Культурна спадщина Києва в контексті історії архітектурних конкурсів ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ'ЯТКОЗНАВСТВА

культурна спадщина Києва в контексті історії архітектурних конкурсів хіх - початку хх століття

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Мокроусова Олена Георгіївна

УДК 72.03 (477) + 930.85 (477)

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центра пам'яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Науковий керівник: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

ФЕДОРОВА Лариса Данилівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник Центру

досліджень історико-культурної спадщини України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГАВРИЛЮК Світлана Віталіївна,

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки,

проректор з навчальної роботи,

завідувач кафедри документознавства і музейної справи

кандидат архітектури, старший науковий співробітник

КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА Наталія Миколаївна,

Інститут проблем сучасного мистецтва

Національної академії мистецтв України,

завідувач відділу архітектури та дизайну

Захист відбудеться „___” _________ 2014 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 в Центрі пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус, 19.

З дисертацією можна ознайомитися в Центрі пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус, 19.

Автореферат розісланий „___” _____ 2014 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник Н. М. Сенченко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Повага до історико-архітектурного середовища будь-якого міста та його пам'яток є важливим чинником формування світогляду народу. Ставлення до культурної спадщини свідчить про загальний рівень розвитку суспільства, його культури та духовності. Збереження культурної спадщини країни є важливим напрямом внутрішньої політики держави (ст. 54 Конституції України). Закон України «Про охорону культурної спадщини» 2001 р. зі змінами та доповненнями наступних років відображає останні здобутки в цій галузі державної політики. Проте законодавча та нормативна база пам'яткоохоронної сфери потребує вдосконалення та дієвого застосування норм закону за псування чи знищення пам'яток.

Одним з найважливіших напрямів пам'яткооронної справи є державний облік об'єктів культурної спадщини та внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Зазначена пам'яткознавча праця базується на глибокому вивченні історії створення об'єктів та визначенні місця тієї чи іншої пам'ятки в загальній ієрархії культурної спадщини міста, регіону, країни в цілому.

Основну забудову центрального Києва, що визначає сьогодні його історико-архітектурне середовище, складають споруди, зведені у ХІХ - на початку ХХ ст. Вони являють собою різноманітні за своїм призначенням, стилістикою, монументальністю та архітектурною якістю будівлі, які в комплексі утворюють найкомфортніше для проживання та найцікавіше для різностороннього вивчення середовище. Значна частина історичних будівель міста перебуває під державною охороною як об'єкти культурної спадщини різних категорій - від щойновиявлених до пам'яток національного і світового рівня.

Серед них за своїм історико-культурним значенням та архітектурним рівнем вирізняється група споруд, які з'явилися в Києві завдяки проведенню архітектурних конкурсів у ХІХ - на початку ХХ ст. Незважаючи на обмежену кількість таких змагань, конкурсні об'єкти належать до кращих прикладів архітектури своєї епохи. Їх можна вважати не тільки матеріальними пам'ятками, а й духовним спадком - пам'ятками розвитку архітектурної думки, критики. Частина конкурсів не мала практичного результату. Але й нереалізовані проекти дають уявлення про рівень розвитку архітектури і мистецтва епохи, свідчать про високий архітектурно-містобудівний потенціал Києва, про варіативність його розвитку, допомагають краще зрозуміти цінність тих об'єктів, які з'явилися в місті і збереглися до наших днів.

Питання конкурсного проектування в контексті історії Києва ХІХ - початку ХХ ст. є надзвичайно актуальним, враховуючи зростання популярності конкурсів, особливо містобудівних та мистецьких, пов'язаних з увічненням історичної пам'яті. Новітні концептуальні пошуки супроводжуються дискусіями, широким залученням громадськості. Суспільство намагається обрати кращі варіанти, але конкурси часто невдалі, заангажовані. Шляхи вирішення цих проблем можна відшукати, спираючись на історичний досвід.

Дослідження актуалізується й негативними тенденціями сучасної забудови міста, масовим знесенням або реконструкцією об'єктів архітектурної спадщини. Це і фізичне знищення будинків, і руйнування окремих архітектурних елементів оздоблення, надбудова та перебудова пам'яток, що нівелює їх типологічні та стилістичні особливості, внесення непоправних змін у масштаб забудови, що призводить до нищення ролі попередніх домінант та містобудівних акцентів. У цілому спостерігається тенденція глобальної недооцінки архітектурно-мистецької та історичної цінності київської архітектури ХІХ - початку ХХ ст. як з боку архітекторів, так і представників влади.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «Культурна спадщина у формуванні соціогуманітарного простору в Україні на початку ХХІ ст.» (державний реєстраційний № 0113U000393).

Дослідження безпосередньо пов'язане із забезпеченням реалізації завдань та основних напрямів наукової та пам'яткоохоронної діяльності Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій Управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації.

Обрана тема дослідження спрямована на вирішення завдань, передбачених чинним законодавством у галузі охорони культурної спадщини України.

Мета дослідження - здійснити вивчення та комплексний історичний аналіз конкурсної архітектурної практики Києва ХІХ - початку ХХ ст., результатом якої стала поява визначних об'єктів сучасної історико-культурної спадщини.

Відповідно до поставленої мети визначено такі наукові завдання:

– проаналізувати стан історіографії розвитку містобудування та архітектури Києва досліджуваного періоду, визначити рівень розробки теми дослідження;

– здійснити оцінку джерельної бази, розширити та систематизувати джерела з означеної теми;

– визначити загальні принципи, правила і правові засади міського будівництва у межах яких відбувалося конкурсне проектування;

– охарактеризувати особливості архітектурно-містобудівного розвитку Києва ХІХ - початку ХХ ст.;

– проаналізувати еволюцію конкурсного проектування, роль професійних архітектурних товариств в організації та популяризації архітектурних змагань;

– виявити, дослідити та проаналізувати відомості про архітектурні конкурси Києва, охарактеризувати форми архітектурних змагань та особливості їх проведення;

– визначити чинники, які впливали на зростання популярності конкурсів у професійному архітектурному середовищі Києва;

– розглянути неіснуючі об'єкти конкурсного проектування (нереалізовані проекти та споруди, що не збереглися);

– виявити, вивчити та систематизувати об'єкти сучасної культурної спадщини Києва, що постали внаслідок проведення конкурсів, проаналізувати їхній пам'яткоохоронний статус;

– проаналізувати наявну пам'яткоохоронну документацію на об'єкти конкурсного проектування;

– узагальнити головні здобутки конкурсної архітектурної практики Києва ХІХ - початку ХХ ст. для подальшої наукової та туристичної популяризації об'єктів культурної спадщини, вдосконалення їх державного обліку.

Об'єктом дослідження є історія архітектурних конкурсів ХІХ - початку ХХ ст., соціально-економічні, адміністративно-правові та естетичні чинники їх еволюції, організація архітектурних змагань та втілення в життя їх результатів.

Предметом дослідження є об'єкти культурної спадщини Києва, які з'явилися в результаті архітектурних конкурсів, їх вплив на архітектурно-містобудівну практику міста; сучасний пам'яткоохоронний статус об'єктів, що збереглися.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХІХ - початок ХХ ст. Визначення нижньої межі зумовлено початком конкурсного проектування на державному рівні і в Києві. Верхня межа хронологічних рамок обумовлена зміною історичних процесів та соціально-політичного устрою держави у 1910-х роках. Розгляд пам'яткоохоронного статусу об'єктів, зведених за конкурсними проектами, здійснено станом на сьогоднішній день.

Географічні межі дослідження охоплюють місто Київ у ХІХ - на початку ХХ ст.

Методологія дослідження. Зважаючи на міждисциплінарний характер дослідження, воно здійснене на основі методів історичної науки та спеціальної наукової дисципліни - пам'яткознавства. Крім традиційних історичних методів наукового пізнання (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний) у дисертації використано загальнофілософські та загальнологічні методи. Висвітлення питань архітектурних змагань та вивчення споруджених об'єктів, як об'єктів культурної спадщини України, зумовило застосування основного понятійно-категоріального апарату пам'яткознавства та використання сучасних теоретично-правових засад пам'яткоохоронної галузі.

Наукова новизна результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше в українській історіографії були вивчені всі архітектурні змагання ХІХ - початку ХХ ст. в Києві та виявлено більшість конкурсних проектів, здійснено аналітичний розгляд споруджених об'єктів, а також не реалізованих проектів. Введено до наукового обігу значний корпус архівних документів, нові писемні та графічні джерела. Розширено та доповнено інформаційне поле з історії формування конкурсної архітектурної практики у Києві. Доведено, що архітектурні конкурси були важливим елементом творчої реалізації митців та одним із найважливіших інструментів суспільства у досягненні як практичних, так і більш широких - загальнокультурних завдань. У культурній спадщині сучасного Києва виділено та систематизовано об'єкти, споруджені за конкурсними проектами, проаналізовано їхній пам'яткоохоронний статус. Обґрунтовано, що в результаті реалізації таких проектів Київ отримав групу архітектурних творів високого рівня, що сьогодні відповідають критеріям пам'яток архітектури національного значення.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в осмисленні та акцентуванні ролі архітектурних конкурсів в історії видатних об'єктів культурної спадщини Києва. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в узагальнюючих та спеціальних історичних, пам'яткознавчих та краєзнавчих працях, у підготовці біографій видатних архітекторів України; фахівцями пам'яткоохоронної галузі під час розробки облікових документів на об'єкти культурної спадщини, в обґрунтуванні їх цінності для включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; у викладанні курсів пам'яткознавства, краєзнавства, історії України у вищих та середніх навчальних закладах, у підготовці загальних та тематичних екскурсій Києвом, у формуванні музейних експозицій з історії міста та архітектури. За результатами аналізу наявної пам'яткоохоронної документації на досліджувані об'єкти культурної спадщини Києва запропоновано рекомендації щодо її вдосконалення.

Особистий внесок здобувача визначається самостійно виконаним вивченням та аналізом окремої групи об'єктів культурної спадщини Києва, що пов'язана з архітектурними конкурсами; введенням до наукового обігу широкого кола архівних та графічних джерел; виявленням ролі конкурсу в будівництві того чи іншого об'єкта; визначенням факторів, які сприяли вдалій реалізації проекту. У дисертації охарактеризовано кілька об'єктів, про конкурсне минуле яких раніше не було відомо, а також скасовано невірні твердження щодо проведення деяких змагань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, матеріали та засади дисертаційного дослідження були висвітлені на тринадцяти наукових і науково-практичних конференціях. В їх числі міжнародні: Міжнародна наукова конференція пам'яті академіка О. Г. Костюка «Стиль модерн в культурі» (Київ, 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція Московського архітектурно-художнього інституту «Наука, образование и экспериментальное проектирование» (Москва, 2013 р.); ХІ Міжнародна конференція «Церква-наука-суспільство: питання взаємодії» (Київ, 2013 р.); міжнародна конференція «Wyjazdy „za sztuk№”» (Казімеж-Дольний /Польща/, 2013 р.); Всеросійська наукова конференція пам'яті доктора архітектури С. Н. Баландіна: IX Баландінські читання «Историко-культурное наследие Сибири: сохранение и ревалоризация. Проектирование сибирского города: исторические эксперименты и утопии» (Новосибірськ, 2014 р.); Міжнародна наукова конференція «Архитектура эпохи модерна в странах Балтийского региона». (Санкт-Петербург, 2014 р.); всеукраїнські: «Архітектура: образ, естетика, емоційний контекст» (присвячена 150-річчю від дня народження В. Городецького; Київ, 2013 р.); «Київ і кияни у соціокультурному просторі ХІХ-ХХІ століть: Шевченкознавчий дискурс» (Київ, 2014 р.); регіональні: «Державний облік нерухомих пам'яток історії та культури: проблеми та шляхи їх вирішення» (Київ, 2002 р.); «Київ і кияни» (Київ, 2010 р.); Треті Зарембівські читання (Київ, 2011 р.); науково-практична конференція Державного архіву м. Києва (Київ, 2012 р.), Четверті Зарембівські читання (Київ, 2013 р.).

Дисертаційне дослідження також пройшло апробацію на науковому семінарі Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (20 лютого 2014 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 25 публікаціях, 13 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ДАК України, 2 - у зарубіжних виданнях.

Структура дисертації відповідає меті та поставленим завданням. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

Загальний обсяг основного тексту складає 286 сторінок. Повний обсяг дисертації 206 сторінок. Список використаних джерел та літератури містить 828 найменувань. У додатки включено таблицю і 146 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

архітектурний конкурсний проектування київ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його територіальні та хронологічні рамки, окреслено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та рівень апробації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу роботи, розглянуто наукові принципи, методи та підходи, використані для вирішення поставлених мети і завдань; окреслено термінологічні питання, що забезпечують вивчення історії архітектури Києва та його пам'яток.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки теми» представлено аналіз історіографії з історії архітектури Києва у цілому і конкурсного проектування зокрема. Зазначено, що історія забудови Києва та пам'яток кінця ХІХ - початку ХХ ст. знайшла широке висвітлення у різноманітних за проблематикою і жанром публікаціях. До них належать узагальнюючі історичні, краєзнавчі, пам'яткознавчі, архітектурознавчі та мистецтвознавчі праці, спеціальні монографічні дослідження, науково-популярна література, публіцистичні твори, навчальні посібники тощо. Основний масив публікацій становлять розробки, які не стосуються конкурсного проектування або торкаються лише окремих питань та аспектів цього виду архітектурної діяльності. Розгляд публікацій здійснено за хронологічним принципом, виходячи з якого їх систематизовано за такими періодами: дорадянська, радянська, сучасна українська, російська та зарубіжна історіографія. У кожному хронологічному періоді література групується від узагальнюючих праць до статей, що безпосередньо пов'язані з темою дослідження.

В історичній і краєзнавчій літературі про Київ середини ХІХ - початку ХХ ст. архітектурі та конкурсній темі приділялося мало уваги. Проблема конкурсного проектування та його ролі у формуванні сучасного архітектурно-містобудівного образу Києва залишилася поза увагою як дослідників радянського періоду, так і років незалежності України. Єдиним виключенням є праця про історію Контрактового будинку пам'яткознавця Ф. Ернста (1924 р.). У 1999-2008 роках побачили світ три частини книги І тому «Київ» енциклопедичного видання «Звід пам'яток історії та культури України», в яких описано і об'єкти архітектури, зведені за конкурсними проектами.

Публікації 1990-2010-х років мають, переважно, науково-популярний характер. Серед ґрунтовніших праць києвознавців - книга А. Третьякова про Бессарабську площу, в якій проаналізовано конкурс на проектування Бессарабського ринку; п'ята книга з серії «Київські мініатюри» В. Ковалинського, що висвітлює історію банку на вул. Інститутській, 9-а, який будувався за конкурсним проектом. Праця Л. Толочко, присвячена історії Контрактового будинку, розповідає і про змагання на розробку проекту. У монографії архітектора В. Ієвлевої щодо промислової забудови Києва висвітлено історію конкурсного проектування київського вокзалу. На сьогодні це єдине видання, в якому змагання є предметом спеціального архітектурного аналізу, а не лише згадується в контексті загальної історії об'єкта. Безпосередньо конкурсним проектам Художньо-промислового і наукового музею (вул. М. Грушевського, 6) присвячена стаття мистецтвознавця Л. Амеліної.

Найповнішу узагальнюючу картину архітектурної практики Києва, починаючи від її правових засад та економічного підґрунтя до біографій окремих зодчих, подано в колективній монографії «Забудова Києва доби класичного капіталізму або Коли і як місто стало європейським» (А. Бєломєсяцев, Б. Єрофалов, В. Ієвлева, М. Кальницький, Н. Кондель-Пермінова, О. Сідорова, Т. Скібіцька; 2012 р.). У праці з різною повнотою висвітлено історію деяких архітектурних конкурсів.

Комплексні дослідження конкурсного проектування як окремого виду архітектурної діяльності в українській історіографії відсутні. Тому у дисертаційній праці широко використано публікації російських учених радянського та пострадянського часів. До провідних дослідників певних напрямів досліджуваної теми належать І. Казусь, С. Заваріхін, Н. Смурова. В. Басс присвятив санкт-петербурзьким конкурсам 1910-х років монографію «Петербургская неоклассическая архитектура 1900-1910-х годов в зеркале конкурсов. Слово и форма» (2010 р.)

До вивчення дисертаційної проблематики були залучені спеціальні дослідження у галузі пам'яткознавства, серед яких - узагальнюючі та теоретично-методологічні праці В. Акуленка, В. Вечерського, В. Горбика, Л. Гріффена, Г. Денисенко, С. Заремби, С. Кота, М. Пархоменка, О. Титової, П. Тронька. До новітніх здобутків галузі належить монографія «Основи пам'яткознавства» (2012 р.), яка відображає найважливіші теоретичні та практичні питання галузі і є першою спробою охопити весь спектр проблематики пам'яткознавчих досліджень. Історії розвитку пам'яткоохоронної справи в Україні у досліджуваний період присвячена низка публікацій історика Л. Федорової, які допомагають зрозуміти культурний контекст, в якому відбувалося формування новітньої на той час київської архітектури.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» охарактеризовано комплекс опрацьованих архівних документів і матеріалів, обґрунтовано їх важливість для розкриття теми. Дослідження побудовано на широкій і різноманітній джерельній базі, яка ґрунтується на загальноприйнятій в історичному джерелознавстві класифікації: 1) писемні джерела (актові, діловодні та нормативно-правові документи; документи громадських структур, періодична преса) та 2) зображальні (власне конкурсні проекти - оригінальні креслення або їх фотокопії).

Різноманітні документи і матеріали, що зберігаються в архівних установах, за кількістю складають переважну частину джерел, які розкривають досліджувану проблематику. Більшість архівних джерел вводиться до наукового обігу вперше, частину з них було опубліковано під час підготовки дисертаційного дослідження. Вивчено й використано документи та матеріали, які зберігаються у ДАК, ДАКО, ЦДІАК України у м. Києві, ЦДАМЛМ України, ЦДАКФФД ім. Г. Пшеничного, ДНАББ ім. В. Заболотного, ІР НБУВ, наукових фондах Національного заповідника «Софія Київська», Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України, фондах науково-технічної документації КНМЦ по охороні, реставрації та використанню пам'яток, ЦДІА Санкт-Петербурга (РФ), Державному науково-дослідному Музеї архітектури ім. О. Щусєва в Москві (РФ).

Використано також регламентно-правові (Закон України «Про охорону культурної спадщини»; Постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства культури, рішення місцевих органів влади, якими надано пам'яткоохоронний статус досліджуваним об'єктам) та облікові документи на об'єкти культурної спадщини, що зберігаються в Управлінні охорони культурної спадщини та КНМЦ по охороні пам'яток.

У підрозділі 1.3 «Теоретико-методологічні засади дослідження» висвітлюються методологія та понятійно-категоріальний апарат, використані у дисертаційній праці.

Тема конкурсного проектування належить до міждисциплінарних питань - поєднує історію суспільства та міське життя в цілому, історію архітектури, власне архітектурний та мистецтвознавчий аналіз, охоплює пам'яткознавчий аспект.

Важливими для вирішення поставлених у дослідженні завдань стали загальнологічні методи пізнання: аналізу, абстрагування, наукового узагальнення. Останній дав можливість не просто виділити та синтезувати характерні ознаки конкурсної архітектурної практики, а й побачити єдине у різноманітті, загальне в одиничному та об'єднати їх за певними ознаками в однорідні групи. Таким чином, конкурси були згруповані за їхніми практичними наслідками: об'єкти конкурсного проектування, що існують сьогодні, і неіснуючі. Серед останніх також виділено дві групи: невтілені в життя та такі, що не збереглися до сьогодні і не входять до пам'яткоохоронного фонду Києва. Існуючі пам'ятки архітектурних конкурсів систематизовано за функціональною типологією: учбові заклади, заклади культури, культові споруди, фінансово-адміністративні будівлі. Метод індукції дав змогу виокремити групу пам'яток містобудування та архітектури, на прикладі проектування яких суспільство відпрацьовувало ефективні способи для отримання видатних архітектурних об'єктів міста.

Базовими були такі методи історичного пізнання як історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний. Історико-генетичний метод дозволив показати послідовність і закономірності розвитку архітектурних конкурсів Києва в загальній системі цієї практики Російської імперії. Історико-порівняльний та історико-типологічний методи у сполученні з загальнонауковим методом аналогії дозволили, спираючись на конкретні факти, виявити спільні й специфічні риси розвитку київських архітектурних змагань.

Метод періодизації дав можливість виділити три етапи у розвитку конкурсної справи в Києві: 1830-1870-і роки, 1880-і - початок 1890-х і середина 1890-х - 1910-і роки. Критерієм застосованої періодизації було обрано кількість та результативність проведених змагань. Об'єкти конкурсного проектування двох типів - існуючі і неіснуючі - розглянуто в хронологічній послідовності в кожній групі.

Розгляд історії проектування та будівництва об'єктів культурної спадщини здійснювався на основі методів спеціальної наукової дисципліни - пам'яткознавства. До вивчення історичних фактів були застосовані наукові принципи історизму, наукової критики джерел. Оскільки значна частина конкурсних проектів не була реалізована, використано принцип альтернативності, який дозволяє змоделювати варіативність архітектурно-містобудівного образу сучасного Києва.

Міждисциплінарний характер дисертаційного дослідження обумовлює необхідність чіткого визначення понятійно-категоріального апарату, що стосується, насамперед, пам'яткознавчої термінології. У підрозділі розглянуто ключові поняття теми: «пам'яткознавство», «культурна спадщина», «об'єкт культурної спадщини», «охорона культурної спадщини», «пам'ятка», «державний облік пам'яток», «облікові документи», „Державний реєстр нерухомих пам'яток”, „категорія пам'ятки”, „вид пам'ятки”.

У другому розділі «Архітектурно-містобудівний розвиток Києва ХІХ - початку ХХ ст.» проаналізовано розвиток забудови міста, особливості його архітектури.

У підрозділі 2.1 “Принципи, правила і правові засади міського будівництва» розглянуто загальні архітектурно-будівні норми і правила, за якими здійснювалася забудова міст, у т. ч. й Києва, що розвивався в правовому полі Російської держави. Правові засади й принципи міського будівництва формувалися та удосконалювалися протягом багатьох десятиліть, поєднуючи загальнодержавні закони та укази й постанови органів місцевого самоврядування.

До середини ХІХ ст. для Російської держави характерним було централізоване управління не тільки глобальними містобудівними процесами, але й вибором архітектурних форм, стилістики споруд, їх розмірів. З середини ХІХ ст. рівень свободи творчості почав збільшуватися, що в результаті урізноманітнило київську архітектуру. Але архітектурно-будівна справа завжди підлягала різнобічній і розгалуженій регламентації, дотримання норм містобудівного законодавства чітко контролювалося.

Історична епоха кінця ХІХ - початку ХХ ст. характеризується новими підходами до вивчення та охорони культурної спадщини, тому нове будівництво цього періоду почало взаємодіяти з пам'яткохоронною діяльністю. Будівельним статутом суворо заборонялося руйнувати залишки давніх замків, фортець, пам'ятників та інших будівель старовини.

У підрозділі 2.2 «Особливості архітектурно-містобудівного розвитку Києва» розглянуто четвертий етап містобудівного розвитку Києва: ХІХ - початок ХХ ст.; аналізуються важливі зміни у розплануванні міста та особливості його забудови цього періоду, зокрема, зростання масштабів, поява типологічно нових споруд, перехід від типового проектування в стилістиці класицизму до індивідуалізованого будівництва у різноманітних архітектурних формах.

До суттєвих містобудівних змін ХІХ ст. належать об'єднання Печерська, Подолу та Верхнього міста в єдиний містобудівний організм, центром якого стала вулиця Хрещатик; розбудова Печерської фортеці і зриття валів Старокиївської фортеці у 1830-1850-х роках. Ще одним кардинальним чинником містобудівних зрушень стало будівництво у Києві університету св. Володимира - загальноміської архітектурної домінанти. Розширення території міста, розвиток промисловості та поліпшення транспортного зв'язку призвели до суттєвого зростання населення та змін в його складі. У 1910-х рр. Київ посів третє місце за забудованою площею в Російській імперії.

Все це сприяло зростанню кількості фінансових, промислово-торгівельних установ, учбових та культурно-просвітницьких закладів, активізації домобудівництва. На початку - в середині ХІХ ст. забудова в стилі класицизму здійснювалася за однотипними проектами; у 1860-1880-х роках збільшилася роль архітектора у проектуванні та будівництві, з'явилися типологічно нові споруди та нові стильові напрями в рамках течії історизму та еклектики. Архітектурне середовище Києва досліджуваного періоду швидкими темпами набувало європейських ознак, формуючись як багатошарове, поліфонічне.

З активізацією містобудівного та архітектурного розвитку Києва пов'язане і піднесення конкурсних архітектурних та мистецьких змагань.

У третьому розділі «Вплив архітектурних конкурсів ХІХ - початку ХХ ст. на еволюцію архітектурно-містобудівної культури» аналізуються загальні питання конкурсного проектування в Російській імперії та особливості їх прояву в Києві, розкривається значення цього виду архітектурного проектування для розвитку його містобудування та архітектури.

У підрозділі 3.1 «Архітектурні конкурси в Російській імперії: правила, загальні тенденції проектування» йдеться про формування правил конкурсного проектування у 1870-1880-х роках, розкривається провідна роль професійних товариств у цьому процесі, на конкретних прикладах аналізуються негативні та позитивні тенденції змагань.

У дисертації конкурси класифіковано таким чином: 1) за географією учасників (міжнародні і всеросійські), 2) за типом проведення (відкриті і закриті або на замовлення чи іменні), 3) за стадійністю (одноступінчасті та двоступінчасті), 4) за метою проектування (реальні завдання та «ідеальні») та 5) за ступенем деталізації проекту (докладний або ескізний).

У Російській державі будівництво на конкурентній основі почало здійснюватися наприкінці ХVІІІ ст. за прикладом європейських країн. На початковому етапі ініціаторами ставали органи вищої державної влади, змагання найчастіше проходили у формі іменних конкурсів. Реформа міського самоврядування 1860-1870-х роках вплинула на розвиток конкурсного проектування, ініціатором якого виступала вже міська влада, окремі установи та громадськість. Найбільшого поширення конкурси набули наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Максимальна кількість змагань у Російській державі відбулась у 1910-х роках.

Конкурсами опікувалися Московське архітектурне товариство (засноване 1867 р.), Санкт-Петербурзьке товариство архітекторів (1870 р.) та Імператорське товариство архітекторів-художників (1903 р.). Завдяки їх цілеспрямованій роботі справа поступово набула значного розвитку. «Правила для архітектурних конкурсів» після десятирічної підготовки були опубліковані 1883 р., а в наступні роки доопрацьовувалися.

У розділі 3.2 «Історія архітектурних конкурсів у Києві» аналізуються прояви загальних тенденцій та проблем конкурсного проектування в місті, розглядаються об'єкти, що помилково вважаються конкурсними.

Під час опрацювання теми встановлено, що з початку ХІХ ст. до 1918 р. в Києві відбулося 36 змагань, з них 29 - на проектування архітектурних об'єктів і 7 - на об'єкти монументального мистецтва.

Об'єкти конкурсного проектування поділено на три групи: 1) архітектурні будівлі, 2) об'єкти монументального мистецтва (монументи й надгробки), 3) планувальні рішення. За формами організації переважали іменні (закриті) конкурси, яких відбулося 16, відкритих провели 12, одне змагання було двоетапним.

Їх результативність частіше залежала не від форми організації, а від наявності необхідних коштів на будівництво та рішучості замовника. Суттєвою відмінністю Києва від столиці та інших крупних міст Російської імперії, була фактична відсутність змагань на проектування приватного житла.

Окремим аспектом досліджуваної теми є розгляд ролі конкурсного проектування в діяльності відомих архітекторів. Значну частину проектів для Києва розробили столичні та московські архітектори. Їхні проекти журі часто оцінювало без урахування київської містобудівної ситуації та архітектурного оточення. Кияни більше проявляли себе у закритих конкурсах, які давали можливість обрати не просто кращий за архітектурними якостями проект, а найзручніший для реалізації.

Серед багатьох організаційних та фінансових проблем самих конкурсів та наступної реалізації проектів важливе місце займав вибір стилю проектування. У цілому вся стилістична палітра київської архітектури знайшла відображення в конкурсах, хоча перевага надавалася стриманим монументальним формам, прийнятим в офіційних колах імперії.

У підрозділі 3.3 «Нереалізовані конкурсні проекти та реалізовані об'єкти, які не збереглися» розглянуто історію змагань, які займали важливе місце в архітектурному житті Києва, але об'єкти через різні історичні обставини або не збереглися, або взагалі не були реалізовані.

Незважаючи на відсутність цих споруд на сучасній мапі міста, кожний із згаданих конкурсів розкриває певні особливості справи в цілому. Загалом таких об'єктів відомо 14. Їх систематизовано у три групи: 1) будівлі, що не збереглися до сьогоднішнього дня, 2) споруди, які не були зведені; 4) об'єкти, які існують, але побудовані за проектами, розробленими іншими авторами через деякий час після змагань.

До першої групи входять: 1) каплиця в пам'ять врятування від замаху на життя імператора Олександра ІІ на пл. Європейській. 2) будинок біржі на розі вулиць Хрещатик та Інститутська. 3) будинок Товариства взаємного кредиту на вул. Хрещатик, 16. 4) розпланування та забудова території для Всеросійської промислової виставки 1897 р. 5) Троїцько-Либідська церква на вул. Червоноармійській, 51.

До другої групи належать: 1) Контрактовий будинок на пл. Контрактовій. 2) залізничний вокзал. 3) особняк А. Вюрглера на вул. Садовій. 4) будинок Комерційного училища на вул. Володимирській, 96. 5) будинок Консерваторії на колишньому пров. Музичному. 6) розпланування нового району й забудови в історичній місцевості Звіринець.

До останньої групи об'єктів віднесено три пам'ятки архітектури: 1) сходи до колони Магдебурзького права (між Володимирським узвозом і Набережним шосе). 2) будинок Вищих жіночих курсів на вул. О. Гончара, 55-а. 3) будинок Волзько-Камського банку на вул. Хрещатик, 10.

Всі нереалізовані або частково здійснені конкурсні проекти дають уявлення про потужний архітектурно-містобудівний потенціал Києва.

Розділ четвертий «Об'єкти культурної спадщини сучасного Києва, споруджені за конкурсними проектами» присвячений наявним пам'яткам історії та архітектурі Києва, будівництво яких безпосередньо пов'язано з архітектурними конкурсами; розглядається їх пам'яткохоронний статус та облікова документація. До них належить 15 споруд, зведених між 1835 та 1916 роками. Їх згруповано за функціональним призначенням: 1) навчальні заклади, 2) культові споруди, 3) установи культури, 4) адміністративні та фінансові будівлі. Аналіз об'єктів кожної групи, що розглядаються за хронологічним принципом, виділено в окремі підрозділи.

У підрозділі 4.1 «Навчальні заклади» освітлено історію проектування і будівництва та діючий пам'яткохоронний статус об'єктів культурної спадщини, що належать до типу учбової архітектури. У Києві відбулося вісім конкурсів на проектування таких закладів. З п'яти збережених до сьогодні, чотири перебувають на державному обліку як об'єкти культурної спадщини. Це будинок Університету св. Володимира (вул. Володимирська, 60), хімічний корпус університету (вул. Л. Толстого, 12; не має статусу пам'ятки), Київський політехнічний інститут (просп. Перемоги, 37), будинок зразкових училищ ім. Н. Терещенка (вул. Ярославів Вал, 40), Єврейське училище (вул. Горького, 69).

Найранніший приклад архітектурного конкурсу в Києві - проектування Університету св. Володимира у 1834-1835 роках, коли був обраний проект В. Беретті. Другим за масштабом і містобудівним значенням став комплекс Київського політехнічного інституту. Серед восьми учасників іменного конкурсу 1898 р. судді визнали кращим проект академіка архітектури з СПб І. Кітнера, друге місце посіла робота О. Кобелєва.

1903 р. відбулося змагання на проект будинку для зразкових училищ ім. Н. Терещенка (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого). Друге місце посіла робота П. Голландського, першу премію отримав студент П. Альошин. Архітектурне рішення фасаду П. Голландського було виразнішим, тому він розробив технічний проект на основі планування П. Альошина.

У закритому конкурсі 1903 р. на проект Єврейського училища ім. С. Бродського (інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона) переміг проект А. Мінкуса.

У розділі 4.2 «Культові споруди» розглянуто єдиний приклад - Миколаївський костьол на вул. Червоноармійській, 75. У Києві сфера церковного будівництва залишилася майже поза межами конкурсного проектування, хоча по всій Російській імперії такі змагання були найпоширенішими. На загальний всеросійський конкурс у 1898 р. надійшло 34 проекти, що свідчило про значний інтерес до змагання. Кращою визнали роботу москвича П. Гіппіуса, друге місце отримав проект С. Воловського. Остаточний проект розробив В. Городецький, узявши за основу ескіз останнього.

У підрозділі 4.3 «Заклади культури» досліджується група пам'яток конкурсної архітектури, пов'язана з художнім, театральним, культурно-просвітницьким життям Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст. До цієї групи увійшли п'ять об'єктів: Художньо-промисловий і науковий музей (вул. М. Грушевського, 6), Міський театр (вул. Володимирська, 50), Троїцький народний будинок (вул. Червоноармійська, 53), добудова Народної аудиторії (вул. Воровського, 26), Міська бібліотека (вул. М. Грушевського, 1).

1899 р. в Києві був відкритий Музей старожитностей і мистецтв. Його проектування має особливість - поєднує конкурси різних типів, які доповнювалися замовленням проекту конкретному автору та кількома етапами післяконкурсного доопрацювання. Остаточний проект виконав у 1898 р. В. Городецький, використавши переможний конкурсний проект П. Бойцова та напрацювання В. Ніколаєва.

1896 р. відбувся міжнародний конкурс на проектування Міського театру (нині - Національна опера України). З 18 проектів 7 подали автори з російської столиці. Киян серед учасників не було. Першу премію отримав академік архітектури з Санкт-Петербурга В. Шретер, хоча його проект у формах неоренесансу не був найяскравішим.

Закритий конкурс 1901 р. на проектування Троїцького народного будинку (нині - Київський національний театр оперети) відбувся у вузькому колі. Цивільний інженер М. Жуков та Г. Антоновський підготували роботи безкоштовно, був обраний простіший варіант останнього.

Будівництво Міської публічної бібліотеки (нині - Національна парламентська бібліотека України) стало одним із вдалих прикладів втілення в життя конкурсної роботи, хоча до виконання обрали проект, який у змаганні не відзначений. З метою економії коштів замовники відмовилися від втілення премійованих робіт М. Шехоніна, П. Альошина та М. Реутова, обравши варіант З. Клаве.

У підрозділі 4.4 «Адміністративні та фінансові заклади» аналізується четверта група конкурсних об'єктів культурної спадщини, ініціатори будівництва яких мали найширші фінансові можливості для організації конкурсів.

У Києві провели 9 конкурсів на проектування таких об'єктів, більшість з яких завершилася будівництвом. Деякі з них не були закінчені через несприятливі історичні обставини. Сьогодні група включає чотири пам'ятки архітектури: 1) будинок Київської контори Державного банку, вул. Інститутська, 9-а. 2) Бессарабський критий ринок, пл. Бессарабська. 3) будинок Станції швидкої медичної допомоги, вул. Рейтарська, 22. 4) будинок Київської губернської земської управи, вул. Володимирська, 33.

Наймасштабнішим для Києва стало будівництво банку, якому передував закритий (іменний) конкурс 1900 р. З трьох робіт П. Голландського, В. Городецького та О. Кобелєва кращим визнали проект останнього.

1912 р. на пл. Бессарабській завершили будівництво критого ринку, що став одним з найкращих у Києві зразків стилю модерн. Конкурс 1908 р. виявився результативним, хоча здійснений варіант значно відрізнявся від первісного задуму організаторів. Першою була визнана оригінальна робота варшавського архітектора Г. Гая.

1912 р. відбувся іменний конкурс на проект будинку Київського губернського земства. До участі залучили П. Альошина, І. Бєляєва, З. Журавського та петербуржця В. Щуко, проекту якого віддали перевагу.

До раніше невідомих об'єктів конкурсного проектування належить один з найкращих київських будинків - Станція швидкої медичної допомоги. У 1911 ?1912 рр. відбулося два закритих змагання на краще планування та розробку фасаду. Фасад, виконаний Й. Зекцером у формах флорентійського ренесансу, найбільше задовольнив замовників.

У висновках підсумовано результати опрацювання поставлених мети і завдань. Для їх реалізації вивчено архітектурні конкурси Києва та здійснено комплексний історичний аналіз архітектурної практики Києва ХІХ - початку ХХ ст.

На основі аналізу стану історіографії рівень розробки теми дослідження визначений автором недостатнім, тому робота побудована на широкій і різноманітній джерельній базі, яка ґрунтується на загальноприйнятій в історичному джерелознавстві класифікації. Дисертантом розширено і систематизовано джерела за темою дисертації, до наукового обігу введено нові писемні та графічні матеріали.

Для вирішення поставлених наукових завдань у дисертаційному дослідженні вивчено та охарактеризовано особливості архітектурно-містобудівного розвитку Києва ХІХ - початку ХХ ст.

На прикладі київських архітектурних змагань доведено, що конкурсна практика в місті відбувалась у межах загальних принципів і правил будівництва в Російській державі, що формувалися та удосконалювалися протягом багатьох десятиліть, поєднуючи загальноімперські закони та укази й постанови органів місцевого самоврядування.

Встановлено, що головними чинниками розвитку конкурсного типу проектування стали реформа самоврядування 1870-х років, активна діяльність професійних архітектурних об'єднань, заснованих в останній третині ХІХ ст. в Санкт-Петербурзі і Москві, а в естетичному плані - розширення стильової палітри в архітектурі, починаючи з останньої третини ХІХ ст.

У дисертації зібрані та проаналізовані архівні документи та опубліковані матеріали про всі архітектурні конкурси Києва. Підраховано, що у місті з початку ХІХ ст. до 1918 р. було проведено 36 архітектурних конкурсів, з них 29 - на проектування архітектурних споруд і 7 - на об'єкти монументального мистецтва. Хронологічно конкурси проводилися нерівномірно. До 1870-х років відбулося три іменні змагання. Найбільша їх кількість сконцентрована між 1894-1915 роками.

Встановлено, що за типом проведення в Києві переважали іменні (закриті) конкурси, до яких запрошувалися конкретні автори з гарантованою винагородою. Відповідно до запропонованої класифікації за географією учасників, більшість конкурсів в Києві була всеросійськими, міжнародних відбулося лише 2, в т.ч. один - на створення монументу.

Виявлено, що за стадійністю змагань перевага надавалася одноступінчастим конкурсам, до двоступінчастих можна віднести проектування трьох об'єктів. За метою проектування, всі київські конкурси ставили реальні завдання, а не створення «ідеальних» об'єктів. За ступенем деталізації змагання у Києві передбачали подання ескізних проектів, велика увага приділялася дотриманню конкурсантами планувальних вимог.

В усіх конкурсах, які доходили до стадії реалізації, обрані проекти в той чи інший спосіб доопрацьовувалися або автором-переможцем, або іншим запрошеним архітектором. Переробка ескізного проекту інколи суттєво змінювала первісний задум.

У роботі продемонстровано, що ініціаторами конкурсів виступали як урядові заклади, органи місцевого самоврядування, так і різноманітні товариства, приватні особи. Особливістю київських змагань було те, що замовники зверталися, як правило, до Санкт-Петербурзького товариства архітекторів по фахову допомогу.

Всі конкурси, що відбулися в Києві, поділено нами на декілька груп і виділена значна за кількістю група об'єктів проектування, що сьогодні не існують (14 споруд). Незважаючи на відсутність на сучасній мапі міста, кожний такий приклад розкриває певні особливості конкурсної справи і свідчить про потужний архітектурно-містобудівний потенціал Києва. У дослідженні вони систематизовані у три підгрупи: 1) зведені будівлі, що не збереглися, 2) споруди, які не були зведені; 4) об'єкти, які існують, але побудовані за проектами, розробленими поза межами проведених змагань.

Основну увагу в дисертаційній роботі приділено об'єктам сучасної культурної спадщини Києва, що виникли внаслідок проведення змагань. До них належить 15 споруд, зведених між 1835 та 1916 роками, які згруповано за функціональним призначенням: 1) навчальні заклади, 2) культові споруди, 3) установи культури, 4) адміністративні та фінансові будівлі.

Підкреслено, що особливе місце у розвитку архітектури та містобудування Києва займають конкурси на проектування учбових споруд. Вдалим для Києва виявився і досвід змагань на будівлю культурного призначення, хоча сфера церковного будівництва залишилася майже поза межами конкурсного проектування. Найширші можливості для організації конкурсів мали ініціатори будівництва комерційних закладів, торгівельних будинків, банків, адміністративних установ. У Києві ці об'єкти відрізняються широкою варіативністю стильових рішень.

У дисертації проаналізовано сучасний пам'яткоохоронний статус конкурсних об'єктів та запропоновано рекомендації щодо його вдосконалення. З 15 таких споруд чотири мають статус пам'яток національного значення, десять - місцевого, одна будівля не перебуває на державному обліку як об'єкт культурної спадщини. Оскільки кожен з конкурсів відображав не тільки планувальні та стильові пошуки часу, а й ставав своєрідним дзеркалом епохи, конкурсний об'єкт визначений нами як максимально сконцентровану пам'ятку свого часу. З огляду на це, більшість об'єктів конкурсного проектування при занесенні до Державного реєстру нерухомих пам'яток України потребує підвищення статусу до пам'яток національного значення.

У дослідженні рекомендовано типологічно уніфікувати пам'ятки конкурсного будівництва. Аргументовано, що всі розглянуті об'єкти мають отримати статус пам'яток архітектури (домінуюча ознака). Разом з тим, власне архітектурні конкурси є історичними подіями, важливими для Києва, тому включати такі об'єкти до Державного реєстру слід і як пам'ятки історії. Частина вивчених пам'яток насичена монументальною скульптурою та творами монументально-декоративної пластики, тому відповідає критеріям пам'яток монументального мистецтва.

На підставі аналізу старих облікових паспортів, які не відповідають сучасним вимогам до облікової документації не тільки за формою, але й за змістом, доводиться необхідність розробки нових паспортів, які мають включати коротку історію архітектурного конкурсу і, у разі наявності, - зображення конкурсних і остаточних проектів, за якими здійснювалося будівництво. У порівнянні з сучасним станом об'єктів культурної спадщини це впливатиме на визначення їх автентичності як одного з головних критеріїв пам'яткознавства.

Узагальнюючи результати, наукова робота яскраво демонструє, що в рамках конкурсного проектування з'явилися архітектурні твори високого рівня, які є невід'ємною складовою культурної спадщини сучасного Києва. Ці пам'ятки були в центрі уваги суспільства в роки будівництва, інтерес до них зберігається у киян і сьогодні, тому вони якнайкраще репрезентують сутність такого досягнення культури, як об'єкт культурної спадщини.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових і зарубіжних виданнях:

1. Мокроусова О. Г. Публичное состязание художественных сил // Теорія та історія архітектури і містобудування. НДІТІАМ. - К., 2005. - Вип. 6. - С. 78-79.

2. Мокроусова О. Г. Особняк А. Вюрглера в Липках - рідкісний приклад конкурсного проектування житла // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Науково-технічний збірник КНУБА. - К., 2005. - С. 45-56.

3. Мокроусова О. Г. Будівельні невдачі початку ХХ ст. в Києві: формування правил забудови // Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - К., 2004. - Вип. 11. - С. 231-238.

4. Мокроусова О. Г. Дослідження пам'ятки архітектури за непрямими архівними джерелами (На прикладі прибуткового будинку по вулиці Алли Тарасової, 4) // Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - К., 2005 - Вип. 12. - С. 167-175.

5. Мокроусова О. Г. Процеси збільшення висотності житла як характерна ознака будівельної активності кінця ХІХ - початку ХХ століття. Частина І. // Містобудування та територіальне планування. Науково-технічний збірник КНУБА. - К., 2005. - Вип. 22. - С. 184-195.

6. Мокроусова О. Г. Процеси збільшення висотності житла як характерна ознака будівельної активності кінця ХІХ - початку ХХ століття. Частина ІІ. // Містобудування та територіальне планування. Науково-технічний збірник КНУБА. - К., 2006. - Вип. 23. - С. 166-175.

7. Мокроусова О. Г. Формування нового житлового середовища в Києві наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Науково-технічний збірник КНУБА. - К., 2006. - С. 32-44.

8. Мокроусова О. Г. Багатоетапний розвиток житлової забудови Києва (на прикладі будинку по вул. Червоноармійській, 12) // Містобудування та територіальне планування. Науково-технічний збірник КНУБА. - К., 2006. - С. 140-148.

9. Мокроусова О. Г. Нереалізоване і неатрибутоване монументально-декоративне мистецтво в архітектурі Києва ХІХ - поч. ХХ ст. // Праці Центру пам'яткознавства. - Вип. 17. - К., 2010. - С. 50-70.

10. Мокроусова О. Г. Павло Альошин - учасник архітектурних конкурсів // Київська старовина. - К., 2010. - № 6. - С. 136-160.

11. Мокроусова О. Г. Стилістика модерну у київських архітектурних конкурсах початку ХХ століття // Українське мистецтвознавство. Матеріали. Дослідження. Рецензії. - К., 2010. - Вип. 10. - С. 77-103.

12. Мокроусова О. Г. Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси // Праці Центру пам'яткознавства. - Вип. 22. - К., 2012. - С. 107-135.

13. Мокроусова Е. Г. Участие московских архитекторов в киевских конкурсах ХІХ-начала ХХ века // МАРХИ. Материалы международной научно-практической конференции «Наука, образование и экспериментальное проектирование». - М., 2013. - С. 164 -165.

14. Мокроусова О.Г. Московские отголоски в судьбе и творчестве Павла Алешина // Русская усадьба. - 2013. - Вып. 19 (35). - С. 466-495.

15. Мокроусова О. Г. Джерельна база з історії київських архітектурних конкурсів ХІХ - початку ХХ століття. Документи Державного архіву м. Києва // Праці Центру пам'яткознавства. - 2014. - Вип. 25. - С. 63-69.

Публікації в інших наукових та науково-популярних виданнях:

1. Мокроусова О. Г. Конкурсний етюд // Киевский альбом. Исторический альманах. - К., 2002. - Вип. 2. - С. 32-38.

2. Мокроусова О. Г. Розпланування нових вулиць Києва наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття як ознака будівельного піднесення // Вісник УкрНДІпроектреставрації. - К., 2005. - Вип. 3 - 4. - С. 87-104.

3. До проблеми атрибутації архітектурних об'єктів Києва: нові знахідки // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції Музею історії Києва. - К., 2007. - Вип. 7. - С. 160-174.

...