського архетипного аналізу особистості дозволив виявити основні тенденції досліджень жіночого архетипу в гуманітарних дискурсах: розкриття інстинктивної природи жіночої душі; аналіз патернів жіночого позасвідомого, символічно представлених у міфологічних образах та казкових персонажах.

3. Залучення до архетипного аналізу творів словесного фольклору та декоративно-ужиткового мистецтва дозволило більш повно виявити місце жіночого архетипу в українській культурній матриці, символічні форми його актуалізації та їх національну й регіональну забарвленість, а також ввести до наукового обігу нові артефакти культури Нижньої Наддніпрянщини, якими стали весільні скрині кінця ХІХ - початку ХХ століть.

4. Жіноче начало є основоположним у культурній архетипіці досліджуваних регіонів. Перш за все, воно глибоко виявлене в архетипі Матері, що активно відтворюється в народній культурі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини як у пісенному та казковому фольклорі, так і в іконографії декоративного розпису весільних скринь та вишивки весільних рушників.

В народній пісні материнський архетип утілений в образах матері-Землі та України-неньки, домінуванню яких сприяли певні соціально-історичні умови: тисячолітні землеробські традиції; роз`єднаність українських земель (у цей період виявляється об'єднуюча функція материнського архетипу). Актуалізація саме цього архетипу зумовила центральне місце жінки в українській родині, забезпечила сакралізацію земного образу матері, пов'язавши його з концептом долі як божественної прерогативи, що споріднює образ матері в українському пісенному фольклорі з образом давньослов'янського божества Макоші як матері врожаю, від якої залежить доля людини і всього роду. Домінування архетипу Матері визначило і сакралізацію образу Богородиці як Матері-заступниці, возвеличення саме материнського аспекту Святої Марії.

Виступаючи організуючою домінантою в іконографії досліджуваних скринь та рушників, материнський архетип символічно репрезентований, насамперед, у центральній композиції, яка містить двоаспектний образ Дерева, що поєднує семантику Світового Дерева як архаїчної моделі світоустрою та Дерева Життя, Дерева Роду як архетипового образу жінки-родоначальниці, матері-Землі (на рушниках ще - уособлення архаїчних образів давньослов'янських богинь родючості, образів Богині-Птахи та Богині-Змії як ієрофаній Великої Богині).

5. Разом з тим, казковий та пісенний фольклор відобразив амбівалентність жіночого архетипу, що знайшло своє втілення в образах доброї та злої матері.

Негативний аспект, презентований, насамперед, у мотиві зради, дозволяє виділити наступні структурні та функціональні особливості жіночого начала: 1) влада архетипу Матері як перешкода на шляху ініціального поєднання фольклорного героя з власною Анімою; 2) компенсація виключення християнством із образу Бога темної сторони фемінності; разом з тим 3) віддзеркалення етичних пріоритетів суспільства, зокрема, вірності як найвищої жіночої чесноти; 4) близькість жіночого архетипу до природного начала, що найбільш суттєве саме для даних регіонів; біологічна, інстинктивна сторона Аніми як посередника між Самістю та Его; 5) натомість, відсутність актуалізації в досліджуваному фольклорі романтичної, не позбавленої сексуальності сторони Аніми.

6. Аналіз персоніфікацій Анімуса як принципу Логосу в позитивних та негативних аспектах у казковому фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини дозволяє говорити про наявність всіх стадій розвитку яскраво проявленого чоловічого начала у позасвідомому жінки, за Юнгом: перша - втілення фізичної сили (образ сильної царівни), друга - незалежність і цілеспрямованість (образ «хитрої жінки» та жінок, що самі вибирають свою долю); третя - та, що позначає «слово» (образ розумної, мудрої дівчини); четверта - Анімус як втілення сенсу, направлений на усвідомлення Самості як цілісності (образи Жінки-гадюки, Жаби-панни).

У пісенному фольклорі актуалізовані як позитивні аспекти Анімуса: наполегливість, цілеспрямованість, мудрість, - так і негативні: жорстокість, впертість, грубість, свавілля, причому негативні прояви чоловічого начала в позасвідомому жінки не викликають осудження, а лише іноді іронію.

7. На основі класифікації та аналізу казок з елементами «жіночої» ініціації було виявлено, що хтонічна сторона материнського архетипу у позитивному аспекті пов'язана з трансцендентною функцією: він виступає поштовхом до індивідуації героїні або співвідноситься з архетипом Тіні, який може мати творчі імпульси. Позитивний аспект жіночого архетипу в зазначених казках також виявляється в символічних формах (образах, мотивах, сюжетах), що втілюють внутрішній зв'язок архетипу жіночого начала з архетипом цілісності - Самістю та відображають духовну трансформацію жінки на різних ступенях її соціально-вікової зрілості, потенціал єдності жіночого та чоловічого начал, первісно закладений в ній самій.

8. Поєднання архетипових образів чоловічого та жіночого начал як втілення духовної цілісності в іконографії досліджуваних декоративних розписів і вишивки дає підстави розглядати ці жанри декоративно-ужиткового мистецтва як форми міфопоетичної свідомості, генетично споріднені словесному фольклору.

9. Вияв тих чи інших архетипів у культурі певного соціуму свідчить про міру духовності, закладену в ній. І абсолютом тут виступає безумовна любов. Архетип Матері, як той, що несе в собі ідею безумовної любові, якнайповніше виявляє сакральне начало в людині. Саме цей архетип, домінуючий у матриці української культури, і визначає її гуманістичну сутність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пулария Т.В. Архетип женщины в матрице украинской культуры: к постановке проблемы / Пулария Т.В. // Культура народов Причерноморья : Научный журнал. - 2008. - № 143. - С. 70-74.

2. Пуларія Т.В. Архетипові образи в декоративних розписах Нижньої Наддніпрянщини ХIХ - поч. ХХІ ст. у контексті сучасних духовних шукань / Пуларія Т.В. // Культура народов Причерноморья : Научный журнал. - 2009. - № 155. - С. 98-104.

3. Пулария Т.В. Архетип: к проблеме дефиниций в культурологии / Пулария Т.В. // Культура народов Причерноморья : Научный журнал. - 2009. - № 176. - С. 215-219.

4. Пуларія Т.В. Мотив жіночої зради як прояв архетипу жіночого в українській народній казці / Тетяна Вікторівна Пуларія // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : Науковий журнал. - К. : Міленіум, 2010. - № 3. - С. 79-83.

5. Пуларія Т. Особливості «жіночої» ініціації в українській народній казці / Тетяна Пуларія // Українознавство / [За ред. П. Кононенка]. - 2010. - № 3(36). - С. 162-167.

6. Пуларія Т.В. Весільні скрині Нижньої Наддніпрянщини як джерело локальної історії / Пуларія Т.В. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Т. 19 (у 2-х кн.). Тематичний випуск : «Джерела локальної історії : методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація». Книга ІІ, частина 2. - К., 2009. - С. 274-287.

7. Пуларія Т.В. Весільні скрині Нижньої Наддніпрянщини к. ХІХ - п. ХХ ст. : до проблеми збереження національної культурної спадщини / Пуларія Т.В. // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали 9-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної школи-конференції / Українська асоціація «Жінки в науці та освіті». ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2009. - С. 223-224.

8. Пуларія Т.В. Українська народна казка «Іван Іванович, руський царевич, його сестра і змій» : спроба архетипового аналізу / Пуларія Т.В. // Культура і суспільство ХХІ століття : духовні, культурологічні, соціальні виміри : Зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф., Київ, 27-28 травня 2010 р. - К. : НАКККіМ, 2010. - С. 290-292.

9. Пуларія Т. Відродження старовинного розпису скринь на Дніпропетровщині / Тетяна Пуларія // Борисфен. - 2009. - № 1. - Ілюстрований аркуш-вставка. С. 1.

АНОТАЦІЯ

Пуларія Т.В. Жіночий архетип у міфопоетичній традиції української культури (на матеріалі народної культури Середньої та Нижньої Наддніпрянщини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

В дисертації досліджується своєрідність втілення та функціонування жіночого архетипу у міфопоетичній традиції української культури Середньої та Нижньої Наддніпрянщини на матеріалі творів українського казкового та пісенного фольклору, зразків традиційного декоративно-ужиткового мистецтва: декоративного розпису весільних скринь та вишивки весільних рушників. Вводяться до наукового обігу нові артефакти культури, якими стали весільні скрині Нижньої Наддніпрянщини кінця ХІХ - початку ХХ століть, знайдені особисто автором під час польових досліджень.