До проблеми нотації хореографічних творів для їх збереження та відтворення в Англії, Іспанії та Німеччині доби відродження (перша половина XV - початок ХVІІІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 370

Національної академії керівних кадрів куль тури і мистецтв

До проблеми нотації хореографічних творів для їх збереження та відтворення в Англії, Іспанії та Німеччині доби відродження (перша половина XV - початок ХVІІІ століття)

Віктор Вікторович Щербаков,

доцент кафедри хореографічного мистецтва

Анотація

хореографічний твір відродження нотація

Стаття присвячена виявленню специфіки нотації хореографічних творів епохи Відродження*.

Ключові слова: балет, балетмейстер, мистецтво, нотація, сценічна хореографія, танцювальна лексика, хореографія.

Аннотация

Статья посвящена выявлению специфики нотации хореографических произведений эпохи Возрождения.

Ключевые слова: балет, балетмейстер, искусство, нотация, сценическая хореография, танцевальная лексика, хореография.

Annotation

In this article an attempt to expose the specificity of the choreographic's notation of works of Renesanсе'і period has been undertaken.

Key words: ballet, balletmaster, art, notation, scenic choreography, dancing lexicon, choreography.

У мистецтві хореографії істотне значення має нотація (лат. notatio - запис) хореографічних творів, тобто процедура запису інформаційних даних щодо танцювальних рухів засобами певної системи. Під термінами «нотація» митці хореографії розуміють використання виключно письмових засобів збереження запису на паперових носіях чи в електронному вигляді. До нотації не включають записи, здійснені аудіовізуальними пристроями. Значна кількість театрів світу для запису і відтворення хореографічних творів користується послугами т. зв. «нотатора» («хореолога»), штатного чи запрошеного.

Сучасні наукові розвідки з історії хореографічних творів і засобів їх нотації викликають значний інтерес у вітчизняних вчених, а також у дослідників далекого і ближнього зарубіжжя: українці К. Василенко і К. Кіндер, росіяни Н. Віхрєва, Ю. Кондратенко, А. Меланьїн К. Михайлова-Смольнякова, М.-С. Тиренко та Д. Філімонов, американці К. Гейнор і М. Еліс (Молодша), англійці Ф. Вейт, С. Віндіг, Д. Епплбі, Д. Фаллоуз та В. Хілтон, італійка Б. Спарті та інші.

Автор статті знаходить свій ракурс в осмисленні мистецтва балету як визначального феномена епохи Ренесансу, а також у науковому обґрунтуванні існування в Англії, Іспанії та Німеччині у вказаний період спроб розробки нотації творів класичної хореографії та їх значення для подальшого розвитку хореографічного мистецтва.

Предметом дослідження є класична хореографія, об'єктом дослідження - виявлення способів нотації творів класичної хореографії для збереження та подальшого їх відтворення в Англії, Іспанії та Німеччині першої половини XV - початку XVIII століття.

Мета дослідження полягає у виявленні специфіки та значення нотації хореографічних творів класичної хореографії в Англії, Іспанії та Німеччині Ренесансної доби для збереження та подальшого їх відтворення.

Англійські джерела. Досліджуваний історичний період для Англії видався бурхливим: неперервна війна англійських володарів з країнами Європи і на самому острові між кланами і державами, вбивства королів та палацові перевороти, поступове об'єднання у централізовану державу з великою кількістю карликових дворів короля, перів і баронів й нарешті трохи запізніла доба Відродження. Така ситуація не сприяла швидкому і самостійному перетворенню фольклорних танців у хореографію для аристократів. Писемні пам'ятки, що збереглися, свідчать про те, що танці англійської хореографії за своїми танцювальними рухами і порядком та мелодіями збігаються з придворними танцями Бургундії, Франції та Італії.

У британському часопису «Annales Musicologiques» № VI (1958-1963) Даніель Герць опублікував статтю «Басданси», додавши фотокопії записів, зроблених на чистих місцях аркушів книги «Католікон» (видана у Венеції у 1497 році, автор - Йоханес де Генуа). Рукопис відшукали у бібліотеці кафедрального собору в Солсбері, що відбилося на його назві - «Рукопис з Солсбері». У ньому зафіксована послідовність танцювальних кроків 20 танців. З них сім танців відносяться до басдансів, сім - до коротких танців, що складаються з двох чи трьох частин (мезур) і 18-24 кроків, шість більш тривалих танців, що складаються з восьми і більше мезур. Записи мелодій для супроводу відсутні, а форма викладення та зміст записів не дають підстав відносити цей рукопис до систем нотації.

1521 року англійський письменник, перекладач і видавець Роберт Копленд (Robert Coplande, 1505-1547) видав підручник французької мови, складений англійським (можливо шотландським) поетом, вченим і священиком Олександром Барклаєм. Підручник містив додаток - «Правила поводження при танцюванні басдансів», де французькою нотацією записані сім басдансів і коротенькі за обсягом настанови з французьких танців. У вступній частині «Правил» викладено опис танцювальних кроків та варіантів їхніх композицій. Подібно до попередньої писемної пам'ятки, форма викладення і зміст записів не дають підстав вважати «Правила» документом, що містить записи у системі нотації творів хореографії.

В архіві району Ешфорд (Великобританія, графство Дербішир) серед документів колекції відомого клану Ширли (Shirley) у 1984 році було відшукано записник кінця XV століття форматом 12,5 х 9 см, знаний під назвою «Рукопис Греслі» (Gresley). Записник містив конспекти з хіромантії та фізіогноміки (знань про визначення характеру людини за рисами обличчя), тексти молитов латинською мовою, а також нотатки про назви 91 танцю, з них для 26 наведено тільки словесний опис, для 13 - тільки ноти і для восьми танців - і мелодії, і словесний опис. У записках знаходимо різноманітні варіації послідовності танцювальних кроків, варіанти руху в різних напрямках, терміни, що визначають напрям руху. Ці особливості відрізняють танці з «Рукопису Греслі» від французьких басдансів, для яких характерною рисою є незмінна структура і правила музичних розмірів. Мелодії в «Рукописі Греслі» за їх побудовою і тональністю можна віднести до мелодій італійських балло. Стосовно «Рукопису Греслі», то висновок є тотожним висновкам щодо двох попередніх пам'яток.

Можна припустити, що перебування артефакту у сільській глушині Англії - проста випадковість, яка підтверджується тим фактом, що записи у зошиті зроблені латиною. Це може бути ознакою того, що автор записів був італійцем, вітрами життя закинутий до Англії.

1531 року видатний англійський письменник Томас Еліот (Thomas Elyot, близько 1490 - 1546 років) видав «Книгу на ім'я Володар» («The Boke Named the Governor»), яка багато разів перевидавалася. Книга присвячена вихованню дворянських дітей і адресована передусім членам королівської родини. Серед чеснот, якими мали бути наділені нащадки аристократів, Т. Еліот вказав і вміння вправно танцювати. Розділи, присвячені цьому, цікаві, проте не містять конкретних настанов щодо навчання хореографії. Разом з цим, у книзі наведено опис певних танців, поширених у тогочасній Англії і схожих з такими у Франції та Бургундії. З огляду на призначення книги та застосований нею мовленнєвий спосіб запису танців, її неможливо віднести до систем нотації творів хореографії.

Англійський поет і політик сер Джон Девіс (Sir John Davies, 1569 - 1626) у 1594 році склав поетичний твір «Оркестр і поезія танцю» («Orchestra, a poem of dancing»), у якому усіляко прославляються танці як мистецтво і стверджується, що танці при дворі королеви Єлизавети І стали найдосконалішими зразками цього мистецтва. Зрозуміло, що піднесені рядки поеми не можна вважати хореографічною нотацією, проте вони певним чином описують деякі придворні танці.

У різних бібліотеках Великої Британії зберігається ще одна писемна пам'ятка періоду - «Шість рукописів корпорації суддів» (видана у 1570, 1606, 1630 роках та приблизно в середині XVII століття). Усі рукописи пов'язані з танцями, які виконувалися на балах товариства лондонських суддів. Зі змісту зрозуміло, що записи зроблені не професійними танцівниками чи вчителями танців, а є пам'ятними нотатками приватних осіб, які готувалися до балу і вивчали танці і через це не відносяться взагалі до хореографії.

Джон Плейфорд (John Playford, 1623 - 1686/1687) - лондонський видавець і книготорговец. - видав у 1651 році книгу «Англійський вчитель танців, або правила для танцювання сільських танців з мелодіями для кожного танцю» («The English dancing master or Plaine easie Rules for the Dancing of Country Dances, with the Tune to each Dance»), яка витримала багато перевидань і донині користується популярністю у шанувальників історичної хореографії. Незважаючи на назву («... сільські танці...»), записи з цієї книги містили опис бальних танців і стали джерелом для багатьох пізніших самостійних видань. Д. Плейфорд записав танцювальні рухи і порядок танцю простими і зрозумілими мовленнєвими формулами. Певною вадою запису було те, що для кожного танцю у книзі подано тільки один музичний рядок. Втім цей недолік було нівельовано у подальшому оприлюдненні кількох збірок мелодій для бальних танців. Разом з цим така цікава для хореографії книга мала ті самі вади, що й її попередники - відсутність опису стандартних елементів хореографії, які можна занотувати стандартними позначками. Такий недолік не дозволяє вважати цей твір пам'яткою систем нотації творів хореографії.

Іспанські джерела. Для Іспанії друга половина XV століття примітна тим, що одруження Ізабели Кастильської з Фердинандом Арагонським та успадкування ним корони Арагони стало початком королівства Іспанія. Це навернуло аристократів наслідувати звичаям і розвагам королівського двору, що у свою чергу сприяло розвитку хореографії.

Найдавнішим з усіх відомих іспанських записів танців є «Серверський рукопис» (1468-1496). Подібно до «Рукопису з Солсбері» він являє собою нотатки на чистих місцях аркушів з нотаріальними записами. Перший аркуш містить словесний опис одного танцю та символьний опис ще трьох. Хореографія танців свідчить про їх французьке походження, що не дивно, зважаючи на спільний кордон Франції та Іспанії і сімейні зв'язки аристократії цих країн. Для запису танцювальних рухів у «Серверському рукописі» використано умовні позначки. Хореографічна нотація, застосована в рукописі, акуратна й певною мірою продумана. Подібного рівня система запису танців у інших тогочасних джерелах не зустрічається. Сьогодні ця пам'ятка зберігається в історичному архіві Сервера Сегарра провінції Леріда (el Arxiu Historic de la Segarra de Cervera, en la provincia de Lleida).

Проте, віддаючи належне автору рукопису, який застосував власний набір позначок для нотування танців, можна зробити висновок, що такі позначки не є елементами, які можна назвати системою нотації творів хореографії. Втім уживані позначки і не могли стати такою системою з об'єктивних причин - на той час ще не існувало загальноприйнятих стандартних елементів хореографії.

«Серверський рукопис» (1468-1496)

Відомий також «Рукопис зі шпиталю» (середина XVII століття), що являє собою текст, написаний на чистих місцях пергаменту, який до того слугував обгорткою якоїсь книги. В книзі каталонською мовою зроблений опис кількох французьких та іспанських бальних танців без запису мелодій. Рукопис знайдений у бібліотеці колишнього госпіталю Святого Хреста у Барселоні під час громадянської війни у 1936 році. Сьогодні пам'ятка зберігається у Національній бібліотеці Каталонії. Не потребує доведення, що запис мовленнєвими формулами окремих елементів кількох танців на обгортці книги не свідчить про існування системи нотації творів хореографії.

Німецьке джерело._У досліджуваний період Німеччина слугувала яскравим прикладом середньовічної роздробленості. На її території існувало майже тисяча державних утворень (курфюршеств). Автором «Нюрнберзького рукопису» (1517) вважається Йоган Кохлаус (Johannes Cochlaus), вчитель музики з Нюрнберга. У 1517 році він супроводжував до Італії відомого на той час громадського діяча Віллібальда Піркхеймера і на прохання його дочок записав кілька італійських танців. Мова рукопису - німецька, проте для позначення танцювальних рухів автор використав італійські терміни, які дещо переробив на німецький лад. У Рукописі описано сім італійських танців. Зміст рукопису також не дає підстав віднести його до пам'яток нотації творів хореографії.

Дослідження дозволяє зробити впевнені висновки щодо існування в Англії, Іспанії та Німеччині у період першої половини XV - початку XVIII століття проблеми, пов'язаної із записом творів хореографії для їх збереження та відтворення у подальшому. У цих країнах для запису творів хореографії використовувалися мовленнєві формули, які містили загальний опис танцювальних рухів і траєкторії ходи танцюристів, проте не дозволяли однозначно встановити характеристики танцювальних рухів і їхню композицію. Отже, аналіз відомих історичних пам'яток свідчить, що у вказаних країнах були відсутні загальноприйняті правила нотації, які давали б змогу зберегти і відтворити танець у первісному, авторському вигляді.

Підсумовуючи зміст західноєвропейських писемних джерел першої половини XV - початку XVIII століття, можна зробити висновок про те, що незважаючи на вражаючу кількість придворних (бальних, салонних) танців, які існували і були одночасно поширені в Європі Ренесансної доби (тільки «Збірка приємних басдансів для виконання в товаристві і за його відсутності», видана Жаком Модерном, описує 115 танців), абсолютну більшість оглянутих писемних джерел не можна вважати такими, що належать до джерел, які містять записи, зроблені за власне «системами» нотації творів хореографії для мети їх збереження і подальшого відтворення. Танці передавалися від танцівника до танцівника шляхом показу і пояснень рухів і зберігалися саме у такий спосіб (спосіб візуального передавання, поєднаний з усними поясненнями).

Аналіз змісту цих пам'яток у контексті з'ясування проблеми нотації творів хореографії дозволяє дійти висновку про наявність у них спільних рис. Усі досліджені пам'ятки писемності характеризуються тим, що в них за допомогою мовленнєвих та літерованих формул, іноді доповнених малюнками чи навіть художніми мініатюрами, викладено порядок і танцювальні рухи придворних танців. Проте деякі з цих творів містять записи з використанням примітивної криптології

- нотного стану, літер, позначок, знаків та значків. Починаючи від третьої чверті XV століття для запису танців стали використовувати нотні стани, на яких під відповідними нотами позначали номер танцювального руху.

На думку деяких дослідників, першим документом хореографічної нотації потрібно вважати «Бургундський манускрипт Маргарити Австрійської» («Брюссельський манускрипт»). Таке твердження ґрунтується на тому, що у рукописі зафіксовані рухи відповідно до проміжку часу, тобто до мелодії, а для запису малюнка танцю комплексні рухи позначалися великими літерами і фіксувалися під нижньою лінією відповідно до ноти мелодії (Н. Віхрєва). Наприклад, у літерованій формулі танцювального руху «Rb ss ddd rrr b ss d r d r b ss ddd rrr b ss dr d bssddd» літерами позначено: R - reverence; r - reprise; ss - два simples, тобто два простих кроки; d - double тощо.

Однак такий категоричний висновок, на думку автора статті, є передчасним і повністю погодитися з ним не можна. Записи «Брюссельського рукопису» та подібних до нього інших джерел дозволяють лише з відчутною часткою сумнівів визначити приблизний малюнок танцю та ймовірні траєкторії руху. Інші важливі елементи танцю, зокрема дійсний характер танцювальних рухів, їхні характеристики (напрямок і висота підняття рук і ніг, початкові, проміжні та кінцеві постави корпусу, кінцівок, стоп ніг, голови, піруети тощо), тобто опис всіх цих обов'язкових елементів хореографії - відсутній. Ці істотні недоліки запису танців не дозволяють віднести «Брюссельський рукопис» до документів власне нотації творів хореографії. До того ж на час написання «Брюссельського рукопису» ще не існувало стандартів щодо танцювальних рухів, поз корпусу та позицій рук і ніг, які можна було б занотувати стандартними позначками. Така можливість з'явилася тільки після появи теоретичних розробок Академії танцю у Франції та впровадження їх у практику професійних хореографів, балетмейстерів і танцівників. Свого подальшого розвитку нотація набула у XIX - XX століттях внаслідок теоретичних розробок видатних митців хореографії Артура Мішель, В.І. Степанова, Рудольфа фон Лабана, Рудольфа і Джоан Бенеш, працям яких буде присвячено четверту статтю.

Примітки

*Стаття є третьою у добірці з чотирьох публікацій, присвячених проблемі нотації творів хореографії в Європі першої половини XV - першої половини ХХ століття. Період, що досліджується у першій статті, охоплює першу половину XV - кінець XVI століття і обмежується Італією. Друга стаття подає результати дослідження періоду першої половини XV - початку XVIII століття і стосується Франції. У третій - викладаються результати дослідження проблеми у Німеччині, Англії та Іспанії періоду першої половини XV - початку XVIII століття. Четверта стаття містить результати дослідження проблеми у країнах Європи періоду другої половини XIX

- першої половин XX століття.

Література

1. Худеков С. Н. История танцев / С. Н. Худеков. - СПб. : Типография «Петербургская газета», 1913-1915 гг. - Т. 2.

2. Banys Johnes (?) The Gresley of Drakelow Papers.

3. Cervera Ms. Untitled, undated (c. 1496) pair of paper sheets preserved in a notarial manual in Cervera, Archivo Historico (fonds notarial 3,3). Facsimile in volume edited by F. Carreras y Candi. Folklore y Costumbres de Espana. 2nd ed. (Barcelona: 1934), vol. I, p. vii; vol. II, p. 303.

4. Cesare Negri. Le gratie d'amore (Milan: 1602) Facsimile reprint Broude Brothers (New York: 1969). Translation and Facsimile by Gustavia Yvonne Kendall, «Le Gratie D'Amore» 1602 by Cesare Negri: Translation and Commentary. PhD dissertation (Stanford University: 1985).

5. Crossroads of Midieval Civilization..., ed. E. E. Dubruck and K. H. Goller. In Medieval and Renaissance Monograph Series, V (Michigan: Michigan Consortium for Mideval and Early Modern Studies, 1984), P. 61-79.

6. Dixon P. «Reflection on Basse Dance Source Material - A Dancer's Review», I, «Historical dance», Dolmetsch Historical Dance Society. - Vol. 2. - No. 5. - 1987.

7. Encyclopaedia Britannica. - U.S.A., 1974.

8. Fallows David, The Gresley Dance Collection, p.1500, RMA: Research Chronicle, ХХІХ (1996). - P. 1-20.

9. Folklore y Costumbres de Espana: [2nd ed.]. (Barcelona: 1934). - Vol. I, p. VII; vol. II, p. 303.

10. Heartz Daniel. The Basse Dance / Daniel Heartz. Annales Musicologiques, VI (19581963), bet. pp. 310-311, p. 337-340.

11. Playford John. The English dancing master (London: 1651; and many subsequent editions). Facsimile reprint with introduction and notes by Margaret Dean-Smith (London: Schott & Co. Ltd, 1957). Modern reprint with music in modern notation by Hugh Mellor and Leslie Bridgewater (London: 1933); reprinted by Dance Horizons (New York: nd).

12. Le ballet de la royne de Cessile. Flyleaf choreographies to a copy of Geste des nobles Francoys in Paris, Bibliotheque Nationale (fonds fr. 5699 (formerly fonds fr. 10279)). Dances transcribed in Curt Sachs, World History of the Dance (New York, 1937). - P. 313-314.

13. LorinA. Livre De Contredance pr'esent'e Au Roy / A. Lorin. - Manuscript, 1685.

14. Manuscrit del Hospital (Tarrago). Flyleaf Ms. (in Catalan) in Barcelona, Biblioteca Centrale (formerly Hospital de la Santa Creu). Facsimile in Fancesca Pujol and Joan Amades. Canconer popular de Catalunya. Vol. I. Diccionari de la Danza... (Barcelona, 1936).

15. Marsh C.G. Musical Theatre at the Court of Louis XIV, Le Manage de la Grosse Cathos / C.G. Marsh, R. Harris-Warrick. - Cambridge University Press, 1994. - Cambridge Musical Texts and Monographs.

16. Meredith Ellis Little & Carol G. Marsh (1992) La Danse Noble: An Inventory of Dances and Sources (Broude Brothers).

17. Michael Pretorius. Terpsichore (Wolfenbuttel: 1612) / Pretorius Michael. Reprinted by LaNove Davenport (New York: Associated Music Publishers, 1969).

18. Nurnberg Ms. Hie Jnnen sindt geschriben die wellschen tenntz. Brief, undated (p. 1517) ms. in Nurnberg, Germ. Nat. Mus. (MS 8842). Discussion with facsimile of single page in Ingrid Brainard. «The Art of Courtly Dancing in Transition...», Crossroads of Midieval Civilization..., ed. EE Dubruck and KH Goller. In Medieval and Renaissance Monograph Series, V (Michigan: Michigan Consortium for Mideval and Early Modern Studies, 1984). - P. 61-79.

19. Philippa Waite & Judith Appleby (2003) Beauchamp-Feuillet Notation / Waite Philippa & Appleby Judith: A Guide for Beginner and Internediate Baroque Dance Students (Cardiff:Consort de Danse Baroque). - 2003.

20. Reglas de dancar. Ms. in Madrid, Biblioteca del Real Academia (Coll. Salazar, Th. fol. 149v del TN 25).

21. Sir Thomas Elyot. The Boke Named the Governor (London: 1531). Facsimile published by The Scolar Press (Menston, England: 1970). Modern reprint edited by SE Lehmberg (London and New York, Everyman's Library, JM Dent & Sons: 1962). (Chapters 19 through 25 deal with dancing).

22. Thomas Morley. A Plaine and easie introduction to practicall musicke (1597; 2nd ed. 1608). / Morley Thomas. Modern reprint edited by R. Alec Harmon. - New York: WW Norton and Company, 1952.

23. Ward John M. The Maner of Dauncying / John M. Ward. // Early Music. - Vol. 4. - No 2. -

Размещено на Allbest.ru