Циркова справа в контексті державної культурної політики: культурологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Циркова справа в контексті державної культурної політики: культурологічний аналіз

В. В. Корнієнко Державне підприємство «Національний цирк України»,

В. В. Корнієнко. Циркова справа в контексті державної культурної політики: культурологіч-ний аналіз

Здійснено культурологічний аналіз циркової справи в сучасній Україні в контексті державної культурної політики, визначено та обґрунтовано сутнісний зміст державного регулювання циркової справи в контексті та в межах її законодавчого і нормативно-правового поля. Обґрун-товано актуальність основних положень цього дослідження у формуванні новітнього наукового дискурсу в царині циркового мистецтва. Актуалізовано базовий концепт циркової справи, який полягає в необхідності формування законодавчо-го та нормативно-правового поля для розвитку національного циркового мистецтва. Здійснено культурологічний аналіз програми розвитку ци-ркової справи. Підкреслено, що законодавча та нормативна, з одного боку, -- правова база сфери культури має універсальні, з іншого, специфічні, притаманні лише певному виду мистецтва по-ложення. Акцентовано на необхідності запровадження сучасної, цивілізованої патерналістської державної політики щодо розвитку циркового мистецтва зокрема. Підкреслено, що сучасний цивілізований патерналізм надасть можливості зберегти стабільну наявність національного цир-кового продукту на національному та світовому ринку культурно-мистецьких послуг, а через це -- забезпечити стабільний розвиток вітчизняної ци-ркової справи. Актуалізовано, що саме завдяки сучасному патерналізму й посиленій бюджетній підтримці всіх складових циркової справи, як-то: системи підготовки творчих та управлінських ка-дрів, системи аматорського циркового мистецтва, системи стаціонарних цирків, буде забезпечений сталий розвиток національної циркової справи у всій її цілості.

Ключові слова: циркова справа, культурологічний аналіз, державна культурна політика, законодав-че та нормативно-правове поле культури.

V. V. Korniienko. Circus Industry in the Context of State Culture Policy: Culturological Analysis циркова справа державна

The aim is to conduct the culturological analysis of circus industry in modern Ukraine in the context of the state culture policy, define and substantiate the essential contents of the state regulation of circus industry in the context and within its legislative and normative-legal field.

The relevance of the main provisions of this study in the formation of the latest scientific discourse in the field of circus art is substantiated. The basic concept of circus industry was updated, which lies in formation of a legislative and regulatory framework for the development of national circus art. The culturological analysis of the circus development program is carried out. It is emphasized that the legislative and regulatory framework of the sphere of culture has universal, on the one hand and on the other hand specific provisions, inherent only in a particular art form. Emphasis is made on the need to introduce a modern, civilized paternalistic state policy for the development of circus art, in particular. It is emphasized that modern civilized paternalism will allow to maintain a stable presence of the national circus product at the national and world market of cultural and artistic services, and through this -- to provide the stable development of domestic circus industry. It is updated that thanks to modern paternalism and enhanced budget support for all components of the circus industry, such as: training systems for creative and managerial staff, amateur circus art system, stationary circuses system, will ensure sustainable development of the national circus industry in its entirety.

Therefore, the purpose of the article is to carry out a culturological analysis of circus in modern Ukraine in the context of state culture policy, to determine and justify the essence of state regulation of circus, in the context and within its legislative and regulatory framework.

As the most scientific ones for the study of circus industry in the context of state culture policy can be considered the following methodological approaches: culturological analysis of the legislative and regulatory field of culture; convergent-divergent approach, which considers the legislative and regulatory framework in a dynamic aspect as an integral system that normalizes the relations between the state and the sphere of culture and creates conditions for the development of arts; the principle of comparative analysis, aimed at identifying specific components and finding universal, peculiar to the entire artistic sphere legislative and regulatory documents.

Thus, the scientific novelty of the represented work is that the state culture policy in the field of circus industry is considered as an integral, systemic

phenomenon, the basic component of which is the legislative and regulatory field.

Conclusions. Since Ukraine's independence, the state has formed and pursued a culture policy that regulates the relationship between the cultural and artistic spheres and the state. After all, the state provides the development of culture and art, free access to cultural heritage, provides comprehensive artistic and aesthetic education of the population, supports the activities of cultural industries. The basic component of the state culture policy is the legislative and regulatory field.

Ukraine has formed a meaningful and extensive legal framework for all types of art that are developing in our country. The legislative base of the culture sphere ensures the sustainable development of culture and art, the formation of an integral system of institutions and institutions that produce cultural and artistic products, train artistic personnel for the field of culture and art.

It can be stated that the circus industry in Ukraine, unfortunately, was left out of the attention of culture sphere politicians and statesmen, because currently not developed and adopted the Law of Ukraine “On Circus Industry and Circus Art”, which would ensure further development of circus and circus art. The adoption of this law is timely and extremely relevant in the current socio-cultural realities.

Prospects for further research. Cultural theorizing of circus, in particular in the context of state culture policy, creates the preconditions for the emergence of the latest humanities -- circology, a science that will carry out an integral analysis of circus. A new scientific discipline -- circology, will provide a harmonious combination of theory and practice of circus, both within the national boundaries of scientific discourse and in the field of international scientific theorizing of art in general.

Keywords: circus industry, culturological analysis, state culture policy, legislative and regulatory field of culture.

Постановка проблеми. Початок ХХІ сто-ліття характеризується докорінною зміною цивілізаційних основ життєустрою особи-стості в межах культурного та природного середовища, що принципово впливає на ду-ховно-культурний розвиток людства загалом. Соціокультурні трансформації визначаються специфікою та унікальністю духовної і соціо-культурної ситуації в Україні й світі, поліфо-нією художніх напрямів, їх теоретизуванням у межах сучасної науки. Одним із векторів цього процесу є зростання ролі особистості як творця соціокультурного світу і «архітекто-ра» свого індивідуального життєвого проєкту. Цей перетворювальний стан буття людей стає реальним ґрунтом для нового осмислення проблем формування та впровадження куль-турної політики в певному суспільстві за умов зміни гуманітарної парадигми.

Новітній гуманітаристський дискурс ак-туалізує культурний концепт побутування людини в сучасному світі. Антропологічний та галузевий підходи щодо культурного сере-довища і культури, як цілісного інституцій-ного та інституціонального феноменів, мають поступовий пріоритет до зближення. Саме для теперішнього осмислення гуманітарного канону загалом і культурного зокрема, що ви-кликано не лише вітчизняними державотвор-чими процесами, але й загальносвітовими глобальними змінами, характерна потреба в переосмисленні явищ культури в їхньому ін-тегруючому гуманітарному значенні. Адже культура, як середовище побутування людини і як специфічна система інститутів та інститу-цій, на думку провідних мислителів сучаснос-ті, може стати фундаментом цивілізаційного розвитку людства: держав і суспільств.

Відтак, мета статті -- здійснити культуро-логічний аналіз циркової справи в сучасній Україні в контексті державної культурної політики, визначити та обґрунтувати сутніс-ний зміст державного регулювання циркової справи в контексті та в межах її законодавчо-го й нормативно-правового поля.

Найбільше наукоємними для дослідження циркової справи в контексті державної куль-турної політики можна вважати такі мето-дологічні підходи: культурологічний аналіз законодавчого та нормативно-правового поля сфери культури; конвергентно-дивергентний підхід, який розглядає законодавчу й норма-тивно-правову базу в динамічному аспекті як цілісну систему, що внормовує взаємини дер-жави зі сферою культури та створює умови для розвитку мистецтв; принцип порівняль-ного аналізу, спрямований на виявлення спе-цифічних складових і пошук універсальних, характерних для всієї мистецької сфери зако-нодавчих та нормативно-правових документів. Отже, наукова новизна репрезентованої розвідки полягає в тому, що державна куль-турна політика в галузі циркової справи роз-глядається як цілісне, системне явище, ба-зовою компонентою якого є законодавче та

нормативно-правове поле.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукове теоретизування державної культурної політики -- її змісту, завдань та принципів -- є предметом дослідження багатьох філософів, культурологів, мистецтвознавців. Основні принципи, завдання та зміст державної куль-турної політики, сучасних моделей культурної політики, які визначають взаємини держави з культурною сферою суспільства, є предметом багаторічних досліджень українського куль-туролога Олександра Гриценка («Культура і влада. Теорія і практика культурної політи-ки в сучасному світі», 2000; «Культура в зако-ні: Стан та проблеми правового регулювання культури в Україні», 1998). Сучасні культуро-логи у своїх дослідженнях приділяють чима-лу увагу питанням культурної політики дер-жави, формуванню основних засад державної підтримки культури і мистецтва, культуроло-гічному теоретизуванню культурної політики в сучасному світі: T. H. Gombrich («The Image and the Eye. Further Studies in the Psychology of Pictorial Representation», 1982) A. Mattelart («Diversitй culturelle et mondialisation», 2005, 2007), P. Mondrian («Dialogue on the New Plastic», 1999), P. Urfalino («L'invention de la politique culturelle», 1996).

Виклад основного матеріалу дослідження. Свого часу З. Гуссерль зазначив, що перша найістотніша особливість людського життя -- суспільного та індивідуального -- полягає в тому, що воно протікає в соціально-культур-ному середовищі. Учений визначив його як «цілеспрямовану життєдіяльність, яка ви-робляє структури духовного порядку, у най-ширшому розумінні -- це життя, яке створює культуру в межах безперервного історичного процесу» (Гуссерль, 1992, с. 297).

Сучасний французький культуролог А. Маттелар, усесторонньо аналізуючи сут-нісний зміст культури як спільноти людей, надає своє бачення культурного розвитку людства. Науковець акцентує на «культурних моделях» («modиles culturels», за Е. Тайло-ром) як таких, які відрізняють одне суспіль-ство від іншого, і зазначає, що кожна доба має свій вектор еволюційних змін, а «історія куль-тур зводиться до послідовності перехідних етапів» (Маттелар, 2005, с. 5).

А. Маттелар порушує питання: якою саме термінологією ми можемо оперувати, коли розмірковуємо про новий спосіб презентації культурного простору у ХХ ст.? Визначен-ня Ф. Трістана «демократичний космополі-тизм», сформульоване в 1850 р., конкурує з такими, як «глобалізм» та «солідарність» (Маттелар, 2005).

Останнє зумовлює осмислення культури в її реальній цілісності і повноті конкретних форм її існування, структурі, функціонуван-ні та розвитку, як зазначає М. Каган, обґрун-товуючи взаємозалежність трьох основних підсистем культури -- матеріальної, наукової та духовної. «Потреби реального життєзабез-печення визначають зміст матеріальної куль-тури як технології практичної діяльності, яка виробляє необхідні людям матеріальні блага; потреба в пізнанні світу -- в об'єктивних за-кономірностях буття (математика, природни-чі науки, технічні науки, політична економія, соціологія, психологія тощо) та в конкретних формах його існування (географія, історія, мистецтвознавство та ін.), у його цілісності й цінності для людини (філософія) -- породжує теоретичні, абстрактно-логічні форми знан-ня. Потреба культури в самопізнанні робить найбільш ефективним засобом вирішення цього завдання художньо-образну структуру духовної діяльності, тому що лише вона здат-на адекватно втілити єдність природи та куль-тури, матеріального й духовного, об'єктивно-го та суб'єктивного (Каган, 1996, с. 21).

Науковець у праці «Філософія культури» зазначає зокрема: культура -- спосіб люд-ської діяльності; культура -- знакова система (пам'ять, система зберігання та передання ду-ховного досвіду), система духовного вироб-ництва, сукупність матеріальних і духовних цінностей (Каган, 1996, с. 45).

Новітні підходи щодо наукового теоре-тизування культурної сфери українського суспільства, як системи інститутів та інсти-туцій, які забезпечують не лише вироблення культурно-мистецького продукту, але й фор-мують базові засади нормативного та право-вого забезпечення цього складного процесу, заклав у своїх численних працях український культуролог Олександр Гриценко. Відповідно до цілей держави в розвитку культури в су-спільстві, він визначає культурну політику як принципи, завдання, функції держави у фор-муванні цілісного національного культурного простору, формуванні попиту та забезпеченні культурно-мистецьких потреб особистості в різноманітних культурно-мистецьких послу-гах (Гриценко, 2000).

На сторінках своїх наукових праць учений репрезентує найуспішніші світові моделі куль-турної політики, що сформувалися та діють протягом століть. Об'єктом його наукових рефлексій є культурна політика, яка здійсню-ється в провідних, економічно розвинених країнах світу -- Англії, Франції, США. На думку культуролога, ці моделі могли би стати взірцем, який повинна наслідувати саме Україна, формуючи національну культурну політику, адже протягом багатьох століть вони виявилися успішними, такими, що за-безпечили сталий розвиток соціально-куль-турного середовища і держави загалом (Гри-ценко, 2000).

В основі означених автором моделей, які у світовому науковому дискурсі дістали наступ-ні назви: Англія -- «модель протягнутої руки», Франція -- «патерналістська модель», США -- «суто комерційна, навіть відсутність як такої державної культурної політики» (Гриценко, 2000), перебувають економічні пріоритети, які виражаються у формуванні пільгового еконо-мічного, тобто податкового середовища, діяль-ності закладів та установ, що виробляють культурно-мистецький продукт.

Найбільше наближеною до українських реалій є саме французька модель, так звана «патерналістська», яка репрезентується через постійне опікування державою інституційно-го та позаінституційного середовища культу-ри й мистецтва. Саме у Франції з часів після-революційних змін діє Міністерство культури (яке, до речі, періодично змінює свою назву, відповідно до завдань держави в культур-но-мистецькій сфері, зокрема: Міністерство культури, Міністерство культури та франко-фонії, Міністерство культури та інформації), яке формує та впроваджує державну культур-ну політику. До сфери його діяльності і так званого опікування належить не лише націо-нальна та муніципальна мережа закладів, установ, підприємств й організацій культури, але й величезна комерційна складова фран-цузького мистецтва, і мережа неприбуткових організацій, фондів тощо. Через фінансову підтримку національних закладів культури й мистецтва, економічні пільги та сприятливі податкові умови французька державна куль-турна політика сформувала конкурентне, у глобальному вимірі, середовище існування національних культури та мистецтва, його специфічних французьких форм, як-то висо-ка мода та кулінарія (Гриценко, 2000).

Принагідно зазначимо, що не лише фран-цузька модель культурної політики стала взірцем для наслідування та впровадження в процесі формування українського культурно-го простору, але й основні засади французько-го досвіду державного адміністрування стали основою українського державотворення.

Питаннями формування та впровадження державної культурної політики, з часу неза-лежності України, займається Міністерство культури (яке за тридцятирічний період, відповідно до завдань культурного розвитку в державі, змінювало назву -- Міністерство культури, Міністерство культури та туризму, Міністерство культури та мистецтв, Мініс-терство культури та інформаційної політики). Необхідно підкреслити, що культурно-мис-тецька сфера сучасної України -- це багато-шарове, складне, системоформуюче галузеве інституційне середовище, що репрезентуєть-ся, зокрема, системою органів державного управління в галузі культури, системою орга-нів державної виконавчої влади в галузі куль-тури, закладами, установами, підприємства-ми, організаціями, фондами, що виробляють культурно-мистецький продукт, системою культурно-мистецьких закладів освіти, які перебувають у державному, муніципальному та сільському підпорядкуванні, утримують-ся за рахунок державного муніципального й сільського бюджетів. Відповідно, у культур-но-мистецькому просторі сучасної України ді-ють неприбуткові організації, які виробляють культурно-мистецький продукт та діють на засадах змішаного фінансування -- грантових коштах і власної неприбуткової комерційної діяльності. Значним у культурному просторі є також комерційний сегмент -- організації та підприємства, які виробляють культур-но-мистецький продукт як прибуткові, комерційні організації.

Але базовим чинником культурно-мис-тецького середовища України є законодавче і нормативно-правове забезпечення всієї куль-турно-мистецької діяльності, існування всіх культурно-мистецьких індустрій. Саме зако-нодавче та нормативно-правове поле стано-вить основу формування державної культур-ної політики.

Беручи до уваги трансформаційність укра-їнського державотворення (1991-2021 рр.), не дивно, що всі тридцять років української незалежності законодавці активно продуку-вали нові закони, які внормовують розвиток всіх сегментів культури і мистецтва та визна-чають пріоритети державної політики щодо розвитку культурних індустрій (Закон Украї-ни «Про культуру», 2011).

Початок формування правової бази культу-ри заклав ухвалений у лютому 1992 р. Вер-ховною Радою України Закон України «Ос-нови законодавства України про культуру». «Основи…» окреслили основні засади форму-вання державної культурної політики у всіх сегментах культурної діяльності. У 2010 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про культуру», який, відповідно, осучаснив ці ос-новні засади. Українські законодавці ухвали-ли наступні закони: «Про професійних твор-чих працівників та творчі спілки» (жовтень 1997 р.), «Про охорону культурної спадщини» (червень 2000 р.), «Про гастрольні заходи в Україні» (липень 2003 р.), «Про театри і теа-тральну справу в Україні» (травень 2005 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (грудень 1993 р., зміни -- 1995-1997 рр.), «Про автор-ське право і суміжні права» (грудень 1993 р., нова редакція -- липень 2001 р.), «Про рекла-му» (липень 1996 р.), «Про видавничу спра-ву» (червень 1997 р.), «Про благодійництво та благодійні організації» (вересень 1997 р.), «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» (жовтень 2000 р.).

Підсумовуючи цей побіжний огляд законо-давчої бази культурної сфери, можна дійти за-гального висновку про те, що Україна в плані законодавчого регулювання культурно-мис-тецького середовища, можливо, є лідером за кількістю законодавчих актів у Європі і навіть у більш глобальному вимірі. Адже, як ми вже окреслили вище, усі види мистецтва, представ-лені в культурно-мистецькому просторі сучас-ної України, набули свого нормативно-право-вого регулювання в законодавчих актах.

Принагідно зазначимо, що всі ці закони України певною мірою забезпечують і функ-ціонування та розвиток циркового мистецтва як одного із важливих сегментів сучасних мистецтв загалом.

Саме в Законі України «Про культуру» за-значено, що кожен український громадянин має вільний доступ до будь-якого мистецтва, отже, і циркового; визначаються основні заса-ди існування підприємств та організацій культури й мистецтва, і, відповідно, це нале-жить до циркових установ, які виробляють цирковий продукт -- циркову виставу; визна-чаються основні засади культурно-мистець-кої освіти -- це стосується і діяльності академії циркового та естрадного мистецтва як єдино-го спеціалізованого закладу, що діє в Україні та готує фахівців циркового мистецтва; ви-значаються основні засади фінансової політи-ки у сфері культури і мистецтва -- це стосу-ється також фінансування циркових установ і циркових колективів самодіяльного мисте-цтва; окреслюються основні засади інтеграції та презентації українського мистецтва у світі, що стосується й національного циркового мистецтва, яке презентує себе на світових циркових аренах і є знаним та шанованим се-ред відомих світових циркових діячів, поціно-вувачів українського циркового мистецтва у всьому світі (Закон України «Про культуру», 2010).

Закони України: «Про благодійництво та благодійні організації» (вересень 1997 р.), «Про державні соціальні стандарти й держав-ні соціальні гарантії» (жовтень 2000 р.) також безпосередньо стосуються і розвитку цирко-вої справи в сучасній Україні. Саме завдяки цим нормативно-правовим актам відкриті та діють стаціонарні цирки в Україні, має мож-ливість розвиватися аматорське циркове мис-тецтво в закладах культури клубного типу, циркові студії, організації, державні цирки -- поліпшувати через благодійні внески своє фі-нансове становище.

Особливо слід підкреслити, що в Україні діють стаціонарні циркові установи, які фінан-суються з державного бюджету, безпосередньо підпорядковуються Міністерству культури та інформаційної політики, навіть не зважаючи на своє географічне всеукраїнське територіальне розташування. Саме ця політика державного патронату та державного фінансування знач-ною мірою сприяла збереженню стаціонарних циркових установ, що є насправді унікальним не лише на теренах європейського простору, навіть більше -- світового.

Це, власне, і є проявом втілення державної культурної політики щодо розвитку цирково-го мистецтва в сучасній Україні. Це ті держав-ні практики, які формують та забезпечують державний патерналізм щодо циркового мис-тецтва загалом.

Але сучасне циркове мистецтво в Украї-ні потребує власного, галузевого норматив-но-правового поля, тобто Закону про розвиток циркової справи, у якому були би закладені основні засади державної культурної політи-ки щодо розвитку циркової справи, цирково-го мистецтва, визначені основні пріоритети фінансової політики, освітньої політики, ін-теграційної політики, обґрунтовані новітні підходи щодо діяльності циркових установ.

Саме в цьому Законі повинні були би пре-зентовані ті самі державні практики, які вже набули свого втілення протягом цих років незалежності, коли держава підтримувала та сприяла подальшому розвитку українського циркового мистецтва.

У 2017 р. ініціативна група відомих в Україні культурних діячів, майстрів цирко-вого мистецтва, серед яких, зокрема: доктор культурології, професор В. В. Корнієнко, на-родна артистка СРСР та народна артистка України Л. О. Шевченко, розробляє «Про-граму пріоритетних напрямів діяльності Міністерства культури України щодо роз-витку циркової справи в Україні» (Сайт Мі-ністерства культури України, 2017). Це був перший державний акт, який безпосередньо внормовував взаємини держави із цирко-вою справою. Ця «Програма…» була іннова-ційною та проривною по суті та за формою, фокусувалася саме на розвитку циркової справи, її структурних елементів, організа-ційно-управлінських складників, творчого сегмента тощо. Ця «Програма..» затвердже-на Наказом Міністерства культури України за № 436 від 18 травня 2017 р.

У «Програмі…» визначаються мета та завдання розвитку циркової справи. Зокрема в ній ідеться, що «…метою подальшого роз-витку циркової справи в Україні є створення умов для ефективного функціонування в Україні циркової справи, забезпечення роз-витку національного циркового мистецтва та посилення його конкурентноздатності» (Сайт Міністерства культури України, 2017). Для досягнення поставленої мети необхідне вирі-шення наступних завдань: «…популяризація циркового мистецтва, збільшення його внеску в культурне життя країни; збільшення до-ступності циркових послуг для населення; посилення взаємодії суб'єктів циркової спра-ви; підвищення економічної ефективності ро-боти установ, що працюють в сфері циркового мистецтва; підвищення якості циркових по-слуг, використовування сучасних технологій, створення і поширення циркового продукту; активізація організації зарубіжної гастроль-ної діяльності українських цирків та прокат програм зарубіжних цирків на території України; модернізація майнового комплексу циркових організацій; сприяння розвитку аматорського циркового руху, самоорганіза-ція циркової спільноти, активізація громад-ських інститутів; реалізація заходів соціально-го захисту працівників циркових організацій; вдосконалення системи професійної підготов-ки артистів-дресирувальників; підтримка нау-кових досліджень у сфері циркової справи; розвиток механізмів фінансування циркової діяльності з різних джерел; вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює здійс-нення циркової діяльності» (Сайт Міністер-ства культури України, 2017).

У Третьому Розділі цієї «Програми…» ок-реслюються основні напрями розвитку цир-кової справи в Україні, визначаються принци-пи та завдання формування й упровадження державної культурної політики в цирковій сфері, означуються основні пріоритетні на-прями розвитку Державної циркової компа-нії України, визначається порядок взаємодії Державної циркової компанії та державних циркових підприємств, які діють в Україні (Сайт Міністерства культури України, 2017).

У Четвертому Розділі «Програми…» репре-зентуються «Очікувані результати від реалі-зації пріоритетних напрямків». Це, зокрема: зміцнення авторитету українського цирку на міжнародній арені; підвищення суспільного престижу і соціальної ролі циркового мис-тецтва; досягнення високого художньо-есте-тичного рівня циркових програм та вистав, підвищення якості циркових послуг, що нада-ються населенню; поліпшення відвідуваності циркових вистав різними категоріями і віко-вими групами населення; розвиток міжнарод-ного співробітництва стосовно створення й поширення циркового продукту; підвищення економічної ефективності циркової системи; доведення майнового комплексу цирків до рівня сучасних світових вимог; підвищення соціальної захищеності працівників цирків, зміцнення їх кадрового складу; розвиток ама-торського циркового руху (Сайт Міністер-ства культури України, 2017).

Необхідно підкреслити, що репрезентована «Програма…» є лише першим норматив-но-правовим актом, який безпосередньо регу-лює певні напрями розвитку циркового мис-тецтва та циркової справи в сучасній Україні. Ця «Програма…» унормовує взаємини Мі-ністерства культури України (у подальшому зміна назви Міністерства жодним чином не

вплинула на організаційно-управлінську взаємодію між центральним органом держав-ної виконавчої влади, яким і є галузеве Мініс-терство, та з цирковою сферою в Україні).

Висновки

Культурологічний аналіз держав-ної культурної політики щодо розвитку цир-кової справи та циркового мистецтва сучасної України дозволяє дійти певних висновків.

У сучасному світі існує багато моделей культурної політики, але найефективнішими, на думку вітчизняних та світових культуроло-гів, визнані французька, англійська, політика США. Найадаптивнішою та найближчою за формою та організаційно-управлінським зміс-том є французька модель культурної політи-ки, яка має умовну назву «патерналістська» і характеризується постійною опікою культур-но-мистецької сфери, власне, держави.

З часу здобуття Україною своєї незалеж-ності в державі формується та провадиться культурна політика, яка внормовує взаємини між культурно-мистецькою сферою та держа-вою, адже держава забезпечує розвиток куль-тури й мистецтва, вільний доступ до культур-них надбань, здійснює всестороннє художнє та естетичне виховання населення, підтримує діяльність культурних індустрій. Базовою компонентою державної культурної політики є законодавче та нормативно-правове поле.

В Україні сформована змістовна та вели-ка законодавча база всіх видів мистецтва, які розвиваються на теренах нашої країни. За-конодавча база культурної сфери забезпечує сталий розвиток культури й мистецтва, фор-мування цілісної системи інститутів та інсти-туцій, які виробляють культурно-мистецький продукт, здійснюють підготовку художніх ка-дрів для галузі культури й мистецтва.

Можна констатувати, що циркова справа в Україні, на жаль, залишилася поза увагою культурних політиків та державних діячів від культури, тому що нині не розроблений та не прийнятий Закон України «Про циркову справу та циркове мистецтво», який забезпе-чив би подальший розвиток циркової справи й циркового мистецтва. Прийняття цього Закону є на часі і вкрай актуальним в умовах нинішніх соціокультурних реалій.

Перспективи подальших досліджень. Культурологічне теоретизування циркової справи, зокрема в контексті державної куль-турної політики, створює передумови появи новітнього гуманітаристського напряму -- ци-ркології, науки, яка здійснюватиме цілісний

аналіз циркової справи. Нова наукова дисци-пліна -- циркологія забезпечить гармонійне поєднання теорії та практики циркової спра-ви як у національних межах наукового дис-курсу, так і в царині міжнародного наукового теоретизування мистецтва загалом.

Список посилань

Гриценко, О. (2000). Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. Київ: УЦКД.

Гуссерль, Э. (1992). Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. Вопросы фи-лософии, 7, 136-176.

Закон України. (2011). «Про культуру». Київ: Відомо-сті Верховної Ради України, 24.

Каган, М. (1996). Философия культуры. Наука, 21. Санкт-Петербург.

Культура в законі: Стан та проблеми правового ре-гулювання культури в Україні (1998). Гриценко О. А. (Ред.). Київ: УЦКД.

Cайт Міністерства культури України. Відновлено з http://mincult.kmu.gov.ua/control.

Mattelart, A. (2005, 2007). Diversitй culturelle et mondialisation. Paris: La Dйcouverte.

Gombrich, T. (1982). The Image and the Eye. Further Studies in the Psychology of Pictorial Representation. New York.

Urfalino, P. (1996). L'invention de la politique culturelle. Paris: Ed. par le Comitй d'histoire du ministиre de la Culture. La Documentation franзaise.

References

Hrytsenko O. (2000). Culture and power. Theory and practice of culture policy in the modern world. Kyiv: Ukrainian Center for Cultural Studies. [In Ukrainian].

Husserl E. (1992). The crisis of European sciences and transcendental phenomenology. Introduction to phenomenological philosophy. Questions of Philosophy, 7, 136-176. [In Russian].

Law of Ukraine. (2011). “About culture”. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 24. Kyiv. [In Ukrainian].

Kagan, M. (1996). Philosophy of culture. Nauka, 21. St. Petersburg. [In Russian].

Culture in law: The state and problems of legal regulation of culture in Ukraine (1998). Hrytsenko O. A. (Ed.). Kyiv: Ukrainian Center for Cultural Studies. [In Ukrainian].

Website of Ministry of culture of Ukraine. Retrieved from http://mincult.kmu.gov.ua/control. [In Ukrainian].

Gombrich, T. H. (1982). The Image and the Eye. Further Studies in the Psychology of Pictorial Representation. New York. [In English].

Mattelart, A. (2005, 2007). Diversitй culturelle et mondialisation. Paris: La Dйcouverte. [In French].

Urfalino, P. (1996). L'invention de la politique culturelle. Paris: Ed. par Commitй d'histoire du ministиre de la Culture. La Documentation franзaise. [In French].

Размещено на Allbest.ru