Лялька як символічний двійник людини: соціокультурні виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

26.00.01 -- теорія та історія культури

УДК [688.721.2:130.2] (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

ЛЯЛЬКА ЯК СИМВОЛІЧНИЙ ДВІЙНИК ЛЮДИНИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ

Ситник Ольга Геннадіївна

Харків 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури, Міністерство культури і туризму України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Дяченко Микола Васильович Харківська державна академія культури, завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Овчиннікова Альбіна Петрівна Одеська національна юридична академія, професор кафедри теорії держави та права

кандидат філософських наук Сєроштан Світлана Іванівна Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, старший викладач кафедри теоретичної та практичної філософії

Захист відбудеться «11» вересня 2009 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 в Харківський державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий « 7 » серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. Д. Панков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

лялька масовий культурологічний

Актуальність теми. В нестабільних умовах сьогодення актуальними стають процеси пошуку людиною зовнішніх та внутрішніх орієнтирів розвитку, а також осмислення своєї сутності на даному етапі культурно-історичного процесу. Одним з можливих напрямів розуміння природи сучасної людини є дослідження світу речей, які нині набувають нових сутнісних інтерпретацій і стають інструментом самоусвідомлення людини в сучасному світі. Лялька, як специфічна річ, поліфункціональний та полісенсовий феномен людської творчості, має багато інтерпретаційних вимірів і особливе значення в сучасній культурі як символічний, а також фізичний двійник людини. Відсутність комплексних досліджень щодо місця і ролі ляльки як цілісного явища (в єдності основних її видів) в історії світової, зокрема української культури зумовлює актуальність дослідження означеної проблеми.

Останнім часом у культурологічних дослідженнях зростає інтерес до ляльки як предмета матеріального та духовного світу людини, засобу її самовираження. Актуалізується метафоричне навантаження ляльки як символічного образу керованої, механічної чи просто внутрішньо «пустої» людини. Розвиток новітніх технологій і розробок розширює можливості продукування ляльок, функціонально подібних до людини. Проблема перетворення людини на ляльку має численні соціокультурні виміри та потребує всебічних культурологічних досліджень.

Слід зазначити, що всі більш-менш ґрунтовні дослідження ляльки здійснювалися переважно у сфері театрознавства (певним винятком є роботи О. Найдена), чим і зумовлений певний дисбаланс у культурологічних роботах означеної тематики. Поза межами цих досліджень ще залишаються не використаними матеріали художньої літератури та багатьох складових художньої культури людини.

Основи дослідження проблеми двійництва людини та ляльки закладені в працях О. Василькової, Ю. Голубєвої, Ю. Лотмана, О. Найдена; феномен взаємодії людини і ляльки в театральному просторі став предметом аналізу О. Василькової, Є. Давидової, Е. Крега, О. Рубинського, Ю. Слонимської, І. Уварової, Л. Шпет, Х. Юрковського; соціо-культурний аспект проблеми відображено у працях Р. Барта, Ж. Бодрійара, Ф. Гваттарі, Г. Дебора, Ж. Дельоза, Г. Маркузе, Х. Оргеги-і-Гассета, Ю. Хабермаса, Й. Хейзинги.

Отже, в умовах відсутності комплексних досліджень ляльки як явища культури, пошуку та визначення її місця і ролі в соціокультурному просторі людини надзвичайно актуальним є дослідження соціокультурних вимірів ляльки як символічного двійника людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури в період 2006-2010 рр., затвердженого вченою радою 27 лютого 2006 р. (пр. № 8) як складова теми кафедри культурології «Проблеми історії та теорії культури».

Мета і завдання дослідження. Метою є розкриття феномену ляльки як двійника людини в соціокультурному просторі.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких завдань:

-здійснити термінологічний аналіз поняття «лялька» в сучасній дослідницькій літературі;

-охарактерізувати сучасний стан розробки в культурологічній літературі проблеми ляльки як символічного двійника людини;

-визначити теоретико-методологічні підходи до вирішення завдань дослідження;

-розглянути ґенезу феномену ляльки;

-проаналізувати сутність співвідношення «людина-лялька» та виділити його характерні типи;

-відстежити процес формування статусу та соціальних ролей ляльки в історико-культурній ретроспективі;

-дослідити трансформації ляльки в просторі сучасної театральної культури;

-проаналізувати функціонування ляльки в масовій культурі;

-розглянути проблему оляльковування сучасної людини в контексті візуального мистецтва та художньої літератури.

Об'єктом дослідження є лялька як феномен культури.

Предмет дослідження -- функціонування ляльки як символічного двійника людини в соціокультурних вимірах сучасності.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження стали філософські, мистецтвознавчі, культурологічні праці вітчизняних учених: О. Бурової, О. Василькової, Ю.Голубєвої, А. Гусєвої, В. Іванова, Ю. Лотмана, О. Найдена, В. Топорова, а також праці з теорії сучасної культури зарубіжних авторів -- Р. Барта, Ж. Бодрійара, Й. Хейзинги.

У процесі дослідження ляльки як символічного двійника людини використовувалися культурологічний, філософсько-аксіологічний та соціокультурний підходи, що допомогли осмислити проблему в аспекті загальнолюдських цінностей, увести ляльку як багатовимірний об'єкт до поля сучасних досліджень культури.

Зокрема для розкриття теми застосовувалися:

-метод термінологічного аналізу -- для уточнення змісту й обсягу термінів;

-проблемно-хронологічний метод -- виявлення стадій (періодів) та особливостей існування ляльки в культурі;

-історико-аксіологічний підхід -- для з'ясування смислового і ціннісного статусів ляльки та їх трансформацій у культурно-історичному процесі;

-системний підхід, що дозволив розглянути ляльку як категорію не тільки матеріальної, але й духовної та художньої культури;

-семіотичний метод -- для виявлення семантичної функції речі й обґрунтування образу ляльки як символічного стосовно людини;

-структурно-функціональний підхід -- для структуризації поняття ляльки стосовно людини як об'єкта матеріального і символічного, антропоцентричного й антропоморфного;

-метод класифікації -- для розробки типології ляльки в контексті культурно-історичних реалій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено комплексний культурологічний аналіз ляльки в соціокультурному просторі сучасності:

-визначено два основні виміри співвідношення «людина-лялька»: антропоцентричний та антропоморфний;

-виявлено базові передумови розуміння людини та ляльки як двійників у міфопоетичній та фольклорній традиціях;

-розглянуто основні види ляльки в історико-культурній ретроспективі в межах європейської, зокрема української, культури;

-визначено аксіологічний статус ляльки в сучасній культурі;

-проаналізовано функціонування ляльки в просторі сучасної художньої та побутової культури;

-акцентовано увагу на проблемі «оляльковування» людини в умовах домінування масової культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості подальшого дослідження проблеми оляльковування людини в культуротворчих процесах кінця ХХ -- початку ХХІ ст., усвідомлення феномену ляльки в її антропологічному аспекті. Результати дисертації можна застосовувати в науковій та педагогічній діяльності для підготовки узагальнюючих праць з культурології, розробки лекційних курсів з історії та теорії культури, спецкурсів з сучасної художньої культури, візуального мистецтва та художньої літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено й обговорено на 7 наукових конференціях. Серед них: міжнародна наукова конференція «Традиція і культура» (Київ, 2006, 2007); міжнародна наукова конференція «Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (Харків, 2007); Наукова конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2005, 2006, 2007, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 11 публікаціях, серед них: 4 статті в фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та 7 -- матеріали наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (199 найменувань) та додатків (22 сторінки). Загальний обсяг дисертації -- 198 сторінок, основний зміст поданий на 159 сторінках тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами та планами, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет, методологію та методи дослідження. Сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведені апробація результатів дослідження, публікації автора та структура дисертації.

Перший розділ «Стан наукової розробки теми» містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Термінологічний аналіз та методологічні основи дослідження ляльки як символічного двійника людини» здійснюється термінологічний аналіз поняття «лялька» та близьких за змістом понять, що розкриває два аспекти його тлумачення: на фізичному та символічному рівнях. «Лялька» у фізичному сенсі є річчю виробленою, подібною до людини, реально чи умовно рухомою і відкритою для маніпулювання. У символічному сенсі «лялька» є носієм певних смислових значень: «людина», «жінка», «божество»; «бездушність», «млявість», «оманливість», «керованість» і в сучасному суспільстві має радше негативний відтінок. Поняття «оляльковування», що використовується переважно в біологічних науках, переходить у коло наук культурологічних, та, як і лялька, має символічне значення, в якому процес оляльковування ототожнюється з процесом омертвіння. Таким чином, у рамках дослідження оляльковування людини розуміється як процес набуття людиною символічних якостей та властивостей ляльки.

З'ясовується, що порівняння людини і ляльки є характерним для західної культури. Починаючи з часів античності людина порівнюється з певними видами ляльки: маріонеткою, механічною лялькою (з культури Нового часу), манекеном (з ХХ ст.), що відображає процеси самовизначення і самоусвідомлення людини на різних етапах її історичного та культурного буття.

Наголошується на доцільності застосування двох специфічних підходів до вирішення завдань дослідження. Основою першого є аналіз ляльки в культурному контексті стосовно людини, що надає можливість інтерпретації людини за допомогою виявлення її відповідності основним якостям ляльки. Другий підхід реалізується в розгляді сучасної людини в «ляльковому вимірі» крізь феномени маріонетковості, механістичності, внутрішньої «пустоти».

Методологічною основою дослідження стали культурологічний, філософсько-аксіологічний та соціокультурний підходи, використання яких дозволило осмислити проблему у вимірі загальнолюдських цінностей, залучити ляльку як багатовимірний об'єкт до сучасних культурологічних досліджень. Для розкриття теми застосовувалися: метод термінологічного аналізу -- для уточнення змісту й обсягу термінів; проблемно-хронологічний метод -- виявлення стадій (періодів) та особливостей існування ляльки в культурі; історико-аксіологічний підхід -- для з'ясування смислового та ціннісного статусів ляльки, їх трансформацій у культурно-історичному процесі; системний підхід дозволив розглянути ляльку як категорію не тільки матеріальної, але й духовної та художньої культури; семіотичний метод -- для виявлення семантичної функції речі й обґрунтування образу ляльки як символічного стосовно людини; структурно-функціональний підхід -- для структуризації поняття ляльки як об'єкта матеріального і символічного, антропоцентричного й антропоморфного; метод класифікації -- для розробки динамічної класифікації ляльки у зв'язку з культурно-історичними процесами.

У підрозділі 1.2. «Аналіз літератури з теми дослідження» подано огляд наукових праць з проблематики дослідження та виділено декілька основних напрямів розробки феномену ляльки в дослід-ницькій літературі: уведення проблеми ляльки до культурологічних досліджень (Ю. Лотман); розробка типології ляльки (Б. Голдовський, М. Корольов, Е. Крег, Ю. Лотман); дослідження символічної сутності ляльки (А. Василькова, Ю. Лотман, О. Найден, О. Рубинський); проблема двійництва людини і ляльки в літературі (М. Євлизін, О. Найден); історія ляльки (Йорик, Ю. Слонимська, Н. Смирнова та ін.); стан сучасного лялькового і драматичного театрів (ХХ-ХХІ ст.) та проблеми функціонування театральної ляльки в наш час (А. Василькова, Є. Давидова, С. Дрейден, І. Жаровцева, Л. Смирнов, О. Рубинський, І. Уварова, Л. Шпет, Х. Юрковський та ін.); етнографічні дослідження ляльки (О. Найден, Дж. Фрезер); педагогічні аспекти сучасної ляльки-іграшки (Р. Барт, А. Гусєва). В результаті аналізу встановлено недостатність комплексних досліджень проблеми соціокультурних вимірів ляльки як символічного двійника людини.

Другий розділ «Лялька як явище культури» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Феномен ляльки: ґенеза, модифікації, типологія» розглядаються проблеми ґенези ляльки. Зазначається, що долучення ляльки до системи культури відбувалося на досить ранніх етапах розвитку людини. Рухомість, як основна ознака ляльки, закладається в процесі її створення. Лялька уявляється як істота не жива, але така, що може ожити за певних обставин -- потенційно жива. Вона входить до розряду першоречей -- тих речей, що створювалися людиною на ранніх етапах розвитку для виживання в природному середовищі, і стосується духовної сфери життя людини. Концепція ляльки формується в глибинах людської свідомості і є результатом відмінності роботи двох півкуль головного мозку. Лялька пов'язана з правою півкулею й відповідно з лівою частиною тіла і є матеріалізацією «іншого», «чужого» для домінуючої лівої півкулі (і правої частини тіла). Належність до речей «лівого ряду» ототожнює ляльку з іншими речами цього порядку, що пов'язані з жіночим началом, потойбічним світом і в подальшій інтерпретації -- з нечистою силою. Лялька одночасно є і певною іпостассю людини, і її антиподом, а її виникнення, можливо, -- результат дуальності людини, своєрідна матеріалізація другої половини нашого «Я».

Досліджуючи функціональне поле ляльки з'ясовуємо, що лялька насамперед використовувалася в ритуальній, магічній та обрядовій діяльності. Також ляльки були іграшками, і ця їх функція з плином часу набувала нових значень (обважніла, млява людина тощо). Театральна лялька виникає з магічної та обрядової і продукує певні метафори -- маріонеткою називають керовану кимось або чимось людину.

Розглядаються існуючі класифікації ляльок, серед яких класифікація, розроблена Ю. Лотманом, є основою видового розподілу ляльок у дослідженні.

У підрозділі 2.2. «Лялька як продукт культурної творчості людини: тілесний і речовинний субстрати» аналізується антропоцентрична природа ляльки, яку формує її належність до «речового космосу» (за В. Топоровим). Людина постає творцем ляльки, а лялька в її речовій сутності -- творінням людини. Речі виявляються природним продовженням біологічних «інструментів» («внутрішніх» речей) людини, що виведені за межі людського тіла, але виконують ті ж самі функції. «Речеподібність» частин тіла і «функціональність» речей уможливлюють двосторонній перехід -- подання частин тіла в «речовому» коді, а речей -- у «квазітілесному». Такий перехід стає можливим лише в тому разі, коли людина і лялька у своїй «речовності» набувають єдиного смислового і ціннісного статусу -- профанного (нижній ціннісний полюс якого може досягти речове і речовинне) чи сакрального («верхній» ціннісний полюс). Смисловий та ціннісний статуси ляльки з віддаленням від архаїки змінюються із сакрального на сакрально-профанний чи профанний.

Десакралізація ляльки пов'язана з процесами, що відбуваються в сучасному суспільстві. Виробництво, яке створює «серійні моделі» речей, звільняє для демонстрування функцію речі (її «тіло», за визначенням В. Топорова), а не саму річ у її своєрідності й цілісності (сукупність ознак -- «душу» речі, яка залучає річ до сфери духовного). Річ втрачає «людське» в собі і, віддзеркалюючи людину як свого творця, вказує на втрату цього людського в людині. Людина перестає відчувати себе творцем речі, а радше сама починає сприймати себе річчю, таким чином профанізуючись та оречевлюючись. Речі стають основою самовизначення сучасної людини, і в результаті її визначають не внутрішні характеристики, а якості зовнішні, речові. Сакральний зв'язок між людиною і лялькою зникає, відношення «творець -- творіння» змінюються на відношення, де діючі компоненти перебувають на одній площині і фактично постають у ролі двійників. Новий характер відносин уможливлює ситуацію взаємозаміщення людини і ляльки в певних соціокультурних ситуаціях.

У підрозділі 2.3. «Антропоморфна природа ляльки: феномен двійництва» аналізується антропоморфна природа ляльки, яка формується завдяки її зовнішній людиноподібності. Лялька наділяється характерними для людини якостями та властивостями, стає її замісником і символічним двійником. Антропоморфна природа ляльки втілюється в: антропогонічних міфах, де виявляється сакральна сутність ляльки, формуються основи двійництва людини та ляльки; близнюкових -- про близнюків-антагоністів, які є основою подальших уявлень про двійників.

Протилежні ознаки двійників об'єднуються в процесах інверсії, злиття та пошуку проміжних ланок. Позитивна інверсія в парі «людина-лялька» відбувається, коли мертве перемагається в собі позитивно живим; негативна -- коли живе набуває ознак неживого, а мертве стає негативно живим. Злиття ознак людського та лялькового можна простежити в мотиві пошуку лялькою серця -- основи людського в людині. Проміжною ж ланкою між людиною і лялькою може бути «жива лялька». Оживлення ляльки, яке відбувається з орієнтацією на «матеріальні», тілесні потреби людини, закінчується деградацією або/та смертю творця та його творіння. Коли ж оживлення ляльки є результатом духовних потреб людини, то стає можливим його позитивне рішення: олюднення ляльки. Мрія про «живу ляльку» зумовлена бажанням людей замінити собою Бога в його життєдайній функції і створити надлюдину. Філософія механіцизму, розвиток науки та технологій дозволяють людині рухатися до своєї мети, що знаходить своє відображення в сучасному кінематографі, героями якого все частіше стають надлюди майбутнього.

Третій розділ «Лялька в історико-культурній ретроспективі: формування статусу та соціальних ролей» також складається з трьох підрозділів, які відображають три стадії десакралізації ляльки: сакральну, сакрально-профанну та профанну.

У підрозділі 3.1. «Лялька як предмет сакральний» розглядається лялька як предмет обрядової та ритуально-магічної діяльності. В землеробських обрядах вона символізує покровительку (ляльки жіночого божества, бабусі), ту, що дає життя (ляльки нареченої, матері), і ту, що несе смерть (ляльки Масляниці, Смерті). Також є оберегом та магічним засобом. Лялька має широке символічне поле. Вона являє собою божества та духи врожаю і є втіленням життєвої сили природи. Одночасно в землеробських обрядах умертвіння Масляниці і вигнання Смерті лялька втілювала морок, холод та смерть. Серед магічних функцій ляльки найпоширеніші ті, які пов'язані з народженням дітей, шлюбними і весільними ритуалами. Стосовно людини лялька є її сакральним замісником, -- вважається, що лялька може вміщувати людську душу. З цим пов'язана і функція ляльки як оберегу: в уявленнях вона символізує померлих чи живих родичів, які допомагають власнику ляльки. У магічних обрядах лялька, зазвичай, є втіленням певної людини, на яку намагаються вплинути. Її ціннісний статус на цій стадії залишається на високому рівні.

У підрозділі 3.2. «Лялька як предмет сакрально-профанного призначення» досліджуються види ляльок сакрально-профанного призначення: лялька-іграшка, театральна, воскова. Всі ці види ляльок зберігають зв'язок із сакральними джерелами, але використовуються в профанних цілях.

Лялька-іграшка, з одного боку, є носієм стародавніх уявлень про можливість заселення в ляльку душі живої істоти, з іншого, виконує соціальні та розважальні функції. Ляльки-іграшки зазвичай відображають уявлення про людину певного часу, соціальної, вікової чи професійної групи та оточуюче її середовище. Крім особливого одягу, такі ляльки оснащаються певними предметами вжитку: посудом, меблями, будиночками тощо. З часом лялька-іграшка стає промисловою, а народна, «ручна» (за способом виробництва) лялька-іграшка втрачає свою актуальність і традиція її виготовлення поступово згасає.

Основою театру ляльок є магічний початок обряду. За часів Античності та Середньовіччя ляльки-автомати використовувалися в релігійних процесіях та виставах, зображуючи бога/богів. У подальшому, через заборону вистав у церквах, лялькові вистави відбувалися на відкритих місцях, прилеглих до соборів і абатств, на ринках та ярмарках, набираючи світського та народного характеру. Лялькарів у цей час сприймають як прибічників нечистих сил, а театральних ляльок, немов людей, звинувачують у магії та чаклунстві. З часом ляльковий театр набуває соціальних функцій, оформлюється в окремий вид мистецтва та виконує розважальну функцію.

Воскова лялька впродовж тривалого часу є предметом магічних ритуалів, а наприкінці ХVIII ст. виготовлення воскових ляльок стає видом мистецтва, воскові ляльки використовуються як іграшки, стають експонатами музеїв.

У підрозділі 3.3. «Лялька як предмет профанний» увага зосереджується на ляльках, що використовуються в суто профанних цілях. Манекен, музейна, сувенірна ляльки являють собою функціональні об'єкти. Функція манекена -- демонстрація зразків одягу. Музейна, колекційна і сувенірна ляльки є носіями певної інформації та виконують естетичну функцію.

Четвертий розділ «Соціокультурні трансформації ляльки в просторі сучасної культури» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 4.1. «Лялька в сучасній театральній культурі» розглядаються системи театральних ляльок, які у своєму розвиткові виявляють деяку «еволюцію» в напрямі відмежування від людини. Остання стадія цієї «еволюції» -- існування в одному ігровому просторі людини і ляльки як рівноправних істот.

У ляльковому театрі (ХХ-ХХІ ст.) набувають популярності ляльки, які в керуванні органічно найменше пов'язані з людиною -- паркетні та механічні, а також ті види ляльок і вистав, які припускають існування на сцені «людиноляльок» (тамтамарески). Відсувається ширма, актор і лялька пребувають на одній площині та починають діяти як дві рівнозначні істоти, набуваючи ознак двійників. При цьому «оляльковуються» (термін зі знаком мінус, лялька, як персонаж лялькового театру, втрачає свою внутрішню сакральну сутність, профанізується) всі діючі елементи вистави, зокрема актори, а сама вистава набуває метафоричного змісту.

Подібні процеси відбуваються і в театрі драматичному, що здійснюються за чотирма основними напрямами: 1) використання ляльок у драматичній виставі, як символів іншої реальності; 2)використання акторами прийомів руху й мови механічних ляльок; 3) намагання режисера взяти під свій повний контроль розум та тіло актора -- фактично перетворити його на маріонетку; 4) постановка в драматичному театрі лялькових вистав без участі ляльок, що мають більшою мірою метафоричне навантаження.

Таким чином, помітна тенденція до оляльковування актора в драматичному театрі, а також набуття драматичними виставами метафоричної (лялькової) спрямованості, що відображає буття людини в сучасному світі.

У підрозділі 4.2. «Лялька-іграшка як феномен сучасної масової культури» досліджується буття ляльки-іграшки в кінці ХІХ -- на початку ХХІ ст. Лялька-іграшка профанізується, що характеризується остаточною втратою нею свого сакрального призначення та перетворенням на: функціональну річ, предмет масового (або обмеженого) тиражу, в товар на ринку масової культури. Це відбивається на педагогічній функції ляльки, за допомогою якої культивують ідеали суспільства споживання: штучні матеріали створюють нові відносини між дитиною і лялькою, формуючи в дитині самовідчуття користувача; зменшується строк експлуатації ляльки, у зв'язку з цим у дитини розвивається відчуття недовговічності та непостійності; відносини між дитиною і лялькою втрачають емоційну забарвленість; задоволення від іграшки визначається конкурентними можливостями ляльки, її дорожнечею, гра з нею -- процес придбання товарів. Сучасні ляльки не виконують своїх безпосередніх функцій -- розширення дитячої уяви, розвиток фантазії, не спонукають до гри (але все ж продовжують виконувати соціалізуючу функцію для дівчат). У масовій культурі іграшкою є людина, що купує ляльку-іграшку: виробники через іграшку транслюють вигідну їм інформацію і таким чином є тими, хто грають. Зростає зовнішня людиноподібність ляльки, людина і лялька набувають якості двійників, що наочно виявляється в олюдненні ляльок для дорослих.

У підрозділі 4.3. «Статичні види ляльок (манекен, колекційна, музейна, воскова, авторська ляльки)» розглядаються «ляльки для споглядання», які нині набувають все більшої популярності. Сучасні манекени стають зовнішньо людиноподібними, їх пози та «вирази» обличчя копіюють емоційні стани людини чи людей. Люди ж, навпаки, виявляють потяг до о-манекенення («культ» манекенниць; «живі» манекени у вітринах магазинів; манекени в театральних виставах як знак лялькової природи людини в сучасному світі). Воскова лялька переходить до розряду експонатів, як і авторська, що виявляє тяжіння до звуження функціональності.

У підрозділі 4.4. «Людина-лялька в контексті візуальної культури та літератури» увага зосереджується на проблемі оляльковування людини в сучасному візуальному мистецтві та літературі (ХХ- ХХІ ст.), втілюючись у таких феноменах буття людини, як керованість (людина -- маріонетка), механістичність (людина -- механічна лялька, частина механізму), внутрішня «пустота» сучасної людини (людина -- манекен). Образи ляльки в мистецтві відбивають сутність сучасної людини. Література наповнюється символами та порівняннями. У творах С. Кржижановського, А. Гріна, кінотворчості Ф. Вебера причинами оляльковування людини стають соціальні моделі, суспільна мораль, внутрішня байдужість. Лялька як відображення внутрішньої сутності сучасної жінки трапляється у творчості Дж. Фаулза, Х. Кортасара, Б. Віана, Г. Беллмера, М. Рея. Образ манекена наявний у роботах митців ХХ-ХХІ ст.: Ж. Ельона, Дж. де Кіріко, Р. Магрітта, С. Далі, Й. Штирського, С. Рідет (20-30 рр. ХХ ст.), С. Балкенкол, Х. Муньос та ін. (друга пол. ХХ ст.). Одноманітність та розпланованість життя, «блага» цивілізації, перетворюють героїв фантастичних оповідань Е. Лібенці, Б. Олдіса, Р. Шеклі на механічних ляльок -- роботів. Проблеми механізації життя і перетворення людини на механічну ляльку розкриваються в антиутопічних кінофільмах: «Метрополіс», «Бразилія», «Людина, що біжить», «Еквілібріум» та літературних творах: «1984» Дж. Оруелла; «Жилий острів» Братів Стругацьких; «Ми» Є. Замятіна та ін.

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дисертації, вирішено всі завдання, що дозволило дійти певних висновків.

1.На основі аналізу сучасного стану розробки в культурологічній літературі проблеми ляльки як символічного двійника людини доведено відсутність фундаментальних праць з обраної проблематики. Незважаючи на те, що деякі аспекти теми вже висвітлювалися в існуючих дослідженнях, невирішеними залишаються питання походження ляльки, визначення сутності зв'язків людини та ляльки в культурно-історичному процесі й сучасній культурі, ролі та місця ляльки в сучасній художній і візуальній культурі, художній літературі та інші проблеми.

2.Термінологічний аналіз поняття «ляльки» та близьких за змістом понять надав змогу виявити два аспекти його тлумачення: фізичний та символічний. «Лялька» у фізичному сенсі є річчю виготовленою, подібною до людини, реально чи умовно рухомою і відкритою для маніпулювання. У символічному -- «лялька» -- носій певних смислових значень: «людина», «жінка», «божество»; «бездушність», «млявість», «оманливість», «керованість», у сучасному суспільстві має радше негативний відтінок. Поняття «оляльковування», що використовується переважно в біологічних науках, переходить у коло наук культурологічних та, як і лялька, має символічне значення, в якому процес оляльковування ототожнюється з процесом омертвіння.

3.Запропоновано два специфічні підходи до вирішення завдань дослідження. Основою першого є аналіз ляльки в культурному контексті стосовно людини, що дозволяє інтерпретувати людину за допомогою виявлення та співвідношення з нею основних якостей ляльки. Другий підхід реалізується в розгляді сучасної людини в «ляльковому вимірі» крізь феномени маріонетковості, механістичності, внутрішньої «пустоти».

4.Досліджено феномен ляльки в аспекті його ґенези та з'ясовано, що його розуміння формується в глибинах людської свідомості і є результатом відмінності роботи двох півкуль головного мозку. Психологічно образ ляльки пов'язаний з правою півкулею й відповідно з лівою частиною тіла є втіленням «іншого», «чужого» відносно домінуючої лівої півкулі (і, відповідно, правої частини тіла). Належність до речей «лівого ряду» ототожнює образ ляльки з жіночим началом, потойбічним світом і в подальшій інтерпретації -- з нечистою силою. Тому феномен ляльки -- це і певна іпостась самої людини, і одночасно її антипод, а його виникнення, можливо, є результатом дуальної природи людини.

5.На основі аналізу сутності ляльки стосовно людини виділено два її виміри: антропоцентричний, основою якого є речова природа ляльки, та антропоморфний, оснований на зовнішній людиноподібності ляльки. Антропоцентрична й антропоморфна природа ляльки формує два види відносин між людиною та лялькою: перший -- творець і творіння, другий -- двійники. В сучасній культурі домінуючим є другий тип відносин, що уможливлює ситуацію взаємозаміщення людини і ляльки в певних соціокультурних ситуаціях.

6.Розгляд ляльки в історико-культурній перспективі дозволив виділити три стадії десакралізації ляльки та динаміку зміни її ціннісного статусу: 1) сакральна: ціннісний статус ляльки залишається на високому рівні, а поле використання визначається сферою сакрального (лялька, як предмет обрядової і ритуально-магічної діяльності); 2) сакрально-профанна: пониження статусу. Основні види ляльок: лялька-іграшка, театральна і воскова. Всі ці види ляльок зберігають зв'язок із сакральними джерелами, але використовуються в профанних цілях; 3) профанна характеризується виникненням та переважанням ляльок, що використовуються в суто профанних цілях (манекен, сувенірна, колекційна, музейна ляльки).

7.У процесі дослідження трансформацій ляльки в просторі сучасної театральної культури з'ясовано, що системи театральних ляльок у своєму розвиткові виявляють деяку «еволюцію» в напрямі відмежування від людини, яка відбувається в такій послідовності: 1) ляльки, котрі репрезентують частину тіла людини (ручна, ножна, пальцева, лялька на голові); 2) тростинні, які людина тримає безпосередньо в руках, ступінь свободи рухів є мінімальним; 3) планшетні, керуються людиною за допомогою ниток та мають невеликий набір можливих рухів; 4) маріонетки -- механічно пов'язані з актором, але мають максимальний ступінь свободи рухів; 5) механічні ляльки, фізично не пов'язані з людиною, але програмуються нею на невелику кількість рухів; 6) ростові, що керуються людиною зсередини; 6) живі ляльки -- діти, які грають ляльок, з метою здивувати, вразити глядачів своєю схожістю на них; 7) прийом «живого плану», за допомогою якого актор створює образ на рівні з персонажами-ляльками, вони діють у спільному ігровому просторі, виступаючи на сцені як незалежні один від одного істоти.

8.У ляльковому театрі (ХХ-ХХІ ст.) набувають популярності ляльки, які в керуванні органічно найменш пов'язані з людиною -- паркетні та механічні, а також синтетичні види акторів -- «людиноляльки» (тамтамарески). У виставах актор і лялька перебувають на одній площині, крім того починають діяти як дві рівнозначні істоти, набуваючи ознак двійників. При цьому «оляльковуються» (термін зі знаком мінус, лялька, як персонаж лялькового театру, втрачає свою внутрішню сакральну сутність, профанізується) всі діючі елементи вистави, зокрема актори, а сама вистава набуває метафоричності. Подібні тенденції відбуваються і в театрі драматичному, які здійснюються за чотирма основними напрямами: 1) використання ляльок у драматичній виставі як символів іншої реальності; 2) використання акторами прийомів руху й мови механічних ляльок; 3) намагання режисера «керувати» розумом та тілом актора, фактично перетворити його на маріонетку; 4) постанови в драматичному театрі лялькових вистав без участі ляльок, що мають більшою мірою метафоричне навантаження. Таким чином, помітна тенденція до оляльковування актора в драматичному театрі, а також набуття драматичними виставами метафоричної (лялькової) спрямованості, що відображає буття людини в сучасному світі.

9.На основі аналізу функціонування ляльки в масовій культурі виявлено, що її існування характеризується остаточною втратою свого сакрального призначення та перетворенням ляльки на функціональну річ, на предмет масового (або обмеженого) тиражу, товар на ринку масової культури. Такі зміни відбиваються на педагогічній функції ляльки-іграшки, за допомогою якої дитині прищеплюють ідеали та цінності суспільства споживання, формуючи самовідчуття користувача. Збільшується антропоморфність та натуралістичність ляльки, людина і лялька набувають якості двійників, що наочно виявляється у зростаючий людиноподібності ляльок для дорослих. Статичні види ляльки, такі як манекен, колекційна, сувенірна, музейна, воскова ляльки, стають все більш поширеними. Манекен набуває зовнішньої людиноподібності, а люди виявляють потяг до о-манекенення.

10.Доведено, що проблема оляльковування людини знаходить своє відображення в сучасному візуальному мистецтві та літературі (ХХ-ХХІ ст.), втілюючись у таких феноменах буття людини, як керованість (людина -- маріонетка), механістичність (людина -- механічна лялька, частина механізму), внутрішня «пустота» сучасної людини (людина -- манекен). Таким чином художні образи ляльки в мистецтві певною мірою відображають суттєві духовні трансформації сучасної людини.

11.Результати дослідження не вичерпують усіх аспектів феномену ляльки. Подальшого вивчення потребують взаємодія людини і ляльки в межах відмінних культурних ареалів (Схід -- Захід), соціокультурні та мистецтвознавчі аспекти ляльки в межах української художньої культури, перспективи подальшого олюднення ляльок.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Ситник О. Г. Лялька та її трансформації в культурно-історичному процесі / О. Г. Ситник // Культура України. -- Х. : ХДАК, 2005. -- Вип. 15. -- С. 124-131.

2.Ситник О. Г. Людина і лялька: соціокультурний контекст / О. Г. Ситник // Культура України. -- Х. : ХДАК, 2005. -- Вип. 16. -- С. 122-130.

3.Ситник О. Г. Людина і лялька в просторі театру / О. Г. Ситник // Гуманітарний часопис. -- Х. : ХАІ, 2006. -- № 3. -- С. 68-74.

4.Ситник О. Г. Людина і лялька: культурологічний ракурс дослідження проблеми в сучасній літературі / О. Г. Ситник // Культура України. -- Х. : ХДАК, 2008. -- Вип. 25. -- С. 87-97.

5.Сытник О. Г. Вещь в пространстве современной культуры / О. Г. Сытник // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали наук. конф. молодих учених, 20-22 квітня 2005 р. -- Х. : ХДАК, 2005. -- С. 29-30.

6.Сытник О. Г. Люди и манекены: возможности взаимозамещения / О.Г. Сытник // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : Матеріали наук. конф. молодих учених, 25-26 квітня 2006 р. -- Х. : ХДАК, 2006. -- С. 13-14.

7.Ситник О. Г. Лялька та її символічне поле / О. Г. Ситник // Традиція і культура: Матеріали міжнар. наук. конф., 8-9 грудня 2006 р. -- К. : Асоціація «Новий Акрополь», 2006. -- Ч. -- 3. -- С. 40-41.

8.Сытник О. Г. Кукла-игрушка в современной культуре / О. Г. Сыт-ник // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : Матеріали наук. конф. молодих учених, 24-25 квітня 2007 р. -- Х. : ХДАК, 2007. -- С. 26-27.

9.Ситник О. Г. Феномен двійників: людина та лялька в сучасній культурі / О. Г. Ситник // Традиція і культура. Культурний набуток людства у свідомості нових поколінь : Матеріали міжнар. наук. конф., 8-9 червня 2007 р. -- К. : Асоціація «Новий Акрополь», 2007. -- Ч. 1. -- С. 49-50.

10.Ситник О. Г. Лялька в сучасному європейському мистецтві (театр та кіно) / О. Г. Ситник // Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації : матеріали міжнар. наук. конф., 22-23 листопада 2007 р. -- Х. : ХДАК, 2007. -- С. 184-185.

11.Сытник О. Г. Человек и кукла: к вопросу о генезисе проблемы / О. Г. Сытник // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : Матеріали всеукр. наук. конф. молодих учених, 20-22 квітня 2008 р. -- Х.: ХДАК, 2008. -- С. 12-13.

АНОТАЦІЯ

Ситник О. Г. Лялька як символічний двійник людини: соціокультурні виміри. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 -- теорія та історія культури. -- Харківська державна академія культури. -- Харків, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню соціокультурних вимірів ляльки як символічного двійника людини та проблемі оляльковування людини в сучасному суспільстві. Дослідження ґрунтується на культурологічному, філософсько-аксіологічному та соціокультурному підходах. Аналізується сутність ляльки стосовно людини, розглядаються її основні виміри: антропоцентричний та антропоморфний. Виявляються базові передумови розуміння людини та ляльки як двійників у міфопоетичній та фольклорній традиції. Розглядається лялька в історико-культурній ретроспективі, з огляду на проблему її десакралізації. Значна увага приділяється функціонуванню ляльки в сучасній культурі та проблемі оляльковування людини.

Ключові слова: культура, візуальна культура, театральна культура, людина, лялька, маріонетка, двійник, антропоцентричність, антропоморфність, десакралізація, олюднення, оляльковування.

АННОТАЦЦИЯ

Сытник О. Г. Кукла как символический двойник человека: социокультурные параметры. -- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 -- теория и история культуры. -- Харьковская государственная академия культуры. -- Харьков, 2009.

Диссертация посвящена исследованию социокультурных значений куклы как символического двойника человека и проблеме окукливания человека в современном обществе. Исследование основывается на культурологическом, философско-аксиологическом и социокультурном подходах.

Отмечается, что сравнение человека и куклы характерно для Западной культуры. Со времён Античности человек сравнивается с определёнными видами кукол: марионеткой, механической куклой, манекеном, что отображает процессы самоопределения, а также самосознания человека на различных этапах его исторического и культурного бытия.

Анализ сущности куклы в отношении к человеку выявил два её значения: антропоцентричное, которое основывается на вещной природе куклы, и антропоморфное, основанное на её внешней человекоподобности. Антропоцентричная и антропоморфная природа куклы формируют два вида отношений между человеком и куклой: первый -- творец и творение, второй -- двойники. В современной культуре доминирует второй тип отношений, благодаря чему становится возможной ситуация взаимозамещения человека и куклы в определённых социокультурных ситуациях.

Кукла в историко-культурной ретроспективе проходит три стадии десакрализации: от вещи сакрального назначения до вещи профанной, в связи с чем понижается её ценностный статус. Таким образом, становятся возможными ситуации взаимозамещения человека и куклы в определённых социокультурных ситуациях. В современной культуре кукла приобретает качества и признаки человека, а человек -- характеристики куклы: кукла -- очеловечивается, а человек -- окукливается. Эти процессы отображаются в современном визуальном искусстве и литературе, а также в трансформациях некоторых видов куклы.

Ключевые слова: культура, визуальная культура, театральная культура, человек, кукла, марионетка, двойник, антропоцентричность, антропоморфность, десакрализация, очеловечивание, окукливание.

ANNOTATION

Sytnyk O.G. A Doll as a Symbolic Double of a Human Being: Sociocultural Determinations. -- Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in cultural stadies (speciality 26.00.01 -- theory, and history of culture. -- Kharkiv State Academy of Culture. -- Kharkiv, 2009.

The thesis is devoted to the research of sociocultural determinations of a doll as a symbolic double of a human being and to a problem of a human being turning into a pappet («puppetization») in a modern society. The research is based on culturological, philosophical-axiological and sociocultural approaches. The essence of a doll is analyzed in connection with a human being and its main determinations are considered the following: anthropocentric and anthropomorphic. Basic backgrounds of a human being and a doll as doubles are determined in mythopoetic and folklore traditions. A doll is considered in historical-cultural retrospective in view of the problem of its desacralization. The focus is given to a doll's functioning in modern culture and to the problem of a human being turning into a puppet («puppetization»).

Key words: culture, visual culture, theatre culture, a human being, a doll, a puppet, a double, anthropocentricity, anthropomorphism, desacralization, humanization, «puppetization».

Размещено на Allbest.ru

...