Духова музика й духова освіта: історіографія та реальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Степанова А.О.

ДУХОВА МУЗИКА Й ДУХОВА ОСВІТА: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Висвітлюються основні наукові та науково-педагогічні дослідження з питань розвитку духової музики й виконавства на духових інструментах. Визначаються основні напрями вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень із цієї проблеми.

У другій половині ХХ ст. наукові дослідження в галузі розвитку духової музики й духової освіти охоплюють широкий спектр проблем, пов'язаних як із подальшим розвитком і поліпшенням виконавства на духових інструментах і їх технічного вдосконалення, так і з підготовкою виконавців і викладачів гри на духових інструментах.

Історіографія наукових досліджень і наукових пошуків досить велика й різноманітна за змістом. Її умовно ми поділили на чотири напрями.

Перший напрям - це вітчизняні та зарубіжні наукові дослідження (дисертації), тематика яких пов'язана з історією розвитку духових інструментів і виконавства, їх ролі в розвитку загальної світової та вітчизняної музичної культури.

Другий напрям - дослідження (дисертації й науково-методичні праці), предмет яких пов'язаний з удосконаленням техніки виконавства на духових інструментах згідно з їх класифікацією: деревинні, мідні.

Третій напрям - це дослідження (дисертації) з проблем підготовки педагогічних кадрів із навчання гри на духових інструментах, керівників духових музичних колективів (оркестрів, ансамблів).

Четвертий напрям - це фундаментальні монографічні роботи, навчальні посібники, які визнані в професійних колах на державному рівні та рекомендовані для поширення, вивчення й застосування в практичній роботі з підготовки музикантів-духовиків і в педагогічній практиці.

Усі ці напрями охоплюють основний теоретичний і практичний зміст феномена духової музики та основні види її виконавства.

Ключові слова: гра на духових музичних інструментах, дослідження в галузі духової музики.

Навчання гри на духових інструментах є складником музично-педагогічної науки, яка розглядає загальні закономірності процесу навчання. Вітчизняна педагогічна наука в галузі виконавства на духових інструментах налічує не більше ніж 80 років.

Мета статті - висвітлити основні наукові та науково-педагогічні дослідження з питань розвитку духової музики й виконавства на духових інструментах.

Видатним виконавцем і педагогом, що поклав початок розвитку радянської методики гри на духових інструментах, був видатний музикант-кларнетист, професор С. В. Розанов (1870-1937).

Під його керівництвом у 20-30 роки ХХ ст. у Московській консерваторії створюються перші російські методичні посібники - це головним чином так звані «школи гри» - такі як «Школа гри на флейті» М. І. Платонова (1931), «Школа гри на трубі» Г А. Орвіда (1932), «Школа гри на тромбоні» В. М. Блажевіча (1939), на гобої Н. В. Назарова (1939).

Результатом цих методичних пошуків стала робота С. В. Розанова «Основи методики викладання гри на духових інструментах», видана в 1935 р. Це була перша праця, що поставила гру на духових інструментах на наукову основу.

У цій роботі С. В. Розанов сформулював принципи, які стали основними в методиці навчання гри на духових інструментах.

Отже, наприкінці 30-х років ХХ ст. з'явилася солідна теоретична база, що дало змогу підняти викладання гри на духових та інших музичних інструментах на новий якісний рівень.

Педагоги-духовики XX століття - тромбоніст В.М. Блажевич (1881-1942); кларнетист Б. А. Диков (1918-- 2006); трубач Г А. Орвід (1904--1980); флейтист Н. І. Платонов (1894--1967); кларнетист С. В. Розанов (1870-- 1937); валторніст А. І. Усов (1895--1981); кларнетист А. А. Федотов (1925--2015); флейтист В. Н. Цибін (1877--1949) -- сформували так звану психофізіологічну школу гри на духових інструментах, основною вимогою якої було свідоме ставлення до виконавського процесу. Гра на духових інструментах розглядалася ними як складний психофізіологічний акт, керований вищою нервовою діяльністю людини.

Першим із музикантів-духовиків, що став автором дисертаційного дослідження з методики гри на духових інструментах, став Олександр Георгієвич Семенов (1907--1958), який у 1938 р. захистив дисертацію на тему «Основні методичні принципи розвитку техніки виконання на кларнеті». Це поклало початок розвитку методики навчання гри на духових інструментах на науковій основі.

У другій половині ХХ ст. наукові дослідження в галузі розвитку духової музики й духової освіти охоплюють широкий спектр проблем, пов'язаних як із подальшим розвитком і поліпшенням виконавства на духових інструментах і їх технічного вдосконалення, так і з підготовкою виконавців і викладачів гри на духових інструментах.

Ці наукові дослідження можна умовно поділити на такі напрями:

Перший напрям -- це вітчизняні та зарубіжні дослідження, тематика яких пов'язана з історією розвитку духових інструментів і виконавства, їх ролі в розвитку загальної світової та вітчизняної музичної культури.

Другий напрям -- дослідження, предмет яких пов'язаний з удосконаленням техніки виконавства на духових інструментах згідно з їх класифікацією: деревинні, мідні.

Третій напрям -- це дослідження з проблем підготовки педагогічних кадрів із навчання гри на духових інструментах, керівників духових музичних колективів (оркестрів, ансамблів).

Четвертий напрям -- це фундаментальні монографічні роботи, навчальні посібники, які визнані в професійних колах на державному рівні та рекомендовані для поширення, вивчення й застосування в практичній роботі з підготовки музикантів-духовиків і в педагогічній практиці.

Перший напрям варто характеризувати у двох аспектах, таких як мистецтвознавчий і просвітницький.

Мистецтвознавчий аспект досліджень представлений у сучасній науковій думці вітчизняними та зарубіжними дисертаціями, предметом яких є історія розвитку духових інструментів, їх використання в професійних і побутових цілях, їх ролі в розвитку музичної культури.

Серед вітчизняних досліджень останніх десятиліть варто відзначити докторське дослідження П. Ф. Круля «Генезис духового та ударного виконавства України», у якому вперше розглядаються формування й розвиток професійного духового й ударного музичного інструментарію в його сукупності, повноті взаємозв'язків і пропорцій, з урахуванням принципу глибокої соціально-історичної обумовленості всіх процесів, змін і зрушень у сфері музичної культури України [1].

Іще одним фундаментальним дослідженням є дисертація В. О. Богданова «Шляхи розвитку духового музичного мистецтва в Україні (від витоків до початку ХХ століття)», у якій автор розглядає еволюцію духового музичного мистецтва України як історичний процес, пов'язаний з інструментарієм і концертною практикою [2].

Заслуговує на увагу й кандидатська дисертація Ю. А. Рудчука «Духова музика України у XVШ--ХІХ століттях», у якій визначаються перші в історії України осередки процесу розвитку духового виконавства: Запорізька Січ, військові оркестри, музичні цехи, народний побут, сільські ансамблі, навчальні заклади та міські капели [3].

Заслуговують на увагу й дослідження російських авторів, у яких розглядаються питання становлення та розвитку духової музики й виконавства на духових інструментах. Це насамперед докторське дослідження В. В. Березіна «Духові інструменти в музичній культурі класицизму», в якому досліджується застосування різних духових інструментів, таких як флейта, гобой, англійський рожок, кларнет, басет-горн, фагот, валторна, труба, тромбон, серпент, на територіях таких країн, як Чехія, Угорщина, Германія, Англія, Франція, Росія в епоху класицизму -- XVIII ст. [4].

Низка дисертаційних робіт російських дослідників присвячена еволюції виконавства на різних духових інструментах у різні періоди розвитку світової музичної культури. Це роботи С. Г. Проскурина «Труба в епоху Бароко», А. Ф. Вдова «Валторна в музиці композиторів Віденської школи», В. П. Давилова «Гобой в інструментальній музиці XVIII ст.», І. В. Віскової «Шляхи розширення виразності деревинних музичних інструментів у музиці другої половини ХХ ст.», В. О. Захарової «Флейтова культура Франції» та ін.

Просвітницький аспект першого напряму визначається дослідженнями, спрямованими не тільки на мистецтвознавчий, а й на педагогічний профіль. Це наукові дослідження останніх двох десятиліть, які загалом охоплюють спектр проблем, що визначаються сучасними вимогами до підготовки професійних музикантів і майбутніх учителів музики до професійної діяльності.

У дослідженні П. Б. Косенко «Методика особистісно орієнтованого навчання гри на музичному інструменті майбутнього вчителя музики» досліджується проблема вдосконалення методики навчання гри на музичному інструменті майбутнього вчителя музики на основі особистісно орієнтованого підходу [5].

У дисертаціє Н. Г. Мозгальової «Формування музичного мислення майбутнього вчителя музики в процесі інструментальної підготовки» авторка розкриває проблему формування музичного мислення майбутнього вчителя в процесі інструментальної підготовки. У ній визначено сутність, структурні компоненти музичного мислення вчителя та педагогічні умови його формування [6].

Другий напрям, що визначає дослідження, предмет яких пов'язаний з удосконаленням техніки виконавства на духових інструментах згідно з їх класифікацією, представлений низкою дисертацій вітчизняних і зарубіжних авторів.

Докторська дисертація В. Т. Посвалюка «Шляхи становлення і проблеми розвитку української школи виконавства на трубі» висвітлює процес формування й розвитку української школи гри на трубі з урахуванням виконавських особливостей різних регіонів, наявність яких цілком природна в умовах такої великої держави, як Україна [7].

Варто звернути увагу на кандидатське дослідження Г. П. Марценюка «Етапи становлення та проблеми розвитку українського тромбонового виконавства (кінець ХІХ-ХХ сторіччя)». Ця робота присвячена дослідженню історії розвитку українського тромбонового виконавства, етапів становлення та розвитку української школи тромбона з урахуванням виконавських особливостей у різних регіонах України [8].

Дослідження О. В. Федоркова «Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва» присвячено вивченню специфіки історичного розвитку українського ансамблю тромбонів у контексті світового тромбонового мистецтва [9].

До другого напряму варто зарахувати й дослідження В. В. Громченка «Кларнет у музичній культурі Європи ХVШ століття», у якому досліджено кларнетове виконавство в Європі ХVШ ст. [10].

Дисертація А. М. Понькіної «Саксофон у музичній культурі ХХ століття (на матеріалі сонатної творчості зарубіжних та українських композиторів» обґрунтовує специфіку саксофона, його технічні та виразові можливості в музичній творчості ХХ ст. [11].

У дослідженні І. С. Палійчука «Український концерт для мідних духових інструментів (1950-2000)» вивчається український концерт для мідних духових інструментів у контексті загальноєвропейського процесу розвитку жанру [12].

Серед зарубіжних досліджень варто відзначити дисертацію І. В. Віскової «Шляхи розширення виразних можливостей деревинних духових інструментів у музиці другої половини ХХ ст.», де розглядаються питання формування уявлень про технічні та виразні можливості деревинних духових інструментів в інструментоз- навчій літературі ХІХ-ХХ ст. [13].

Дисертація С. В. Кирилова «Техніка гри на саксофоні і проблеми інтерпретації оригінальних творів» досліджує питання емоційно-естетичної, художньо-творчої й технічної сфери сучасного саксофоніста в умовах сольного виконавства в межах наступності музично-художніх традицій [14].

Заслуговує на увагу дослідження О. О. Бучнєва «Особливості використання технічних засобів у навчання гри на духових інструментах», у якому розглядається сучасна методика використання різних приладів для об'єктивного візуального контролю, налаштування й оцінювання звуків [15].

У дисертації С. С. Тихомирова «Збереження оркестрових засобів як принцип інструментовки в жанрах вітчизняної духової музики» автор вивчає застосування інструментів та оркестрових груп відповідно до закономірностей їх сприйняття, а також особливості використання так званих «чистих тембрів» [16].

Третій напрям, що стосується досліджень із проблем підготовки педагогічних кадрів із навчання гри на духових інструментах, керівників духових музичних колективів (оркестрів, ансамблів), представлений у вітчизняних і зарубіжних дисертаційних роботах найбільш чисельно.

З останніх робіт - це фундаментальне дисертаційне дослідження В. М. Лабунця «Методична система інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики», де розроблено концептуальну модель інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музики в системі багаторівневої мистецької освіти [17].

Заслуговує на увагу й кандидатське дослідження В. І. Федоришина «Формування виконавської майстерності студентів музично-педагогічних факультетів у процесі колективного музикування», у якому досліджено й доведено залежність ефективності формування виконавської майстерності в процесі колективного музикування від упровадження експериментальної методики, що передбачає органічну єдність емоційного, раціонального та технічного у виконавстві, активізацію мотиваційної спрямованості майбутніх учителів музики в камерно-оркестрових колективах, становлення індивідуального стилю керівництва оркестровою групою студентів за умов творчої взаємодії [18].

Іще одне дослідження В. І. Федоришина - докторська дисертація «Теорія та методика фахової підготовки майбутніх учителів музики на акмеологічних засадах», де визначено й обґрунтовано парадигму акмеологічної зорієнтованості навчального процесу в інститутах мистецтв, що є основою оптимізації підготовки висококваліфікованих фахівців музично-педагогічного профілю в сучасних умовах [19].

До цього ряду варто зарахувати кандидатське дослідження Л. І. Паньків «Теорія та методика підготовки майбутнього вчителя до керівництва учнівськими музичними колективами», де авторка створила й експериментально апробувала організаційно методичну систему підготовки майбутніх учителів до керівництва учнівськими музичними колективами [20].

Найближчим до нашого предмета дослідження є кандидатське дослідження О. П. Палаженко «Методика формування виконавських умінь підлітків у процесі навчання гри на духових інструментах», у якому вперше розроблено й апробовано методику формування виконавських умінь підлітків у процесі навчання гри на духових інструментах, що відповідає якісному оновленню позашкільної музичної освіти; визначено принципи й педагогічні умови ефективного формування виконавських умінь учнів-духовиків; розроблено критерії та рівні сформованості виконавських умінь учнів-духовиків; конкретизовано сутність понять «виконавство», «виконавські вміння», «виконавська майстерність» у контексті навчання гри на духових музичних інструментах [21].

Четвертий напрям, який має велике значення для розвитку, популяризації та застосування в навчальному процесі підготовки професійних музикантів, - це фундаментальні монографічні роботи, навчальні посібники, які визнані в професійних колах на державному рівні та рекомендовані для поширення, вивчення й застосування в практичній роботі з підготовки музикантів-духовиків і в педагогічній практиці.

Наукова думка з питань розвитку духової музики, починаючи з періоду її виникнення як жанру, має багато напрацювань європейських музичних діячів. Це насамперед перші трактати про духові інструменти й навчання гри на духових інструментах - італійського трубача Чезаре Бендинеллі (Cesare Bendinelli; 15421617), теоретика музики Людовіко Закконі (Ludovico Zacconi; 1555-1627). Значний внесок у розвиток духового виконавства й технічного вдосконалення духових інструментів зробили австрієць Еріх Хорнбостель (Erich von Hornbostel (1877-1935) і його німецький колега Курт Загс (Curt Sachs; 1881-1959), бельгієць Віктор Махілон (Victor-Charles Mahillon; 1841-1924) та ін.

У Російській імперії та, зокрема, на території українських земель наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. проблемі духових інструментів і виконавства значну увагу приділили росіянин українського походження Петро Зімін (1890-1972) та чеський музикознавець Антонін Модр (роки життя невідомі), які класифікували духові музичні інструменти, їхня класифікація діє до цього часу.

Останнім часом увага авторів історичних розвідок звернена на історію та сучасний стан розвитку духової музики й духового виконавства. Особливо ця проблема постала після того, як у 1991 р. Україна стала суверенною державою.

Останні десятиліття дали українській духовій музиці та виконавству низку фундаментальний праць, які увійшли в скарбницю українського музикознавства та музичної педагогіки. Одними з основних праць є монографії, що створені на основі докторських і кандидатських досліджень. До таких варто зарахувати монографічні праці П. Ф. Круля, В. О. Богданова, Г. П. Марценюка, Ю. А. Рудчука та ін.

Значним внеском у розвиток історії української духової музики є монографія П. Ф. Круля «Національне духове інструментальне мистецтво українського народу», де здійснено теоретичне осмислення проблем генезису духового інструментарію в національній музичній культурі України, який випливає зі світового інструментознавства [22].

До наукових історичних видань, що використовуються в навчальному процесі, варто зарахувати монографію професора В. О. Богданова «Історія духового музичного мистецтва України: Від найдавніших часів до початку ХХ ст.», яка написана на матеріалі дисертаційного дослідження й має два видання [23].

Великого значення в науково-навчальному плані мають наукові праці українського академіка, професора, фаготиста В. М. Апатського. Це історичні фундаментальні розвідки:

«История духового музыкально-исполнительского искусства», присвячена історії духового музично-виконавської мистецтва від найдавніших часів до XXI ст. [24];

«История духового музыкально-исполнительского искусства» (книга ІІ), присвячена історії духового музично-виконавської мистецтва в період від середини XIX - на початок XXI ст. ст. [25].

Навчальний посібник В. М. Апатського «Основы теории и методики духового музыкальноисполнительского искусства» є одним із основних навчальних посібників для вищих навчальних закладів, що готують професійних музикантів-духовиків. У ньому розглядається широке коло питань, пов'язаних із теорією і методикою духового виконавства [26].

Варто уваги історико-біографічна праця Р. А. Вовка «Портрети корифеїв», де представлено творчі портрети провідних педагогів кафедри дерев'яних духових інструментів НМАУ ім. П. І. Чайковського, які своєю діяльністю сприяли, сприяють і надалі сприятимуть подальшому розвитку та процвітанню духового інструментального мистецтва й вітчизняної музичної культури [27].

Вагоме значення для розвитку духової музики та педагогічної думки в галузі навчання гри на духових інструментах мають періодичні науково-педагогічні видання. Серед таких варто виділити збірник наукових праць кафедри духових та ударних інструментів Рівненського державного гуманітарного університету «Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя» який видається з 2006 р. [28].

Зразком таких періодичних видань може бути й Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського, який до 100-річчя НМАУ імені П. І. Чайковського присвятив свій випуск жанру духової музики [29].

Що стосується зарубіжних видань із четвертого напряму, які висвітлюють історико-теоретичну проблему оркестрової й, зокрема, духової музики та підготовки педагогічних кадрів, користуються великим попитом у навчальних закладах українських ВНЗ, то це насамперед праці фахівців часів колишнього Радянського Союзу. Одним із найбільш значних видань середини ХХ ст. є чотирьохтомна праця видатного композитора, музикознавця, педагога Дмитра Романовича Рогаль-Левицького «Сучасний оркестр» (1953-1956) [30].

Також до найвідоміших належать науково-педагогічні праці та навчальні посібники Ю. О. Усова «Історія вітчизняного виконавства на духових інструментах» (1978), «Історія зарубіжного виконавства на духових інструментах» (1975), С. Я. Левіна «Духові інструменти в історії музичної культури» у двох частинах (19731983), Б. О. Дикова «Методика навчання гри на духових інструментах» (1965), А. О. Федотова «Методика навчання гри на духових інструментах» (1975) та ін.

Серед найбільш популярних робіт останнього десятиліття варто назвати монографію Н. В. Волкова «Теорія та практика мистецтва гри на духових інструментах» (2008), навчальні посібники К. А. Квашніна «Питання методики навчання гри на духових інструментах» (2011), В. Н. Гержева «Методика навчання гри на духових інструментах» (2015).

Найбільш відомими й розповсюдженими в навчальних колах є роботи Ю. О. Усова «Історія вітчизняного виконавства на духових інструментах» та «Історія зарубіжного виконавства на духових інструментах», у яких автор найповніше й найглибше розкриває історію виникнення духових інструментів і духової музики від найдавніших часів до сьогодення.

Початком другого етапу автор уважає XVII ст. (1607 р.), коли видатний італійський композитор Клаудіо Монтеверді (Claudio Giovanni Antonio Monteverdi; 1567-1643) об'єднав наявні в той час струнні, духові, клавішні та ударні інструменти в одне й так створив оркестр [31].

На підставі вищевикладеного варто зробити висновок, що стан науково-теоретичної та методичної думки з питань розвитку духової музики й виконавства на духових інструментах має велику історію, яка починається з найдавніших часів.

Висновки. Історіографія наукових досліджень і наукових пошуків досить велика й різноманітна за змістом. її умовно ми розділили на чотири напрями:

Перший напрям - це вітчизняні та зарубіжні наукові дослідження (дисертації), тематика яких пов'язана з історією розвитку духових інструментів і виконавства, їх ролі в розвитку загальної світової та вітчизняної музичної культури.

Другий напрям - дослідження (дисертації та науково-методичні праці), предмет яких пов'язаний з удосконаленням техніки виконавства на духових інструментах згідно з їх класифікацією: деревинні, мідні.

Третій напрям - це дослідження (дисертації) з проблем підготовки педагогічних кадрів із навчання гри на духових інструментах, керівників духових музичних колективів (оркестрів, ансамблів).

Четвертий напрям - це фундаментальні монографічні роботи, навчальні посібники, які визнані в професійних колах на державному рівні та рекомендовані для поширення, вивчення й застосування в практичній роботі з підготовки музикантів-духовиків і в педагогічній практиці.

Усі ці напрями охоплюють основний теоретичний і практичний зміст феномена духової музики й основні види її виконавства.

виконавство духова музика науковий педагогічний

Використана література: