Становлення та сучасні тенденції портретного живопису

У сучасному мистецтві безперечним є факт настання ери нефігуративного мистецтва і кризи особистості, жанр портрета знаходиться в занепаді. Більшість робіт в сучасному мистецтві перестали бути засобом фіксації людського обличчя, перетворившись лише в варіації на певні теми. Деякі навіть відзначають, що в традиційному портреті «треба показати людину такою, якою вона є, а не такою, якою хотів би його зміряти художник своїм традиційним аршином. У портреті менше, ніж в інших жанрах, допустимі всякого роду вольності і відступи, що все частіше видається за вишуканість смаку і творче новаторство», тобто портрет XX століття, що не відповідає певним вимогам, традиціям у зображенні та канонам, здебільшого перестав бути справжнім портретом в тому сенсі, який вкладали в це поняття протягом останніх століть, іншими словами, реалістичний достовірний портрет перестав бути затребуваним, на противагу абстрактному.

Починаючи характеризувати тенденції портретного живопису, варто звернути увагу передусім на визначення поняття портрета та означити основні його особливості. Портрет - це зображення людини або групи людей у графічних творах, у живописі, скульптурі та інших видах образотворчого мистецтва. Термін «портрет» походить зі старофранцузької мови та в перекладі означає «відтворювати риса до риси», що визначає головним завданням портретного жанру відтворення особистості [2]. Найкращі портрети - це не тільки точне зображення зовнішності людини. Окрім передачі характерних ознак моделі, митець здатен заглянути у її внутрішній світ, пензлем зобразити не лише обличчя чи всю постать у повний зріст, досягаючи схожості, але й дозволити глядачу, навіть зовсім не знайомому з портретованим, одразу побачити справжню його суть, зрозуміти, якою є зображена людина: скупою чи щедрою, шляхетною чи лихою. Вдалий портрет - це справжня розповідь про людину, її життя, хвилювання, професію, походження [2].

Історія становлення жанру бере початок ще з прадавніх часів, коли люди лише пізнавали навички малювання. Найдавніша відома спроба зобразити людську особу налічує понад 27 тисяч років. Зображення було виявлене в печері Вільонер, що поблизу міста Ангулем (департамент Шаранта). Це - «портрет», зроблений крейдою на природньо опуклих частинах стін печери, що нагадує формою особу. Прокреслені горизонтальні лінії очей і рота і вертикальна смуга, що позначає ніс [1].

Характерно, що портрет і раніше мав значення суттєво вагоміше, ніж лише суб'єктивне відтворення зовнішності. Домінантною була сакральна роль таких зображень, зразки Месопотамії, зокрема, є імперсональними зображеннями божеств, що не несуть індивідуальних рис, виконують роль релігійних образів та створювались відповідно канонам. Призначення портрета в єгипетському мистецтві було обумовлене культовими, релігійно-магічними завданнями. У портретній скульптурі реалістичний напрям остаточно утвердився у мистецтві еллінізму - у часи правління Олександра Македонського, завдяки Лисиппу та його брату, Лисистрату, який першим почав формувати маски з натури, - тоді і починаються пошуки передачі індивідуальності портретованого.

Періодами найбільшого розквіту портретного жанру вважаються: час створення римських скульптурних портретів, портретів епохи Відродження, XVII та другої половини XVIII століть [3]. Давньоримський портрет зробив вагомий внесок у реалізацію не лише зовнішнього вигляду, але й внутрішнього стану зображуваного. Риму був властивий інтерес, який народжувався до конкретної людини, возвеличував її як найбільшу цінність. Портрет епохи Відродження, як і весь період Ренесансу в історії та зокрема мистецтві загалом, був так званим «ковтком свіжого повітря» для мистецтва, символом переродження, новим початком після Темних віків. Ренесансна людина була повна гуманістичного реалізму, поступово послаблювався вплив церкви, і мірою всіх речей для мистецтва постала вже людська особа.

Портретний жанр у всі часи займав величезний пласт в мистецтві будь-якого народу, а тому безперервно продовжував розвиватися, стаючи все складнішим та багатшим. У XVIH столітті в історії та розвитку багатьох європейських країн відбулися корінні зрушення - суспільні, ідеологічні і наукові. Вони вплинули на утворення нових форм портрета, який тепер був сповненим передачею світосприймання тогочасного люду та митців зокрема, що змінилося. Роль портрету ставала вагомішою, набувала неабиякої популярності не лише безпосередньо у спільноті художників, що створювали все більше творів цього жанру, а й серед поціновувачів творів високого мистецтва. Черги до художників були надзвичайно великими, бажаючих отримати з-під пензля майстра власний портрет, портрет близьких чи навіть усієї родини ставало все більше, адже саме художник - єдиний, хто міг достовірно і естетично зобразити людську постать. У основі композиції багатьох портретів цього періоду опиняється рух, при цьому величезна роль відводиться виразності жесту моделі. Активізується сюжетний взаємозв'язок героїв групових портретів, помітно позначається його тенденція до переростання в групову портрет-картину [1].

XIX століття відзначилось появою реалізму. Такому напрямку у мистецтві та портретному жанрі зокрема властивий інтерес до соціальної характеристики моделі, спроби розкрити його етику, гідність, проникнути в психологію. Цей період насичений різноманітними типами портретів, як за характером, так і за зображенням. Поступово виділяється класифікація, своєрідні «межі» жанру, що є дуже рухливими, змінними, і часто саме портретний жанр може поєднуватися в одному творі з елементами інших жанрів. Наразі виокремлюють такі типи портрету:

1. Історичний портрет;

2. Посмертний (ретроспективний) портрет;

3. Портрет-картина;

4. Портрет-прогулянка;

5. Портрет-тип (збірний образ);

6. Костюмований портрет, що також поділяється на: алегоричний, міфологічний, історичний;

7. Сімейний портрет;

8. Автопортрет;

9. Релігійний портрет.

Безумовно, портрет розвивався разом з людиною. На розвиток жанру впливають дві тенденції: прогрес технічних образотворчих навичок, наприклад, оволодіння анатомією і композицією, умінням «побудувати» полотно, а також розвиток уявлень про значимість людської особистості, індивідуальності. Найбільших вершин портрет досягає в період віри в можливості людини, її розуму, її дієвої і перетворюючої сили. «Портрет у своїй сучасній функції - породження європейської культури нового часу з її уявленням про цінності індивідуального в людині, про те, що ідеальне не протистоїть індивідуальному, а реалізується через нього і в ньому». Саме тому жанр знаходиться в занепаді в XX столітті: «як може він процвітати, коли ми сповнені стількох сумнівів в собі?» [3]

Б. Р. Віппер пише: «сучасний художник найбільше прагне до того, щоб усунути будь-яку підозру, що він копіює дійсність, що його картини мають яке-небудь безпосереднє відношення до навколишньої природи, до чуттєвого світу». Якщо вірити сучасному художнику, то він пише не портрет конкретної особи, він синтезує своє поняття про світ і живе, він переводить мову речей на мову четвертого виміру, він висловлює свій настрій щодо випадкового предмета. Отже, два протилежних полюси. Якщо сучасний глядач розуміє портрет тільки як фокус зі схожістю, якщо в художньому творі він вловлює тільки бліду тінь дійсності, то сучасний художник і чути нічого не хоче про дійсність, про реальний світ, він забирає у портрета всяку гостроту індивідуального почуття, всяке тріпотіння людського організму. Пошук четвертого виміру у портреті - це не те, що шукає глядач, це може бути віянням моди, і не більше, оскільки будь-який замовник шукає відображення свого «Я».

Перенасиченість абстракціями призвела до появи в сучасному мистецтві гіпертрофованого реалізму або, як кажуть, - гіперреалізму. Подібне створюється з допомогою фотографії, що знецінює та атрофує здібності художника до бачення і сприйняття світу. Гоніння за відтворенням деталей іноді має «хворий» вигляд і не несе художньої цінності, оскільки зображувана дійсність не пропущена через внутрішнє сприйняття художника у більшості випадків. Але, звісно ж, з будь-якого правила є винятки. Трапляється, коли автор цілеспрямовано звертається до гіперреалізму для передачі характеру, індивідуальності зображуваної особи, роблячи це з дотриманням усіх правил художньої школи.

Ще однією не досить позитивною тенденцією розвитку портретного жанру ХХІ століття є так зване «популярне мистецтво» та велика кількість аматорів, «ненадійних художників», які заповнюють простори медіа та культури, неякісний портрет змінює сприйняття глядача, що викликає контркультурну відповідь у вигляді відродження реалістичного портрету за принципами старих шкіл портретного живопису.

Створення сучасного (у значенні модерного чи постмодерного) портрету в деяких випадках позбавлене реального, є імперсональним. Між тим, наше сьогодення - період панування еклектики - середовища, де одночасно розвиваються різноманітні течії, стилі, цінні і ціннісні, естетичні і неестетичні типи і види портретного мистецтва. З усього цього різноманіття можна виділити реалізм та реалістичний портрет як утверджений напрям мистецтва, що не втрачає позицій, цінності і є художньо вагомим і складним у виконанні.

Історично реалізм виник як сукупність усіх досягнень мистецтва, науки та культури. Для створення реального живописного портрета художники повинні оволодіти чуттєвим сприйняттям людини в навколишньому його середовищі, а також опанувати мистецтво реалістичного живопису. Протягом розвитку портретного жанру художники займаються пошуками, відчувають прагнення до об'єктивної передачі реального образу людини. Однак в різні періоди розвитку мистецтва ці успіхи виявляються різними. У певні періоди, відповідно до історичних умов, які сковують пізнавальні можливості мистецтва, реалізм приймає в портреті складні форми. Таким чином, реалістичні пошуки в портретному образі кожної конкретної епохи мають свої якісні особливості [3].

Соціальна роль портрета у сучасності - це передача внутрішнього світу людини шляхом відступу, «втечі» від реальності, оскільки точно передати зовнішність тепер можна і з допомогою фотографії. Так звані «портрети з фотографій» не розглядаються мистецтвознавцями як портрети «справжні», «дійсні», оскільки без позування написати по-справжньому цінний художній твір у жанрі портрета неможливо. Зазвичай вони є лише механічним відтворенням рис обличчя, без передачі характеру моделі. Художня цінність подібних творів, на відміну від меморіальних, вкрай низько оцінюється мистецтвознавцями. У передачі характеру моделі митцям доводиться покладатися на роботу іншої людини - фотографа, що працював до них. Саме тому такий твір художника безумовно виявляється вже «вторинним». Проте значними перевагами подібного методу є нижча ціна та відсутність витрати достатньо великої кількості часу моделі на позування.

Окрім того, досить розрекламовані на просторах Інтернету портрети «з фотографії» часто пишуться цифровими пензлями і фарбами у відповідних програмах - графічних редакторах, - а вже потім друкуються на полотні. У таких випадках, отримуючи від замовника його фото, «цифровий» художник, використовуючи вже названі комп'ютерні програми для редагування зображень, пише портрет поверх фотографії. Розвиток програмного забезпечення на початку XXI століття дозволило художникам імітувати різні академічні техніки, зокрема живопис, акварель і олівець, а також створювати портрети в абсолютно нових цифрових техніках. Після створення такого цифрового портрета, художник друкує його на полотні [3].

Добре написаний портрет, як вважається, повинен показувати внутрішню сутність моделі з точки зору художника - не тільки фізичні, але й духовні риси. Подібна необхідність була сформульована ще на зорі складання європейського портрета, коли в 1310 році П'єтро д'Абано сказав, що портрет повинен відбивати і зовнішній вигляд, і психологію моделі [3]. Тому і підхід до нього має бути реальним. Справа полягає не в тому, щоб твір нагадував оригінал (в такому випадку зображення можна назвати «буквальним»), а в тому, щоб почуття, порушувані твором, нагадували почуття, викликані оригіналом, тобто «емоційне» зображення. Коли йдеться про те, що портрет схожий на портретованого, мається на увазі, що глядач, що дивиться на портрет, відчуває, ніби знаходиться в присутності цієї людини. Саме до такої подібності прагне художник. Він знає, які почуття потрібно викликати в аудиторії, і створює свій твір таким, щоб він викликав ці самі почуття. До деякої міри це можливо отримати шляхом буквального зображення натури, проте за цією гранню ефект досягається завдяки майстерному відступу від буквального зображення. [3] Схожість - це подібність, але не тотожність. Відступ від тотожності в межах подоби не тільки допустимо, але необхідно для досягнення цілей портрета. [1] Справді «якісний» у цьому розумінні портрет, що вважатиметься цінним витвором мистецтва, повинен з максимальною точністю відтворювати всі характерні анатомічні особливості голови, руху, проте це не означає, що такий буквальний малюнок виявиться ідентичним і буде відповідати внутрішньому і зовнішньому станам портретованого. портрет мистецтво живопис жанр

Таким чином, заради досягнення емоційного подібності художник може відмовлятися від деяких рис «буквальної» подібності. І, дійсно, схожість не завжди є головним завданням портретиста - він може навмисно змінювати зовнішність людини на полотні, прикрашаючи або удосконалюючи його зображення, щоб підкреслити або заховати певні якості моделі. Часом глядачі найбільше хвалять саме ті роботи, які, як здається, зовсім не схожі на оригінал з точки зору анатомії, лише тому, що ці портрети вхопили якусь невимовну властивість моделі. Художник-портретист не прагне до буквального подібності. Він свідомо ігнорує деякі з видимих елементів, інші він видозмінює і навіть вводить такі елементи, яких взагалі не бачить у натурщика. Все це робиться майстерно і систематично, щоб викликати у клієнта відчуття, що портрет «схожий» на оригінал. [1] Подібність в портреті в результаті формулюється як то, що художник представив в якості узагальненого, важливого, відібраного з реального безлічі того, що являє собою людина.

Бібліографія

1. Виразність образу людини у графічному портреті. URL: https://knowledge.allbest.ru/culture/3c0a65625b2ac68b5d43a89421316c36 0.html (дата звернення: 23.10.2019).

2. Портрет. Історія виникнення жанру. URL: https://subject.com.ua/textbook/art/6klas 1/13.html (дата звернення: 23.10.2019)

3. Портрет. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%09F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82 (дата звернення: 21.10.2019)

4. Сучасне мистецтво. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B5 %D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82 %D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE (дата звернення: 23.10.2019)

5. Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм та постмодернізм. URL: https://sites.google.com/site/hudoznakultura15/tendenciie- rozvitku-sucasnogo-mistectva-modernizm-ta-postmodernizm (дата звернення: 23.10.2019)

6. Тенденції сучасного мистецтва. URL: https://senfil.net/index.php7newsidM99 (дата звернення: 24.10.2019)

Размещено на Allbest.ru