Багатогранність мистецтва екслібриса

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Мистецтво екслібриса відноситься до жанру малої графіки і своєю глибиною смислового та філософського розуміння, посідає щільне місце в світовому образотворчому мистецтві, гідно заслуговує на глибоке вивчення його розвитку у мистецтвознавчому, культурологічному, філософському, психологічному та художньому аспектах.

У порівнянні з іншими творами мистецтва екслібрис -- маленьке чудо створене натхненням художника.

У контексті традиційної культури, на тлі розвитку графічного мистецтва ІІ половини ХХ ст. -- початку ХХ століття, прагнення до філософської глибини, людяності -- все це створює напружену творчу атмосферу, активне середовище, яке на початку пошуків свого шляху відіграло велику роль у формуванні кожного з сучасних художників. Кожний з них знаходить свою власну манеру, художній екслібрис стає сюжетним, абстрактним, ілюстративним.

Витвір мистецтва, екслібрис, створює свою публіку, яка здатна зрозуміти його і насолодитися ним. Він приваблює і спонукає формувати варіативність художніх ідей. В цьому контексті екслібрис є не тільки відображенням ідей замовника, але й художника, як головного творця в цьому тандемі у створенні художнього образу, у наданні йому глибокого узагальнення, осмислення і надання емоційного забарвлення. Одна й таж ідея в уяві художників уособлюється по-різному. Наприклад, екслібриси до відомої героїчної поеми «Слово о полку Ігоровім» кінця ХІІ століття, якому було присвячено чимало праць українських дослідників. Додамо, що з 30-х років ХХ століття, вивчення «Слово...» припинене й було обмежене тільки російськомовними дослідженнями АН СРСР. Час повернення до «Слова.», яке має яскраво український характер -- 90-ті роки ХХ століття. У творчості екслібрисистів Б. Куновського, В. Лучко, М. Неймеша, та багато інших «Слово...» відображає соціально-історичну подію з певними емоційним забарвленням та варіативністю створення. У композиціях екслібрисів художників Б. Куновського, В. Неймеша об'єднуючим образом виступає образ Бояна (ім'я ХІ ст. часів Київської Русі), який є поетом-співаком. У роботах М. Неймеша та В. Лучко, Баян -- придворний, князівський поет. У Б. Куновського -- він не старий дід, а статна людина з білою бородою, грає на гуслях, на ньому вишиванка, шкіряні чоботи -- виглядає ошатним. У В. Лучко -- образ сивочолого Баяна, який занотовує у розгорнутій книзі події. Така варіативність і множинність художніх ідей змушує глядача сприймати життєвий досвід художника, як особистий, через згадування, знання, порівняння. екслібрис культурний мистецтво

На протязі існування екслібрису в дусі подружнього шаржу або подарунку українські художники торкалися теми «ню», які в їх творчому доробку, наприклад, за мотивами модних видань 80-х рр. ХХ ст. -- міфи та легенди Древньої Греції та Риму, у 90-х роках і сьогодення, проявилися художніми інтерпретаціями, як образи літературно-художньої богеми на тлі приватності. Особливо знаковим еквівалентом цього періоду, стало зображення оголеної жінки, наприклад, в образі Європи загальновідомого міфу Древьої Греції «Викрадення Європи», яке зустрічається в екслібрисах А. Буртового, Б. Тарасенка, Г. Верещагіна, А. Пугачевського та О. Набоки.

На цьому тлі в екслібрисах художника А. Пугачевського для В.К. де Брюна (1994), оголене тіло героя-напівбога, в трактуванні подвигів Геракла, сприймається інакше. Вони приваблюють передачею не реалістичних форм, а гіперболізованих, в кращому розумінні цього значення, з інтригою та кумедністю сцени.

Естетична оцінка є особистісною. Через особисте відношення художники розкривають загальнолюдські цінності прекрасного, його значущість. На основі вищесказаного, естетичний початок у творчості художників проявляється по-різному, дивлячись на те, що ставить автор за головне у творчості і мистецтві, на які невід'ємні його суттєві функції наголошує.

Соціокультурний контекст в мистецтві екслібриса розкривається в темі та сюжеті. Вони мають важливе значення для формування образу в цілому, дозволяючи розкрити його зміст, створюючи роздуми та асоціації, які повинні виникати у глядача. Крім того, вони в значній мірі визначають для повного сприйняття цікавість екслібриса. Сюжет і композиція екслібриса з позиції сприйняття його інформативності при близькому розгляданні інтерпретується і сприймається глядачем. При тому, глядацьку увагу привертає розмір екслібриса, колір, форма і обрамлення, розташування деталей композиції, направлення (рядки тексту, напису). Та тільки спеціаліст занурюється у глибину його конструктивної побудови, стилістичної особливості, історію створення тощо. Сюжетна лінія в екслібрисі, як інформація, повідомлення відображають гармонію людини і світу, внутрішню гармонію особистості -- засіб пробудження соціально направленої активності людей.

Дуже обережно, в радянські часи, наголошувалося на національному, українському. Значення національного, а також самобутнього не вважалися високохудожніми. Тепер видно, що в отриманій незалежності, більшість українських художників екслібрису, розкривають самобутність національного бачення, вторгаючись у різні сфери життя. Відродження духовності суспільства сприяло появі сюжетів з відображенням сакральних мотивів в екслібрисі -- роботи М. Стратілата для Богдана Певного (1990), Дарки Маркусь (1991), Мирослави Лабуньки (1992), Леоніда Берестова (1992), Віктора Ющенка (2005), В. Ломаки екслібрис «Релігій багато -- Бог один» (1994 р.), власник П. Нестеренко, Г. Пугачевського для А. Й. Ватерсхота (1995), О. Литвинова «Книгарня Митрополита Харківського та Богодухівського Никодима» (1999), Я. Омеляна для Говери Йосафата (2006).

Музичність та пісенність, яка присвячуються українським відомим митцям, де-не-де зустрічається в екслібрисах 60-х рр. ХХ ст. в творчості художників, наприклад, К. Козловського, С. Гебус-Баранецької, І. Пантелика. Лише потім, у 90-ті роки ХХ ст. відновлюється і відображається, як національна самобутність культури народу України (екслібриси М. Стратілата, М. Неймеша, В. Усолкіна, Ю. Киянського, В. Стеценко.

Крім цього, національна специфіка мистецтва проявляє себе у своєрідності образного мислення художника, у передачі емоцій, почуттів, фарб та відтінків і не виникає іншої думки, що мистецтво українського екслібриса -- це відображення національних особливостей через творчість художника, концентрованого вираження людської діяльності всіх сфер життя.

1) багатство предметно-чуттєвого світу (екслібриси М. Деміденко, Ю. Киянського, В. Співака, М. Стратілата);

2) його естетичне різноманіття (екслібриси К. Козловського, Г. Кореня, М. Стратілата, О. Стеценко);

3) відкривається нове у вже відомих речах, у незвичному трактуванні (екслібриси С. Храпова, В. Фенчака, К. Антюхіна, Р. Романішина).

Зображення явищ в екслібрисі є в відомому сенсі його відкриттям. Сила мистецтва екслібриса, такої невеликої форми, особливо через його духовну красу, яка просвічується крізь зображувальні образи, ллється назовні, торкається глядача і перетворює його. Споглядання кожного твору, безумовно, прихильниками цього виду мистецтва, відточує їх почуття, формує людську чуттєвість, бачення світу, формує око, яке здатне насолоджуватися красою:

1) різноманіттям форм (екслібриси Г. Зубков- ського, Б. Куновського, Б. Череватого, Г. Кореня, М. Маловського, М. Неймеша, Г. Малакова, В. Пе- ревальського, М. Стратілата, В. Шпака та інших);

2) кольору (екслібриси Д. Беккера, Г. Вереща- гіна, Г. Пугачевського, О. Криворучка. В. Шпака).

Співвідношення відображального і виражального в екслібрисі розкриває його глибину, художній зміст, знайомить з графічними техніками, від традиційних, так і сучасних, наприклад: на дереві (художники В. Стеценко, І. Пантелюк, В. Перевальський, Я. Гніздовський); на лінолеумі (художники С. Гебус-Баранецька, Г. Малакова, О. Оброца, М. Неймеш); на пластику, оргсклі (художники В. Ломака, О. Литвинов, М. Стратилат, А. Пугачевський, О. Мікловда); на цинку (художники В. Шпак, Ю. Черепанов); офорт (художники Р. Агірба, В. Вишняк, А. Аксінін, Ю. Кох, В. Влязловский, Т. Ковач); інкорель (художник О. Криворучко); туш, перо (художники А. Кузнє- цова, О. Омелян); комп'ютерна графіка (художники В. Настенко, В. Окрутий, В. Бурмака, Р. Ви- говський, Н. Коваленко) тощо.

Празькою асоціацією колекціонерів і друзів екслібриса на XXVI Міжнародному конгресі екслібрисистів, що відбувся у 1996 р. В.М. Хрумілі, було зафіксовано 46 символічних позначень графічних технік, які використовуються екслібрисистами у світовій практиці.

Повертаючись до головної думки, зазначимо, що творчість людини як специфічний спосіб людської діяльності, в якій реалізується її активність, слугує самовдосконаленню. Результат творчості гармонізує відносини людей з суспільством і природою і, як продукт діяльності, являється не тільки предметом культури, а спонукає процесу розвитку та формуванню людей.

Екслібрис як соціальне та культурне явище впливає на глядача, розвиваючи його відносно пізнавальних та естетико-моральних чинників. Саме це відображають екслібриси художників С. Гебус-Баранецької -- людей праці, образи музикантів, В. Стеценко, В. Розенталь -- образи танцюристів. Група майстрів з різних куточків України цікавляться досягненнями космічної ери і присвячують їй свої екслібриси -- це кияни І. Батечко, М. Бутковський, Б. Куновський, А. Лопата, В. Лучко, О. Масик, О. Мікловда, О. Мистецький, Г. Малаков; з Криму -- О. Кирсанов, В. Мицук, С. Малишев, а також С. Гебус-Ба- ранецька (м. Львів), Є. Горельчик (м. Івано-Франківськ), О. Криворучко (м. Чернівці), С. Кукуруза (м. Кам'янець-Подільський), О. Литвинов та Ф. Молібоженко (м. Харків), М. Котляревська (м. Днепропетровськ) та інше.

1) сторінки історичного минулого (екслібриси Є. Надеждіна, М. Неймеша, Г. Малакова, І. Масика та інші);

2) поповнює наші знання про світ, наукові та культурні досягнення (екслібриси С. Гебус-Баранецької, В. Масика, О. Мистецького, Б. Куновського, М. Маловського, К. Козловського, М. Стратилата, В. Усолкіна, Я. Омеляна, В. Стеценка, А. Пугачевського, М. Опанащука та інші);

3) надають можливість співставити особистий життєвий досвід з досвідом інших людей, допомагає пізнати себе (екслібриси В. Леоненка, Ю. Киянського, Г. Давидовича, М. Неймеша, Г. Кореня, В. Стеценка).

Прагнення художників до глобального мислення, до створення стану миру, до вирішення загальнолюдських проблем, доля і його героїв, і людства, у масштабах історії, з нею майстри співвідносять свої витвори. Дослідження показало, що екслібриси, як витвір мистецтва за ідейною концепцію може бути:

1) знаково-символічною композицією (з передачею зображення наближеного до реального, фотографічного, стилізованого та декоративного) -- (екслібриси І. Криворучко, А. Мистецького, Я. Гніздовського, В. Співака).

2) носити сюжетно-ілюстрастративний характер (екслібриси Г. Верещагіна, В. Мицука, А. Пугачевського, М. Неймеша);

3) колажем (екслібрис Д. Беккера);

4) філософським есе, інтерпретацією (екслібриси О. Аксініна, К. Антюхина);

5) серією (екслібриси Г. Малакова).

Художник, переосмислюючи власні спостереження і роздуми над життям, створює цілісну художню концепцію, втілює її у художній твір. Якщо в композиціях екслібрисів відображається сутність предмета (натюрмортні мотиви), природи життя (пейзажні мотиви), характерні особистості та захоплення його власника (портретні зображення, шаржі), то ілюстративний екслібрис є відображенням будь-якої сцени з літературного твору. Тут завдяки морфологічним художнім прийомам (порівнянню, подобі, гіперболі, літоті, алегорії, гротеску, метафорі) з'являється можливість навіяти відповідні асоціативні уявлення, викликати відчуття. У композиції, колажу та філософському есе художник може висловити думку на одному папері, то серія вимагає розгорнутої оповідності на декількох листах, дотримуючись періодів часу або жанрів.

Виразний художній образ може підтримуватися не тільки характерними зображеннями оточуючого середовища, а й рядком із літературного твору (Т. Шевченка, Л. Українки та інших), який не тільки утворює з зображенням незвичну композиційну побудову екслібриса, але й несуть в собі сугестивну дію. Так творчість художників В. Усолкіна та В. Неймеша відрізняються від інших екслібрисистів саме таким відображально-виражальним прийомом. Подекуди цей прийом зустрічається в роботах художника А. Алексєєва -- з рядками твору Т. Шевченка «Гайдамаки». Рядки у композиціях екслібрисів несуть в собі форми впливу у вираженні національного повстання, суму за рідненьку неньку-Батьківщину з призивом, нагадуванням, впливом близьким до виховної функції.