Державна прикордонна служба України: правовий статус та місце в системі сектору безпеки і оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.6

ДЕРЖАВНА ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ: ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА МІСЦЕ В СИСТЕМІ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Ігор Корж,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький

В даній статті досліджується питання становлення в Україні такого поняття, як «сектор безпеки і оборони», здійснюється критичний аналіз змісту нинішнього правового статусу та місця Державної прикордонної служби України в системі органів сектору безпеки і оборони, обґрунтовується необхідність врахування геополітичної ситуації, що склалася навколо України. Провадиться порівняння правових статусів подібних структур інших держав. Напрацьовуються пропозиції щодо необхідності уточнення структури Служби, скорегувавши законодавче визначення центрального органу виконавчої влади, яким є Адміністрація, як орган управління ДПСУ, на центральний орган управління ДПСУ. Обґрунтовується пропозиція щодо корегування механізмів управління Службою, насамперед про скасування рішення Президента України щодо здійснення координації та направленості діяльності Адміністрації ДПСУ через Міністра внутрішніх справ України.

Ключові слова: безпека держави, захист кордону, координація, охорона кордону, правовий статус, сектор безпеки і оборони.

безпека оборона правовий прикордонний

Корж И. Государственная пограничная служба Украины: статус и место в системе сектора безопасности и обороны

В данной статье исследуется вопрос становления в Украине такого понятия, как «сектор безопасности и обороны», осуществляется критический анализ содержания нынешнего правового статуса и места Государственной пограничной службы Украины в системе органов сектора безопасности и обороны, обосновывается необходимость учета геополитической ситуации вокруг Украины. Производится сравнение правовых статусов подобных структур других государств. Нарабатываются предложения о необходимости уточнения структуры Службы, скорректировав законодательное определение центрального органа исполнительной власти, которым является Администрация, как орган управления ГПСУ, на центральный орган управления ГПСУ. Обосновывается предложение по корректировке механизмов управления Службой, прежде всего об отмене решения Президента Украины относительно осуществления координации и направленности деятельности Администрации ГНСУ через Министра внутренних дел Украины.

Ключевые слова: безопасность государства; защита границы; охрана границы; правовой статус; сектор безопасности и обороны.

Korzh I. State border guard of Ukraine: status and place in the system of security and defense sector

This article studies the issue of the formation in Ukraine of such a notion as the ".security and defense sector ", gives a critical analysis of the gist of the current legal status and place of the State Border Guard Service of Ukraine in the system of security and defense sector bodies, justifies the need to take into account the geopolitical situation around Ukraine. As a confirmation of the argumentation, an example is given of the materials of the Rome Declaration of March 25, 2017, in which it is planned to protect its external borders of in a new way, taking into account the geopolitical situation that has arisen around it the European Union. The position on the belonging of the Service to state bodies that have the status of the security body of the country is substantiated. Comparison of legal statuses of similar structures of other states is made. The author gives suggestions on the need to clarify the structure of the Service by changing the legislative definition of the central executive authority, which is the Administration, as the management body of the SBGS, for the central management body of the SBGS. The proposal on the concerning of the management mechanisms of the Service is grounded, primarily on the cancellation of the decision of the President of Ukraine regarding the coordinating and guiding of the activities of the Administration of the by the Minister of Internal Affairs of Ukraine.

Key words: Security of state; Border protection; Border security; Legal status; Security and defense sector.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Питання забезпечення безпеки держави, суспільства, людини завжди знаходилося в тій, чи іншій мірі, у полі зору держави і державної влади. В нинішніх умовах зазначене питання набуло напрочуд високої актуальності, оскільки воно не обмежується потребою у забезпеченні безпеки окремих індивідів, суспільств чи держав, а має глобальний характер щодо можливого подальшого існування людської цивілізації в цілому. Кліматичні зміни, екологічні катастрофи, виснажливість земних корисних копалин, авантюристські та злочинні дії на міжнародній арені лідерів окремих держав та груп населення - ці та інші небезпеки, загрози і виклики поставили питання забезпечення безпеки людства можливо на найбільш високий рівень актуальності за увесь період його існування.

Національної академії Державної прикордонної служби України, 2017Детальний аналіз існуючих та ймовірних викликів, ризиків, небезпек і загроз свідчить, що ці фактори в значній мірі посилили безпосередній вплив на стан функціонування, насамперед, соціальної системи. Їх неможливо повністю нейтралізувати чи усунути. Вони існували і будуть існувати, по-різному впливаючи як на соціальну, так і інші системи, у тому числі і на питання існування життя на Землі. Мова може йти лише про рівень їхнього впливу на оточуюче середовище та масштаби наслідків цього впливу. Людина в цьому світі, з наявною кількістю небезпек в екологічній, енергетичній, космічній тощо сферах, відчуває себе малозахищеною, не спроможною подолати існуючі небезпеки, оскільки, по-перше, не володіє необхідного для цього сумою знань про навколишнє середовище та необхідними засобами їх нейтралізації, а по-друге, вона настільки глибоко внесла зміни в усі сфери своєї життєдіяльності, що в окремих з них відмічаються настання негативних незворотних процесів.

З огляду на зазначене, необхідно констатувати, що забезпечення безпеки в усіх сферах життєдіяльності людини є нині, на нашу думку, найбільшим пріоритетом, тобто, як раніше зазначалося в доктринальних і стратегічних документах багатьох держав, сфері національної безпеки з її складовими (державної, політичної, воєнної тощо безпеки) має приділятися всебічна неослабна увага. Важливе місце у зазначеному процесі належить спеціально створеним державним органам, які у своїй сукупності та за функціональним призначенням складають систему органів безпеки - сектор безпеки і оборони, одною із складових яких є Державна прикордонна служба України. Однак, на сьогоднішній день питання правового статусу, управління, координації та регулювання діяльності Служби є настільки суперечливим і, на наш погляд, розбалансованим, що потребує системного підходу щодо його вивчення, уточнення та корегування.

Мета дослідження. Аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить, що питання визначення правового статусу та напрямів діяльності державних органів із правоохоронними функціями є предметом широкого кола досліджень вітчизняних науковців, як: Р. В. Бараннік; Р. А. Беленков; Т. В. Варфоломеєва; Є. В. Додін; А. Т. Комзюк; М. В. Косюта; О. Є. Користін; А. М. Куліш; В. Т. Маляренко; І. Є. Марочкін; М. І. Мельник; В. Г. Пилипчук; Н. В. Сибільова; М. І. Хавронюк; Г. М. Ясинський та інші. Однак дослідження конкретизації місця ДПСУ в системі зазначених органів, із застосуванням загальносистемного підходу, здійснення аналізу напрямків діяльності ДПСУ з урахуванням геополітичних ситуації, що склалася навколо України в нинішніх умовах та прогнозування її розвитку на близьку перспективу, не проводилися. З огляду на зазначене, у даному дослідженні зроблена спроба відходу від шаблонних підходів та методів щодо визначення нинішнього правового статусу ДПСУ, та із застосуванням формально-логічного, аксіоматичного та гіпотетико-дедуктивного методів здійснена спроба визначити сучасне, дійсне місце ДПСУ в системі органів сектору безпеки і оборони України.

Виклад основного матеріалу дослідження. В Україні в останні роки замість терміну «воєнна організація держави» вживається термін «сектор безпеки і оборони», що пояснюється інтеграційним європейським вибором України щодо подальшого напряму її розвитку. Згаданий термін почав вживатися європейськими країнами і США з початку 90-х років минулого тисячоліття, коли стало зрозуміло, що спектр загроз зміщується від суто військових до невійськового походження: тероризм, техногенні, екологічні, економічні та інші катастрофи, що пояснювалося рушійною силою глобалізаційних процесів. А для адекватної відповіді зазначеним загрозам необхідно зрозуміти їхню природу, сутність, спрямованість, а також враховувати обмеженість ресурсів держави.

В Україні згаданий термін був застосований в колишній Стратегії як «система органів, які відповідають за забезпечення безпеки та оборони держави» [1]. Наступна спроба визначення згаданого терміну була зроблена у проекті Концепції розвитку сектору безпеки і оборони [2], в якій зазначалося, що «сектор безпеки і оборони є підсистемою забезпечення національної безпеки України, охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних та спеціальних органів і служб, діяльність яких за функціональним призначенням відповідно до Конституції України та законодавства спрямована на захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України». Однак, у прийнятій редакції Концепції визначення даного терміну відсутнє. Водночас у даному терміні міститься перелік його складових, в якому зазначена і Державна прикордонна служба України (ДПСУ) [3]. А у новій Стратегії [4] сектор безпеки і оборони поданий як «цілісне функціональне об'єднання, кероване з єдиного центру».

Логічність і своєчасність переходу до вживання терміну «сектор безпеки і оборони» свідчать події, що відбуваються нині навколо України: гібридна агресія Російської Федерації щодо України та окупація українських територій; нівелювання, а фактично знищення Російською Федерацією міжнародної правової системи забезпечення безпеки; завуальовані дії Росії, направлені на підрив єдності країн Європейського Союзу; стимулювання Росією неконтрольованої еміграції в Європу, а також терористичних проявів та фінансування тероризму тощо.

Цікавим має бути механізм розкриття правового статусу ДПСУ. Зазначимо, що всебічний аналіз чинного законодавства України дає підстави стверджувати, що ДПСУ має декілька правових статусів. Застосовуючи формально-логічний принцип, який полягає в оперуванні правовими (юридичними) поняттями щодо об'єктів, в процесі якого визначається їхня структура, встановлюється відношення між поняттями та емпіричними і абстрактними об'єктами, які відображаються в даних поняттях, ми можемо розкрити специфіку як предметів і явищ об'єктивного світу в сукупності їхніх властивостей, ознак, якостей в цілому, так і Служби - зокрема. Так, ДПСУ є державною структурою мілітаризованого типу, тобто військовим формуванням. Відповідно до чинного законодавства у воєнній сфері, в ДПСУ: запроваджено проходження військової служби як у військовому формуванні. В інші державні структури вони можуть лише відряджатися; основу штату Служби складають військовослужбовці, які приймають Воєнну присягу - ритуал, як клятви воїна на вірність своєму народові і своїй Вітчизні; за військовослужбовцями закріплюється відповідна зброя і техніка, їм присвоюються військові звання; повсякденне життя військовослужбовців регулюється військовими статутами; їхня діяльність пов'язана із виконанням обов'язків військової служби; по закінченню військової служби зазначені особи отримують пенсію, яка встановлюється спеціальним законом у воєнній сфері тощо.

Якщо перераховані вище основні ознаки військового формування застосовуються до будь-якого мілітаризованого утворення і вони співпадають - то можна стверджувати про його наявний правовий статус військового формування. Так, в Україні ними також є: Збройні Сили України; Служба безпеки України; Національна гвардія України; Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України; Управління державної охорони України; Служба зовнішньої розвідки України; Державна спеціальна служба транспорту.

Необхідно зазначити, що в Україні військове формування може мати декілька правових статусів, які, відповідно до положень ст. 81 Цивільного кодексу України [5], встановлюються Конституцією та законами України як для юридичних осіб публічного права. Так, відповідно до ст. 6 Закону [6], «Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення». Які ж критерії вказують на зазначений статус цього органу?

Оскільки для фізичної особи правовий статус складає сукупність її прав та обов'язків, а для публічних юридичних осіб - сукупність завдань і повноважень, проаналізуємо статус Служби саме з цих позицій.

Ще за колишнього СРСР статус правоохоронного органу визначався насамперед за умови здійснення державним органом оперативно-розшукової діяльності. Однак, оперативно-розшуковою діяльністю займалися і органи безпеки держави. Тому таким органам визначався статус правоохоронного органу спеціального призначення. Нині такий статус, окрім ДПСУ визначено Службі безпеки України та Управлінню державної охорони України. На нашу думку такий підхід до визначення правового статусу є невірним, не сучасним з наступних причин.

Насамперед, необхідно звернути увагу на наступну обставину. Усі зазначені вище органи забезпечують безпеку відповідних державних кваліфікованих ознак держави: СБУ - державну безпеку (захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави) [7]; УДОУ - забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об'єктів (як правило це органи державної влади), визначених Законом, фактично державну безпеку [8]; ДПСУ - забезпечення недоторканності державного кордону (його охорона і захист) та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні [6], що фактично теж є забезпечення державної безпеки. Аналіз функцій, які здійснюються цими органами при виконанні зазначених завдань, дозволяє зробити висновок, що згадані органи є державними органами, що забезпечують безпеку держави та її інституцій, а тому зазначені органи доцільно віднести до органів безпеки держави.

Зазначений висновок підтверджується аналізом наукових досліджень щодо управління адміністративно-політичною сферою : «Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України (ДПСУ є правонаступником Комітету, який керував Прикордонними військами України)» [9, с. 479]; «Функції державної безпеки здійснюються також Управлінням державної охорони України» [10, с. 473]. Крім того, ДПСУ ведеться розвідувальна, інформаційно- аналітична та оперативно-розшукова діяльність в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст.2 ЗУ «Про державну прикордонну службу України»). Зазначене означає, що призначенням ДПСУ є, насамперед, протидія загрозам державі, що виникають з-зовні, насамперед такій основній ознаці держави, як державний кордон, що визначає межі території держави. Таким чином завдання і функції Служби є переважно зовнішньо-направленими, (направлені на недопущення порушення недоторканності державного кордону, тобто на підрив територіальної цілісності; недопущення порушення суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; ведення розвідки у прикордонні сусідніх держав з метою своєчасного виявлення зовнішніх загроз і небезпек). Це дуже важливий висновок, до якого ще повернемося нижче.

Наведене вище свідчить про те, що термін «правоохоронний орган спеціального призначення» є рудиментним і таким, що не відповідає сучасним підходам при здійсненні наукових досліджень в адміністративно-політичній сфері. Тому, про належність згаданих вище органів саме до безпекових, свідчить їхній статус як в колишньому СРСР, так і в нинішній Російській Федерації, США та інших державах. Наважимось стверджувати, що прикордонники належали і належать до органів забезпечення безпеки держави (в СРСР - знаходилися в системі КДБ; в РФ - в системі ФСБ; в США - в системі Міністерства внутрішньої безпеки, в Індії - до сил безпеки тощо), і це об'єктивно, тобто це відповідає їхньому природному призначенню. Водночас окремі правоохоронні функції згаданими органами здійснюються як похідні від основних завдань і не є основними їхніми функціями. Зазначене притаманно і іншим державним органам (рибна охорона, пожежна інспекція тощо - які, за науковими дослідженнями, відносяться до системи правоохоронних органів у широкому розумінні цього значення). З огляду на зазначене до правоохоронних органів держави слід віднести, на нашу думку, ті державні органи, основні завдання та функції яких спеціально направлені на охорону та захист (недопущення порушення) прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Цим вимогам повністю відповідають такі державні органи, як: національна поліція; прокуратура; органи юстиції, а також адвокатура, яка є недержавним самоврядним інститутом.

Необхідно зазначити, що нерозуміння належності місця того, чи іншого державного органу в загальній системі державних органів, їхнього призначення в секторі безпеки і оборони, негативно впливає на загальний стан забезпечення національної безпеки України. Таким негативом, наприклад, є чинне на сьогоднішній день рішення колишнього Президента України В. Януковича [11] про передачу здійснення своєї управлінської функції спрямування і координації діяльності ДПСУ Міністру внутрішніх справ України. Так, відповідно до положень статті 102 Конституції України «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України» [12]. А збереження недоторканості державного кордону і є забезпечення територіальної цілісності. Крім того, відповідно до частини першої статті 106 Конституції України, Президент України: «п.1. забезпечує державну незалежність, національну безпеку»; «п.17. є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави»; «п.24. присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини»; «частина друга: Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам».

Таким чином, Президент України В. Янукович прийнявши згаданий акт, порушив ряд конституційних положень в частині делегування здійснення відповідних функцій державно-адміністративного управління сектором безпеки і оборони іншому органу. Це, як стало очевидним пізніше, було зроблено з метою ослаблення та розладнання військового управління в угоду Російській Федерації, яка готувалася до агресії проти України. Зазначене підкріплюється і тим, що на Міністерство оборони України згаданим Указом [11] покладалася координація діяльності Державної служби з надзвичайної ситуації України, що об'єктивно було б доцільним передати Міністерству внутрішніх справ України. Формально зазначені дії пояснювалися європейською практикою та положенням частини четвертої статті 21 чинного на той період Закону : «4. Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи» [13]. Однак, при цьому, не враховувалася геополітична ситуація, що склалася навколо України, насамперед на кордоні з Російською Федерацією, та у відносинах РФ з Україною. Крім того, у країнах Європейського Союзу прикордонна поліція здійснювала лише контроль на кордоні, а українські прикордонники виконували завдання забезпечення недоторканності державного кордону. І лише після підписання 25 березня 2017 року Римської декларації, в якій по-новому, з урахуванням геополітичної ситуації в Європі, змінено підхід до забезпечення безпеки кордону ЄС, і в якій одним з чотирьох основних її пунктів зазначено: «Безпечна та надійна Європа: Союз, де всі громадяни відчувають себе у безпеці і можуть вільно пересуватися, де наші зовнішні кордони охороняються, де є ефективна, відповідальна та стійка міграційна політика з повагою до міжнародних норм; в Європі мають намір боротися з тероризмом і організованою злочинністю» [14].

Ще одною формальною підставою для зазначеного була існуюча концептуальна помилка, яка внесена у текст (ст. ст. 6 і 7) при прийнятті Закону [6], це: «Державна прикордонна служба України ... має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади (авт. Адміністрація), що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону»; «Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні».

Помилковість полягає в тому, що центральний орган виконавчої влади не може входити в структуру державного органу, яким цей же центральний орган здійснює керівництво, тобто, Адміністрація, як центральний орган виконавчої влади, не може входити в структуру ДПСУ, яке є військовим формування і правоохоронним органом спеціального призначення, і одночасно керувати нею. Абсурдність зазначеного підтверджується положенням частини першої статті 5 Закону про наступне: «Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України» [15]. Водночас, зазначимо, що згаданий центральний орган виконавчої влади, тобто Адміністрація ДПСУ, утворений безпосередньо нормами Закону [6], а не рішенням Уряду. Тому, дотримуючись формально-логічного принципу, Адміністрація ДПСУ має мати не статус центрального органу виконавчої влади, а статус центрального органу управління ДПСУ, за аналогією СБУ та УДОУ.

Для підтвердження зазначеного вище, наведемо положення статті 19 Закону [15] про те, що «1. Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Комісія з питань вищого корпусу державної служби вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо кандидатури для призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу».

Подібне зазначено і щодо заступників керівника: «2. Керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.

Заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу.

Кількість заступників керівника центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, визначається Кабінетом Міністрів України на основі обґрунтованого подання відповідного керівника.

Керівник центрального органу виконавчої влади та його заступники є державними службовцям». Зазначене повністю іде врозріз із процедурою призначення відповідно до Закону [6] Голови ДПСУ та його заступників.

Також необхідно зазначити, що переадресація координації діяльності ДПСУ від Президента України до Міністра внутрішніх справ України іде врозріз із такою функцією ДПСУ, яка зазначена у статті 2 Закону [6], як: «координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в'їзду - виїзду».

Зазначені правові норми утворили відповідну правову колізію, яка, як показує практика, негативно впливає на безпеку державного кордону України, оскільки ДПСУ виявилася відірваною від прямих механізмів забезпечення безпеки держави, координація яких здійснюється Президентом України та РНБОУ, оскільки між ДПСУ, з одного боку, та Президентом України і РНБОУ - з іншого, функціонує лишня і непотрібна управлінська ланка в особі Міністра внутрішніх справ України, який, знову ж притримуючись формально- логічного принципу, має координувати ті структури, які забезпечують в державі питання саме внутрішньодержавного порядку. Як наслідок наявності лишньої проміжної управлінської ланки та її негативної дії на управління кордоном, свідчить: скасування статусу ДПСУ та управління прикордонної розвідки як розпорядників бюджетних коштів у державному бюджетів України; затяжна процедура прийняття управлінських рішень та актів через їх обов'язкове узгодження з міністерством; затяжна процедура здійснення ДПСУ маневрів силами та коштами; виконання міністерством невластивих йому функцій, пов'язаних із координацією дій ДПСУ, у тому числі прикордонної розвідки, що виходять за межі повноважень міністерства тощо.

Зазначені вище правові і практичні невідповідності настільки явні та очевидні, що не викликають сумніву щодо необхідності здійснення невідкладної корекції. Однак вищі органи державної влади, які мають до цього безпосереднє відношення і до повноважень яких належить питання щодо їх вирішення, чомусь продовжують робити вид, що все перебуває у належному правовому полі. Можливо, що відсутня на це політична воля, або ж, що більш вірогідно, проявляється кадровий голод на відповідних фахівців, які б мали зазначене контролювати та вносити пропозиції щодо корегування відповідних питань.

Як свідчать наукові розвідки в адміністративно-правовій сфері, безпека держави починається з безпеки її кордонів, тому захист і охорона державного кордону є одною із важливих функцій держави щодо забезпечення безпеки України. При цьому захист державного кордону є складовою частиною системи забезпечення безпеки України та реалізації державної прикордонної політики України. Захист являє собою сукупність заходів політичного, правового, організаційного, дипломатичного, економічного, оборонного, прикордонного, розвідувального, контррозвідувального, оперативно- розшукового, митного, природоохоронного, санітарно-епідеміологічного, екологічного та іншого характеру, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування з метою прогнозування, виявлення та ліквідації насамперед зовнішніх загроз безпеці Україні для забезпечення її інтересів у прикордонній сфері, і полягає в їхній узгодженій діяльності щодо здійснення повноважень по захисту та охороні державного кордону.

Наприклад, для визначення базових напрямів діяльності прикордонної розвідки і проведення контррозвідувальних заходів на державному кордоні, дуже важливе значення має поглиблений науковий аналіз і політичне прогнозування усього комплексу об'єктивних довгострокових факторів, в умовах і під впливом яких формується, буде формуватися в подальшому зовнішня і внутрішня політика сучасних держав. Саме результати такого аналізу мають слугувати похідними критеріями для вироблення стратегії прикордонної політики, складовою якої є проблема безпеки державного кордону. При цьому у процесі здійснення аналізу особливу увагу необхідно приділяти поглибленому виявленню факторів зовнішньої загрози безпеки держави, зростаючих потенційних локальних і регіональних конфліктів.

Захист державного кордону у системі забезпечення безпеки держави виступає її самостійною частиною, яка включає в себе функцію виявлення загроз, попередження їх прояву по відношенню території держави (її кордону), протидії реалізації зазначених загроз по відношенню до держави, її інституцій та території, суспільства тощо.

Поняття «захист державного кордону» включає в себе весь комплекс заходів захисту державного кордону України і включає в себе: добування і обробка інформації; прогнозування і надання оцінки можливим наслідкам загрози безпеці; відбиття збройного вторгнення, розробка прикордонної політики; правове регулювання у сфері захисту державного кордону тощо. Таким чином, захист державного кордону України є одною із найбільш важливих складових в частині забезпечення безпеки України. У свою чергу, охорона державного кордону є складовою його захисту.

Безпека державного кордону України, або прикордонна безпека, є сучасною категорією. В багатьох країнах було введено таке наукове поняття, як прикордоннологія - наука про кордон; про специфіку кордону; про характер міждержавних відносин суміжних країн; про шляхи встановлення та міжнародно-правове закріплення кордону; про закономірності, принципи і способи захисту інтересів України на кордоні, у прикордонній сфері, в прикордонній політиці; про управління кордонами. Тому належне, ефективне управління заходами забезпечення безпеки кордону в Україні, враховуючи віроломну і цинічну агресію Російської Федерації щодо України, - вкрай актуальна потреба сьогодення і потребує відповідного організаційно-правового корегування з боку Президента України та приведення у відповідність до положень Конституції України. Крім того, існує об'єктивна необхідність у здійсненні належного, глибокого наукового аналізу в частині безпекового та правоохоронного призначення Служби, її місця серед суб'єктів забезпечення національної безпеки з обов'язковим урахуванням тенденцій розвитку геополітичної ситуації навколо України.

Висновок. Забезпечення безпеки державного кордону, як складової забезпечення територіальної цілісності України, є невід'ємною складовою забезпечення державної безпеки - зокрема, та національної безпеки - в цілому. Тому є хибними, на наш погляд, як такі, що не враховують геополітичну ситуацію, що склалася навколо України, напрацьовані в державі пропозиції щодо трансформування ДПСУ, за європейським прикладом, з військового у поліцейське формування.

В Україні, як правовій державі, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний поділ державної влади з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства за діяльністю державної влади, устрій системи влади має відповідати правовим засадам правової держави і бути цілісною системою. Г оловною властивістю системи має бути її цілісність, що виявляється в єднанні всіх складових елементів і додає цілому нові властивості й характеристики, не притаманні окремим елементам системи.

З огляду на зазначене вище, є необхідною, на нашу думку, потреба у законодавчому уточненні (корегуванні) правового статусу Адміністрації ДПСУ, нині як центрального органу виконавчої влади, трансформувавши її в центральний орган управління ДПСУ, як це є в аналогічних за правовим статусом УДОУ та СБУ.

Також нагальним є скасування запровадженої неконституційним указом екс-Президента України В. Януковича управлінської функції координації та спрямування діяльності Адміністрації ДПСУ, а фактично самої Служби, Міністром внутрішніх справ України.

Список використаної літератури

1. Про Стратегію Національної безпеки країни: Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 // Офіційний вісник України від 23 лютого 2007 р. - № 11. - Ст. 389.

2. Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України. - Режим доступу : http://www.mil.gov.ua/content/public_discussion/proj_conc.pdf.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України»: Указ Президента України від 14 березня 2016 р. № 92/2016 // Офіційний вісник України від 29 березня 2016 р. - № 23. - Ст. 898.

4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015 // Офіційний вісник України від 9 червня 2015 р. - № 43. - Ст. 1353.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

6. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 27. - Ст. 208.

7. Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 382.

8. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб : Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 35. - Ст. 236.

9. Колпаков В. К. Адміністративне право України : Підручник. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

10. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю. П. Битяка. - Харків : Право, 2001. - 528 с.

11. Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 24 грудня 2012 р. № 726/2012 // Офіційний вісник України від 4 січня 2013 р. - № 99. - Ст. 3998.

12. Конституцій України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

13. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 7 жовтня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 9. - Ст. 58.

14. Римська декларація ЄС : чотири пріоритети розвитку Євросоюзу - Режим доступу : http://www.eurointegration.com.ua/news/2017/03/25/7063585/.

15. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 38. - Ст. 385.

Размещено на Allbest.ru