Данило Щербаківський: наукові розвідки та відкриття єврейського мистецтва

27 липня. Містечко Озаринці невелике захолустне. Перед невеличким пляцом стоїть «ратуша», як її називають, -- будинок з кольонадою по фронту й широким в'їздом -- типа «заїзда» й також приблизно структурою, лише по бокам не один ряд кімнат -- номерів, як це буває звичайно в заїздах, а багато. В містечку багато підсіниевих будинків з дерев'яними а іноді цегляними кольонками. Дерев'яних кольонок зарисовано 15 типів, незважаючи на їх загальну простоту. Іноді в них з чола робиться прибудова з одного боку й підсіння тогді займає лише половину, або 3/5 фронта. Будинки покриті черепицею. Синагога з кольонадою цегляна (іл. 11); кольони масивні; збудована 621 року (1860? року). Дата написана вгорі над урен-койдешом (арон ко-деш. -- Є. К.), як звичайно шифрована -- в данному разі в фразі «коли прийде Месія»: (іл. 12).

Стеля синагоги з восьмигранним куполом. В центрі купола навколо гака, що тримає панікаділо, намальовано чотири зайці -- що можливо символізують біг часу У куполі яришівської синагоги (сер. XVIII ст.) було зображено три зайці, але це був не єдиний мотив, який вінчав купольний розпис синагог; розповсюджувалися й інші мотиви.. На моє запитання у старих євреїв, що показували мені синагогу, про значення ціх зайців й інших виображень, вони казали лише що це -- «так собі», очевидно ними забута символіка єврейська стара, вони могли лише відповісти, що знакі зодиака це -- місяці Знаки Зодіаку відповідали місяцям єврейського календаря, який був космологічним уособленням єврейської картини світу.. Далі на 8 гранях купола такі виображення: (іл. 13, 13 а)

10 серпня. Шепетівка, досить велике містечко з дуже скученими єврейськими будинками під черепицею сплош. Під черепицею значна частина й заводських построек й построек службовців. Завод зберігся й функціонує зараз. В місті 7 синагог -- камінні. З них дві мають барочні фронтони з обох боків. в головній синагозі на фронтонах декоративні поливні глечики невеликі, а з півдня також два скульптурні леви на даху глиняні (?). Всередині дві менойри (великі ханукальні менори. -- Є. К.) прекрасні литі з міді недавно (років 30) батьком ключаря, але по старим традиціям. Цей ключар каже, що цей ж такі роботи єсть менойри у Славуті й була у Заславлі, але останню під час війни забрали москалі. Два єврейських кладовища -- на старому не був, бо за словами цього ж єврея там вже нема надгробків. Нове велике й на ньому чимало старих надгробків. Найбільш улюблений мотив -- розводи, але єсть і леви парні, підсвічники, птахи й інше. На двох старих здибались крилаті дракони з левами й птахами будують також з цілого каменю з оливом ззаду як на цьому малюнкові. Багато дерев'яних з дерев'яними надгробками, але без орнаментики лише з написами вглиб.

Будинки в містечку досить хаотичної архітектури, дахів двоскатних. В багатьох стільки бічних прибудов, що трудно розібратись в загальній архітектурі. Збереглись повсюди деталі старі -- різьба на балкончиках й піддашшях.

Славута резиденція одного з найбільших магнатів українсько-польських. Приїхав вечором й зараз же пішов на містечко -- цікаве з великими будинками часто двоповерховими, інтересними торговими рядами підковою. Містечко погоріло.

Славута. Два єврейських кладовища. Невдалий час -- як раз був поминальний день й багато євреєм голосили, особливо на новому кладовищу. Надгробки дерев'яні й камінні. Дерев'яні, як звичайно, лише з написами врізаними вглиб іноді розетка шестилопастна трапиться. Камінні досить різноманітні. Одмітив більш 30 типів. Семисвічнкиий п ятисвічники трапляються того ж типу, який здибався мені в Румунії й Галичині. Найчастіше розводи того ж типу, що й у Шепетівці. Багато парних левів. Леви трактовки різноманітної. Єсть з цікаво ритмічно трактованою гривою; єсть пізні реалістичні. Єсть олені парні, єдинороги парні, боротьба лева з єдинорогом, птахи дзьобають, птахи з гілками в дзьобі.

Славута. ...Містечко інтересне: в центрі підковою ратуша, навколо чотирикутних хат багато двоповерхових з мезонінами, а також збаночками. В великій синагозі вщІасШвг -- панікадило, подражаніє звичайним панікадилам, в чотири ряди по 8 кронштейнів в кожному. В верхньому збереглось лише 2. Всі вони завершуються ажурними щитками вгорі більш старого типу, внизу пізнішого XIX ст. В нижньому ряді поміж кронштейнами ввернуті в шість пелюсток. Меж трьома верхніми рядами -- пояски ажурні широкі, середні гранчасті. Внизу яблуко ажурне з таким же придатком. Над верхнім рядом пташки. Зроблена вона мабуть в 2-й половині XIX ст.

Менойра великої синагоги того ж майстра, що й у Шепетівці (в 607р. єврейської ери) [т. зв. «мале числення», без «тисяч», -- мається на увазі 5607 / 1846] лита з латуні. В основі її трьохкутник ажурний, що з його кутів виглядають пів постаті лева, бика й орла. Вище ажурне коло з пташками на ньому. Ще вище самий підсвічник з 9 свічок. До масивного поршня з двох боків прикріплені по 4 кронштейни складної цільної композиції -- в одній площі 3 нижніх уявляють собою руку, що тримає рослини, кінця яких стилізовані в голові грифів, у двох середніх вони з крилами. Кожна частина завершується розеткою-підставкою під ліхтар (зараз електрика). Внизу 4 леви на площадці з ажурним бар'єром під яким вісюльки. Два леви під кронштейнами повернуті до стержня, а два других повернені од нього. Один держить теж кронштейн на стилізованою як і дві перші. Він завершується одною свічкою й картушем з написом про те, що менойра зроблена в Шепетівці майстром Довбером. Картуш в ажурній орнаментиці з левами. Під ним теж картуш пустий (може теж був напив). Четвертий лев теж тримає картуш з написом про те, що зроблено в Шепетівці (іл. 20).

Умед ще з дерев'яної старої синагоги з грудами потрійних колонок, різьбою й грифонами вгорі крилатими. В ньому 2 пергамента з малюнками (схід?), причому нижній уявляє семисвічник, зроблений плетінкою, не тільки свічки, але й складна розетка внизу, ніби взята цілком з старого рукопису -- тип плетеної заставки або кінцівки.

Третя записна книжка (початок -- 24 серпня) [11].

Корниця. Маленьке містечко з дуже цікавою камінною ратушою, на якій чогось литовське. Вона двічі перебудовувалась яшо XVIII ст. Синагога по заяві євреїв збудована Сангушком ще раніше, але вона пізніша ніж ратуша, але дуже цікава ампірна з рядом півциркульних вікон. Сама вона базілічна. В середині також півціркульні вікна зполучають середню частину з бабинцем з обох боків. Стіни її розписані квітами по трафарету. Дуже цікавий підбір мідних engla^ter чотирьох різних типів невеличких висячих й шости маленьких прибитих до стіни. Біма має грати в решетку. Уренкойдеша покривало (парохет -- синагогальна завіса. -- Є. К.) має оксамитне червоне з синею оточкою з витими колонками й левами.

Ізяслав. Синагога новоміська, з двома рельєфними левами на фронтоні, початку XIX ст. (іл. 21) Розмальована менора ніби славутська але так саме як в Шепетивці.

Остання дата в першому щоденнику -- 4 серпня, коли Щербаківський поїхав до Києва лагодити несправний фотоапарат, а його підопічний М. Гвоздецький поїхав до Славути, чекати там свого керівника для продовження експедиції [9, с. 33--34]. Подальші записи поїздки, як випливає з викладеного, наводяться в двох окремих записних книжках, які датуються, відповідно, 10 і 24 серпня. Ймовірно, остання частина записів не збереглася, і ми тільки можемо в цілому реконструювати фінальну частину маршруту, виходячи з логіки пересувань і зазначених автором містечок....

Матеріали цієї експедиції Щербаківський збирав і обробляв дуже ретельно. Вивчаючи цю частину його архіву в 2003--2008 рр., коли від випадку до випадку навідувався в Київ, я анітрохи не сумнівався, що автор готував їх для публікації, яку так не встиг зробити. На це вказував і виявлений в його рукопису текст про пам'ятки мистецтва на Правобережжі, що включав і розділ, присвячений єврейському мистецтву [18]. Тоді ж я загорівся ідеєю продовжити й завершити його справу через більш ніж 80 років після його загибелі. Лише через кілька років, вже працюючи в самій бібліотеці Інституту археології, я виявив, що ці матеріали все ж таки були опубліковані автором за життя [49]. Просто єврейському мистецтву в надрукованому звіті вченого відводився окремий розділ, а сама назва статті прямо не говорило про це. Мова автора, його узагальнений і водночас конкретний погляд на єврейське мистецтво і спадщину України вразили мене. Враховуючи раритетність цієї публікації, я наводжу нижче цей текст. Автор також поміщає наприкінці список з 120 світлин пам'яток єврейського мистецтва, які були зроблені ним під час подорожі. Ці знімки в тій чи іншій повноті збереглися в його архіві і чекають на більш розгорнуту публікацію. Крім щоденникових записів і чернеток статті, яка багато разів «нещадно» редагувалася автором, Щербаківський переписує і начисто править самий фінальний рукопис до публікації.

Отже, підсумковий звіт Данила Щербаківського про цю поїздку вийшов у 1927 році в спеціальному виданні ВУАКу «Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 рік». У передмові, що описує діяльність художнього відділу ВУАКу його голова, академік Олексій Новицький писав, що це був перший рік, коли відділ отримав фінансування на проведення досліджень шляхом екскурсій, тобто експедицій. Щербаківський проводив дослідження у Подолії (Могилівщина) і на Волині (Шепетівщині) [39, с. 175]. Серед його завдань було вивчення панських садиб, містечкового будівництва і мистецтва в цілому. Спочатку передбачалося працювати т. зв. стаціонарним методом, але у ході досліджень з деяких обставин, перш за все, через поганий (дослівно «жахливий») стан пам'яток мистецтва, довелося перейти на метод об'їзду терито

рій. У його завдання також входило налагодити тісний зв'язок з місцевими робітниками і залучити їх до справи вивчення пам'яток та їх охорони. Кінцевою метою такої пропаганди і популяризації пам'яток мистецтва було створення краєзнавчого товариства в Могильові і організація музею в Заславлі (Ізяславі), а в плані наукової роботи -- обміри та фотофіксація збережених пам'яток старовини, а також вивчення та збір стародавніх археологічних пам'яток неоліту, трипільської та римської культур. Знову зазначимо, що через загальну назву статті «Пам'ятки мистецтва на Правобережжі», вона не стала широко відомою в науковому середовищі дослідників єврейського мистецтва.

На початку цієї статті, окреслюючи мету і завдання своєї експедиції, вчений писав: «Мета моєї екскурсії 1926 р. -- дослідження містечкового будівництва (детальні обміри, кресленики, замальовки, фотознімки), а також дослідження пам'яток єврейського мистецтва, що як відомо, що як відимо, тісно та нерозривно зв'язане з містечком» [49, с. 191]. Щербаківський свідчить про страшний стан містечок, знищення в багатьох містечках пам'яток стародавнього будівництва, повсюдний розбір їх «на матеріал» при потуранні влади і без контролю з боку охоронних органів. Це унеможливило обміри більшої частини пам'яток, які вчений тільки фіксував на фотопластинки, а його колега в малюнках. Багато видатних пам'яток Щербаківський брав на облік, а також робив зусилля, щоб зупинити знищення старовинної архітектури. Можна тільки уявити наскільки гнітючу картину застав дослідник через кілька років після закінчення кровопролитної громадянської війни і поневірянь Першої світової, які розвалили всю матеріальну середу цього краю.

Він вказує, що під час екскурсії було зроблено 36 креслень (ймовірно, обмірних), 102 замальовки архітектурних деталей і 294 світлини [49, с. 191 -- 192]. Причому, тільки єврейська частина фотоколекції, що відноситься до «єврейського мистецтва» становила 120 одиниць, не кажучи про числені світлини житлових єврейських будинків і заїздів, які були вказані в якості зібраного матеріалу до першої, загальної частини статті. Таким чином, більше половини всіх експедиційних фотографій становила «єврейська колекція». Це говорить багато чого про наукову докладність досліджуваного матеріалу, професійну широту зору вченого і в цілому про «питому вагу» єврейської художньої спадщини в скарбниці української провінції. Отже, знову повернемося до тексту розповіді і наведемо два його розділу, що стосуються забудови містечок (наводяться вибірки з розділу) [49, с. 192 --195] і єврейського мистецтва (публікується повністю, але без списку фотографій) [49, с. 204--206]. Ось який узагальнений портрет старим містечках, їх архітектурі, ринковим площам і особливо заїздам -- типово єврейським заїжджим будинкам з їх характерною забудовою і виглядом дає вчений:

I. Місто та містечко

«Містечко, навіть найменше, різко відріжняється від села не стільки великістю своїх будівель, скільки формою їх та конструкцією, не кажучи вже за відмінність самого плану осель. Ця відмінність є виявом різниці вимог економічного життя містечка та села. Містечко зорієнтовано на торгівлю, село з його хатами та дворовими будинками на сільське господарство. Треба зазначити, що в той час, як хата українського селянина зберігає глибокі традиції та пережитки праслов'янськоє доби, усі різноманітні типи будівель навпаки яскраво відбивають на собі впливи власне Західної Європейської культури.

Головні типи містечкових будівель на Правобережжі -- ратуша, торгові ряди, окремі лавки, заїзди, житлові будинки, промислові будівлі, а потім, звичайно, культові -- костьоли, синагоги, церкви, каплиці, нарешті, іноді фортеця, що має захищати все містечко. В центрі містечка, як і в Західній Європі, чотирикутна велика площа з великою простокутною будівлею торгових рядів і ратуша, а навколо площі тісне каре з будинків, що чільними вузькими боками повернені до площі. Ратуш зберіглося порівнюючи мало. З тих, що мені здибалися, цікава двічі, на жаль, перебудована ратуша в Корниці, що її збудував, як кажуть, Стах СангушкаЄвстахій Еразм Сангушко (1768--1844), польський воєначальник, генерал-майор польської повстанської армії, яка підтримувала повстання Т. Костюшки, власник величезних маєтків на Волині.. Центральна її частина має форму широкої круглої башти з сьома нишами в середині та чотирма вікнами вгорі; башту покрито півсферичною банею з флюгером на зразок за литовської погоні. Ратуші в Могилеві та Заславі [Ізяславі. -- Є. К.] -- невеличкі двохповерхові будови з бароковими фронтонами. Ці три ратуші збудовано в XVIII ст. В Озаринцях ратушу збудовано за типом заїзду, за таким самим планом, -- з широким проїздом через всю будову з тою ріжницею, що проїзд не з вузького, а з широкого боку. Цей широкий бік, яким ратуша повернена до площі, має підсоння на шести товстих колонах цегляних, аналогічних до тих, що є в багатьох хатах у центрі містечка та в місцевій синагозі. Іноді ратушу сполучено в одно ціле з торговими рядами, й тоді вона посідає чільне й показ ніше в них місце (Заслав). Ратушні будинки в тому вигляді, як нині збереглися, не дають ясного уявлення про те, як саме їх використовували. В деяких містах ще й досі збереглися пережитки старих цехів: в Заславі, напр., ще на початку XX ст. шевці запивали визволення й досі мають скарбоньку й книгу вписову з записами 1725--1825 рр.

Торгові ряди в багатьох містечках знищено в недавні часи. В Могилеві Подільському розібрано торгові ряди XVIII ст. з прекрасними кованого заліза дверима в лавках, знищено торгові ряди в Шепетівці; на половину зруйновано в Заславі ряди з широкою критою галереєю. В Славуті вони мають вигляд не прямокутника, а видовженої підкови. В рядах на всі сторони були в'їзди з міцними брамами, що замикалися та давали достатній захист.

Особливо характерні для українського містечка «заїзди», -- своєрідні отелі для приїжджих, розраховані не лише на людей, але й на підводи з кіньми. Це великі подовгасті будівлі з широким проїздом наскрізь через увесь будинок; проїзд має дві брами, з яких чільна з фірткою. Обабіч цього проїзду симетрично розплановані кімнати -- номери для приїжджих в кількості 8--12 з дверима в цей проїзд.

У крайній кімнаті з кухнею мешкає хазяїн. Далі йдуть попід стінами стійла для коней, а середню широку просторінь ставлять вози та екіпажі приїжджих. Все це вміщено під одною покрівлею. В такому заїзді, безпечному й захисному, могло одразу уміститися декілька десятків підвід к кіньми. Особливо багато таких заїздів у містечках, де відбуваються великі ярмарки, або в тих, що лежать на великих торгових трактах (м. Заслав). Заїзди, житлові будинки повернені до площі або вулиці, звичайно, коротким боком, в якому міститься і вхід. Це викликала потреба вмістити максимальну кількість окремих будинків на чотирикутнику, що виходить до головної площі, де б'ється головний пульс містечкового життя. Яскравим зразком надто великої скупченості будівель є ряд домів на центральній площі в м. Суділкові, де хати остільки притиснуті одна до одної, що мають вигляд розплесканих -- з одними дверима й з одним лише иноді вікном (зн. № 130).

У доданому до статті переліку світлин, зроблених під час подорожі, були вказані синагоги і синагогальне начиння в Яришеві, Заславі (Ізяславі, синагоги на т. зв. Новому і Старому місці), Шепетівці, Судилкові, Корниця, Озаринцях, а також велика кількість надгробків з Заслава і Озаринців, а також Шепетівки, Славути, Корниці, Яришева і МогилівПодільського.

Подаємо детальну схему розміщення сюжетів розпису склепіння синагоги в Озаринцях (за малюнками та описом Д. Щербаківського) (іл. 14):

Програма розпису склепіння -- ієрархія традиційних сюжетів, що репрезентують єврейський Космос і Хронос у його божественному, есхатологічному русі (курсив -- напис у Д. Щ., прямий шрифт -- пояснення та коментарі Є. К.):

Вершина склепіння -- чотири зайці в колі -- символ руху часу і нескінченності;

Середина склепіння -- на восьми пелюстках куполу зображення історичних та месіанських мотивів:

• скрижалі (над арон кодешем) -- образ теофанії, обдарування євреям Тори та її верховенство;

• змія і рука -- образ гріхопадіння і вигнання з Раю;

• соглядатаї з виноградом -- фігури ізраїльських розвідників (замість них могли зображуватися ведмеді), які вертаються до стану Ізраїлю в пустелі з виноградним гроном з Ханаану -- символ родючості Землі Обітованої;

• слон -- символ величі і тягаря Тори;

• ведмідь -- символ насолоди пізнання Тори (якщо з букетом в лапах), чи вигнання (якщо на ланцюгу);

• лев -- символ боротьби, сили і царської слави месіанського часу; ілюстрація вислову Мішни «Будь могутній. як лев..., виконуючи волю Отця твого небесного» (Авот 5:20); (також малювали битву лева з єдинорогом);

• корзина з квітами -- символи насолоди і достатку месіанського часу;

• квіти і вазони з квітами по кутах -- символи райського саду.

Нижня частина склепіння: Знаки Зодіаку, що чергуються з символічними тваринами: (Зодіакальний цикл починається з рівня арон кодешу і рухається за годинниковою стрілкою):

• віл -- Телець; орел (поверх арон кодешу) -- символ верховної влади і ілюстрація вислову «Будь легкий, як орел..., виконуючи волю Отця твого небесного» (Авот 5:20); баран -- Овен;

• дві риби -- Риби; баран -- ?; дві руки з відрами -- Водолій;

• козел -- Козеріг; олень -- символ краси землі Ізраїлю і ілюстрація вислову «Будь швидкий, як олень..., виконуючи волю Отця твого небесного» (Авот 5:20); лук й стріла -- Стрілець;

• віл -- священний бик Шор (есхатологічний символ; бик буде принесений на стіл праведників під час райської трапези);

• рак -- Скорпіон; журавель зі змієм в дзьобі (можливо, лелека) -- символ праведника, який бореться зі злом; вага -- Терези;

• рука з квітами -- Діва; два журавлі (можливо, два лелеки) -- символи праведників, яким уготований Рай; лев -- Лев;

• місто й навкого нього риба -- Левіафан, священна риба, яка обхопила кільцем місто (есхатологічний символ; Левіафан буде принесений на стіл праведників під час райської трапези)

• риба -- Рак; лебідь -- ?; дві руки з серпами -- Близнята.

Чотири кути основи склепіння: зображено музичні інструменти -- символи прославлення Всевишнього музикою, які ілюструють Псалом 150.

Горизонтальна частина стелі: «розписана квітами в пасочки безконечником» -- безперервний квітковий стрічковий орнамент.

По центру східної стіни розміщений арон кодеш, над яким є есхатологічна інскрипція «коли прийде Месія» -- згідно з традицією євреї очікують прихід Месії (Машиаха) у кожному поколінні; у написі зашифрована дата побудови (розписи чи ремонту) будівлі (?) -- 621 р. -- 1860р. (5621 -- велике літочислення; 621 -- мале літочислення).

Судячи з короткого опису сюжетів різьблення на надгробках, вченого найбільше цікавила анімалістика і різноманітні зображення левів, птахів, грифонів, єдинорогів, зайців і орлів, оленів, світильників тощо. Понад півсотні світлин зроблено з єврейських надгробків у Озаринцях. Багато з них були датовані у цьому списку, причому наводилися дати як за єврейським літочисленням, тільки написані цифрами, так і їх європейські (григоріанський) аналоги. Важко сказати, чи був Щербаківський знайомий з основами гематріі , швидше за все хтось із місцевих євреївГематрія (івр.) -- числове значення, яке відповідає в івритському алфавіті кожній букві. Сума числових значень букв, що складають слово або слова на івриті, пов'язана за кабалістичним вченням з їх особливим змістом і функцією у божому Творінні., можливо згаданий Ісаак Вайншток Ісаак Вайншток (1905--1943), той самий «молодий єврейчик, півінтелегент містечковий», помічник і провідник Щербаківського по єврейській культурі, з яким учений досліджував єврейську старовину в Озаринцях. У 1927 р., мабуть вже після смерті Д. Щербаківського, він привіз до Всеукраїнського історичного музею ім. Шевченка в Києві, де до останнього дня працював дослідник, 10 предметів, зібраних в містечку Озаринці. Завдяки зусиллям Данила Нікітіна, співробітника Національного художнього музею України, у фондах цього музею вдалося ідентифікувати один мізрах з тієї колекції, разом з двома згаданими витинанками, які описував у своєму щоденнику та привіз до музею у 1926 р. Д. Щербаківський. Дякую своєму колезі за ці матеріали [38, с. 20--22]., допомагав йому в розшифровці дат. Часовий діапазон відзнятих їм надгробків -- від 1746 до 1909 рр. (у щоденнику вчений вказує дату найбільш раннього зі знайдених ним надгробків -- 1721 р.) [9, с. 27]. Причому пізні надгробки початку XX ст. представляли у своїй різьбі вінки і квіткові зображення, як, втім, і низка надгробків з 1860-х рр. Досить детально сфотографував Щербаківський і озаринецьку синагогу, деталі її декору та оздоблення, але в архіві не вдалося знайти ці знімки.

Аналіз цієї «екскурсії», її маршрут, щоденник і подальша публікація наштовхує на ряд роздумів. Зокрема це стосується дослідження розписів синагог. Оглядаючи синагогу в Яришеві, Щербаківський просто фіксує її як пам'ятку, як артефакт, не приділяючи багато уваги її окремому дослідженню. Мабуть, на відміну від Жолтовського, який мав у своєму розпорядженні незмірно великий час для досліджень «на маршруті» (хоча б тому, що він проводив у поїздках більшу частину року, від весни до осені і не був обтяжений іншою науковою та суспільноорганізаційною роботою) [26], Щербаківський не міг собі дозволити занадто довго затримуватися на всіх об'єктах, які його цікавили. Він лише залишав позначки у своєму щоденнику, подібно того запису, де вчений свідчить, що яришівська синагога потребує окремого дослідження, обмірів і «замальовок у фарбах». Більший час він приділяє озаринецькій синагозі, детально описуючи розпис її купола і залишаючи у своєму щоденнику схему її розпису [9, с.8--10]. Тут треба зробити загальний відступ і підкреслити, що якщо судити з багатьох експедиційних світлин 1920--1930-х рр., на яких були зображені розписи подільських синагог XVIII ст., -- саме купольні розписи, на відміну від настінних, дійшли до того часу у відносно доброму стані.

Вчений писав, що його спроби розібратися в єврейській символіці були марні, -- євреї самі вже не розуміли їх значення, ймовірно, ця традиція до того часу вже була перервана, і значення розписів, виконаних півтора століття тому, було недоступне тепер для самих носіїв цієї культури. Лише найзагальніші і очевидні значення ряду символів і зображень, наприклад трьох зайців або риб в колі як символів «бігу часу», могли бути зрозумілі вченим [9, с. 9]. Про це ж говорить і практика різьбярів надгробків, де сюжетний репертуар «актуальних» образів був зведений до певного мінімуму, пов'язаного з ім'ям померлого, його віком, статтю, приналежністю до роду священиків (когенів чи левітів) [9, с. 12]. Разом з іншими українськими дослідниками, які бачили розписи подільських синагог (Жолтовський, Левицька), вчений підкреслює зв'язок образної мови живопису із забороною людських зображень, вказуючи на певні хитрощі майстрів, які намагалися обійти або «обіграти» існуючу заборону [49, с. 205].

Цілком зрозуміло, що для Щербаківського важливо було зробити загальний зріз ситуації -- показати різновиди і типологію пам'яток, широту їх розповсюдження. В щоденникових записах часто зустрічаються відсилання до інших подібних об'єктів або міст, де вони розташовані. Наприклад, описуючи розпис синагоги в Озаринцях, вчений посилався на місцевих євреїв, які вказували, що подібна розписна синагога була і в Оринині [9, с. 27]. (Через кілька років його колега П. Жолтовський зробить велику «фотосесію» розписів тієї ж яришівської синагоги, а також подібних їй дерев'яних синагог у Миньківцях, Міхалполе і Смотричі) [1]. Розглядаючи надгробки на кладовищі в Славуті, він встановлює паралелі в зображенні світильників з єврейськими надгробками з Галіції та Румунії і т. д. Інтерес вченого до синагогального начиння показує його докладний опис великих синагогальних ханукій, які вчений, слідом за місцевими євреями, іменував розхожою назвою «менойро» (від «ханукальна менора». Щербаківський вибудовує цілісний образ єврейської спадщини містечок. Перш за все, він вимальовує єврейську ділянку як частину історичної структури містечок, аналізує синагоги та заїзди, розписи та надгробки, ритуальні предмети, вказує на взаємодію єврейських пам'яток з місцевим, польським та українським мистецтвом та архітектурою. Зокрема, говорячи про Яришів, він вказує на її «витриману барочну архітектуру», підкреслює, що вхідні двері зроблені з українськими зрізами. Ці зрізи -- частина характерних для українського бароко двірних та віконних відтворів шестикутної форми. В декорі надгробків він бачить віддалені східні (єгипетські) прототипи, а також європейські аналоги -- романські.

Те, що розвідки з єврейського мистецтва були б продовжені, не викликає ніяких сумнівів. Виходячи з його звіту, саме на 1927 рік -- трагічний для вченого, першочерговим завданням були поставлені обміри та копіювання розписів яришівської синагоги... Ці плани відсилають нас до іншого документа, -- складеного в 1930-му р. звіту Єлизавети Левицької про дослідження дерев'яної синагоги в Міхалполі [30] (зберігається в тому ж архіві Інституту археології): «Стан будівлі кепський, вона руйнується, вітром знесено дошки з даху, дощем розмивається розпис. Треба як найшвидше зафіксувати цю цікаву пам'ятку. Влітку 1930 р. я зробила в ній фотознімки та великі у фарбах кальки, що було дуже трудно виконати, бо вся будівля тріщить і обвалюється, а на голову сипляться купи порохів, що за релігійною традицією не обміталися кілька років» [20, с. 7]. На жаль, знайти ці кальки в архіві не вдалося, але тут важливо не тільки це. Саме в ці роки була реальна можливість повноцінного дослідження, фіксації і навіть консервації пам'яток єврейської культури. Згадаймо спроби Феодосія Молчанівського, засновника Бердичівського соціально-історичного музею та творця його єврейського відділу. надати статус заповідника місцевого значення бердичівському єврейського цвинтарю. Йому вдалося це зробити в 1928--1929 рр. [16]. Проте не вийшло інше -- виклопотати присвоєння статусу Всеукраїнського державного єврейського заповідника знаменитій дерев'яній синагозі в Погребище, що намагався зробити вчений [19]. Тривожні обставини роботи цієї плеяди досліджень, постійне коливання музейної політики «у верхах», вічне безгрошів'я музейних структур і ще більше зубожіння народу після припинення політики НЕПу в кінці 1920-х рр., і, нарешті, фактичне згортання політики національного будівництва, подальші репресії та Голодомор не дали змоги розгорнутися цій роботі і перервали всі ці ініціативи.

Повертаючись до Щербаківського, відзначимо, що вже в матеріалах своєї останньої експедиції він писав про постійне знищення пам'яток старовини, в т.ч. єврейського мистецтва, дикунство і свавілля. Його внутрішній протест цього вилився просто в людський крик, озвучений ним у великій статті «Культурні цінності в небезпеці», що вийшла друком в 1927 р. в журналі «Життя й Революція» (чернетка збереглася в його архіві) [12]. У ній Данило Щербаківський дав невтішну панораму руйнувань воєнних років і особливо повоєнної вакханалії -- використання пам'яток архітектури «на матеріал і паливо», а також свавілля «копачів» -- тих, кого ми сьогодні називаємо «чорною археологією», що призвели до знищення безцінних пам'яток національної культури. Він закликав українську громадськість врятувати унікальне надбання республіки, бив у дзвони, намагаючись звернути розум і силу можновладців на захист того, чому він віддав своє життя. Але крім таких, як і він, цей крик не був почутий.

Тоталітарна машина вже набирала оберти. Він відчував наближення цієї катастрофи на прикладі свого музею, де вже кілька років панувало чиновницьке свавілля. Ще в 1923 р. влада зняла з посади директора Київського історичного музею Миколу Біляшівського, соратника і покровителя Д. Щербаківського, замінивши його інспектором музейної справи Наркомосвіти А. Вінницьким. Постійні доноси і брехливі звинувачення співробітників музею на Щербаківського, що почалися з цього часу, втоптували в бруд його ім'я. По суті, він тут залишився на самоті. Постійні конфлікти за лідерство тих чи інших художніх концепцій і явна зневага багатьох колег з Київського художнього інституту змусили його ще раніше піти звідти. Як справжній інтелігент, який цілковито віддавав себе науці, українській культурі та освіті, він був беззахисний перед підлістю і людськими інтригами. Нормальні людські та професійні відносини все ще панували в самому Всеукраїнському археологічному комітеті, де Щербаківський працював у художньому відділі і для якого поїхав у свою останню експедицію. Саме ця поїздка дала нам безцінний матеріал з єврейського мистецтва, який ще довго буде осмислюватися.