Українська кирилична рукописна книга ХVІІ ст.: атрибуція та кодикологічний опис

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Українська кирилична рукописна книга ХVІІ ст.: атрибуція та кодикологічний опис

Добрянська Тетяна Андріївна

Спеціальність 27.00.03 - книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

Київ-2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті рукопису Національної бібліотеки

України імені В. І. Вернадського

Науковий керівник: кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

ГНАТЕНКО ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА,

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, старший науковий співробітник відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ВОЙЦЕХІВСЬКА ІРИНА НІНЕЛІВНА,

Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка,

професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки кандидат історичних наук

КОЛЬБУХ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА,

Львівська національна наукова бібліотека України імені

В. Стефаника, науковий співробітник відділу рукописів

Захист відбудеться «____» __________ 2015 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського НАН України: 03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського за адресою:

м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий «___»____________ 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук В. М. Удовик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення української кириличної рукописної книги (далі РК) ХVІІ ст., яка займає значне місце в історико-культурному розвитку української нації та охороняється законом, є важливим завданням історичної науки. Запорукою неупередженого дослідження її ролі в освітніх та духовних процесах є атрибуція та описання РК, тобто встановлення автора та переписувачів, назви, дати написання творів та списків, локалізації або місця створення, співвідношення зі стародрукованою книгою тощо. Все це визначається завдяки історико-кодикологічному вивченню рукописно-книжної культури та кваліфікованому науковому описові РК як артефакту, що разом надають об'єктивну інформацію про дату її виникнення, авторів, переписувачів, скрипторій, зміст текстів, походження, специфічні особливості кожного кодексу та обставини створення й побутування, історію в складі колекцій та зібрань тощо. Без цього інформація про РК не може бути включеною до аналізу історико-культурних процесів. Наявні каталоги кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. потребують нового наукового критичного перегляду відносно походження та датування РК, з'ясування особливостей її розвитку, зв'язку зі стародрукованою книгою тощо. У 90-х роках ХХ ст. почалися ґрунтовні розробки кодикологічної методології в галузі наукового опису РК, вийшли дослідження РК ХІ-ХVІ ст., зокрема й наукові каталоги. РК ХVІІ ст. включена до сучасних наукових описів, що подають про неї об'єктивну інформацію, в досить незначній кількості. Отже, актуалізація цього історико-культурного спадку дасть змогу залучити до сучасного інформаційного простору науково-довідкову інформацію про РК ХVІІ ст., створити електронний ресурс, що дозволить поповнити арсенал національної пам'яті народу та внести РК ХVІІ ст. до Державного реєстру національного культурного надбання України (далі ДРНКН).

Актуальність дослідження РК ХVІІ ст. є тим більшою саме сьогодні, коли об'єктивно переосмислюється оцінювання історичних фактів та тенденцій, оскільки цей період української історії характеризувався бурхливими подіями, впливами різних політичних векторів та культурних процесів, що здійснювали значний вплив на формування національної свідомості та, відповідно, духовної спадщини народу. Вивчення інформаційного потенціалу РК як джерела духовного становлення українського народу залежить, серед іншого, від розробки методів кодикологічного аналізу, які, в нашому випадку, дозволять виокремити з масиву східнослов'янського книжкового спадку РК ХVІІ ст. українського походження у відповідності до критеріїв наукової атрибуції за авторством, мовою, територією та іншими ознаками, які переконливо доводитимуть приналежність даних РК до української історії та культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене в межах загальної теми Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (2012-2014) «Розвиток електронних інформаційних ресурсів рукописної та книжкової спадщини України» (державний реєстраційний номер 0113U001088).

Метою дослідження є визначення специфічних особливостей української РК ХVІІ ст., принципів її кодикологічної (включаючи палеографічну) атрибуції та описування, удосконалення структури і змісту формалізованого опису для спеціалізованої бази даних РК «Кодекс», створеної в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ), в якій на сьогодні представлений масив РК ХІІ-ХVІ ст.

Для досягнення мети визначено такі основні завдання:

- проаналізувати історіографію даної теми та встановити ступінь кодикологічного дослідження рукописів ХVІІ ст.;

- виокремити основне коло української РК ХVІІ ст. з різних колекцій та зібрань як основну джерельну базу дослідження;

- визначити політичні та культурні чинники, які впливали на розвиток РК в ХVІІ ст.;

- встановити основні особливості української РК ХVІІ ст. як об'єкта кодикології та здійснити її класифікацію: виявити типи та види кириличних кодексів за тематичними групами, функціями, змістом;

- здійснити кодикологічний аналіз неатрибутованих українських РК ХVІІ ст. із зібрань НБУВ, встановити їхнє українське походження, авторів, назви, дату і локалізацію, створити систему опису та на цій основі - інформаційний електронний ресурс;

- розкрити основні принципи і методи, за якими проводиться кодикологічне дослідження та методичні засади атрибуції РК ХVІІ ст., в тому числі визначити вплив книжного друку на переписування, оформлення та співіснування РК і стародруків;

- враховучи специфіку РК ХVІІ ст., в тому числі її зв'язок зі стародруками, в системі кодикографічного опису, пристосувати її до наукового опису РК бази даних «Кодекс», доповнивши існуючу модель даних та структуру опису необхідними структурними частинами.

Об'єктом дисертаційного дослідження є багатоаспектна за видами, формами та змістом релігійна та світська українська кирилична РК ХVII ст.

Предметом дослідження є встановлення специфіки української кириличної РК та її кодикологічного опису, вдосконалення моделі даних та структури опису баз даних РК ХVII ст.

Ступінь досліджуваності теми. Попри те, що науковий аналіз та опис рукописної спадщини XVII ст. здійснювався багатьма вченими в ХХ - на початку ХХІ ст., що доводиться в першому розділі нашої роботи, тема дисертаційного дослідження в такому аспекті питання розглядається вперше.

Методологічна основа дослідження спирається на принципи історизму, наукової об'єктивності, загальноісторичні методи - хронологічний (або ретроспективний), проблемно-тематичний, історико-порівняльний, історико-системний, метод класифікації і систематизації джерел тощо. Використовувалися також соціокомунікаційні методи, що розглядають книгу як комплексний засіб передачі інформації, і спеціальні - історико-кодикологічний, включаючи палеографічний, у контексті комплексного аналізу української РК XVII ст.

Джерельною базою дослідження є книжні колекції та зібрання релігійних та світських установ України, а також приватних збірок. Основний масив досліджуваних рукописних кодексів XVII ст. становлять рукописні фонди, що зберігаються в ІР НБУВ. Це, зокрема, фонди Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, Києво-Печерської та Почаївської лавр, Мілецького, Михайлівського Золотоверхого, Пустинно-Миколаївського та Видубицького монастирів, Софійського собору, Десятинної церкви, Університету св. Володимира, Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, митрополита Макарія (Булгакова), П. Житецького, С. Маслова та ін. Для здійснення об'єктивного аналізу специфіки РК XVII ст. залучено відомості про РК даного періоду зі Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Львівського національного музею, Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка та деяких інших книгосховищ України, а також про окремі рукописи з фондів закордонних книгосховищ, зокрема Російської національної бібліотеки, Бібліотеки Російської академії наук, Державного історичного музею (Росія), Національної бібліотеки в Парижі (Франція). Було переглянуто понад 700 РК ХVІІ ст., виокремлено масив у 179 книг, які були атрибутовані як українські і стали базовими для дослідження.

У роботі використано також джерельну інформацію про РК ХVІI ст., що міститься в дослідженнях українських та зарубіжних учених.

Хронологічні межі дисертації охоплюють ХVІI ст., що характеризувалося різними тенденціями політичного та культурного становища України, зокрема протиборством різних політичних сіл та важливими проявами зовнішнього впливу, а також тією провідною роллю, яку українська книга (рукописна та друкована) починає відігравати в національній свідомості та історико-культурному розвитку України. У разі, коли датування РК здійснювалося в межах десятиліття, залучалися й рукописи кінця XVI - початку XVII ст. та кінця XVII - початку XVIIІ ст.

Наукова новизна роботи полягає як у постановці питання, так і у вирішенні завдань дослідження, проблематика якого досі не була предметом спеціального комплексного дослідження. Отож:

- проаналізовано слов'янську кириличну книгу ХVІІ ст. та виокремлено значний масив української РК ХVІІ ст. за принципами авторства, мовних особливостей, географічної локалізації, типом оздоблення, записами та іншими ознаками;

- здійснено атрибуцію 179 українських РК ХVІІ ст. шляхом філігранологічного аналізу та залучення інших атрибутивних ознак, уточнено дати створення, встановлено основні принципи і методи, за якими проводиться кодикологічне дослідження та методичні засади атрибуції РК ХVІІ ст.; український рукописний книга

- через здійснення кодикологічного аналізу оригіналів та із залученням опублікованих відомостей про РК встановлено специфічні особливості української РК ХVІІ ст., репертуар творів, види та типи РК, мовні характеристики, оздоблення, автори, переписувачі, скрипторії, замовники, меценати тощо;

- визначено форми впливу стародрукованої книги на переписування РК, використання її як протографа, на оформлення, структуру тексту, рубрикацію, існування в конволютах тощо;

- удосконалено структуру даних, кількість полів і зміст наукового опису РК ХVІІ ст., враховуючи її специфіку та походження, зв'язок зі стародрукованою книгою; включено близько 50 наукових описів української РК ХVІІ ст., атрибутованої дисертанткою, в базу даних «Кодекс».

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження обумовлюється введенням до наукового обігу здійсненої за сучасними критеріями кодикологічної інформації щодо української кириличної РК XVII ст., що поповнює новим матеріалом історію української книги в контексті дослідження історико-культурних процесів в Україні. Це сприятиме комплексному описуванню РК XVII ст., створенню новітніх електронних ресурсів достовірної інформації, а також включенню РК XVII ст. в ДРНКН. У дисертації також удосконалено методичні засади кодикологічного опису РК XVII ст.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження отримані автором одноосібно. Основний внесок дисертанта представлений у другому та третьому розділах.

Апробація роботи. Наукове дослідження здійснювалося протягом 2011-2014 рр. Основні результати дисертаційної роботи оприлюднені на чотирьох міжнародних наукових конференціях та одному науковому конгресі: «Учений інформаційного покоління: інновації, традиції та перспективи» (Київ, 2012); «Традиції слов'янської писемності і культури: трансформації в XXI столітті» (присвячено Дню слов'янської писемності і культури) (Київ, 2012); «Сучасна славістика: ключові проблеми та тенденції розвитку» (присвячено Дню слов'янської писемності і культури) (Київ, 2013); «XIII Международная научная конференция по проблемам книговедения» (Москва, 2014); «Библиотека как феномен культуры» (Минск, 2013).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені в одинадцяти публікаціях - у п'яти роботах у фахових періодичних виданнях «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернад-ського» (2012, 2013); «Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження рукописних та книжкових фондів» (2012, 2013, 2014); в одній роботі в збірнику, включеному до Російського індексу наукового цитування (РІНЦ), - «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики» (2015), а також у п'яти роботах у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертаційної роботи відповідає поставленій меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, списку скорочень, трьох розділів, висновків у кінці розділів та основних висновків, списку використаних джерел та літератури (52 сторінки, 534 найменування) та двох додатків (24 сторінки). Обсяг основного тексту дисертації становить 179 сторінок, загальний обсяг - 255 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність та зв'язок з науковими програмами, темами. Визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, вказано методологічні принципи дослідження. Розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи та публікації автора.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» розглянуто історіографію теми та проаналізовано стан її наукової розробки, охарактеризовано джерельну базу дисертації та методологічні засади.

Дослідження української РК у складі слов'янського книжкового спадку розпочалося ще в ХІХ - на початку ХХ ст., коли з'явилися перші описи зібрань та колекцій РК, що зберігалися в релігійних та світських установах. У процесі атрибутування рукописів учені, як правило, керувалися власним палеографічним досвідом (переважно датування здійснювалося за типом почерків в межах цілого або половини століття) та довідковою базою, яка була напрацьована на початок ХХ ст. Основні засади кодикологічного описування були актуалізовані в працях М. Петрова, В. Перетца, В. Березіна, О. Лебедєва, С. Маслова, Є. Пєтухова, М. Сперанського, С. Щеглової, А. Петрушевича, І. Свєнціцького, Ю. Яворського та інших.

20-ті роки ХХ ст. - період українського «відродження» - відзначалися значним зростанням інтересу до української книги, її проблематики, мистецтва оформлення, оправ, мовних особливостей. Працями К. Широцького, Д. Щерба-ківського, П. Курінного, В. Модзалевського, К. Сіверської, П. Попова були розпочаті дослідження оправи та гравюри як мистецького оздоблення РК. У 1960-х роках поступово почалося відродження інтересу до РК у роботах Я. Запаска, Я. Ісаєвича, Г. Логвина, О. Апанович, М. Геппенера, М. Візира та Й. Шубинського.

Від 90-х років ХХ ст. розпочинається новий етап вивчення РК: Л. Дубровіною, О. Гальченко, Л. Гнатенко, О. Івановою, М. Іванніковою, Е. Клименко, Я. Запаском, В. Фрис, Ю. Ясиновським, М. Кольбух, Г. Чубою, М. Боянівською та іншими фахівцями досліджуються й науково описуються середньовічні слов'янські кириличні, зокрема й безпосередньо українські, рукописні книги, запроваджуються нові аспекти та підходи щодо їхнього вивчення. Так, Л. Дубровіною узагальнено основні методолого-методичні засади кодикології та кодикографії української РК, в тому числі й кодексів XVII ст. Українська РК в національному історико-культурному процесі періоду XVI - початку XVII ст. розглядається В. Фрис, М. Боянівською, М. Іванніковою. Питаннями атрибуції й опису світських кодексів ХVІІ ст. займається М. Іваннікова, графіко-орфографічним аспектом атрибутування РК - Л. Гнатенко. Історія та технологія оправи досліджується О. Гальченко та С. Зінченко. За жанрами українську рукописну книгу XVII ст. аналізують М. Голуб, Л. Дубровіна, М. Іваннікова, Е. Клименко, Л. Корній, В. Фрис, Г. Чуба, О. Шевчук, О. Ясіновська, Ю. Ясіновський та інші. Більше уваги в порівнянні з минулим приділяється музичній книзі та Євангеліям. Розвиваються філігранологічні дослідження, укладаються довідкові каталоги водяних знаків, зокрема, Т. Діановою, О. Мацюком, Я. Дашкевичем та ін. М. Іванніковою досліджується світська РК слов'янсьного походження. Художнє оздоблення РК вивчав Я. Запаско. Розроблені та опубліковані навчальні посібники з палеографії: В. Пирко, М. Кріль, О. Сокирко та інші. Розробляються методичні рекомендації та правила передачі текстів та видання пам'яток: У. Едлінська, В. Страшко, В. Німчук. Взаємозв'язкові рукописної та стародрукованої книжної традицій в загальноісторичному контексті приділено увагу Д. Ісаєвичем, Я. Запаском, Г. Ковальчук та іншими вченими.

Отже, накопичено значний дослідний потенціал вивчення РК XVІІ ст. Проте комплексне дослідження української кириличної РК XVII ст. в аспектах атрибуції та кодикологічного опису ще не стало спеціальним об'єктом історико-кодикологічного дослідження, яке має включати в себе всебічне дослідження кодексів, зокрема палеографічний, джерелознавчий, філігранологічний аспекти тощо. Також можемо констатувати, що розробленими є окремі питання української РК переважно першої половини XVІІ ст., рукописи другої половини цього століття практично не вивчені. Залишилися ще недостатньо визначеними власне специфічні особливості РК ХVІІ ст., які слід було б використовувати в процесі атрибуції РК та створення ДРНКН, а також для створення моделі для бази даних РК. Джерельний масив і досі повністю не опрацьований, лише незначна кількість рукописів має сучасні повні або короткі наукові описи. Лише світська та музична книга є більш опрацьованою на новітніх наукових засадах.

До нашого дисертаційного дослідження, до деякої міри, залучалася інформація, зафіксована в фондових каталогах кінця ХІХ - початку ХХ ст.: М. Петрова, О. Лебедєва, В. Березіна, С. Маслова, М. Сперанського, С. Щеглової, І. Свенціцького та інших. Щоправда, подекуди дані цих каталогів потребують сучасного наукового критичного перегляду й переописування з метою встановлення або уточнення дати створення, локалізації та особливостей РК. Для аналізу специфічних особливостей РК та її тематичних груп використовувалися дані з фахових наукових публікацій, археографічні та кодикологічні дані про РК Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Львівського національного музею та інших книгосховищ України, а також окремих рукописів з фондів закордонних книгосховищ.

Основою джерельної бази дослідження стали українські кириличні РК ХVІІ ст., що входять до складу сучасних рукописних зібрань та колекцій різних релігійних та світських установ книгосховищ України, а також приватних зібрань. Цей комплекс РК є достатньо репрезентативним для отримання вірогідного знання та достовірних результатів дослідження. Основний масив залучених до дисертаційного дослідження джерел складають колекції та зібрання, що зберігаються у фондах ІР НБУВ. Дані фонди є різноманітними за своїм складом та змістом, жанровістю, історією формування та надходження, що дає можливість виокремити як найбільш поширені книжні рукописні пам'ятки того часу, так і не такі поширені, але не менш значимі для української книжної культури. Було переглянуто понад 700 РК ХVІІ ст., виокремлено масив у 179 книг, які були атрибутовані як українські і стали базовими для дослідження.

Методологічною основою роботи стали принципи історизму, наукової об'єктивності, загальноісторичних методів - хронологічного (або ретроспективного), проблемно-тематичного, історико-порівняльного, історико-системного, методу класификації джерел тощо. Використовувалися соціокомунікаційні методи, що розглядали книгу як багатоаспектний засіб передачі інформації, а також об'єкт кодикології, моделювання РК як кодикологічної та науково-інформаційної соціально-культурологічної системи. Залучалися дослідження провідних українських учених у сфері атрибуції РК та створення археографічного опису, зокрема, Л. Дубровіної, О. Гальченко, Л. Гнатенко, Я. Запаска, О. Іванової, Е. Клименко, К. Лобузіної, В. Фрис та інших.

У другому розділі «Українська кирилична рукописна книга в історико-культурному процесі України ХVІІ ст. та її кодикологічні особливості» розглядаються умови суспільно-політичного становища та культурного (релігійного, освітнього, наукового, мистецького) розвитку України, що мали безпосередній вплив на РК та на її кодикологічні особливості.

Українські землі довгий час знаходилися під впливом різних державностей, суспільно-політичної ідеології, культурних віянь, входячи до складу Польщі та Росії, що відрізнялися між собою як культурою, так і релігійним спрямуванням. Історично XVII ст. умовно поділяється на такі основні періоди: період релігійної боротьби та зміцнення позицій козаччини, період козацько-гетьманської держави, період Руїни - починаючи з 1670 р. У 1686 р. був укладений так званий «Довічний мир», що призвів до остаточного поділу українських земель між різними державами. Для Київської митрополії це був період складних коливань між двома вагомими релігійними впливами - унії та московського патріархату. Україна часів козаччини входила в єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Для української культури це була яскрава й плідна епоха пізнання та сприйняття ідей Відродження. Усе це відбилося й на змісті РК, технології її вироблення, мистецтві оформлення та поширенні.

Основними чинниками, що згуртовували український народ як єдину націю, виступали мова та писемність. У книжній культурній традиції переважало написання РК, проте розвивалося й друкування книг. Мовами українських РК XVII ст. в основному були церковнослов'янська української редакції та староукраїнська, але одночасно поширеними були й латинська та польська мови. Значного розвитку набули переклади книг релігійного та світського змісту, про що писці часто вказували на титульному аркуші або ж в записах у книгах.

Розгортається діяльність українських освітніх центрів (Київська та Лаврська братські школи, пізніше - Києво-Могилянська колегія, Острозька академія та ін.), в яких продовжують свій розвій українські наука та освіта (створюються граматики, букварі, словники та ін.); розвиваються мова, література, архітектура, живопис, музика, театр. У мистецтві, архітектурі та книжній традиції (рукописній та друкованій) простежується стиль бароко, про що свідчать гарно оздоблені тексти та оправи РК. Головними центрами розвитку книжкової друкованої та рукописної справи в культурному житті України XVII ст. були великі міста - Київ, Львів, Ніжин, Чернігів, але й невеличкі також зробили свій внесок в цей процес - це, зокрема, Дрогобич, Яворів, Золочев та ін.

Книгописні осередки в XVII ст. переважно діяли при релігійних установах. В них створювалися бібліотеки та формувалися художні школи, представники яких працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки, а також займались оздобленням РК, мали палітурні майстерні.

У XVII ст. розпочався вплив друкованої книжної традицій на рукописну, стародрукована книга активно переписується, використовуються її технології, зокрема, в організації сторінок, рубрик, титулів, оздоблення тощо.

Від другої половини XVII ст. РК почала втрачати свої позиції перед друкованою книгою, проте в більшості випадків це відбувалося в сфері релігійної літератури. В рукописних списках поширювалися переважно прозові й віршовані твори, козацькі літописи і місцеве літописання, праці з медицини, риторики, космографії, географії тощо. Переписувалися книги богослужбового, світського характеру, нотні збірники піснеспівів, навчальні книги та ін. Переписування друкованих книг було пов'язано з тим, що продукція друкарень на той час коштувала дорого. Окремі види РК продовжували існувати тільки в рукописній писемній традиції (Ірмологіони).

Українська РК саме в XVII ст. стала багатожанровою, значно розширилася її тематика, що стало важливим етапом у суспільно-політичному та культурному житті українського народу. Вдосконалюється репертуар РК, змінюється її форма та структура. За жанровою специфікою українська кирилична РК XVII ст. розподіляється на релігійну та світську. До першої групи традиційно відносяться богослужебні та небогослужебні релігійні книги: книги Святого Письма (Євангелія, Апостоли, Псалтирі), співочі нотовані збірники (Ірмологіони нотовані), Мінеї (загальні, службові, місячні), Служебники, Требники, Тріоді, Устави, Синодики, книги з церковного права (Кормча); книги житійного характеру (Патерики, Прологи, Збірники житій та ін.). Другу групу становить світська рукописна книга: літописи, хроніки, хронографи, полемічні збірники, навчальна та наукова література. Шкільними підручниками для навчання слугували Часослови, Псалтирі, Граматики та ін. Потреба церкви і суспільства в музичних текстах у XVII ст. спонукала до розвитку співочих збірників. Писали як безлінійні музичні рукописні кодекси, так і рукописні книги на лінійних нотах, які становили більшість. Переписування було також основним засобом розповсюдження світської РК, зокрема літописів, хронік, історичних повістей, музичних творів, навчальної літератури.

Характерні особливості української РК ХVII ст. в системі кодикологічного опису були визначені в таких атрибутах РК, як: мова, тип письма, правопис, оправа, книжна форма й структура; матеріал письма, формат, філіграні, художнє оздоблення; записи кодикологічного характеру, які подають достовірну інформацію про писців, замовників, інтролігаторів, власників, локалізацію скрипторіїв тощо.

Церковнослов'янською мовою написано більшість релігійних богослужебних книг. Відновлюється літературне вживання церковнослов'янської мови в її слов'яно-руській редакції, але у світській оповідній літературі ця тенденція не набула поширення. Староукраїнська літературна мова досягає розквіту в XVI - на початку XVII ст., але згодом поступово замінюється слов'яно-руською. Книги, призначені для повсякденного читання, писалися в основному простою народною мовою, доступною і зрозумілою суспільству. Писемну мову, що вживалась у Великому князівстві Литовському в юридичних документах, а також у конфесійній, полемічній, історіографічній літературі, поширеній в Україні і прилеглих землях у ХІV-ХVІІ ст., вважають староукраїнською писемною мовою, оскільки вона вже ввібрала чимало фонетичних, лексичних і граматичних рис народної мови. Але з другої половини XVII ст., після того, як значна частина території України ввійшла до складу Російської імперії, національні особливості РК, її мовно-культурний розвиток було загальмовано.

У XVII ст. книги писали півуставом, півуставом з елементами скоропису та скорописом. Щоправда, на західних землях на початку століття ще використовували так званий «новий український устав», яким писалася РК, зокрема, у волинських скрипторіях у другій половині XVI ст. В українському півуставному письмі починаючи вже з першої чверті XVII ст. спостерігається поділ на слова, використовуються розділові знаки, такі як двокрапка, кома, збільшується кількість виносних літер. Характерних рис набувають накреслення літер В, З, Ж. Серед українських рукописних книг, написаних півуставом, виявлено також ще одну особливість, а саме заміну деяких літер на латинські або грецькі. Використовувався й півустав стародрукованого типу. Скорописний тип письма має характерні особливості саме в рукописних кодексах українського походження XVII ст., зокрема накреслення літер Б, В, Ж, Т. Півустав більше використовується (переважно при переписуванні релігійних книг) у першій половині XVII ст., у другій половині - перевага надається, поряд із богослужебними рукописами, написанню скорописом РК релігійних та світських.

Саме в XVII ст. в Україні відбулося реформування Мелетієм Смотрицьким церковного українського правопису в науковому граматичному трактаті «Граматіки Славенския правильноє Сінтаґма» (1619).

Писали книги вже виключно на папері - як власного виробництва (папірні в Києві, Львові), так і закордонного, переважно голландського та французького походження, рідше польського. Видозмінюється типологія водяних знаків (різноманітні герби, філігрань аламода, глечик, голова блазня, орел тощо).

Оправи українських кодексів XVII ст. мають свої характерні риси, зокрема: крупні прикраси (середники, трикутники) включають сюжетні композиції в той час, як оздоблення московських оправ часто мало рослинно-геометричний орнаментальний характер; винесення на кришки оправ ілюстративного елементу і вміщення на верхній дошці титулу книги вже в кінці XVI ст. (що є основною відмінністю від московської традиції); симетричне оформлення обох дошок і складна композиція їхнього оздоблення, яка нагадує форти українських книг цього періоду; використання пергамену для покриття дошок, лаконічність оформлення, обробка обрізу книг золотом та фарбами, а також чеканами, нанесення рослинного орнаменту та ін.

Під впливом друкованої книги саме в ХVІІ ст. книжна форма та структура кодексів набувають нового якісного розвитку: вводиться титул, що заповнюється за зразком стародруку, до якого вносяться вихідні дані - назва рукопису, час створення та походження, автор, писець та ін. (у рукописах, як і в стародруках російського походження, вихідні дані подаються в кінці кодексів); заголовок рукопису подається на початку тексту, завдяки чому формується книгознавче поняття заголовку; відповідно оформлюється передмова та післямова, поле тексту.

Художнє оздоблення рукописних книг відзначається красою оформлення, переважно з рослинними чи сюжетними орнаментами та різнокольоровими барвами. З'являються ознаки народного орнаменту в оздобленні титулів та сторінок. Відчутні західноєвропейські впливи, а також вплив друкованої книги на оздоблення РК.

Інформація про історію книги, подана в записах кодикологічного характеру (про творців, меценатів, замовників РК), є вагомим джерелом для наукового дослідження й атрибуції кодексів українського походження.

У третьому розділі «Основні принципи й методи атрибуції та наукового описування української кириличної рукописної книги ХVІІ ст. та створення електронного каталогу» розглянуто питання комплексного дослідження й описування рукописів ХVІІ ст., визначено принципи атрибуції за назвою, датою створення, філігранологічними дослідженнями, записами, іншими ознаками.

У роботі для виокремлення кодексів українського походження застосовано методику атрибуції рукописних пам'яток, що дало можливість провести встановлення рукописів українського походження за назвою, локалізацією, місцем створення, особливостями мови та редакційних правок, записами про створення та побутування книги (писцеві, замовників, вкладні, власницькі, читацькі та ін.) та здійснення наукового описування рукописів. У разі відсутності записів кодикологічного характеру, підставою для атрибуції є комплексне палеографічне, філігранологічне, лінгвістичне, текстологічне, мистецтвознавче та інші дослідження писемної пам'ятки. Для цього були задіяні основні методи, використання яких сприяло виокремленню зі східнослов'янського писемного спадку рукописної кириличної книги українського походження. Застосування палеографічного методу дало можливість провести локалізацію рукопису за характерними особливостями графіки типів півуставного та скорописного письма (напр., виділення півуставних квадратних накреслень стародрукованого типу або заміна деяких літер на латинські чи грецькі - С на Z; у скорописному письмі з найхарактерніших рис - накреслення букв Б, Ж). Саме графіка письма цього періоду яскраво свідчить про українське походження РК, що дає всі підстави для виокремлення досліджуваних рукописів як національних. Датуванню рукописів сприяли використані методи філігранологічного аналізу, безпосередньо новий табличний метод, розроблений при дослідженні світських рукописів М. Іван-ніковою, що полягає в поаркушевому перегляді філіграней в рукопису, які потім розбиваються відповідно до назви і типу і співвідносяться з розташуванням зошитів, частинами текстів та аналізуються. Філогранологічний аналіз також є базовим для визначення однорідності кодексу, походження його частин, датування змінювань та доповнень у тексті. Матеріалознавчий аналіз паперу дозволив віднести рукописи до українських за типом використаного паперу (напр., поруч з папером переважно голландського та французького походження, рідше польського, почалося широке використання паперу власного виробництва у Львові, Києві, Чернігові та інших містах) та водяними знаками, які стали більш поширеними саме в цей період (напр., різноманітні герби, зокрема Аламода). Аналіз паперу та типу філіграней має принциповий характер для датування рукописної книги, оскільки вони є власницькими знаками, що характеризують час створення паперу. Для українських рукописів цього періоду, писаних церковнослов'янською мовою, характерним є розвиток і проникнення в книжну культуру української народної розмовної мови та розвиток української книжної мови. Застосований у нашому дослідженні лінгвістичний метод дозволив виявити риси мовних та правописних особливостей (напр., написання ® під наголосом, а Є - в ненаголошених складах). Використання типологічного методу дозволило як виділити жанри і тематику української рукописної книги, так і уточнити вид рукопису і віднести його до певної тематичної групи. Використання оправи РК як засобу атрибуції дало змогу виявити в досліджуваних РК ХVІІ ст. риси українського інтролігаторства, напр., у художньому оформленні кришок застосовуються сюжетні середники, кутики, застібки. Здійснений мистецтвознавчий аналіз характеру оздоблення РК дозволив віднести до українських рукописи з оздобленими титулами з бароковими арками, мініатюрними заставками із сюжетним зображенням святих, сюжетними малюнками, малюнками та заставками в народному стилі, заставками з плетінчастим або рослинним орнаментом з реалістичним зображенням бутонів, квітів, плодів, з використанням акварельних фарб та золота. Відчутними є західноєвропейські впливи, а також вплив друкованої книги на оздоблення рукописної книги (напр., заставки стародрукованого стилю, скопійовані або просто зняті з українських стародруків).

У процесі дослідження РК ХVІІ ст. також був застосований власне кодикографічний опис, зреалізований, в нашому випадку, на 48 кодексах. Зокрема, проведено аналіз матеріальних ознак кодексу, опис усіх «зовнішніх» деталей РК з метою визначення історії, походження, змісту та побутування книги. При цьому кожний рукопис вивчався як книжне джерело, досліджувалися форма (структура кодексу), зміст (ідеї та текст), призначення як джерела (соціальні функції РК та її класифікація), історія кодексу (походження, існування РК та вплив середовища). Лише з використанням усього комплексу кодикологічних ознак можна вірогідно встановити дату створення рукопису та окремих його частин, його назву, історію створення, побутування тощо.

Завдяки використаному хронологічному методові було прослідковано формування та розвиток української рукописної книжної традиції в конкретному часовому проміжку XVII ст.

При цьому в процесі роботи було встановлено й доведено необхідність ґрунтовного передатування та нової системи описування РК XVII ст. із залученням новітніх філігранологічних видань та аналізу всіх особливостей РК, що дозволило створити об'єктивну картину часу виникнення різножанрової РК та її поширення. Проаналізовано датовані кодекси та проведено передатування РК без точної дати написання, включених до попередніх наукових каталогів ХІХ-ХХ ст., залучено інформацію про РК, що не була раніше відомою (переважно йдеться про релігійну книгу).

Під час дослідження розкрито практику переписування книг з друкованих видань і необхідність встановлення друкованого протографа та вироблення основних методичних засад до вивчення такого типу книг, методики їхньої атрибуції та опису. Отож нами запропоновано ввести до структурної схеми опису рукописної книги окрему структурну рубрику «Протограф», в яку має вноситися інформація в залежності від виду протографа - рукописного чи друкованого. В окрему рубрику «Стародрук» виділяються рукописні кодекси (переважно збірники-конволюти), у складі яких знаходяться стародруковані книги, твори чи фрагменти.

Розширення структури опису рукопису для розвитку електронного ресурсу української кириличної РК ХVІІ ст. проведено на основі існуючої бази даних «Кодекс». В ІР НБУВ розпочато роботу зі створення електронного ресурсу кириличної рукописної книги ХVІІ ст., що зберігається в фондах Інституту. Базуючись на проведеному дослідженні особливостей РК ХVІІ ст., нами запропоновано розширити структуру метаданих новими базовими полями («Протограф» - якщо можливо встановити рукописний протограф та протодрук, а також «Стародрук» - для конволютів) та провести удосконалення окремих вже існуючих базових полів, а також розширити інформаційно-пошуковий апарат новими термінами, що має сприяти пошукові потрібної інформації. Розроблена методика заповнення даних полів може бути застосована для всіх слов'янських кириличних рукописних книг.

На особливу увагу заслуговує поле «Стародрук», в якому подаватиметься археографічна інформація про стародруковану книгу, твір або фрагмент, що знаходяться в складі рукописного кодексу (збірника чи конволюта). Нові поля «Протограф» та «Стародрук» розширюватимуться підполями, в яких коротко подаватиметься основна інформація (назва книги або твору, час та місце створення, кількість аркушів чи сторінок, писець чи друкар, опис (з гіперпосиланням на електронну версію видання), книгосховище, шифр та примітка (вказується, на основі яких даних подається інформація до нових полів).

У процесі роботи було розширено або внесено певні зміни до вже існуючих базових полів для визначення специфіки РК XVII ст. і поповнення атрибутуючими ознаками власне цього періоду: Назва/дата (00.00); Мова (05.00), Письмо (04.00), Оздоблення (06.00), Записи (08.00), Бібліографія (12.00) тощо. Передбачено включення цифрового ресурсу, що зможе проілюструвати РК (текст, оправу тощо). Такий ресурс сприятиме дослідженню історії та культури України, а також поповненню ДРНКН.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ

1. Історіографічний аналіз теми засвідчив, що вивчення української РК, яке розпочалося істориками та філологами з кінця ХІХ ст. і триває до сьогодні, розвивається за багатьма напрямами та аспектами. Воно значно активізувалося в 90-х роках ХХ ст., що було пов'язано з розвитком спеціальних історичних дисциплін та новітніх комп'ютерних технологій. Саме з цього часу почала всебічно вивчатися й українська рукописна книга ХVІІ ст. - як у загально-слов'янському, так і східнослов'янському контексті розвитку рукописної книжкової традиції. Окремі історико-кодикологічні, палеографічні, джерелознавчі питання української кириличної рукописної книги ХVІІ ст. висвітлені в працях Л. Дубровіної, Я. Запаска, Г. Ковальчук, В. Фрис, М. Боянівської, Л. Гнатенко, М. Гальченко, М. Іваннікової, О. Іванової, Е. Клименко та інших учених. Аналіз історіографії зазначеної теми свідчить про те, що на сьогодні українська РК XVII ст. вивчена частково, лише окремими періодами, значна увага дослідників приділена рукописній книзі першої половини XVII ст., друга половина зазначеного періоду залишається практично недослідженою.

2. Питання комплексної наукової атрибуції та описування української кириличної рукописної книги ХVІІ ст. ще не стали спеціальним об'єктом історико-кодикологічного дослідження, яке включає всебічне студіювання РК із залученням багатьох спеціальних історичних дисциплін, зокрема палеографії, джерелознавства, філігранології та ін. Недостатньо визначеними залишаються також характерні особливості РК ХVІІ ст., встановлення яких може кардинально змінити процес атрибутування книги для створення її наукового опису та вдосконалити моделі даних для електронної бази даних РК. Потребує виявлення та аналізу масив РК з різних книгосховищ, який досі повністю не опрацьований, лише незначна кількість РК мають сучасний науковий опис і доступні для дослідників.

3. Для України XVII ст. було важливим періодом у становленні української нації, що відбувалося в складних політичних і релігійних умовах. Українські землі входили до складу католицької Польщі та православної Росії, що безпосередньо впливало на політичне, релігійне, економічне та культурне життя українського народу, важливою складовою якого була рукописна книга як матеріальне уособлення духовності та національної свідомості українського народу. Незважаючи на відсутність єдиного політичного й духовного центру, українська культура стрімко розвивається - розгортається діяльність освітніх центрів, в яких відбувалося становлення української науки (зокрема філософії та філології - створення граматик та словників); отримують розвій мова, література, архітектура, живопис, музика, театр. У XVII ст. українська культура загалом і РК зокрема набувають національних ознак.

4. В українській культурі XVII ст. паралельно існували дві книжні традиції - написання та друкування книги, які взаємодіяли між собою. Основною специфікою української рукописної книги XVII ст. є її взаємозв'язок з друкованою книгою, що мало значний вплив на подальший її розвиток. Українська кирилична РК XVII ст. стає багатожанровою, значно розширюється її тематичний репертуар. Стають поширенішими стародруки, які поступово витісняють РК у богослужебній сфері, незважаючи на це, релігійна книга також набуває нових якостей (збільшується кількість перекладів українською мовою та кількість нових релігійних книг для народу - напр., Учительних Євангелій). Публікуються полемічні твори ієрархів з метою їхнього поширення (але залишився значний комплекс неопублікованих рукописів). Натомість релігійна книга для домашнього читання, тексти світського характеру, наукова та навчальна книги перебувають поза сферою друкарства. Зокрема, прозові та віршовані твори, козацькі літописи, праці з медицини, математики, мови, риторики, космографії, географії поширювалися в рукописній традиції. Певні тематичні групи книг існували тільки в рукописному вигляді (напр., нотні збірники піснеспівів) через складність текстів та різних півчих традицій, дорожнечу друку.

5. На основі аналізу РК ХVІІ ст. та залучення сучасних досліджень рукописно-книжної культури цього періоду встановлені характерні кодикологічні особливості українських РК ХVІІ ст.: в аспектах видів РК, текстів, паперу, характерних ознак мови, типу письма, правопису, оправи, книжної форми, матеріалу письма, формату, філіграней, художнього оздоблення, записів про писців, замовників, інтролігаторів, власників, скрипторіїв тощо. В цей період вдосконалюється форма та структура РК, з'являються титул та розподіл тексту на слова. Використовується папір як власного виробництва, так і голландського та французького, зрідка польського, і більш поширено, на відміну від попереднього століття, застосовуються водяні знаки рисунків різноманітних гербів, зокрема Аламода. Основним типом письма стає півустав та скоропис. Півустав використовується винятково для релігійних книг, однак поширюється в них (переважно з другої половини XVII ст.) й скоропис, у накресленнях якого з'являється тенденція до спрощення. В оздобленні оправи української рукописної книги XVII ст. з'являються сюжетні середники, кутики, застібки. У художньому оздобленні починають використовуватися титули з бароковими арками, мініатюрні заставки із сюжетним зображенням святих, сюжетні малюнки та заставки в народному стилі, заставки з плетінчастим або рослинним орнаментом з реалістичним зображенням бутонів, квітів, плодів, з використанням акварельних фарб та золота. Відчутними стають західноєвропейські впливи, а також вплив друкованої книги на оздоблення рукописної книги (напр., заставки стародрукованого стилю, скопійовані або просто зняті з українських стародруків).

6. Атрибуція та опис української РК ХVІІ ст. базуються на встановленні її українського походження та часу написання. Методика атрибуції українських РК здійснена за комплексом ознак: авторами та переписувачами, назвою, місцем створення, датуванням за філігранями, особистостями мови, редакційних правок, записів про побутування (вкладні, власницькі, читацькі і ін.) тощо. Проведена класифікація РК дозволила виявити типи та види кириличних кодексів за тематичними групами, функціями, змістом, що сприятиме включенню вірогідної інформації про книжні джерела до національно-інформаційного наукового простору.

7. Саме в XVII ст. з розвитком друкарства в рукописну книжну справу були внесені якісні зміни щодо розвитку книжної форми та структури: вплив титулу, завдяки чому формується книгознавче поняття сталого заголовку; титул заповнюється за зразком стародруку, до якого вносять вихідні дані (назва рукопису, його час та походження, автор, писець та ін.); відповідно оформлюється передмова та післямова, поле тексту, коментарі; рукописи оздоблюються в стародрукованому стилі або вже готовими стародрукованими формами титулів, заставкок, ініціалів, малюнками, які часто розфарбовуються від руки.

8. Розширення структури опису рукопису для розвитку електронного ресурсу та наукового каталогу української кириличної РК ХVІІ ст. проведене на основі сформованої в ІР НБУВ бази даних «Кодекс» (яка вже поповнена інформацією про РК ХІІ-ХVI ст. і почалося заповнення РК XVII ст.). У процесі роботи було з'ясовано, що методика створення кодикологічного опису та заповнення існуючих структурних полів бази даних «Кодекс» потребує корегування. Запропоновано розширити структуру метаданих новими базовими полями («Протограф» - якщо можливо встановити рукописний протограф та протодрук, а також «Стародрук» - для конволютів) та провести удосконалення окремих вже існуючих базових полів, а також розширити інформаційно-пошуковий апарат новими термінами, що має сприяти пошукові потрібної інформації. Впродовж тестування даної системи нами було проведено атрибуцію 48 РК XVII ст. і здійснено введення основних структурних елементів їхнього опису до електронного ресурсу. Розроблена методика заповнення нових полів може бути застосована при описуванні всіх слов'янських рукописних книг і створенні електронних каталогів.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Добрянська Т. А. Українська кирилична рукописна книга ХVІІ ст. як об'єкт кодикології, палеографії, філігранології, мистецтвознавства та археографії в 90-х роках ХХ - 10-х роках ХХІ ст. : історіографічний аспект / Т. А. Добрянська // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2012. - Вип. 16. - С. 342-362.

2. Добрянська Т. А. Кирилична рукописна книга ХVІІ ст. у зібранні Бібліотеки Історико-філологічного інституту князя Безбородька (друга половина 19 - початок 20 ст.) / Т. А. Добрянська // Учений інформаційного покоління : інновації, традиції та перспективи: Матеріали III Міжнар. наук. конф. молодих учених, 17 травня 2012 р. / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - К., 2012. - С. 151.

3. Добрянська Т. А. Українська рукописна книга XVII ст. в європейському історико-культурному процесі Відродження та Реформації / Т. А. Добрянська // Традиції слов'янської писемності і культури : трансформації в XXI столітті: Матеріали Міжнар. наук. конф., 24-25 травня 2012 р. / Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського. - К., 2012. - С. 88-89.

4. Добрянська Т. А. Кирилична рукописна книга ХVІІ ст. у зібранні Бібліотеки Історико-філологічного інституту князя Безбородька: історія описування та датування / Т. А. Добрянська // Наук. праці Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2012. - Вип. 34. - С. 446-461.

5. Добрянська Т. А. Українські датовані кодекси XVII ст. колекції Церковно-археологічного музею Київської духовної академії (до питання наукового описування) / Т. А. Добрянська // Сучасна славістика : ключові проблеми та тенденції розвитку : тези Міжнар. наук. конф. до Дня слов'янської писемності і культури, 23-24 травня 2013 р. / НАН України ; Укр. ком. славістів ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; уклад. і відп. ред. Н. Г. Солонська. - К., 2013. - С. 92-93.

6. Добрянська Т. А. Создание электронной базы данных кириллических рукописных кодексов XVII в. В Институте рукописи НБУВ в системе «Ирбис64» : начальный этап / Т. А. Добрянская, Л. А. Гнатенко // Материалы Междунар. конгресса «Библиотека как феномен культуры», Минск, 23-24 октября 2013 г. - С. 105-109 (дисертанткою виконано 80% обсягу роботи).

7. Добрянська Т. А. Проблема датування українських кириличних кодексів XVII ст. з колекції Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії в каталозі О. Лебедєва / Т. А. Добрянська // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2013. - Вип. 17. - С. 380-389.

8. Добрянська Т. А. Новые поля базы данных украинских рукописних кодексов XVII ст. / Т. А. Добрянская // Материалы XIII Междунар. науч. конф. по проблемам книговедения, Москва, 28-30 апреля 2014 г. / отв. ред. В. И. Васильев; сост.: Д. Н. Бакун, М. А. Ермолаева : в 4 ч. - М., 2014. - С. 43.

9. Добрянська Т. А. Кодиколого-палеографічне вивчення й описування української кириличної книги ХVІІ ст. з фондів Інституту рукопису НБУВ / Т. А. Добрянська // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2014. - Вип. 18. - С. 340-354.

10. Добрянська Т. А. Створення та перспективи розвитку електронної бази даних українських кириличних рукописних кодексів XVII ст. Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / Т. А. Добрянська // Наук. праці Нац. б-ки України імені В. І. Вернадського. - К., 2014. - Вип. 40. - С. 305-316.

11. Добрянська Т. А. До питання специфіки опису української кириличної рукописної книги XVII ст. у базі даних «Кодекс» : поля «протограф» та «стародрук» / Т. А. Добрянська // Cпеціальні історичні дисципліни : питання теорії та методики. Зб. наук. праць. - К., 2015. - Вип. 25 : Електронні інформаційні ресурси. - С. 131-136.

АНОТАЦІЇ

Добрянська Т. А. Українська кирилична рукописна книга ХVІІ ст.: атрибуція та кодикологічний опис. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 27.00.03 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. - Київ, 2015.