Еволюція образотворчого мистецтва в незалежній Україні

Наукове осмислення трансформаційних процесів в образотворчому мистецтві незалежної України. Культурно-історичні умови, що спричинили трансформації в художній культурі України. Характер змін, які відбулися в жанрах та стилістиці художнього образотворення.

Рубрика Культура и искусство
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 13.08.2015
Размер файла 47,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

16

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 7.03 (477) „19/20” (043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Еволюція образотворчого мистецтва в незалежній Україні

Спеціальність 26.00.01 - Теорія й історія культури

Турчак Леся Іванівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерства культури України, м. Київ

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Безклубенко Сергій Данилович, Інститут культурології Академії мистецтв України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Бокань Володимир Андрійович, Київський національний авіаційний університет, завідувач кафедри рисунка, живопису та скульптури

кандидат філософських наук, доцент Покулита Ірина Костянтинівна, Національний технічний університет України «КПІ», доцент кафедри філософії

Захист відбудеться «1» квітня 2011р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв, за адресою: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв, за адресою: 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36

Автореферат розісланий «1» березня 2011р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Петрова

образотворчий мистецтво стилістика художній

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Події в житті українського суспільства, що відбулися наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття (крах комуністичного тоталітарного режиму, розпад Російської імперії під назвою СРСР, набуття Україною державної незалежності), стали початком глибоких зрушень в усіх сферах життєдіяльності українського народу: економічній, політичній, соціально-культурній. На зміну державній власності прийшла приватна, а з нею - комерційні засади в господарстві, на зміну диктатурі - розвиток демократичних інститутів громадянського суспільства; на зміну рівності - соціально-класове розшарування. Істотних перетворень зазнала й сфера художньої культури, зокрема мистецтва.

Мистецтво набуло «нових» ознак, трансформувалися його методи та стилі, змінилося саме місце митця в суспільстві. Цілком природно, що ці процеси стали предметом наукових досліджень: політичних, економічних, соціальних, мистецтвознавчих, культурологічних.

За роки державної незалежності в Україні напрацьований чималий масив літератури з питань, пов'язаних із мистецькими процесами. Крім численних публікацій у періодичній пресі, він включає ряд фундаментальних досліджень. У них аналізуються різновиди декоративного мистецтва (Г. Істоміна), тенденції в українському мистецтві 20-х років ХХ століття (Л. Вежбовська), секуляризація релігійного живопису (Н. Кравченко), мистецьке середовище Західного регіону України (О. Голубець), становлення національної школи монументально-декоративного мистецтва в Україні (О. Майданець-Баришевич), тенденції культурного будівництва в Україні (Л. Мартиненко), аспекти еволюції візуального мистецтва України (В. Сидоренко), художнє життя в соціокультурному й політичному контексті (О. Роготченко) та ін.

Попри наявність значної кількості різноаспектних досліджень доводиться констатувати, що бракує узагальнюючої праці, яка б віддзеркалювала цілісну картину змін, які відбулися та відбуваються в образотворчому мистецтві України кінця ХХ - початку ХХІ століття. Цим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження: «Еволюція образотворчого мистецтва в незалежній Україні».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів цільової комплексної програми Київського національного університету культури і мистецтв, у руслі напряму «Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України» (державний реєстраційний № 0107U009539).

Мета дослідження - наукове осмислення та теоретичне узагальнення трансформаційних процесів в образотворчому мистецтві незалежної України

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати літературу з досліджуваної проблеми;

- узагальнити науково-теоретичні та методологічні підходи щодо дослідження визначеної проблеми, зокрема уточнити ключові поняття («сучасне мистецтво», «актуальне мистецтво» в контексті даного дослідження);

- виявити джерельну базу дослідження;

- з'ясувати культурно-історичні умови, що спричинили трансформації в художній культурі України;

- відстежити характер змін, які відбулися в тематиці, ідейному спрямуванні, жанрах та стилістиці художнього образотворення в Україні від середини ХХ до початку ХХІ століття.

Об'єкт дослідження - українська художня культура;

Предмет дослідження - еволюція образотворчого мистецтва в незалежній Україні.

Джерельну базу дослідження становлять альбоми, фото - та відео проекти, довідники, аналогічні матеріали в мережі Інтернет, каталоги виставок.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань застосовані методи: теоретичний - для аналізу та узагальнення філософської, соціологічної, історичної, культурологічної та мистецтвознавчої літератури; мистецтвознавчий - при розгляді та аналізі конкретних художніх творів, тематики, жанрів та тенденцій у творчості; порівняльний - для окреслення трансформаційних процесів сучасного образотворчого мистецтва порівняно з попередніми десятиліттями; історичний - дає можливість визначити характер змін в українській художній культурі періоду незалежності.

Наукова новизна дослідження полягає в тому що:

- узагальнено трансформаційні процеси в образотворчому мистецтві - одній із провідних галузей художньої культури України;

- досліджено вплив суспільно-політичних процесів у державі на стан та еволюцію образотворчого мистецтва;

- з'ясовано об'єктивні причини та характер змін в українському образо-творчому мистецтві, які відбуваються впродовж двох останніх десятиліть (зокрема в тематиці, ідейному спрямуванні, жанровій структурі та стилістичній палітрі);

- уточнено зміст визначальних понять та термінів, які характеризують зміни у сфері образотворчого мистецтва останніх десятиліть («нова хвиля», «медіа-мистецтво», «інсталяція» тощо).

Практичне значення праці.

Матеріали дослідження можуть бути використані під час вивчення теорії та історії української культури, зокрема образотворчого мистецтва; при викла-данні лекційних курсів; для викладання спецкурсів, у творчих мистецтвознавчих лабораторіях. Результати дослідження та ілюстративний матеріал можуть знайти застосування для написання історії образотворчого мистецтва, підручників і навчальних посібників

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обгово-рювалось на засіданні кафедри соціально-гуманітарних наук Київського національ-ного університету культури і мистецтв. Одержані результати оприлюднювалися на: міжнародних науково-практичних конференціях «Україна - Світ: від куль-турної своєрідності до спорідненості культур» (Київ - 2006 р.) «Бандурне мистецтво ХХІ століття: тенденції та перспективи розвитку» (Київ - 2006 р.); «Традиційне музикування українців у європейському просторі» (Київ - 2007 р.), «Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України» (Київ - 2007 р.), «Фундаментальні і прикладні дослідження культурології» (Київ - 2009 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях «Духовна культура як домі-нанта українського життєтвореня» (Київ - 2005 р.), «Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії»» (Київ - 2007 р.), «Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій» (Київ - 2006 р.) всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі» (Київ - 2007 р.), «Українська культура ХХІ століття: стан, проблеми, тенденції» (Київ - 2010 р.); науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв - «Дні науки КНУКіМ».

Основні положення дисертації висвітлені у 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, акредитованих ВАК України.

Структура і обсяг дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів та одного додатку, списку використаних джерел (254 найменування). Загальний обсяг роботи 183 сторінки, основний текст - 150 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, вказано на наукову новизну та практичне значення результатів.

У Розділі І - «Історіографія та джерельна база дослідження» - висвіт-люється стан наукового дослідження проблеми.

Зокрема зазначається, що із перемінами в суспільстві, які відбулися в Україні наприкінці ХХ ст., розпочався інтенсивний процес перетворень у художній культурі, насамперед в образотворчому мистецтві.

Цілком природно, що вони стали об'єктом різноаспектних наукових досліджень: мистецтвознавчих, соціологічних, філософсько-естетичних, куль-турологічних.

Відтак за кілька десятиліть назбирався значний масив літератури: статті, рецензії, огляди, матеріали круглих столів та науково-теоретичних, науково-практичних конференцій тощо. З'явився цілий ряд фундаментальних досліджень - дисертацій та монографій.

Вітчизняні мистецтвознавці, соціологи, історики, вивчають українське образотворче мистецтво в різних його проявах: візуальне мистецтво, візуальні практики (В. Сидоренко, М. Протас та ін.), медіамистецтва та новітні технології (О. Чепелик, О. Соловйов, Г. Вишеславський та ін.), актуальне мистецтво (Н. Булавіна, Г. Скляренко, О. Петрова, В. Бурлака та ін.). Теоретичним аспектом осмислення процесів у сучасному українському образотворенні присвячені «Мистецтвознавчі рефлексії» О. Петрової, соціально-психологічні та ідейно-естетичні фактори становлять предмет наукових розвідок О. Семашка, В. Пічі, Р. Шульги тощо.

Аналіз літератури з досліджуваної теми засвідчує вельми строкату картину як сучасного стану в українському образотворчому мистецтві загалом, так і оцінок цього стану зокрема. Дискусії, які відбулися в мистецькому середовищі, виявили неоднозначне ставлення до художньої спадщини. Академік М. Криволапов вважає, що при всій заангажованості мистецтва радянського періоду в Україні у ті часи активно розвивались регіональні мистецькі школи з притаманною їм художньо-образною специфікою. Митцями України різних поколінь було створено золотий фонд українського мистецтва, який є національним надбанням нашої держави. Інші наголошують на негативному впливові радянської системи, методу соціалістичного реалізму на культуру. Доктор мистецтвознавства, О. Голубець переконаний, що: «мистецтво періоду тоталітаризму, до якого в тій чи іншій мірі причетні нині ще живі діячі культури, художники і мистецтвознавці, довгі роки не було об'єктом неупереджених досліджень». Окремі мистецтвознавці (О. Сидор-Гібелинда) вважають, що місце соцреалізму у світовому культурно-мистецькому спадку залишається поки що невизначеним. Оглядаючи здобутки мистецтва на зламі тисячоліть, Л. Савицька наполягає на тому, що перехідна ситуація, яка склалася у вітчизняній культурі, спонукає до переоцінки усіх цінностей та осмислення сучасних тенденцій.

Тимчасом і ставлення до сучасного стану образотворчого мистецтва в Україні виявляється контраверсійним.

Суперечливими залишаються і погляди щодо сучасного українського образотворчого мистецтва. Одні наголошують на динаміці змін (В. Сидоренко), позначену розгалуженням художнього життя, підкресленою різноманітністю творчих пошуків (Г. Скляренко), інші, навпаки, зауважують, що «вивільнення» з-під ідеологічного тиску, поряд з «вільним самовиявленням» призвело до появи творів низької якості (Т. Придатко).

На переконання О. Петрової, молодь 90-х років робила ставку на відкритість суспільства, скандал, інтерес до чогось екстравагантного. Трансформаційні процеси в художньому житті зумовили не лише проблему ставлення мистецтвознавців до сучасного мистецтва, а й проблему, що власне слід розуміти під терміном «сучасне мистецтво». Спробу окреслити поняття «сучасне мистецтво» здійснили О. Авраменко, В. Чепелик, М. Гельман, О. Соловйов та ін. Однак поки що чіткого визначення, що являє собою чи що слід розуміти під сучасним мистецтвом - немає. Для пересічного українця, як зазначає О. Соловйов, воно залишається малозрозумілим, цю думку підтримують й інші дослідники, зокрема Н. Сухоліт.

Автор даного дисертаційного дослідження під терміном «сучасне» розуміє мистецтво періоду державної незалежності України.

Вектори руху «сучасного мистецтва» складно визначити, проте епоха настання «постмодернізму» диктує свої правила, основним постулатом яких є визнання всіх мистецьких явищ рівноцінними. О. Соловйов визнає головною відмінністю української культурної ситуації від світової те, що постмодер-ністська тенденція в країні виявилась із відчутним запізненням.

Трансформаційні процеси (особливо початку 1990-х років), на думку А. Оленської-Петришин, створили ситуацію, в якій митцям було важко визначитися з художніми вартостями «нового суспільства». У зв'язку з цими процесами для сучасного мистецтва характерна велика кількість творчих напрямів, технологічних прийомів і засобів вираження.

Визначальною тенденцією ХХ ст. Г. Скляренко вважає долання меж між окремими видами, стилями та напрямками, утворення нових видів мистецтва, що існують на перетині традиційної образотворчості, нової візуальності, театру, кіно, музики. На сучасному етапі відбувається пошук нових форм, які виходять за межі традиційних «картини», «скульптури», «малюнка». О. Авраменко переконана, що зміни в «новітньому мистецтві» України стали результатом зрушень у політичній, соціальній, економічній системі країни. На думку О. Семашка, кінець ХХ століття у сфері образотворчого мистецтва позначений процесами модернізаційного характеру, які призвели до змін у системі соціально-художніх відносин (митець - публіка - критика - влада).

Більшість вітчизняних дослідників схиляються до того, що до чинників, які зумовили жанрову та стилістичну різноманітність сучасного українського мистецтва, належать суспільно-політичні зміни.

У Розділі 2 - «Соціокультурні умови розвитку мистецтва в незалежній Україні» - висвітлюються культурно-історичні умови, що спричинили переміни у художній культурі України.

Історичний досвід засвідчує - модернізація суспільства зумовлює в ньому суттєві суспільно-політичні трансформації і здебільшого пов'язана з дестабілі-зуючими процесами, перегрупуванням політичних сил та їх активізацією, ломкою ідеологічних стереотипів та втратою суспільством (на деякий час) орієнтирів розвитку.

Після 1991 року культура України опинилася в складних умовах. Держава ще не мала сформованого нового законодавства, своєї Конституції, не була готовою до ринкових умов. Державні замовлення на мистецькі твори майже припинились, зміни позначились на роботі творчих спілок.

Руйнування колись потужної інфраструктури Спілки художників негативно позначилося на матеріальному та соціально-психологічному стані мистецького середовища. Образотворчі мистецтва, кінематограф та театр, виявилися не готовими до умов, які диктував ринок. Змінився замовник: це вже не держава, а переважно конкретна особа.

У зв'язку з такими перемінами, пристосовуючись до нових умов, значна частина митців переважно молодшого покоління відходять від академічного мистецтва, стають дизайнерами, художниками в рекламних агентствах, на телебаченні, в пресі, поринають у віртуальну реальність.

Водночас в образотворчому мистецтві, як і в інших видах мистецтва, розпочинаються інтенсивні пошуки нових форм, жанрів, стилів.

Творчі спілки шукають нових форм співробітництва з державою. За їхньою ініціативою 1992 року було прийнято «Закон про культуру». Указом президента України (28 липня 1994 р.) створено Фонд сприяння розвитку мистецтв України. У 2000-х роках у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання («Українська культура: стан та перспективи розвитку», 11 грудня 2002 р.; «Духовна криза суспільства та шляхи її подолання», 5 листопада 2003 р. та інші), результатом яких стало прийняття у 2003 році 7 нових законів, спрямованих на регулювання відносин у сфері культури. 2005 року схвалено концепцію державної політики в галузі культури, метою якої було визначено сприяння культурному розвитку як одного з ключових чинників соціально-економічного розвитку України.

Унаслідок цих та інших заходів, а головне - у результаті змін на краще в економічній сфері, помітно пожвавішала творча та громадська активність митців, організаційно-творча робота Спілки художників. Уперше в Україні (1989 р.) створено об'єднання, альтернативне національній Спілці художників, - Клуб українських митців (КУМ). Регіонами прокотилася хвиля мистецького оновлення, що надало новий імпульс громадському рухові. Були створені нові мистецькі об'єднання: «Хоругва» (Тернопіль, 1990 р.), «Живописний заповідник» (Київ, 1992 р.), «Човен» (Одеса, 1992 р.), Сумська філія «Малевич-Центру» (Суми, 1992 р.), «Літера А» (Харків, 1992 р.), «Дзиґа» (Львів, 1993 р.), «Джерело» (Шостка, 1994 р.), «Плоский рів» (Хмельницький, 1995 р.) та ін. Ближче до середини 1990-х рр. лідерство в організації центральних культурно-мистецьких подій посідає Київ.

Українське мистецтво презентують за кордоном. Спочатку це здебіль-шого було справою іноземних партнерів та ініціювалося консульствами і посольствами, однак у подальшому такі акції набули більш цілеспрямованого характеру сприяння популяризації українського мистецтва («Постанестезія» - Німеччина, Мюнхен, (1992 р.), «Ангели над Україною» - Шотландія, Едінбург, (1993 р.), «Степи Європи» - Польща, Варшава (1993 р.), «Поза простором і ча-сом» - Німеччина, Бонн-Касель (1997 р.) та ін.). Митці України регулярно беруть участь (2001, 2003, 2005, 2007, 2009 рр.) у відомих Венеціанських Бієнале.

На кінець першого десятиліття ХХІ ст. здебільшого виявились подоланими кризові явища в мистецькому середовищі, викликані шоком кардинальних соціально-економічних та ідейно-політичних змін, що відбулися наприкінці 90-х років. Мистецьке життя увійшло в русло, означене берегами ринкових відносин.

В Розділі 3 - «Ідейно-тематичні та жанрово-стилістичні перетворення в образотворчому мистецтві незалежної України» - узагальнено зміни, що відбулися в тематиці, ідейному спрямуванні, жанрах та стилістиці художнього образотворення в незалежній Україні.

3.1. Живопис. Інтенсивність і динамізм сучасного суспільного життя настільки великі, що кожне десятиріччя має «своє обличчя» в художній культурі: класичний авангард (1910 - 1925 рр.), соціалістичний реалізм, культура 60-х, андеґраунд 70-х років, «перебудова» 80-х, «свобода творчості» 90-х років.

«Новий період» у розвитку українського мистецтва почався із середини 1980-х років. У культурно-мистецькому житті відбуваються зміни, що пов'язані з кризою та розпадом радянського суспільства, вони характеризуються свободою творчого самовиявлення, підкресленою різноспрямованістю художніх орієнтацій.

Очевидні трансформації не лише в техніці й технології мистецтва а й у свідомості самих художників, змінився не лише живопис, а й його сприйняття.

Сучасну картину неможливо оцінювати за «традиційними уявленнями» про художню мову. Сьогодні основним видається «вираження», а не зображення, часто митці зображають не образи, а психологічні стани. Крім того, сучасні обставини в суспільстві (демократизація, ринкові відносини, зміна естетичних уподобань) пред'являють «особливі» вимоги до митця, популярною стає особа, здатна «генерувати нові ідеї».

Найперші ознаки нового художнього мислення виявилися в живописі як найпоширенішому в Україні виді мистецтва і зокрема - у тлумаченні картини. Митці вільно оперують новими техніками, створюють власні стилі художнього зображення, відчувають так званий «смак свободи».

У живописі даного періоду з'являються картини «нової хвилі». Це явище в зображувальному мистецтві розпочалась з творчого союзу А. Савадова і Г. Сенченка, їх спільної роботи «Печаль Клеопатри».

1990-ті роки характеризуються також процесом «розкартинювання» ук-раїнського мистецтва - живопис витісняють відео-, фото-, комп'ютерні проекти. Поширеним стає мистецтво «нових» технологій, медіамистецтво.

Іншими ознаками образотворчого мистецтва стають нові засоби худож-нього творення об'єкта, поширеними стають перформанс, енвайренмент, асамбляж, інсталяція.

Живопис трактують як нове явище, що є не лише «живописом», а й поєднує фото-, відеопроекти, певним чином стає проміжним явищем між живописом і медіамистецтвом.

Із середини 90-х років митці надають перевагу проектам, у створенні яких використовують фотографування, так званий жанр фотоілюстрації (С. Братков - цикл «Дитячі жахи»). Деякі митці застосовують інші засоби впливу на глядача, використовуючи в творчості релігійну (О. Словей - «Печатка Дару Духа Святого», Ю. Бондар - «Благовіщення», А. Антонюк - «Кирило і Мефодій» та ін.), історичну (Ф. Гуменюк - «Мазепа і Карл ХІІ», «Обрання гетьмана Полуботка») та ін. тематику.

Трансформаційні процеси, які розпочалися в зображувальному мистецтві кінця 90-х років ХХ століття, радикально вплинули на жанрово-стилістичну палітру українського живопису. У кожного митця виявилися свої «засоби» впливу на глядача: одні намагаються шокувати глядача і тим самим змусити замислитись над процесами в сучасному суспільстві (І. Чичкан - «Сплячі принци України», А. Савадов - «Колективне червоне», О. Панасенко - цикл «Фабрика по переробці візуальних образів», В. Цаголов - цикл «Український Х-file» та ін.); інші - через картини історичного минулого народу (О. Соловей - «Михайло Грушевський», «Микола Міхновський», Т. Джус - «У степу», «Місячне сяйво»), красу рідного краю (І. Московка - «Гуцульський край», «Цвіт землі»), гармонію людського буття із філософським змістом (С. Брахнов - «Лабіринт», «Тиша»), але кожен митець має змогу використовувати свої засоби «впливу» на суспільство, вільно оперувати стилями, темами, жанрами.

Трансформації, що відбулися в сучасному образотворчому мистецтві України, вирізняються за такими напрямами: тематичні (на зміну колгоспно-робітничій, виробничій тематиці - прийшли нові теми в мистецтві), стилістичні (замість реалізму, провідного в радянський період, виникли найрізноманітніші стильові прояви - від імпресіонізму до постмодерну), ідейні (замість пропаганди ідеалів комунізму та матеріалістично-атеїстичних концепцій превалюють ідеї плюралістичного бачення світу, прагнення до самовираження, розважальності, епатажу, набожності). На зміну раніше домінуючому жанру - картині, прийшли інсталяції, відеоінсталяції, фото- та відеопроекти, поєднання різних технік та стилів.

3.2. Скульптура. Упродовж ХХ століття цей вид пластичного мистецтва віддзеркалював суспільні трансформації, відповідаючи на культурно-мистецькі запити держави і суспільства. У 30-х роках в українській скульптурі хоча й відбувся перехід до виконання творів у єдиному стилі - соціалістичного реалізму, в 40-х - тематика урізноманітнюється (війна, портрети героїв). У 50-х роках оновлюється матеріал, з яким працюють скульптори (оргскло, майоліка, пластмаса). 60 - 70-ті роки характеризуються періодом жанрової різноманітності: створюються скульптурно-архітектурні комплекси, скульптори частіше звертаються до народних джерел, відроджується анімалістичний жанр.

Відчутні зміни в скульптурі почали відбуватись під час так званої «хрущовської відлиги». Подібну тенденцію митці змогли відчути і продовжити в 1980-х рр., коли загальний стан в українській скульптурі поступово змінюється в бік вільної творчості. Проте періодом кардинальних змін, «стилістичної свободи» став початок 90-х років.

На противагу радянському періоду, коли категорія стилю залишалась незмінною, настає «ера полістилізму». Скульптура зокрема, як і мистецтво загалом, виходить за межі традиційних понять «єдиного стилю» та «естетичності».

Тогочасні виставки засвідчили, що пластичне мислення, світовідчуття молодшого покоління митців зазнало радикальних змін. На 1990 р. припадає пік експериментів в українській скульптурі. Пошуковими імпульсам були позначені друга республіканська виставка скульптури (1990 р.); звіт учасників Очаківського симпозіуму з експозицією у Миколаєві, потім у Києві «Скульптура малих форм» (1991 р.); виставка групи «Азбука» (1992 р.); виставка скульптури київських митців (1994 р.); перше Всеукраїнське Трієнале «Скульптура-99» (1999 р.), ці події зафіксували постмодерністську ситуацію в мистецтві пластики й засвідчили радикальні зміни у творчості скульпторів. Відбуваються зміни в тематиці, змісті, методах зображення і сприйняття скульптури.

Творчість багатьох скульпторів звернена до патріотичної ідеї, до історії України (твори В. Луцака - образи Івана Мазепи, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, твори Л. Яремчука - князі Давньої Русі Ярослав Осмомисл, Ярослав Мудрий, Володимир Великий та ін.), до біблійних сюжетів (твори А. Забой - «Вознесіння», «Покрова»).

Розширила тематику скульптурних композицій поява сакральної скульптури (пам'ятник Святому Миколаю-Чудотворцеві в Миколаєві - скульптор І. Булавицький, «Антоній і Феодосій Печерські» - П. Глемязь, «Марія з дитям» - М. Горловий, «Едем» - В. Федічев та ін.).

У сфері жанрово-стилістичній дедалі виразнішою стає тенденція зближення скульптури з дизайном, архітектурою, інсталяціями (проект В. Сидоренка «Аутентифікація», проект М. Журавля «Пасіка»).

З кінця 90-х років в Україні виникають нові різновиди скульптури: ігро-ва «пляжна» скульптура з піску, льодова скульптура, а також «соціальна скульптура».

Щодо тенденцій у царині традиційних форм скульптури, то на перший план виходить станкова, портретна, камерна пластика, скульптура малих форм, подарункові й декоративні варіанти.

Сучасна скульптура виходить за межі традиційних визначень, об'єкти стають частиною інсталяцій, у яких пов'язуються з візуальними предметами, фото і відео-проектами, тому розуміння скульптури, її презентація виходять за межі традиційних уявлень.

3.3. Графіка. Встановлено, що у ХХ ст. українська графіка зазнала чимало різних змін - і в роки революції та громадянської війни, суперечливих 20-х роках, сповнених надій та прагнень на національне відродження, і в репресивні 30-ті, в грізні 40-ві та повоєнні лихоліття. І вектор цих змін був спрямований переважно в бік обмежень, застережень, утисків і заборон.

Тому найбільші зміни на краще спостерігаються лише наприкінці 80-х років, які характеризує більш «вільний» вияв творчих уподобань митців. Посилює цю тенденцію зміна ідейних пріоритетів 1990-х років.

Художники-графіки прагнуть працювати з різними матеріалами (пластик, оргскло, полістирол та ін.), освоюють нові техніки та технології (комп'ютерна графіка, Інтернет), вдаються до створення «електронних видань», у тому числі й книг. Дизайнери й теоретики мистецтва дедалі частіше використовують нове поняття - «електронна графіка».

Ілюстрація поступово втрачає провідні позиції в графічному мистецтві. Це відбулося внаслідок специфічного, переважно вузькокомерційного, розвитку книговидавництва.

Домінантним у графічній палітрі стає полістилізм. Тематичне коло творів різноманітне. Чимало митців зосереджуються на українській тематиці (М. Неймеш - екслібриси П. Могила, Т. Шевченко, Леся Українка та ін.), експериментують у різних графічних техніках (А. Чебикін - офортні естампи, літографія, мішана комбінаторика, монотипія, малюнок пером і пензлем, тушшю, олівцем, акварель).

Загалом українські графіки демонструють строкату палітру тематичного матеріалу - від української класики (ілюстрації на тему творів Г. Сковороди «Сад божественних пісень» та «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь Мира» О. Лящук, ілюстрації до творів Б.І. Антонича «Велика гармонія» О. Грищенко) до фантастичних казок («Хроніки Нарнії» К. Іванової).

Прагнення майстрів графічного мистецтва до створення індивідуального стилю підтверджують Трієнале графіки започатковані 1997 року.

Набуває нових ознак плакатне мистецтво, яке, як і раніше, прагне акцентувати увагу на актуальних проблемах та важливих соціальних завданнях, віддзеркалювати соціокультурні процеси. Продовжуючи традиції плакатного мистецтва, митці намагаються оновити його як стилістично, так і тематично (серія меморіальних плакатів «Видатні діячі України XX століття» О. Мажуги).

Крім «традиційного» плакату, активно заявляє про себе рекламний плакат (у торгівельних установах, періодичних виданнях, міському транспорті).

Істотно позначилось на мистецтві графіки поширення інформаційно-комп'ютерних технологій. Створення плакатів, листівок, логотипів, візиток, веб-сайтів - тепер це прерогатива графічних дизайнерів. В умовах ринку чи не найбільш популярним видом комп'ютерної графіки стала рекламна, вона набула масового характеру. Новим видом графічного мистецтва стає нет-арт, який існує у просторі комп'ютерних мереж різних форматів.

Новітні технології здатні радикально вплинути на сутність мистецької творчості. Сучасний графічний дизайн, медіа-проекти, реклама набувають дедалі більшого значення та ролі в мистецькій діяльності. Графіка демонструє різноманіття образних систем. Вибір техніки, теми, ідеї зображення залежить від уподобань художників. Творчість художників ґрунтується на застосуванні різних графічних технік: офорту (П. Маков, О. Стратійчук, А. Чебикін, Л. Бруєвич), літографії (В. Іванов-Ахметов, Ю. Пшеничний), ліногравюри (О. Кірпенко), інтагліо (І. Подольчак), шовкографії (О. Прахова), комп'ютерної графіки (І. Остроменська), акварелі (В. Вештак, І. Кириченко, Н. Кохаль), книжної графіки (В. Чебаник).

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття графічне мистецтво змінило свої засоби вираження. Творчість митців спрямовується на самовираження, вільний вибір теми та засобів зображення.

У ці роки в графіці виявляється тяжіння до синтезу мистецтв. Митці виявляють схильність до експериментування, пошуку нових технік, технологій, засобів художньої виразності, їх творчий доробок демонструє строкату палітру графіки, левкасу, скульптурних форм, живопису, комп'ютерних технологій, фотографії (фотографіка), анімації.

3.4. Декоративно-прикладне мистецтво. Досліджено, що цей різновид поряд з іншими видами образотворчого мистецтва пройшов і період бурхливого розвитку в 20-х - на початку 30-х років, коли у професійному декоративному мистецтві відбувалися процеси, які об'єднували його зі світовими тенденціями, і період формування засад соцреалізму (середина 30-х - перша половина 50-х років, для якого характерні певні тематично-стилістичні настанови). У 60-роках ХХ століття в професійному декоративному мистецтві намічаються нові тенденції, а згодом, у 70-ті роки ХХ ст. проходять під знаком нового осмислення народного мистецтва. Плідними в розвитку декоративного мистецтва стали 80-ті роки: саме в ці роки посилюється інтерес до історичного минулого, до традицій народного мистецтва. І наприкінці 80-х на початку 90-х років українські митці остаточно змінюють ставлення до декоративних матеріалів як таких, що придатні лише для творення утилітарних предметів і сувенірної продукції.

Орієнтація на створення гармонійного предметно-просторового середовища на початку 90-х років активізувала зусилля художників усіх видів і жанрів декоративного мистецтва, передусім ужиткових його різновидів.

Твори з кераміки, скла, текстилю позбавлялись утилітарного призначення, почали служити духовним, естетичним потребам людей (Г. Лисак - декора-тивна посудина «Забавка», О. Безпалків - декоративна скульптура «Ноша ІІ», А. Петровський - декоративна посудина «Вежа життя» та ін.).

У художній кераміці першорядною стала концепція авторської ідеї, індивідуальний спосіб подання матеріалу. Основною метою стає вираження та утвердження художньої особистості (твори Л. Богинського - композиції «Сед-нівські дороги», «Чумацький шлях», П. Печорного - декоративні скульптури «До світла», «Відродження», Г-О. Липи - цикл «Матріархат», «Лови»).

Художнє скло також зазнає змін. Образна структура композицій зі скла все частіше перестає нагадувати утилітарні речі (композиції «Мовчання», «Двоє», серії «Ті, що сидять», «Іграшки для дорослих» - А. Бокатея, «Профілі», «Львівська пані», «Склодув», «Мадонна» - Ф. Черняка).

Емоційного насичення набуває український гобелен, творчість митців відходить від сюжетно-тематичних штампів. Першорядного значення в гобелені набувають пошуки нових виражальних засобів у розробці нетрадиційних сюжетів і мотивів. Геометрично-орнаментальні рішення змінюються живописно-ліричними, де особливу роль відіграє колір (роботи Л. Жоголь І. та М. Литовченків, М. Базак, Н. Литовченко, О. Мороза, Н. Пікуш, О. Гнєдаш, О. Мединського та ін.).

У 90-ті роки відбуваються зміни у ювелірній справі як способі художнього самовираження в речах нетрадиційних форм і конструкцій.

Наприкінці ХХ століття плідними вбачають творчі зусилля художників-професіоналів, спрямовані на відродження декоративної пластики у дереві. Професійні майстри декоративного мистецтва (кераміки, скла, текстилю, металу, дерева) експериментують, звертаючись до широкого кола культурно-історичних асоціацій, до філософських узагальнень. Через те, що в 90-ті роки визначальними стали постмодерністський, постпостмодерністський та неоавангардний напрями, спостерігається переорієнтація митців декоративного мистецтва, переоцінка ними попереднього художнього досвіду та естетичних ідеалів. У галузі народного мистецтва на початку 90-х років ХХ століття відбулася зміна мистецьких ідей і стильових проявів, що стали відповідати реаліям часу.

Замість сільських майстрів, які зберігають століттями вироблені прийоми і навички традиційного ремесла, з'являється широкий загін самодіяльних «наївних» умільців, художників із професійною освітою, які освоюють прийоми ремесла. Серед усіх видів мистецтва на перший план виступили кругла скульптура й малярство, зокрема народна картина. Ці жанри приваблюють майстрів зрозумілістю теми та оповідальністю. Декоративне мистецтво, як про-фесійне так і народне, протягом останніх років набуло нових ознак: позбавилось суто утилітарного призначення, ідейно-тематичних настанов і обмежень.

Висновки

У висновках узагальнено основні положення дисертаційного дослідження:

1. В українській художній культурі кінця ХХ - початку ХХІ століття відбулися зміни пов'язані із перебудовчими процесами в СРСР, а згодом із здобуттям Україною незалежності. Події, що відбулися в житті українського суспільства на переломі 1990-х років стали початком зрушень в усіх сферах життєдіяльності українського народу: економічній, політичній, соціально-куль-турній. На зміну державній власності прийшла приватна. В Україні відбулась зміна системи функціонування й управління образотворчим мистецтвом, склались нові за змістом соціально-художні відносини, з'явились нові інституції (недержавна підсистема), змінився статус творчих спілок і їх функції.

2. Українське образотворче мистецтво позбулося ідеологічних настанов та стилістичних обмежень. Виникають галереї, арт-центри, об'єднання, альтернативні Національній Спілці художників України, які формують арт-ринок.

Розвивається виставкова діяльність, мистецтво презентують за кордоном, що сприяє його популяризації («Постанастезія» - Німеччина, Мюнхен (1992 р.), «Ангели над Україною» - Шотландія, Едінбург (1993 р.), «Степи Європи» - Польща, Варшава (1993 р.), «Роксоланія» - Бельгія, Коеколаре (1994 р.), «Поза простором і часом» - Німеччина, Бон-Касель (1997 р.) та ін.). Україна бере участь у відомих Венеціанських Бієнале (2001, 2003, 2005, 2007, 2009-ті рр.).

3. Прикметними ознаками кінця ХХ - початку ХХІ ст. стало долання меж між окремими видами, стилями та напрямками, утворення нових видів ми-стецтва, що існують на перетині традиційної образотворчості, нової візуальності, театру, кіно, музики. Мистецтво виходить за межі традиційних «картини», «скульптури», «малюнка», воно «зливається» в єдине ціле з іншими видами художньої творчості: музичними, театральними, екранними мистецтвами.

4. Художній процес періоду незалежності України засвідчив жанрову, тематичну та стилістичну розмаїтість, на це вплинули суспільно-політичні чинники: вивільнення від ідеологічного тиску однієї партії, так зване «повітря свободи» сприяло свободі творчості, надихнуло на самовиявлення митців, творчі експерименти. Поряд з цим зникли будь-які заборони і стилістичні обмеження, «єдина лінія контролю» з боку держави, змінилась «абсолютною творчою свободою».

5. Процеси, що відбулися в образотворчому мистецтві України засвідчили, що соціалістичний реалізм поступився місцем новим технологіям, новим напрямам і течіям у мистецтві. Відбулась трансформація існуючих і поява нових культурних явищ і понять. У мистецтві з'явилось нове тлумачення твору, так зване «сучасне мистецтво» посіло панівні позиції. Хоча мистецтвознавці чітко не окреслюють, що слід розуміти під цим мистецтвом, які твори можуть його репрезентувати.

6. Живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво збага-тилися сучасними темами, сюжетами, образами, набули нових ознак. У творах живопису все частіше використовують фото-, відеопроекти. Графічне мистецтво змінило агітаційний плакат на рекламний, графічний дизайн, нет-арт, Інтернет, частково витіснили колись популярну книжкову графіку. Скульптура набула нових ознак, замість прославляння героїчного минулого стає актуальним філософський підтекст, експерименти з формою та пластичними матеріалами тощо. Декоративно-прикладне мистецтво позбавилось ознак утилітарності, все частіше виконує естетичну функцію. Часто ці види мистецтва поєднуються один з одним в мистецьких проектах. Мистецтво набуває ознак епатажності, емоційності, філософського тлумачення змісту твору.

7. Нові засоби художнього творення сприяють появі нових художніх понять (перформанс, енвайренмент, асамбляж, інсталяція та ін.), покликаних від-дзеркалити суспільно-політичні зміни.

8. Для творчості багатьох художників характерне поєднання різних стильових проявів, технік, що пов'язано з можливістю вільного вибору митця. Разом із демократизацією змінилось становище художника в суспільстві, ринкові відносини хоч і диктують свої правила, пов'язані з самостійним пошуком замовника, проте тепер митець може створювати твір без будь-яких обмежень.

9. У культурно-мистецькому житті України кінця ХХ - початку ХХІ ст. можна виділити два періоди: кінець 1980-х початок - 1990-х рр., який характеризується зникненням стилістичних заборон, появою «нових» форм, видів та засобів створення мистецтва, появою «нової хвилі»; середина 1990-х -початок 2000-х рр., коли в мистецтві відбулась «адаптація» постмодерністських течій, продовжуються творчі пошуки, українське мистецтво виходить на міжнародний художній простір завдяки участі митців у міжнародних акціях, симпозіумах, бієнале.

10. Характерними ознаками мистецтва кінця ХХ - початку ХХІ ст. стали творчі експерименти, епатажність, стилістичне різноманіття художніх напрямів і течій, зміна естетичних пріоритетів. Сучасні процеси в мистецтві визначаються настанням епохи постмодернізму.

11. Проведене дослідження образотворчого мистецтва України кінця ХХ - початку ХХІ ст. не претендує на вичерпність теми, оскільки в художній культурі тривають жанрово-тематичні, ідейні, стилістичні та естетичні зміни, які, як і їх результати, потребують постійної уваги і глибокого наукового аналізу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Турчак Л. Стильові тенденції у сучасному українському живописі / Леся Турчак // Питання культурології : зб. наук. пр. Вип. 23 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2007. - С. 140 - 144.

2. Турчак Л. Трансформаційні процеси в образотворчому мистецтві України / Леся Турчак // Культура і мистецтво в сучасному світі : зб. наук. пр. Вип. 8 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2007. - С. 181 - 184.

3. Турчак Л. Українське декоративне мистецтво сучасності / Леся Турчак // Вісник КНУКіМ : зб. наук. пр. Вип. 17 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2007. - С. 98 - 103.

4. Турчак Л. Актуальні питання сучасного образотворчого мистецтва України / Леся Турчак // Художня культура України. Актуальні проблеми : [наук. вісник Вип.4 / ред. О.Федорук (голова), В.Сидоренко, І. Безгін та ін.]; Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. - К.: Видавництво Фенікс, 2007. - С.169 - 174.

5. Турчак Л. Процеси змін в українській скульптурі (сучасний аспект) / Леся Турчак // Художня культура України. Актуальні проблеми : [наук. вісник Вип.5 / ред. О.Федорук (голова), В.Сидоренко, І. Безгін та ін.]; Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. - К., 2008. - С.188 - 196.

АНОТАЦІЯ

Турчак Л.І. Еволюція образотворчого мистецтва незалежної України - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01. - теорія й історія культури - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2011.

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз художнього процесу на Україні в кінці ХХ - початку ХХІ ст.: узагальнено науково-теоретичні та методологічні підходи до дослідження зазначеної проблеми; з'ясовано культурно-історичні умови, що спричинили трансформації в художній культурі України; виявлено тенденції та специфіку розвитку образотворчого мистецтва періоду незалежності; визначено вплив соціокультурних, економічних, демократичних процесів на стан та перспективи розвитку художньої культури України; розкрито причини виникнення різноманітних стилів і напрямів в образотворчому мистецтві; вивчено специфіку появи нових термінів і понять в сучасному образотворчому мистецтві України, зокрема в таких його видах як живопис, графіка, скульптура, декоративне мистецтво

Ключові слова: сучасне мистецтво, актуальне мистецтво, живопис, графіка, скульптура, декоративне мистецтво.

АННОТАЦИЯ

Турчак Л.И. Эволюция изобразительного искусства независимой Украины - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01. - теория и история культуры - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2011.

В диссертации осуществлен комплексный анализ художественного процесса в Украине конца ХХ - начала XXI века, обобщено научно-теоретические и методологические подходы к исследованию указанной проблемы, определены культурно-исторические условия, повлекшие перемены в художественной культуре Украины, раскрыты тенденции и специфику развития изобразительного искусства периода независимости. Определено влияние социокультурных, экономических, демократических процессов на состояние и перспективы развития художественной культуры Украины. Раскрыты причины возникновения различных стилей и направлений в изобразительном искусстве. Изучена специфика появления новых терминов и понятий в современном изобразительном искусстве Украины, в частности в таких его видах как живопись, графика, скульптура, декоративное искусство, прослежены тенденции их взаимодействия.

Общая ситуация в украинском обществе, изменения, которые произошли и происходят в политической, социальной, экономической сферах жизни, не могли не сказаться на состоянии культуры, в частности художественной.

Рынок диктовал совсем другие требования к искусству. Изменилось положение людей искусства в обществе. Художники, почувствовав стилистическую свободу, экспериментируют с темами, стилями, средствами воздействия на зрителя. «Социалистический реализм» уступил место «новым технологиям», «новым» направлениям и течениям в искусстве. Живопись, графика, скульптура, декоративное искусство обогатились новыми темами, сюжетами, образами. Часто данные виды искусства сочетаются друг с другом в творческих проектах. Искусство приобретает признаки эпатажности, эмоциональности, философского толкования содержания произведения.

Первые признаки нового художественного мышления проявились в живо-писи как наиболее распространенном в Украине виде искусства и, в частности, в толковании картины. В 1990-х годах появляются картины «новой волны». Это явление в изобразительном искусстве началось с творческого союза А. Савадова и Г. Сенченко и их совместной работы «Печаль Клеопатры». Данный период характеризуется также процессом «розкартинывания» украинского искусства - живопись вытесняют видео-, фото-, компьютерные проекты. Распространенным становится искусство «новых» технологий, медиаискусство (фильм «Кривые зеркала» 1993 г.) А. Гнилицкого, Н. Филоненко и Н. Мамсикова.

В конце ХХ - начале XXI века графическое искусство также изменило свои средства выражения, теперь оно направлено на самовыражение, свободный выбор темы и изобразительных средств. Творчество художников базируется на применении различных графических техник: офорта (П. Маков, А. Стратийчук, А. Чебыкин, Л. Бруевич), литографии (В. Иванов-Ахметов, Ю.Пшеничный, линогравюры (А. Кирпенко), интаглио (И. Подольчак), шелкографии, компьютерной графики (И. Остроменская), акварели (В.Вештак, И.Кириченко, В.Денбновецкая, Н.Кохаль), книжной графики (В.Чебаник).

Современный графический дизайн, медиапроекты, реклама стают все более значимыми в творческой деятельности. Художники проявляют склонность к экспериментированию, поиску новых техник, технологий, средств художествен-ной выразительности, их творчество демонстрирует пеструю палитру графики, левкаса, скульптурных форм, живописи, компьютерных технологий, фотографии (фотографика), анимации.

В конце 90-х годов в Украине возникают новые разновидности скульптуры: игровая «пляжная» скульптура из песка, ледовая скульптура, а также «социальная скульптура».

Касательно тенденций в области традиционных форм скульптуры, то на первый план выходит станковая, портретная, камерная пластика, скульптура малых форм, подарочные и декоративные варианты. Скульптурные объекты становятся частью инсталляций, в которых связываются с визуальными предметами, фото- и видеопроектами, поэтому понимание современной скульптуры, ее презентация выходят за пределы традиционных представлений.

Декоративное искусство, как профессиональное, так и народное в течение последних лет приобрело новые признаки: избавилось от сугубо утилитарного назначения, идейно-тематических установок и ограничений. Направленность произведений обрела новые жанрово-стилистического установки, изменилась тематика произведений.

Украинское изобразительное искусство конца ХХ начала XXI века стало сложным процессом, для которого характерны поиски новых позиций, форм и методов. Искусство этого периода прошло этапы формирования «нового» изображения, новых средств и форм выражения.

Ключевые слова: современное искусство, актуальное искусство, живопись, графика, скульптура, декоративное искусство.

ANNOTATION

Turchack L. I. Evolution of independent Ukraine fine art. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in art-criticism in speciality 26.00.01 - Theory and History of Culture. - Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv, 2011.

In this thesis complex analysis of artistic process in Ukraine in the end of the 20th - beginning of the 21st cent. is made; scientific and theoretical, methodological ways to the study of the identified problem are generalized; cultural and historical conditions which carried out the changes in artistic culture of Ukraine are determined; tendencies and specifics of the fine art development in the period of independence are determined; influence of social and cultural, economic, democratic processes on the state and perspectives of Ukrainian artistic culture development is defined; the reasons of various styles and trends appearance in the fine art are revealed; specifics of new terms and concepts appearance in modern fine art of Ukraine is studied, particularly in its types as painting, black-and-white art, sculpture, decorative art.

Key words: modern art, actual art, painting, black-and-white art, sculpture, decorative art.

Підп. до друку 08.02.2011. Формат 60x84 1/16. Папір др. апарат.

Друк офсетний. Облік.-видав. арк. 0,8. Зам. 28. Тираж 100.

Видавець і виготовлювач

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 21.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи

ДК № 2544 від 27.06.2006.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Прийоми трансформації художнього образу в образотворчому мистецтві. Орнамент як один з основних засобів художнього оформлення творів прикладного мистецтва. Особливості та традиції художнього ткацтва в Україні. Засоби стилізації художнього образу.

    курсовая работа [34,8 K], добавлен 18.04.2013

  • Ідейні основи класицизму в мистецтві. Культурно-історичні передумови виникнення українського класицизму. Елементи класицизму у творчості художників України: Д. Левицький, В. Боровиковський. Зародження історичного живопису у творчості А. Лосенко.

    дипломная работа [172,9 K], добавлен 25.06.2011

  • Стан мистецтва в часи Української Народної Республіки. Творчість М. Бойчука та його школа. Створення спілки художників. Огляд діяльності радянських живописців. Драма "шестидесятників". Уніфікаторська політика партії в галузі образотворчого мистецтва.

    контрольная работа [3,1 M], добавлен 25.09.2014

  • Дослідження настінної храмової ікони "Святий Яків брат Господній" початку ХVІІІ ст. з колекції образотворчого мистецтва Національного музею історії України. Особливості семантики теми та стилю. Відображення теми святих апостолів в українському малярстві.

    статья [20,8 K], добавлен 07.11.2017

  • Становище українського мистецтва в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Класифікація основних портретних типів в мистецькій практиці. Портретний живопис Західної та Східної України, його загальна характеристика, художні особливості та традиції в образотворенні.

    дипломная работа [166,9 K], добавлен 25.06.2011

  • Ознаки класицизму як мистецтва героїчної громадянськості. Ідеї порядку, закінченості та досконалості художніх творів, їх прояви в музиці, живописі, архітектурі, декоративно-ужитковому і театральному мистецтві, в хореографії, в скульптурі, графіці.

    презентация [3,0 M], добавлен 25.04.2014

  • Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.

    лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Визначення ролі приватних і казенних друкарень в книжковій справі України І пол. ХІХ ст. Основні теорії мистецтва книги. Процес оформлення книги, як результат співпраці автора, художника, редакторів (літературного, художнього, технічного) і поліграфістів.

    контрольная работа [31,6 K], добавлен 13.02.2011

  • Дослідження футуризму як авангардистської течії в мистецтві ХХ століття. Форми футуризму в образотворчому мистецтві і літературі. Футуризм в Росії і Україні і його вплив на творчість художників. Творчість Михайла Семенко як лідера українського футуризму.

    реферат [20,0 K], добавлен 22.12.2010

  • Визначення художнього методу як засобу пізнання дійсності, його ототожнення з творчим методом. Інтуїтивні та позасвідомі аспекти у творчому процесі. Естетика реалізму в мистецтві ХХ ст. Сутність. особливості та розвиток соціалістичного мистецтва в СРСР.

    контрольная работа [29,8 K], добавлен 19.12.2009

  • Прикладне мистецтво. Географічні умови та характер народу. Розвиток у японців чуткості та витонченості в образотворчому мистецтві. Техніка розпису тканини. Класичний спосіб ручного розпису тканин. Вибір техніки. Батік. Матеріали. Рами. Пензлики.

    курсовая работа [63,3 K], добавлен 13.11.2008

  • Символічні зображення природи. Нежива природа. Символічні зображення тварин і рослин. Природа в церковному образотворчому мистецтві Візантії і Середньвічної Європи. Зображення природи в іконописі і західноєвропейському живописі: Епоха Відродження.

    реферат [26,4 K], добавлен 21.11.2008

  • Характеристика нерухомих пам'яток історії та культури, пам'яток археології, архітектури та містобудування, монументального мистецтва України. Труднощі пам'ятко-охоронної діяльності, які зумовлені специфікою сучасного етапу розвитку ринкової економіки.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Реалізм в українському живописі 19 століття. Санкт-Петербурзька академія мистецтв і її вплив на формування українського образотворчого мистецтва. Самостійна творчість Т. Шевченка: художньо-виразна мова провідних творів та їх жанрово-тематичне розмаїття.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 26.08.2014

  • Історія походження та розвитку художнього скла в світовому мистецтві. Інспірації стилю модерн в українському декоративному мистецтві. Технологічні відкриття в Америці. Романський період (XI-XII ст.), візантійська мозаїка. Брюссель: Собор Св. Михайла.

    дипломная работа [4,0 M], добавлен 08.04.2015

  • Роль і місце культурних заходів в структурі українських ярмарків як їх складової. Характеристика ярмарок в різних містах України. Особливості проведення ярмарків в Україні. Еволюція ярмаркової культури. Функціонування ярмарків на сучасному етапі.

    курсовая работа [74,4 K], добавлен 27.08.2013

  • Графіка як жанр образотворчого мистецтва. Особливості мистецтва гратографії. Методи розробки та опрацювання ескізів в графічних техніках. Загальні характеристики ескізної композиції. Способи опрацювання ескізу творчої роботи в техніці гратографія.

    реферат [35,5 K], добавлен 23.01.2014

  • Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття. Його батьківщина та основні школи. Нове в художній мові авангарду. Модернізм - мистецтво, яке виникло на початку XX століття. Історія українського авангарду, доля мистецтва та видатні діячі.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.02.2009

  • Умови культурно-національного відродження України середини XIV ст., його зв'язок із спадщиною і традиціями Київської княжої держави і Європейського мистецтва. Театральне життя на українських землях доби Ренесансу; музика, пісенна творчість, хори, думи.

    реферат [23,4 K], добавлен 28.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.