Духовна пісня в рецепції Олександра Терещенка

Размещено на http://allbest.ru

Олена Сироїд

ДУХОВНА ПІСНЯ В РЕЦЕПЦІЇ ОЛЕКСАНДРА ТЕРЕЩЕНКА

Детальні студії над науковою спадщиною Олександра Терещенка (1806-1865) у cфері етнології дали можливість авторці статті виявити матеріал, що підтверджує зацікавлення вченого феноменом духовної пісні в українській усній традиції. Власне, увага до духовної пісні, до різних рівнів її функціонування у багатотомному дослідженні О. Терещенка «Быть русскаго народа», виданому 1848 року, простежується лише на українському ґрунті. Метою статті є систематизація цього матеріалу на тлі інших записів і прижиттєвих публікацій дослідника, а також публікацій пізнішого часу. У статті застосовуються методи, традиційні для історії української фольклористики: насамперед історичний, порівняльний, описовий, що зумовлено специфікою статті, епізодично використано структурно-типологічний і герменевтичний методи. Новизна й актуальність статті випливають з того, що народознавчі праці Олександра Терещенка вивчалися мало, а це сприяло використанню його записів та ширших напрацювань у недостатньо чесний спосіб. Попри те, проблематика дослідження української народної духовної пісні на сучасному етапі українознавчих студій набуває особливої гостроти у зв'язку з тим, що вивчення цього фольклорного різновиду тривалий період гальмувалося несприятливими суспільно-політичними чинниками. Терещенкові записи й спостереження в контексті досліджень духовних пісень тут розглянуті вперше, що дає підставу зробити висновок про неперехідне значення його записів та спостережень для різнобічного пізнання й осмислення природи духовних пісень і особливостей їх функціонування. Серед іншого треба наголосити на безсумнівній цінності найдавніших публікацій популярних творів, виразних свідченнях пошанування окремих святих, майстерних описах середовищ, які сприяли вихованню виконавців, слухачів та популяризаторів української духовної пісні.

Ключові слова: духовна пісня, усна традиція, функціонування, середовище, варіант, Олександр Терещенко.

Праці Олександра Терещенка належать до найцікавіших сторінок україністики в археологічній, історичній і, зокрема, в етнографічній та фольклористичній сферах. Важко зараз собі уявити студії над народнопісенними текстами чи обрядовістю, традиційними звичаями та уявленнями без урахування багатої спадщини цього дослідника. Професійне життя Олександра Терещенка було пов'язане, передусім, із російським столичним середовищем, але всі джерела з-під його пера виявляють глибоку прив'язаність до світу української культури, яку пізнавав з раннього дитинства і згодом вивчав під впливом харківських професорів.

Для фольклористики й досі неперехідне значення має семитомне видання «Бытъ русскаго народа» Терещенко Александръ. Бытъ русскаго народа. Часть I. Санктпетербургъ: Въ типографіи Министерства внутреннихъ дЬлъ, 1848. Х + 510 с. Часть II. Санктпетербургъ: Въ типографіи военно-учебныхъ заведеній, 1848. 619 c. Часть ІІІ. Санктпетербургъ: Въ типографіи военно-учебныхъ заведеній, 1848. 130 c. Часть IV. Санктпетербургъ: Въ типографіи военно-учебныхъ заведеній, 1848. 338 c. Часть V., праця, що, за словами Романа Кирчіва, «вражала небуденною масштабністю задуму й широтою охоплення матеріалу»Санктпетербургь: Вь типографіи военно-учебныхь заведеній, 1848. 185 c. Часть VI. Санктпетер- бургь: Вь типографіи военно-учебныхь заведеній, 1848. 225 c. Часть VII. Санктпетербургь: Вь типографіи Министерства внутреннихь діль, 1848. 350 c. Кирчів Роман. Історія української фольклористики. Т. 1: Преромантична і романтична фольклористика. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2017. С. 302.. Як на період середини ХІХ століття вона була незвичною за своєю правдивістю, повнотою змалювання картин російського побуту й ментальності, на тлі яких українознавчий аспект цього дослідження набуває лише більшої колоритності, барвистості, яскравості й привабливості. Напевно саме з тієї причини праця Олександра Терещенка не зазнала великого схвалення в російських наукових колах, хоча в стри- мано-критичному тоні цих суджень відчувається довіра до автентичності поданого матеріалу, до солідності й доброчесності автора.

Політика замовчування етнографічно-фольклористичного доробку Олександра Терещенка очевидна, так само легко простежити її походження, як і здогадатися про зумовленість причин незначної популярності вченого і в українському середовищі. Найкращу, мабуть, оцінку праці «Быть русскаго народа» дав Роман Кирчів у «Історії української фольклористики» Там само. С. 302-304., відзначивши цілий ряд переваг цього дослідження, виданого 1848 року: «значне місце займає український етнографічний і фольклорний матеріал», серед якого натрапляємо на «цінні оригінальні відомості», а також «багато ... текстів, спостережень і дослідницьких зауваг з українського народознавства»; новаторські дослідницькі засади, на потребі яких наголошено ще у вступному слові й послідовно дотримано в цілій праці, що виявляє «добре знання і розуміння української народної традиції». Легко погодитися також з висновком: «Ця праця була неординарним явищем у свій час. У всякому разі, заслуговує на увагу в історії української етнографії і фольклористики». А той факт, що «досі українознавчий і народознавчий аспект її змісту належним чином не вивчений», сприяв використовуванню Терещенкових записів та напрацювань у пізніших публікаціях у недостатньо чесний спосіб.

Перелічені моменти, без сумніву, засвідчують актуальність студій над спадщиною цього вченого романтичного періоду фольклористики і, зокрема, над його записами та спостереженнями, пов'язаними з таким цікавим та маловивченим явищем української усної традиції як духовна пісня. Увага до духовної пісні, до різних рівнів її функціонування виявляється лише на українському ґрунті у багатьох томах просторого дослідження.

Насамперед варто зупинитися на думках Олександра Терещенка про кобзарське середовище, для якого якраз був особливо характерний релігійний репертуар. Своїм романтичним стилем висловлювання про народних співців і їх інструмент - бандуру перегукуються зі спостереженнями Івана Кульжинського Кулжинскій Ивань. Н^оторыя замічанія касательно Исторіи и характера Малороссійской Поэзш. Украинскій журналъ. 1825. Часть пятая. № 1. С. 45-46., Миколи Гоголя Пасичникь Рудый Панько. Вечера на хуторі близь Диканьки. Вторая книжка. Санктпетербургь: Типографія А. Плюшара, 1832. С. 238-240., Казімєжа Владислава Вуйціцького Wojcicki Kazimierz Wladyslaw. Stare gaw^dy i obrazy. Tom III. Warszawa: W drukarni Maxymilijana Chmielewskiego, 1840. S. 223, 224-225.: «Бандуристы ... отличные кЬснокЬвцы и музыканты, издревле славившіеся, ніжили долгое время слухь и чувство ... гомеровскіе півцьі ... своей музыкою и пініемь ... приводили вь восторгь самыхь знатоковь . трогали слухь богатымь согласіемь звуковь и восхищали душу и сердце ... находились вь военномъ стані казаковь и воспламеняли ихь кь битвамь» Терещенко Александрь. Быть русскаго народа. Часть I. С. 501., «укріпляли духь народный, среди неволи и томленія; оживляли его ... и воспівали счастливую свободу» Там же. С. 506.. Водночас звуки бандури

Терещенкові здавалися «печальными» Терещенко Александръ. Быть русскаго народа. Часть I. С. 501. й «заунывными» - «нерідко исторгали слезы у казаковъ, клявшихся умереть за свою родину» Там же. С. 506. Там же. Часть VI. С. 219. На подібні свідчення натрапляємо в багатьох наукових працях, див., зокрема: Аскоченскій Викторь. Кіевь сь древнійшимь его училищемь Академіею. Часть І. Кіевь: Вь Университетской типографіи, 1856. С. 269-271, 355-356; Барабаш Юрий. «Знаю человека...» Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. Москва: Художественная литература, 1989. С. 122-124. З них легко зрозуміти, що студенти співали в основному духовні канти. Поряд слова «канти» О. Терещенко й В. Аскоченський вживають також інші слова й вирази, які під їхнім пером виступають швидше синонімами до «кантів», ніж вказівками на окремі різновиди творчості: «церковные стихи», «духовнаго содержанія стихи», «священные стихи», «священные гимны», «трогательные пісни». Таке явище українського народного життя зацікавило письменників, особливо тонко й зворушливо описане у повісті Миколи Гоголя «Вій»..

Автор не раз згадує про студентів-бурсаків як виконавців духовних кантів. Такий спів, за словами етнографа, був їхнім головним промислом «подъ окнами обывателей, за что півцьі получали въ награду муку, свиное сало, масло, зелень и говядину»¹¹. В цілому складається враження, що Терещенко добре знав життя й побут не лише київських, але й переяславських, чернігівських, харківських спудеїв Терещенко Александръ. Быть русскаго народа. Часть VI. С. 215-220..

Великий інтерес уже серед його сучасників викликала детальна розповідь про поминання померлих родичів у Києві на цвинтарі гори Щекавиці Там же. Часть V. C. 29-30.. Навіть російський критик Константин Кавелін, за всієї прискіпливості щодо праці Тере- щенка, визнав «любопытное описаніе» й подав його у своїй рецензії в повному обсязі Кавелинь Константины Сочиненія. Часть четвертая. Москва: Вь типографіи В. Грачева и комп., 1859. С. 132-133.. І тут також зустрічаємося зі «семінаристами чи учнями бурси», яких примушують, «когда немножко поразгуляютъ», співати духовні канти, «но печальнымъ и погребальнымъ напівомь» Терещенко Александры Быть русскаго народа. Часть V. С. 30.. Далі дізнаємося про реакцію слухачів: «Это такъ растрогиваетъ настроенную ихъ чувствительность, что они, для удержанія своихъ слезъ, запиваютъ горе виномъ, произнеся: о, якъ оце жалостливо! сховавъ риднего иридненьку, хтожъ мене приголубе? Чи чуете вы, мій батеньку и моя матусенька? Чи вамъ тамъ лутче, чи намъ тутечки?» Там же.

Не навівши однак жодного рядка з репертуару бурсаків, О. Терещенко не пропустив нагоди розмістити в своїй праці цілий бурлескний вірш військового діяча XVIII ст. Антона Головатого Там же. Часть VI. С. 112-115. О. Терещенко, здається, вперше опублікував цей твір, рукописні варіанти якого були досить поширені, а згодом ще кілька разів друковані з передмовами й коментарями. Зокрема Михайло Драгоманов у праці про українські вірші розглянув три варіанти, серед яких і той, що «з паперів М.А. Максимовича», і зразок «з рукопису Гоголя», див.: Драгоманов Михайло. Матеріали для історіі віршів українських. Житє і слово. Том І. Львів: З друкарні Інстітута Ставропігійського, 1894. С. 444-451. Один з варіантів Володимир Науменко розмістив на сторінках «Київської старовини» в 1900 році, зауваживши, що традиція приписує цей вірш Антону Головатому, див.: Науменко Владимірь. Пасхальная вирша по старой записи. Кіевская Старина. 1900. Томь LXXI. Октябрь. С. 14-20. О. Терещенко впевнено вказує на авторство військового діяча, хоча залишається невідомим, чи етнограф виявив занадто велике довір'я до переказів, чи насправді добре знав цей факт як людина ранішої епохи. У виданні «Українська література XVIII ст.» також передруковано варіант обговорюваного бурлескного вірша, але при тому нічого не згадується ані про А. Головатого, ані про перші публікації твору, зокрема зразок О. Терещенка, див.: Українська література XVm ст. / Вступна стаття, упорядкування і примітки О. В. Мишанича. Київ: Наукова думка, 1983. С. 168-178, 661., який починається словами:

Христосъ воскресъ,

Радъ мыръ увесь!

Дождалыся Божой ласкы.

Теперь уже всякъ,

Наився всмакъ,

Свяченой пасхи... Терещенко Александръ. Бытъ русскаго народа. Часть VI. С. 112.

Цим віршем Терещенко ілюструє свою розповідь про український звичай віршованих поздоровлень на Великдень, коли діти й парубки «ходять по домамъ первые два или три дня СвТтлаго Воскресенья» Там же.. І така традиція, за словами етнографа, затрималася принаймні «въ нТкоторыхъ мТстахъ» до середини ХІХ ст. Там же.

Кілька підрозділів присвячено юріївській обрядовості Там же. С. 26-35.. Знаходимо тут і український матеріал, хоча лише описовий, без відповідних фольклорних текстів або їх фрагментів. Правда, на початку викладу на цю тему, в частині під назвою «Значеніе Георгія и его подвигъ» Там же. С. 26-27., подано уривок віршованого твору про св. Юрія, що інтригував не одного українського дослідника: надрукований кирилицею та з посиланням на зібрання «червонно русскихъ пТсенъ» Яна Коллара. Дехто поставився до цього зразка з великим інтересом і довір'ям, не пробуючи дізнатися щось конкретніше про сам збірник чи віднайти пісню, з якої взято строфу, ані краще придивитися до її тексту Скажімо, Олекса Воропай подав цей уривок у своїй праці, пов'язав його зі «західноукраїнською ле- ґендою-піснею, що її записав Ян Колляр», повторивши також неточне й неправильне посилання О. Терещенка, а разом з тим навіть не згадав про «Бытъ русскаго народа» й автора студії, звідки взято матеріал, див.: Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. Київ: Університетське видавництво «Пульсари», 2012. С. 340.. Як вдалося з'ясувати, Олександр Терещенко процитував пам'ятку давньої християнської писемності словаків, яку Я. Коллар разом з іншими подібними варіантами долучив до свого відомого видання словацьких народних пісень Narodnie zpiewanky Cili pjsne swetske slowakuw w Uhrach gak pospoliteho lidu tak i wyssjch stawuw / Sebrane od mnohych, w poradek uwedene, wyswetlenjmi opatrene a wydane od Jana Kollara. Djl druhy. W Budjne: W Kral. Universicke Tiskarne, 1835. S. 455-457.. Таким чином, Терещенко вибрав останню, тридцять першу строфу словацького книжного вірша про св. Юрія, що походить з рукопису, отриманого від священика з Ріма-Бані Ґемер-Малогонтського регіону:

Свати Ири знамена Христа Спасителя,

А дракъ сатана, злего непрителе;

Панна цирковъ святу знамена;

Ктера есть крови Христову выкуптна Терещенко Александръ. Бытъ русскаго народа. Часть VI. С. 27..

(О. Терещенко, «Бытъ русскаго народа»)

Swaty Girj znamena Krista spasitele A drak satana, zleho neprjtele,

Panna cjrkew swatu znamena,

Ktera gest krwj Kristowou wykupena Narodnie zpiewanky cili pjsne swetske slowakuw w Uhrach gak pospoliteho lidu tak i wyssjch stawuw / Sebrane od mnohych, w poradek uwedene, wyswetlenjmi opatrene a wydane od Jana Kollara. Djl druhy. S. 457..

(Я. Коллар, «Narodnie zpiewanky...»)

Важливим для вивчення духовної пісні в українській усній традиції є підрозділ, присвячений Святому Миколаю Терещенко Александръ. Бытъ русскаго народа. Часть VI. С. 44-46.. Звідси можна довідатися, зокрема, про звичаї, пов'язані з весняним святом Миколая, про різні способи вшанування Ми- колая Морського й Миколая Мокрого. Олександр Терещенко переконливо засвідчує особливий культ Святого: «Ни одинъ изъ угодниковъ не находится въ такомъ почитаній, какъ св. Николай. Въ честь его повсюду находятся храмы и при- дЬлы. НЬтъ избы, гді бы не находилось его изображены. Ему служатъ благодарственные молебни и къ нему прибігаю^ во всЬхъ напастяхъ, съ теплой мольбою. Чудотворецъ Николай, есть посредникъ между Богомъ и людьми, и къ нему такое имЪютъ сильное вірованіе, что Русский, войдя въ церковь, устремляетъ свое набожное вниманіе на его образъ, и молится ему съ неменьшимъ усердіемщ какъ самому Богу. Онъ обставливаетъ его икону свічами и кладетъ ему поклоны, со вздохами и глубокимъ чувствомъ почитанія. Народъ страшится его гніва, и потому призываетъ его на помощь: “святый Николай угодникъ! помоги мні. Святый чудотворецъ! покрой меня своимъ чудомъ и сохрани отъ всЬхъ нечастій”» Терещенко Александръ. Быть русскаго народа. Часть VI. С. 44..

Ці слова нагадують спостереження К.В. Вуйціцького про любов до Святого Миколая на західноукраїнських землях приблизно у той самий період Wojcicki Kazimierz Wladyslaw. Stare gaw^dy i obrazy. Tom ІІ. Warszawa: W drukarni Maxymilijana Chmielewskiego, 1840. S. 156; Wojcicki Kazimierz Wladyslaw. Stare gaw^dy i obrazy. Tom ІІІ. S. 221. Свідчення особливої популярності Святого Миколая у німців ще в XW ст., зокрема пісень про Чуда Святого в репертуарі незрячих народних співців подає Ніколай Тіхонравов, див.: Тихонравовъ Николай. Сочиненія. Томъ первый. Москва: Типографія А. И. Мамонтова, 1898. С. 328. Wojcicki Kazimierz Wladyslaw. Stare gaw^dy i obrazy. Tom ІІІ. S. 241-242. Див. про це у статті: Сироїд Олена. Українська духовна пісня усної традиції в польських виданнях першої половини ХІХ століття. Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Том С^ІХ. Львів: Дослідно-видавничий центр НТШ, 2010. С. 426-427.. Польський вчений при цьому навів фрагменти популярної пісні Бардинського , а Терещенко подібно ж пригадав одну строфу з пісні, що найкраще йому запам'яталася - загальновідомої й зараз «Ой хто, хто Миколая любить», створеної ще в XVII ст. Возняк Михайло. Історія української літератури. Том ІІІ. Друга частина. У Львові: З друкарні НТШ, 1924. С. 319. і згодом поширеної далеко поза межами української етнічної території Див., наприклад, опубліковані варіанти з Росії, Білорусії, Сербії у виданні: Каліки перехожіе / Сборникъ стиховъ и изслідованіе П. Безсонова. Часть І. Выпускъ 3. Москва: Въ Типографіи А. Семёна, 1861. C. 757-762. Терещенко Александръ. Бытъ русскаго народа. Часть VI. С. 44.. За Терещенкових часів її можна було почути в Україні, передусім від сліпців на ярмарках :

Ой хто, хто Миколая любить,

Ой хто, хто Миколаю служить:

Тому святый Миколай,

На всякъ часъ помогай.

Миколай! Там же. С. 45.

Особливу увагу привертає ще один приклад Олександра Терещенка - невеликий, на сім віршованих рядків, текст, що починається словами «Якъ бувъ соби Лазарь.. .» Там же. Виразно пробивається жартівливий тон цього чи то уривку, чи то цілої пісні, який відчув і Петро Безсонов, умістивши її до свого збірника зі спробою віднести до Лазаревої суботи Каліки перехожіе / Сборникъ стиховъ и изслідованіе П. Безсонова. Часть ІІ. Выпускъ 6. Москва: Въ типографіи лазар. инст. вост. языковъ, 1864. С. 35.. Варіанти такого веселого «Лазаря» знаходимо в значно пізніших виданнях: запис Трохима Зіньківського потрапив до третього тому «Етнографічних матеріалів» Бориса Грінченка Гринченко Борисъ. Этнографически матеріальї, собранные въ Черниговской и сосЪднихъ съ ней губерншхъ. Томъ ІІІ. Пісни. Черниговъ: Типографія Губернскаго Земства, 1899. С. 662., запис отця-диякона І. Ходоровського з Козелецького повіту «Въ моемъ распоряженіи находятся принадлежащія Ніжинскому И.Ф. Общ. свідінія, собранныя дьякономъ І. Ходоровскимъ (Козелецк. у.), которыми я и воспользуюсь, такъ какъ они не печатаны еще», - див.: Сперанскій Михаилъ. Южно-русская пісня и современные ея носители. Сборникъ Ис- торико-Филологическаго общества при Института князя Безбородко въ Нтъжинтъ. Томъ V. Ктевъ: опублікував Михайло Сперанський у праці «Южно-русская пісня...» з приміткою: «Печатаю эту шутку, какъ до сихъ поръ не изданную, сколько помнится, и во всякомъ случаі рідкую, судя по на- шимъ репертуарамъ»Типографія И. И. Чоколова, 1904. С. 112. Там же. С. 230.. Варіант о. І. Ходоровського зі всіх найрозгорненіший. Рядки, вже знайомі з попередніх публікацій, тут утворюють щось на зразок заспіву, а наступні за своїм змістом і стилем помітно зближують твір з жанром небилиці, хоча, крім веселого й казково-фантастичного, у ньому наявна також сатира на попа й попадю. Варіант загалом унікальний, ще й з огляду на те, що його записала якраз духовна особа. Думка П. Безсонова про зв'язок пісні з Лазаревою суботою викликає сумнів, зокрема й через відсутність певних доказів інтересу простолюду до євангельської історії про воскреслого Лазаря Див. Євангелію від св. Івана 11:1-44. Тут ідеться лише про українську усну традицію. Див. Євангелію від св. Луки 16:19-31.. Противагою виступає сюжет про Багача й бідного Лазаря, який здобув собі в народному середовищі великий успіх .

Очевидно, цей жартівливий твір був пародією на духовну пісню І це не єдиний випадок пародіювання духовної пісні. Див., наприклад, жартівливі тексти, утворені на основі ще інших поширених творів, зокрема про Олексія Чоловіка Божого й «Калинівської» пісні «Щасливая тая путь.»: Кравченко Василь. «Псальми», що в 1923-24 рр. співали прочани підчас подорожувань до різних Чудес. Етнографічний вісник. Кн. 4. У Київі: З друкарні Української Академії Наук, 1927. С. 77-78. Возняк Михайло. Із збірника Кондрацького кінця XVII в. Записки Наукового товариства іме- ни Шевченка. Том CXLVI. Львів: З друкарні НТШ, 1927. C. 165-176.. У факті такого пародіювання немає нічого дивного, бо, наприклад, зафіксовані пародії на думи з репертуару тих самих співців походять ще зі значно ранішого часу . Популярності цьому образові додавало те, що кожен співець міг вбачати в ньому насамперед себе самого й жартувати передусім над собою:

Якъ бувъ соби Лазарь,

Такъ я его знавъ:

Була у его сира свита,

Такъ я и тую знявъ.

Якъ полетивъ Лазарь,

Да пидъ небесами.

Алилуя! алилуя! алилуя! Терещенко Александръ. Быть русскаго народа. Часть VI. С. 45.

(О. Терещенко, «Бытъ русскаго народа»)

Якъ бувъ соби Лазарь

Та велыкый стрилець,

Та настрилявъ винъ соби Та коробку яець.

Якъ бувъ соби Лазарь Та я його знавъ:

Була въ його сира свыта Та я й тую вкравъ.

Ой дайте - не мынайте Та по цилому давайте! Гринченко Борись. Этнографичесюе матеріальї, собранные въ Черниговской и сосфднихъ съ ней губерніяхь. Томъ ІІІ. Пісни. С. 662. (Запис Т. Зіньківського)

Якъ бувъ соби Лазаръ - премудры стрелець.

Да устрелывъ горщокъ мяса, коробку яецъ.

Якъ бувъ соби Лазаръ, да я его знавъ;

Была въ его скра свита, да я й тую знявъ.

Якъ бувъ соби пономаръ, Лазару уши поодрывавъ.

Де взялася вража муха, да до драного уха,

Де взялася злая оса, да хватыла Лазара за волоса,

Да й поперла Лазара ажъ поудъ небеса,

А продралось крпсло, падае роса.

Подывптця, люде добри, що за чудеса!

Въ скоросты изъ неба да й Лазаръ упавъ,

Да йу село «Дурни» якъразъ и попавъ... Сперанскій Михаилъ. Южно-русская пісня и современные ея носители. Сборникъ Историко- Филологическаго общества при Института князя Безбородко въ Нтъжинтъ. Томъ V. С. 230. Також у цій праці знаходимо ще деякі відомості про запис: від лірника Опанаса Федоровича Приходька зі села Лихачів (зараз Носівського району Чернігівської області), що мав вуличне прізвисько «Хльобенко», був тридцятилітнього віку, вчився у лірника Артемія Брюховецького зі села Вересоч (зараз Куликівського району Чернігівської області). Подано список творів репертуару О. Приходька, див.: Там само. С. 153, 154, 170-171.

(Запис о. І. Ходоровського, початковий фрагмент)

Цінність Терещенкової публікації пародії на «Лазаря» випливає також з відсутності публікації першоджерела - самої псальми у першій половині ХІХ століття. Припускати значну поширеність повчального твору про бідного Лазаря у середовищі кобзарів і лірників того часу підстав є немало Тут багато промовляє вже хоч би й Шевченкова згадка про «Лазаря» у «Перебенді»., але підтверджень цьому наразі зустрічати не доводилося і єдиним безсумнівним свідченням залишається жарт на цю тему.

Отже, матеріал про українську духовну пісню у праці Олександра Терещенка у своїй сукупності створює якщо й не повну картину, то, принаймні, достатньо цікавий, інтригуючий ескіз, кожний штрих якого може послужити для висвітлення особливостей функціонування українського релігійного репертуару в першій половині ХІХ століття. Пильне око й глибоке розуміння справи вивчення народного феномену зберегли для нащадків і найдавніші публікації популярних текстів, і виразні свідчення широкого вшанування окремих святих, і майстерні описи середовищ виконавців та поціновувачів української духовної пісні.

олександр терещенко етнологія духовна пісня українська усна традиція

References

Kyrchiv, R. (2017). Istoriia ukrainskoi folklorystyky [History of Ukrainian Folklore Studies]. Preromantychna i romantychna folklorystyka, 1. Lviv, Ukraine.

Syroid, O. (2010). Ukrainska dukhovna pisnia usnoi tradytsii v polskykh vydanniakh pershoi polovyny XIX stolittia [Ukrainian spiritual song of oral tradition in Polish editions of the first half of the XIX century]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni T Shevchenka - Notes of the Taras Shevchenko Scientific Society, CCLIX. Lviv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru

THE SPIRITUAL SONG IN THE PERCEPTION OF ALEXANDER TERESHCHENKO

Detailed studies of the scientific heritage of Alexander Tereshchenko (1806-1865) in the field of ethnology allowed the author of the article to identify the material confirming the scientist's interest in the phenomenon of a spiritual song in the Ukrainian oral tradition. It is worth noting that attention to the spiritual song to the different levels of its functioning in a multi-volume study of A. Tereshchenko "Way of life of the Russian people”, published in 1848, can be traced only on Ukrainian ground. The purpose of the article is to systematize this material according to other records and lifetime publications of the researcher, as well as publications of later times. The article uses methods traditional for the history of Ukrainian Folklore Studies: primarily historical, comparative, descriptive, due to the specifics of the article, occasionally were used structuraltypo-logical and hermeneutic methods. The novelty and relevance of the article stem from the fact that the ethnographic works of Oleksandr Tereshchenko have been little studied, and this fact has contributed to the use of his records and broader elaborations in an insufficiently honest way. Nevertheless, studying of Ukrainian folk spiritual songs at the present stage of Ukrainian studies becomes particularly acute because investigating this folk variety has been hampered for a long time by adverse sociopolitical factors. Tereshchenko's records and observations in the context of research of spiritual songs are considered here for the first time, giving grounds to conclude about the intransitive significance of his records and observations for versatile cognition and comprehension of the nature of spiritual songs and features of their functioning. Among other things, it is necessary to emphasize the undoubted value of the oldest publications of popular works, the clear evidence of respect for individual saints, the masterful descriptions of environments that contributed to the education of performers, listeners and promoters of Ukrainian spiritual song.

Key words: spiritual song, oral tradition, functioning, environment, variant.