Вікові субкультури: до питання систематизації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вікові субкультури: до питання систематизації

Радзієвський Віталій Олександрович

Анотація

У статті досліджені питання вікових субкультур у культурно-історичному аспекті. Зокрема, автор торкається питань вивчення і систематизації сучасних вікових субкультур, а в їх складі - проблем субкультури дітей, молоді та інших вікових груп.

Ключові слова: культура, субкультура, культурологія, вікова субкультура, стратифікація, історія.

Вікові субкультури є найбільш дослідженими з усіх видів субкультур. Кожна вікова субкультура має свої властивості, особливості, характеристику та специфіку. Це зумовлено різними віковими показниками та обставинами. Дитяча наївність, підліткова питливість, юнацький максикмалізм, молодіжна романтика, виваженість зрілого часу, мудрість поважного віку...

Найбільш доленосними є періоди становлення людини (дитинство, молодість тощо). Хоча не лише вік, а й позавікові обставини (дії, події тощо) доволі часто формують людину, її ідеали, цінності, стереотипи. Проте ми зосередимось виключно на віковому аспекті.

Окрема проблема - систематизація та визначення вікових субкультур. Серед них найбільш дослідженою є молодіжна субкультура. Водночас навіть щодо її класифікаторських показників є чимало питань (соціальний, біологічний та інший вік людиини, її самоототожнення, "перехідні" фази, як наприклад, юнацько-молодіжна або молодіжно-зріла). Ще більш кластерними та сегментноспірними є своєрідні молода, зріла та пізньосередньовікова субкультури чи предпенсіонерська, "похило- пенсіонерська", глибокостарицька субкультури.

Тема субкультур є однією з найбільш популярних у науковому дискурсі останніх років. Значне місце у масиві загальної літератури з субкультурології приділено віковим субкультурам [16]. Так, серед питань дитячих субкультур за останні роки виділяються дослідження Я. Левчук [10], серед підліткових - праці Я. Левчук і М. Белашової [9; 2]. Знаковим є і те, що проблеми субкультури людей поважного віку, зумовлені хворобами, аналізуються не тільки у вікових, а й у інших соціальних контекстах [5].

До питань молодіжних субкультур зверталось чимало фахівців. Серед них, зокрема, А. Асмолов, Є. Бодіна, Ю. Божко, Л. Божович, М. Брейк П. Гуревич, А. Здравомислова, Л. Іонін, М. Киященко, І. Кон, А. Кукаркин, К. Манхейм, М. Мід, В. Оборонко, М. Осоріна, Т. Парсонс, А. Попов, В. Пушкар, Л. Рубіна, П. Рудик, Б. Ручкін, 3. Сикевич, Ю. Савельев, О. Сапожнік, Н. Саркітов, О. Семашко, В. Семенов, М. Соколов, О. Сотика, В. Суртаєв, В. Ткаченко, С. Фірс, Г. Шостак [6-9; 13-20; 22-26]. Водночас проблеми середньовікової чи предпенсіонерської, пенсіонерської, глибокостарицької субкультур потребують ретельнішого вивчення.

Мета даної статті - розглянути проблемні питання вікових субкультур та запропонувати варіанти їх систематизації.

На нашу думку, вікові субкультури є досить різними. Найбільш поширеними та базовими серед них є молодіжні субкультури. У XX ст. одна молода контркультурна хвиля породжувала іншу, більш радикальну, одна течія започатковувала іншу [13-16; 24-26]. На зміну втраченому поколінню йшло загублене покоління початку XX ст., потім йшло більш "загублене" покоління його середини. Щоправда вікові субкультури можуть уточнюватись та обумовлюватись сферою їх поширення (наприклад, студентська субкультура або субкультура молодих робітників тощо).

У літературі субкультури систематизують залежно від кількості прожитих років. Відповідно: дитяча, підліткова, юнацька, молодіжна, а далі вже менш досліджені - наприклад, середньовікові, предпенсіонерські, пенсіонерські, глибокостарицькі субкультури. Проте середньовікові та пенсіонерські субкультури можуть мати різні варіанти та модуси систематизації. Вік від двадцяти восьми або тридцяти років до шестидесяти (або навіть шестидесяти п'яти) є доволі великою віковою константою та має різні вектори спрямування. Це, як правило, найбільш продуктивний та активний час людської життєдіяльності, період досягнення найсуттєвіших творчих, кар'єрних та інших показників. При цьому на період зрілості впливають різні невікові чинники: політичні та суспільні події, рівень освіти та культури, насиченість життєвого досвіду, родинні, релігійні, географічні та інші, насмапред соціальні умови. Зрілий вік іноді розподіляють на перший (до 30-35 років) та другий (після 30-35 років). Подібна класифікація можлива і до інших вікових груп (дитинство, старість та ін.).

Дитяча субкультура є найбільш відкритою, наївною, щирою, мінливою і змінною, нестабільною, схильною до корегувань. Вона є найбільш вразливою (співпереживання, співучасть, ототожнення тощо) до внутрішніх (реакція на болі, хвороби) і ще більше до зовнішніх (дорослих) факторів, щильною з навколишнім оточенням та найбільш недосконалою у атрибутивно-символічному сенсі. Ця субкультура останні десятиріччя викликає жваві дискусії (О. Михеева, С. Лойтер, О. Пономарьова, Н. Рашкова, Л. Редько, М. Рудіна та ін.) [З; 11; 12], які набули особливої актуальності в останні роки (Н. Большунова, О. Краснослободцева, М. Осоріна та ін.) [2; 4; 16; 17; 21]. субкультура віковий молодь

Дитячу субкультуру можна поділити на традиційну та інноваційну. До речі, аналогічний поділ можна здійснити і до інших вікових субкультур, проте у дитячій вік є, напевно, найбільш репрезентативним, адже люди більш старшого віку легше можуть знайти "спільну мову", на відміну від детей, які говорять на різних понятійно-змістовних мовах.

На нашу думку, доречно поширювати традиційні культуротворчі чинники у дитячій субкультурі. Я. Левчук зазначає, що, "до складових традиційної дитячої субкультури належать дитячий фольклор, гумор (жарти, прозивалки, докучливі казки, анекдоти), словотворчість, звичаєве право, табуювання, ігри (рухливі, рольові, предметні), дитяча магія і міфотворчість, становлення світогляду (перші спроби осмислення релігії, роздуми про світ і себе в ньому), формування естетичних уявлень (одяг, прикраси, майстрування)" [10, 11]. З цим важко не погодитись, хіба що викликають сумнів дитяча магія і міфотворчість, адже самі поняття "магія", "міф" та дитина не зовсім сумісні. Доречніше говорити про дитячу квазімагію і казкотворчість (або щось на зразок "світу до гори дном", як у дитячих небилицях) [10, 15].

Про релевантність "народного дитинознавства" чимало писав і Г. Винаградов, вбачаючи, зокрема, у дитячій субкультурі "свій устрій, громаду, певне коло знань, доволі своєрідну мову, своє мистецтво" [3, 59].

Підлітковий вік занадто мінливий, стрімкий та навіть спірний (недарма його ототожнюють і з "тінейджерством" (від 12 до 19), і з юністю, і з першою молодістю, і з часом базового, культурно- аксеологічного становлення та фізичного формування людини-підлітка) [10, 15]. Це зумовлено як віковими особливостями (юнацький максималізм, прояви характеру тощо), так і соціальними наслідками (підлітки, зокрема, є майбутнім). Вважаючи цю субкультуру дизфункційним явищем, у силу специфіки юнацької поведінки (від "упертості" до зухвалого відкидання суспільних цінностей), Т. Парсонс розглядав її як намагання соціальної системи зберегти певний нормативний стан. Перехід від дитинства до дорослості здебільшого здійснюється через групи ровесників ("peer group") [9, 12; 25]. Усвідомлення групової солідарності надає юнакові та дівчині відчуття впевненості у собі, позбавляє їх безпорадності перед дорослим світом. Як слушно підкреслював Т. Парсонс, "peer group" виконує важливу функцію соціалізації: ця особлива форма організації молодих людей допомагає їм опанувати нову соціальну роль, що сприяє подальшій інтеграції їх у складну систему сучасного суспільства [25]. Послідовники вченого широко використовували поняття "peer group" для гомогенних груп молоді. У працях "Від покоління до покоління" та "Вікові групи і соціальна структура" НІ. Ейзенштадт зазначав, що в "універсальних" високорозвинених суспільствах, на відміну від "партикулярних" суспільств, є структурний розрив між сім'єю і соціально-економічною системою. Сім'я має табу й авторитети, що іноді призводить на шлях до "peer group".

Термін "юнацька субкультура" ввів у науковий вжиток І. Кон (праці "Відкриття "Я" та "Психологія юнацького віку"), розглядаючи молодіжну субкультуру в традиціях структурно-функціонального аналізу, а джерело її виникнення знаходячи у "спонтанних групах вільного спілкування" ("peer groups"). При цьому "юнацька субкультура має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, форми одягу і зовнішнього вигляду; відчуття своєї групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування, залицяння і т. д." [6, 104]. Приклад юнацького контрмистецтва - розписані тротуари, гаражі, будинки (від картинок і написів "I love you" до ненормативних висловів).

Дослідники неформалів (В. Оборонко, Б. Ручкін, 3. Сикевич та ін.) побачили у цих співтовариствах коло спілкування за принципом "свій" - "чужий", зі зреченням культурних стереотипів, з конфліктним сприйняттям реальності тощо. В. Суртаєв наголошує на слабкій індивідуалізованості та вибірковості культури (групові стереотипи жорсткого характеру, престижна ієрархія цінностей у неформальній групі, зумовлені статтю, освітою, частково місцем проживання, національністю тощо), поза- інстуціональна культурна і мистецька самореалізація; відсутність справжньої соціо- та етнокультурної самореалізації та самоідентифікації.

Відхід частини юнацтва та підлітків до радикальних контркультур -чимала соціальна небезпека (криміналізація, десоціалізація, примітивізація, вульгаризація тощо). Контркультура у складних соціальних умовах нестабільного розвитку суспільства може стати тим негативним взірцем, що притягуватиме з часом не лише підліткову аудиторію, а й інші вікові категорії (недарма вже кажуть навіть про дитячу, а ще більше молодіжну, середньовікову та старечу контркультури). 3. Сикевич вважає характерною її рисою емоційно-плотське самоствердження юнаків та дівчат з пошуками розважального змісту і впливом групових стереотипів, відносин, установок та інтересів [19].

Яскраво виражені нині акцент на найгірших взірцях західних, особливо американських цінностей (сформовані зразками масової квазікультури, поширеної частково і в Україні у 1990-х роках), зневага до власної національної культури, зростання криміналізації та примітивізації молодіжної свідомості. Юнацтво і молодь емоційно-чуттєво, іноді ілюзорно-розсудливо ставляться до культури. Проте загальновизнано, що поширення деструктивнихих субкультур - антикультур і контркультур - є небезпечним явищем для суспільства.

На думку Б. Ручкіна, висока динаміка соціальних змін в 1990-і роки призвела до того, що диференціюючі чинники у молодіжних субкультурах більш зримі, ніж інтегруючі (мають переважно локальний характер на мікрорівні, в повсякденному існуванні) [18]. Тому молодіжна субкультура перероджується у контркультуру ("неправильні" ідеали, мода, мова, субмистецтво, антимистецтво і контрмистецтво). Гіпертрофоване дозвілля та шопінгоманію, споживацтво та консюмеризм, світоглядний трешизм (від треш, з англ. - мусор) з національним забуттям, деструктивні розваги (інколи занадто швидкі автоперегони "золотої молоді" по Києву, знущання над молодшими тощо) та "фастфуд від культури" (проф. В.Тріодін) як сурогати квазісвободи замість творчості, праці, істини, справедливості та конструктивного дозвілля обирають окремі різновікові носії радикальної субкультури.

До особливостей останніх в Україні можна віднести наявність суттєвих відмінностей за регіональними і національними, майновими ознаками, місцем проживання. Отже, маємо не лише "розслаблену" молодь (до 30%) [9, 12-17] з радикальним проявом субкультури - суб'єктивістськими контркультурними ідеалами, а й втрачену частину суспільства. За нашими спостереженнями близько 20% дітей, 25% підлітків, 10% людей середнього віку та 5-7% пенсіонерів. Ці цифри є приблизними через відносність самих критеріїв підрахунків. Варто враховувати і такі чинники, як бездіяльність, розчарування ідеалами, цінностями, близькими, друзями та іншими орієнтирами, включаючи "загублені" життя та доля.

Термін "контркультура" ввів у науковий обіг Т. Роззак, який розвинув ідеї розпаду "одновимір- ного суспільства", розвитку "сексуальної революції" та духовні мандри каліфорнійського "андеґраун- ду". Екстремістські дії частини європейської молоді наприкінці 1960-х років розвіяли думки функціоналістів про позитивні соціальні ролі. Г. Маркузе, Т. Адорно, Е. Фромм (теоретики Франкфуртської школи), Ч. Мілле (ідеолог "нових лівих") критикували Т. Парсонса, вбачаючи у молоді каталізатор соціальних змін. Концепція контркультури, яку відстоював Ч. Рейч, виходила з того, що передусім духовні цінності впливали на розвиток економіки, технологій тощо. Звідси - революція має бути культурною, бо культура впливає на економічну, технічну і політичну ситуацію у суспільстві [7].

Важливо, що категорію "контркультури" трактують розпливчасто: культура маргінальних груп з делінквентною поведінкою, культура ліворадикальних соціально-політичних рухів, субкультура, яка відстоює альтернативні цінності [20], "відображаючи критичне ставлення до сучасної культури і відкидає її як "культуру батьків" [8, 190]. Окремі дослідники (Брейк, Хол, Джеферсон) визначали молодіжні субкультури як системи засобів виразу, значень, стилів життя, груп молоді, які знаходяться у підлеглих позиціях як реакція на панівні системи цінностей. Т. Роззак категорії "субкультура" і "контркультура" почав використовував у праці "Створювання субкультури: Роздуми про технократичне суспільство і юнацьку опозицію" (1969).

Із занепадом активного контркультурного руху на Заході продовжувався процес пошуку і створення нових культурних форм, змістів і об'єднань [9, 23]. Т. Парсонс і Ш. Ейзенштадт підкреслюють маргінальний статус молоді зі своєю поведінкою, цінностями тощо, тобто субкультурою. Структурно- функціональний підхід розглядає молодіжну субкультуру як специфічну соціалізуючу інстанцію з "Peer culture" (своїх запитів і потреб) [25]. Гасло "Великої відмови" (Г. Маркузе) відобразилось у стилі молодіжного андеґраунду, зокрема хіпі, у відриві від культури дорослих. К. звернув увагу на історичні та соціальні причини конфлікту поколінь. Консолідується новий досвід, формується новий імпульс і центр формоутворення, тобто "новий стиль покоління" [24].

У статті "Des Problem der Generachionen" (1928) К. Манхейм умовами соціальної трансформації пояснював виникнення феномена "новий поколінний стиль". Він зазначав, що у період прискорення і соціальних змін старше покоління стає сприйнятнішим до впливу молоді, в якої переважають авангардистська свідомість і розрив із усталеними способами освоєння досвіду [24]. Соціологи- функціоналісти пояснювали розрив зв'язків між поколіннями кризою соціалізації (Д. Старр), маргінальним становищем молоді (Л.Фойєр), боротьбою на ринку праці і занепадом цінностей християнтської трудової етики (К. Келлі). У динамічні періоди швидких змін молоде покоління піде шляхом не "прогресуючої соціалізації" (Т. Парсонс), а "контркультурного бунту" (Т. Роззак). Провідна ідея початку доби постмодернізму: у гетерогенних суспільствах протиріччя є віковими і зумовлені рівнем культури. Так, за М. Мідом, є три класи культури, які змінюють один одного: постфігуративна культура традиційного суспільства (опора на досвід поколінь); кофігуративна культура індустріального суспільства (опора на досвід сучасників); префігуративна культура (тип, що народжується), що орієнтується на творчі пошуки молодої генерації. Це покоління створює "новий досвід життя в невідомій країні, що потребує зміцнення в людині її вітальних і духовних сил" [12, 428].

Молодіжні субкультури британські соціологи диференціювали за класовими лініями: "прошкільні" субкультури середнього класу з орієнтацією на навчання та конформне існування; "вуличні" субкультури тінейджерів з робітничого класу з цінностями маскулинності; "антишкільні" субкультури "дна" - підлітків низьких соціальних верств, які гають час у кафе і пивних барах, засвоюючи цінності, у кращому випадку від ЗМІ [23]. У М. Брейка відхилення молодіжних субкультур від соціальної норми різно- мані: від скоєння злочинів (делінквентна молодь) до політичні дії (політична молодь) та артистичних тусовок (культурні бунтівники) із запереченням стандартів "нормальної" молоді [9, 24; 22].

М. Мід вважає, що сама молодь (зазначимо, що у наш час не тільки вона) динамізує інноваційну діяльність через нестійкий стан, деформуючи процес культурної трансмісії. При цьому трансмісія виконується двократно у кофігуративному і префігуративному типах культури: не тільки традиційно від "батьків" до "дітей", а й активно - і навпаки (це нагадує "доленосне" значення молоді). Малось на увазі, що молодіжний "бунт" - це вимога "нових форм свідомості" (К. Манхейм) і культурної "лабораторії майбутнього" (М. Мід). Власне, від молоді у зрілість переходить більшість населення, формуючи основні підвалини духовних та матеріальних благ. Зрілість - це час найактивнішого буття, саме у цей період у більшості людей відбувається творчий, професійний та інший розквіт.

Проблема категоріальних параметрів субкультури людей пенсійного віку (геронтосубкультури) найбільш спірна. Сама ця субкультура викликає певні видозміни через безперервність пізнання та відкриття нового (окрема тема - розвиток інтернет-технологій, освіта для людей "третього віку" тощо). Проте у своїй основі культурні особливості людей після шістидесяти років залишаються майже незмінними: ослаблення організму, життєва мудрість, особистий досвід, розвиток хронічних хвороб, ослаблення сприйняття та інших особистісних якостей. У цілому, варто зазначити, що до XX ст. для людей поважного віку було властиве міркування про вічне, зокрема про Бога, рай і пекло тощо. Але у тих, старих реаліях, поняття соціальних пільг, гарантій, пенсії як такої не існувало. Можливо, соціальний захист (через пенсійні та інші фонди), який останнє століття робив життя багатьох людей похилого віку відносно стабільним, а іноді навіть щасливим й багатим (особливо у розвинених капіталістичних країнах), колись відійде у минуле (сумній досвід деяких середньоазійських країн). В пострадянських умовах навіть з періодичним соціальним примітивізмом, вульгарністю, обмеженістю субкультура людей похилого віку має малий зв'язок з девіантністю. Вони здебільшого сприймають свій вік як останні (або передостанні) роки життя. Але далеко не всі люди доживають до шістидесяти і більше років, отже, і субкультура пенсійного віку викликає незначний інтерес. Найбільше дослідженню субкультур пенсійного віку приділіли Е. Ериксонат, Ф. Гізе. Проте вона потребує більш ґрунтовного дослідження.

Розглянувши окремі проблемні питання вікових субкультур, ми вважаємо за доцільне наголосити на багатоманітті вікових субкультур та на їх неоднозначності. Вважаємо за потрібне наголосити на перспективності досліджень субкультур "другого періоду життя", особливо на специфіці субкульту- ри людей поважного віку.

Перспективним є і розподіл всередині вікових субкультур на такі, як негативні, нейтральні (у переважній більшості) і позитивні; традиційні і інноваційні; професійні й етнічні тощо. На нашу думку, досліджуючи та класифікуючи вікові субкультури, можливі й інші їх розподіли, зокрема на: базові та другорядні (відомі у літературі, як "другі" субкультури, субкультури "другого ешалону", маловпливові, малозначні тощо); резонансні (іноді з зухвалим викликом суспільству тощо) і нерезонансні; вищі і нижчі (відповідно - ап- та андер-); субкультури конструктивної та деструктивної спрямованості.

Література

1. Белашова М.О. Подростковые субкультуры в современной России: автореферат дис. ... канд. социологических наук: 22.00.06 /Белашова М.О. - Ставрополь, 2011. - 22 с.

2. Большунова Н.Я. Социокультурное развитие дошкольников в формах детской субкультуры / Н.Я. Большунова // Социокультурные детерминанты и мотивационные основы развития личности: Материалы Все- рос. науч.-практ. конф., посвящ. 80-летию В.Г. Леонтьева. - Новосибирск: Изд-во НГПУ, 2010. - С. 371-387.

3. Виноградов Г.С. Страна детей: Избранные труды по этнографии детства / Г.С. Виноградов. - СПб.: Историческое наследие, 1998. - 549 с., ил.

4. Зебзеева В.А. Социодинамика экологической субкультуры детства: моногр. / В.А. Зебзеева, Л.В. Моисеева. - М. : Сфера, 2011. - 300 с.

5. Белашова М.О. Подростковые ценности в современной России: дисс. ... 22.00.06. канд. социологических наук /Белашова М.О. - Ставрополь, 2011. - 191 с.

6. Кон И.С. Психология юношеского возраста (Проблема формирования личности) / И.С. Кон. - М. : Просвещение, 1979. - 175 с.

7. Кукаркин А.В. Буржуазная массовая культура /А.В. Кукаркин. - М. : Политиздат, 1985. - 350 с.

8. Культурология XX века: Словарь. - СПб. : Университетская книга, 1997. - 640 с.

9. Левчук Я.М. Масова музика як соціалізуючий чинник молодіжних субкультур України. : дис. ... канд. мистецтвознавства: 26.00.01 / Яна Миколаївна Левчук. - К., 2011. - 179 с.

10. Левчук Я.М. Традиційна українська дитяча субкультура у висвітленні когнітивної культурології: монографія / Ярослава Миколаївна Левчук. - К. : Інститут культурології НАМ України, 2012. - 240 с.

11. Лойтер С.М. Феномен детской субкультуры / С.М. Лойтер. -Петрозаводск: Изд-во КГПУ 1999. - 42, [1 ] с. ил.

12. Мид М. Культура и мир детства: Избр. произведения / М. Мид; сост. и отв. ред. И.С. Кон. - М. : Наука, 1988.-429 с.

13. Оборонко В.И. Западные молодежные субкультуры 80-х годов: науч.-аналит. обзор / В.И. Оборонко.

- М. : Наука, 1990. - 32 с.

14. Радзієвський В.О. Нотатки з субкультури аномії: монографія / В.О. Радзієвський. - К. : Логос, 2012.

- 368 с.

15. Радзиевский В.А. Православие как альтернатива криминальной субкультуре: монография / В.А. Радзиевский. - К. : НАРККиИ, 2012. - 96 с.

16. Радзієвський В.О. Про теорію та історію субкультур: нариси до субкультурології: монографія / В.О. Радзієвський. - К. : Логос, 2013. - 276 с.

17. Радзієвський В.О. Фітокультура та антианомія як елемент субкультури в ритуалах Середньовічної Русі: нотатки до фітокультурології та юридикокультурології : монографія / В.О. Радзієвський. - К. : НАКККІМ, 2011.-228 с.

18. Ручкин Б.А. Молодежь и становление новой России / Б.А. Ручкин // Социологические исследования.

- 1998.-№ 5.-С. 90-98.

19. Сикевич З.В. Молодежная культура / З.В. Сикевич. - Л. : Искусство, 1990. - 342 с.

20. Социологический энциклопедический словарь / Ред. Г.В. Осипов. - М. : Изд. группа ИНФА : Норма, 1998.-488 с.

21. Фролова А.Н. Субкультура детства малочисленных народов Северо-Востока России: учеб, пособие / А.Н. Фролова. - Магадан: Изд-во СВГУ, 2011. - 106 с.

22. Brake М. The sociology of youth culture and youth subkulture: Sex and drugs and rock'n'roll? / M. Brake. - Routledge ; Kegan Paut, 1980. -204 p.

23. Edwards Y. Street life cthnieity and social policy / Y. Edwards, R. Oakley, S. Carey // The crowd in contemporary Britain / ed. By G. Gaskell, R. Benewick. - L. : Sage, 1987. - P. 123-154.

24. Mannheim K. The problem of generations / K. Mannheim // Essays on the Sosiology of Knowledge. - L., 1952.-292 p.

25. Parsons T. Youth in the Context of American Society / T. Parsons // Dalis. - 1962. - Vol. 91. - P. 97-123.

26. Wojcik Jerzy Wojciech. Od hipisowdo sataninstow/Jerzy Wojciech Wojcik. - Krakow: Eureka, 1992. -201 c.

References

1. Belashova M. O. Podrostkovye subkul'tury v sovremennoy Rossii: avtoreferat dis. ... kand. sotsiologicheskikh nauk : 22.00.06 /Belashova M. O. - Stavropol', 2011. - 22 s.

2. Bol'shunova N. Ya. Sotsiokul'turnoe razvitie doshkol'nikov v formakh detskoy subkul'tury / N. Ya. Bol'shunova // Sotsiokul'turnye determinanty і motivatsionnye osnovy razvitiya lichnosti : Materialy Vseros. nauch.-prakt. konf., posvyashch. 80-letiyu V.G. Leont'eva. - Novosibirsk : Izd-vo NGPU, 2010. - S. 371-387.

3. Vinogradov G.S. Strana detey: Izbrannye trudy po etnografii detstva / G.S. Vinogradov. - SPb.: Istoricheskoe nasledie, 1998. - 549 s., il.

4. Zebzeeva V.A. Sotsiodinamika ekologicheskoy subkul'tury detstva : monogr. / V.A. Zebzeeva, L.V. Moiseeva.

- M. : Sfera, 2011.-300 s.

5. Belashova M. O. Podrostkovye tsennosti v sovremennoy Rossii: diss. ... 22.00.06. kand. sotsiologicheskikh nauk /Belashova M. O. - Stavropol', 2011.-191 s.

6. Kon I.S. Psikhologiya yunosheskogo vozrasta (Problema formirovaniya lichnosti) / I.S. Kon. - M. Prosveshchenie, 1979. - 175 s.

7. Kukarkin A.V. Burzhuaznaya massovaya kul'tura / A.V. Kukarkin. - M. : Politizdat, 1985. - 350 s.

8. Kul'turologiya XX veka : Slovar'. - SPb. : Universitetskaya kniga, 1997. - 640 s.

9. Levchuk Ya. M. Masova muzyka yak sotsializuiuchyi chynnyk molodizhnykh subkultur Ukrainy. : dys. ... kand. mystetstvoznavstva: 26.00.01 / Yana Mykolaivna Levchuk. - K., 2011. - 179 s.

10. Levchuk Ya. M. Tradytsiina ukrainska dytiacha subkultura u vysvitlenni kohnityvnoi kulturolohii: monohrafiia / Yaroslava Mykolaivna Levchuk. - K. : Instytut kulturolohii NAM Ukrainy, 2012. -240 s.

11. LoyterS. M. Fenomen detskoy subkul'tury / S. M. Loyter. -Petrozavodsk: Izd-vo KGPU 1999. -42, [1] s. il.

12. Mid M. Kul'tura і mir detstva : Izbr. proizvedeniya / M. Mid ; sost. і otv. red. I.S. Kon. - M.: Nauka, 1988. -429 s.

13. Oboronko V.l. Zapadnye molodezhnye subkul'tury 80-kh godov : nauch.-analit. obzor/V.l. Oboronko. - M. : Nauka, 1990.-32 s.

14. Radziievskyi V. O. Notatky z subkultury anomii: monohrafiia / V. O. Radziievskyi. - K. : Lohos, 2012. - 368 s.

15. Radzievskiy V. A. Pravoslavie kak al'ternativa kriminal'noy subkul'ture: monografiya / V. A. Radzievskiy. - K.

: NARKKil, 2012.-96 s.

16. Radziievskyi V. O. Pro teoriiu ta istoriiu subkultur: narysy do subkulturolohii : monohrafiia / V. O. Radziievskyi. - K. : Lohos, 2013. -276 s.

17. Radziievskyi V. O. Fitokultura ta antyanomiia yak element subkultury v rytualakh Serednovichnoi Rusi: notatky do fitokulturolohii ta yurydykokulturolohii: monohrafiia / V. O. Radziievskyi. - K. : NAKKKiM, 2011. - 228 s.

18. Ruchkin B.A. Molodezh' і stanovlenie novoy Rossii / B.A. Ruchkin // Sotsiologicheskie issledovaniya. - 1998.-№ 5.-S. 90-98.

19. Sikevich Z.V. Molodezhnaya kul'tura / Z.V. Sikevich. - L. : Iskusstvo, 1990.-342 s.

20. Sotsiologicheskiy entsiklopedicheskiy slovar1 / Red. G.V. Osipov. - M.: Izd. gruppa INFA: Norma, 1998. - 488 s.

21. Frolova A.N. Subkul'tura detstva malochislennykh narodov Severo-Vostoka Rossii : ucheb. posobie / A.N. Frolova. - Magadan : Izd-vo SVGU, 2011. - 106 s.

22. Brake M. The sociology of youth culture and youth subkulture: Sex and drugs and rock'n'roll? / M. Brake. - Routledge ; Kegan Paut, 1980. -204 p.

23. Edwards Y. Street life cthnieity and social policy / Y. Edwards, R. Oakley, S. Carey // The crowd in contemporary Britain / ed. By G. Gaskell, R. Benewick. - L. : Sage, 1987. - P. 123-154.

24. Mannheim K. The problem of generations / K. Mannheim // Essays on the Sosiology of Knowledge. - L., 1952.-292 p.

25. Parsons T. Youth in the Context of American Society / T. Parsons // Dalis. - 1962. - Vol. 91. - P. 97-123.

26. Wojcik Jerzy Wojciech. Od hipisow do sataninstow / Jerzy Wojciech Wojcik. - Krakow: Eureka, 1992. - 201 s.

Размещено на Allbest.ru