Творчий та історичний шлях капели бандуристів імені Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.07(477):94(477).15

Київський національний університет культури і мистецтв

Творчий Та Історичний Шлях Капели Бандуристів

Імені Т. Шевченка

Іваніїш АА.

Постановка проблеми. Одним із вагомих здобутків традиційної української куль тури є бандурне виконавське мистецтво зі сво їми давніми традиціями, формами (сольна або ансамблева) та різновидами (інструментальний й вокально-інструментальний), що обумовлює нагальну потребу його осмислення як феномена національної української культури, складовою якої, безперечно, є бандурне мистецтво україн ської діаспори.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях вітчизняних і зарубіжних дослідників виконавство на бандурі розглядаєть ся в кількох аспектах: в історичному (В. Дутчак, Б. Жеплинський, А. Омельченко), традиційному (І. Куровська, В. Мішалов, В. Уманець, К. Че- ремський та ін.), академічно-виконавському ас пектах (Н. Брояко, О. Ваврик, С. Вишневська, І.Зіньків, Л. Мандзюк, Н. Морозевич, О. Ніколен- ко, О. Олексієнко та ін.).

Виділення невирішених раніше частин за гальної проблеми. «Між тим, бандурне вико навство України ще не отримало ґрунтовної системної розробки у сучасному мистецтвознав стві», -- наголошує сучасна дослідниця Т. Слюса- ренко [5, с. 3]. Додамо: малодослідженим є також і бандурне виконавство української діаспори.

Формулювання цілей статті (постановка за вдання). Дослідити творчий та історичний шлях Капели бандуристів імені Т. Шевченка, яка є сьо годні унікальною мистецькою одиницею, що про тягом довгих років існування сформувала своє творче обличчя, свою історію та традиції; про аналізувати етапи її розвитку, окреслити роль Григорія Китастого в історії колективу і роль Ка пели в житті світової української діаспори.

Виклад основного матеріалу дослідження.

У 1918-му році Україна здобула свою Незалеж ність, того ж року зародилася перша капела коб зарів, яку заснував у Києві визначний бандурист Василь Ємець. Зворушений виступом кобзарської капели, гетьман Павло Скоропадський обдарував усю групу кобзарів козацькими поясами. Серед щасливих власників райдужного «гетьманського» поясу був молодий бандурист -- тенор Олексій Дзюбенко, який пізніше, вже у складі Капели Бандуристів імені Тараса Шевченка, своїм соль ним виконанням старовинних дум та історичних пісень мав домінуючий вплив на формування мистецького профілю цілої капели бандуристів як суто кобзарської національної мистецької оди ниці. У 1920-х роках Київ слухає її вже як Ки ївську капелу бандуристів із незмінним Олексієм

Дзюбенком у її рядах. Саме ця капела, створена у світлі дні української державності, вважається попередником теперішньої Капели Бандуристів імені Тараса Шевченка з місцем знаходження в м. Детройті, США.

Рівночасно з Київською, у 1925 році виникла подібна капела в Полтаві. Її очолив Володимир Кабачок а потім, на короткий час, видатний укра їнський митець Гнат Хоткевич. У 1935 році обидві капелі було об'єднано в єдину Державну Зразкову Капелу Бандуристів. Диригентом цього колективу було призначено Миколу Михайлова, випускника Київського Музично-театрального Інституту імені Миколи Лисенка, а у 1939 році оголошено кон курс для поповнення капелі бандуристами та спі ваками. Зміцніла капела бандуристів стала ще славнішою. Її концертні турне нескінчені, вплив на публіку такий величезний, що влада намага ється тримати капелу по-за межами України: Се редня Азія, Кавказ, Далекий Схід, Урал, Крим. Всі великі міста СРСР капела об'їжджає багато разів. Найменше показували капелу бандуристів в Україні, і то лише по великих містах, -- ніколи по селах. А на неї чекали, уважно слідкували за її концертами, які ніколи не могли вмістити усіх бажаючих на них потрапити.

У Київському державному університеті за вдяки ректорові Руському, Державна капела бандуристів давала концерти щороку. Сучасни ки тих подій залишили нам такі спогади: «Коли з'являлися кобзарі, студенти заповнювали акто ву залу університету, здавалося, під стелю, бо не лише сиділи й стояли, зліплені в одне суцільне, але й влаштовувались високо на підвіконнях; вес тибюль у партері, коридор, широкі сходи, були заповнені, одначе й туди долинала капелянська пісня з вільним духом України» [3, с. 219]. У цій пісні студентство знаходило втілення своїх наці ональних почувань, які не могли на той час мати жодної іншої форми.

Кобзарі зазнавали тяжких політичних звину вачень і завжди в одному й тому ж українському буржуазному націоналізмі. Арешти, заслання, розстріли забирають безцінні сили кобзарсько го мистецтва: перших керівників Полтавської капелі бандуристів -- Гната Хоткевича й Воло димира Кабачка; Дмитра Балацького, керівника Київської капелі бандуристів; Миколу Опришка, керівника Ансамблю бандуристів Київської раді останції, який у 1937 році був призначений мис тецьким керівником Державної капелі бандурис тів і за два тижні опинився під арештом; Федора Глушка, керівника Харківської капелі бандуристів; Михайла Андрусенка, керівника Криво різької капелі бандуристів; Володимира Осадька, керівника Решетилівського ансамблю бандурис тів; Івана Борця, члена Полтавської капели бан дуристів; Олександра Корнієвського та Йосипа Сніжного, бандурних майстрів, і багатьох-бага- тьох інших. Ряди бандуристів невпинно танули.

Друга світова війна наздогнала Державну ка пелу бандуристів у Кривому Розі, де вона давала концерти для шахтарів. З великими труднощами, серед хаосу і психозу підозрілості, капела повер тається до Києва, де її 8-го липня 1941 р. (тобто у перші тижні війни) розпущено, а майже всіх її митців одразу забрано у армію. Якщо враху вати те, що московські мистецькі ансамблі були збережені для культурної обслуги армії та тилу, то стане очевидним, що капелу бандуристів по- суті було ліквідовано як небезпечний національ ний чинник. Чимало бандуристів загинуло тоді на фронті та у німецькому полоні.

Коли 17 вересня 1941 року німці захопили Київ, у місті залишалося лише кілька членів ка пели. Незабаром колишній член колективу Дми тро Черненко почав готувати капелян, вишукую чи їх у Києві й по-за ним. Чутка про відновлення ансамблю облетіла Україну; деякі бандуристи добиралися до Києва сотні кілометрів пішки че рез, здавалося, непрохідні німецькі загати. Гри горій Китастий (заступник диригента Держав ної капелі бандуристів) та Григорій Назаренко (її концертмейстер) повертаються з полону до Києва, де вже згуртувалися Олексій Дзюбенко, Тимофій Півко, Павло Міняйло, Йосип Панасен- ко, Яків Протопопів, Дмитро Черненко, Іван Ки- тастий, Гаврило Махиня, Іван Павлов та Микола Лісківський [3, с. 222].

Відновлену капелу бандуристів як мистецький керівник очолює Григорій Назаренко, а згодом -- Григорій Китастий. Першим адміністратором ка пели стає Дмитро Черненко. Глибоко ображені тим, що у 125-ліття з дня народження Великого Кобзаря уряд УРСР у 1939 р., не надав Капелі Бандуристів імені її духовного батька, бандурис ти звертаються з проханням до київської місь кої управи і та восени 1941 р. офіційно затвер джує назву колективу як «Капела Бандуристів ім. Тараса Шевченка». З цього часу починається новий період в житті й діяльності капели. Під керівництвом Григорія Китастого відновлюється й доповнюється репертуар, який має виключно національний кобзарський характер.

Умови, в яких капелянам доводиться осяга ти високий мистецький рівень, були дуже тяж кими. Зруйнований духовно і матеріально Київ, голодний і холодний, без води, перебував під яр мом гітлерівської орди, яка нищила будь-який прояв національного життя України. З перших звуків кобзарської пісні капели, німці зрозуміли небезпеку цього мистецького колективу і забо ронили йому давати будь-які відкриті концерти для місцевого населення, наказали їй співати для німецького війська за шматок пісного хліба. Різними хитрощами капела здобуває перепустку й виривається з концертами на села Київщини, а згодом Волині. Її поява з бандурами, які для нашого народу були символом козацької волі, та натхненна пісня викликають такий могутній національний порив, такий піднесений вияв лю бові до Батьківщини й прагнення боротися за неї, що перелякана окупаційна влада, яка пильно стежила за кожним кроком капели, наказує їй негайно повернутися до Києва; там її тримають під гестапівським наглядом.

В 1942 році до капелі приєднуються таланови ті бандуристи Євген Цюра та Петро Потапенко, співаки Іван Кагарлицький й Іван Яворий, та мо лодий 14-літній учень капелі Петро Китастий. Але незабаром, 5 серпня 1942 року, німці виво зять капелу до Німеччини й кидають її в кон центраційний табір на півострові в Гамбурзі. Тут вона зазнає жорстоких знущань. Всі сліди за ка пелою були заметені, ні одна жива душа не мо гла довідатись, яка доля її спіткала. Проте одна поштова картка все ж вирвалася з цього пекла й дісталася до Українського комітету в Берліні. Його голова дав вістку до Києва, а звідти вона облетіла Україну. Було вжито всіх заходів, щоб вирвати капелу з концтабору. За кілька місяців виснажених і знесилених капелян вивели під конвоєм до потяга, передаючи в розпоряджен ня німецької концертної фірми. Почався період, коли українська капела бандуристів давала кон церти по таборах «ОСТ». Знедолені, зацьковані, пригноблені несамовитими знущаннями, нуждою та непосильною працею, люди були позбавлені найелементарніших людських прав, навіть сво го національного імені. Тільки одне слово «ОСТ», нашите на їхніх грудях, ставило їх по-за межами будь-якого закону, давало право робити з ними все, що бажалося нацистським садистам. Безпро світність, депресія, безнадійність серед катуван ня й голоду новітнього «цивілізованого» рабства.

Військові події, що перенеслися під стіни Бер ліну, змусили капелу з фіктивними документа ми виїхати до Баварії. Капела опинилася в селі Нотцінґ, куди незабаром прийшли американці. Над нею нависла загроза примусової репатріа ції. За одну ніч було здійснено блискавичну від важну втечу капели до Мюнхену, але радянська репатріаційна комісія наздогнала її й тут. Дово диться знову тікати, тепер уже до Інґольштадту, де капела затримується на деякий час, а згодом, у 1948 р. переїздить до табору в Реґензбурзі. В Ін- ґольштадті, при значному сприянні представників американської влади та великій допомозі місце вих українців, капела бандуристів спромоглася розбудувати себе й поповнитись бандуристами й співаками. Запрошено до співпраці диригента Володимира Божика, пошили новий концертний одяг, зорганізовано майстерню виробництва уні фікованих бандур з технічними удосконаленнями братів Олександра і Петра Гончаренків, придбали автобус. Репертуар поповнюється невичерпними скарбами народних пісень; включається в нього великий музичний твір Гната Хоткевича «Поема про Байду» та оригінальні пісні мистецького ке рівника капелі композитора Григорія Китастого, які захоплюють публіку патріотичним змістом та свіжістю музичного звучання. «Карпатські сі човики», «Марш Україна», «Вставай народе», а, особливо, «Пісня про Тютюнника» стають улю бленими піснями слухачів [2, с. 271].

Завдання й цілі капели бандуристів після ві йни розширюються. З одного боку лишається виконання обов'язку перед кількасоттисячною українською громадою, яка, внаслідок війнита сталінського терору, опинилася в Німеччині, а з другого -- додається нове завдання: донести піснею, ім'я та правду України до чужих наро дів, здобути їхню прихильність та усвідомлення потреби звільнення й державного становлення України. Цим, розпочатим у Німеччині шляхом, капела прямує й по сьогоднішній день, виконую чи справді колосальну роботу.

Зусиллями відділу З'єднаного Українсько- Американського Допомогового Комітету (ЗУАДК) в Детройті, головою якого був тоді Іван Панчук, у 1949 році капела прибула до Америки й осіла на постійно в індустріальному місті Детройті. Пер ша українська еміграція по-братерському при йняла бандуристів і допомогла їм влаштуватися. Того ж року в залі Месонік Темпл у Детройті капела дає перший і надзвичайно успішний кон церт на новому континенті. Вплив концерту на українську молодь, народжену в Америці, став вирішальним для їхньої національної свідомості: «На цьому концерті я вперше відчув, що повніс тю належу до української нації, я вперше відчув національну гордість і, мушу сказати, це почут тя -- чудове!» -- захоплено промовив після кон церту один із його відвідувачів [2, с. 291].

Після Детройтського концерту капела банду ристів поїхала в концертне турне по США й Ка наді, яке перетворилося у тріумфальний коб зарський похід. Ряд американських інституцій зацікавився капелою, і при інтернаціональному інституті в Детройті 1953 року засновано Товари ство Приятелів Капелі Бандуристів. Це товари ство як неприбуткова культурно-освітня інсти туція дістало для капелі звільнення від податку та займалася влаштуванням концертних поїздок капелі. У 1958 році Товариство організовує найзначнішу подорож колективу країнами Європи. Очолили капелу в цьому турне два диригенти: Григорій Китастий та Володимир Божик. мистецький капела бандурист кобзарський

Концерти відбулися в столичних та великих містах Іспанії, Франції, Швейцарії, Німеччини, Голландії, Швеції, Данії, Бельгії та Англії. Понад 150 рецензій музичних критиків з'явилося в най більших газетах. Всі рецензії одноголосно від значають найвищий мистецький рівень Капели, захоплюючись звучанням бандур, піснями, со лістами й ансамблем в цілому. Ось кілька відгу ків з них: «Капела бандуристів перевершила всі європейські хори» (Мюнхенська Вечірня газета, Німеччина); «Концерт був чимсь сенсаційним... наша публіка голодна на такі події» (Вечірня га зета, Амстердам, Голландія); «Капеля бандурис тів перевищує мистецькі групи, які висилає до Європи радянський уряд» (Базельський вісник, Базель, Швейцарія) [4, с. 340].

Проте, не лише високе мистецтво полонило публіку. Повз увагу рецензентів не пройшов і ін ший аспект капелянського турне. Ось що пише голландський часопис «Слово»: «.цей поневоле ний народ не загубив свого національного зна чення. Це народне мистецтво народилося в одній з найбагатших країн землі, і в ньому відчуваєть ся заподіяне напасником лихо. Музика їхня має високі духовні вартості» [2, с. 292].

Після важливого, і успішного в досягненні за планованої мети європейського турне, українська капела бандуристів продовжує свою мистецьку і громадську працю. В 1961, 1962 та 1966 роках відбуто важливі турне по Америці й Канаді. Ними охоплено українську громаду, американську й ка надську публіку, зокрема університети США. Рік 1968-й був ювілейним роком 50-ліття існування капелі. З цієї нагоди вже у 1969 році було під готовлено збірний концерт капели і кобзарських ансамблів молоді, який відбувся у вщент запо вненій аудиторії Форда в Детройті. Після цього капела виїхала в концертну поїздку по містах Америки і Канади, яка була присвячена її золо тому ювілеєві. Головною точкою програми цього турне була нова композиція під назвою «Поема про Конотопську битву» авторства Григорія Ки- тастого на слова П. Карпенко-Криниці.

Отже, від 1941 року керівниками Української Капелі Бандуристів ім. Тараса Шевченка були: композитор Григорій Китастий -- мистецький ке рівник, диригент і творчий натхненник капелі від дня її виникнення і через найтяжчі, найнебез- печніші роки війни, потім в Німеччині й Америці з деякими перервами був постійним керівником капелі. Володимир Божик, запрошений до співп раці як диригент у 1946 році, був ним, з деякими перервами, близько 12 років. Сам провів турне 1951 та 1958 рр., мав кілька виїздів по суботах і неділях з Шевченківською програмою. Банду рист Петро Потапенко підготував і провів турне 1961 р. та виїзди по суботах і неділях з Шевчен ківською програмою, диригент Іван Задорожний провів два турне, 1962 та 1966 рр. Після ювілей ного 1968 року капела бандуристів уже постійно була під мистецьким керівництвом Григорія Ки- тастого аж до його смерті у 1984 році.

За цей період вийшла друком книжка Уласа Самчука «Живі струни», присвячена історії коб зарства і капели бандуристів, вийшло п'ять но вих грампластинок та відбулося сім концертних поїздок по містах Америки й Канади. У 1980 році капела об'їхала з концертами Австралію. Понад сто тридцять тисяч слухачів мала вона за цей час на своїх концертах. Вже від 1968, з актив ною участю Григорія і Петра Китастих, по різ них осередках Америки й Канади щороку від буваються кобзарські табори, курси та семінарі для молоді, на яких навчаються нові кобзарські кадри, інструктори гри на бандурі та керівни ки молодіжних ансамблів бандуристів. Останніми роками майже всю цю роботу перебрала моло деча організація «Товариство Українських Бан дуристів» (ТУБ). Робота з молоддю поширилася поза межі США й Канади до Європи, Південної Америки і далекої Австралії. Сьогодні, по всіх закутках світу, де поселилися українці, існують гуртки, школи та ансамблі кобзарського мисте цтва. Присутність молоді в рядах капелі є на слідком цієї систематичної, наполегливої праці.

Від 1984 року мистецьким керівником і ди ригентом капелі став Володимир Колесник, який поширив інструментальний та вокальний склад капели, і цим значно збільшив її технічні мож ливості, зберігаючи водночас мистецькі надбан ня усіх попередніх керівників. Під керівництвом диригента Володимира Колесника капела двічі мала великі гастролі та ряд принагідних кон цертів, присвячених різним подіям української історії, та записала нову платівку і касету ко лядок. Володимир Колесник наполегливо працює над збереженням творчих надбань минувшини, надаючи особливого значення спадщині Гната Хоткевича. Разом із капельмейстерами Віктором Мішаловим і Олегом Махлаєм він докладає бага то зусиль, щоб твори Гната Хоткевича та приза бута техніка харківського способу гри на бандурі повернулися із забуття.

Сьогодні Капела працює у надзвичайно не сприятливих умовах. Всі її учасники, за винят ком кількох пенсіонерів, працюють і мешкають по різних містах США і Канади, дуже далеко один від одного і від Детройту. Треба увійти в життя цього високомистецького колективу, щоб збагнути, яких неймовірних зусиль він докладає, аби й надали нести на своїх плечах вантаж за вдань і відповідальності, покладений на нього Україною. Ім'я Великого Кобзаря, яким капела так пишається, вона несе гідно, прославляючи у цілому світі. Своєму духовному провідникові присвятила вона цілий концерт «Слово Тараса», що став улюбленим серед української громади. У 150-ті роковини народження Тараса Шевченка капела осяяла кобзарською піснею зліт українців у Вашінґтоні на відкритті пам'ятника поетові.

Під керівництвом В. Колесника капела в 1991-94-му роках гастролювала Україною, здо бувши Шевченківську премію. З 1996-го колектив очолив Олег Махлай. Під його керівництвом капе ла відвідувала Україну, концертувала по Європі та видала численні записи. Указом Президента України Віктора Ющенка № 1077/2008 від 25 лис топада 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і коб зарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Трохимови- чу Китастому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Отже, за роки існування на чужині Капела Бандуристів ім. Тараса Шевченка дала понад 800 концертів, обдарувавши піснею понад 6 міль йонів слухачів. Вона виїжджала у турне по США, Канаді, Австралії, Європі понад 60 разів. Вида но 30 довгограючі платівки та 6 касет, опрацьо вано понад 600 творів унікального репертуару. В планах капелі й надалі обслуговувати укра їнську діаспору концертами та гідно представ ляти найкращі здобутки українського музичного мистецтва. Ближчим часом капела збирається записати твори Гната Хоткевича, а також всі незаписані твори Григорія Китастого. Далі капе- ляни будуть удосконалювати свою техніку гри на нових, удосконалених бандурах, та планують великі гастролі по Європі.

Висновки

Капела бандуристів імені Т. Шевченка є сьо годні унікальною одиницею, яка протягом довгих років сформувала своє творче обличчя, свою іс торію та традиції. Вона складається з багатьох майстрів, котрі роблять все, що в їхніх силах, щоби в умовах еміграції колектив міг жити та розвиватись.

Список літератури

1. Дутчак В. Бандурне мистецтво в системі музичної культури української діаспори ХХ - початку ХХІ ст. // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки» / Віолетта Дут чак. - 2015. - Випуск 23. - С. 175-180.

2. Дутчак В. Г. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя: монографія / Віолетта Дутчак. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2013. - 488 с. + 72 іл.

3. Дутчак В. Г. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя в національному музично-культурному процесі ХХ - початку ХХІ століття: дис. ... док. мист.: 17.00.03 / Інститут мистецтвознавства, фолькло- ристики та етнології ім. М. Рильського НАН України / Дутчак Віолетта Григорівна. - К., 2014. - 580 с.

4. Карась Г. В. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття: монографія / Ганна Карась. - Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. - 1164 с.

5. Слюсаренко Т. О. Бандурне виконавство як явище національної української культури: автореферат дис. ... канд. мист.: 17.00.03 / Харківський національний університет мистецтв імені І. Котляревського / Слюсаренко Тетяна Олександрівна. - Харків, 2016. - 21 с.

Анотація

Капела бандуристів імені Т. Шевченка є сьогодні унікальною одиницею, яка протягом довгих років існу вання сформувала своє творче обличчя, свою історію та традиції. Вона складається з багатьох майстрів, котрі роблять все, що в їхніх силах, щоби в умовах еміграції колектив міг жити та розвиватись. Автори досліджують творчий та історичний шлях колективу, аналізують етапи її розвитку, окреслюють роль Григорія Китастого в історії колективу. Ключові слова: бандура, капела бандуристів, Детройт, Григорій Китастий, українська діаспора.

Капелла бандуристов имени Т. Шевченко является сегодня уникальным единицей, которая на про тяжении долгих лет существования сформировала свое творческое лицо, свою историю и традиции. Она состоит из многих мастеров, которые делают все, что в их силах, чтобы в условиях эмиграции коллектив мог жить и развиваться. Авторы исследуют творческий и исторический путь коллектива, анализируют этапы его развития, определяют роль Григория Китастого в истории коллектива. Ключевые слова: бандура, капелла бандуристов, Детройт, Григорий Китастый, украинская диаспора.

T. Shevchenko's bandura players' chapel is today a unique unit that has shaped its creative personality, history and traditions for many years to come. It consists of many masters who do everything in their power so that under the conditions of emigration the collective could live and develop. The authors explore the creative and historical way of the collective, analyze the stages of its development, outlining the role of Gregory Kitasty in the history of the collective.

Keywords: bandura, bandura player chapel, Detroit, Gregory Kitasty, Ukrainian diaspora.

Размещено на Allbest.ru