Фольклорні джерела українських ранньобарокових ляментів (до питання про генезу жанру)

Постановка наукової проблеми та її значення.

Попри певний науковий інтерес до давньоукраїнських ляментів, який став помітно відчутним упродовж останнього десятиліття (праці В. Коваль, І. Мельничук, О. Новик, О. Циганок, Т. Шевчук), питання генези та подальшої еволюції жанру, співвідношення в ньому фольклорних і книжних традицій натепер залишається відкритим і науково актуальним. Наявність у таких творах оплакувальних мотивів, а також сам факт творення ранньобарокової поезії в Україні під потужним західноєвропейським ренесансно-бароковим впливом стимулюють до пошуків як фольклорних, так і книжних витоків цього літературного жанру. На нашу думку, для розуміння цілісної картини генези й розвитку жанру ляменту в українській літературі важливим є врахування як місцевих фольклорних і книжних традицій, що склалися у дохристиянський і ранньохристиянський період, так і найдавніших світових надбань, що сягають античності й ренесансно-барокових європейських, насамперед польських впливів.

У межах цієї статті ми ставимо за мету показати фольклорні джерела українських ранньобарокових ляментів і тим самим окреслити найсуттєвіші моменти генези жанру.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. З'ясовуючи походження давньоукраїнських ляментів, насамперед варто врахувати, що основою таких творів, як стверджує В. Шевчук, є «народні голосіння й плачі за вмерлим» [13, с. 155], а відтак - використовувалася відповідна поетика.

Зв'язок віршованих ляментів із народними похоронними голосіннями визнає більшість дослідників, що вивчали цей літературний жанр або його окремі тексти. Про сліди фольклорної поетики в таких літературних пам'ятках ідеться у статті Л. Семенюк [8]. Деякі зауваги з цього приводу знаходимо в розвідках В. Коваль і Т. Шевчук. Однак питання про генетичну пов'язаність літературних ляментів із жанрами поховальної творчості (голосіннями, піснями-плачами) і похідними від них думами залишається недостатньо висвітленим та заслуговує окремої уваги.

Відомо, що обряд поховання «як найтрагічніший за своєю суттю різновид родинного фольклору» традиційно супроводжувався плачами й голосіннями, які виконувалися професійними плакальницями [2, с. 198-200; 11, с. 70]. «Голосіння - це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником у період між його смертю та похороном (у час смерті, покладення в труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, останнє прощання перед похованням); виконання яких періодично повторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих» [5, с. 229]. Давнє походження голосінь - факт, що не підлягає сумніву. На це вказує й речитативна форма їхнього виконання - у вигляді протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування, і зв'язок із поховальним обрядом і магічними діями, що його супроводжують, і належність до жіночого репертуару, й особливо - наявність у текстах сталих формул-кліше та первісної символіки.

Вчені припускають, що форма виконання і текстові характеристики (часті звертання) похоронних плачів можуть бути ознакою того, що останні, у свою чергу, походять від замовлянь, які в давнину були словесними формулами [5, с. 229]. Одним із перших таку думку висловив О. Потебня. На його переконання, голосіння виникли з прадавніх замовлянь на основі віри в магічну силу слова, що має здатність повертати душу зі світу мертвих, «розбудити» покійника (за зовнішньою подібністю мертвого зі сплячим). Вони ґрунтувалися на анімістичних уявленнях праслов'ян у здатність душі чути й бачити все, що відбувається у світі живих [7, с. 379443]. Ф. Колесса стверджував, що в минулому обрядова функція голосінь полягала в тому, щоб голосним співом і криком відганяти від померлого злу силу, яка начебто зазіхає на його душу, і задобрити покійника через те, що не змогли повернути його до життя, щоб він у своєму загробному житті сприяв живим родичам, а не шкодив [3, с. 66-80]. Імовірно, що з таких міркувань у поховальних плачах перелічуються лише позитивні риси померлого (вони часто гіперболізуються, ідеалізуються, опоетизовуються), як і в пізніших лементах.

Отже, основою голосінь є, з одного боку - первісна віра в магічну силу слова, а з іншого - анімістичні уявлення праслов'ян, які наділяли душу покійного надзвичайними можливостями (як добрими, так і ворожими). Саме ці засадничі передумови появи жанру голосінь забезпечили, на нашу думку, «живучість» поховальної практики оплакування померлого, яка не втратила своєї актуальності й у пізніші часи, а з появою письма знайшла відображення і в книжній традиції (Біблія, вітчизняні києворуські пам'ятки).

Є підстави вважати, що віршовані ляменти, які писалися з приводу смерті померлої особи, а в деяких випадках і декламувалися-виголошувалися на похоронах, перебрали на себе частину функцій народних голосінь і генетично тяжіють до цього фольклорного жанру. Творені людьми глибоко релігійними (як відомо, період Бароко в Україні - час розквіту теології), ляменти ґрунтувалися на християнському розумінні безсмертя людини й існування іншого життя після її фізичної смерті. Тобто, можна стверджувати, що світоглядні засади, які спричинили поховальну практику оплакування померлого, із часом хоч і трансформувалися (з язичницьких на християнські), проте в основі своїй не зазнали суттєвих змін. З іншого боку, саме ці світоглядні основи визначають найсуттєвішу відмінність барокових лямен - тів від язичницької практики оплакування померлого в голосіннях. Оскільки в літературному жанрі ляменту трагедія оцінюється крізь призму авторитету Бога, то, відповідно, події й особи перебувають у межах середньовічної християнської моралі та канонічних християнських уявлень про життя і смерть. Натомість основою народних голосінь, як відомо, є язичницька концепція світобудови; християнські вкраплення в ній - явище поодиноке.

Дослідники відзначають, що за характером творення тексту жанр голосіння «можна назвати індивідуалізованим» [5, с. 230]. «Оскільки плакальниці були родичами померлого (або жителями його села), то вони добре знали всі події його життя, пережиті ним радощі та біди, успіхи та невдачі, і це давало їм змогу включати описи або згадки про них у тексти голосінь» [5, с. 230]. У ляментах, складених особами, близькими до померлого, окрім традиційних формул-кліше, також є описи ситуацій, образів, картин, що співвідносяться лише з конкретним адресатом. Тобто вони так само індивідуалізовані, як і фольклорні тексти.

Проте чи найбільше генетичну спорідненість барокових ляментів із народними голосіннями виказують спільні для цих текстів мотиви: прохання пробудитися, перепрошування не гніватися, озватися, величання похвалами та пестливими словами, опис гробу як темної хати, чекання покійника в гості, неможливість забути померлого тощо. Центральним мотивом і там, і там виступає мотив розлуки з родиною (громадою), а подальше життя оплакуваного і в одному, і в іншому випадках уявляється таким, що переходить в інші форми.

Як зауважує В. Давидюк, «Основний дискомфорт нового буття оплакуваного народна уява представляє в неможливості подальших контактів з родиною та допомоги з її боку» [2, с. 198]. Наприклад:

Мои диточкы,

Що вы будете робыть безъ батька?

Та вже жъ его ни купыте, ни заслужыте.

Ныдэ' я тэбэ нэ побачу,

Ныдэ я тыбэ ны познаю [1].

Автори барокових ляментів також часто наголошують на неможливості покійного будь-чим прислужитися своїй родині, друзям, громаді, а останніх - зустрітися з ним: Більш ніколи не освітиться голови твоєї волос,

Не почується вже у вухах моїх твій голос,

Ані очі мої не втішаться, дивлячись на твою твар, Ох, не знаю, яких дочекалася смутних хмар («Лямент дому княжат Острозьких…) [9, с. 526].

Не зможете більше столів його оточати І хліба його нащодень подячно вживати («Лямент по святобливо зійшлім, велебному господину отцю Іоані Василевичу.») [9, с. 656].

Загальнолюдські мотиви жалю, туги, непоправної втрати і в голосіннях, і в ляментах виражаються у традиційних формулах, висловах, які голосільниці та давньоукраїнські автори пристосовували до конкретних обставин, імпровізуючи в такий спосіб. До прикладу:

Та видкиля жъ васъ, мій таточку, выглядать, Та видкиля васъ, мій таточку, вызырать?

Всі плачемо, я плачу. Вбачить нема сил нам, Хто б нас горя позбавив, хто б міхи підставив Безутішним у сльозах зіницям кривавим («Лямент світу вбогих на жалісну смерть. Леон - тія Карповича» М. Смотрицького) [9, с. 558-559].

У віршованих ляментах, як і в старовинних голосіннях, часто фігурують образи-символи птахів, що відлітають у вирій, персоніфікованої долі:

І якъ ти прил/'татемешъ:

І на которой ти груші сдатимешъ,

До я вийду тебе познавати [1].

[Душа] мов пташка, від ловців таємних Втекла, сіті порвавши, до країв надземних. Звела в небі гніздечко та голубка тиха,

Які ж вона, Господи, витерпіла лиха!

(«Лямент світу вбогих на жалісну смерть. Леон - тія Карповича» М. Смотрицького) [9, с. 560].

У барокових ляментах, як і в голосіннях, часто натрапляємо на мотиви, які описують звичну конкретику похоронного ритуалу (як-от закопування померлого в землю, розкладання (гниття) тіла «в сирій землі»), до того ж такі мотиви «виписані» тут в особливій натуралістичній манері:

Приб'ют твої оченька глинов та й не увидиш сонічка…

Я того ся ни сподівала,

Що ты так скоро йдеш в сыру землицю гнити [1].

* * *

Пам'ятай, кролю, же-сь єсть чоловік смертельний, Прийде час, же будеш в землю погребенний, Будуть ся кості твої по землі валяти,

Єсли суть царськії, ніхт їх не буде знати («Вірші на жалосний погреб. Петра Конашевича Сагайдачного» К. Саковича) [10, с. 227].

Мова голосінь, як і пізніших ляментів, урочиста, піднесена, патетична, рясна пестливими словами (таточку, слізоньками, неділенька, оченька - у голосіннях; сиріточки, гніздечко, голубиця - у ляментах), епітетами (синочку рідненький, сира земелька, діти дрібні, сама нещаслива - у голосіннях; гріб тісний, діл глибокий, печаль вельми тяжка - у ляментах), багата різноманітними фігурами поетичного синтаксису (повтори, риторичні запитання, звертання, тавтологічні звороти, тиради, паралелізми, стилістичні фігури - анафори, епіфори тощо).

Як бачимо, і світоглядними засадами, і характерними мотивами, і образами-символами та мовними ознаками старовинні голосіння перегукуються з віршованими ля - ментами межі XVI-XVII ст., що служить безсумнівним підтвердженням фольклорних джерел цього жанру та його генетичної спорідненості з народними голосіннями.

Особливості поетики народних голосінь позначилися й на інших фольклорних творах, що виникли на їхній основі, - піснях-плачах і народних думах. Оскільки чимало віршованих ляментів присвячено смерті видатних історичних осіб, то в таких зразках (переважно світського звучання) варто шукати сліди зв'язків із народними думами, поетика яких безпосередньо пов'язана з традицією голосінь.

Як відомо, терміном «дума» позначається жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану. Хоча збережені до наших днів тексти дум виникли приблизно в XV ст., однак дослідники не заперечують той факт, що значно раніше українці вже мали достатньо розвинутий героїчний епос, який ліг в основу виникнення дум. Так, у староруських літописах неодноразово згадується про княжих співців-поетів, що складали пісні на честь героїв і у своїх творах возвеличували подвиги князів і дружини [5, с. 258].

Учені стверджують, що первісно слово «дума» використовувалося для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря - саме в такому значенні воно вживається у писемних пам'ятках XVI ст. Чи не вперше на зв'язок жанру дум із поховальними плачами вказав М. Максимович, а далі його думку розвинув Ф. Колесса, який довів, що думи близькі до народного голосіння своєрідною формою поетичного й музичного вислову. Під час свого дослідження Ф. Колесса встановив, що думи та голосіння споріднює мелодійна й ритмічна близькість (речитативний стиль), нерівноскладо - вість віршових рядків, перевага дієслівних рим, певна імпровізація тексту й музики [3, с. 80-94].

Про шлях еволюції голосінь у пісні-плачі, а потім у думи цікаві міркування висловлюють дослідниці М. і З. Лановик: «Голосіння існували у праслов'ян здавна - голосили за померлим родовим ватажком чи героєм ще у незапам'ятні часи (ця традиція є чи не у всіх народів). Але коли у народній свідомості витворюється культ князя-богатиря - відважного лицаря, що віддає своє життя за спільні інтереси народу і держави, - давніми голосіннями вже не можна було висловити всі почуття і настрої, щоб гідно оплакати загиблого. Тому виникають пісні-плачі (курсив - у тексті), у зміст яких, крім оплакування смерті народного героя, вноситься похвала його справам і подвигам, звершеним за життя, і запевнення, що його слава не загине, а збережеться у прийдешніх поколіннях. Про такі пісні йдеться у рукописах арабських мандрівників, у яких вони описують похорони у слов'ян (зокрема, на території Київської Русі). Очевидно, ці пісні і стали перехідною ланкою від похоронних пісень - плачів до героїчних дум у сучасному розумінні цього жанру. До того часу, поки ці пісенні твори почали називати думами, в народі побутували назви «невольничі плачі», «лицарські пісні», «козацькі псалми» [5, с. 259]. Та й у пізніших вітчизняних джерелах - співаниках, поетиках, віршах, літописах - думами називаються елегійні, історичні героїчні пісні про лицарську смерть, драматичні сторінки з життя народу, відвагу й завзяття у боротьбі з чужинською навалою.

Отже, можна погодитися з думкою Г. Нудьги, що відомі тепер думи - жанр героїчної народнопоетичної творчості, який виник десь на рубежі XV ст. як продовження епічних традицій минулого, що мали свої генетичні корені в найдавніших героїчних ліро-епічних похоронних піснях, а ті, у свою чергу, - у народних голосіннях [6].

Спорідненість народних дум із поетикою народних голосінь і пізніших ляментів особливо виразно проступає в думах про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників. Із дум цієї групи особливо виділяються «невільницькі плачі». Їх відносять до найдавніших зразків цього жанру, що сформувались на основі похоронних речитативних плачів. Із голосіннями генетично пов'язана й поетична форма таких дум (наприклад, «Невольники», «Плач невольників» та ін.). Як стверджують М. і З. Лановик, «Тут епічна розповідь, властива переважній більшості дум, поступається ліричним висловлюванням особистих переживань і почуттів. Зворушливий плач виконавців цих дум спрямовувався на те, щоб викликати у слухачів співчуття до «всіх бідних невольників», передати безмежне бажання визволитися з кайданів, з темниць, втекти додому…» Проте між голосіннями й невольницькими плачами була й суттєва різниця: творці невільницьких дум вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною (як це було в голосіннях), а висловлювали думки всього народу, возвеличували силу волі бранців, що не зрадили свого народу й віри християнської, не втратили любові до рідної землі. Давньоукраїнські ляменти в цьому сенсі дещо нагадують пісні-плачі, адже в них звучить не індивідуальний, а колективний (громадський) вияв скорботи за померлою людиною, возвеличуються її заслуги перед народом, громадою [5, с. 267].

М. і З. Лановик зазначають, що в тематичній групі дум про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення повністю зникають елементи голосінь: «Зберігши речитативну манеру виконання, думи цього періоду набувають нового звучання - це вже не плач за невольниками, а утвердження бойового духу козацтва» [5, с. 270-271]. Із думами цієї тематичної групи найбільше співзвучні ті віршовані ля - менти, що написані на смерть видатних історичних осіб, як правило - козацьких ватажків (князя Михайла Вишневецького, гетьмана Петра Сагайдачного та ін.). Такі ляменти, як і думи, присвячені Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Павлові Тетері та інші, мають виразне соціально-історичне значення, адже «в них, окрім оспівування життя і подвигів козацтва, велика увага приділена конкретним історичним особам та епізодам з їхнього життя» [5, с. 271].

Елементи плачу знову повертаються у суспільно - побутові думи, написані здебільшого в період Руїни - час національного занепаду: сестра плаче, відправляючи брата у військо, мати - дізнавшись про те, що син загинув чи потрапив у полон. Такі твори вже не мають переможного козацького пафосу. У них, як зауважують М. і З. Лановик, «знову діють безіменні герої-козаки, але вже не в лицарських походах, боях і перемогах, а в побутових ситуаціях. Тут змальовані явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю ріднею - сестрою, матір'ю. Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж його повернення («Повернення Удовиченка до матері»)» [5, с. 272]. Часом уривки таких дум є справжніми зразками народних голосінь [5, с. 272-273].

Прошу тебе, - через бистрії ріки білим лебедоньком припливи,

Через широкії степи - малим-невеличким перепелоньком перебіжи,

Через темні луги - ясним соколоньком перелети,

А в моїм дворі - сивим голубоньком сядь-пади,

Жалібненько загуди, -

Тугу мою, брате, розділи [12, с. 65].

Як слушно стверджують М. і З. Лановик, пізні думи повертаються «до своїх прадавніх витоків - голосінь з усіма їхніми атрибутами - ліризмом, насиченістю образністю, вираженою алегоріями-символами, високим рівнем поетизації думки, де епічний елемент поступається місцем ліричному - висловлення думок, почуттів, переживань героїв» [5, с. 273].

Спорідненість ляментів із думами помітна й на рівні ритміки. «Співаною декламацією» вважає рецитацію дум Ф. Колесса [4, с. 48]. Як відомо, декламаційний характер притаманний і більшості віршованих ляментів.

Однак чи не найбільше схожості з народними думами вони виявляють на рівні поетики. Стиль ляментів, як і дум, підкреслено урочистий, піднесений, чому сприяє вживання певних поетичних форм, а саме: традиційних епітетів (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, тяжка неволя - у думах; кривавоє серце, жаль і сльози гойнії, жаліснеє сирітство - у ляментах), архаїзмів (златоглавий, глас, іспадати, розношати, соглашати, перст, глава та ін. - у думах; видячи, жоною, зерцала, спом'януть, мисль - у ляментах). Ліризм дум підсилюється застосуванням здрібніло-пестливих форм (неділенька, матіночка та інші - у думах; дітки, сиріточки, гніздечко - у ляментах). Важливу поетико - змістову функцію виконують у думах і ляментах, як і в голосіннях, риторичні запитання, риторичні оклики, звертання, а також анафора.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Як бачимо, вітчизняні фольклорні впливи були потужним чинником формування барокових ляментів. Твори цього жанру, безперечно, увібрали в себе поетику як народних похоронних голосінь, так і пізніших жанрів епічної творчості - пісень-плачів і дум.

Зародження жанру ляменту в давній українській книжній традиції відбувалося поступово. Його основою є народні похоронні голосіння за померлим. У процесі формування держави та культу князя-богатиря виникла потреба не просто оплакати смерть народного героя, а прославити його як відважного лицаря-воїна, захисника народу й держави. Так виникла епічна традиція творення героїчних ліро-епічних похоронних пі - сень-плачів, які в народі мали назви «невольничі плачі», «лицарські пісні», «козацькі псалми». Вони стали перехідною ланкою від похоронних пісень-плачів (голосінь) до героїчних дум. Із народними думами аналізовані твори споріднені тим, що не лише оплакують смерть видатної людини, а й ідеалізують своїх героїв, прославляють їхні справи, звершені за життя. Подібно до дум тут використовується підкреслено піднесений стиль (незважаючи на трагізм події) і ліризація оповіді. Отже, народні голосіння, пісні-плачі і думи складають національні джерела ляментів.

Список використаних джерел

1. Голосіння. - К., 2012. - URL: http://www.historians.in.ua/index.php/ en/novi-knizhki/593-holosinnia-uporiadkuvannia-pidhotovka-tekstu-peredmova - komentari-pokazhchyky-iryny-koval-fuchylo-k-2012-792-s-kompakt-dysk

2. Давидюк В. Вибрані лекції з українського фольклору (в авторському дискурсі) / В. Давидюк. - Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009.

3. Колесса Ф. Українська усна словесність / Ф. Колесса. - Едмонтон: Канад. ін-т укр. студій: Альбертський ун-т, 1983.

4. Колесса Ф. Українські народні думи [Електронна копія]: перше повне вид. з розвідкою, поясненнями, нотами і знімками кобзарів / д-р Філярет Колесса. - Електрон. текст. дані (1 файл: 356 Мб). - Львів: Накладом Т-ва «Просвіти», 1920 (К.: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2012). - (Загальна бібліотека «Просвіти»; ч. 3).

5. Лановик М.Б. Українська усна народна творчість: підручник / М.Б. Лановик, З.Б. Лановик. - К.: Знання-Прес, 2006.

6. Нудьга Г. Український поетичний епос. Думи / Г. Нудьга. - К.: Знання, 1971. - Серія 5. - №4.

7. Потебня А.А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий / А.А. Потебня // Потебня А.А. Слово и миф. - М.: Правда, 1989. - С. 379-443.

8. Семенюк Л. Ремінісценції народних голосінь і дум у літературних «ляментах» - плачах (на матеріалі художніх творів XVI-XVIII ст.) / Л. Семенюк // Фольклор і міфологія. Загальноукраїнський науково - освітній журнал. - 2009. - №2-3. - С. 37-48.

9. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина xV-XVl століття) та в епоху Бароко (кінець XVI-XVIII століття): у 4 кн. / упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко]. - К.: Аконіт, 2006. - Кн. 1.

10. Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / упоряд. В.І. Крекотня. - К.: Наук. думка, 1987.

11. Українська фольклористика. Словник-довідник; заг. ред. М. Чорнопиского. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2008.

12. Українські народні пісні та думи: збірник. - К.: Т-во «Знання», 1992.

13. Шевчук В. Муза Роксоланська. Українська література XVI-XVIII століть: у 2-х кн. - К.: Либідь, 2005. - Кн. 2.

References

1. Holosinnia / Uporiadkuvannia, pidhotovka tekstu, peredmova, komentari, pokazhchyky Iryny Koval-Fuchylo. K., 2012. 792 s., kompakt-dysk URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/novi-knizhki/593-holosinnia-uporiadkuvannia - pidhotovka-tekstu-peredmova-komentari-pokazhchyky-iryny-koval-fuchylo-k-2012 -792-s-kompakt-dysk

2. Davydiuk V. Vybrani lektsii z ukrainskoho folkloru (v avtorskomu dyskursi). Lutsk: VAT «Volynska oblasna drukarnia», 2009. 436 s.

3. Kolessa F. Ukrainska usna slovesnist / vstup. M. Mushynky. Edmonton: Kanad. in-t ukr. studii: Albertskyi un-t, 1983. LiV, 645 s.

4. Kolessa F. Ukrainski narodni dumy [Elektronna kopiia]: pershe povne vyd. z rozvidkoiu, poiasnenniamy, notamy i znimkamy kobzariv / d-r Filiaret Kolessa. - Elektron. tekst. dani (1 fail: 356 Mb). - Lviv: Nakladom T-va «Prosvity», 1920 (Kyiv: NBU im. Yaroslava Mudroho, 2012). - (Zahalna biblioteka «Prosvity»; ch. 3).

5. Lanovyk M.B., Lanovyk Z.B. Ukrainska usna narodna tvorchist: [pidruch. dlia stud. vyshchykh navch. zakl.]. [4-te vyd., ster]. K.: Znannia - Pres, 2006. 591 s.

6. Nudha H. Ukrainskyi poetychnyi epos. Dumy. K.: Znannia, 1971. Seriia 5. №4. 48 s.

7. Potebnya A.A. O mificheskom znachenii nekotorykh obryadov i poveriy // Potebnya A.A. Slovo i mif. M.: Pravda, 1989. S. 379-443.

8. Semeniuk L. Reministsentsii narodnykh holosin i dum u literaturnykh «liamentakh» - plachakh (na materiali khudozhnikh tvoriv XVI-XVIII st.) // Folklor i mifolohiia. Zahalnoukrainskyi naukovo-osvitnii zhurnal. 2009. №2 S.37-48.

9. Slovo mnohotsinne. Khrestomatiia ukrainskoi literatury, stvorenoi riznymy movamy v epokhu Renesansu (druha polovyna XV-XVI stolittia) ta v epokhu Baroko (kinets XVI-XVIII stolittia): U 4 kn. / uporiad.: V. Shevchuk, V. laremenko]. Kn. 1. K.: Akonit, 2006. 802 s.

10. Ukrainska literatura XVII st.: Synkretychna pysemnist. Poeziia. Dramaturhiia. Beletrystyka / uporiad., prym. i vstupna stattia V.I. Krekotnia; red. tomu O.V. Myshanych. K.: Nauk. dumka, 1987. 608 s.

11. Ukrainska folklorystyka. Slovnyk-dovidnyk / Ukladannia i zah. redaktsiia M. Chornopyskoho. Ternopil: Pidruchnyky i posibnyky, 2008. 448 s.

12. Ukrainski narodni pisni ta dumy: zbirnyk. K.: T-vo «Znannia», 1992. 96 s.

13. Shevchuk V. Muza Roksolanska. Ukrainska literatura XVI-XVIII stolit: u 2-h kn. Kn. 2.: Rozvynene baroko. Piznie baroko. K.: Lybid, 2005. 728 s.

Размещено на Allbest.ru