Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький університет управління та права

НАУКОВА РОБОТА

на тему «Потенціал культури»

Виконав студент 2-ї групи 2 курсу

факультету управління та економіки

Качеровського Д. Л.

Перевірила доцент кафедри кандидат

економічних наук, доцент кафедри

менеджменту, економічної теорії та фінансів

Плішка Тетяна Петрівна

Хмельницький 2013

Зміст

Вступ

1. Потенціал і функції культури

2. Види культури і її вплив на життя суспільства

3. Людина як фактор потенціалу культури

4 Основи розвитку потенціалу культури

5. Нова роль культури і її потенціалу в Україні та світі у 21 ст.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

культура потенціал духовний цінність

Культурні процеси і явища в Україні та в світі відрізняються складністю і багатоплановістю. Тому у сучасній науці нараховується декілька сотень визначень культури. Деякі з них широко відомі: культура - це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об'єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду. У таких визначеннях міститься вказівка і перелік елементів культури.

Сьогодні одна за одною зникають „білі плями” багатовікової історії українського народу. Туристи мають можливість ознайомитися з історією та культурою України з давніх часів до сьогодення. Найвизначніші історико - культурні пам'ятки знаходяться в Автономній Республіці Крим, у містах Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Кам'янець - Подільському. Значна кількість пам'яток археології зосереджена в південній частині України. Цікавими для туристів є розкопки античних міст північного Причорномор'я - Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, а також археологічні музеї в Одесі, Керчі та Києві.

Більш як 500 міст мають 900 - річну історію, 4500 селам України - понад 300 років - всі вони є національним багатством. В Україні 150 тисяч пам'яток культури, історії, археології, містобудування і архітектури, палацово - паркового мистецтва, а також понад 300 музеїв. Створено 7 національних історико - культурних заповідників. Найціннішими є пам'ятки епохи держави „Київська Русь” - 80 відсотків пам'яток цього періоду зосереджені саме на території України. Найвизначніші пам'ятки - Києво - Печерська лавра, Софіївський собор та історичний центр міста Львова - внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Багату історико - культурну спадщину представляють Андріївська та Кирилівська церкви у Києві; пам'ятки історії, пов'язані з історико - культурною спадщиною українського козацтва, а також періоду національно - визвольної боротьби українського народу і другої світової війни; музеї архітектури та побуту просто неба у Києві; Переяславі - Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові тощо.

Культуру і її потенціал можна поділити на три рівні: кумулятивний (накопичування всіх цінностей та досвіду), побутовий рівень (конкретне використання людьми результатів наукових та інших досягнень думки) та трансляційний рівень, що забезпечує взаємне проникнення попередніх двох рівнів.

Також можна поділити культуру на субстанційний рівень (ядро - норми культури, релігія, право) та функціональний (динамічніший, що забезпечує функціонування культури - табу, звички людини).

1. Потенціал і функції культури

Культура і її потенціал як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю і функціями. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна.

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» -- обмін духовними цінностями між народами.

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий звґязок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи -- пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину.

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб.

Соціальна культура - це відношення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів. Соціальна поведінка і артефакти (соціальна і матеріальна культура) трактуються як об'єктивовані продукти ідеальних нормативних систем і систем знань різного роду, що складають духовну культуру. Виділення соціальної культури дозволяє з'єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках.

2. Види культури і її вплив на життя суспільства

Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури: культура суспільства, культура колективу (організації), культура особистості.

І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

Культура суспільства. Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.

Культура колективу. Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.

Культура особистості. Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

Інформаційна культура. Інформаційна культура характеризує її з точки зору інформації, що кумулюється, обробляється і транслюється в її рамках. Її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

3. Людина як фактор потенціалу культури

Цивілізація - система засобів функціонування людини, суспільства, що створюється в ході культурного процесу.

У різні історичні епохи значення поняття «цивілізація» відрізнялося. В епоху Просвітництва під ним розуміли покращення моралі, мистецтва, науки й філософії. Поль Анрі Гольбах (1723-1789) писав про "цивілізацію народів", маючи на увазі процес покращення їхнього життя.

У XIX столітті під цивілізацією стали розуміти стан суспільства, що вже досягнутий. Російські «західники») Т. М. Грановський, П. Я. Чаадаєв ототожнювали цивілізацію із західною цивілізацією, хоча при цьому визнавали єдність історичного процесу.

Льюїс Морган, Фрідріх Енгельс розглядали цивілізацію як ступінь соціального процесу, наступну за дикістю та варварством. На цьому ступеню виникають різні форми суспільства, тому в науці утверджується існування різних цивілізацій.

У кінці XIX століття окремі вчені приходять до критики європейської цивілізації, виникає тенденція протиставляти культуру й цивілізацію. Серед них був Освальд Шпенглер («Занепад Європи»), Герберт Маркузе (1898-1979) (представник Франкфуртської школи, що виступала проти засад європейської держави, проти культури буржуазного суспільства). У цьому разі культура сприймається як сукупність духовних цінностей і норм, внутрішня складова, а цивілізація - як оболонка культури, її зовнішній розвиток, ступінь технологічного розвитку. Георг Зіммель (1858-1918) називав цивілізацію матеріальною, утилітарно-технологічною стороною суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості й свободи.

Арнольд Тойнбі майже зводив поняття «цивілізації» та «культури» (розумів під ними типи суспільств, що виступають в історичному процесі як самостійні соціокультурні світи). Розглядав двадцять одну цивілізацію (західну, руську й візантійську, іранську, арабську, індійську, дві дальносхідні, античну, сирійську, цивілізацію Інда, китайську, мінойську, шумерську, хеттську, вавилонську, андську, мексиканську, юкатанську, майя, єгипетську). Процес розвитку цивілізації пояснюється за допомогою концепції «Виклику-Відповіді».

Американський теоретик С. Хантінгтон визначив цивілізацію як культурну спільноту найвищого рівня.

Типи цивілізацій:

1). За економічним устроєм - К. Маркс виокремлював рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й соціалістичну суспільно-економічні формації;

2). аграрна (патріархальна, традиційна), індустріальна , постіндустріальна й інформаційна цивілізації;

3). Метакультури: європейська, східна, американські до-колумбові цивілізації

М. Я. Данілевський виділяв 13 культурних типів або «самобутніх цивілізацій» (серед них єгипетсько-китайська, ассиро-вавілонська, індійська, іранська, єврейська, грецька, римська, аравійська (новосемітична), романо-германська, перуанська). головним критерієм вважав сполучення чотирьох елементів: релігійного, культурного, політичного й суспільно-економічного. Слов'янська цивілізація, яка народиться тільки в майбутньому, як вважав учений, може стати першою цивілізацією, що включить в себе всі чотири елементи. Данілевський писав, що кожна цивілізація проходить чотири етапи: підсвідомий, період державного становлення, розквіту й кінцевий («апатія»).

4. Основи розвитку потенціалу культури

Людина є соціальною істотою, поза людським середовищем повноцінно розвиватися не здатна. Культура та суспільство - взаємопов'язані елементи, що не можуть існувати окремо один від одного. Пращури homo sapiens змогли вижити завдяки примітивній соціальній організації, поєднанню зусиль й передачі інформації не-генетичним чином (останнє й відрізняє людину від інших тварин). При цьому існує точка зору, прихильники якої вважають суспільство ширшим поняттям, ніж культура, оскільки культура виникла як вдоволення соціальних потреб людини. Також історія суспільства включає в себе всі події й досягнення людства, тоді як культура не має включати негативних, деструктивних явищ (наприклад: війна).

Широко поширене визначення культури як другої природи (середовище, яке утворене людьми з метою самозбереження). Відповідно природу визначають як все, що не є результатом людської діяльності.

Російський філософ, культуролог М.С.Каган писав, що «культура предстає перед нами...як особлива подоба природи, невідома їй самій, проте та, що реалізує закладені в ній можливості»[ Тобто людина перетворює, трансформує природні об'єкти, наприклад, виведення нових видів злаків, приручення тварин.

Природа стала першим предметом сакралізації (про це свідчать всі древні вірування: анімалізм - віра в те, що всі навколишні об'єкти населені душами; фетишизм - наділення предметів надприродними якостями; тотемізм - віра в спорідненість людей із тотемом - твариною або рослиною).

У прадавні часи культура не відокремлювалася від природи, людина існувала з навколишнім середовищем у гармонії. У трактаті «Дао де дзін» давньокитайського філософа Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.) утверджується правило, згідно з яким людина має слідувати своєму природному шляху й не порушувати споконвічних законів природи.

Проте співвідношення культури й природи сполучено з глибокими конфліктами, які почалися ще за існування древніх цивілізацій. Наприклад: існує версія, що найбільша пустеля Землі, Сахара, виникла як результат згубної людської діяльності - вирубки лісів та висушення озер (приблизно 3000 р. до н.е.).

В епоху Середньовіччя в Європі природа стає для людини джерелом гріховності, спокуси. Людина не поширює гармонію, а намагається подолати власну недосконалість.

Протиставлення природи й культури почало гостро сприйматися у XVIII ст. Жан Жак Руссо у праці «Роздум, що отримав премію Діжонської академії в 1750 р. на тему: Чи сприяв розвиток наук і мистецтв очищенню нравів», писав про негативний вплив цивілізації. Розвиток наук привів до деградації моралі.

Проте загалом в епоху Просвітництва і в Новий час панувала точка зору про підкорення людиною природи.

Російський біолог, селекціонер Іван Мічурін писав: «Ми не можемо чекати милості від природи; взяти їх у неї - наша головна мета»

Питирим Сорокін виявляв зв'язок між природними умовами й соціальним, державним устроєм: демократія утверджується швидше в країнах, де для того існують природні перепони (північні країни - Швейцарія, Нідерланди), ніж там, де таких перепон не існує й панує монархія, вважав культуролог.

Микола Бердяєв вважав, що окремі риси природи характерні й для народу, який проживає в цій місцевості (наприклад, широта руської душі у зв'язку з неозорими просторами держави, степами й полями).

У 1866 р. німецький біолог Е. Геккель ввів термін «екологія» - наука про відношення живих організмів і навколишнього середовища. Д.С.Ліхачов - автор терміну «екологія культури». На початку ХХ століття виникає рух «космізму», представники якого (К.Ціолковський, В. Вернадський) розглядають Всесвіт як взаємопов'язану систему, а людство - як її елемент.

На початку ХХ століття Зиґмунд Фрейд приходить до висновку, що культура - механізм репресій, в людині органічно не можуть співіснувати соціальне й природне.

У ХХ столітті людина максимально віддаляється від свого природного стану: росте урбанізація населення, з'являються генна інженерія та репродуктивні технології; відбувається НТР, стрімко росте поширення Інтернету, що заміняє людині живе спілкування. Активно продовжується вирубка лісів, забруднення прісної води й вод Світового океану. Актуальність проблеми в Україні зросла після Чорнобильської катастрофи.

Ці процеси викликають у суспільстві зворотну реакцію: контркультура бітників і субкультура хіппі були спрямовані антисцієнтистські й антираціоналістично, виступали проти масової споживчої культури. Зростає популярність екопоселень, виникає зелений туризм.

Людство може розвиватися тільки в гармонії з природою.

Людина -- вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це -- біологічна істота, з іншого -- творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.

У процесі свого соціального розвитку людина проходить три стадії: індивідуальності, індивіда та особистості. Індивідуальність людини проявляється на її біологічному рівні (кожна дитина народжується індивідуальною, неповторною).

Особистість -- це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності. За визначенням С. Рубінштейна, особистість - це «конкретний, історичний, живий індивід, включений в реальні відносини до реального світу. Значущими, визначальними, головними для людини в цілому є не біологічні, а суспільні закономірності його розвитку» Особистість - активний соціальний елемент, що здатен конструктивно змінювати не тільки своє життя, але й життя оточуючих людей.

До культурно-історичних якостей особистості належить здатність судження як основа інтелектуальної культури, моральна рефлексія і совість як обов'язкові складові етичної культури особистості, смак як специфічна здатність, що лежить в основі естетичної культури особистості і суспільства, пам'ять і традиції як умова і потреба міжособистісного спілкування, моральність і право як регулятиви поведінки людей і гаранти забезпечення їх безпеки.

Моральна рефлексія -- якісна характеристика особистості, здатної осмислити і оцінити власні вчинки. Моральна рефлексія є характерною рисою високорозвиненої особистості, оскільки вона є вираженням потреби людини у самооцінці (в тому числі, і у вигляді самопокарання). Другою складовою моральної рефлексії (крім здатності судження) є совість: здатність особистості здійснювати етичний самоконтроль. Совість стає вирішальною особистісною якістю, коли людина потрапляє в ситуацію вибору.

Чим більше суспільно-культурного досвіду набуває людина, тим більш вона значуща як особистість. Людина виступає одночасно і творцем, і творінням, і транслятором культури.

Людина як продукт культури є свідомим суспільним творінням. Людина проходить процеси інкультурації та соціалізації. Інкультурація - процес, у ході якого індивід засвоює традиційні способи мислення та дій, що характерні для культури, до якої він належить.

Соціалізація - прилучення людини до системи цінностей та норм, що прийняті в культурі. Проходить у кілька етапів (доморальний етап, первісний - відбувається в родині, характеризується домінуванням зовнішнього впливу; етап умовної моральної свідомості, другий - вхід людини до несімейного колективу - школа, професійна група; етап автономної моральної свідомості - людина приймає норми й цінності суспільства, в якому мешкає; етап повторної соціалізації, ресоціалізація - відбувається в разі важливої життєвої зміни, людина відступає від прийнятих норм або засвоює нові цінності).

Процес формування людини не закінчується з досягненням повноліття, він продовжується протягом всього життя. Синтез культурного ідеалу, соціальної «ролі», суб'єктивного та об'єктивного «я» складає сутність та зміст особистості.

5. Нова роль культури і її потенціалу в Україні та світі у 21 ст.

Економічні та технологічні трансформації, масові рухи населення та глобалізація мають неабиякий вплив на культуру міст, регіонів та країн.

Традиційне розуміння культури отримало надзвичайне переосмислення у другій половині 20 сторіччя. Після гуманітарної кризи першої половини 20 ст., роль мистецтва та культури почасти трактувалася у термінах інституційної концепції культури.

Вона полягала в моралізаторській функції, де культура сприймалася як найважливіше суспільне благо, тим самим вибудовувалась стратегія гуманітарної ролі культури, де вона виступає як суспільне благо. Західні теоретики культури, як от М. Арнольд, чи Х. Ортега-і-Гассет розглядали культуру переважно в термінах високої культури, аналізуючи ті культурні практики, які були типовими для представників аристократії (опера, драматичний театр, класична музика, та ін.).

Фактично на підставі аналізу так званої високої культури й були опрацьовані положення галузевої (інституційної) концепції культури, яка й домінувала у визначенні культурних інституцій важливих для держави і з огляду на це підпорядкованих системі державного управління.

В Україні офіційна (себто галузево трактована) культура - це театри, бібліотеки, концертні зали, музеї та інші мистецькі заклади, культурні пам'ятки, що знаходяться в переліку охоронних, часом інституції громадського телебачення, тощо.

Отримавши політичні дивіденди після Другої світової війни, у другій половині 20 ст. культура поступово стала рушійною силою розвитку суспільства, країн та міст.

Культурні зміни 1960-х років (культурна та сексуальна революція, студентські та гіпі рухи та ін.) спричинили зміщення ціннісних акцентів молодого покоління на самореалізацію чи самовираження, які стали новими символами змін у розумінні культури як нового ресурсу та людської діяльності.

Полегшення внаслідок цього жорстких ідеологічних рамок у західній політичній системі вплинуло теж на зміну розуміння ролі культурних процесів, їх впливу на взаємовідносини в суспільстві і стосунків між суспільством і державою.

Культура в той час почала перетворюватися на інструмент політики, часто сприяла виходу з політичної, соціальної та економічної кризи.

Багато сучасних теорій культури дотримуються галузевої концепції культури але й багато заперечують існування окремих світу культури та світу життя, де перебувають споживачі культури; не розмежовують комерційну культуру від світу чистого мистецтва і все більше підкреслюють синергію культури з багатьма формами виробництва, заперечуючи тим самим Марксову тезу про неприбутковість мистецтва та культури.

Як відомо Адам Сміт вважав культурні (мистецькі) практики такими, що нічого не виробляють та й Маркс розглядав мистецтво прибутковим лише у сенсі збагачення посередників (наприклад видавців, імпресаріо та ін.) між виробниками та споживачами культурних продуктів. Звичайно така модель існувала в минулому та й є актуальною на даному етапі, проте зараз усе більше говорять про економічний аспект культури і мистецтва.

У 20 ст. у Європі та США з'явилися вже цілком комерційні і над-впливові культурні індустрії, як от видавництва, кіностудії та студії звукозапису, радіо та ін.

Після Другої світової війни поширилося масове телебачення, яке зробило копірайтні мистецтва над-прибутковими галузями економіки.

Особливо в контексті зменшення виробничих потужностей найрозвинутіших країн світу і перенесення їх (традиційних) виробництв у Азію, значну частку доходів капіталістичних країн почали становити прибутки від аудіо-візуальних мистецтв, кіно та телебачення та й загалом тих, які основані на використанні інтелектуальної власності (включно з програмним забезпеченням та комп'ютерними іграшками).

Фактично це породило економіку мистецтва та культури, яка почала розглядатися вже не лише у термінах культурології але й економіки.

Усвідомлення менеджерами міст та урядами країн, що культура має сильний, а часом і вирішальний вплив на їх конкурентоспроможність, на залучення інвестицій і формування іміджу регіонів та міст сприяла перетворенню культури на інструмент політики.

На початку 1970-х років під впливом багатьох факторів ідея культурної демократії та централізованої культурної політики зазнали змін.

Критика ідеї культурної демократії, перш за все була пов'язана з елітарним підходом до розуміння культури, нав'язування культури (інструмент виховування почтивих громадян), а не її свободи.

Відомі теоретики розвитку міст в сучасних умовах Франсуа Матарассо і Чарльз Лендрі зазначали, що на зміну гаслу "культура для всіх" (культурна демократія) має прийти гасло демократизації культури- "культура для кожного". В свою чергу Чарльз Лідбітер анонсував тезу - "не масова продукція а масова інновація", пропагуючи нову форму співпраці "we-think" .

У 1980-х роках минулого сторіччя нова культурна стратегія припускала розширення розуміння культури, децентралізацію повноважень ухвалення рішень у культурній сфері, співпрацю влади та закладів культури та інвестиції в культуру.

Особливе значення культури актуалізувало і зростання регіональної та локальної ідентичності в країнах Західної Європи, а також розвиток культурного туризму.

Культурна політика почала будуватися під впливом прагматизму, суть якого полягає в тому, що принципова цінність культури відзначається її здатністю слугувати різним цілям і стратегіям, спрямованим на суспільний розвиток або вирішення соціальних проблем.

Фактично це дало поштовх розвитку культурному підприємництву, і основними місцями такого розвитку другої половини ХХ ст. є міста.

Культурний капіталізм, який сприяє розвитку не лише корпорацій але й міст, свідчить про нову культуру ведення бізнесу, про економіку досвіду, переживання. Фактично в останні десятиліття ми все більше відходимо від галузевої концепції культури, і в новому розумінні культурна діяльність змішується із іншими формами людської діяльності, зокрема з підприємництвом.

Інтерпретація культурного досвіду, актуалізація культурного капіталу вже віддавна є частиною глобального світового підприємництва. Розуміння ринку радикально змінилося наприкінці 20 ст. і від продажі товарів компанії прагнуть до продажі послуг, які з цими товарами пов'язані.

Відповідно у діло вступають соціо-культурні відносини, оскільки споживачам продають не товари а стиль життя (Жан Бодріяр назвав таку ситуацію споживанням знаків). Об'єктом продажу виступає символ, бренд, який виробляється у нетрях поля реалізації культурної політики, себто сфери, що продукує символи і знаки.

Показовою тут є сфера туризму, де важливо видобути не новий продукт, а нові переживання, які можна представити у формі продукту на глобальному ринку.

Стратегія розвитку Львова, наприклад, чітко окреслює туризм як головний потенціал для міської регенерації і відповідно до цього планується міський розвиток. Для більшого приваблення туристів у місто Львів за останні два роки пропонує біля десяти розмаїтих фестивалів, поміж якими популярністю користуються "Свято пампуха" чи "На каву до Львова".

Ці свята чи фестивалі активно використовують усталені аспекти бренду Львова (як от місто кави, пива чи шоколаду) і пропонують туристам не лише культурну програму, але й багато різних "чуттєвих" заходів, які дозволяють куштувати відомі гастрономічні продукти.

Різдвяний ярмарок у цьому місті теж має на меті активізувати зимовий туризм та стимулювати підприємців до активної роботи в час, коли більшість мешканців відпочивають. Як наслідок відвідуваність міста за останні роки зросла втричі і його було визнано "Культурною столицею України", що приносить бажані дивіденди.

Висновки

На відміну від XIX ст., коли еволюціоністи Тайлор, Фрейзер говорили про лінійний розвиток людства, сьогодні прийнято спиралевидний синусоїдний розвиток культури.

Також механізм саморозвитку культури можна пояснити за допомогою концепції М. С. Кагана, який вирішальним поняттям в цьому процесі вважав діяльність людини. Головною характеристикою людської діяльності, що принципово важлива для усвідомлення специфіки культури, є те, що людина спочатку визначає мету, а потім чинить певні акти. У процесі пізнання навколишнього світу й самого себе людина створює артефакти (будь-які досягнення людства) - це діяльність опредмечування, при якій ідеї втілюються в конкретних речах або явищах. Наступною стадією є предметне буття культури (об'єктивне існування артефактів), за цим - діяльність розпредмечування (нове покоління людей переосмислює досягнення пращурів, частково переймає їх досвід). Після цього артефакти змінюють людину, що виступає вже й як співучасник творчості культури.

Культура є підсистемою буття («система природа-людина-культура»). Складність цієї системи полягає в тому, що людина поєднує в собі і природні характеристики, і творчу діяльність. Людина не має своєї біологічної ніші й виживає тільки за рахунок культури. При тому, що людина живе по законах природи, культура не передається генетичним шляхом, кожне нове покоління людей має заново засвоювати цінності минулих.

Найпоширеніший тип періодизації -- лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки: культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.), культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.), культуру Середньовіччя (5-14 ст.,); культуру Відродження, або Ренесансу (14--16 ст.); культуру Нового часу (кінець 16--19 ст.), що розпадається на три епохи Реформації (початок 17 ст.), Просвітництва (17--18 ст.) та культуру 19 століття; культуру Новітнього часу (1914 - по сьогоднішній день).

Взаємний зв'язок культури й суспільства підкреслювали етнографи, культурологи, психоаналітики. Так, Едвард Тайлор визначав культуру як комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, закони, мораль, звичаї й інші здібності й звички, які людина здобула як член суспільства. Хос Ортега-і-Гассет писав, що культура - це біологічні потенції, яким ми надаємо соціальний напрям. К. Г. Юнг визначав культуру як форми поведінки, звичні для групи, спільноти людей, соціуму, що має матеріальні й нематеріальні риси.

Список використаних джерел

1. Закович M.M. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / - К.: Знання, 2007. - 567 c.

2. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: акценти сьогодення / М.К. Дмитренко. - К.: Видавництво “Сталь”, 2008. - 236 с.

3. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Світлана Володимирівна Дрожжина. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. - 198 с.

4. Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему: “Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації” у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 160 с.

5. Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: [зб. наук. праць] / Ред. О.А. Гриценко; Український центр культурних досліджень; Інститут культурної політики. - К., 1995. - 64 с.

6. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / M.M. Закович. - К.: Знання, 2007. - 567 c.

7. Нікітін В., Кузьменко М., Кузьменко О. Культурна політика в Україні: гуманіт. безпека, мова, освіта / В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень. - К.: Оптима, 2007. - 88 с.

8. Українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. - К.: Знання, КОО, 2000. - 611 с.

9. Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.): [монографія] / - К.: Ґенеза, 2005. - 592 с.

10. Електроне посилання матеріалу http://creativecities.org.ua/uk/creative-industries/texts/?newsid=21

Размещено на Allbest.ru

...