Культурологічні аспекти взаємовідносин сучасного театру та глядача: на матеріалі одеських театрів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства 26.00.01 - теорія та історія культури

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОВІДНОСИН СУЧАСНОГО ТЕАТРУ ТА ГЛЯДАЧА: НА МАТЕРІАЛІ ОДЕСЬКИХ ТЕАТРІВ

Сагіна Юнія Володимирівна

Харків - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

театр глядач одеса культурологічний

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми зумовлена необхідністю виявлення специфіки взаємодії «театр - глядач» у сучасній культурі України. В умовах глобалізації, світовідчуття кожної людини формується в контексті боротьби або взаємодії різних культур. У цій ситуації театр може стати одним з провідних видів мистецтва і «механізмів» культури по складанню нових життєвих форм і стратегій, збереженню культурної цілісності та духовних орієнтирів нації.

Остання чверть ХХ-го і початок ХХІ століть позначені великою зацікавленістю вчених до цієї проблеми, тому що сама роль мистецтва у сучасній культурі постійно змінюється, і центр тяжіння все більше зміщується з художнього об'єкту, створеного митцем, до свідомості глядача. В дисертації розглядається найбільш суцільний, складний та недостатньо вивчений ракурс проблеми. Автор досліджує театр та його глядача як найскладнішу відкриту, здатну до саморозвитку систему в її соціокультурній динаміці, виявляє її історичні типи, сучасне функціонування та шляхи майбутнього розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри культурології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова „Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання” (наказ по ОНУ № 855-18 від 18.05.2001 р.).

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є визначення вірогідних шляхів розвитку сучасного театрального процесу для одеських театрів з теоретично обґрунтованими рекомендаціями щодо пріоритетів творчої та організаторської діяльності: інформаційно-рекламної діяльності, репертуарної політики, формування трупи, підходів до постановочної та виконавської діяльності режисера й актора. Мета досягається комплексним культурологічним аналізом взаємовідносин театру і глядача, як складної відкритої системи.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

– застосувати системний підхід для аналізу театру та глядача;

– з'ясувати чинники, що є провідними у функціонуванні системи театр-глядач;

– розробити комплексний підхід до вивчення сучасного театру та глядача;

– розглянути сучасні тенденції та перспективи розвитку системи театр-глядач у контексті світового та українського театрального мистецтва;

– дослідити функціонування системи театр-глядач в одеських театрах;

– визначити загальні та специфічні тенденції функціонування системи театр-глядач в театральних колективах Одеси;

– довести універсальність та практичну доцільність запропонованого підходу.

Об'єкт дослідження - сучасний театр і глядач як соціокультурні феномени.

Предмет дослідження - взаємовідносини сучасного театру та глядача Одеси в контексті культурологічного підходу.

Методи дослідження. Відповідно з обраними науковими цілями використана сукупність методів дослідження, які складають комплексний міждисциплінарний підхід до аналізу тенденцій еволюції того чи іншого сучасного театру та вистави. Цей підхід поєднує такі методи, як системний аналіз (для з'ясування загальних параметрів та відношень системи театр-глядач), аналітико-синтетичний (для формування цілісного погляду на сучасний стан функціонування і дослідження системи театр-глядач), історичний (для з'ясування ґенези постійних та змінних параметрів і якостей системи театр-глядач), моделювання (для обґрунтування періодизації розвитку системи театр-глядач), компаративістський (для порівняння варіантів системи театр-глядач), метод класифікації (для об'єднання властивостей системи театр-глядач у певні типи за їх якостями та зв'язками); соціологічний (для експериментального аналізу системи театр-глядач), психологічний підхід (для розуміння «механіки», створення типології відносин театру та глядача), методи семіотики та герменевтики (для розуміння особливостей функціонування системи театр-глядач конкретної вистави), синергетики та синергетичного історизму (для з'ясування закономірностей еволюції і шляхів подальшого розвитку системи театр-глядач у ХХІ ст.).

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці фахівців з теорії та історії культури, мистецтвознавства, соціології та психології мистецтва: А. Баканурського, Ю. Барбоя, І. Безгіна, М. Вєрникова, В. Дмитрієвського, Г. Дадамяна, О. Долгіна, В. Ковтуненка, Н. Корнієнко, О. Кривцуна, М. Кагана, Л. Когана, О. Наконечної, А. Овчиннікової, П. Паві, О. Рубінштейна, О. Семашка, Ю. Фохт-Бабушкіна, М. Хренова, К. Юдової-Романової; філософів і вчених, науковий доробок яких використовується в міждисциплінарних підходах: Ж. Дерріди, Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза, Ю. Кристєвої, С. Курдюмова, І. Пригожина, А. Уйомова, Г. Хакена, А. Цофнаса; думки та спостереження діячів театру ХХ ст.: Л. Курбаса, П. Брука, А. Васильєва, В. Василька, Є. Гротовського, Р. Віктюка, В. Мейєрхольда, К. Станіславського, М. Чехова, Д. Богомазова, Клима, Т. Судзукі; дослідження психологів, а також досвід театральних менеджерів: С. Ленглі, Д. Смелянського, П. Котлера, Дж. Шефф.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та запровадженні комплексного міждисциплінарного підходу для дослідження специфіки взаємодії сучасного театру і глядача на матеріалі одеських театрів. У цьому зв'язку дисертантом вперше:

– обґрунтована теоретична база культурологічного дослідження сучасного театру і глядача;

– проведено дослідження системи театр-глядач за допомогою параметричної теорії систем;

– розроблено культурологічний міждисциплінарний підхід до аналізу взаємовідносин сучасного театру та глядача;

– досліджено взаємовідносини сучасного театру та глядача Одеси;

– визначені тенденції функціонування системи театр-глядач в окремих театральних колективах Одеси.

– дістало подальший розвиток культурологічне порівняння історії взаємин театру та глядача з розвитком комунікативних, духовних і соціокультурних потреб особистості.

-удосконалено синергетичне уявлення театрального процесу на різних стадіях і рівнях його існування та підхід до прогнозування розвитку системи театр-глядач.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні його висновки і теоретичні положення можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях проблем сучасного театру; творчій та педагогічній діяльності режисерів, мистецтвознавців, істориків та теоретиків театру, зокрема, під час написання узагальнюючих праць з теорії театру, підготовки лекційних курсів з культурології, історії театру, спецкурсів з проблем мистецького життя країни.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені у формі наукових доповідей і виступів на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Петербургская-ленинградская театроведческая школа: традиции и современность» (Санкт-Петербург - 2005), Міжнародна наукова конференція «Автор и зритель» (Санкт-Петербург - 2006), Міжнародна наукова конференція «Исповедальные тексты культуры» (Санкт-Петербург - 2007), Міжнародна наукова конференція «Лесь Курбас - людина театру» (Харків - 2007), Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні тенденції розвитку професійної майстерності майбутніх митців» (Луганськ - 2006), ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні тенденції розвитку професійної майстерності майбутніх митців» (Луганськ - 2008), Науково-практична конференція «Культурологічні читання» (Київ - 2007), 61-ї наукової конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечнікова (Одеса - 2006).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 публікаціях: 4 з яких - у спеціальних виданнях, затверджених ВАК України, 2 - статті у спеціалізованих журналах, 4 - матеріали і тези наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Праця складається зі вступу, трьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (186 позицій). Загальний обсяг тексту дисертації 196 сторінок (основна частина 157 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, характеризуються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі „Сучасний театр і глядач як предмет культурологічного дослідження”, який складається з п'яти підрозділів, визначено ступінь вивченості системи театр-глядач у культурі, обґрунтовується методологічна база дослідження, застосовується системний аналіз, розробляються принципи комплексного міждисциплінарного дослідження сучасної системи театр-глядач.

У підрозділі 1.1. „Методологічні аспекти дослідження системи театр-глядач” переглядаються під новим кутом зору теоретичні положення щодо проблеми аналізу системи театр-глядач. Визначаються головні напрямки дослідження у поєднанні міждисциплінарних системного та синергетичного підходів з соціологічним, історичним, порівняльним та психологічним вивченням системи театр-глядач, використанням семіотики, герменевтики, класифікації.

У підрозділі 1.2. „Параметрична теорія систем в дослідженні системи театр-глядач” з'ясовуються основні поняття, якими користується автор, виявляється їх обсяг і сутність у даному дослідженні та проводиться загальний аналіз системи театр-глядач з застосуванням параметричної теорії систем. Визначені концепт, субстрат та реляційна структура системи театр-глядач.

Поняття «театр», «глядач», «система» трактуються у поєднанні існуючих енциклопедичних визначень з повнотою й особливостями їх сучасного змісту згідно новітніх досліджень філософів, культурологів, соціологів, психологів театру та мистецтва, вітчизняних і зарубіжних науковців: Н. Корнієнко, І. Безгіна, М. Кагана, В. Дмитрієвського, О. Кривцуна, В. Леві та ін.

Атрибутивним концептом системи театр-глядач є сценічна дія, як особливий вид спілкування, взаємодія, співтворчість, що спричиняє якісні зміни параметрів підсистем театру та глядача в масштабі вистави та продовж творчого існування театру в координатах сучасної і загальної історії. Реляційною структурою, тобто відношенням між елементами системи, для системи театр-глядач буде емоційно-інтелектуальний зв'язок усіх елементів на усіх рівнях існування театру, починаючи конкретною виставою, творчим функціонуванням театрального колективу до історії театру взагалі. Субстрат складається з носіїв реляційної структури (акторів, глядачів, режисера, художника, композитора, критика, тощо), результатів їхньої творчої діяльності, що складають театральні вистави, в процесі яких утворюється, змінюється, еволюціонує, ускладнюється система театр-глядач.

Розглядається відповідність системи театр-глядач усім визначеним філософами загальним параметрам, які характеризують будь-яку систему. Параметрами системи театр-глядач виявляються насамперед: «центрованість», «детермінованість», «впливовість», «розчленованість», «опосередкованість», «стабільність», «валідність», «регенеративність», «цілісність», а також ця система «не завершена», «не іманентна», «не ланцюгова», «не автономна», «не унікальна», «не цілком надійна», «не однорідна» та «варіативна». З аналізу отриманих результатів робиться висновок щодо провідних параметрів, ступень прояву яких обумовлює стан досліджуваної системи. Такими параметрами є «цілісність» та «валідність».

У підрозділі 1.3. «Принципи синергетики та синергетичного історизму в дослідженні системи театр-глядач» система театр-глядач розглядається в координатах синергетики. Смислове наповнення понять «біфуркація», «дисипативна структура», «аттрактор» у системі театр-глядач розглядається в «мікродіапазоні» вистави і «макродіапазоні» функціонування сучасного театрального колективу. Біфуркація, як раптовий перехід нестабільної системи, при малому зміненні параметрів утворюючих її підсистем, до вищої якості внутрішньої організації в масштабі вистави буде моментами переходу до нової якості взаємозв'язку між сценою і залою. Особливо бажаним наслідком біфуркації є катарсис.

У дійсно художніх виставах біфуркації приводять до утворення більш високої складності взаємовідносин театру і глядача - дисипативних структур, які позичають енергію самоорганізації з зовнішнього середовища, хаосу різноманітних емоційних напруг психіки акторів і глядачів, з якими вони вступають у творчі відносини. Щодо загального погляду на систему театр-глядач, дисипативними структурами в цьому масштабі слід визначати можливий і найбільш характерний для даної епохи і суспільства характер взаємовідносин підсистем театру і глядача.

Аттрактор - мабуть найголовніше для нашого дослідження поняття синергетики. Аттрактором є утворення, яке притягує, до якого мимоволі прагне система. В межах вистави це прагнення системи театр-глядач до універсальної спільності, коли повністю задоволені естетичні, соціальні, духовні потреби театру та глядача в процесі їх взаємовідносин у створенні та сприйнятті сценічної дії. В культурно-історичному контексті аттрактор системи театр-глядач кожної епохи був націлений на новий якісний ступінь структури сприйняття вистави та взаємозв'язку театру та глядача. Аттрактором сучасної системи театр-глядач можна назвати суто нову творчу комунікацію сцени і залу, яка характерна для того нового ступеню свідомості, який сьогодні вже добре відчувається в авнгарді мистецьких пошуків, хоча наступ його філософи передрікали ще на початку ХХ ст.

У підрозділі 1.4. «Театр і глядач в аспекті зміни соціокультурних парадигм» простежена еволюція взаємовідносин театру і глядача в європейському театрі. Ці стосунки розвиваються в процесі психологічного і духовного зростання людства. Якщо застосувати порівняння філогенезу й онтогенезу, можна побачити цю еволюцію змістовно та яскраво.

Для підтвердження висунутих зазначень стану системи театр-глядач різних епох приводяться приклади з теоретичних думок і висловлювань знаменитих класиків драматургії і видатних практиків театру. Щодо сучасного становища системи театр-глядач констатується її знаходження у стані нерівноваги, коли з одного боку в експериментальних формах театру вона ускладнюється в пошуках відтворення нової цілісності сучасної людини, а з іншого нарощує технічний арсенал в розважанні та задоволенні невибагливої, не маючої театрального досвіду широкої аудиторії (учні, деякі представники еліти та середнього класу), яка з початку ХХІ ст. кількісно постійно зростає.

У підрозділі 1.5. «Світовий досвід дослідження системи театр-глядач» розглядаються дослідження сучасних проблем театру та глядача, які проводились чи проводяться зараз науковцями світу. Ґрунтуючись на філософських поглядах на мистецтво Платона і Аристотеля, сучасні філософи - представники постмодернізму і постструктуралізму Ж. Дерріда, Ю. Кристєва, Ж. Дельоз в своїх культурологічних розвідках пропонують способи усвідомлення і розуміння взаємовідносин театру і глядача.

Для сучасного постмодерністського театру притаманне відповідне ставлення до глядача: глядач є, в першу чергу, спостерігачем і співтворцем художніх сенсів. Співбесідником він може виступати в процесі власної інтерпретації, але зовсім не з тією мірою, як у виставі, де дискурс є логічним і спрямованим на певні результати. Для розуміння особливостей і тенденцій розвитку взаємовідносин сучасного театру та глядача особливо корисним і важливим є досвід видатних практиків світового театру - режисерів, менеджерів.

Другий розділ „Характеристики та динаміка розвитку системи театр-глядач у культурному контексті України”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено аналізу історичних коренів і сучасного стану українського театру в його взаємовідносинах із глядачем.

У підрозділі 2.1 „Аналіз місця системи театр-глядач в мистецтві та культурі України” розглядаються історичні корені сучасного стану системи театр-глядач та її дослідження в Україні. Велику історичну і футуристичну розвідку в цьому напрямі зробив свого часу Л. Курбас. У його лекціях відображене змінення взаємовідносин театру та глядача в перехідну епоху: від дореволюційного театру до театру революційних років і потім до радянського театру. Ідеї та досвід Курбаса щодо взаємин із глядачем тільки сьогодні осмислюються і втілюються в життя митцями і теоретиками театру.

Для нашого дослідження важливими є ідеї Курбаса щодо історичної зміни «синтетичних» по світогляду та «еклектичних» епох у мистецтві. Ця циклічність добре відображає перехід від одного домінуючого стилю мистецтва до іншого, і кореспондує з сучасною теорією «синергетичного історизму», розробленою російським філософом В. Бранським, що виявляє в історії диференціацію та інтеграцію естетичних ідеалів. Також сучасним синергетичним поглядам відповідає те, що Курбас розумів образ як енергію, демонстрував нелінійну поведінку його складної відкритої системи. Вплив художнього образу на глядача митець бачив у дії нелінійностей, якими виступають художні тропи.

Складність побудови відношень театру Курбаса з глядачем і сьогодні для театру скоріше орієнтир, ніж добутий досвід. Режисерські та акторські художні знахідки і технічні прийоми націлені на вивірене поєднання інтелектуальних та емоціональних уявлень і почуттів, несподівані фазові переходи-біфуркації від одного емоційного образу до іншого, чергування симетричних та асиметричних мотивів і як наслідок збудження резонансного «відгуку» на зазначені режисером художні образи-ідеї, які були в основі його задуму.

У підрозділі 2.2 „Циклічні та еволюційні процеси в системі театр-глядач в Україні” розглянуто функціонування та розвиток системи театр-глядач на Україні як результат циклічних процесів зміни літературної та видовищної домінанти в організації діалогу з глядачем, як циклічність моностильової та еклектичної стилістики, почергове звертання до масової та елітарної аудиторії, повернення в ХХ-ХХІ ст. до форм первісного язичницького театру, а потім до містерії, спочатку в дохристиянському, надалі в середньовічному розумінні. Але ці цикли суттєвих, жанрових і видовищних ознак в організації спілкування театру та глядача існували й існують у контексті постійного розвитку, поглиблення, ускладнення та диференціації цих взаємин, що демонструють сучасний український театр і глядач.

У підрозділі 2.3 „Система театр-глядач в Україні в контексті самоускладнення” розглядаються якості спілкування театру і глядача в сучасному українському театральному просторі як наслідок дії синергетичної нелінійної самоорганізації. Взаємини актора і глядача в сучасній системі театр-глядач відрізняє різноманітно ускладнене існування і взаємодія актора та ролі. Це відповідає прагненню глядача до складних стосунків, які б хвилювали, залучали до діалогу, поєднували у співтворчості різні структури його особистості. Форми нової містерії, при яких театр і глядач взаємодіють не тільки на душевно-емоційному та інтелектуальному, а й на духовному рівнях, дозволяють системі театр-глядач досягати нової ускладненої та вдосконаленої цілісності.

Сучасний пошуковий український театр пропонує свої художні структури, як спроможні цілюще впливати на душевний стан глядачів. З цього приводу пропонується порівняння театру і літургійного дійства, якостей і впливу церковної сповіді та сповідальних форм сучасної драматургії і театру. Театр, як і літургія, може очищати від наслідків негативних емоцій і духовно підіймати глядача, але без свідомої активності з його боку та душевної праці. А це означає, що дія театру і літургії завжди буде відрізнятися. Театр може вражати, вчити, лікувати, веселити душу, але не може людину зробити кращою, тобто забезпечити стійке особисте вдосконалення і зростання.

У підрозділі 2.4. „ Прогнозування розвитку сучасного театру і глядача: можливі путі та перспективи» пропонується вірогідне прогнозування поведінки системи театр-глядач на близькі та віддалені часи. Синергетика з залученням математичного апарата доводить, що однозначного футуристичного прогнозу для поведінки складної відкритої системи бути не може. Кожного разу при наближенні до чергової біфуркації система має великий спектр можливостей подальшого розвитку. Вибір майбутнього здійснюється під дією досить малої флуктуації. Для системи театр-глядач конкретного театрального колективу це може бути діяльність однієї енергійної людини; в масштабі міста чи країни - наявність і якість державної підтримки театру, діяльність керівників органів культури або керівників місцевої влади. Згідно з тією ж синергетичною теорією для кожної складної відкритої системи завжди є аттрактор, на який вона націлена, тобто такий стан у якому вона буде функціонувати найкраще. Кожна зміна навколишнього соціокультурного середовища підштовхує до зміни і систему. Тобто вірогідні зміни у системі театр-глядач ми можемо прогнозувати в зв'язку з загальною культурною ситуацією в місті, країні, світі. Якщо у світі панує економічна криза, логічно чекати, що всі театри свідомо чи не свідомо намагатимуться психологічно реабілітувати глядача, який перебуває в режимі постійного стресу. Але ця мета може досягатися по-різному. Можна пропонувати глядачеві іншу систему цінностей, в якій всі побутові негаразди суттєвого значення не мають, як це робить духовно спрямований театр, або стимулювати його активність у пошуках позитивних змін, підтримувати волю до життя кращими зразками високої опери, трагедії, комедії, драми.

Якщо нещодавно український театр перебував на межі біфуркації, «перед вибухом» (за висловом Н. Корнієнко), то зараз відкрилася нова сторінка в його історії та історії взаємовідносин із глядачем. Зараз вже можна говорити, що на цьому етапі ускладнення системи театр-глядач проходитиме в руслі вирішення проблем психологічної адаптації до нової культурної, економічної і політичної ситуації, яка складається в світі. Театр разом з країною буде знаходитися в скрутних економічних умовах і шукатиме внутрішні резерви, щоб довести свою необхідність і доцільність. Ці внутрішні резерви являють собою можливість підвищення професійного та художнього рівня, відкритість широкому колу глядачів, активну участь особистості актора у взаєминах з глядачем.

Подальше ускладнення системи театр-глядач в Україні, пов'язане з процесами глобалізації, а в іншому вимірі, з подальшим розмежуванням і ускладненням взаємовідносин між структурами людської особистості, які передбачають потребу в цілющій та об'єднуючій дії театру, а також - розвиток державної та національної свідомості українців, їх пошуків і рефлексій, які віддзеркалюються в мистецтві та культурі.

Третій розділ „Одеський театр і глядач як соціокультурний феномен” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються стосунки театру та глядача Одеси.

У підрозділі 3.1 „Сучасні соціологічні дослідження взаємовідносин театру та глядача” представлені та проаналізовані результати соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в одеських театрах.

Соціологічні опитування свідчать про постійно зростаючу популярність театру серед молоді, учнів та студентів. Молодь обирає вистави за своїми смаками. В неї є улюблені актори, але головний приваблюючий мотив - романтичний сюжет, постановочні ефекти та музика спектаклю. Діалог з такою публікою будується на вітальній енергії акторів на їх емоціональному пресингу, який підсилює музика, особливо в рокових обробках. Крім збуджуючої сили і переконливої простоти цього спілкування, юнацтво потребує максимальної відвертості та чесної розмови, високих почуттів: любові, дружби, свободи, яких бракує в житті і які необхідні для становлення особистості. Такі вистави є в Одеських академічному театрі музичної комедії ім. М. Водяного та Російському драматичному театрі і користуються великою популярністю серед молоді.

Молоді службовці, які вже пережили соціальне й особисте становлення та мають вищу освіту і вважають себе любителями театру, потребують від спілкування з ним насиченої інтелектуальної і творчої взаємодії. Це аудиторія сучасних театральних форм. Сказати, що потреби цієї аудиторії сьогодні задовольняються не можна, але в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька такі вистави складають вагому частину репертуару. Публіка середнього і похилого віку полюбляє класичні твори в сучасних, але вже досить розповсюджених формах інтерпретації. А усі глядачі разом надають перевагу майстерно зробленим, поставленим і виконаним комедіям положень.

У підрозділі 3.2 „Психологічні підходи до аналізу системи театр-глядач” розглядаються психологічні умови існування сучасного театру. Сучасній культурі притаманне, з одного боку, широке розповсюдження психологічних знань, а з іншого - свідоме використання тих чи інших методів психології у мистецтві. Психологи стверджують, що для художньої співтворчості актора і глядача потрібно, щоб кожна з підсистем була максимально підготовленою до цього спілкування, свідомо спрямовувала його до художніх відкриттів і очікувала радісного взаємного творчого злету. Але в дійсності досягати такого рівня стосунків, обом ключовим фігурам творчого процесу доводиться далеко не завжди. Тому справжня співтворчість залишається більш бажаною, ніж наявною якістю сучасного театрального процесу.

Розглянуті умови співтворчості театру та глядача в сучасному українському театрі на прикладі вистав Одеських академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька, академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного, російського драматичного театру.

В залежності від обраної режисером і акторами театральної системи, у кожній з яких є свої особливості спілкування з залом, глядацька співтворчість має неоднаковий спектр можливостей. У виставі, розрахованій на масового глядача, останній бере участь у співтворчості не особисто, а як кількісний підсилюючий фактор, проте, у випадку дійсно художнього контакту сцени і зали, глядач - самостійна активна творча одиниця. Тобто, в сучасному діалозі театру і глядача співтворчість виникає, коли актор і глядач, а точніше людина у взятій на себе соціальній ролі актора, і людина у добровільно прийнятій ролі глядача спілкуються, створюючи і корегуючи разом роль персонажа, переживають разом з ним важливі для обох життєві колізії та психологічні стани. Ще важливішими стають у сучасному театрі естетичні враження, які, як і в інших видах мистецтва, провокують художню творчість глядача, дарують насолоду знайденою суттєво виправданою і водночас незвичайною, оригінальною формою. Народжені у спілкуванні театру та глядача естетичні враження є ексклюзивною можливістю сучасної вистави. Їх значення в майбутньому буде тільки зростати. І далі взаємовідносини театру і глядача, як свідчать дослідження психологів, соціологів, практиків і теоретиків театру, будуть все більш спрямованими на побудову, відновлення та удосконалення цілісної структури людської особистості в її найвищій творчій іпостасі. Зараз цей процес тією чи іншою мірою відбувається у кращих зразках сучасного театру.

У підрозділі 3.3 „Одеська театральна публіка як історичний та етнічний феномен” розглянуто історично сформовані риси одеської публіки, які обумовлені її соціальним станом та багатонаціональним складом. Велика кількість представників західноєвропейських націй серед одеситів у ХІХ ст. обумовила любов до опери та симфонічної музики. Нині серед одеситів домінують представники східноєвропейських та азіатських націй, тому такої поширеної любові до класичного музичного мистецтва немає. Але рисами одеської публіки залишаються любов до сучасних видів музичного театру, палка емоційність, відвертість та нестриманість реакцій. Разом із тим, сучасну одеську публіку характеризує зменшена вибагливість і втрата театральних традицій, які народжуються заново після того, як їх було загублено в роки політичних і економічних революцій.

Ставлення російськомовного населення до українського театру в ході історії динамічно мінялося. Нині популярність цього театру, як і усіх театрів взагалі, зростає. Для українського театру характерні пошуки нових нестандартних шляхів спілкування з глядачем, використання різних форм вистави. Складнощі мовного бар'єру долаються по-різному - від постановки всім відомих класичних творів і введення російськомовних персонажів до насичення образотворчої і пластичної мови вистави. Репертуарна політика театру поєднує магістральну увагу до актуального прочитання української і світової класики і звернення до сучасної драматургії. Театр використовує різні шляхи залучення і виховання свого глядача, включаючи анкетування, глядацький форум, цільові спектаклі для учнівства і студентства.

У підрозділі 3.4 „Особливості та типологія взаємовідносин театру та глядача Одеси у метахудожньому контексті” розглянуто загальні риси сучасної культури та на їх фоні типи і якості взаємовідносин театру та глядача Одеси. Спільне існування та взаємовплив багатьох культурних традицій, етичних норм, ідеалів створює ситуацію вільного ставлення до традицій, норм, жанрових обмежень у мистецтві, непередбачуваність художніх картин світу, велику роль інновацій та маргінальних проявів мистецтва. Рисою сучасного українського мистецтва є також пошук форм синтезу європейської і національної культури.

Пропонується створена автором типологія сучасних взаємовідносин системи театр-глядач для одеських театрів. Серед станів взаємовідносин у системі театр-глядач театрів Одеси ми можемо виділити традиційні та інноваційні:

1. Традиційні, тобто відтворюючі історично складені типи взаємовідносин театру і глядача, притаманні цьому театру або жанру, ілюзійні по типу ідентифікації глядача і сценічної дії, які не доповнюють свій художньо-технічний арсенал запозиченнями інших сучасних мистецтв і можливостей сучасних медіа-технологій.

2. Інноваційні за зовнішньою формою, які в свою чергу можна поділити на ті, які використовують:

а) нові аудіо-візуальні технології;

б) запозичення з сусідніх театральних жанрів та інших видів мистецтва;

в) еклектику та цитатність як принцип побудови художньої форми;

г) нові елементи виконавської техніки.

3. Інноваційні за структурою, тобто націлені на створення принципово нових зв'язків у системі театр-глядач за допомогою нових якостей взаємин актор-глядач, та відновленню структури сценічної дії в цілому.

Наголошується, що цілісність, як важливий параметр системи театр-глядач є, з одного боку, показником, який фіксує стан системи в кожний момент її існування, а з іншого - своїми внутрішніми ознаками та зовнішніми якостями характеризує самоускладнення і набутий ступінь вдосконалення системи на шляху до її ідеального аттрактора.

ВИСНОВКИ

1. Застосування системного підходу для дослідження взаємовідносин сучасного театру та глядача дозволило побачити їх історичне функціонування як постійне чергування певної стабілізації та періодів переходу до нового типу відносин. Перехідні епохи характеризує зростання нелінійності, біфуркації, утворення дисипативних структур, та, як наслідок, створення якісно нової цілісної системи взаємодії театру та глядача на вищому ступені складності. Подібні процеси утворення і розвитку взаємовідносин театру та глядача виявляються також протягом конкретної вистави. Динаміка, типи і напруженість утворених взаємовідносин визначають соціокультурні якості вистави.

2. Провідними чинниками зміни та ускладнення взаємовідносин театру та глядача є нові етичні та естетичні ідеали суспільства, які складаються з окремих ідей та ідеалів минулих епох, поєднаних у нову, складнішу за попередню, філософську та художньо-стильову концепцію. Завдяки використанню параметричної теорії систем, виявлено провідні параметри, які обумовлюють стан системи театр-глядач. Це, насамперед, - «центрованість», «впливовість», «розчленованість», «детермінованість», «регенеративність», «опосередкованість», «стабільність», «валідність» та «цілісність».

3. Культурологічне дослідження взаємовідносин сучасного театру та глядача здійснюється у комплексному міждисциплінарному підході, який дозволяє побачити весь наявний сьогодні обсяг і динаміку розвитку системи, виявити її закономірності і особливості для кожної вистави і для сучасного театру загалом.

4. Сучасними тенденціями та перспективами існування одеського театру та глядача в контексті розвитку світового та українського театрального мистецтва є: підвищення ролі особистості актора у стосунках з публікою; розширення кола глядачів театру; стійка потреба у професійно якісних розважальних комедіях для масової аудиторії, популярність емоційно насичених музичних вистав для молоді; потреба у виставах для підготовленої аудиторії, які поєднують зусилля творців (акторів, режисерів, художників, композиторів тощо) у створенні багатошарового за художнім змістом, емоційним, інтелектуальним та духовним спрямуванням сценічного твору.

5. Сучасну одеську публіку характеризує зменшена вибагливість і втрата театральних традицій, які зараз відроджуються. Змінюється ставлення російськомовного населення Одеси до українського театру. Популярність усіх театрів міста загалом зростає. Щодо націленості на діалог та сприйняття вистав стверджується, що публіка з невеликим театральним досвідом надає перевагу або суто інформаційному, або суто емоційному типу взаємодії з театром: або просто спостерігає за сценічною дією, наче зі сторони, не переймаючись складними драматичними колізіями, або надто захоплюється емоціями і ледве розуміє представлений сюжет.

6. Сучасні взаємовідносини театру та глядача Одеси поділено на традиційні і інноваційні. Традиційні відтворюють історично складені типи взаємовідносин театру і глядача, притаманні цьому театру або жанру, ілюзійні по типу ідентифікації глядача і сценічної дії. Вони не доповнюють свій художньо-технічний арсенал запозиченнями інших сучасних мистецтв і можливостей сучасних медіа-технологій. Інноваційні взаємовідносини театру та глядача поділені на інноваційні за зовнішньою формою, які у свою чергу поділяються на ті, що використовують: а) нові аудіовізуальні технології; б) запозичення з сусідніх театральних жанрів та інших видів мистецтва; в) еклектику та цитування як принцип побудови художньої форми; г) нові елементи виконавської техніки; та інноваційні за структурою, тобто націлені на створення принципово нових зв'язків у системі театр-глядач за допомогою нових якостей взаємовідносин актор-глядач і відновлення структури сценічної дії загалом.

7. Досліджено функціонування системи театр-глядач в окремих одеських театрах. Для кожного одеського театрального колективу, крім загальних тенденцій взаємовідносин з глядачем є такі, що притаманні лише йому. В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька з початку ХХІ ст. постійно відбуваються пошуки нових нестандартних шляхів спілкування з глядачем. Складнощі мовного бар'єру долаються за допомогою використання всім відомих класичних творів, введення російськомовних персонажів, насичення образотворчої і пластичної мови вистави. Театр використовує багато засобів залучення і виховання свого глядача: багато різноманітної інформації та реклами, глядацький інтернет-форум. Репертуарна політика театру поєднує увагу до актуального прочитання української та світової класики і звернення до сучасної драматургії. Є усі підстави говорити про збалансований добір репертуару, про збереження вистав, відтворюючих естетику класичного музично-драматичного театру в поєднанні з виставами, що репрезентують поширені сучасні театральні форми та експериментальними виставами, які згідно синергетичного підходу можливо характеризувати як одну з версій майбутнього театру.

8. Для Одеського академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного характерні постійні пошуки розширення жанрового діапазону, накопичення досвіду у режисурі та професійному виконанні мюзиклів, досконалому музичному та вокальному втіленні класичних оперет, що створює позитивні перспективи для театру і жанру оперети в майбутнім. Публіка класичних оперет і мюзиклів має вагомий культурний та театральний досвід, відкрита до співчуття та співтворчості.

9. Для Одеського російського драматичного театру характерний найбільш активний діалог з юнацькою аудиторією. Не завжди досконало професійні, але сповнені емоцій і романтики драматичні мюзикли тут найбільш популярні. Вистави за класичними творами російських та інших зарубіжних авторів виховують нове покоління глядачів для усіх театрів міста. Глядачі середнього та похилого віку віддають перевагу в міру традиційним поставам російської класики. Вистави за творами сучасної української та російської драматургії збирають глядачів різного віку, соціального стану та художнього смаку.

10. Анкетування підтвердило теоретичні висновки щодо психологічного віку сучасних взаємовідносин театру і глядача. Сьогодні тільки глядачі з достатньо великим театральним досвідом, але позбавлені консерватизму, - тобто, здебільшого, глядачі середнього віку, здатні в повному обсязі сприймати сучасний пошуковий театр, що потребує творчої взаємодії, глибокого розуміння і співчуття.

11. Система театр-глядач в одеських театрах демонструє свою здатність до саморегулювання і синергетичного самоускладнення та всі ознаки синергетичної поведінки. Зараз є всі підстави фіксувати ситуацію конструктивного хаосу та проходження чергової біфуркаціїї, а всю ситуацію розвитку системи театр-глядач в одеських театрах, починаючи з кінця 1990-х рр., характеризувати як перманентне існування в зоні нелінійності. Глобальний творчий вибух потребує досить великого періоду попереднього посилення нелінійності та хаотизації. Але в місці з великою концентрацією талановитих індивідуальностей і вибагливою до новацій публікою, скоріше за все будуть проходити постійні невеликі вибухи на різних творчих територіях. Кожен з них буде наслідком асиміляції зовнішньої культурної тенденції та результатом власного мистецького пошуку постановників.

12. Результати аналізу системи театр-глядач одеських театрів дозволяють стверджувати універсальність та практичну доцільність запропонованого комплексного міждисциплінарного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сагіна Ю. Взаємовідносини театру та глядача в теорії і практиці мистецького об'єднання «Березіль» Л.Курбаса / Ю. Сагіна // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. ст. Ї Вип. ХХV. Ч.ІІІ. Ї Мелітополь: «Сана», 2008. Ї С. 20-24.

2. Сагіна Ю. Синергетика театру та глядача / Ю. Сагіна // Аркадія. Ї 2008. Ї № 4 (22). Ї С. 14-18.

3. Сагина Ю. Исповедальные аспекты сценического творчества / Ю. Сагина // Аркадія. Ї 2007. Ї № 1 (15). Ї С. 23-27.

4. Сагина Ю. Украинский театр в русскоязычном регионе / Ю. Сагина // Культурологічний альманах: зб. наук. пр. Ї К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2007. Ї С. 114-121.

5. Сагина Ю. Зрительские запросы и возможные ответы публики / Ю. Сагина // Аркадія. Ї 2005. Ї № 1 (7). Ї С. 39-43.

6. Сагина Ю. Клим в Одессе / Ю. Сагина. // Петербургский театральный журнал. Ї 2006. Ї № 3 (45). Ї С. 36-38.

7. Сагина Ю. Драматург и зритель. Особенности функционирования современной драматургии / Ю. Сагина // Автор и зритель: эстетические проблемы восприятия и творчества: материалы науч. конф., 27-28 марта 2006 г. Ї СПб.: Роза мира, 2006. Ї С. 205-210.

8. Сагина Ю. Культурологический подход к обоснованию стратегии современного театра / Ю. Сагина // Петербургская - ленинградская театроведческая школа: традиции и современность: материалы междунар. науч.-практ. конф. Ї СПб.: Санкт-Петербургская государственная академия театрального искусства, 2007. Ї С. 61-62.

9. Сагина Ю. Анализ драматургии, как основа для определения социокультурных характеристик и перспектив развития современного театра / Ю. Сагина // Сучасні тенденції розвитку професійної компетенції майбутніх митців: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Луганськ, 9-10 лютого 2006 р.) / відп. ред. Філіппов В.Л. Ї Луганськ: «Луганськ - Арт», 2006. Ї С.89-95.

10. Сагіна Ю. Умови співтворчості театру та глядача у сучасному українському театрі / Ю. Сагіна // Сучасні тенденції розвитку професійної компетенції майбутніх митців: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Луганськ, 21-22 лютого 2008 р.) / відп. ред. Філіппов В.Л. Ї Луганськ: «Луганськ - Арт», 2008. Ї С. 156-160.

Размещено на Allbest.ru