Фортепіанна творчість Івана Карабиця як феномен української музичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фортепіанна творчість Івана Карабиця як феномен української музичної культури

Аліна Зінов'єва

(студентка І курсу першого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнськогодержавного педагогічного університету ім. В. Винниченка) Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Локарєва Ю. В.

У статті розглянуті стильові особливості фортепіанної творчості українського композитора Івана Карабиця, репрезентативність та універсальність як провідні риси самобутньої композиційної техніки композитора, здійснений аналіз фортепіанної спадщини композитора як феноменологічного явища української культури 20 століття.

Ключові слова: фортепіанна творчість Івана Карабиця, стильові особливості, феноменологія стилю.

Постановка проблеми. Іван Карабиць - композитор, який в своїх творах відобразив існуючу дійсність в її розмаїтті, духовно-психологічних колізіях та складностях. Він був наділений рідкісним талантом, який набув свого розвитку та масштабності у багатогранній творчості. Різнобарвна жанрова палітра творів композитора свідчить про непересічний талант та обдарованість.

Феноменологія стилю композитора обґрунтовує поетапне входження в духовний світ життєтворчості композитора: розглядає еволюцію фортепіанного стилю, через розуміння його ґенези та чинників, створення сучасними виконавцями авторських концепцій творів митця. Композиторський стиль як феноменологічне явище відображає дух епохи, картину світу творчості митця.

У камерно-інструментальній творчості чи не найперше місце займають фортепіанні жанри (три фортепіанні концерти, соната, мініатюри). Становлення фортепіанного стилю І. Карабиця відбувалось разом з його симфонічним, камерно-інструментальним, оркестровим стилем, відбиваючи композиторські світоглядні установки, вибір письма, принципи мислення. В цілому фортепіанний стиль І. Карабиця є невід'ємною складовою творчої спадщини, репрезентуючи її масштабність, філософічність і поетичність.

Аналіз досліджень і публікацій. У наукових дослідженнях висвітлені окремі етапи життя і творчості Івана Карабиця, творчий доробок митця у багатогранності різних жанрів, серед них (Л. Афанасьєва, О. Берегова, О. Васькова, О. Галузевська, О. Гуркова, Г. Ермакова, В. Задерацький, І. Карабиць, Л. Кияновська, М. Копиця) та фортепіанної творчості митця (О. Бондаренко, В. Клин, О. Копелюк, С. Мірошниченко, І. Савчук, С. Тарасюк, І. Таркова, А. Терещенко, І. Ягодзинська) [1; 2; 3; 4; 5;].

Мета статті - охарактеризувати стильові особливості фортепіанної творчості І. Карабиця, репрезентативність та універсальність фортепіанних творів композитора як провідної стильової риси композитора, фортепіанну творчість як феноменологічне явище української культури 20 століття.

Виклад основного матеріалу. Іван Федорович Карабиць (1945-2002) - митець, педагог, диригент, легенда української музичної культури. Його мистецькі творчі проекти (міжнародний музичний фестиваль «Київ Музик Фест», міжнародний конкурс піаністів пам'яті В. Горовиця) здобули світове визнання і сьогодні залишаються знаковими подіями в музичній культурі України.

Період розквіту таланту І. Карабицяприходиться на етап творчої зілості, який обмежується періодом (1976-2002). До періоду вищої зрілості відносяться фортепіанні твори: сонатина, соната, варіації для фортепіано, «Прелюдії і токати», «Цикл «24 прелюдії», цикл «П'ять мініатюр», Концерт № 3 для фортепіано з оркестром, «П'ять музичних моментів», джазові п'єси «Елегія», «День за днем», «Самотність», в яких репрезентативність фортепіанної творчості виявляється в універсальності митця та діяча національного виміру.

Визначено, що вже у ранній творчості І. Карабиця відчувається тяжіння до усталених західноєвропейських традицій разом з експериментаторським пошуком. У Сонатині, Сонаті та Варіаціях для фортепіано проявилися якості зрілого стилю композитора (багатство «інтонаційного словника», темпо- ритмічних рішень, чітка логіка функціональної будови композиції). Разом з тим, стиль раннього І. Карабицявідрізняють риси, притаманні для всієї української національної школи: масштаб і цілісність художньої концепції творів, прийоми музичного розвитку тематизму (варіантність, поліфонічність, розробковість), фактурно-темброве розмаїття.

Симфонічний тип мислення, властивий І. Карабицю, виявляється у наскрізному розвитку музичної драматургії навіть малих форм і жанрів, фортепіанному письмі, часто близького до оркестрової звучності. Класичністьформи співвідноситься з романтичним сприйняттям дійсності у всіх семантичних модусах (драматичному, лірико-епічному, ігровому, психологічному).

Для «Прелюдії і токати» властиві рельєфні інтонаційні зв'язки, експресія тембрового колориту (камерність поєднана з елементами оркестровості, багатство динамічної партитури, фактурно-регістрові зіставлення). Семантична множинність визначає художню самобутність цього твору та сконцентрованість інтонаційної ідеї.

Пошук власної стильової інтонації (ладо-гармонічної, мелодико-ритмічної, фактурно-тембрової) призвів до індивідуалізації фортепіанного стилю митця. «Варіація на тему Б. Лятошинського» є полем творчого інтонаційного діалогу між ним та Вчителем, своєрідним «дзеркалом», в якому відобразилось композиторське мислення обох митців. Зважаючи, що у ранніх творах закладено багато стилістичних рис, притаманних його подальшим творам («ранній генокод»), можна зробити висновок, що І. Карабицьналежить до творчих особистостей, які наділені феноменальною ознакою «ранньої зрілості».

«Цикл «24 прелюдії». Питання традицій та новаторства на етапі ранньої зрілості» висвітлено роль мініатюри в творчості І. Карабиця через діалог музично-стилістичних тенденцій ХХ століття. Поетапне написання прелюдій з подальшою циклізацією відбиває шлях творення концепційного жанру. Цикл органічно увібрав комплекс засобів, що характеризує «генеральну стильову інтонацію», яка, в свою чергу, оновлює «інтонаційний словник» епохи ХХ ст.

«Цикл «П'ять мініатюр»: константи зрілого стилю»вяких відораженотяжіння фортепіанного стилю І. Карабиця до неоромантичної моделі світовідчуття. Осмислення жанрово-інтонаційних витоків твору сприяло розумінню його концепції в системі «Я - світ». Принцип антиномії виявлений як на мікрорівні(контраст тематизму), так і на макрорівні (опозиція «внутрішнє-зовнішнє» розкриває психологічні підтексти романтичного світосприйняття героя). У циклі виявлено два протилежні образні плани: об'єктивний (світ) завдяки хоралам, незмінним інтонаційним формулам та суб'єктивний (ліричний герой) завдяки мелосу.

Концерт «П'ять музичних моментів» для фортепіано з оркестром увиразнює ідею нескінченності людського духу, який переходить у Вічність. Прагнучи в своїй творчості до створення великих і вагомих за образною насиченістю форм, І. Карабиць відчуває малі жанри як концептуальні. Як зазначає О. Гуркова, «композитор завжди йшов у ногу зі своїм часом, іноді навіть випереджаючи або евристично пророкуючи у своїй творчості окремі події» [3; с. 185].

Жанр «музичного моменту» як романтична мініатюра він продовжує лінію, закладену композиторами ХІХ ст. європейської (Ф. Шуберт) і російської (С. Рахманінов) традицій. Композитори створювали цикл під одним опусом («Шість музичних моментів»), І. Карабицьна відміну від романтичних опусів створює монолітний цикл, пов'язуючи п'ять моментів у єдиний драматургічний процес ремаркою attaca. І якщо у романтиків ХІХ ст. - це суто сольні концертні п'єси для фортепіано, то І. Карабиць обирає повномасштабний склад: симфонічний оркестр з солюючимфортепіано.

Третій концерт для фортепіано з оркестром має п'ятичастинну будову. Символіка числа «5», яке у творчості І. Карабиця є невипадковим, віднайшла своє буття і в присвяті твору. Ще в студентські роки композитор захоплювався циклом В. Сильвестрова «П'ять п'єс» для фортепіано. У власній творчості п'ятичастиннубудову композитор задіяв у багатьох творах (Симфонія № 1 «П'ять пісень про Україну», вокальний цикл на вірші O. Куліча «Повісті», вокальний цикл на вірші Б. Олійника «На березі вічності» та «Мати», «Ранкова сюїта» на вірші В. Батюка і В. Губарця, «5 мініатюр для фортепіано», вокальний цикл на слова Р. Тагора.

П'ять частин інтонаційної драматургії становлять єдине семантичне коло. Процес «переходу» однієї частини в іншу зазнає нового часопросторовоговиміру. Інтервал, ритмоформула, фактурний малюнок набувають статусу звукового символу; при цьому простота межує з концептуалізмом висловлювання. Символ унаочнює глибинний сенс. Виконавець не може не відчувати в інтонаційній драматургії Концерту наявність двосвіття: психології Поета, його Я (яке відчуває загрозу від реального світу) та «іншої реальності», де перебуває «метамузика» (Вічність, Краса, Істина Семантика творів виявляє метафізику людського буття, а момент переходу до Вічності вказує на трансцендентну форму світобачення митця. Засадничим для трактування «музичних моментів» як алегорії життя Поета було тяжіння композитора до творчого методу метамузикиВ. Сильвестрова.).

Семантика творів виявляє метафізику людського буття, а момент переходу до Вічності вказує на трансцендентну форму світобачення митця. Засадничим для трактування «музичних моментів» як алегорії життя Поета було тяжіння композитора до творчого методу метамузики В. Сильвестрова [4; 5].

«Джазові мініатюри» вважають феноменом творчості композитора, в яких досліджено втілення художнього Я засобом імпровізації в програмних джазових п'єсах «День за днем», «Самотність», «Елегія». Джазовим композиціям зрілого майстра притаманний «академічний» ген, що відчувається у збалансованому відчутті форми, розвитку фактурних ліній, бездоганному смаку до імпровізації. Майстерність Карабиця-імпровізатора полягає у поєднанні джазової специфіки з академічною стилістикою [3].

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Фортепіанна творчість І. Карабиця являє квінтесенцію творчих принципів мислення митця, репрезентуючи феноменологію фортепіанного стилю композитора. Отже, такі стильові риси, як прозора звучність, семантика тиші (динаміка р та рр.), роль темпових зрушень, роль медитації як чинника авторської рефлексії, монолітність циклів, «генеральна стильова інтонація» (мелодія, гармонія, метро-ритм, фактура) та виконавська концепція (артикуляція, темпо-ритм, агогіка, динамічний план, педалізація, тембр), масштаб і цілісність художньої концепції творів, прийоми музичного розвитку тематизму (варіантність, поліфонічність, розробковість), фактурно-темброве розмаїття. (камерність поєднана з елементами оркестровості, багатство динамічної партитури, фактурно-регістрові зіставлення).

А також семантична множинність, художня самобутність, сконцентрованість інтонаційної ідеї, пошук власної стильової інтонації (ладо-гармонічної, мелодико-ритмічної, фактурно-тембрової), симфонічний тип мислення, поєднанні джазової специфіки з академічною стилістикою, персональна інтерпретація, виконавське відтворення призводить до індивідуалізації фортепіанного стилю митця національного виміру та дає підстави вважати фортепіанну творчість феноменологічним явищем в українській музиці 20 століття. Самобутня музична мова, багатогранна палітра виконавських засобів виразності та технічних можливостей, надихають піаністів до відтворення яскравих, насичених образів і філософських підтекстів.

Список використаних джерел

фортепіанна творчість карабиця

1. Гуркова О.М. Творчість І.Карабицяв контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ ст.: дис....канд. мист-тва: 17.00.03. - К.: НМАУ ім. І.П.Чайковського, 2016. - 338 с.

2. Кияновська Л. Сад пісень Івана Карабиця. - К.: Дух і літера, 2017. - 288 с.

3. Копелюк О. Фотрепіанна творчість Івана Карабиця: Феноменологія стилю. Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво. Автореф. Дис. на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Харків - 2018. - 24 с.

4. СильвестровВ. Дождатьсямузыки[лекции-беседы по материаламвстреч, организованных С. Пилютиковым].- Изд.2. - К.: Дух і літера, 2012. - 368 с.

5. СильвестровВ. ЕумпоЕюп. Встречи с Валентином Сильвестровым[сост. А. Вайсбанд, К. Сигов]. - К.: Дух і Літера, 2012. - 408 с.

6. ШниткеА.Г. На пути к воплощениюновойидеи/ А.Г. Шнитке// Проблемытрадицийи новаторства в современноймузыке/ за заг. ред. М.Е. Тараканова. - М.: Сов. композитор, 1982. - С. 104-107.

Размещено на Allbest.ru